Ларічєв Юрій Анатолійович Веда Слов’янська. Герметична філософія в доступному викладі. Євангеліє самому собі. Ця елітарна книга

Здоров’я людини в її духовному стрижні, здоров'я націй у її дусі. Тому, доки дух народу не задушений, іноземні «учителі» не заспокояться: будуть капати тобі на тім'ячко щодня.

Народ складається з людей. От і почни оздоровлювати націю із себе . Зцілися сам, допоможи сусідові, він іншому і т.д. Сподіватися більше немає на кого. Хворіти дорого, умирати — ще дорожче. Живи вічно.

Починати самозцілення треба з переоцінки життєвих цінностей і з відновлення внутрішньої гармонії. Почнемо зараз же.

Перед тобою малюнки, виконані у формі карт. Вони двосторонні: зміст лицьової частини кожної карти збігається із символічним змістом тильної її частини.
Карта №1

Лицьова частина Зворотна сторона

Карта №2

Акуратно склей листочки між собою. І обклей отримані карти прозорою плівкою для обгортання книг.

Згідно з формулюванням Всесвітньої Організації Охорони здоров'я, під здоров'ям будемо розуміти стан фізичного, соціального й психічного благополуччя. Отже, під зціленням (відновленням цілісності) розумій не тільки лікування організму, але й досягнення щиросердечної гармонії, зміна навколишніх причинно-наслідкових обставин і відновлення сприятливого середовища навколо себе. Тобто зцілення — вплив комплексний.

Дія карт перевірена практикою на великій кількості людей звичайних і тих, хто має чутливість («екстрасенсорну» — слово якесь противне). Причому, на відміну від тебе, люди цю книгу (яку ти тримаєш у руках) не читали, тому символіку своєю свідомістю не сприймали. Крім того, була дотримана коректність експерименту: дія перевірялася без пояснення й попередньої обіцянки майбутніх відчуттів, щоб виключити, наскільки можливо, який-небудь ефект впливу. Цікаво було спостерігати за реакцією скептиків, у яких здивовано піднімалися брови.

Вибери ту карту, яка тобі більше подобається в цей момент. Візьми її двома пальцями (великим і вказівним) тієї руки, якої тобі зручніше. Ти сам для себе вирішиш, яка рука більш чутлива.

Тепер розслабся й ні про що не думай. Постарайся. Не навіюй собі нічого, тільки вслухуйся в себе. Відчуття дуже тонкі.

Більшість людей відчувають тепло в пальцях навіть на морозі. Деякі відчувають легке поколювання в пальцях або пульсацію (вібрацію). Дехто відчуває слабку ломоту в кисті руки або теплоту у хворих суглобах. Відчуття можуть бути різні. Коли відчувається легке запаморочення, слабість і «ульотність(відчуття польоту)» — це говорить про гарний ефект.

Ці простенькі картинки відновлюють твою внутрішню гармонію й виправляють твої болячки. Дивишся, і життєві обставини твої світлішають. Карту не обов'язково довго тримати. Ефект впливу зберігається доти, поки ти якою-небудь дурною думкою або роздратуванням не зітреш його. У суєті адже живемо. Але карти завжди в тебе під рукою, і ти можеш користуватися ними неодноразово.

У тому, що ти зараз прочитав, немає ніякого обдурювання. Ти все можеш перевірити сам на собі. А заодно переконатися в ступені своєї чутливості.

Немає необхідності зосереджувати своя увагу на якомусь хворому органі. Тому що Бог і твоє звільнена від внутрішніх затисків підсвідомість (душа) самі знають, що і як для тебе краще. Адже якщо болить десь — зовсім не виходить, що причина хвороби перебуває саме там. Розслабся й довірся Богові повністю. Уяви, що ти ремонтуєш телевізор, а трирічна дитина лізе до тебе під руки й хапається за гарячий паяльник із щирим бажанням допомогти тобі. Також і ти, намагаючись свідомістю допомогти Богу, тільки заважаєш Йому. А потрібно тільки розслабитися й довіритися. « По вірі вашій...»

І вже, звичайно, дарма чекати лікувального ефекту, якщо ти тримаєш карту в руці й при цьому рикаєш на близького. Тому що твоє зло заглушає тонкі вібрації, як рев шаленої юрби забиває тихий голос мудреця.

Не намагайся за допомогою карт насилати закляття або бажати комусь поганого. Відразу ж одержиш усе це сам і твої рідні. Втім, якщо нетерпець, спробуй і перевір. Але не нарікай. Карти треба брати для добра й з вірою в добро.

Коли ти перевіриш ефект на собі й переконаєшся в його присутності, тоді ти зможеш використовувати карти так, як тобі зручніше: зігрівати себе взимку, притуляти до щоки при зубному болі і т.д. Шкоди від них немає, тому можеш сміливо експериментувати скільки завгодно.

Можна взагалі не робити ніяких карт, а просто потримати руку над сторінкою, якщо ти маєш високий ступінь чутливості й умієш розслаблюватися.

Карти — усього тільки папір. Не треба їх їсти й цим самим смішити людей. Тебе лікує не папір, а інформація, тому можна просто дивитися й медитувати. Тобі, що прочитав книгу й зрозумівшому її зміст, медитувати легше, аніж людині непосвяченій. До речі, усі ілюстрації в цій книзі виконані з розрахунками, що ти будеш довго й уважно їх розглядати.

Із твердою впевненістю в успіху самозцілюйся й не забувай при цьому щораз дякувати Богу.
Лікувати тільки тіло безглуздо, тому що його болячки — це виявлені наслідки причин, які в дусі(духові). Тому сон лікує.

Коли ти спиш, ти начебто б відключаєшся від зовнішнього світу. Але буває сон глибокий, при якому ти спиш як убитий. А буває сон чуйний, коли навіть легкий шерех тебе будить. Ступінь занурення в сон буває різна, і тому є багато причин. Так чи інакше, а всі навколо тебе звуки сприймаються твоєю підсвідомістю, коли розум спить. Ця властивість свідомості деякі використовують для навчання в сні, коли підсвідомість оголена, тобто не захищена фільтром розуму. Неграмотно складені навчальні (у сні) програми калічать твоє здоров'я й сприяють твоєму отупінню.

Можна було б ефективно зцілятися в сні цілій країні під тиху музику з радіоприймача, якби цього захотіла держава, у якій ти живеш. Але в наших умовах спати при ввімкненому радіоприймачеві не тільки шкідливо, але й небезпечно. Тому що по радіомережі транслюється політичний і інший треп, нахабна реклама, тупий реп, психорозвалюючий забійний рок, відверто вампіричні слово- і звукосполучення й інша примітивна погань. Редакторів радіомовлення, та й державних мужів, анітрошки не турбує твоє здоров'я. І в жодній країні не існує психологічної цензури. Та й хто може бути цензором? Психолог? Цього мало.

Мистецтво складання музичних лікувальних програм набагато складніше й тонше, аніж видасться на перший погляд, і вимагає високого професіоналізму. Тут потрібний дійсний, а не самозваний маг.

