Методичні вказівки до виконання дипломних проектів та робіт для студентів спеціальностей

Вінницький національний технічний університет

Методичні вказівки

до виконання дипломних проектів та робіт

для студентів спеціальностей

“Мікроелектроніка і напівпровідникові прилади”

та ”Електронні прилади і пристрої”

Вінниця ВНТУ 2007

Міністерство освіти і науки України

Вінницький національний технічний університет

Методичні вказівки

до виконання дипломних проектів та робіт

для студентів спеціальностей

“Мікроелектроніка і напівпровідникові прилади”

та ”Електронні прилади і пристрої”

Затверджено Методичною радою Вінницького національного технічного університету як методичні вказівки для студентів напряму підготовки 0908 – „Електроніка”. Протокол № 2 від 17 жовтня 2006 р.

Рекомендовано до видання Методичною радою Вінницького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України

Вказівки підготовлені згідно з навчальним планом підготовки спеціалістів з електроніки. Наведено основні вимоги щодо організаційних питань підготовки дипломної роботи, її оформлення та захисту, а також структура випускної кваліфікаційної роботи, необхідні довідкові дані.

Укладач Юрій Степанович Кравченко

Редактор Т.О.Старічек

Відповідальний за випуск зав. кафедри електроніки В.С.Осадчук

Рецензенти: О.В.Осадчук, доктор технічних наук, доцент

Н.І.Заболотна, кандидат технічних наук, доцент

Мета даної розробки – допомогти студентові методично правильно організувати свою роботу при виконанні даної кваліфікаційної роботи та надати практичну допомогу стосовно організаційних питань, забезпечення виконання вимог щодо її оформлення та захисту.

Дипломне проектування – це творча, самостійна робота студента, під час якої підсумовуються та закріплюються теоретичні знання і практичні навички, набувається досвід самостійного вирішення інженерних задач, уміння використовувати в роботі сучасні досягнення науки і техніки. Під час дипломування студенту необхідно показати вміння користуватись науково-технічною літературою, обчислювальною технікою, методами автоматизованого проектування, математичного моделювання і фізичного експерименту.

Відповідальність за правильність прийнятих рішень, обґрунтувань та якість оформлення несе студент – автор дипломного проекту (дипломної роботи).

Основна задача дипломного проектування – виконання повного аналізу і розрахунку конкретної системи, пристрою, їх технології, принципів та умов застосування.

Дипломний проект або робота, як правило, виконується на замовлення або зовнішнього підприємства чи організації, або випускаючої кафедри (кафедра електроніки).

Тематика дипломних проектів та робіт за спеціальностями „Мікроелектроніка та напівпровідникові прилади” і „Електронні прилади та пристрої” формується випускаючою кафедрою (кафедра електроніки) і доводиться до студентів п’ятого курсу в вересні-жовтні поточного навчального року.

Тема і зміст дипломної роботи повинні відповідати вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики спеціаліста з електронної техніки, профілю спеціальності (спеціалізації), мати реальний характер.

Тематика дипломних проектів та робіт має бути актуальною, тобто відображати сучасний стан та перспективи розвитку відповідних напрямків електроніки, стан та можливості виробництва.

Залежно від обраної спеціальності тематика ДП (ДР) повинна відбивати один чи сукупність таких напрямків:

1. 
   Фізика напівпровідників. Дослідження фізичних властивостей напівпровідникових матеріалів, які використовуються для виготовлення напівпровідникових, мікроелектронних і оптоелектронних приладів, приладів функціональної мікроелектроніки, твердотілих квантових генераторів.
   
2. 
   Напівпровідникові прилади. Розробка конструкції та технології напівпровідникових приладів, дослідження їх фізичних властивостей, впливу технологічних режимів на характеристики та параметри напівпровідникових приладів, дослідження зв’язку електрофізичних властивостей структури з її характеристиками, розробка напівпровідникових приладів на нових фізичних принципах.
   
3. 
   Напівпровідникові мікросхеми. Розробка конструкції і технології компонентів інтегральної схеми і всієї схеми в цілому, дослідження параметрів мікросхеми та їх зв’язку з конструкцією й технологією, машинний аналіз функціонування інтегральної схеми, створення макетних зразків.
   
