Київ Видавництво

Інститут української мови

Видавництво «ДОВІРА»

2000

У посібнику вміщено практичний матеріал із складних випадків сучасної літературної норми — труднощі вибору слів, утворення граматичних форм, наголошування. Читачі дізнаються про значення й правильне вживання деяких слів, скористаються російсько-українським словничком поширених мовних зворотів. Для широкого кола читачів.

доктор філологічних наук Л. І. Мацько, доктор філологічних наук О. О. Тараненко

© Інститут української мови НАН України, 2000

© Оригінал-макет. Видавництво «Довіра», 2000
ПЕРЕДМОВА
Ви хочете правильно говорити й писати по-українському. Але не знаєте, що означає якийсь вислів або як перекласти російський зворот українською літературною мовою. Візьміть до рук цю невеличку книжечку. В ній знайдете відповіді на конкретні запитання, вона застереже вас від поширених у практиці спілкування помилок.

На відміну від багатьох неписаних правил поведінки, яких має дотримуватися освічена, культурна людина, мовні правила, серед них, зокрема, — правила літературного слововживання, наголошування слів, вибору синонімів тощо, — належать, так би мовити, до правил «писаних»: їх фіксують словники, граматики, посібники з культури мови. Ці правила відзначаються стабільністю, стійкістю, але водночас вони динамічні, рухливі, бо відбивають закономірні процеси розвитку літературної мови.

Одна річ — знати правила, теоретично відрізняти нормативні вислови від ненормативних, інша річ — культивувати нормовану літературну мову, дотримуватися усталених літературних норм і тим самим пропагувати зразкову літературну мову як ознаку високої культури спілкування.

У практичній мовній діяльності виробляється певний автоматизм у вимові, наголошуванні слів, у вживанні словосполучень і т. ін. Культура мови пов’язана із свідомим ставленням до мовленого і писаного слова, із вихованням мовного чуття. Саме таку мету ставлять перед собою автори посібника, пропагуючи норми сучасної літературної мови як соціально престижної форми національної мови.

Стислість, лаконічність рекомендацій зумовлені практичним спрямуванням посібника з культури мови. Не претендуючи на всеохопність культуромовних явищ, автори зосереджують увагу на типових випадках неточного слововживання, порушення граматичних норм, на складних випадках написання, перекладу та ін.

Із практичних потреб виникла ідея створення цього посібника. Автори сподіваються на зворотний зв’язок — нові запитання від читачів, роздуми шанувальників української літературної мови.

Наша адреса: Київ-1,

вул. Грушевського, 4,

Інститут української мови,

відділ стилістики та культури мови.
ЯКЕ СЛОВО ВИБРАТИ
АБОРИГЕН — АВТОХТОН — ТУБІЛЕЦЬ. Так називають корінного жителя, уродженця якоїсь країни або місцевості, напр.: Австралійські аборигени за малюнком на шкірі визначали належність до того чи іншого роду (з журн.); Вони [історики] переконливо показали, що слов’яни були не тільки автохтонами на цій території, а й сягають генетичним корінням ще в перше тисячоліття до нашої ери (з журн.); Ніжні пахощі степів... може відчути лише чутливий ніс тубільця (Ю. Яновський).

На перший погляд, названі слова взаємозамінні, мають однакове значення, тобто їх можна вважати абсолютними синонімами. Однак це не так. Кожне слово має характерну сполучуваність, своє стилістичне забарвлення. У науковій, книжній мові переважають назви автохтон, абориген, що, як правило, вживаються у множині.

У наукових текстах слова автохтони, аборигени не можуть бути замінені назвою тубільці, бо вона має виразне емоційне забарвлення, часто знижене. Походження цього слова — слов’янське, пор. польське tubylec з прозорою внутрішньою формою, буквальним значенням «тут був». У староукраїнській мові XV ст. засвідчена форма тубылецъ.

У сучасній українській мові від слів аборигени, автохтони, тубільці утворюються прикметники: аборигенний, автохтонний, тубільний, причому два останні вживаються частіше в сполученні з іменником населення.

Помилковими, позбавленими змісту є словосполучення автохтонні землі, автохтонна територія. Про землю, територію кажуть: споконвічна, прадавня, одвічна, первісна, а не «корінна». Із землею, територією пов’язується життя на ній, походження корінного населення, первісних організмів. Отже, автохтонне (корінне) населення, а земля — споконвічна, первісна, або, коли йдеться про певний етнос, — етнічні землі, етнічна територія.

