Державний вищий навчальний заклад

УДК 336.226.2(100+477)(043.3)

Спеціальність 08.00.08 – гроші, фінанси і кредит

заслужений діяч науки і техніки України

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»,

завідувач кафедри фінансів

Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України (м. Харків),

заступник директора з наукової роботи

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

Науково-дослідний центр з проблем оподаткування Національного університету

Державної податкової служби України (м. Ірпінь),
начальник відділу податкової політики та методології оподаткування
Захист відбудеться «16» квітня 2015 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.04 ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-г.
Автореферат розіслано «16» березня 2015 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, професор А.М. Поддєрьогін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Розвиток економіки і фінансів України відбувається на сьогодні у складних умовах загрозливих внутрішніх і зовнішніх викликів. Військова агресія Росії, падіння ВВП, гостра криза державних фінансів, грошової і банківської системи, зростання інфляції і бюджетного дефіциту, відток капіталу та відсутність інвестицій загострюють соціальну напругу, збільшують нерівність між заможними та бідними верствами населення. До цього слід додати низький рівень державного менеджменту, тотальну корумпованість чиновництва, неефективну систему міжбюджетних відносин, котра, як свідчить досвід розвинених економік, має вирішуватися посиленням фінансового потенціалу місцевого самоврядування та заходами фіскальної децентралізації. Гостра проблема соціальної нерівності, дефіциту фінансових ресурсів, особливо на рівні місцевих фінансів, може бути пом’якшена через запровадження нового для України податку на багатство, суб’єктами якого повинні стати заможні верстви населення. Спроби з його впровадження в Україні вже мали місце, однак за браком політичної волі, а також у зв’язку з відсутністю ґрунтовних досліджень теорії та практики оподаткування багатства цей податок так і залишається за межами податкової системи України. Водночас розгляд питання про необхідність оподаткування багатства не має сенсу без розкриття його економічної природи, глибинної сутності, якостей і внутрішніх рис, тобто розуміння вихідних позицій, на яких повинен будуватися ефективний механізм податку на багатство.

На відміну від решти майнових податків базою податку на багатство є не сукупна вартість усіх активів, а різниця між активами та зобов’язаннями власника багатства, що відображає його сутність. Тому оподаткування багатства у нашій роботі представлено саме податком на багатство як достатньо ефективний інструмент поповнення дохідної бази місцевих бюджетів та одночасного перерозподілу доходів від найзаможніших членів суспільства до тих, для кого фінансова підтримка є життєво необхідною. Оскільки багатство має тенденцію переміщуватися у юрисдикції зі сприятливим податковим законодавством, нагальним є реформування системи адміністрування та контролю майна, що може бути віднесено до багатства. Така постановка проблеми дає можливість всебічно та комплексно дослідити питання багатства, його оподаткування та контролю з метою побудови ефективних взаємовідносин між фіскальними органами та платниками податку з дотриманням принципів економічної доцільності та соціальної справедливості.

Серед зарубіжних вчених, що досліджували тему багатства та його оподаткування, можна виділити: Г.Р. Боувена, Г. Вітейка, В.С. Джевонса,
Г. Джорджа, Б. Дюбуа, Дж.М. Кейнса, К. Кемпбелла, К.Г. Кларка,
Е.Л.В. Лавал’є, Г.С.М. Маквейна, Г.Д. Маклеода, Т.Р. Мальтуса, А.Маршалла, А.Б. Мейсона та Дж. Дж. Лейлора, Дж.С. Мілля, С. Н’юкомба, Т. Пікетті,
Дж. Раскіна, Дж. Рея, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сея, Н.С. Сеніора, А. Сміта,
А.Р.Ж. Тюрго, Р.Л. Хейлбронера. У вітчизняній науці серед робіт, в яких розглядалася проблематика багатства і майнових податків, насамперед, слід виділити праці В. Андрущенка, І. Бобух, Ю. Іванова, В. Коротуна,
А. Крисоватого, І. Луніної, А. Соколовської, В. Суторміної, В. Федосова та
Є. Хорошаєва. Однак на сьогодні у вітчизняній фінансовій науці поки бракує фундаментальних теоретико-методологічних основ оподаткування багатства, аналізу його зарубіжної практики та перспектив впровадження податку на багатство в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематичних планів кафедри фінансів Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана у межах тем «Фінансова інфраструктура ринкової економіки» (№ДР 0107U001336) та «Макрофінансові стабілізатори в системі державного регулювання економічного розвитку»
(№ДР 0113U004262). Внесок автора полягає у дослідженні багатства як економічної категорії, розкритті прагматики його оподаткування в країнах світу та розробці пропозицій щодо його впровадження в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження та наукове обґрунтування теоретико-методологічних засад оподаткування багатства, його світової практики та розробки пропозицій щодо його впровадження в Україні. Для реалізації поставленої мети в роботі були визначено такі завдання:

