Майстри українського перекладу

Районний методичний кабінет

Катеринопіль

2008

Укладач:

Збірка вміщує коротку інформацію про українських перекладачів, бібліографію з питань перекладацької літератури. Біографічний матеріал розміщено в хронологічному порядку. Бібліографія охоплює матеріали, вміщені у фахових виданнях з української та зарубіжної літератур.

Має практичне значення для вчителів української і зарубіжної літератури.

Рекомендовано до друку рішенням ради методичного кабінету (протокол від 28.11.2008 р. №3)

Передмова……………………………………………………...4

Боровиковський Л.І……………………………………………5

Гребінка Є.П…………………………………………………...5

Куліш П.О……………………………………………………...5

Старицький М.П……………………………………………….6

Франко І.Я……………………………………………………...6

Грінченко Б.Д…………………………………………………..7

Грабовський П.А………………………………………………7

Коцюбинський М.М…………………………………………...8

Кримський А.Ю………………………………………………...8

Вороний М.К…………………………………………………...9

Українка Л. ……………………………………………………..9

Карманський П.С………………………………………………10

Драй-Хмара М.П………………………………………………10

Зеров М.К………………………………………………………10

Тичина П.Г……………………………………………………...11

Филипович П.П………………………………………………...11

Клен Ю………………………………………………………….12

Рильський М.Т…………………………………………………12

Тен Б…………………………………………………………….13

Терещенко М.І………………………………………………….13

Дроб’язко Є.А…………………………………………………..14

Підмогильний В.П……………………………………………...14

Орест М…………………………………………………………15

Кундзіч О.Л……………………………………………………..15

Бажан М.П………………………………………………………16

Мисик В.О………………………………………………………16

ПервомайськийЛ.С……………………………………………..16 Кочур Г.П……………………………………………………….17

Барка В…………………………………………………………..18

Качуровський І.В……………………………………………….18

Лукаш М.О……………………………………………………...19

Перепадя А.О……………………………………………………19

Стус В.С.…………………………………………………………20

Бібліографія……………………………………………………...21

Передмова
Творчість – це найчастіше здатність

захоплюватися і вміння своє захоплення

передати іншим.

О.Гончар

копіїст, а художник. Він не фотографує

першоджерело.., а відновлює його творчо.

К.Чуковський

Вивчення зарубіжної літератури у загальноосвітньому закладі – процес особливий, адже в основному вона вивчається як перекладна.

Постає питання: як інтерпретується постать перекладача у цьому процесі? На жаль, поки що найчастіше на це питання відповідь однозначна: ніяк. При тому, що останнім часом вражає розмаїття джерел щодо історії та теорії перекладної літератури, не кожний вчитель під час вивчення іншомовних творів вважає за потрібне хоча б назвати прізвище людини, яка є посередником між автором і читачем.

Трактувати той чи інший перекладний твір як оригінал, без врахування творчої особистості перекладача, який, як відомо, прагнучи зберегти самобутність оригінального тексту, водночас виявляє і свій власний творчий почерк, художній стиль, щонайменше – неграмотно.

Вкраплення в урок літератури інформації з історії та теорії художнього перекладу, ознайомлення з особистістю перекладача не тільки дозволить учням зрозуміти справжню роль зарубіжної літератури у націєтворчому і культуротворчому процесі, але й усвідомити важливість у ньому постаті самого перекладача.

Ця збірка дає лише початкове уявлення про особистість перекладача, проте вміщена в ньому бібліографія дозволяє його розширити, причому – засобами своїх фахових видань, що особливо актуально для сільської школи.

Боровиковський Левко Іванович (1806 -1889) – український поет-романтик.

Навчався у Харківському університеті, працював педагогом. Друкуватися почав з 1828 року. Найвідоміша балада Боровиковського – «Маруся» (1829) – вільна переробка твору В.Жуковського «Світлана».

За життя автора вийшла єдина книжка – «Байки й прибаютки» (1852), яка принесла йому славу байкаря.

Боровиковський – один з перших перекладачів О.Пушкіна і А.Міцкевича.

Уклав словник української мови. Відомий як фольклорист і етнограф.
Гребінка Євген Павлович (1812 -1848) – український і російський письменник.

Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук (1831). Викладав російську мову і літературу в Петербурзьких військових закладах. Створив гурток, який об’єднав українську мистецьку і літературну інтелігенцію.

У 1836 році познайомився з Т.Шевченком, сприяв його викупу з кріпацтва, допоміг видати «Кобзар» (1840).

Підготував і видав один із перших українських альманахів «Ластівка» (1841). Друкуватися почав 1831 року в російських журналах і альманахах.