4. 
   Оптоелектронні прилади та схеми. Розробка та дослідження напівпровідникових джерел та приймачів електромагнітного випромінювання, приладів оптоелектроніки і лазерної техніки, аналіз використання їх в електронних пристроях автоматики та обчислювальної техніки.
   
5. 
   Прилади функціональної мікроелектроніки. Розробка та дослідження приладів акустоелектроніки, магнітоелектроніки, молекулярної електроніки, біоелектроніки, кріоелектроніки, приладів з використанням термоелектричних, тензоелектричних і гальваномагнітних явищ, приладів з використанням міждолинного переходу носіїв заряду тощо.
   
6. 
   Мікроелектронні прилади НВЧ-діапазону. Розробка та дослідження твердотілих генераторних та підсилювальних приладів надвисокої частоти, мікросмужкових ліній, детекторів, інших елементів НВЧ-систем.
   
7. 
   Мікросхеми надвисокого ступеня інтеграції. Розробка, дослідження та впровадження спеціальних технологічних процесів, які використовуються при виготовленні НВІС і забезпечують субмікронні розміри їх елементів (процеси електронної та іонної літографії, плазмохімічні методи обробки матеріалів тощо). Розробка та впровадження мікропроцесорної техніки.
   
8. 
   Напівпровідникові і мікроелектронні датчики і сенсори. Розробка, дослідження та впровадження в виробництво спеціальних електронних пристроїв для контролю температури, тиску, світлового потоку, електричних і магнітних полів з використанням електронної та мікроелектронної технології.
   
9. 
   Нанотехнології і електронні прилади на їх основі. Розробка та дослідження приладів електронної техніки на основі застосування новітніх нанотехнологій, зокрема технології вуглецевих нанотрубок.
   
10. 
    Застосування напівпровідникових, мікро- та оптоелектронних приладів. Тематика дипломних робіт даного напрямку повинна бути націлена на вияв граничних можливостей напівпровідникових, мікро- та оптоелектронних приладів; дослідження режимів та особливостей їх роботи в електронних схемах.
    

Для спеціальності „Електронні прилади та пристрої”, враховуючи також спеціалізації „Автомобільна та енергозберігаюча електроніка” та „Електронні прилади та пристрої в системах живлення електрифікованого залізничного транспорту та лініях електропередач постійного струму” крім перерахованої вище актуальною вважається тематика, яка відбиває один чи сукупність таких напрямків:

1. 
   Матеріали електронної техніки. Розробка методів та дослідження фізичних властивостей матеріалів, які використовуються для виготовлення електронних приладів та пристроїв.
   
2. 
   Фізичні явища в вакуумі та газах. Дослідження процесів емісії електронів і іонів та особливостей протікання електричного струму в вакуумі і газах, вивчення фізико-хімічних властивостей газорозрядної плазми та дослідження її параметрів.
   
3. 
   Електронні прилади та пристрої. Розробка та дослідження електронних приладів для підсилення, генерування та перетворення електричних сигналів низької, високої та надвисокої частоти, розробка та дослідження технологічних режимів їх виготовлення.
   
4. 
   Прилади електронної оптики. Розробка електронно- та іонно-променевих приладів, приладів для приймання та передавання зображень, технологічних і електрофізичних пристроїв електронної та іонної оптики, моделювання електронно- та іонно-оптичних систем.
   
5. 
   Прилади відображення інформації. Розробка та дослідження електронних приладів на основі використання рідкокристалічної індикації, світлодіодних та плазмових систем відображення інформації, дослідження рідких кристалів, гетероструктур, прозорих електродних систем тощо
   
6. 
   Прилади силової та енергозберігаючої електроніки. Розробка та дослідження силових електронних приладів для випрямлення змінного струму, управління силовими установками і їх комутації, розробка електронних приладів і пристроїв на основі сонячних та термоелементів.
   
7. 
   Електронні прилади і пристрої транспортної електроніки. Розробка та дослідження електронних приладів та пристроїв для забезпечення автомобільного та залізничного транспорту.
   
8. 
   Електронні прилади і пристрої для ліній електропередач постійного струму.
   

2. 
   Організація роботи, структура та зміст дипломної роботи
   

Студент, який виконав усі вимоги навчального плану та склав усі передбачені ним заліки і екзамени, допускається до дипломного проектування.