– висвітлити еволюцію поглядів на багатство та розкрити його сутність як економічної категорії;

• 
  з позицій методології і теорії економічної науки сформулювати сучасну концепцію багатства як об’єкта оподаткування;
  
• 
  виявити існуючі у зарубіжній практиці підходи до оцінки вартості майна, що є об’єктом оподаткування;
  
• 
  на основі узагальнення зарубіжної практики обґрунтувати порядок розрахунку бази податку на багатство;
  
• 
  визначити нижню межу бази податку на багатство в Україні;
  
• 
  узагальнити світову практику з державного управління оподаткування багатства;
  
• 
  запропонувати механізми, спрямовані на зменшення ризику недоотримання місцевими бюджетами надходжень з податку на багатство.
  

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти України, Індії, Іспанії, Люксембургу, Норвегії, Франції, Швейцарії та Швеції; документи установ Європейського Союзу та провідних міжнародних організацій, зокрема: Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Світового банку, ООН; статистичні збірники ОЕСР та Офіційного бюро статистики ЄС; вітчизняна та іноземна монографічна і спеціалізована періодична література, інформаційні бюлетені.

• 
  вперше:
  
• 
  науково обґрунтовано і доведено, що багатство є економічною категорією. Його домінантною основою, суспільним призначенням є цінність, відносність якої обумовлює і відносність самого багатства. Цінність, будучи пов’язаною з формуванням та рухом вартості, визначає вартісні позиції багатства та можливості його зростання. Цінність є мірою вартості багатства. Виявлено та розкрито внутрішні глибинні риси багатства, його функції – ціннісновартісну та нагромадження. Таке розуміння багатства є теоретичною основою для формування і побудови на наукових засадах ефективного механізму його оподаткування;
  

– окремі позиції щодо визначення бази оподаткування податком на багатство. Обґрунтовано, що вона не має зменшуватися на суму зобов’язань, що виникають у зв’язку з передачею багатства у заставу третім особам, або з його відчуженням на користь пов’язаної особи, яка придбаває актив за рахунок боргових коштів. Такий підхід сприятиме зниженню ризику недоотримання державою потенційних сум податкових надходжень з податку на багатство, унеможливлюючи зменшення платником податку суми своїх податкових зобов’язань;

– механізм оподаткування житлової нерухомості. Запропоновано враховувати ознаки комфортності житла з метою коригування величини оподаткованої бази. Доведено, що класифікація ознак комфортності має розроблятися відповідними державними органами влади у сфері будівництва та закріплюватись у документах, які посвідчують право власності на житло. Використання даного підходу сприятиме максимальному дотриманню принципу соціальної справедливості при оподаткуванні податком на багатство житлової нерухомості, оскільки обмеження критеріями площі та місця розташування може нівелювати різницю між житлом класу «де-люкс» та рештою житлової нерухомості;

– набули подальшого розвитку:

– підходи до мінімізації витрат на адміністрування майнових податків у частині визначення ринкової вартості об’єкта оподаткування, що буде досягнуто через використання органами Державної фіскальної служби України даних щодо розміру страхової суми майна, котре є об’єктом оподаткування, і яка зазначена у договорі страхування цього майна. Впровадження такого підходу сприятиме дотриманню принципу економічної доцільності оподаткування багатства;