Краще обійтися тільки музикою. Але й тут пам’ятай, що вона буває «жаркою» і «холодною», «вологою» і «сухою»; різних «кольорів», «смакових» якостей і т.д. Тому для кожного пацієнта, для кожного діагнозу лікувальний концерт в ідеалі потрібно становити індивідуально.

Усяке пряме втручання в підсвідомість (кодування, зомбування, гіпнотизування) небезпечне. Увести пацієнта в гіпнотичний стан можуть багато. А далі що? Що при цьому і як вселяти? Прочитавши цю книгу й доторкнувшись тільки до натяків про таємниці складання словесних формул (мантр), ти зрозумів, що справа ця тонка й індивідуальна. Гарний лікар-гіпнотизер, працюючи з пацієнтом, змушений на ходу імпровізувати, керуючись чуттям свого таланту. І тут велика ймовірність помилки. Одне необережне слово може сильно нашкодити.

Гіпнотичний сеанс — це хірургічна операція на душі (а не на тілі). Операція на тому, чого не видно. Тут лікарська недбалість дорого коштує. Лікар повинен уміти полюбити пацієнта. Але чи багато ти бачив лікарів, які хоча б поважали хворих?

Назріла необхідність узвичаїти нове поняття — «психологічна стерильність».

У сні, в утробі матері, у непритомності, під гіпнозом, під загальним наркозом людська підсвідомість (душа) не захищена розумом від прямого впливу навколишніх. Усе почуте записується в інформаційно-енергетичному полі. Але людина цього не пам'ятає.

Часто люди розмовляють у сні. А пацієнти, перебуваючи під наркозом, розмовляють на операційному столі. Хоча потім про це нічого не пам'ятають. Під час операції лікарі й медсестри побіжно бовтають про те, про це, брешуть, хихикають, обговорюють «принадності» хворого, розмовляють із ним, вивідуючи його інтимні, таємні таємниці. Операція проходить весело й з реготом. Ось так, за дрімучістю своєю не дотримуючи етичних правил психологічної стерильності, медперсонал калічить хворого. Ось чому після пережитого наркозу в багатьох людей згодом виникає багато проблем зі здоров'ям.

Придбані комплекси, викликані «зв'язки» і т.д. проявляються зовсім зненацька. Іде десь у місті людина і чує фразу, що збігається з тією, яку чув на операційному столі. І йому раптом стає погано, запускається механізм нових хвороб... І ніхто не може зрозуміти чому. Але ж це і є сама теперішнє «псування», про яке так багато говорять¹ .

Ми всі поводимося грубо й безграмотно стосовно близьких. Умій щиро побажати людині спокійної ночі й берегти її сон.

Медитаційно-Лікувальна картинка

Декілька доморощуваних непоказних безглуздостей, недоречно й не до слова, а заради теліпання язиком, куражу й хуліганства.

Якщо друг скинув з душі камінь тобі на ногу, у відповідь вилий душу перед ним, як помийне цебро. І ви квити.

Вивертаючись навиворіт перед співрозмовником, ти уподібнюєшся жінці, що уявляє, що вона найбільш приваблива, коли сидить у гінекологічному кріслі.

Якщо ти — міністерський реформатор, якщо в тебе болить голова про те, як вилікувати суспільство шоком, вилікуй спочатку своє чоло ударом в стіну. Умить тобі все стане ясно, і в зоряному блискотінні засяє істина.

Ясність убогості думки оголюється після осідання словесного пилу.

Переоцінивши висоту своєї стелі й підстрибнувши, набиваєш собі гулю мудрості.

Карма, як м'ясник у крамниці, кожного барана підвішує за свою персональну ногу.

Прикладання пальців до скроні може бути віддаванням військової честі, а може бути знаком присутності не всіх вдома.

Блиск однаково властивий золоту, лисині й потертим штанам.

Скептично длубати в носі, істину з нього не витягнеш.

«Людина — це звучить гірко», — сумно вирік Горький, але друкарка все переплутала, закохано дивлячись на гордого Горького.

І поліно може загордитися, що горить за ідею.

Мовець нової правди незручний аматорам розношеного взуття.

Куди краще дивитися? Дивлячись під ноги, можна стукнутися чолом в дверний косяк, а задивившись на небо, можна невзначай наступити на дерьмо й посковзнутися. Тому впавші й сидячі в дерьмі зазвичай проклинають небо.

У деяких людей скарбничка пам'яті подібна з воронячим гніздом.

«Ну, хто кине в мене перший камінь», — з побоюванням прошептав ти. Але друзі тебе почули й з радістю виконали твоє прохання.

Орли кружляють поодинці й проти вітру, хором не каркають, мух не ловлять і дерьмо не клюють.

Без фундаменту важко щось із себе будувати.

Луна — ідеальний співрозмовник для парламентського оратора.

Festina lente — поспішай не кваплячись. З якою швидкістю треба бігати навколо стовпа, щоб поцілувати себе в потилицю? Дерзай. І ти станеш або нобелівським лауреатом, або олімпійським чемпіоном. У кожному разі, доганяючи себе, ти вб'єш нудьгу й час.

Душа одягнена в думку? Ось чому королі бувають голі.

Чи варто пишатися своєю широкою популярністю у вузькому колі обмежених людей.

Як вийти в люди й при цьому залишитися людиною? Вийди, поклонися людям, зніми капелюх і поклади його перед собою. Простоявши так у скорботі день, увечері дістанеш із капелюха вміст і відчуєш себе людиною.

Обмилок, що відвідував жіночу лазню, повний романтичних спогадів розтраченої молодості.

Доля погнала Наполеона назад по випаленій ним голодній смоленській дорозі. Пам'ятаючи це, ти дозволиш собі розкішно вимовити: «після мене хоч потоп» тільки сидячи на унітазі й натискаючи на ручку зливального бачка.

У важкості замкненого простору носи людей особливо чутливі до прояву вільностей навколишніми. Ось чому в селі й у маленькій країні легко стати популярним.

Хоча в каструлі є вуха, все-таки локшина в ній дійсна. От і задумайся своєю каструлею з вухами.

Якщо ти, за зодіаком Лев, рикаючи, не думай, що Рак стане перед тобою в позу.

Кого ще можна доїти, не призначають козлом відпущення.

«Мадам, якщо я поводжуся непристойно у ваших снах, виходить, ви перед сном начиталися філософії», — сказав Гермес юній жриці. З тих прадавніх пір езотерика стала особливо шанованою жінками.

Біла ворона щиро заздрить популярності блондинок серед чорних орлів Кавказу.

Якщо собаку не випускати вчасно на двір, вона почне дивуватися елементарній тупості людини.

Якщо сусід з пияцтва біля під'їзду виє на місяць, виходить, на вимогу свята душі дружина багатозначно вказала йому пальцем на світило, а він не зрозумів.

Хто вживає самогон, не сміє таврувати прадавніх алхіміків.

Звичка читати ночами виникла завдяки наполегливій раді нічних комарів.

Очі брешуть. Адже й кабачкова ікра має вигляд, начебто її вже один раз їли.