Керівник здійснює безпосереднє керівництво всією роботою студента над дипломною роботою:

• 
  видає студентові індивідуальне завдання на дипломне проектування, чим визначає коло питань, які мають висвітлюватися у ДП (ДР), а при необхідності у відповідні обумовлені терміни (не пізніше тижневого терміну після завершення переддипломної практики), проводить його корегування;
  
• 
  надає студентові допомогу з розробки календарного графіка роботи на увесь період дипломування, затверджує та контролює цей графік;
  
• 
  консультує та організовує роботу дипломника з усіх питань дипломного проектування, а також координує роботу з питань, які відносяться до компетенції залучених консультантів з розділів економіки, безпеки життєдіяльності та окремих розділів основної частини ДП (ДР);
  
• 
  готує офіційний відгук на роботу з обов’язковим висвітленням ступеня самостійності роботи студента, оптимальності та обґрунтованості рішень, які прийняті дипломником, виконання графіка роботи над ДП(ДР), рівня фахової підготовки, ерудиції, творчого потенціалу автора дипломної роботи;
  
• 
  виставляє оцінку за дипломну роботу, несе відповідальність за об’єктивність відгуку та виставленої оцінки;
  
• 
  як правило, має бути присутнім на захисті в ДЕК дипломних проектів та робіт, керівником яких є.
  

Дипломник зобов’язаний розробляти тему проекту (роботи) з урахуванням перспективного розвитку галузі, використовуючи передові досягнення науки і техніки, реалізуючи свої творчі задуми.

Згідно з встановленим графіком дипломного проектування студент- дипломник зобов’язаний своєчасно надавати керівникові ДП (ДР) результати своєї роботи.

Якщо студент надає на попередній розгляд (попередній захист) несамостійно виконаний проект (роботу), про що зокрема свідчить його некомпетентність у прийнятих рішеннях та матеріалах ДП (ДР), рішенням кафедри дипломний проект (дипломна робота) до захисту в ДЕК не допускається.

Тематика дипломного проектування має бути актуальною. При цьому дипломні проекти (роботи) можуть мати суто навчальний характер або виконуватись на замовлення зовнішнього підприємства чи відповідного підрозділу ВНТУ. У випадку навчального ДП (ДР) індивідуальне (ІЗ) та технічне (ТЗ) завдання на проект (роботу) затверджуються завідувачем випускаючої кафедри, а в ДП (ДР), які виконуються на замовлення, ці документи погоджуються із замовником, що засвідчується підписом керівника (директор або головний інженер) і печаткою підприємства (установи) - замовника.

Назва теми дипломного проекту (роботи) повинна відображати суть об'єкта проектування (дослідження) і бути максимально конкретизованою. Неприпустимі назви тем ДП (ДР) дуже широкого загального характеру.

Розв'язання основної задачі проектування (дослідження) повинно ґрунтуватись на аналізі відомих розробок об'єкта проектування (дослідження), описаних в технічній літературі і патентах. Вибір оптимального варіанта розробки об'єкта слід виконувати на основі результатів аналізу відомих розробок (досліджень) і декількох (не менше двох) можливих варіантів розв'язання проблеми. Об'єктивність і достовірність вибору оптимального варіанта необхідно підтвердити техніко-економічним обґрунтуванням (ТЕО). Рекомендується використовувати варіантні підходи до розв'язання задач проектування (дослідження) на всіх етапах виконання дипломної роботи.

Для розв'язування проектних (дослідницьких) задач слід використовувати математичне і комп'ютерне моделювання, САПР, інформацію з Інтернет та прикладні комп'ютерні програми (MATLAB, Компас тощо).

Відповідно до специфіки ДП (ДР) для вирішення основної задачі проекту (роботи) можуть розроблятись оригінальні комп'ютерні програми. ЕОМ слід також використовувати для оптимізації проектних рішень об'єкта ДП або його окремих елементів чи процесів (для технологічних проектів).

Допоміжні розділи ДП (ДР) (економічна частина, безпека життєдіяльності тощо) повинні бути підпорядковані основній задачі.

У пояснювальній записці (ПЗ) до ДП повинні бути наведені обґрунтування всіх прийнятих проектних рішень, опис будови і принципу дії об'єкта проектування та його основних структурних одиниць з відповідними ілюстраціями або посиланнями на відповідні аркуші графічної частини проекту.