– обґрунтування нижньої межі бази оподаткування податком на багатство шляхом доведення, що визначення цього показника має базуватися на величині мінімальної ринкової вартості житлової нерухомості класу «де-люкс», розташованої в Україні, скорегованої на коефіцієнт, визначений органом місцевого самоврядування, до бюджету адміністративно-територіальної одиниці якого підлягатиме сплата податку, але не менше, ніж «1,0». Такий підхід сприятиме реалізації принципу справедливості в оподаткуванні;

– підходи до модернізації Державної фіскальної служби України шляхом виокремлення серед платників податків групи осіб з великими статками – таких, що перевищують межу в 500 тис. євро. До цієї суми включається ринкова вартість власних та підконтрольних платнику активів за вирахуванням зобов’язань по них. Адміністрування податків особи з великим статком має охоплювати і пов'язаних з нею осіб. Таке вдосконалення передбачає створення у структурі Державної фіскальної служби України окремого міжрегіонального підрозділу по роботі з особами, які мають великі статки. Це підвищить ефективність роботи з даною категорією платників податків, оскільки існує ризик недоотримання бюджетом потенційних податкових надходжень через схильність таких платників до агресивного податкового планування з використанням найвигідніших для них податкових юрисдикцій;

– рекомендації щодо зменшення ризику недоотримання бюджетами податкових надходжень від осіб, які мають великі статки, шляхом обґрунтування імперативності використання ними при декларуванні податкових зобов’язань з податку на багатство послуг, сертифікованих органами Державної фіскальної служби України консультантів (податкових посередників), із обов’язковим зазначенням реєстраційних даних такого посередника у податковій декларації платника податку на багатство. Поява такого обов’язку, а з ним і відповідальності податкового посередника, сприятиме дотриманню платником податку податкового законодавства, мінімізуючи ризик використання схем агресивного податкового планування.

У розділі 1 «Теоретико-методологічні засади оподаткування багатства» досліджено еволюцію поглядів на багатство, науково обґрунтовано, що багатство є економічною категорією, розкрито сучасну концепцію багатства як об’єкта оподаткування, висвітлено необхідні для запровадження та ефективного оподаткування багатства умови на основі узагальнення позитивного досвіду зарубіжної практики.

Базуючись на методах наукової абстракції, доведено, що вихідною домінантою багатства, його глибинним змістом, суспільним призначенням є цінність, економічний аспект якої – це здатність збільшувати вартість багатства. Визначено і доведено, що багатство є економічною категорією, яка відображає економічні відносини щодо формування, розподілу, обміну та використання чистої вартості майна, забезпечуючи потреби економічних агентів. На поверхні економічного життя багатство уречевлюється у цінному майні. Розкрито глибинні внутрішні риси багатства: відносність, рідкісність та ідентифікаційність. Багатство, глибинною сутністю якого є цінність, має відносний характер. Критерії цінності як і критерії віднесення майна до багатства змінюються залежно від рівня економічного, соціального та політичного розвитку суспільства. Багатство характеризується також рідкісністю, в основі чого лежить факт обмеженості ресурсів, невідповідності їх тій кількості, що необхідна для повного задоволення потреб окремих осіб, колективу чи всього суспільства. Ідентифікаційна риса багатства полягає у тому, що воно виокремлюється від решти майна. Багатство завжди має бути чиїмось, тобто ідентифікується з конкретним власником, цінність встановлюється не сама по собі, а як така, що належить певному економічному агенту. При цьому він має бути саме власником майна, а не особою, котра тимчасово ним користується. Ідентифікується як багатство не вся вартість такого майна, а тільки його чиста вартість, тобто та, що представлена власними коштами, без урахування боргових зобов’язань.

Суспільним призначенням багатства є цінність, яка, будучи пов’язаною з формуванням та рухом вартості, визначає вартісні позиції багатства та можливості його зростання. Вона є мірою вартості самого багатства. Реалізується суспільне призначення багатства у ході виконання ним функцій – ціннісновартісної та нагромадження, які функціонують об’єктивно і тісно між собою пов’язані. Перша функція багатства полягає у тому, що саме цінність визначає вартість багатства, виступає формою її прояву. Сутність функції нагромадження полягає у тому, що майнові цінності, в яких представлено багатство, капіталізуються, створюють додану вартість та накопичуються їхнім власником.