Автор ліричних віршів, поем. Йому належить перший повний переклад українською мовою поеми О.Пушкіна «Полтава».
Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 - 1897) – український письменник, історик, фольклорист, етнограф, перекладач.

Навчався у Київському університеті як вільний слухач. Літературну діяльність розпочав оповіданнями російською мовою.

З 1840 року вчителював у Луцьку, Києві, Рівному, викладав у Петербурзькому університеті. За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві у 1847 році був заарештований і засланий до Вологди. Був на державній службі у Варшаві.

Останні роки життя провів в Україні.

Куліш перекладав українською мовою твори багатьох класиків світової літератури, зокрема, О.Пушкіна, А.Міцкевича, В.Шекспіра, Г.Гейне, Дж. Байрона.
Старицький Михайло Петрович (1840 – 1904) – український письменник, театральний і культурно-громадський діяч.

Навчався у Харківському та Київському університетах (1858 - 1866).

З 1867 року жив у Києві, займався літературною працею, громадсько-видавничою і театральною діяльністю. Автор історичних драм, водевілів, романів, повістей, оповідань, нарисів. Майстер українського театру.

В його перекладі вийшли «Казки Г.Андерсена» (1873), «Байки Крилова» (1874), «Пісня про купця Калашникова» М.Лермонтова (1875), «Сербські народні пісні» (1876). Переклав вірші О.Пушкіна, М.Некрасова, А.Міцкевича, В.Сирокомлі, Дж.Байрона, Г.Гейне. Писав твори за мотивами творів М.Гоголя, інсценував твори Е.Ожешко, Ю.Крашевського.

Навчався у Львівському університеті на філософському факультеті. Працював редактором та був засновником періодичних видань.

Пережив кілька арештів, частину життя проживав під наглядом поліції.

Виступав як майстер політичної лірики, прозаїк (понад 100 творів малої форми та 9 повістей і романів), літературний критик, публіцист, фольклорист, драматург, етнограф.

Перша збірка поезій вийшла 1887 року («З вершин і низин»). Зробив багато перекладів із світової епічної поезії.

Франко активно популяризував кращі твори світової літератури, перекладаючи з російської, польської, чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької, старогрецької, арабської, ассіро-вавілонської, римської та індійської літератур.

Створено музеї І.Франка, споруджено пам’ятники в Україні, Канаді. У 1979 році встановлено премію Академії наук УРСР ім. І.Франка за видатні праці в галузі філології, етнографії та мистецтвознавства.
Грінченко Борис Дмитрович (1863 - 1910) – український письменник, вчений, громадський діяч.

Навчався у реальному училищі в Харкові. З 1881 року вчителював, працював у Чернігівському земстві. Видавав популярні книжки для народу.

З 1902 року працював у Києві, у 1906 – 1909 р.р. був головою Київського товариства «Просвіта».

З художніми творами виступив у 80-х роках.

Перекладав твори О.Пушкіна, Г.Гейне, Ф.Шіллера, В.Гюго та ін.

Грінченку належать цінні етнографічні дослідження і збірки народної творчості.

Впорядкував і видав «Словарь української мови» (1907-09). Автор першої книги для читання в школі українською мовою.
Грабовський Павло Арсенович (1864 - 1902) – український поет, публіцист, послідовник Т.Шевченка і М.Чернишевського.

Навчався в Охтирському духовному училищі, Харківській духовній семінарії.

Пережив кілька арештів за революційну діяльність, заслання.

Ідейно-політична спрямованість творчості і громадської діяльності Грінченка єднали його з І.Франком, Л.Українкою, іншими передовими представниками української літератури.

Переклав українською мовою поетичні твори з російської, грузинської, вірменської, болгарської, польської, англійської, італійської, французької та інших мов світу.

Був видатним критиком і публіцистом. Залишив цінну епістолярну спадщину.

Закінчив Шаргородське духовне училище (1880).

За зв’язок з народовольцями був заарештований, перебував під таємним наглядом поліції.

Друкуватися почав у Львові в 1890 році. Вчителював, працював у редакції газети. У Чернігові, перебуваючи на посаді діловода, статистика, написав свої найкращі твори.

Побував за кордоном – в Австрії, Німеччині, Швейцарії, Італії.

Видатний майстер соціально-психологічної новели.

Перекладав українською мовою твори Г.Гейне, А.Міцкевича, Е.Ожешко, Ф.Достоєвського та ін.

Твори Коцюбинського перекладено російською мовою та іншими мовами світу.

Закінчив Колегію Павла Галагана в Києві, Лазаревський інститут східних мов у Москві, Московський університет.

Викладав арабську, перську і турецьку мови та літератури в Лазаревському університеті (з 1900 - професор).