Німецька філософія XIX століття розвилася завдяки масовій появі теплих клозетів. А на російському вітрі хіба задумаєшся.

Серцевою недостатністю страждають також і бездушні душі з недостатньою сердечністю.

Якщо твій співбутильщик не має почуття гумору, не називай його пробкою. Тому що тобі прийдеться пояснювати, як ти ним заткнеш пляшку.

Жодна попадя не зачала від святого духу, зате дружини інтелігентів повально вагітніють від інопланетян. Це свідчить про круту вдачу попів і м'якість інтелігентської суті.

Допавшись до влади, кухарчині діти інстинктивно ухвалюють Батьківщину за пиріг, який треба розділити й з'їсти.

Коли реформаторським прожектам заважає народ, що плутається під ногами, його запалюють полум'яною демагогією, щоб спопелити.

Викликаний медіумом дух Наполеона заговорив на чистому львівському діалекті, чим зворушив присутніх на спіритичному сеансі місцевих університетських дам.

Коли телеекран заповнюється поліцейськими, культура у своєму розвитку досягає межі.

Два праві чоботи не можуть стати бінерною парою, якщо їх не пофарбувати в блакитний колір.

Думки-Скакуни ґрасують мізки, перетворюючи їх у древо.

Телепатично завагітнівши, народиш віртуального сина.

«Аврорі» сниться народ, що прокинувся й до червоності нареготався над сновидіннями народ.

Кожний наперсточник вважає себе магом.

У запалі білої гарячки перейменували витверезник в обитель ясновидців.

Дівиця, що закохалася в старця, знаходить особливий смак у докурюванні недопалка. І недопалку добре. Адже краще догоріти в поцілунку, аніж даремно загаснути.

Кулак ударив у ніс. «Винних немає, — вирік суддя потерпілому, — тому що, згідно із третім законом Ньютона, зіштовхнувшись, кулак і ніс діяли один на одного з однаковою силою». Ось так затиснутий у кулаку долар залишив ніс із носом.

Сірий трієчник мчиться по життю на лихій трійці, а геній-п'ятірочник звивається п'ятим колесом у возі.

Тільки внутрішньо порожній барабан голосно звучить.

Надягнутим на вказівний перст перснем-печаткою переконливо припечатують чоло опонента.

Щоб якось вирізнитися, він одягнув капелюх. Не зауважуючи його, говорили: «Ну й капелюх». Озвірівши, він зняв його й по-йоговському зав'язався у вузол. Перехожі кидали в капелюх дріб'язок, байдуже вважаючи його за звичайного виродка. «Видимо, уся справа в капелюсі, — зміркував він, — а я в ньому, як дерьмо під лопухом». Мораль цієї байки така: навіть корона стає шапкою-невидимкою, якщо людина під нею — невидимка.

Сильний духом Паганіні не дув у духовому оркестрі, а самотньо скрипів про щось особисте так, що рвалися волячі жили струн кудись угору.

Вихованим на птахофермі мізкам протипоказана багатоповерхівка. Курка кудкудакає про свою охайність, гадячи нижнім на голови.

Розсипаючись у люб'язностях перед начальством, не розсиплешся.

Гостромовність багаторозумних міст схиляється перед дотепністю багатомовної Одеси, тому що корінний одесит блискуче вміє оббрити себе гострою мовою до блиску облизаної лисини.

Павуки в банкці, подібно до банківських павуків, добре перетравлюють один одного.

Що таке мазохізм? Приголуб кропиву, і миттєво зміркуєш, обалдівши від задоволення.

Вивчаючи звички людей, марсіани знайшли цих хижих комах досить кмітливими, коли беруть, але дивними, коли треба віддавати. Здивувавшись такій однобокості, марсіани вирішили переглянути поняття симетрії Всесвіту.

Ідучи на прийом до міської знаменитості — великого ієрофанта, — бабуся міркувала: « Як його, соколика, краще привітати? Якщо молодий, назву-но ласкаво херофантиком, а коли старий, треба величати шанобливо — херофантомасом».

Дивлячись на телеграфні стовпи, прихильники теорії Фрейда бачать світ по-іншому.

Телепатичний секс так само приємний, як уявні оплески й фіга в кишені.

Звичка курортника мочитися в море виявилася такий сильною, що згодом його дружина завжди знала: якщо чоловік прокинувся мокрим від щастя, виходить, йому приснилося море.

У центрі колишнього маленького Парижа національно стурбований чернівецький гуцул філософствував: «Європа, як бублик. Я в центрі її пупа, а мене не цінують. Адже все від мене походить: звідси вийшли москалі, євреї, румуни й австріяки. Усі великі — вихідці звідси. Звідси вийшла вся культура». Досидівши в самоті, він зрозумів, що ситий не тим, що з нього вийшло, а що залишилося. І щоб прославити свій край, треба добре поднатужиться, може щось і вийде. Адже з кожної людини виходить те, що в ньому уже є.

У колоді елітарної богемної тусовки перетасовуються плоскі вершки суспільства. Тут є свої тузи й шістки, зустрічаються краплені й підставні, козирні й биті.

Колобок, що ухилився від заклику, виріс у найбільшого фахівця з армійської реформи, чим виконав обов'язок особи чоловічої статі перед країною мужніх жінок.

Осоловівший руський ведмідь добродушно танцював за шматочок цукру під сопілочку залітного солов'я.

Через підступ інопланетян усе частіше стали зникати люди. От і недавно викинутий у районі жіночого монастиря десантний полк безвісти пропав без звістки.

Лебедина простота непоказної гідності видна в ході від стегна доярки під коромислом. Це запросто освоїти будь-якій манекенниці, якщо вона відірве від землі два повні цебра.

Якби Бог передбачив базарну долю дами з авоськами, він обдарував би її хвостом для оборони від мух.

За державу кривдно бідному митникові, а митар створює безмежні митарства.

Базарна розкладачка під целофановим навісом — шедевр архітектури епохи крамничної демократії — є точною ознакою ренесансу впалої з дерева цивілізації.

Підмітаючи планету, а заодно й вулицю, дядько Вася мовчки надихав партію зелених, а заодно й інших.

Не відрізняючи цокіт дамських каблучків від цокоту копит, потрапиш під коня. Аналогічно й із іржанням.

Залежно від властивостей розуму, потрапивши в гарем нинішнього життя, мимоволі станеш або Шехерезадою, або вагітним євнухом.

Коли торгаш не ділиться, а творець не збільшує, нема чим торгувати. А коли все продане й нема чого ділити, досягається межа, за якою іде свавілля переділу.

Матірним словом закінчується влада короля, яким рухає слабкий гравець.

Коли пішак виводять у ферзі прямою дорогою, пні на його шляху викорчовують.

Лямки речового мішка вчать солдата звільнятися від зайвого, а погони бойового генерала очищають від бутафорського блиску. Але на слизькому палацовому паркеті лямку не тягнуть навіть блискучі майстри фігурного катання.

Горді потуги перевернути світ закінчуються порожнім звуком, що погано пахне.