Зміст та обсяг графічної частини проекту (роботи) повинні бути достатніми для повного розкриття суті ДП (ДР). Невідповідність між ПЗ і графічною частиною ДП (ДР) неприпустима.

В дипломній роботі, окрім спільних з ДП аспектів, повинні бути відображені:

- практична спрямованість роботи;

- достатня глибина аналізу сучасного стану питання та обґрунтування актуальності (доцільності) і мети дослідження;

- належна обґрунтованість вибору методу досліджень на основі варіантного аналізу і ТЕО оптимального варіанта;

- елементи наукової новизни роботи;

- достатня глибина розробки (вибору) математичних методів (моделей, критеріїв оцінювання результатів тощо) дослідження;

- методика та програма експериментальних досліджень (при необхідності та за наявності умов);

- рівень використання засобів обчислювальної техніки (комп'ютерне моделювання, оптимізація, САПР, мікропроцесорна реалізація тощо).

Завдання на дипломний проект (роботу) в цілому зумовлює зміст ДП (ДР) і містить в основній частині такі розділи:

- назву теми проекту (роботи);

- короткий зміст графічної і текстової (ТО) частин проекту (роботи).

Завдання на ДП (ДР) затверджується завідувачем випускаючої кафедри і погоджується (для проектів на замовлення) із замовником,

На зворотному боці першого аркуша завдання розміщується інформація про консультантів з окремих розділів ДП (ДР), дата попереднього захисту проекту (роботи) та відведені місця для підписів керівника, консультантів, рецензента (опонента) та студента.

Незалежно від профілю спеціальності дипломна робота (пояснювальна записка до ДП) повинна містити такі обов'язкові структурні елементи:

- титульний аркуш з підписами студента і керівника, затверджений завідувачем випускаючої кафедри;

- завдання на ДП (ДР), затверджене завідувачем випускаючої кафедри і підписане студентом, керівником, консультантами з окремих розділів проекту (роботи) та рецензентом (опонентом);

- анотацію ДП (ДР) (подається державною мовою та однією з мов міжнародного спілкування);

- перелік скорочень (за необхідністю);

- вступ (об’єкт розробки (дослідження), актуальність, сучасний стан розвитку технічних задач, що їх належить розв'язати в ДП (ДР) та мету розробки (дослідження), попередня постановка задачі проектування (дослідження), дані про зв’язок даної розробки з науковими державними та регіональними програмами, апробацію дипломної роботи та публікації автора за тематикою дипломного проектування, наукову новизну (якщо така має місце));

- ТЕО ДП (ДР) та вибір оптимального варіанта об'єкта проектування (для ДР - математичних моделей, методів дослідження тощо);

- розділи основної (технічної) частини;

- розділ економічної частини, зміст якої повинен містити економічне обґрунтування ефективності розробки, затрат на проведення проектних або дослідницьких робіт, виготовлення дослідних зразків тощо;

- розділ безпеки життєдіяльності, в якому наводиться аналіз небезпечних для людини і навколишнього середовища факторів, пов'язаних з експлуатацією розроблюваного об'єкта чи дослідженнями (для ДР);

- висновки, в яких аналізуються основні підсумки роботи над ДП (ДР) та у вигляді коротких тез наводяться перспективи удосконалення об'єкта розробки чи розвитку методів досліджень;

- список використаної літератури, в якому подаються найменування використаних літературних джерел, патентів, нормативно-технічних документів, інформації з Internet тощо (розміщують в порядку появи посилань в тексті);

- додатки обов'язкові та довідникові.

Пояснювальну записку до ДП та інші текстові конструкторські документи оформляють згідно з вимогами міждержавного стандарту ГОСТ 2.105-95 ."Общие требования к текстовым документам", а дипломну роботу - відповідно до стандарту ДСТУ 3008-95. "Документація. Звіти у сфері науки і техніки".

Технологічна документація у ПЗ оформляється відповідно до чинних стандартів ЄСТД (Єдиної системи технічної документації).

Графічна частина проекту (роботи) оформляється згідно з вимогами чинних стандартів і повинна містити усі обов'язкові матеріали, зазначені у завданні, а також додаткові ілюстративні матеріали (плакати), виконані на розсуд дипломника з метою полегшення захисту (кількість не регламентується, але вони не замінюють обов'язкових креслень і схем та інших ілюстрацій).

