Тема 2 «ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЛІКУВАЛЬНОГО

Споконвічне використання природних лікувальних ресурсів носило стихійно-емпіричний характер. Цілющі властивості багатьох природних факторів відомі з найдавніших часів; примітивні будівлі для водолікування в місцях виходу мінеральних вод були прототипами бальнеологічних курортів. Слухи про лікувальні властивості деяких вод поширювалися далеко за межі відповідних місцевостей, залучаючи безліч хворих. «Чудесні» джерела й інші цілющі фактори ставали основою лікувальних таємниць храмів, нерідко були предметом релігійного культу. Багато віруючих робили подорожі до таких святих місць, прагнучи зцілити душу й тіло за допомогою сил природи.

У переказах, пам'ятниках зодчества й мистецтва знайшли відбиття факти використання термальних мінеральних вод служителями культів для здійснення обрядів і разом з тим для демонстрації «зцілення» стражденних. Так, у найбільш древньому пам'ятнику індійської літератури «Ригведе» утримуються відомості про «священні купелі» при храмах, у яких занурювали хворих людей. У працях древнекитайских учених повідомляється про джерела цілющих вод.
Таблиця 1. Періоди розвитку лікувального туризму

Період	Характеристика	Форми й методи лікувального використання курортних факторів
Емперічній	Курортні фактори застосовувалися переважно з метою гігієни й санітарії. Окремі розрізнені емпіричні спроби природного лікування	Обмивання, терми, купальні, лазні, басейни, психотерапія
Науково-курортній (XVI-XVIII вв.)	Зародження й розвиток наукових основ курортології. Включення курортології в медичну практику. Виникнення перших курортів і підходів до їх експлуатації	Прообраз всіх основних сучасних форм курортної справи, за винятком апаратної фізіотерапії
Комерційний період (XIX-початок XX в.)	Бурхливий розвиток курортів на комерційній основі. Використання курортів не тільки для лікування. Виникнення рекреаційних підприємств; санаторіїв, пансіонатів, лікарень і т.д. Курортологія стає важливою ланкою медицини	Весь спектр основних методів курортології. Виникнення й розвиток фізіотерапії
Диференційований (середина XX в. початок 90-х рр. XX в.)	Поділ підходів до курортної практики на комерційний і соціальний. Перший підхід реалізується в країнах з ринковою економікою, де переважають оздоровчі курорти та клініки. Другий підхід розвивається в соціалістичних країнах, де курортна справа розглядається як частина системи охорони здоров'я	Форми надання курортних послуг поділились. На Заході робиться упор на загальнокурортну лікувальну інфраструктуру та пансіонати, у соціалістичних країнах — на створення повністю оснащених санаторіїв
Ринковий (початок 90-х рр. - теперішній час)	Зближення західноєвропейських і східноєвропейських підходів на ринковій основі. Відділення в країнах колишнього соцтабору лікувального туризму від охорони здоров'я	Основною формою надання курортних послуг стає готель. Виділення в самостійний напрямок клінічного лікувального туризму

Давньогрецька міфологія оповідає, що навіть боги на Олімпі зберігали молодість і безсмертя за допомогою парових ванн. Давньогрецький письменник Павзоний писав, що богиня Гера залишалася вічно молодий і прекрасної завдяки купанням в озері з гарячими джерелами. Бог Олімпу Юпітер перетворив німфу Ювенту в живе джерело води, що повертає молодість і юність.

Самі ранні курортні спорудження, вік яких нараховує 5 тис. років, були знайдені при розкопках міста Мохенджодаро в Індії. У руїнах міста знайдені сліди купалень, басейнів і крамниць, у яких торгували питною водою з вигадливих посудин.

У зв'язку із цим виникнення елементарних навичок гігієни й становлення їх у первісному суспільстві поряд зі стихійним використанням природних факторів для лікування склали зміст першого періоду в розвитку курортної справи й лікувального туризму.