Розумний раб не кожному по кишені, а кишеньковий Езоп нікому не по розуму.

До початку російського сезону в Париж завезли фанеру... у вигляді ящиків для впакування жаб, які летіли в якості гуманітарної допомоги в країну вічних експериментів.

Відвертість усякого портрета обмежується рамками пристойності.

«Терпіти більше немає сили», — кричить терпіння, що лопнуло, міхура пива, що перебрав.

Свобода слова — це коли мальки журналістики, оклигавши від дрібного постукування зубами, починають вважати себе акулами пера.

Tura perjura, secretum prodere noli — клянися й лжесвідчи, але не розкривай таємниці! Цей девіз ордена Тамплієрів урятував від побоїв дружину місцевого мага, захопленого зненацька з фотомоделлю під час проведення сеансу мануальної терапії.

Перетворенням води у вино, і навпаки, Русь не здивуєш. Але коли заїжджий умілець проходити крізь китайську стіну пообіцяв нагодувати всіх п'ятьма хлібами, його відразу сховали в каземат до закінчення виборчої кампанії. Тому що в нас не хлібом єдиним сита людина, а графіком виплати заборгованостей по пенсіях і зарплаті.

У повню астральне тіло екстрасенса випадково залетіло в банк. Поліцейський дохідливо пояснив сновиді, що той у сні забув залишити в ліжку фізичне тіло.

Словесний пил — це пудра для мізків. Тому пилососу недоступне почуття польоту відьминої мітли.

Звичайно чорна засмага великого магістра переконливо доводить його здатність телепортуватися в чорну діру сузір'я Південного Хреста на час відпустки.

З легкістю думки незвичайної самобутній адепт продемонстрував професорові фізики таку силу знання, від якої в того в голові матеріалізувалися райські пташки, що цвірінчать. Покладеного на лопатки професора відвезли дивуватися.

Космонавт через ілюмінатор плюнув на Землю, але плювок не впав, а весь політ віддано летів поруч із кораблем, тіпаючи нерви екіпажу наочною демонстрацією принципу Карми.

Якби депутати вміли літати, повз їхні високі збори було б небезпечно ходити без міцного парасоля.

Кожний черговий Христос в'їжджає на «Мерседесі» і норовить кататися на ослах.

Гіпнотизер упав у летаргічний сон зі слухавкою в руці, так і не дослухавши коротке оповідання тітки Соні про своє безсоння.

Відходячи до сну, король надяг блазнівський нічний ковпак і відчув блаженну простоту людини, якій корона не давить на мізки.

«Капітан, капітан, посміхніться; адже посмішка — це прапор корабля», — наспівував старий пірат, малюючи на чорному прапорі посмішку «веселого Роджера».

Усі зусилля видресирувати кота можна викинути котові під хвіст.

Закохатися в красуню без розуму — те ж, що міцно стиснути в руці троянду із шипами.

Націонал-патріот — це член необрізаної п'ятої колони.

Погусаривши на офіцерському мальчішніку, снайпер ніяк не міг потрапити ключем у замкову щілину.

Від безхазяйних шавок породистого пса відрізняв нашийник.

Розмерзшись серцем, згадай мамонта, що як розмерзся, ожив і відразу отруївся навколишнім середовищем.

У стані ранкового похмілля вибиваючи килими й філософствуючи, він зрозумів, чому вчорашній ляпас дружини так очистив його душу.

Розбиваючи чолом цегли, каратист демонстрував міцність своїх мізків. Порадившись, кволі черепи академіків витлумачили науковий факт лукавою теоремою: струсу мозку не буває тоді, коли нема чому трястися.

В епоху загальної грамотності й національного відродження фольклор у суспільних туалетах треба класифікувати як самобутній культурний шар, схожий із прадавнім наскальним живописом. Тому що в пошуках берестяних грамот археологи можуть розкопати відхоже місце й прийняти його за академічний клас.

Вигнаний з пацієнта біс виявився шантажистом і зажадав у мага поліпшення житлових умов, пригрозивши вселитися в податкового інспектора й обкласти податками мага.

Буваючи присутнім на симпозіумі екстрасенсів, міцно тримай руками дах.

«Були б вуха, а локшину навісимо», — подумала циганка, очікуючи вуха чергового осла.

Щоб не наробити шуму, викидаючи тарілку, перевір, чи немає під вікном уфолога.

Стенька Разін улаштувався вчителем плавання й своєю методикою вразив самого Гарасима, який, коментуючи, тільки й зміг промукати: «Му-му».

Якщо довгу мову використовувати замість білизняної мотузки, тоді білизну можна не полоскати.

Якщо нічого немає, але є, що є, з'їж і подумай: « У мене нічого немає, тому я змушений жити багатим духовним життям».

Шлунковий устрій шахтаря не переварює локшину, липу, солодкий єлей, мед красномовства й інші продукти політичної кухні.

Дитинство з піонерським привітом — це початок, а впадання із привітом у дитинство — це кінець шляху того, хто полінувався розігнути коло в спіраль.

Підклавши яйце в чуже гніздо, зозуля по-масонському спостерігала, як її пташеня викинуло із гнізда інших, а дурні пічуги в поті чола відгодовували негідника. Така доля тих, хто не відрізняє чужі яйця від своїх. Президент! Вояжуючи по зарубіжжю в пошуках чужого розуму, кредитів і інвестицій, пам’ятай про свої яйця, щоб не нарватися на зозулю, тому що, напросившись на висиджування чужих яєць, виявишся без своїх. Адже тільки яйцям орла не страшна зозуля.

Зі сміхом усе навпаки. Глузувати з інших можливо й приємно, але вважається дурним тоном. Насмішкуватість карається. Стара прикмета: сильно сміявся, чекай неприємностей. А ось сміх над собою — дійсне зцілення, звільнення від психологічних затисків, розкріпачення, розковування. Посміюючись над своїми слабкостями, розслаблюєшся й скидаєш зайве. Не боятися стати об'єктом глузувань і вміти жартувати над собою — ознака інтелігентності й сили.

Кожному доводиться в житті звиватися, вивертатися, ловчити, грішити праворуч і ліворуч. Накопичується кармичний вантаж. Може бути, щось і сходить із рук, але нічого не проходить безвісти.

Як убивство беззахисного відрізняється від знищення агресора в рівному двобої, так і кожний учинок має свою вагу. Звичайно людина сперечається зі своєю совістю, не знаючи, що вона є вісник Божого суду. Важка втрата наносить людині віроломство ( вєро-ломство).

Уяви, наприклад, двох закоханих, які ввійшли в щиросердечний контакт. Неважливо, що вона лопоче мовою нюмбу-юмбу, а він марсіанською. Слова не мають ніякого значення, і можна говорити, що завгодно і як завгодно. Закохані прекрасно розуміють головне й таємне — стан один одного. Любляча душа, як квітка, розкривається й стає довірливою, ранимою й беззахисною. Відкриті душі спілкуються без слів неземною мовою. Тривогу, радість, біль, смуток і т.д. вони відчувають серцем.