Удосконалено існуючу у вітчизняній науці концепцію багатства як об’єкта оподаткування: на основі системного аналізу виокремлено податок на багатство від інших майнових податків та визначено, що базою оподаткування є тільки чиста вартість майна, тобто його ринкова вартість за вирахуванням зобов’язань за ним; при цьому податок має встановлюватися відповідно до платоспроможності його платника, що відповідає принципу соціальної справедливості. Ключовим у формуванні ефективного оподаткування багатства, на думку дисертанта, є розбудова сучасної інформаційної та, зокрема, статистичної системи з належним державним контролем за процесами формування, руху та нагромадження багатства. На основі узагальнення зарубіжної практики систематизовано та виокремлено необхідні для оподаткування багатства умови, серед яких: політичні, правові, соціально-економічні та організаційні. Їхня наявність є необхідною передумовою запровадження та ефективного функціонування такого податку. У зв’язку з цим акцентовано увагу на формуванні в країні системи формалізації власності – реєстрів та кадастрів, а також механізмів контролю за створенням, рухом та нагромадженням майна, що може розглядатися як багатство.

У розділі 2 «Зарубіжна практика оподаткування багатства» розкрито місце та роль оподаткування багатства в зарубіжних країнах, досліджено практику державного адміністрування податком на багатство, а також проаналізовано особливості його функціонування в ряді країн світу.

Макроекономічний аналіз місця та ролі податку на багатство за даними статистики країн-членів ЄС, а також ряду інших країн, свідчить, що він є складовою соціальної та фіскальної політики країн, в яких функціонує, відіграючи як регулюючу, так і фіскальну роль. У цих країнах частка податку на багатство у ВВП варіюється від 0,1 % до 2,2 %, а у загальних податкових надходженнях – від 0,1 % до 5,5 %.

Виявлено, що в зарубіжних країнах нижня межа бази цього податку (податковий поріг) та величина показників багатства різняться (табл. 1).

На основі узагальнення передової зарубіжної практики доведена доцільність виокремлення адміністрування оподаткування осіб з високими статками у самостійну групу, оскільки ця категорія платників характеризується схильністю до використання схем агресивного податкового планування та заплутаністю податкових справ. Таке адміністрування повинно виходити за межі окремої країни, що може бути досягнуто, в тому числі через належний автоматичний обмін інформацією між відповідними органами влади країн світу. З огляду на це, пропонується в Україні адмініструвати таких осіб, починаючи з межі, встановленої більшістю зарубіжних країн – 500 тис. євро чистої вартості майна.

Одна із найкращих практик адміністрування податків і, зокрема податку на багатство, існує в Норвегії, де інформаційна система SOFIE дозволила збільшити ефективність збору податків (річні податкові надходження до бюджету Королівства Норвегії перевищують витрати на їхнє адміністрування у 8,5 раза). Ця система забезпечує оперативне надходження інформації до податкового відомства країни від його окремих підрозділів та інших органів влади, якісну обробку даних та ранжування платників за ступенем ризику.

Аналіз законодавства Люксембургу, Норвегії, Індії, Іспанії, Франції, Швейцарії та Швеції з податку на багатство дозволив узагальнити інформацію по кожному з його елементів, суттєво розширити існуючий у вітчизняній економічній літературі тезаурус з оподаткування багатства та виокремити його особливості в різних країнах. Так, оподаткування багатства як фізичних осіб, так і корпорацій є тільки в Люксембурзі, Норвегії, Швейцарії та Індії. У таких країнах, як Іспанія, Ісландія, Нідерланди та Франція існує лише податок на багатство фізичних осіб, а в Бельгії та Італії – тільки корпорацій. У Швейцарії, на відміну від інших країн, в яких існує податок на багатство, оподаткуванню підлягає майно резидентів, яке знаходиться тільки на території цієї країни. Щодо об’єктів податку, то у Франції, наприклад, об’єктом солідарного податку на багатство є вартість рухомого та нерухомого майна; страхові виплати особам віком старше 70 років за договорами страхування життя; майно власника, обтяжене узуфруктом, правом користування або правом на проживання; ринкова вартість майна, передананого у довірче управління або реінвестованого.