Чимало праць Кримського зі сходознавства перекладено багатьма мовами світу. Значну увагу приділяв і вивченню східно-слов’янських мов – російської, української, білоруської. Йому належать дослідження з української граматики, лексикології, лексикографії, діалектології, правопису, українського літературознавства, фольклористики і етнографії.

Визначне місце в творчості Кримського займають мотиви і переспіви східних авторів. Зробив багато художніх перекладів з арабської, перської, турецької, англійської, французької, німецької та інших мов. Ввів в українське читацьке коло таких авторів як Рудаві, Фірдоусі, Авіценна, О.Хайям, Сааді Ширазький, Гафіз.

Підтримував дружні стосунки з І.Франком, М.Коцюбинським, Л.Українкою

Був одним із організаторів АН УРСР, до 1928 року – її незмінним секретарем.

Працював директором Інституту української наукової мови (нині – Інститут мовознавства ім.. Потебні), одночасно – професор Київського інституту.

Написав численні праці зі сходознавства, української мови і літератури, етнографії, брав участь у підготовці словників, українського правопису.
Вороний Микола Кіндратович (1871 - 1942) – український радянський поет, театрознавець, перекладач.

Навчався у Віденському та Львівському університетах. Працював журналістом, режисером.

Друкуватися почав 1893 року. У 1901 році виступив із маніфестом українських письменників-модерністів.

У 1920-25 роках перебував в еміграції. Після повернення на батьківщину вів педагогічну і театрознавчу діяльність.

Переклав українською мовою «Інтернаціонал», «Марсельєзу», «Варшав’янку», ряд творів О.Пушкіна, західноєвропейських класиків.
Українка Леся (Косач-Квітка Лариса Петрівна) (1871 - 1913) – українська поетеса, громадський діяч.

Знала близько 19 мов. У 19 років написала для молодших сестер «Стародавню історію східних народів». Була здібною піаністкою, займалася живописом, глибоко знала світову літературу, історію філософії.

Друкуватися почала 1884 року у Львові в журналі «Зоря». Плідно працювала як поет, драматург, прозаїк, перекладач, публіцист, літературний критик, фольклорист.

З 13 років працювала в галузі перекладу. Перекладала твори М.Гоголя, І.Тургенєва, Г.Гейне, Г.Гауптмана, В.Гюго, Дж.Байрона, А.Міцкевича, М.Конопніцької, С.Надсона, А.Негрі, М.Метерлінка, Гомера, індійський епос та ін.

Відкрито літературно-меморіальні музеї Л.Українки у Колодяжному та у Києві, встановлено пам’ятники (Київ, Грузія, Канада).

У 1972 році встановлено республіканську премію імені Л.Українки, яка присуджується за кращі твори для дітей.

Вчився у Львівському університеті, потім - у колегіумі Ватікану в Римі.

Друкуватися почав 1899 року. Належав до модерністської групи «Молода муза».

Виступав як поет та публіцист.

Перекладав із західно – європейських літератур (Данте, Гете, де Амічіс).
Драй-Хмара Михайло Панасович (1889 - 1939) – український радянський поет, літературознавець.

Належав до літературної групи «неокласиків». Автор монографії «Л.Українка» (1926).

Перекладав українською мовою твори О.Пушкіна, М.Лермонтова, «Вінок» М.Богдановича, карело-фінський епос «Калевала», твори А.Міцкевича, П.Верлена, Ш.Бодлера та ін.
Зеров Микола Костянтинович (1890 - 1941) – український радянський літературознавець, поет, перекладач.

Закінчив Київський університет (1912).

Літературну діяльність розпочав 1912 року. Належав до літературної групи «неокласиків». За редакції та із статтями Зерова вийшли «Нова українська поезія», «Байка в українській літературі», твори Свидницького, Ю.Федьковича, М.Черемшини, І.Франка, Я.Щоголева та ін.

Перекладав з римської, французької, англійської, польської та інших літератур, латинські вірші Г.Сковороди.

Вчився у Чернігівській духовній семінарії, у Київському комерційному інституті.

Працював співредактором газети; належав до літературної організації «Гарт», згодом – до Вапліте. Учасник міжнародного конгресу на захист культури (Париж, 1935).

Почав друкуватися 1912 року. Виступав як публіцист, дитячий поет.

Тичині належать численні поетичні переклади з російської, білоруської, вірменської, польської, болгарської, китайської, турецької та інших мов.

Значним внеском у філологічну науку є праці про творчість Т.Шевченка, О.Пушкіна, Я.Купали, М.Гафурі, К.Хетагурова, Х.Ботева.