Слово «психе» (душа) ― jx -позначається злиттям жіночої

і чоловічої других (статеввих) чакр ― двох половинок цілого і єдиного.

«І вороги людині — домашні його». Душі відчувають душі. Почуття обдурити неможливо, але легко обманутися в почуттях. Серед людей зустрічаються дияволи з ангельським обличчям, що віроломно харчуються вірою, надією й любов'ю. Це чудові артисти в житті, які лицедіють не словами, а щирим удаванням. І це не роль. Вони самі вірять у свій обман, загнавши совість у глухі потемки душі. Фраза «щирий обман» абсурдна. Роздвоєння¹ . До щирої мімікрії душі схильні, як правило, приховані неврастеніки шизоїдного типу.

Граф Орлов і князівна Тараканова. Обидва персонажі гідні

пильної уваги психолога.

Обдурити й зрадити розкриту душу — значить нанести їй важку кармічну травму. Оглянься навколо. З таким відбитком у підсвідомості бродить багато народу. Що закрилися, заледенілі, недовірливі, часто цинічні люди, як правило, втрачають здатність любити. Подібне лікується подібним. Кармічні травми лікуються любов'ю.

«Ти назавжди у відповіді за тих, кого приручив» (А.Екзюпері). Бог є любов. Убивця любові (у собі або в іншому) наносить по собі й по своїх дітях кармічний удар.Ті,що батьків зрадили (читай заповіді Мойсея) також не минуть кари. «Карма» і «кара» — слова тотожні.Кар-Ма — кара моя. РЦЫ-МЫСЛЕТЕ-АЗ. В імені оперної героїні Кармен чується щось трагічне (караюча людина).

Люди освіченого століття, начитавшись про Карму й задумавшись про свою долю, біжать до найближчого шарлатана знімати «псування». Той злегка почаклує, почадить свічкою, помахає перед носом руками й... готово, «наступний, хто там на черзі». І піп гріхи не відпустить. Карму треба пережити.

Усе набагато складніше. Доля спокушає й плете навколо різні ситуації. Сьогодні ти — кат, а завтра — жертва. І ти сам, мабуть, уже не раз побував у різній шкірі. Тому в людині все намішане й заплутане в причинно-наслідковий клубок, ниточки якого тягнуться до інших таких же клубків.

Кармічний гріх убивства любові людина повинна перестраждати сама. Цілитель може допомогти тільки натяком (а не порадою). Адже кожний уважає себе потерпілим за сліпотою своєю. Людина сама себе карає, але шукає винуватих на стороні. Взявшись відводити кармічну відплату від пацієнта, цілитель не досягне мети, але сам постраждає. Скажи сам собі: «Не мені судити й не аз(я) вшановую». Людина вільна сам вирішувати за себе. Не можна за нього забирати бар'єри, які він сам собі наставив для прозріння, подолання й напоумлення. Тому що відразу виникнуть нові, та ще більші.

Можна співпереживати, співстраждати й співчувати людині. Але не можна за людину почувати, страждати й пережити її життя.

Тямущий той, хто сам вдосталь нахлебтався. Тепличному випускникові психологічного факультету можна займатися ергономікою, тестуванням, дизайном, рекламою, працювати іміджмейкером ( слова- то, слова які!), але доторкатися до живих душ не можна.

Якщо людина пройшла поріг посвяти, вона може лікувати кармічні травми любов'ю, тому що вміє керувати почуттями. Тут мова йде не про стару істину про те, що дві люблячих людини можуть взаємозцілюватися й підтримувати одна одну довгі роки, а про механізм цілительства.

Любов — найсильніший засіб для виправлення Карми. У цих ліках є й мед, і отрута. Будь-яка помилка чревата наслідками для пацієнта й цілителя. Звичайні ліки хворому дають у вигляді таблеток або уколів. Ці ліки для тіла. А як влити в заледенілу душу пацієнта теплу любов, щоб вона розмерзлася — це проблема. Щоб створити чудо, цілитель повинен уміти ввести себе в особливий стан самовикликаної любові.

До цього сильного засобу можна вдатися, якщо пацієнт вартий цього¹ . Злу, неприємну й самозакохану людину маг просто не зможе полюбити. З товстошкірим і самовпевненим метушні багато. Якщо людина ще тріпається в зарозумілості, просто лінь витрачати сили й час на подолання його впертості й недовіри. А коли людина уже на дні депресії вся у сльозах і соплях, і немає надій, її легше підняти. Хто рятував потопаючого, зрозуміє.

Маг по-справжньому закохується в пацієнтку (c пацієнтом складніше), яка про це навіть не здогадується, тому що повністю поглинена собою. Чуття , що зовні непроявлювані (ніжність, жалість, співстраждання і т.д.) настроюють мага на тонку хвилю спілкування. І тоді магічне ( без впливу) і психо-енергетичне впливу стають набагато ефективніші.

Щиросердечні підсвідомі імпульси, образи, думки й мантричні формули, внутрішній діалог з Богом, який зовні й усередині душі пацієнта — увесь щиросердечний і розумовий процес усередині мага під час сеансу й після нього (!) описувати нема рації. По-перше, цьому не навчиш, по-друге, якогось універсального шаблону не існує. Для кожної людини підшукується свій ключ і свій метод.

Але ж маг не лікує, а всього лише допомагає людині зцілитися. Лікування любов'ю може створити те, що недоступно психіатрії байдужих лікарів. Можна привести пари прикладів.

Тримісячний психологічний курс у мага повністю поставив пацієнтку на ноги. При цьому маг одержав сильний кармічний удар по своїх рідних у вигляді нещасного випадку. Наслідки удару пережиті і стерті.

Один п'ятихвилинний сеанс. Просто мовчки посиділи поруч. Під час і після сеансу протягом дня відчувала сильне запаморочення й часткову втрату почуття реальності. Наступного дня щаслива й усміхнена пацієнтка розповіла, що саме у хвилини сеансу відбувся перелом долі. Приїхавши додому, вона застала притихлу дочку, спокійних батьків, увагу й участь близьких, що оточують і т.д. Пацієнтка попереджена, що ефект лікування збережеться доти, поки вона сама не зітре його думкою або дією.

Для перевірки цього випадку астрологом був складений на пацієнтку гороскоп. Виявилося, що день і година лікувального сеансу точно збіглася з вирішеним по гороскопу моментом доленосної зустрічі пацієнтки із чимсь неординарним і вирішальним, чимсь ключовим у її долі.

Чудо можна списати на збіг, якщо відмовитися від думки, що Бог кістки не кидає.

Після лікування любов'ю починаються складності виходу. Маг відпускає зцілену пацієнтку, але ж у ньому залишається любов до неї. Ця нежартівлива проблема може недосвідченого або самолюбного цілителя вибити з колії. Різко вбивати любов не можна. Її шлейф розчиняється поступово. Маг зобов'язаний вміти впоратися зі своїми щиросердечними переживаннями таємно, щоб душа пацієнтки нічого не відчула. А якщо ні, то можливий рецидив хвороби (і удари по навколишніх).

Лікування любов'ю — це самопожертва, прийняття хвороби в себе й спалювання її в собі. Вирішивши піти на подвиг в ім'я близького, недосвідчений цілитель згорить сам і покалічить пацієнта. Тому що тоді пацієнт понесе кармічну відповідальність за цілителя. Чому так? Це просто пояснюється: якщо в ім'я тебе, захищаючи тебе від тебе, постраждала любляча тебе людина, совість не дасть спокою.

Люди цього не розуміють. Їм вийми й поклади на блюдечку здоров'я, багатство й щастя негайно й усе відразу. Адже зовні все виглядає легко й просто.

Людині: проси, але не вимагай.

Магові: не просять, не роби.

Доля розбірлива й примхлива. Любов — це подарунок долі, але люди, гідні любові, зустрічаються не щодня.

А ти задумайся, чи є зміст у виразі «ліки від любові».
Тіло тлінне, думка безсмертна. Людина є думка. Які думки, така людина. Запозичені думки роблять людей подібними. Своя думка засновує індивідуальність. Багато далекого в тобі, але щось твоє є в інших.

Ти — людина, тому твори свою думку, але не обожнюй її. Не створи собі кумира.

Щоб зцілити себе й допомогти близькому, треба зрозуміти просте: кожна людина страждає від створеного нею ж кумира — нав'язливої ідеї. Один збожеволів на грошах, інший сказився від влади, третій без розуму від слави, четвертий закохався без розуму, п'ятий озвірів від сили, шостий отупілий від страху, сьомий зрушився від зарозумілості, ...усі заполітизовані обманом.

Не трощи кумири. Тому що, заперечуючи, стверджуєш. Не переконуй, не перевиховуй, не висміюй, не принижуй. Замість лаяти недосконалість, краще створи більш досконале й покажи його.

Перемагай не руйнуванням, а творенням. Ти створи поруч такий кумир, щоб у порівнянні з ним усі інші виявилися незначними. А що може бути найбільш чистим і непорушним? Абсолют, Бог, Істина, Любов. Поруч із цією Думкою всі кумири розсипаються самі по собі.

Гнітюче число людей не має потреби ні в якому лікуванні, але у відкритті очей. Їм тільки потрібно спокійно й дохідливо пояснити, що вони богоподібні, нескінченні, невичерпні, талановиті й вільні. І вони самі піднімуться з колін і встануть.

Да воскрєснєт Бог,і разидутся вразі єго, і да бєгут от ліца єго нєнавідящіє єго.

Знайди Бога в собі. І нехай Він воскресне в тобі. Отоді ти відчуєш себе Людиною.

В VIII столітті виник суфізм — містико-герметичний філософський плин усередині ісламу. Уважається, що «суфій» означає «одягнений у волосяницю». Перші суфії були монахами-аскетами. Але ти вслухайся в співзвуччя слів «суфій» і «софія». Суфізм переріс рамки мусульманської ортодоксії й став самостійною теософською системою. Арабські вчені містики, запозичивши знання в неоплатоніків і гностиків, створили власне навчання. Воно не суперечить герметизму, а збагачує його. Своє навчання суфії викладали не тільки в наукових трактатах — їх улюбленою формою була поезія.

Суфізм перетворив традиційну поезію, увів у неї особливий, символічний стиль. Арабська містична поезія не краща й не гірша за слов'янську або індійську. Вона інша.

Найбільший поет-суфій — єгиптянин Омар ібн аль-фарід (1180-1234) життя провів у самоті недалеко від Каїра. Суфії поважали його як учителя, святого; згідно з переказом, його поеми розспівували на піклування. Омар ібн аль-фарід досяг Посвяти. Ти в цьому переконаєшся сам.

Прийшов час познайомити тебе з бібліографічною рідкістю — уривком з поеми «Велика таийя», що містить оповідання про містичний досвід поета-філософа. Непосвячений європейський читач у ній мало що зрозуміє. Але ти, ознайомившись із герметичною філософією, сам переконаєшся, наскільки ти виріс. І нехай це читання буде тобі своєрідним іспитом. Зараз ти стикнешся з дійсним шедевром.

Алегорії (сонце, місяць, вода і т.д.) тобі зрозумілі. Під вином сп'яніння автор розуміє стан містичного осяяння, а під коханою поет має на увазі не жінку, а духовність, свою душу. Душа індивідуальна й загальна, єдина для всього живого, тобто — Бог.

Читай вдумливо, і ти злетиш,… якщо готовий.

Фрагмент поеми Омара ібн аль-фаріда «Велика таийя» (переклад з арабського З.Міркіной).

Очі напували душу красою...

О, Світозбудування кубок золотий!
І я п'янів від сполоху вогнів,

Від дзенькоту чаш і радості друзів.

Я напоєний спалахуванням до п'яна.

Увесь світ розплився, сховався в туман,

Моїм очам, що дивляться усередину, видима.

Себе забувши, я знаходжу тебе.

Земного світу, — зникаєш ти.

Єдиним поглядом тут, при світлі дня,

Свідомість мені сяюча імла.

Із глибини подай мені таємний знак!

Моїм благанням пролунає тільки: «Немає!»

«Мій лик земним очам нерозрізнений».

Лише для мене замкнула німота.

У горах би гучний прогримів обвал,

То, вірно б, Ноїв затонув ковчег!

Раптово спалахнув, серце опромінивши.

То сльози затопили б мене,

Вогонь священний груди б мені пропалив.

У порівнянні з болем серця мого,

Поточний у море прикрості моєї.

Напевно б, лик свій він схилив у сльозах.

Почуй удалині загубленого лемент!

Я немов розлучений із собою самим.

Але біль горить і говорить сам.

Той безсловесний і беззвучний лемент.

Куди він вільно виливати міг.

Усе, що в мені блискало, билося, палило —

Раптом загорілося сонмами вогнів.

Зібравшись у сонця розпечене коло.

Священний сувій — тайнопис душі.

Коли б любов не зірвала печатку.

Було запечатане плоттю таємне світло,

Але тане плоть — і таємниць у духу немає.

Вся світобудова — мовлячий дух,

І книга життя ллється світові в слух.

Хвилею світла захлинувся я.

То не знайшла б прикмети ні однієї.

Мій бич? Нагорода страшна моя!

На землю знову не висилай мене.

Я сам бажаю розлучитися з ним.

Плинний вогонь, палаюча любов!

Коли порівняння грубі й порожні!

А мені увесь час не вистачає слів.

Якому ковтка бракує!

І лише в смерті є над смертю влада.

Я — дух, одягнений у саван мерця.

Того, що око здатне бачити, — немає.

З надр: «Неіснуюче є!»

Поза смертю, у серцевині буття,

Лише оболонка може вмерти.

І дихає дух, хоча б порох зотлів.

Я тільки болі цієї не таю.

Перед ворогом я буду вічно німий.

А якщо б бачив, нові би приніс.

Але тут, з улюбленою, твердість не потрібна.

Але лише в одному терпінні — тяжкий гріх:

Розлуку з тим, чим живий він і великий!

Що палить його й лікує красою.