Відповідність графічної і текстової частин ДП (ДР) вимогам чинних стандартів установлюється під час проведення нормоконтролю проектів (робіт), що засвідчується підписом нормоконтролера у відповідних графах основних написів ПЗ ДП та графічних документів проекту (роботи).

ТЗ на ДП (ДР) розробляється дипломником на підставі завдання на дипломний проект (роботу) і наказу ректора ВНТУ про затвердження теми ДП (ДР) відповідно до вимог чинних стандартів до ТЗ на розробку і постачання продукції на виробництво та ТЗ на проведення наукових досліджень. ТЗ підписується студентом і керівником та затверджується завідувачем випускаючої кафедри, а для ДП (ДР), які виконуються на замовлення, - погоджується із замовником.

ДП (ДР), реалізація яких вимагає проведення великого обсягу розрахункових і проектних робіт (досліджень), необхідно виконувати як комплексні. Якщо тематика таких проектів (робіт) містить елементи різно-профільних спеціальностей, то це міжкафедральні (міжфакультетські або міжінститутські) комплексні ДП (ДР), здійснення яких доцільно доручити бригадам студентів-дипломників різних спеціальностей.

4 ЗМІСТ, СТРУКТУРА ТА ОБСЯГ ДИПЛОМНОГО ПРОЕКТУ
Дипломний проект складається із графічної та текстової конструкторської документації, а також може містити технологічну і наукову документацію. Графічна частина проекту – це не тільки складальні креслення і робочі креслення деталей, але й різноманітні схеми, плакати (ілюстрації), діаграми тощо. Основою текстової конструкторської документації є пояснювальна записка до дипломного проекту.

Окремим обов’язковим документом є технічне завдання (ТЗ) на дипломне проектування, яке розробляється студентом-дипломником на основі індивідуального завдання, затверджується завідувачем випускаючої кафедри і погоджується з керівником організації-замовника, якщо дипломний проект виконується на замовлення сторонньої організації. Технічне завдання на ДП розробляють згідно вимог міждержавного стандарту ГОСТ 15.001-88 „Разработка и постановка продукции на производство” (дивись додаток 1 до цього стандарту).

ТЗ оформляють відповідно до вимог стандарту ГОСТ2.105-95 або ДСТУ 3008-95, на аркушах формату А4 з однієї сторони, як правило, без рамки, основного напису і додаткових граф до нього. Номера сторінок проставляють у верхній частині аркуша справа.

ТЗ, як правило, складається із таких розділів:

а) назва і галузь застосування;

б) підстава для проведення робіт;

в) мета та призначення;

г) технічні вимоги:

1. 
   склад продукції і вимоги до змісту;
   
2. 
   вимоги надійності;
   
3. 
   умови експлуатації;
   
4. 
   естетичні і ергономічні вимоги;
   
5. 
   вимоги безпеки, охорони здоров’я і природи;
   
6. 
   вимоги технологічності і метрологічного забезпечення;
   
7. 
   вимоги до маркування і пакування;
   
8. 
   вимоги до транспортування і зберігання;
   

е) стадії і етапи розробки;

ж) порядок контролю і приймання.

Зразок виконання титульного листа ТЗ наведено в додатку А.

Технічне завдання підшивається до основного тексту пояснювальної записки в якості першого додатку (додаток А (обов’язковий)).

Важливою складовою дипломного проекту є відомість проекту, текстовий конструкторський документ, який містить перелік документів, що входять в даний проект. Відомість дипломного проекту складається за формами 8 (для першого аркуша) і 8а (для наступних аркушів) стандарту ГОСТ 2.106-96 тільки для дипломних проектів і розміщується в кінці пояснювальної записки.

Зразок виконання відомості дипломного проекту наведено в додатку Б до чинних методичних вказівок.

Основним текстовим документом дипломного проекту є його пояснювальна записка. За своїм змістом пояснювальна записка (ПЗ) повинна відпові­дати індивідуальному завданню на дипломне проектування.

ПЗ містить у собі ряд обов’язкових складо­вих частин, перелік яких та вимоги до яких конкретизуються керівником відповідно до профілю спеціальності.