Тичині присуджено Державну премію УРСР ім. Т.Шевченка (1962). Він очолював інститут української літератури ім. Т.Шевченка, був призначений міністром освіти УРСР.

Нагороджений орденами, медалями. У Києві відкрито музей П.Тичини, встановлено пам’ятники.

Навчався у Колегії Павла Галагана, на історико-філологічному факультеті Київського університету. Педагогічну діяльність розпочав у Київському університеті як приват-доцент, пізніше продовжив як професор (до 1935).

Працював в Академії наук. З-під його пера виходить багато літературознавчих і критичних робіт.

Поетичну діяльність розпочав ще в Колегії – писав вірші російською мовою. Після революції 1917 року перейшов на українську мову і до російської більше не повертався. Перші українські поезії виходять 1919 року, перша збірка – 1922.

Перекладає українською мовою французьких і російських поетів: Бодлера, Пушкіна, Брюсова.
Клен Юрій (Бурггардт Освальд Фрідріхович) (1891 - 1947) – український поет, прозаїк, перекладач.

Виростав у багатомовному середовищі, що забезпечило знання різних мов – німецької (рідної), української, польської, російської, єврейської.

Навчався у Київському університеті, вивчав германістику, романістику, славістику.

Перша наукова праця вийшла в 1915 році.

Викладав німецьку і французьку мови. Упорядкував антологію німецької поезії у власних перекладах «Залізні сонети» (1925). Під власним ім’ям опублікував низку наукових праць і перекладів.

1931 року залишив Україну. У 1933 році у журналі Д.Донцова «Вісник» було надруковано диптих «Кортес» за підписом Юрій Клен. Під цим іменем О.Бурггардт і залишився назавжди в українській літературі.

Навчався у Київському університеті (1915 - 1918). Вчителював, потім перейшов на літературну роботу. Перший вірш надруковано 1907 року, перша збірка поезій – 1910. У 20-ті роки належав до літературної групи «неокласиків».

Рильський – видатний майстер художнього перекладу: серед його праць – переклади творів О.Пушкіна («Євгеній Онєгін», «Мідний вершник», лірика), О.Грибоєдова, М.Лермонтова, М.Некрасова, М.Гоголя, радянських поетів – російський, білоруських, вірменських, грузинських, єврейських; Рильському належать переклади багатьох творів А.Міцкевича, Ю.Словацького та ін. Перекладач французької поезії і драматургії (Вольтер, Буало, Расін, Корнель, Гюго). Спільно з П.Карманським переклав «Божественну комедію» («Пекло») Данте.

Серед наукових праць Рильського – розвідки про Т.Шевченка, О.Пушкіна, А.Міцкевича, Ю.Словацького, українську поезію, теорію художнього перекладу, актуальні проблеми вивчення народної творчості, про театр, музику.

Нагороджений орденами, медалями, лауреат Ленінської премії. Відкрито музей Рильського, його ім’ям названо інститут мовознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.
Тен Борис (Хомичевський Микола Васильович) (1897 - 1983) - український радянський поет, перекладач.

Закінчив Житомирський інститут народної освіти (1922) та Московський музично-педагогічний інститут. Учителював, викладав латинську мову.

Літературну діяльність розпочав 1923 року.

Високими художніми якостями відзначаються його переклади з давньогрецької та латинської мов (твори Есхіла, Гомера, Аристофана, Аристотеля), а також переклади творів У.Шекспіра, Ф.Шіллера, А.Міцкевича, О.Пушкіна, Л.Толстого та ін.

Грунтовно знав російську, латинську, грецьку, французьку, німецьку, англійську, польську, чеську мови.

Б.Тен підрахував, що за перекладацькою роботою провів понад 30 років.

Навчався у Київському політехнічному інституті (1917 - 1922).

Друкуватися почав 1918 року. Перша книга – переклади віршів Е.Верхарна (1922). Працював редактором.

Перекладав твори російських, білоруських, зарубіжних письменників, зокрема, французьких поетів («Сузір’я французької поезії», т.1-2, 1971). Уклав «Літературний щоденник» (1966).

Лауреат літературної премії УРСР ім. М.Рильського (1973).
Дроб’язко Євген Антонович (1898 - ) - український радянський письменник, перекладач.

Закінчив Київський університет (1920), Київський музично-драматичний інститут ім. Лисенка (1923).

Друкуватися почав з 1931 року.

Перекладав українською мовою визначні твори російської і зарубіжної літератури, серед них – «Орлеанська діва» Ф.Шіллера, вірменський епос «Давид Сасунський», «Клемб’є» Б.Дадьє, «Божественна комедія» Данте, окремі твори О.Бальзака, П.-Ж. Беранже, Г.Гейне, О.Пушкіна, О.Герцена, Й.-В. Гете, А.Міцкевича, К.Крапиви, В.Маяковського, Ю.Словацького та ін.

Навчався у Київському університеті (з 1919). З 1921 року вчителював, працював у видавництві «Книгоспілка».

Друкуватися почав з 1919 року. Належав до літературної групи «Ланка», пізніше – «Марс».

Підмогильному належать переклади творів Д.Дідро, О.Бальзака, Г. де Мопассана, А.Франса, Вольтера, В.Гюго, А.Доде, П.Меріме та ін.

Виступав і як літературний критик.

За життя створив три збірки оповідань, цикл новел, повісті, романи.

Засуджений у справі вбивства Кірова. Розстріляний на Соловках.
Орест Михайло (Зеров Михайло Костянтинович) (1901 - 1963) - український поет, перекладач.

Закінчив філологічний факультет Київського інституту Народної освіти. Захоплювався індійськими релігійно філософськими системами, через що його поезії не друкувалися.

Чотири роки провів у таборах НКВД; учасник Великої Вітчизняної війни.

Перші вірші вийшли друком у 1941 році. За життя видав чотири поетичні збірки, п’ята вийшла завдяки І.Качуровському уже після смерті поета.

Творчий доробок Ореста суттєво доповнили книги поетичних та прозових перекладів, які вийшли за кордоном: «Вибрані поезії» С.Георге (1952), Р.М.Рільке, Г. фон Гофмансталь, М.Давтендай (1953); «Антологія німецької поезії» (1954); «Антологія французької поезії» (1954); «Море і мушля. Антологія європейської поезії»; «Сім німецьких новел» (1962). В Україні видано єдину збірку оригінальних та перекладних поезій М.Ореста «Держава слова».
Кундзіч Олекса Леонардович (1904 - 1964) - український радянський письменник, перекладач.

Навчався у Вінниці на Вищих педагогічних курсах, потім у Кам’янець-Подільському та Харківському інституті народної освіти.

Перша збірка оповідань вийшла 1926 року. Належав до літературної організації «Молодняк», ВУСПП.

Працював у редакціях періодичних видань.

У 40-50-х р.р. розпочався плідний період перекладацтва. Прагнув теоретично осмислити проблеми прозаїчного перекладу. Переклав «Героя нашого часу» М.Лермонтова, окремі твори М.Лєскова, М.Горького, Л.Леонова. Вершинним здобутком став переклад роману «Війна і мир» Л.Толстого. Перекладознавчі праці зібрано в книзі «Слово і образ» (1966), «Творчі проблеми перекладу» (1973).

Виступав як публіцист, літературний критик.

Почав друкуватися з 1923 року. Працював редактором газети, учасник Великої Вітчизняної війни.

Бажану належать переклади поем Ш.Руставелі «Витязь у тигровій шкурі», А.Навої «Фархад і Ширін» і Д.Гурамішвілі «Давитіані», віршів О.Пушкіна, В.Маяковського, С.Чиковані, Ю.Словацького, Ц.Норвіда, Я.Івашкевича, Р.-М. Рільке та ін.

Був головним редактором Української Радянської Енциклопедії, обраний секретарем правління Спілки письменників СРСР (з 1959).

Нагороджений орденами і медалями. Лауреат Державної премії СРСР (1946, 1949), Державної премії УРСР імені Т.Шевченка (1965).
Мисик Василь Олександрович (1907 - 1983 ) - український радянський поет.

Закінчив Харківський технікум сходознавства (1933). Друкуватися почав 1922 року. Був членом літературної організації «Плуг», Пролітфронт, ВУСПП.

Багато працює в галузі художнього перекладу: твори Мільтона, Байрона, Шеллі, Уїтмена, Скаррона, Гете, Лонгфелло, Шекспіра, Сааді, Нізамі та ін. Окремими виданнями вийшли його переклади з Р.Бернса («Пісні та поеми», 1932), Рудаві («Вибране», 1962), О.Хайяма («Рубаї», 1965), Дж.Кітса («Вибрані поезії», 1971), Фірдоусі («З Шах-Наме», 1975) та ін.

Отримав літературну премію ім. М.Рильського.

Друкуватися почав з 1924 року. Належав до літературних організацій «Плуг», «Молодняк», ВУСПП.

Виступав як літературний критик і теоретик поезії.

Перекладав українською мовою твори О.Пушкіна, М.Лермонтова, Г.Гейне, В.Маяковського, Ф.Війона, Ш.Петефі, Ю.Фучіка, Нізамі, балади слов’янських та інших народів світу («З глибини», 1956).

Нагороджений орденами, медалями.
Кочур Григорій Порфирович ( 1908 - 1994) - український поет, перекладач, літературознавець.

Перші переклади були опубліковані 1938 року у хрестоматії з античної літератури та у періодичних виданнях.

За книгу «Відлуння» (1969) та переклади поезій П.Верлена, «Гамлета» В.Шекспіра та ін. удостоєний премії імені М.Рильського.

1991 року видав книгу перекладів «Друге відлуння», нагороджений Національною премією ім..Т.Шевченка посмертно (1995). 2000 року вийшло друком «Третє відлуння» (за участю сина перекладача Андрія Кочура). Тут прозвучали, порівняно з попередніми виданнями, нові імена: австрійця Р.М.Рільке, білоруса Я.Коласа, італійця Е.Монтале, поляків Є.Гординського, А.Каменської, Т.Ружевича, В.Шимборської; росіянина І.Анненського, словаків Л.Новомеського, В.Мигаліка, М.Валека; французів Ш.Орманського, Ш.Арена; чехів Ф.Браніслава, О.Лисогорського та ін. – близько 40 поетів та понад 150 їхніх віршів. Загалом «Третє відлуння» містить твори 170 авторів із 30 літератур світу – понад 600 поезій.

Переклади відзначаються глибоким знанням тексту оригіналу, самобутністю мови перекладу, який спирається як на українські народні традиції, так і на новітні здобутки в галузі поезії.

Створено музей-бібліотеку Кочура в Ірпені. У Львівському університеті ім. І.Франка кафедрі перекладознавства і контрактивної лінгвістики присвоєно ім’я Г.Кочура.

Перші кроки зробив у поетичному жанрі. 1930 року вийшла перша збірка «Шляхи».

Має велику і багатожанрову спадщину. Найбільш відомі у світі – збірка «Лірник», драматична поема «Кавказ», роман у віршах «Свідок для сонця шестикрилих», тритомник поетичних творів «Океан», збірник філософських есеїв «Вершники», романи «Рай», «Жовтий князь», «Душі едемітів», «Спокусник і ключі землі».

В.Барці належать переклади українською «Короля Ліра» В.Шекспіра (1969), фрагментів «Божественної комедії» Данте (1978), «Апокаліпсиса» (1963) для видання Біблії в Римі.

Закінчив Курський педагогічний інститут, ще студентом почав займатися літературною діяльністю.

Разом з батьками проживав у еміграції: Австрія, Німеччина, Аргентина, де вийшли друком багато збірок - поезій, оповідань, перекладів, низка літературознавчих і теоретичних праць.

Належав до неокласиків.

Перекладацький діапазон поета широкий. Він перекладав зі слов’янських мов, з французької, німецької, португальської, а найбільше – з італійської та іспанської. Перекладав також російською мовою поезії неокласиків, В.Свідзинського, Л.Костенко.

Помітним набутком української культури можна вважати «Вибране» Ф.Петрарки (1982), що містить 50 поезій в оригіналі та у перекладі з італійської. Прагнув до максимально адекватного перекладу з оригіналу, а не доступніших мов чи підрядників – разом з корифеями перекладацької справи Г.Кочуром та М.Лукашем.

Навчався у Київському державному університеті, Харківському педагогічному інституті іноземних мов.

Викладав мови у вищих навчальних закладах Харкова, завідував відділом поезії журналу «Всесвіт».

1953 рік був роком перекладацького дебюту Лукаша – вийшов друком українською мовою роман А.Стіля «Перший удар», у 1955 – «Фауст» Гете. Згодом – низка шедеврів світової літератури у його перекладі: «Пані Боварі» Флобера, «Декамерон» Бокаччо, «Овеча криниця» та «Собака на сіні» Лопе де Веги. Окремими книгами вийшли поезії Ф.Шиллера, Ф.Гарсіа-Лорки, Г.Аполлінера. Переклав вірші П.Верлена, У.Лисогорського (Чехія), Р.Бернса, роман Сервантеса «Дон-Кіхот».

Знав 24 мови, перекладав з 18. Одна з найбільш повних збірок перекладів Лукаша – «Від Бокаччо до Аполлінера» (1990). Переклади відзначаються вільним, органічним звучанням, відсутністю будь-якої штучності, соковитою мовою. Перекладач творчо збагачував існуючі синонімічні ряди, використовуючи крім власне синонімів ще й контекстуальні, авторські новотвори, численні розмовно-просторічні форми.

Лауреат літературної премії ім. М.Рильського.

Засновано літературну премію ім. М.Лукаша за кращий художній переклад з іноземної мови українською або статтю про мистецтво перекладу.
Перепадя Анатоль Олексійович (1935 - 2008) – український письменник, перекладач, член Спілки письменників СРСР.

Навчався у Київському державному університеті імені Шевченка (1952-1957). Отримав диплом журналіста. Працював редактором періодичних видань.

Вірші писав з дитинства.

Як перекладач дебютував 1963 року з повістю Мішеля Дюїно «Шукачі фараонів». Перекладав з французької, італійської, португальської, іспанської літератур. У творчому доробку перекладача твори О.Бальзака, Н.Буало, М.Вентурі, Р.Олів’є, Роні-старшого, А.Жаррі, А.Камю, Ф. де С. Кастро, А.Жаррі, Н.Макіавеллі, М.Монтеня, Ф.Моріака, П.Марселя, Л.Піранделло, М.Пруста, Ф.Рабле, Ж.Руо, А. де Сент-Екзюпері, Ж.Сіменона, Б.Челліні, Ф.Петрарки, І.Кальвіно, М. де Сервантеса.

За переклад семитомної епопеї М.Пруста одержав французьку премію ім. Г.Сковороди і французький орден «Академічні пальми», а також висувався на Державну премію ім.. Т.Шевченка. Другу французьку премію отримав за переклад роману Ф.Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель», а італійський орден – за інтерпретацію «Канцоньєре» Ф.Петрарки.

Стус Василь Семенович (1938 - 1985) – український поет, перекладач.

Навчався на філологічному факультеті Донецького педінституту, далі – в аспірантурі при Інституті літератури імені Т.Шевченка АН України.

Працював науковим співробітником, учителем; пережив арешти, заслання.

Перші вірші побачили світ 1959 року. В 1991 році за збірку «Дорога болю» Стуса посмертно відзначено Державною премією України ім. Т. Шевченка.

Поетичні переклади з багатьох мов світу: з німецької – К.Вайде, Б.Брехта, П.Целана, Е.Кестнера та ін., з англійської – Д.Р. Кіплінга, з французької – Г. де Мопассана, А.Рембо; з італійської – Д.Унгаретті; з іспанської – Ф.Г.Лорку; з польської – Т.Ружевича, Т.Куб’яка; з російської – І.Буніна, В.Брюсова, М.Заболоцького, М.Цвєтаєвої.

Особливо любив працювати з творами Гете, Рільке, Свідзинського, Толстого, Хемінгуея, Пруста, Камю, Фолкнера. Близькою йому була поезія Р. М. Рільке: подарував українським читачам переклади найскладніших філософських текстів Рільке – «Сонетів до Орфея», «Дуїнських елегій».

1. 
   Анатоль Перепадя, яким ми його запам’ятали // Зарубіжна література. - 2008. - №28.
   
2. 
   Бабенко В.М. Порівняльний аналіз оригіналу і перекладу під час вивчення зарубіжної літератури // Всесвітня література у середніх навчальних закладах України. - 2005. - №6. - С. 39.
   
3. 
   Базилевський В. Уроки поезії. Леонід Первомайський // Диво слово. - 2008. - №5. - С. 55.
   
4. 
   Білоус Г. Рокований вересень. Із роздумів про життя і творчість Василя Стуса. // Дивослово. - 2003. - №3. - С.20
   
5. 
   Віннічук Г.А. Іван Франко – популяризатор світової літератури в Україні // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2006. - №9. - С. 15.
   
6. 
   Градовський А.В. Поезія – це свято, як любов // Зарубіжна література. - 2007. - №1. - С. 62.
   
7. 
   Градовський А.В. Таємниці духовного зв’язку: Поль Верлен – Микола Вороний, Артюр Рембо – Максим Рильський // Всесвітня літератур та культура. – 2006. - №1. - С. 19.
   
8. 
   Зорівчак Р. Життя, віддане художньому слову України. До 100-річчя від дня народження Григорія Кочура // Дивослово. – 2008. - №11. – с. 59.
   
9. 
   Дітям про іншомовну літературу. Урок-портрет перекладача. // Всесвітня література у середніх навчальних закладах України. - 2008. - №7-8. - С. 11.
   
10. 
    Киях З. «…Я красу люблю…як рідну Україну!» (Життя і творчість Миколи Вороного) // Дивослово. - 2007. - №11. - С.9
    
11. 
    Клименко Ж. Висвітлення питань теорії та історії художнього перекладу як важливої складової предмета «Зарубіжна література» // Зарубіжна література. – 2007. - №48. - С. 3.
    
12. 
    Клименко Ж. Концептуальні засади вивчення перекладної художньої літератури в ЗОШ // Зарубіжна література. – 2007. - №24. - С. 18.
    
13. 
    Клименко Ж. Організація виразного читання перекладних художніх творів // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2007. - №4. - С. 12.
    
14. 
    Клименко Ж. Особливості вивчення зарубіжної літератури як перекладної // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2006 - №11 - С.43.
    
15. 
    Клименко Ж. Розкриття значення перекладної літератури як важливого чинника формування української нації // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2005 - №6 - С. 36.
    
16. 
    Клименко Ж. Чи усвідомлюють наші учні специфіку перекладної літератури? Методичні рекомендації до моніторингу її сприйняття // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2007 - №6 - С.10
    
17. 
    Коваленко С. «Поезія – один із найдорогоцінніших дарів духа людини…» // Дивослово. – 2008 - №7 - С.14
    
18. 
    Коваленко С. І.Франко – геніальний перекладач світового рівня // Зарубіжна література. - 2007 - №14 - С.13
    
19. 
    Коломієць Л. Український художній переклад: від давнини до сучасності // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 1999 - №2 - С. 50-54.
    
20. 
    Кочур Г. Феномен Лукаша. До 80-річчя від дня народження М.Лукаша // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 1999 - №12 - С. 50-51.
    
21. 
    Куцевол О.М. «Болів я болем слова нашого». Урок позакласного читання за творчістю Г.Кочура // Дивослово. – 2000 - №1 - С.42-47.
    
22. 
    Куцевол О. «Вести до сонця – то моя професія» (Інтегрований урок позакласного читання, присвячений 80-річчю від дня народження М.Лукаша) // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 1999 - №3 – С.74-85
    
23. 
    Кравченко Л. Феномен майстерності Стуса – пререкладача (На матеріалі поезій Р.М.Рільке) // Дивослово. – 2007 - №1 - С.53
    
24. 
    Кривова Г. До таємниць перекладознавства, або Мистецтво перекладу // Зарубіжна література. – 2005 - №14 - С. 3.
    
25. 
    Кривонос Я.В. Метафоричне віддзеркалення світу: проблеми художнього перекладу // Зарубіжна література. – 2007. - №3. - С. 18.
    
26. 
    Матвіїшин В.Г. Світова література у перекладацькій та творчій діяльності Івана Франка // Зарубіжна література. - 2006. - №5. - С. 2.
    
27. 
    Мірошниченко Л., Клименко Ж. Голоси поетів світу // Зарубіжна література. – 2005. - №44. - С.3.
    
28. 
    Ніколенко О.М. Поль Верлен і українська література // Всесвітня література у середніх навчальних закладах України. - 2006. - №1. - С. 32.
    
29. 
    Новосад Н.В. З історії українського художнього перекладу // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. - №12. – С.47-50.
    
30. 
    Приходченко К.І. Василь Барка: знайомий незнайомець // Вивчаємо українську мову і літературу. - 2007. - №6. - С.31
    
31. 
    Пушкін у перекладах М.Рильського // Всесвітня література та культура. - 2006. - №5. - С. 2.
    
32. 
    Рада І.М. Чорна Н.О. «Торжествуватиме весь світ братерства перемогу» (Презентація словника – довідника «Фразеологія перекладів Миколи Лукаша», присвячена 85-літтю від дня народження перекладача) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. - №12. – С.30 – 34.
    
33. 
    Рибалко К. «Художнє слово – це святе письмо…» (До 100-річчя від дня народження О.Кундзіча) // Дивослово. – 2004 - №4. - С. 60.
    
34. 
    Савчин В. З епістолярної спадщини Миколи Лукаша й Григорія Кочура. // Дивослово. - 2003. - №3. - С.11.
    
35. 
    Сорока П. В робітні поетичного перекладу // Зарубіжна література. - 2007. - №14. - С. 6.
    
36. 
    Стоянова А.А. Теорія перекладу. Українські переклади 90-го сонета Шекспіра. // Зарубіжна література. - 2005. - №5. - С. 20.
    
37. 
    Стріха М. Донорська кров мистецтва. Українські перекладачі та зарубіжна література // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. - №4. – С. 2-6.
    
38. 
    Ткач Л., Федунович-Швед О. Агатангел Кримський і Микола Лукаш: спільні риси художнього лексикону // Дивослово. – 2006. - №12. – С. 33.
    
39. 
    Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики. ХХ ст. У 4-х книгах. – К., 2003
    
40. 
    Фокін С. «Не мечем, а словом…»Творча спадщина Григорія Порфировича Кочура // Зарубіжна література. - 2007. - №14. - С. 21.
    
41. 
    Хорунжий Ю. Тридцять літератур світу українською.(До 95-річчя з дня народження Григорія Кочура). // Дивослово. - 2003. - №11. - С. 68.
    
42. 
    Юдін О. Серед книг. Український переклад: від націєтворчої до культуротворчої функції // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2008. - №6. - С. 63.