Входячи в мене, ти розриваєш груди, ―

Моїм блаженством стане цей біль.

І я не знаю більшої доброти.

З великою честю всіх твоїх рабів:

Нехай огуда відточить свою мову,

Вони моє марнославство вразять,

У боротьбу із мною вступлять за мене.

Адже ти потрібніший мені, аніж я сам собі.

Ти те, що є, ти та ж, що була.

І втягнутий у полум'я вічної краси.

Чим життя продовжити від життя осторонь.

Коли ж був спокій закоханим даний?

Сіяючи, палить, як розпечене пекло.

Скинь в тьму, — де ти, там буде рай.

Пустелею стане без тебе едем.

Як можуть із серцем розлучитися груди?

Коли мене веде жива пристрасть?

Любов до іншої, я був би єретик.

Так хіба б міг я залишатися мною,

Ту, що давав, ще не знаючи слів,

Де до духу дух тече й до світла світло?

Твоїм улюбленим ликом я клянуся,

Клянуся всім тим, чим це світло велике, ―

У якому вузол зчеплених променів,

І переміг непереможність мук:

Тебе одну, у всьому — одну тебе!

З душі своєї одяг я стягнув

Тобі відкривши наготу мою.

Перед тобою лишній всякий сором.

Будь-яких обрядів, і імен, і слів.

Почне ганьбити й сварити мене,

Хто шляхетність бачить у наготі.

Розумний безумністю, бідністю багатий.

У його грудях живе інший закон,

А жаром страсті вписаний в серця.

Так буду я навіки непогрішний.

Його судження — суєта суєт.

І тільки ти — найсуворіший мій суддя».

Слова з таємної глибини.

Коли, як грім, пролунав голос: «Неправда!

У тобі живу ще не я одна.

І себелюбство в серці не мертве.

Така малість, хоч і багато їх.

Ну, а з мене досить і однієї.

Злилися — кясра¹ й крапка в букві «ба»!

Ти б загубився, щоб мене знайти,

Уся складність стала б ясною простотою,

А прямо в будинок увійти б тихо зміг.

Не поселився, не живеш у мені.

І тому всі ці клятви — неправда.

Але ти ― все ти. Ти є ще, ти живий.

Я ожила замість тебе, — умри!»

« Ні, я не брехун, молю тебе — убий!»

Я прагну смерті, щоб ожити в тобі.

Блаженна рана і як смерть солодка,

Зруйнує «я», щоб влити мене в тебе.

Смерть — це вихід у життя, а не кінець,

Коли розлуку нашу продовжує воно,

В одну посудина — єдине вино.)

Увійти в безкрайність, перейшовши за край, ―

Де перемагає той, хто переможений.

Де лише початок те, що тут кінець,

Хто щогодини царство роздає.

Тьмяніє сонце, місяць і зоря.

Усередині душі, і не видна зовні.

Як убогість, безчестя й ганьбу.

Коли співаю їм про любов свою.

Повторюють вони. Чи скажу, що ти усередині,

Вони кричать: «Він несповна розуму!»

Що ж, я розумом безумця наділений:

Лікуюся хворобою, приниженням гордий.

Не розум, а серце любить, і йому

Зрозуміло незрозуміле розуму.
А серце німе. Дихає глибина,

Невиреченої мудрості повна.

Я чув наказ: «Мовчи!»

Не знають ребра й не знає рот.

У словесність безсловесне наділити.

Живу правду збереже обман.

І тільки притчею таємницю збережеш.

Я лише мовчання запропонувати готовий.

Зберігаю її від самого себе,

Так не привласнять те, що більше за них:

Але тільки дух обійме цільний дух!

А вона зберігати мовчання не звикла, ―

І ти підеш у глибини німоти.

Він полонений дух. Не ти моя, я — твій.

Подібне до спраги птаха замкнутого.

Не я тебе, а ти візьми мене

Де ти і я в єдине злилися,

О, розчинення висока година.

Те, що не можна віддати й втратити.

І знову зі смерті відроджуюся я.

Але я інший. І я, і ти, і він —

Усе — я. Я сам у собі не укладений.
Я віддав усе. Моїх володінь немає,

Але я — все це цілокупне світло.

Щоб одержати всесвіт взамін.

Уся глибина й увесь небесний звід.

Коли зіркою не була зірка.

І слідом за мною всіх вас вів імам.

І кибла кибли перебувала там.

Я сам розчув і писав їх сам.

Молився я, сама молилася мені.

Що віщає, що й чує — одне!

Прислухався мовчки сам до себе.

Щоби у мій же слух проникнув голос мій;

Своє блищання в глибині дзеркал.

Нехай буде плоть прозора, голос тихий,

У саму незникаючу суть,

Де я — утвір і я — творець.

Без образу — дух, що творить образ.

Очі й вуха, щоб пізнати себе.

І рвуся до улюбленої, але вона усередині.

Увесь віддаючись у безлику любов.

Свою окремість, шкарлупу свою.

Немає нічого, що захоплювало вас.

Крізь мій покрив, живлюча глибина!

Я віддав усе, що було тільки мною:

Усе, що назвав я колись моїм.

Дух — не подібність в'ючного осла.

Собою пишається — це знову марність.

Забудь себе, інакше подвиг — неправда.

Побачиш, що міліє глибина,

Що, усе знайшовши, душу втратив.

Не вимагаючи нагороди від людей.

Душа розповість про себе сама,

Тебе від тихої глибини відірве,

Хай обернеться слухаючий у слух,

Розплався в ньому! -Споглядаючого немає.

Хто сказав слово — словом стань самим.

У те, чого він повний, чого так жадає він.

О, нелегко далася єдність мені!

Душа кидалася й жила у вогні.
Як багато днів, як багато років підряд

Тягся цей тяжкий розлад,

Я безупинно перечив їй,

Була сувора й німа вона.

Про сходження до низу я її просив.

Про те би першим пошкодував я сам.

Без тяжких скарг тягар духу ніс.

( Ні, я — я сам) будь-які бремена.

І полюбив її жахливий лик.

Моєї душі найчистіші риси.

Я лише любив, але нині я любимий!

Із самим собою з'єднався я.

Де мир закінчений, ясний і єдиний!

Не міг закрити собою глибинне світло.

Будь-який предмет невидиму вісь.

Щоб бачити в явному таємницю глибини

Незриму сполучну нитку.

Вона в мені. І ось вона є я.

Що летить до неї, я відповідати готовий.

Не я — вона сама говорить до вас.

Як дарунок, у її володіння віддаю.

Ми суть одне, зрощене із двох.

Не сам володіє істотою своєю, ―

Слова, що належать не мені.

Навіки їй доручив себе.

І незрозуміла вам єдність двох,

У безрахунковості відчути одне,

Одні кумири стояли вам.

Не у вас, а поруч із вами, осторонь.

У якому всі заблудлі горять!

Якою-небудь границею відділений, ―

Усередину тебе, — о, бог твій невеликий!

Досягнеш безмежної висоти.

Те, несучись у захваті до небес,

То, знову із землею відчуваючи зв'язок,

І, височінь втративши, порох свій знаходив.

Провидить зміст крізь полум'я й туман

У якому тоне розум, слух і око.

Себе в безмірній височіні втратити,

У самому собі безмірне знайти.

Для суєти й оживи усередині.

Незамутнений внутрішній спокій.

Із самим собою з'єднаєшся ти.

Коли зрозумієш, що у світі немає чужих,

Злилися в одне й усі живуть в тобі.

Всецілість у клітку, у проявлення — суть.

Єдина живлюча краса, ―

Сто тисяч осіб, але всі вони — вона.

Маджнуну ніжною Лейлою уяви;

Зовсім не Лубна, а вона сама.

І рвався до неї, закутаної в покрив.

І думав сам, що в образ був закоханий.

Одягшись у звуки, лінії й колір,

І Єву зрить розбуджений Адам.

Пізнавши її, стає батьком.

До тієї пори, поки лукавий ворог

З душею, з улюбленою, із сутністю своєю.

Веде з любов'ю нескінченний спір.

Живу вічність вічну любов.

У десятках осіб її єдиний лик.

У жар усіх сердець влилася душа моя.

Один наспів із усіх звучних струн.

Я у вічності був перш, аніж вони.

За безліччю єдине приховував.

Її вбирав я жагуче усередину себе.

Я пізнавав її в собі самому.

Увесь сонм вогнів злився в єдине світло.

Побачив я, що й вони — я сам.

Що нікого ні «поруч» і « навколо»,

Усі далі — я, і все живе в мені.

Вирішить, ширяючи: вона є тільки я,

І розіб'юся на тисячі шматків.

І може плоть у висоти повести.

Але не був плоттю всеобійнявший бог

Прийнявши вигляд Дихья, приходив.

Але духом житель райської висоти.

У цій людині ясно бачити міг.

Незримий ангел, людиною був?

Але вищній дух з'єднаний зі мною.

У моїй простій плоті його впізнать,

Іти за мною й полюбити мене!

Я відданий вам і кожному відкритий.

Навіщо приваблює вас порожній міраж,

Живе джерело всіх моїх щедрот?!

На березі залишилися старі,

Хоч хто-небудь переступити межу.

Іди за мною прямо по хвилі,

Бере у вузду спокійною рукою

Яким світ запалений п'яний.

Увійди в мій дух і зовнішньому не вір!

І зовнішній блиск уведе в щиросердечний морок.

Будь-який закоханий — друг вірнійший мій,

І в Любові незліченні війська.

Але в Любові немає мети. Не вбий

Свою Любов, приціл намітивши їй.
Вона сама — вся мета своя і суть,

До себе самої всередину ведучий шлях.

Коли ти мети нарешті досягнув,

Злиття в розлуку перетворивши.

Любов високо піднесла тебе.

Лише тому, що серце любить їх.

Закоханий ближче до неба, аніж аскет

Зберігає ревниво вантаж колишніх часів.

І він небагато буде важити сам.

Того, хто знання черпав із глибин

А всіх скликав, щоб її роздати.

У своїх грудях одних з'єднай!

Полою одягів палаючих морок змети!

Увесь світ у тобі, і ти, як світ, єдиний.

З усіма будь, але уникай громад.
Їх заснував колись дух, але ось

Юрба рабів, відгородившись, бреде

Про заклик волі й любові порив.

Вони волею поневолені.

І, на коліна впавши, прагнуть у полон

До того, хто всіх кличе повстати з колін.

А дух велить усередину себе ввійти

У єдиному серці тисячі сердець.

Твоєї душі сяючий Сінай.

Інакше полум'я груди твої пропалить.

До речей і днів, вдихнувши в них широчінь і височінь.

О, твердінь душі! Нерозривність уз!

Тут у смертному тілі з вічністю союз
І просвітленість тверезого розуму,

Перед яким розступилася тьма!

Але я досягти своєї вершини зміг

У нетлінний блиск, божественну суть.

Я поселився в центрі всіх речей.

Моєї душі в будь-яку річ улита.

Пустійший звук безглуздо бубонячи.

Вони тільки ненависть плодять.

Але тільки серце світло моє розгляне.

Для тонкої суті, ледь виблискуючої.

Я поза всім, я — дух, а не предмет.

Уведуть очі в невидимість, у вічність — дні,

Я віддаю накази всім речам.

Дихне на землю вічною красою.

Законам днів, скликаю всіх всередину,

Під брижами днів і під марністю слів.

Я сам своя опора й закон.

Співаю хвали й гімни сам собі.

Тому що твоя пристрасть робить важким кожний дріб'язок, до якого ти доторкаєшся. Вдивися спокійно в страхаючого тебе слона, і ти побачиш муху.

Ти — те, що сам видумав і створив. Можливо ти — шумний герой, а можливо — скромний карлик. І ось, Карло, дивишся ти із себе у вікно на муку й суєту країни дурнів. Тужиш за людьми, але бачиш навколо якихось манекенів і ляльок, що відіграють ролі. Ти силкуєшся зрозуміти зміст абсурдної п'єси, що розігрується по масонському сценарію ляльковода Карабаса. Але ти не можеш відсторонитися й подивитися на все ззовні спокійним, усунутим поглядом.

Не суди. Тому що й твоє дерев'яне, необтесане Я носиться посеред дня по різних порожніх справах, суне всюди свій довгий цікавий ніс і щиро вірує в облудне поле чудес.

Ох, Буратіно, ти наївний.

Але поверни свій погляд усередину себе. Тобі самотньо й затишно у своїй темній, бідній і нудній комірці. Тихе світло лампадки. Але ти ніяк не можеш зігрітися намальованим каміном. Мерзлякувато. За вікном театр і усередині тебе ілюзія. Як жалюгідно.

І немає виходу. Безвихідність.

Але одного разу твоє допитливе, розумове Я проткне носом ілюзорний камін, і ти зрозумієш, що твій внутрішній вогонь не дійсний. За ним двері. Ти стільки років шукав правду на небі, з надією втиснув у нього погляд, а виявилося, що двері в Реальність перебувають в глибині твого внутрішнього, таємного Я. Чи зрозуміють це ляльки за вікном?

Ти — двері, ти — шлях, ти — ціль. Ти — творець самого себе й ти — утвір. Ти —той, хто пізнає й пізнаваний. Ти — інструмент пізнання. Усе усередині тебе.

Але як вивернутися навиворіт і ввійти усередину самого себе через закриті двері посвяти? І добрий ти, і праведний, і любиш усіх. Чого бракує ще? Розуміння. Ти сліпий. І якщо мудра черепаха Тортилла вручить тобі золотий ключик ІзІдИ, ти зможеш відкрити чарівні двері в самого себе.

І раптом заб'є годинник на старій вежі, і світобудова скрутиться в сувій. А з тунелю задзеркального задверря бризне яскраве світло.

Твоя комірка більше не темна. Ти світишся. Ти — світло.

Ти вільний. Якщо хоробрий, увійди, попрощавшись із суєтою.

Чернівці. 1997