Орієнтовний порядок подання обов’язкових складових частин ПЗ і їх обсяг:

- індивідуальне завдання;

- зміст;

- анотація державною та іноземною мовами;

- вступ (1-2 сторінки);

1 - аналіз стану питання (літературний огляд і постановка задачі);

2 - техніко-економічне обґрунтування об’єкта розробки;

3 - основна (технічна) частина:

3.1 – розробка структурної і (або) функціональної схеми;

3.2 – розробка електричної схеми;

3.3 - математичне та програмне забезпечення;

3.4 – експериментальне дослідження;

3.5 - розрахунок надійності та ефективності;

4 – безпека життєдіяльності;

5 - організаційно-економічний розділ;

- висновки;

- список використаної літератури;

- додатки.

Обсяг ПЗ повинен складати 80-100 сторінок машинописного тексту на аркушах фор­мату А4 (210 × 297 мм), причому обсяг технічної частини повинен складати не мен­ше 70 % всієї записки. Додатки до вказаного обсягу не входять.

Пояснювальна записка та графічна частина до дипломного про­екту, як і будь-яка конструкторська документа­ція, до якої можуть входити текстові, схемні, програмні та інші документи, оформляються на аркушах білого паперу певних розмірів, які носять назву формати.

Міждержавний стандарт ГОСТ 2.301-68 встановлює такі ос­новні формати, які можуть бути використані при оформленні пояснювальної записки та інших документів:

- А2 = 420 × 594 мм  2,0 мм;

- А3 = 420 × 297 мм  2,0 мм;

- А4 = 210 × 297 мм  2,0 мм.

Всі надписи на схемах, графіках та інших документах, якщо вони виконуються вручну, повинні виконуватись креслярським шриф­том чорним кольором згідно з міждержавним стандартом ГОСТ 2.304-85.

На документах дипломних проектів на всіх форматах, незалежно від їх орієнтації, повинна бути рамка робочого поля документа, яку виконують суцільною товстою лінією, відступаючи від лівого краю аркуша – 20 мм, від інших - 5 мм.

Всі документи дипломного проекту повинні мати основний напис і додаткові графи до нього, за винятком титульного листа, індивідуального завдання та окремих додатків.

Форма, розміри, зміст і порядок заповнення основного напису і додаткових граф до нього викладені в міждержавному стандарті ГОСТ 2.104-68.
Стандартом установлено три форми основного напису:

- форма 1 (55 × 185 мм) - для перших аркушів схем;

- форма 2 (40 × 185 мм) - для перших аркушів текстових документів;

- форма 2а (15 × 185 мм) - для наступних аркушів схем і текстових документів.

Розміщують основний напис в нижньому правому кутку рамки робочого поля.
Титульний лист - це заголовний лист документа (його обкладинка) і до загальної кількості аркушів не входить. Зразок титульного листа наведено у додатку Г.
Індивідуальне завдання на дипломний проект чи дипломну роботу виконується на спеціальному бланку (див. додаток Е) і розміщується за титульним листом, до загальної кількості аркушів не входить.

В завданні формулюють тему проекту, вказують вихід­ні дані до проекту, перелік питань, що належить розроби­ти, перелік графічного матеріалу, який необхідно подати в результаті розробки. Наводиться календарний план роботи по етапах проектування.

На основі індивідуального завдання студентом у взаємодії з керівником проекту розробляється технічне завдання (ТЗ), яке розміщується в кінці пояснювальної записки.

Зміст є першим аркушем документа, на якому виконують основний напис за формою 2 (40 × 185 мм), на наступних аркушах - за формою 2а (15 × 185 мм).

Нумерацію на даній і наступних сторінках проставляють в основному написі. Нумерація сторінок повинна бути наскрізною.

До змісту включають всі заголовки (без змін !), які є в документі, і додатки:

1. 
   Заголовок першого розділу...................................................................8
   

Анотація державною мовою виконується з заголовком “Анотація” – з абзацу. На наступній сторінці розміщують анотацію іноземною мовою.

Анотація має бути стислою, інформативною і містити відомості, які характеризують виконану роботу (обсяг анотації 10-12 рядків тексту).