Водночас не є об’єктом солідарного податку на багатство: витвори мистецтва; передана у довгострокову оренду заміська нерухомість; складські запаси вина та бренді; частина сільськогосподарської землі та лісів; частина вартості ділової нерухомості; права винахідника на промислову власність; авторські права на літературну та художню власність; авторські права артистів-виконавців, виробників фонограм та відеопродукції; частки участі у статутному капіталі компанії та акції у розмірі трьох чвертей їхньої вартості; облігації на пред’явника; капіталізована вартість пенсійного плану і компенсації за фізичну травму, отриману в результаті нещасного випадку або хвороби; переважна частина фінансових інвестицій осіб, що не є податковими резидентами Франції; акції, що належить акціонеру-менеджеру у разі, якщо вони отримані в рахунок оплати його трудових обов’язків у цій компанії в сумі, що не перевищує одну-чверть загальної частки такого акціонера-менеджера у статутному капіталі товариства.

У Люксембурзі до об’єктів податку на багатство корпорацій не належать: поточний капітал корпорацій, що займаються пенсійним страхуванням (sociétés d’épargne pension à capital variable – SEPCAV); активи корпорацій, які займаються сек’юритизацією; активи венчурних корпорацій; активи корпорацій, що займаються управлінням сімейного капіталу (sociétés de gestion de patrimoine familial – SPF); активи інвестиційних фондів. Щодо оцінки вартості майна, яка підпадає під оподаткування, то вона здійснюється Податковим управлінням Люксембургу, і її дані публікуються у звітах, що надсилаються власнику майна, податковим департаментам та комунальним органам влади. Оцінку здійснюють за методом, передбаченим для податку на нерухомість, при якому базою розрахунку є сума плати за орендну майна станом на 1 січня 1941 р., що індексується на дату оцінки – 1 січня податкового року. Оцінювання проводять раз у три роки, або частіше, якщо вартість майна змінюється більше, ніж на 20 %, або більше, ніж на 75 тис. євро. Цінні папери та дебіторська заборгованість оцінюються за їхньою фактичною вартістю станом на перший день оціночного року.

Практика країн, де існують податки на багатство, свідчить, що платники з метою зменшення своїх податкових зобов’язань нерідко відчужують майно на користь інших. Так, в Індії платники для зменшення своїх податкових зобов’язань з цього податку передають своє майно іншим особам, які зацікавлені у такому майні, без відповідної компенсації. Для мінімізації ризику зменшення податкових зобов’язань з податку на багатство шляхом відчуження майна платника на користь інших осіб урядом передбачено обов’язкове включення до об’єктів оподаткування так званих «умовних активів». При цьому умовними визнаються активи, що належать іншій особі, але для розрахунку податку на багатство включаються до податкової бази платника податку (відчужувача). Різниця між реальною вартістю умовних активів та ціною, за якою вони були відчужені, має включатися до суми чистих активів відчужувача (платника податку), тобто на суму такої різниці збільшується база оподаткування.

У розділі 3 «Перспективи впровадження податку на багатство

На основі аналізу існуючої в Україні економіко-правової проблематики стосовно оподаткування багатства встановлено необхідність визначення об’єкта та інших елементів такого податку на основі, викладеної вище концепції багатства як економічної категорії. Доведено важливість підвищення якості статистичної інформації в частині активів та зобов’язань потенційних платників: резидентів, які володіють багатством як на території України, так і поза її межами, та нерезидентів, чиї активи розміщені в Україні. Встановлено, що українська сторона неповною мірою використовує переваги міжурядових домовленостей щодо обміну інформацією у податкових справах. Повне і належне використання такої інформації є необхідною умовою розробки та ефективного функціонування в Україні податку на багатство.