Своїм походженням ці слова сягають спільного кореня — французької мови, а ще глибше — латинської. Але, виникнувши з одного джерела, адрес і адреса прийшли в українську мову різними шляхами і в різний час. Адрес — із французької через російську, адреса — з німецької через польську. Якщо слово адреса закріпилося як назва місця мешкання людини чи розташування установи, то адрес має значення «урочисте ювілейне привітання».

Виникнення нових значень — процес постійний. Суспільна потреба в називанні нового явища, поняття спричиняється до розвитку мови. Науково-технічна доба стимулювала ще одне значення слова адреса. Ось приклад із наукового журналу: Елементи пам’яті машини розрізняються за номерами, які звичайно називають адресами елементів. Адреса тут — «місцезнаходження інформації в цифровій обчислювальній машині».

Треба звернути увагу на правильність уживання деяких усталених зворотів зі словом адреса. Українською літературною мовою кажемо: я проживаю за адресою; звертайтеся за адресою, але: я відправив повідомлення на адресу, заяви надсилайте на адресу (а не за адресою).

Латинська назва arsenicum стала базовою для номінації хімічного елемента у термінологічних системах індоєвропейських мов: arsenis (англ.), arsen (нім.), arsenic (фран.), arsenico (ісп.), arszenik (польськ.), arzen (чеськ.), арсен, арсеник (болг.), арсеник (серб.). Термін миш’як відомий тільки у російській мові. Припускають, що ця назва походить від слова мышь, оскільки сполуки арсену використовували для знищення гризунів.

В українській науці до 30-х років XX століття послідовно послуговувалися терміном арсен. Однак він був витіснений у наступні десятиріччя російським запозиченням миш’як, яке, до речі, за своїми фонетичними особливостями суперечить закономірностям сполучуваності звуків, фонетиці української мови.

Упорядковуючи наукову термінологію відповідно до міжнародних термінологічних систем, фахівці рекомендують уживати назву хімічного елемента арсен, а не миш’як.

І архіваріус, і архівіст — це, як правило, люди, що працюють в архіві — установі, де збирають, упорядковують і зберігають документи, писемні пам’ятки та ін. Слово архів прийшло в українську мову з латинської через німецьку. У свою чергу латинська запозичила його з грецької. Латинське archivum чи archium — це «адміністративна установа, відомство», «сховище писемних документів».

У Росії назву посади архіваріус було введено за Петра І для найменування чиновника, який завідував архівом. Спеціальної освіти від архіваріуса не вимагалось, основне, щоб це була людина сумлінна, старанна, дуже уважна й акуратна. У сучасній українській мові архіваріус — це охоронець архівних матеріалів (в архіві чи якійсь іншій установі) або співробітник, що працює з архівними матеріалами. Отже, архіваріус — це тільки назва посади, а не назва фаху, спеціальності.

Архівіст — фахівець, спеціаліст з архівної справи, знавець архівної справи, який веде в архіві наукову роботу, напр.: Опис [пам’ятки] подано в брошурі досвідченого чеського архівіста, наукового співробітника Народного музею Франтішка Батьги (з журн.).

Як свідчить енциклопедичний словник Ф. Брокгауза та І. Єфрона, спеціальний титул архівіста було вперше введено у Франції в XIX ст., коли там була створена школа, яка готувала фахівців з архівної справи. З одержанням цього звання було пов’язане право займати посаду в національних, історичних, державних архівах, бути інспектором архівів та бібліотек, викладати в архівній школі. Це джерело подає слова архіваріус і архівіст як рівнозначні, синонімічні — «особа, що завідує архівом».

Хоч у сучасних словниках української мови слово архіваріус і не має позначки застаріле, проте в мовній практиці воно вже стало рідковживаним. Посада архівного працівника називається термінологізованим словосполученням архівно-технічний працівник або архівіст. Архівістами називають тепер не тільки власне фахівців з архівної справи, які здійснюють класифікацію та наукову обробку архівних матеріалів, а й посаду, яку обіймають ці люди.

БАГАТО — ЧИМАЛО. Ці слова — синоніми. Перше вживається ширше, в будь-якому тексті — і в стилістично нейтральному, і в урочистому, публіцистичному виступі, і в звичайній побутовій розмові, напр.: Хто щасливий? Той, хто дає багато, а бере найменше (М. Коцюбинський). Йому синонімічними є слова немало, чимало та ряд інших — експресивних (тобто таких, що увиразнюють якусь оцінку, передають почуття), такі, як: багацько, багатенько, сила, страх, до біса, до лиха і под.

Прислівник чимало вживається в різних ситуаціях, означаючи поняття кількості, міри, часу, напр.: Чимало літ перевернулось, води чимало утекло (Т. Шевченко); Не все одразу дається, а потроху та помалу, то зробиш користі чимало (присл.); Об’єктів екологічної тривоги в Україні набралося чимало (з газ.).

Слово чимало складається із питальної частки чи і прислівника мало. Ще в кінці XIX ст. словники подавали його як сполучення: кожна частина писалася окремо. Наприклад, у відомому «Російсько-українському словнику» Уманця і Спілки (90-ті роки XIX ст.) серед відповідників до російського много фіксується геть чи мало. Словник української мови за ред. Б. Грінченка подає прислівник одним словом — чимало. За сучасним правописом воно так і пишеться, передаючи єдине цілісне поняття.

Значення прислівника, очевидно, сформувалося з риторичного ствердного запитання: Чи мало було? — Тобто: Хіба мало? в значенні «цілком досить», наприклад, у Марка Вовчка: О-о жінко! — каже Тиміш, — се в тебе десь огневі сльози! — Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала!

У порівнянні з багато прислівник чимало має відтінок розмовності. В офіційно-ділових паперах, як нейтральне, усталилося слово багато, а в усному звіті, виступі на зборах прислівник чимало доречно пожвавить мову доповідача.

Отже, чимало займає своє місце поряд з іншими словами, і за його допомогою мова урізноманітнюється. Наявність синонімічного ряду дозволяє передавати будь-які відтінки думки, уникати небажаної одноманітності в мові, напр.: Маємо чимало вже матеріалу для збірника, особливо віршів багато (М. Коцюбинський). Тобто ту саму оцінку кількості чого-небудь можна висловити синонімічними формами багато і чимало.

Слово сторона, як свідчать приклади з художнього стилю та уснорозмовної практики, синонімічне до іменників край, вітчизна, батьківщина: Нехай мої співи літають По рідній, коханій моїй стороні (Леся Українка). Функціонує слово сторона у значенні «кружним шляхом, в обхід». У такому випадку відбувається перехід мовної одиниці з розряду іменників у прислівники, напр.: І ця пісня, і дві тополі,.. і дощик, що насправді йшов стороною, перевернули душу парубкові (М. Стельмах).

У мовній практиці усталилася синтаксична конструкція з одного боку, з другого боку. Нею послуговуються при зіставленні чи переліку: Якось так біжить мені час... З одного боку, це добре, бо я таки скучаю за домом, а з другого й не дуже, бо робота йде мляво (М. Коцюбинський).

Іменник сторона вживається в офіційних паперах, юридичних документах у складі термінів типу: винна, позовна, потерпіла сторона, високі договірні сторони. Таке слововживання вказує на те, що під стороною розуміють особу (групу осіб, організацію), яка протиставляється у певному відношенні іншій особі (групі осіб, організації).

У книжних стилях усталилися стандартизовані словосполучення з іменником бік, напр.: лицьовий, зворотний, тіньовий, позитивний бік, бути на чийомусь боці, погляд з боку, з усіх боків, привернути на свій бік, хитатися в бік кого (чого). З російської мови перекладаємо: в сторону — убік, в сторону чего — у бік чого, розм. на сторону (продавать і т. ін.) — на сторону, по обеим сторонам — по обидва боки.

Ненормативним є вживання сторона в значенні «погляд, точка зору, розуміння», напр.: Із фінансової сторони ці підприємства не рентабельні (з газ.). Сучасна літературна мова вимагає в цьому значенні вживати іменник погляд, пор.: Із фінансового погляду ці підприємства не рентабельні.

Існують труднощі у виборі прикметників однобічний — односторонній, всебічний — всесторонній. Якщо йдеться про вуличний рух транспорту, уживаємо вислови однобічний рух, двобічний рух. Коли укладають угоду, готують відповідні документи, мовиться про двосторонню угоду, двосторонні чи односторонні вимоги і под.

У сполученні з іменниками аналіз, характеристика, дослідження сучасна мовна практика надає перевагу прикметникові всебічний, хоч вислови типу всесторонній аналіз також не є порушенням літературної норми, оскільки кажемо, наприклад, про всі сторони творчості (діяльності) когось.

Прикметник близький має ряд значень, яких не має ближній. Так, невелика часова віддаленість передається прикметником близький: уже близька ніч, сонце близьке до заходу, близьке свято. Ще близький — це «добре знаний, відомий, зрозумілий»: Почув у голосі щось близьке, своє; «гакий, який глибоко хвилює, безпосередньо стосується будь-кого»: Інтереси дітей близькі матері; про адекватний, реалістичний переклад теж кажуть близький: переклад близький до оригіналу.

Серед прикметникових утворень від названих іменників — болільницький, уболівальницький — більшою активністю і закріпленістю за спортивною сферою характеризується перший, хоч і має відчутне розмовне забарвлення. А от дієслова боліти і вболівати, від яких утворені самі іменники і співвідносні прикметники, своєю стилістичною маркованістю чітко вказують на те, що коректнішими є словоформи уболівальник — уболівальницький, оскільки літературна норма — словосполучення уболівати за кого-, що-небудь.

Отже, рекомендуємо надавати перевагу словам уболівальник, уболівальницький, зокрема, й у текстах спортивної тематики.

БРИФІНГ — ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ. Останнім часом засоби масової інформації активно використовують слово брифінг. «Словник іншомовних слів» (К., 1985) так витлумачує його значення: «коротка нарада представників преси, на якій викладається позиція уряду з певного питання або позиція, узгоджена сторонами, що беруть участь у міжнародних переговорах, конференціях тощо». Це слово порівняно нове в українській мові, воно ввійшло у вжиток наприкінці 70-х — на початку 80-х років. За походженням — слово англійське (briefing — інформаційна нарада). У професійній мові англійських льотчиків воно означає «короткий передпольотний інструктаж». Поступово слово брифінг вийшло за межі вузькоспеціального вживання, розширило своє значення до «інструктаж», «інструктивна нарада», а потім перейшло до професійної мови журналістів, де стало позначати один із різновидів зустрічі працівників преси з офіційними представниками.

Брифінг — це, як правило, коротка інформація для журналістів, що стосується тієї чи іншої теми, без подальшого її обговорення. У ході такої зустрічі можуть бути поставлені тільки конкретні запитання, що дають змогу уточнити певні деталі поданої інформації.

Сфера функціонування слова брифінг певною мірою обмежена і жанрово, і стилістично. Найчастіше воно з’являється в офіційних повідомленнях, у публікаціях Міністерства закордонних справ, зарубіжних інформаціях, напр.: У приміщенні, де працюють постійні комісії Верховної Ради України, відбувся брифінг, присвячений візиту в Україну президента США (з газ.).

Близьким за значенням і також активно вживаним у мові преси, радіо, телебачення є слово прес-конференція. Це також запозичення (але давніше, ніж брифінг) з англійської (press-conference), яким називають зустріч державних, політичних, громадських, наукових діячів із представниками засобів масової інформації для висвітлення питань, що цікавлять широку громадськість.

У прес-конференції, на відміну від брифінгу, беруть активну участь обидві сторони. Тут не тільки заслуховують інформацію, а й ставлять запитання, слухають відповіді, обговорюють певні теми, з’ясовують обставини якихось подій.

Закономірно постає питання: чи можлива взаємозаміна слів порок і вада у терміні?

З огляду на зміст, який передають згадані іменники, слово вада однозначніше і конкретніше, напр.: Найбільша вада штучних, а головне синтетичних тканин — негігієнічність, некомфортність! (з журн.); Вада зору, при якій зображення віддалених предметів утворюється за сітківкою, називається далекозорістю (з підр.). Іменник порок, як правило, негативно характеризує осіб (риси поведінки, фізичні дані, умови і спосіб життя тощо): Його [Нерона] душа — ціла клоака всяких пороків, які могли зустрітися серед роду людського (М. Слабошпицький); Бідність — не порок, а велике горе (прислів’я).

У сучасній мовній практиці трапляються випадки ненормативного вживання слова порок у значенні «вада, недолік»: Контейнер [технологія товароруху з застосуванням тари обладнання] допоможе торгівлі викоренити пороки, котрі давно набридли, — обмірювання, обважування, обрахування (з газ.). У таких випадках треба дотримуватися літературної норми і відповідно послуговуватися словами вада, недолік.

Щодо терміна порок серця, то впадає у вічі небажана синонімія першого слова з розмовним порок, через що термін сприймається як калька з російської мови. Тому замість порок серця варто вживати вада серця, напр.: На початку нашого століття були безпорадні перед ревматичною клапанною вадою серця (з газ.).