Вступ пишуть з нової пронумерованої сторінки з заголовком "Вступ" з абзацу. У вступі слід показати що є об’єктом розробки і чи пов’язана дана розробка з виконанням державних та регіональних програм розвитку електроніки. в чому полягає актуальність поданої до захисту роботи і яка її основна мета розробки та основна задача. Крім того, вступ може включати також питання, які відображають основні методи дослідження, практичну цінність, дані (якщо вони є) про апробацію та публікації автора за темою ДП, наукову новизну.

У вступі і далі по тексту не дозволяється використовувати скорочені слова, терміни, крім загальноприйнятих.

Структурними елементами основної частини є розділи, підрозділи, пункти, підпункти, переліки та примітки.

Кожен розділ рекомендується починати з нової сторінки.

Заголовки розділів, підрозділів, пунктів та підпунктів (при наявності заголовка) записують з абзацу малими буквами починаючи з великої.

Розділи нумерують порядковими номерами в межах всього документа (1, 2, і т.д.). Після номера крапку не ставлять, а роблять один пропуск.

Підрозділи нумерують в межах кожного розділу, пункти в межах підрозділу і т.д. за формою (3.1, 3.2, 3.2.1, 3.2.2, 3.2.2.1 і т.д.).

Цифри, які вказують номер, не повинні виступати за абзац.

Посилання в тексті на розділи виконується за формою: “...наведено в розділі 3”.

В тексті документа може наводитись перелік, який рекомендується нумерувати малими буквами українського алфавіту з дужкою або виділяти дефісом перед текстом. Для подальшої деталізації переліку використовують арабські цифри з дужкою.

Кожну частину переліку записують з абзацу, починаючи з малої букви і закінчуючи крапкою з комою, в кінці останньої ставлять крапку.

Приклад:

а) текст переліку та його продовження;

б) текст переліку:

1) текст переліку подальшої деталізації та його

продовження;

2)....;

в) останній перелік.
При написанні тексту слід дотримуватися таких правил:

а) текст необхідно викладати в лаконічному технічному стилі;

б) умовні буквені позначення фізичних величин і умовні гра­фічні позначення компонентів повинні відповідати установленим в стандартах. Перед буквеним позначенням фізичної величини повинно бути її пояснення (резистор R, конденсатор С);

в) числа з розмірністю слід записувати цифрами, а без розмі­рності -словами (відстань – 2 мм, відміряти три рази);

г) позначення одиниць слід писати в рядок з числовим значен­ням без перенесення в наступний рядок. Між останньою цифрою числа і позначенням одиниці слід робити пропуск (100 Вт, 2 А);

д) якщо наводиться ряд числових значень однієї і тієї ж фі­зичної величини, то одиницю фізичної величини вказують тільки після останнього числового значення (1,5; 1,75; 2 мм);

е) позначення величин з граничними відхиленнями слід запису­вати так: 100 ± 5 мм;

є) буквені позначення одиниць, які входять в добуток, роз­діляють крапкою на середній лінії (∙); знак ділення замінюють косою рискою (/);

ж) порядкові числівники слід записувати цифрами з відмінко­вими закінченнями (9-й день, 4-а лінія); при кількох порядкових числівниках відмінкове закінчення записують після останнього (3,4,5-й графіки); кількісні числівники записують без відмінкових закінчень (на 20 аркушах); не пишуть закінчення в датах (21 жовтня) та при римських числах (XXI століття);

з) скорочення слів в тексті не допускаються, крім загально­прийнятих в українській мові і установлених в стандарті ГОСТ 2.316-68, а також скорочень, які використовуються для надписів на виробі (в тексті вони повинні бути виділені великим шрифтом: ON, OFF), а якщо надпис складається з цифр або знаків, то в лапках. Лапками також виділяють найменування команд, режимів, сигналів (“Запуск”);

и) дозволяється виконувати записи математичних виразів за формою:

;

знак множення “” замінювати зірочкою “”;

= z1/2 = z 0,5;

;

A₁ = A1 = A(1);

 20C = +- 20C = +- 20 ЦЕЛ;

200 = 200 (+20; -30);

і) не дозволяється:

- допускати професійних або місцевих слів і виразів (техні­цизмів);

- після назви місяця писати слово “місяць” (не “в травні місяці”, а “в травні”);

- використовувати вирази: “цього року”, “минулого року”, слід писати конкретну дату “в червні 2001 року”;