У Греції виявлені руїни древніх водолікарень. Історія дає численні свідчення використання римлянами існуючих до них на завойовані ними територіях споруджень для лікувального застосування мінеральних вод. Руїни подібних споруджень періоду римського панування збереглися в районі сучасних курортів Бэиле-Еркулане й Синджорз-Бэи в Румунії, Будапешта й на узбережжя озера Балатон в Угорщині, на території курортів Вараждинске-Топлице й Добрна в Югославії, Хисаря в Болгарії, Бадена у Швейцарії й Австрії, Висбадена у ФРН, Экс-Ле-Бена у Франції, Бата у Великобританії, біля Тимгада в Алжирі й ін

У Древній Греції вірили в чудесні цілющі властивості води, освяченої жерцями храмів. Ці священні храми можна вважати своєрідними медичними установами, оскільки кожний хворий, що надходив туди, піддавався досить ретельній санітарній обробці, а потім лікувальному впливу багаторазовими обмиваннями водою одного із цілющих джерел поблизу храму. Жерці використовували й цілющі властивості клімату, а також уживали перші спроби застосування психотерапевтичних методик.

Проведення жерцями ретельного відбору хворих на лікування (важко хворі люди не приймалися на лікування, «щоб не опоганювати храм заразою від невигойно хворого, що може там умерти в процесі лікування») проглядається як прообраз сучасних правил напрямку хворих на санаторно-курортне лікування, що вказують на протипоказання, при яких лікування буде безуспішним або навіть приносить шкодою здоров'ю. Аналогічний підхід був характерний і для індуської медицини.

Давньогрецький поет Гомер у своїх творах оспівав доброчинну дію цілющих гарячих джерел Скамандри біля Трої. Його безсмертні добутки «Іліада» і «Одиссея» насичені барвистими описами різноманітних обмивань, купань і ароматизованих ванн, якими чарівниця Цирцея зачаровувала Одиссея в чудових басейнах і купальнях.

На території Італії, особливо в Лациуме, і на узбережжя Неаполітанської затоки, були численні курорти з мінеральними джерелами. Великою популярністю користувався курорт Байи з террасообразно розташованими термами — улюблене місце відпочинку римської знаті. В «Энеиде» Вергілія описане лікувальне джерело Акве-Альбуле. У період імперії тут був створений грандіозний бальнеологічний комплекс із басейном на 1000 чоловік і віллами аристократів. Таким чином, можна вважати, що термальні мінеральні води були тим природним фактором, на основі використання якого з'явилися перші курорти.

Повідомлення в древніх письменах про застосування в лікувальних цілях мінеральних вод джерел і морських ванн зустрічаються в I-II вв. н.е. У них фігурує ім'я знаменитого лікаря Клавдія Галена, що помилково вірило в можливість штучного готування будь-якої мінеральної води із прісної шляхом додавання відповідних речовин. Більше пізні свідчення про лікування мінеральними водами втримуються в працях врачевателей Архігена, Геродота, Сорана Эфесского й ін. Приміром, Геродот запропонував спеціальні дозування й порядок прийому мінеральних ванн, які дотримувалися протягом десяти століть.

Ознакою цивілізації й основою гігієни були римські терми, що споруджувалися повсюдно, куди вторгалися римські легіонери — у Німеччині, Франції, Британії. У цей час при розкопках, на місці відомих європейських курортів, таких як Карловы Вари, Віші, Баден-Баден, виявляються руїни римських купалень. Прототипи римських терм одержали поширення на Сході (наприклад, відомі й донині турецькі лазні).

Період середньовіччя ознаменувався кризою курортної справи. Численні епідемії особливо небезпечних хвороб, антисанітарія, процвітання інквізиції привели до заборони використання мінеральної води для лікування хвороб. Але поширення по всій Європі невиліковних хвороб зробила своя справа — змусило повернутися до використання забутих на час чудодійних джерел. Основним лікувальним засобом були визнані сірчані ванни. У раннім середньовіччі відомими курортами були Пломбьер-Ле-Бен і Ахен — улюблене місце відпочинку імператора Карла Великого. Надалі проелавились мінеральні джерела Спа й Котре, відродилася слава відомих зі стародавності джерел Абано-Терме.

Спроби промислового розливу мінеральних вод датуються початком XVII в. В XVIII в. лікування водою стали застосовувати лікарі в різних країнах Європи (Німеччини, Італії, Франції, Англії, Чехії й ін.). Води були офіційно визнані як лікувальний фактор. При цьому користування курортами продовжувало залишатися винятковим привілеєм знаті. Тільки в XVIII-XIX вв. починається інтенсивний розвиток європейських курортів на основі комерційного підходу.

З ініціативи англійського лікаря Р. Рассела в 1792 р. був заснований перший дитячий приморський санаторій у Маргите. Потім дитячі курорти з'явилися у Франції й Італії. З тих пор санаторно-курортна справа перетерпіла істотні зміни й перетворилося в один із самих популярних видів відпочинку. У Західній Європі курортні місцевості з'явилися в XVII в. На них побував цар Петро I, а в XVIII-XIX вв. на «води» у Баден-Баден, Висбаден, Карлсбад і інші курорти стали їздити лікуватися багато росіян. В XIX - початку XX в. відбувається офіційне відкриття більшості сучасних європейських курортів, які усе більше здобували вигляд не стільки лікувальних комплексів, скільки місць відпочинку й туризму.

Що стосується наукової курортології, те основні дослідження з наукової бальнеології були проведені в XVIII в. німецьким ученим Ф. Гофманом, що вивчав хімічний склад мінеральних вод. З кінця ХУШ в. у багатьох країнах Європи грязелікування набуло широкого застосування, але тільки на початку XIX в. його стали проводити під медичним контролем. До кінця XIX в. на основі проведених досліджень по гідрогеології, физикохимии й мікробіології мінеральних вод і лікувальних брудів, курортографии, курортній гігієні були зроблені спроби дати наукове обґрунтування курортній справі й довести необхідність розвитку науки про курорти.

Курортологія в соціалістичних країнах Європи за порівняно короткий період соціалістичного будівництва розвивалася швидкими темпами й досягла більших успіхів: майже у всіх країнах були створені державні науково-дослідні бальнеологічні й кліматологічні інститути, у ряді країн на курортах організовувалися філії цих інститутів або медичних академій, розроблялися наукові основи лікувально-відбудовних заходів з використанням курортних факторів. На ряді курортів були створені центри відбудовного лікування хворих, що втратили працездатність. Проводилися дослідження природних лікувальних факторів, розроблялися показання й протипоказання до напрямку хворих на курорти.

До найбільш відомих східноєвропейських курортів ставилися: Криница, Рабка, Кудова-Здруй, Иновроцлав (Польща), Кэлимэнешти, Слэник-Молдова, Бэиле-Олэнешти (Румунія), Карлови Вари, Мариански Лазни, Франтишкови Лазни, Пьештяни (Чехія й Словаччина) і ін. Система медичного обслуговування передбачала обов'язковий лікарський контроль за проведенням призначеного курсу лікування. На ряді курортів були організовані центри відбудовного лікування хворих, що втратили працездатність.

Однак згодом курорти Східної Європи пішли по шляху сполучення класичних принципів курортної справи, що культивувалися в СРСР і західноєвропейських підходів до організації курортної сфери по типі індустрії розваг. Це принесло свої істотні плоди. У цей час курортна індустрія Східної Європи зізнається найкращої у світі, а курорти Чехії вважаються найбільш престижними. Соціальна складова поступово поступилася місцем економічної, що виражається у високих цінах на лікування, а також у відсутності системи соціального туризму (за аналогією з нашою країною). В окремих європейських країнах уживають спроби частково компенсувати витрати трудящих на курортне лікування за рахунок роботодавців, профспілок і держави. Такі схеми існують у Німеччині, Франції, Італії.

Проте, курортна галузь перебуває в руках акціонерних товариств, приватних підприємців і різних комерційних організацій і структур. Всі аспекти, пов'язані з керуванням санаторно-курортними організаціями, розробкою санаторного продукту, організацією лікування, ціновою політикою, маркетингом і системою збуту на курорті, перебувають у віданні їхніх власників. Держава здійснює тільки втручання в порядок розробки й охорони природних ресурсів, а також у процедури дотримання санітарно-гігієнічних вимог при організації лікування.

• 
  а) перетворення курортів у розважальні центри;
  
• 
  б)формування системи внекурортних лікувальних установ, що надають типові курортні послуги (СПА);
  
• 
  в) зростаюча популярність лікувального клінічного туризму;
  
• 
  г)збільшення кількості лікувально-оздоровчих програм і медичних послуг, зв'язаних як із застосуванням природних лікувальних ресурсів, так і із застосуванням преформованих факторів у курортній практиці.
  

Перші державні заходи щодо розвідки мінеральних вод і їхньої експлуатації з лікувальними цілями проведені з ініціативи Петра I, що ознайомився з деякими закордонними курортами, такими як Баден-Баден, Карлсбад, Спа, і вирішив шукати росіяни «ключові води». Перші курорти в Росії виникли в першій половині XVIII в. Петро I, повернувшись після лікування на закордонних курортах, наказав придворним медикам «шукати в нашій державі ключових вод, який можна користуватися від різних хвороб». В 1717 р. видано указ «Про підшукання в Росії мінеральних вод», якими можна «користуватися від різних хвороб». Незабаром в Олонецкой губернії були виявлені мінеральні води.

У ці ж роки придворний лейб-медик доктор Готлиб Шобер зробив подорожі в різні райони країни. У його описах згадуються Сергієвські мінеральні води в Поволжя й Пятигорские гарячі джерела на Північному Кавказі. Ще раніше, в 1714 р. у Карелії робітник Іван Рябоев, що страждав «серцевою хворобою», відкрив джерело залізистої води, лікувався нею й, видужавши, доповів про тім паную. В 1719 р. Петро I видав указ про Марциальных Кончезерских води біля Петрозаводська. Тут був побудований палац, у якому під час лікування жив цар з родиною. Так в 1719 р. відкрився перший курорт у Росії Марциальные Води. Це був перший офіційно затверджений курорт Росії. Вода курорту містила багато заліза, і тому джерела були названі Марциальними на честь бога заліза Марса. Але після смерті Петра I цей курорт був відданий забуттю.

У ті ж роки німецьким ученим X. Паульсеном по указі Петра I були закладені «бадерские лазні» на Липецких солоних водах, які незабаром придбали популярність у Росії й з'явилися базою другого її курорту. В 1803 р. почав функціонувати найстарший російський курорт Липецк із мінеральною водою для ванн і питного лікування. По указі пануючи були складені правила користування мінеральними водами — «Дохтурские правила, як при оних водах надходити». Розроблені Шобером перші правила користування мінеральними водами («дохтурские правила») пропонували перед поїздкою на курорт порадитися з докторами, а при лікуванні водами виконувати надруковані правила. Так були уведені обов'язкові умови користування лікувальними водами на курортах Росії.

У зв'язку із завоюванням земель кавказьких горців були відкриті давно відомі місцевим жителям джерела лікувальних мінеральних вод. Ці води використовувалися для лікування поранених солдатів. Надалі центром вивчення природних лікувальних ресурсів стають Кавказькі Мінеральні Води. В 1770—1790 р. проведені перші систематичні дослідження й дані докладні описи мінеральних вод даного району. В 1773 р. тут побували експедиції, очолювані академіком П. С. Лапласом, лікарем і натуралістом И. А. Гильденштедтом, які вперше описали у своїх щоденниках природні багатства району П’ятигорська. По клопотанню В. А. Ермолова зі Швейцарії в 1822 р. були запрошені відомі архітектори брати Бернардацци, які згодом взяли активну участь у благоустрої курортів Кавминвод.

Через 20 років П. С. Паллас знову відвідав Північний Кавказ і описав мінеральні води Кисловодська. Його повідомлення на засіданні Академії наук зробило велике враження й розбудило інтерес учених до Кавказьких Мінеральних Вод. Але фактичне відкриття Кавказьких Мінеральних Вод відбулося в 1803 р., коли в міцності біля джерела «кислої води» (нарзану) виникли перші житлові будови й міцність одержала назву Кисловодської. Потім пішло відкриття ессентукских і желєзноводських мінеральних вод. По поданню Медичної колегії в 1803 р. видано указ пануючи про визнання цього регіону лікувальною місцевістю державного значення.

Більш докладно вивчив джерела Кавказьких Мінеральних Вод професор Петербурзької медико-хірургічної академії А. П. Нелюбин, що по клопотанню генерала А. П. Ермолова, що командував у той час військами на Кавказі, був відряджений у цей регіон. А. П. Нелюбин уперше в Росії зробив фізико-хімічне дослідження мінеральних вод і видав «Повний історичний, фізико-хімічний, лікарський опис Кавказьких Мінеральних Вод».

У другій половині XVIII в. і особливо в XIX в. ішло швидкий розвиток курортної справи: у різних районах країни вивчалися мінеральні джерела й грязьові озера (їхні описи дані в працях Ф. Гебера, Н. Воронихина, Л. Бертенсона й інших учених), відбувалося офіційне відкриття курортів. В 1828 р. заснований курорт Стара Русса, в 1830 р. - Одеські грязьові курорти, в 1833 р. - Сергієвські Мінеральні Води, в 1838 р. - Кемери, в 1842 р. - Друскінінкай, в 1848 р. - Усолье, в 1867 р. - Белокуриха.