- використовувати позначення одиниць фізичних величин без цифр, необхідно писати повністю: “кілька кілограмів” (за виклю­ченням оформлення таблиць і формул);

- з'єднувати текст з умовним позначенням фізичних величин за допомогою математичних знаків (не “швидкість = 5 км/год”, а ”швидкість дорівнює 5 км/год”, не “температура дорівнює - 5° С”, а “температура дорівнює мінус 5С ”);

- використовувати математичні знаки <, >, №, %, sin, cos, tg, log та ін. Без цифрових або буквених позначень. В тексті слід писати словами “нуль”, “номер”, “логарифм” і т.д.;

- використовувати індекси стандартів (ДСТУ, СТП) без реєстраційного номера.

Кожну формулу записують з нового рядка, симетрично до тексту. Між формулою і текстом пропускають один рядок.

Умовні буквені позначення (символи) в формулі повинні відповідати установленим у міждержавному стандарті ГОСТ 1494-77. Їх пояснення наводять в тексті або зразу ж під формулою. Для цього після формули ставлять кому і записують пояснення до кожного символу з нового рядка в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі, розділяючи крапкою з комою. Перший рядок повинен починатися з абзацу з слова “де” і без будь-якого знака після нього.

Всі формули нумерують в межах розділу арабськими числами. Номер вказують в круглих дужках з правої сторони, в кінці рядка, навпроти формули. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, розділених крапкою. Дозволяється виконувати нумерацію наскрізною в межах всього документа.

Приклад.

Одиницю виміру, при необхідності, беруть в квадратні дужки

I = [A].

Числову підстановку і розрахунок виконують з нового рядка не нумеруючи. Одиницю виміру беруть в круглі дужки. Наприклад,

I = = 2,2 (А).

Розмірність одного й того ж параметра в межах документа повинна бути однаковою.

Якщо формула велика, то її можна переносити на наступні рядки. Перенесення виконують тільки математичними знаками, повторюючи знак на початку наступного рядка. При цьому знак множення “ ∙ ” замінюють знаком “ × ”.

Формула є частиною речення, тому до неї застосовують такі ж правила граматики, як і до інших членів речення. Якщо формула знаходиться в кінці речення, то після неї ставлять крапку. Формули, які йдуть одна за другою і не розділені текстом, розділяють комою.

Посилання на формули в тексті дають в круглих дужках за формою: “... в формулі (5.2)”; “... в формулах (5.7, ... , 5.10)”.

Для пояснення викладеного тексту рекомендується його ілюструвати графіками, кресленнями, фрагментами схем та ін., які можна виконувати чорною тушшю, простим олівцем середньої твердості та засобами комп’ютерної графіки.

Розміщують ілюстрації в тексті або в додатках.

В тексті ілюстрацію розміщують симетрично до тексту після першого посилання на неї або на наступній сторінці, якщо на даній вона не уміщується без повороту.

На всі ілюстрації в тексті ПЗ мають бути посилання. Посилання виконують за формою: “...показано на рисунку 3.1.” або в дужках за текстом (рисунок 3.1), на частину ілюстрації: “... показані на рисунку 3.2,б”. Посилання на раніше наведені ілюстрації дають зі скороченим словом дивись (див. рисунок 1.3).

Між ілюстрацією і текстом пропускають один рядок (3 інт.).

Всі ілюстрації в ПЗ називають рисунками і позначають під ілюстрацією симетрично до неї за такою формою: “Рисунок 3.5 – Найменування рисунка”. Крапку в кінці не ставлять, знак переносу не використовують. Якщо найменування рисунка довге, то його продовжують у наступному рядку починаючи від найменування.

Нумерують ілюстрації в межах розділів, вказуючи номер розділу і порядковий номер ілюстрації в розділі розділяючи їх крапкою. Дозволяється нумерувати в межах всього документа.

Пояснюючі дані розміщують під ілюстрацією над її позначенням.

У випадку, коли ілюстрація складається з частин, їх позначають малими буквами українського алфавіту з дужкою (а), б)) під відповідною частиною. В такому випадку після найменування ілюстрації ставлять двокрапку і дають найменування кожної частини за формою:

або за ходом найменування ілюстрації, беручи букви в дужки: