Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького плахотнюк наталія вікторівна міжнародно-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми

Спеціальність 12.00.11. – міжнародне право

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України
Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу міжнародного права та

порівняльного правознавства

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ТИМЧЕНКО Леонід Дмитрович,

Академія державної податкової служби

України (м. Ірпінь), професор кафедри

міжнародного права

Інститут права Міжрегіональної академії

управління персоналом (м. Київ),

завідувач кафедри міжнародного права

та порівняльного правознавства.
Провідна установа - Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого, кафедра міжнародного права

і державного права зарубіжних країн (м. Харків)
Захист відбудеться “ 12 “ липня 2002 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.03 в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано “ 11 “ червня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради УСЕНКО І.Б.

Для ефективної боротьби з торгівлею жінками та дітьми необхідно удосконалювати діяльність універсальних міжнародних механізмів і процедур. Поряд з ними мають розвиватися регіональні міжнародні механізми, які також відіграють важливу роль у сфері міжнародного співробітництва. Крім того, в кожній державі, залежно від її соціально-економічного становища, правових, політичних, релігійних та інших умов, необхідно створити власні механізми боротьби з торгівлею людьми, удосконалити національне законодавство і, перш за все, визнати в ньому таку торгівлю кримінальним злочином.

Однак вирішення всього комплексу складних проблем стосовно підвищення ефективності боротьби з торгівлею жінками та дітьми пов’язане не лише з покращенням їх правового становища, а має виходити також з необхідності докорінної зміни уявлень про характер прав жінок та дітей, надання їм специфічних міжнародно-правових та внутрішньо-правових гарантій, які б не формально, а в реальному житті забезпечили б їх гендерну рівність у всіх сферах. І саме на такій основі повинні розроблятися і здійснюватися міжнародна та національна стратегія держав у боротьбі з цим злочином, що є складовою глобальної проблеми міжнародного співтовариства у сфері ліквідації гендерної нерівності як такої. Все це, природно, викликає великий науковий та практичний інтерес до вирішення гендерної проблеми загалом та її складової частини – боротьби з торгівлею жінками та дітьми. Також необхідно враховувати й те, що від вирішення даної проблеми безпосередньо залежить збереження генофонду кожної нації і, отже, всього людства. Вищезазначене стосується повною мірою й України, яка, за даними міжнародних експертів, зокрема Д.М. Хьюз та Емі О’Ніл Річард, стала одним із лідерів серед країн-постачальниць “живого товару” на світові ринки інтимного бізнесу. Для розв’язання цієї проблеми Кабінет Міністрів своєю постановою від 5 червня 2002 р. затвердив Комплексну програму протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки.

Все це й зумовило вибір теми даного дисертаційного дослідження, присвяченого аналізу міжнародно-правового регулювання боротьби з торгівлею жінками та дітьми, важливе місце в якій відводиться співробітництву держав у рамках міжнародних організацій, а також імплементації міжнародно-правових норм у внутрішній правопорядок держав.

Про існування торгівлі жінками та дітьми ще у ХІХ та на початку ХХ століть заявляли Ам-Рін Отто Генне, М.М. Гернет, С.К. Гогель, В.Ф. Дерюжинський, М.Д. Дурманов, Ч. Ломброзо, Г. Ферреро, С.С. Шашков та ін. Питання міжнародно-правового захисту прав жінок, у яких певним чином піднімалася проблема торгівлі жінками та дітьми, досліджувалися в працях таких вчених країн СНД, як А.А. Абрамова, Е.І. Вінгловська, І.К. Городецька, Л.М. Завадська, Н.В. Захарова, Г.К. Дмитрієва, Т.В. Іванкіна, К.М. Коршунова, Г.О. Кудрявцева, А.С. Мацко, Т.О. Машика, А.П. Мовчан, К.В. Ремізова, Р.М. Смирнова, А.С. Чеботарьова, О.О. Шибаєва та ін. Серед імен зарубіжних дослідників, які її розробляли, слід назвати таких: Н. Барроус, А. Брокас, М. Галей, Ф. Госкін, Д.М. Хьюз, Р. Емі О’Ніл, Е. Евлін, Л. Келлі, Д. Морсинк, З. Рісафренте, Рекха Рані Дебнатх, Р.А. Харвей, Н. Хевенер, Н. Шапріо-Лібай та ін. З точки зору міжнародного кримінального права окремі питання торгівлі жінками та дітьми досліджували І.П. Бліщенко, Л.Н. Галенська, Г.О. Зорін, В.Є. Емінов, І.І. Карпець, В.І. Куліков, І.І. Лукашук, В.В. Лунєєв, А.В. Наумов, А.С. Овчинський, В.С. Овчинський, С.С. Овчинський, В.П. Панов, В.О. Танкевич, М.П. Яблоков та ін.

У працях згаданих вчених основна увага приділена дослідженню питань, пов’язаних з подальшим розробленням загальних міжнародних стандартів у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми, захисту вже існуючих їхніх прав та, певною мірою, імплементації міжнародних норм у національні законодавства держав. У даний час першочергового значення набули проблеми, пов'язані з підвищенням ефективності процедур та механізмів, що діють у рамках міжнародних структур як універсального, так і регіонального характеру. І це зумовлено саме специфікою боротьби з торгівлею жінками та дітьми, яка являє собою розгалужену транснаціональну мережу, що охопила своєю злочинною діяльністю території практично всіх країн світу, і без розвитку та належного застосування міжнародних механізмів та процедур не можна вирішити жодного питання. Тому міжнародна інституційна система на сьогодні переймає на себе функції контролю за дотриманням державами своїх міжнародних зобов’язань у боротьбі з транснаціональною злочинністю, включаючи торгівлю жінками та дітьми. Така тенденція свідчить про новий рівень співробітництва держав у боротьбі з транснаціональною злочинністю. Дане дисертаційне дослідження присвячене безпосередньому аналізу місця та ролі інституційних органів у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми на основі подолання гендерної нерівності як глобальної проблеми міжнародного співтовариства.

Відповідно до мети дослідження основна увага у дисертації зосереджена на розв’язанні таких завдань:

• 
  проаналізувати рівень розвитку міжнародно-правових норм у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми;
  
• 
  висвітлити становлення та розвиток загальних та спеціальних міжнародних механізмів та процедур у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми;
  
• 
  визначити місце та роль гендерної нерівності у сфері торгівлі жінками та дітьми;
  
• 
  розкрити взаємозв’язок торгівлі жінками та дітьми з сучасними формами рабства;
  
• 
  визначити правові критерії відокремлення міграції жінок від торгівлі ними;
  
• 
  показати вплив комп’ютерних технологій, насамперед Інтернету, на виникнення нових видів експлуатації та зловживання правами жінок та дітей;
  
• 
  проаналізувати форми співробітництва держав у рамках Ради Європи у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми, зокрема щодо розробки проекту спеціальної конвенції з питань торгівлі жінками та примусової проституції;
  
• 
  визначити відповідність норм законодавства України конвенційним нормам у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми;
  
• 
  визначити рівень координаційних та інших зв’язків і форм співробітництва України у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми з міжнародними організаціями та органами.
  

Використання історичного, формально-юридичного та порівняльно-правового методів дало можливість проаналізувати юридичний зміст міжнародно-правових норм про заборону торгівлі людьми, виявити спільні риси цієї торгівлі з сучасними формами рабства, розмежувати поняття торгівлі жінками і нелегальної міграції. При встановленні ступеню імплементації даних норм у діюче законодавство України використовувались логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи. Використання соціологічного методу дало змогу проаналізувати причини цієї злочинної торгівлі.

У дисертаційній роботі використовувалися праці вчених юристів-міжнародників України, країн СНД, зарубіжних держав, які присвячені розвитку теорії і практики міжнародного права, зокрема захисту прав жінок та дітей. Насамперед, це праці М.В. Буроменського, В.Г. Буткевича, В.Н. Денисова, Г.К. Дмитрієвої, В.І. Євінтова, Л.Г. Заблоцької, Н.В. Захарової, Т.В. Іванкіна, С.В. Ісаковича, Н.І. Карпачової, К.М. Коршунової, Г.О. Кудрявцевої, А.П. Мовчана, Р.А. Мюллерсона, Ю.І. Римаренка, О.В. Тарасової, Л.Д. Тимченка та ін. Західна наука представлена працями таких відомих вчених, як Ф. Алстон, С. Аткінс, Н. Барроус, А. Брокас, М. Бусклей, К. Вассак, Ф. Госкін, Ж. Коен-Жонатан, М. Макдугал, А. Морріс, А. Робертсон, Е. Швелб та ін.

Емпіричну основу даної дисертаційної роботи становлять документи і матеріали ООН та її спеціалізованих установ; документи Ради Європи та Європейського Союзу; документи Комітету з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок ООН, Комітету з прав дитини ООН та Комісії ООН з прав людини; документи Міжнародної Організації Праці та ін., що стосуються боротьби з торгівлею жінками та дітьми.

Наукову новизну роботи відбивають такі основні висновки і положення дослідження:

• 
  першопричиною транснаціональної торгівлі жінками та дітьми є гендерна нерівність, а поняття рівності повинно містити, зокрема, не лише формальні ознаки, але й рівність можливостей, що має знайти закріплення в міжнародному праві та законодавстві держав разом з встановленням відповідних контрольних міжнародних механізмів та процедур;
  
• 
  вербування, перевезення, передача, переховування чи утримання людей шляхом погрози силою або її застосування, інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю становища або шляхом підкупу в поєднанні з кінцевою примусовою практикою є окремим видом злочину проти людяності, і це вирізняє торгівлю людьми, включаючи торгівлю жінками та дітьми, з-поміж інших злочинів, перш за все, від примусової проституції, примусової праці та деяких інших злочинних діянь;
  
• 
  торгівля жінками та дітьми є поневоленням особи і, отже, являє собою одну із сучасних форм рабства, що зафіксовано, зокрема, в Римському статуті Міжнародного кримінального суду 1998 р.;
  
• 
  принципово важливою умовою ефективної боротьби з торгівлею жінками та дітьми є відокремлення її в міжнародному праві від незаконної міграції, в основу якого має бути покладений критерій відсутності усвідомленої згоди особи, що стала жертвою такої злочинної торгівлі;
  
• 
  враховуючи, що злочинне використання Інтернету з метою сексуальної експлуатації жінок та дітей виставляє їх як товар, і ця практика все більше поширюється у світі, необхідно встановити в міжнародному праві заборону такої специфічної злочинної форми продажу особи;
  
• 
  з метою підвищення ефективності міжнародних механізмів та процедур доцільно розширити мандат Робочої групи з сучасних форм рабства, що діє у рамках Підкомісії по заохоченню та захисту прав людини Комісії з прав людини ООН, надавши їй функцію систематичного розгляду та внесення рекомендацій щодо представлених доповідей держав-учасниць про здійснення ними конвенційних норм стосовно заборони усіх форм рабства, разом з необхідністю удосконалення власних процедур Групи стосовно попередження та заборони торгівлі людьми;
  
• 
  враховуючи, що не лише прибутки є ключовим елементом торгівлі жінками та дітьми, сексуальну експлуатацію слід розглядати як окремий вид експлуатації, і, відповідно, пропонується визначати дві її форми: сексуальне рабство та примусова проституція;
  
• 
  обгрунтована необхідність вдосконалення кримінального законодавства України, а саме статті 149 КК України (2001 р.)., і відповідно пропонується прийняти спеціальний закон, в якому має бути встановлена кримінальна відповідальність за насильство щодо жінок та дітей, рабство, сексуальну експлуатацію, в тому числі за усвідомлене отримання клієнтами сексуальних послуг від жертв злочинної торгівлі.
  

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і завдання дослідження, його зв’язок з науковими програмами, дається характеристика об’єкта, предмета і методів дослідження, показано практичне значення роботи, її наукова новизна, ступінь апробації, впровадження і характер публікацій, в яких сформульовані основні результати дослідження.

Зроблено висновок, що на початку ХХ ст. уперше в міжнародній практиці постало питання про наявність соціально-статевого аспекту в правах людини та про небезпеку для суспільства дискримінації за ознакою статі. Прийняті в цей період, в тому числі під впливом масових жіночих рухів, міжнародні конвенції у сфері заборони работоргівлі вже тоді визнавали статеві відмінності і передбачали особливий захист жінок та дітей.

З 70-х років ХХ ст. у міжнародному праві почали формуватися перші умови для практичного реформування людського суспільства у гендерному напрямі, хоча чіткого вираження ця тенденція набула лише у 80-і роки. Зокрема, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. конкретизувала принцип рівноправності жінок і чоловіків, заборонивши будь-яку дискримінацію щодо жінок, будь-які вирізнення їх чи обмеження за ознакою статі, що являє собою універсальний принцип міжнародного права. Отже розвиток міжнародної системи захисту прав людини все більше наповнюється гендерним змістом. При цьому поняття рівності включає формальну рівність, яка встановлює загальне підгрунтя для протидії будь-якій дискримінації жінок та дітей, а також рівність їхніх можливостей (гарантій) для реалізації принципу рівноправності. Складовою такого процесу є й створення міжнародних та регіональних механізмів контролю за втіленням в життя гендерної рівності, що є важливою формою міжнародного співробітництва держав. Становлення правової та соціальної ідеології гендерної рівності в міжнародному праві зумовлюється саме таким розумінням рівності. Звертається увага на те, що розв’язання проблеми гендерної рівності, включаючи боротьбу з торгівлею жінками та дітьми, набуло політичного характеру і, отже, вимагає прийняття державами не лише правових, а й політичних рішень.

У дисертації здійснено системний аналіз міжнародно-правових актів, спрямованих на боротьбу з рабством і торгівлею жінками та дітьми, починаючи з прийняття Декларації 1815 р. про загальну ліквідацію работоргівлі. У прийнятій 1926 р. Конвенції про рабство вперше в міжнародному праві було визначено такі поняття, як “рабство” та “работоргівля”. В Конвенції також уперше було встановлено, що існування примусової або обов’язкової праці може призвести до стану, подібного до рабства. Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства 1956 р. беззастережно віднесла до рабства практику та інститути боргової кабали, кріпосного стану та домашнього рабства. У дисертації зроблено аналіз й інших міжнародно-правових документів, що стосуються боротьби з рабством та подібними до нього формами, зокрема Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. і Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р.

Іншу групу норм міжнародного права становлять конвенційні норми, які безпосередньо стосуються заборони торгівлі жінками та дітьми. До них належать: Міжнародна угода про боротьбу з торгівлею білими рабинями 1904 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з торгівлею білими рабинями 1910 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з торгівлею жінками та дітьми 1921 р. та Міжнародна конвенція про боротьбу з торгівлею повнолітніми жінками 1933 р. Важливою особливістю цих конвенцій було віднесення торгівлі жінками та дітьми до категорії кримінальних злочинів, що сприяло співробітництву держав у боротьбі з торгівлею "живим товаром".

У 1949 р. ООН розробила єдину Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами, яка встановила вже кримінальну відповідальність за цей злочин. Однак суттєвим недоліком Конвенції є те, що жінки не розглядаються в ній як жертви цієї злочинної торгівлі і не наділяються відповідними правами, а кваліфікуються тільки як уразлива група, що потребує захисту виключно від “вад проституції”. Цей суттєвий недолік усунуто в Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. та в Декларації про викорінення насильства проти жінок 1993 р.

У дисертації проаналізовано становлення спеціальних норм щодо охорони дітей від злочинної торгівлі людьми та пов’язаної з нею експлуатації, в тому числі сексуальної. Це, зокрема, положення Декларації прав дитини 1924 р., Загальної декларації прав людини 1948 р., Декларації прав дитини 1959 р. та Конвенції про права дитини 1989 р.

Новітніми документами у сфері захисту прав та інтересів жертв злочинної торгівлі жінками та дітьми є Протокол про попередження та скасування торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та Факультативний протокол до Конвенції про права дитини, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН у 2000 р. стосовно боротьби з торгівлею людьми та торгівлею дітьми, дитячою проституцією та дитячою порнографією, зокрема в них вперше із врахуванням сучасних вимог визначено такі поняття, як “торгівля людьми”, “торгівля дітьми”, “дитяча проституція” та “дитяча порнографія”.

У дисертації зроблено висновок, що для визначення торгівлі жінками та дітьми як однієї з сучасних форм рабства вирішальне значення мають умови перебування поневоленої особи: 1) ступінь обмеження невід’ємного права особи на свободу пересування; 2) відсутність контролю жертви злочинної торгівлі над власним майном; 3) відсутність усвідомленої згоди жертви торгівлі та її розуміння характеру відносин між сторонами. Зазначені елементи супроводжуються, як правило, насильством (фізичним чи психічним) або погрозою насильства, що є основними чинниками при встановленні факту наявності рабства. Новітній міжнародно-правовий документ – Римський статут Міжнародного кримінального суду – “поневолення” визначає як “здійснення будь-якого або всіх правомочностей, пов’язаних з правом власності щодо особи, і включає в себе здійснення таких правомочностей в ході торгівлі людьми, зокрема жінками та дітьми”. Це знаменує принципово новий підхід до торгівлі людьми.

У процесі торгівлі людьми, в тому числі жінками та дітьми, мають місце численні зловживання, які самі по собі є правопорушеннями як за національним, так і міжнародним правом. Зроблено висновок, що вербування, перевезення, передача, переховування чи утримання людей шляхом погрози силою або її застосування, інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю становища або шляхом підкупу в поєднанні з кінцевою примусовою практикою є окремим видом злочину проти людяності.

Окремо розглядається проблема розмежування понять торгівлі жінками і міграції. Критерієм цього є відсутність усвідомленої згоди жінки, яка погоджується на ті чи інші умови праці, але шляхом насильства змушується до надання сексуальних послуг та виконання практик, подібних до рабства. Такі особи, перетинаючи кордони держави, визнаються, як правило, нелегальними мігрантами і підлягають висилці. Внаслідок того, що держави встановлюють суворі правила у сфері міграційного законодавства, жертви торгівлі людьми бояться робити заяви про порушення їхніх людських прав і виступати свідками, оскільки це автоматично призводить до притягнення їх до відповідальності та висилки. Отже, в міжнародному праві і в національному законодавстві держав має бути встановлена норма, згідно з якою такі особи визнавалися б жертвами злочинної торгівлі жінками з всіма правовими наслідками.

У дисертації зазначено, що поширення дитячої порнографії є однією з форм комп’ютерної злочинності, яка стала частиною сексуальної експлуатації жінок та дітей в глобальному масштабі. Ця форма злочинності пов’язана з розвитком сучасних інформаційних технологій передачі рухомого зображення людини разом із звуковим супроводом. Злочинні угруповання використовують Інтернет з метою запровадження нових способів експлуатації та зловживання правами жінок та дітей, що здійснюється часто навіть без їхньої згоди. Використовуючи техніку відеоконференції, транслюють живі секс-шоу, де чоловіки можуть диктувати жінкам та дітям їхні дії, що є однією з пріоритетних причин торгівлі людьми – задоволення попиту частини “клієнтів”. Саме завдяки такому способу експлуатації сексуальності іншої особи “клієнт” задовольняє свої бажання, залишаючись невідомим і уникаючи, таким чином, відповідальності. Жінки та діти виставляються не як люди, а як товар цієї принизливої торгівлі. Даний феномен необхідно вивчати, беручи до уваги швидкість, з якою він розвивається. Перш за все, в міжнародному праві необхідно встановити норми, які б зобов’язували держави передбачити в своєму законодавстві заборону виставляти в Інтернеті жінок та дітей як товар і встановити за цей злочин кримінальну відповідальність. Використання системи Інтернет вимагає від міжнародного співтовариства негайного створення глобальної мережі для міжнародного співробітництва в цій сфері.

У дисертації висвітлюються основні завдання Комісії та її діяльність. Відповідно до резолюції ЕКОСОР 9/ІІ від 21 червня 1946 р. у компетенцію Комісії входять: підготовка пропозицій та доповідей для ЕКОСОР, а також проектів декларацій у сфері соціальних, економічних та громадянських прав людини та інших подібних питань; запобігання дискримінації за ознаками статі, мови та релігії; розгляд становища жінок та їх захист тощо. Для вивчення цих питань Комісія може призначити спеціального доповідача і створити робочі групи для розробки рекомендацій відповідним органам ООН, включаючи Генеральну Асамблею. Ефективним механізмом у боротьбі з торгівлею людьми є спеціальний доповідач з питань насильства щодо жінок та спеціальний доповідач з питань торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії.

Важлива роль в організації співробітництва держав у боротьбі з торгівлею жінками та дітьми належить створеній у 1975 р. Підкомісією щодо заохочення та захисту прав людини, за рекомендацією ЕКОСОР, Робочої групи з сучасних форм рабства. Однак зростання злочинної торгівлі вимагає удосконалення форм та методів роботи цієї Робочої групи. У дисертації обгрунтовується пропозиція щодо доцільності встановлення в рамках її діяльності процедури систематичного розгляду питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми та підготовки для Комісії з прав людини рекомендацій щодо доповідей держав, які не є учасницями Конвенції про рабство 1926 р. та Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми 1949 р. Пропонується встановити періодичність подання державами доповідей з питань боротьби з торгівлею людьми та сучасними формами рабства і надати цій процедурі обов’язкового характеру. Крім того, доцільно було б зосередити діяльність Робочої групи на вивченні конкретних питань щодо попередження торгівлі людьми та інших сучасних форм рабства. До розгляду таких питань необхідно ширше залучати відповідні неурядові організації, використовувати інформацію від приватних осіб, що стали жертвами злочинної торгівлі людьми, і створити спеціальний механізм для розгляду таких повідомлень.

Досліджується роль договірних органів, що створюються відповідними міжнародними конвенціями для контролю за виконанням державами-учасницями їхніх положень і які складаються з незалежних експертів. Розглядом доповідей держав-учасниць з питань торгівлі людьми займаються Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок, Комітет з прав дитини, Комітет з прав людини та Комітет з економічних, соціальних та культурних прав. Особлива увага в дисертації приділена діяльності Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок, створеному у 1982 р. Цей Комітет подає щорічні доповіді Генеральній Асамблеї через ЕКОСОР, а також може вносити пропозиції та рекомендації загального характеру, розроблені на основі обговорення доповідей держав-учасниць Конвенції, які Генеральний секретар ООН в порядку інформації направляє Комісії зі становища жінок. Крім того, Комітет може звертатися й до спеціалізованих установ ООН з пропозицією представити йому доповіді про здійснення положень Конвенції з питань, що входять у сферу їхньої компетенції, хоча тісної співпраці з цими установами поки що не спостерігається. З набуттям чинності Факультативним протоколом до цієї Конвенції, прийнятим у 1999 р. Генеральною Асамблеєю, діяльність Комітету має стати більш різноманітною та цілеспрямованою, адже оцінка виконання державами конвенційних положень доповнюється розглядом індивідуальних скарг, що дасть можливість Комітету стати основним міжнародним органом в універсальній системі захисту прав жінок.

Комітет з прав дитини, створений відповідно до положень Конвенції про права дитини, окрім розгляду доповідей держав-учасниць, наділений повноваженнями вносити пропозиції та рекомендації загального характеру на основі отриманої інформації від держав-учасниць, які надсилаються будь-якій державі-учасниці і повідомляються Генеральній Асамблеї поряд із зауваженнями держав-учасниць, якщо такі існують. Комітет може також рекомендувати Генеральній Асамблеї запропонувати Генеральному секретареві провести від її імені дослідження з певних питань, що стосуються захисту прав дитини.

У дисертації подано пропозиції щодо підвищення ефективності роботи конвенційних органів, а саме про доцільність об’єднання всіх шести комітетів в єдиний контрольний орган разом із забезпеченням його відповідними фінансовими та кадровими ресурсами. Новий орган має діяти не на сесійній основі, як в даний час, а стати постійно функціонуючим міжнародним органом. Необхідно також удосконалити процедуру подання державами доповідей про торгівлю людьми, особливо жінками та дітьми. Більш широку участь в поданні інформації мають брати й неурядові міжнародні та національні організації, які можуть суттєво доповнювати інформацію, представлену урядами.

Провідна роль серед спеціалізованих організацій ООН у боротьбі з торгівлею людьми належить Міжнародній Організації Праці (МОП). Велика увага в дисертації приділена аналізу двох нових процедур контролю за виконанням державами конвенцій МОП, встановлених Декларацією МОП про основоположні принципи та права в сфері праці 1998 р. Її метою є ліквідація всіх форм примусової та обов’язкової праці, заборона дитячої праці, ліквідація дискримінації в сфері праці та занять, що мають застосовуватися в глобальному масштабі, навіть тоді, коли держави не є учасницями відповідних конвенцій МОП, але є членами Організації. Відповідно до першої процедури, Адміністративна рада МОП повинна отримувати від держав, які не ратифікували одну чи більше основоположних конвенцій, інформацію про зміни в їхньому законодавстві та практиці. Друга процедура передбачає подання державами глобальних доповідей на розгляд Міжнародної конференції праці, які повинні давати загальну картину стосовно кожної з категорій основних принципів та прав за чотирирічний період, що передує поданню такої доповіді.

Досліджується також місце та роль міжнародних конгресів у розвитку співробітництва держав у сфері боротьби з транснаціональною злочинністю, сприянні обміну досвідом боротьби з конкретними видами кримінальних злочинів, організації розробки нових конвенцій. Проаналізовано результати проведення семінарів-практикумів, які є складовою цих конгресів, у формі групового обговорення з участю аудиторії. Як свідчить досвід, ця методика має велике практичне значення, оскільки дає змогу урядам здійснювати конкретні проекти та вживати необхідних заходів у боротьбі з транснаціональною злочинністю, в тому числі з торгівлею жінками та дітьми.

Поряд з цим в дисертації досліджується міжнародне поліцейське співробітництво, що здійснюється на міжвідомчій основі, в рамках універсальних міжнародних організацій та на регіональному рівні. Взаємодія поліції у цій сфері є одним з найефективніших засобів попередження кримінальної злочинності, в тому числі транснаціональної, та боротьби з нею. У цьому співробітництві важлива роль належить Міжнародній організації кримінальної поліції (Інтерпол), діяльність якої також детально аналізується в роботі.

Третій розділ “Характеристика міжнародно-правового регулювання співробітництва європейських країн у боротьбі з торгівлею жінками та дітьми” присвячений аналізу правових норм, механізмів та процедур, що діють насамперед в рамках Ради Європи (РЄ).

У дисертації аналізується найбільш важлива у сфері торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації Рекомендація № R (2000) 11, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи. Згідно з цією Рекомендацією торгівля людьми визнана багатоаспектним феноменом, що являє собою грубе порушення основних прав людини, злочин проти гідності та цілісності людини як особи. У ній вперше визначено поняття торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, незалежно від того, чи здійснюється вона в межах національних кордонів держави, чи є результатом легального або нелегального в’їзду та перебування в ній. Головна увага в документі зосереджена саме на захисті жертв злочинної торгівлі, і це положення необхідно взяти до уваги при підготовці проекту Європейської конвенції з торгівлі жінками та примусової проституції, яка розробляється в даний час Комітетом Міністрів. На думку дисертантки, проект Конвенції має зосередитися на встановленні відповідних прав жертв цієї торгівлі, посиленні кримінальної відповідальності за її здійснення та створенні механізму контролю за виконанням державами-учасницями конвенційних зобов’язань.

У роботі наголошується, що інституційна діяльність у сфері боротьби з торгівлею людьми зосереджена переважно у рамках Європейського Союзу (ЄС), Ради Європи та Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Ініціативи та заходи щодо боротьби з цим злочином в рамках ЄС було розпочато в 90-х роках прийняттям ряду рекомендацій. Європейський парламент ухвалив з названих питань ряд резолюцій: Резолюцію про захист свідків в боротьбі з організованою злочинністю 1995 р., Резолюцію про торгівлю людьми 1996 р., Резолюцію про неповнолітніх жертв насильства 1996 р. Крім того, Декларація Конференції ЄС на рівні міністрів з питань торгівлі жінками з метою сексуальної експлуатації 1997 р. містить інструкції щодо широкого застосування засобів запобігання та боротьби з цим злочином.

Рада Європи запровадила ряд заходів, спрямованих на боротьбу з торгівлею жінками, серед яких важливе місце належить Спостережному Комітету щодо рівності жінок та чоловіків, до складу якого входять експерти – одна особа від кожної держави-члена. Саме він аналізує та дає оцінку стану розв’язання даної проблеми, визначає стратегію та політичні заходи щодо цього, розробляє відповідні правові документи та проводить семінари. У грудні 2000 р. розпочала роботу Група фахівців з питань впливу нових інформаційних технологій на торгівлю людьми.

Практичними питаннями вирішення проблеми злочинної торгівлі ОБСЄ почала займатися лише наприкінці 90-х років ХХ ст. В її рамках створено ряд інституцій, серед яких можна виділити Бюро демократичних інституцій та прав людини (БДІПЛ), Секретаріат, регіональні місії. Їхня діяльність безпосередньо спрямована на боротьбу з торгівлею людьми як на загальнополітичному рівні, так і на рівні окремих проектів. Регіональні місії ОБСЄ можуть стати корисними завдяки тому, що в своїй роботі на місцях вони мають можливість залучати уряди та неурядові організації до розробки та впровадження довгострокових стратегій щодо боротьби з торгівлею людьми.

Четвертий розділ “Імплементація міжнародних зобов’язань України у сфері торгівлі жінками та дітьми у внутрішній правопорядок” присвячений аналізу ступеня імплементації відповідних міжнародно-правових зобов’язань України у її національне законодавство.

У дисертації аналізуються питання відповідності національного законодавства міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми. У 1998 р. вперше в Кримінальному Кодексі України (ст.124-1 КК) встановлена відповідальність за торгівлю людьми, зміст якої ще в першій редакції викликав справедливу критику. В новій редакції ця стаття прийнята КК України 2001 р. (ст.149 КК), однак і тут вона не позбавлена ряду суттєвих недоліків. Сама по собі безоплатна передача людини у фактичну власність чи для тимчасового використання, так само як одержання людини внаслідок її купівлі чи іншої угоди, якщо ці діяння не пов’язані з переміщенням її через державний кордон України, не створюють складу злочину за згаданою статтею; кримінальній відповідальності підлягає лише торговець, а покупець залишається нібито непричетним до такої злочинної торгівлі, крім випадків згвалтування або сексуального насильства над дітьми. Для притягнення винної особи до кримінальної відповідальності необхідно довести усвідомлення нею неминучості факту наступної (після продажу) передачі жертви третій особі (особам), яка має використовувати її з певною метою (будь-якою із визначених у диспозиції статті), що в даному випадку унеможливлює практичне застосування цієї норми.

У дисертації розроблено пропозиції щодо внесення доповнень у кримінальне законодавство України, зокрема пропонується передбачити відповідальність за насильство в будь-яких його проявах, рабство та подібні йому практики, сексуальну експлуатацію. Підкреслюється також необхідність розробки механізму грошової компенсації жертвам злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, за рахунок матеріальної відповідальності осіб, винних у вчиненні цього злочину. У роботі пропонується визначення сексуальної експлуатації та двох її форм: сексуального рабства та примусової проституції. Сексуальна експлуатація – це вид експлуатації, коли певна особа отримує сексуальне задоволення, фінансові прибутки чи покращення свого становища шляхом використання чи експлуатації сексуальності іншої особи через порушення прав людини, таких як право на гідність, рівність, самостійність, фізичний та психічний добробут. Сексуальне рабство – це форма сексуальної експлуатації, яка здійснюється за допомогою застосування сили чи погрози її застосування та характеризується встановленням абсолютного контролю чи влади однієї особи над іншою і не пов’язана з отриманням будь-якої фінансової вигоди. Примусова проституція – це форма сексуальної експлуатації, коли особа займається проституцією проти своєї волі, тобто змушена в результаті тиску чи залякування надавати сексуальні послуги за плату грішми чи в натуральному вигляді, незалежно від того, переходить така плата третім особам чи частково залишається у самої жертви примусової проституції.

Зроблено висновок, що ефективна боротьба з таким ганебним явищем вимагає не лише законодавчих змін, але й розробки ефективних механізмів боротьби з торгівлею людьми в Україні. Важливим кроком у цьому напрямі стало створення у 1999 р. Національної координаційної ради щодо запобігання торгівлі людьми при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, яка є консультативно-дорадчим органом, створеним для координації зусиль державних установ та неурядових організацій. Постановою Кабінету Міністрів від 25 вересня 1999 р. затверджено Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми, що вимагає розробки механізмів щодо її впровадження і контроль за виконанням якої покладено на Державний комітет у справах сім’ї та молоді. В рамках Постанови у 2000 р. в структурі МВС України були створені спеціальні підрозділи по боротьбі з торгівлею людьми. Актуальним є питання налагодження співпраці з поліцейськими та спеціальними органами зацікавлених іноземних держав шляхом підписання відповідних міжнародних угод, розробки механізмів інформаційного обміну як між правоохоронними структурами в Україні, так і правоохоронними органами зарубіжних країн. Все це вимагає комплексної взаємодії різних установ та зацікавлених сторін як в межах однієї країни, так і між відповідними країнами, що охоплює органи поліції, судового переслідування, програми підтримки жертв та захисту свідків і засобів масової інформації. Низку угод з іншими державами про співробітництво в боротьбі зі злочинністю, в тому числі й з торгівлею людьми, уклала й Україна. Зокрема, це угоди з Німеччиною, Угорщиною, Хорватією, Польщею, Румунією та ін., але механізм здійснення такого співробітництва ще належним чином не відпрацьований.

Механізми впровадження жіночої політики в Україні та контролю за дотриманням прав жінок теж все ще перебувають на стадії формування та розвитку. І сьогодні вкрай необхідно, щоб держава стала гарантом дотримання прав людини. Саме такий підхід знайшов своє втілення в Національному плані дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки, затвердженому Кабінетом Міністрів України 6 травня 2001 р. Сьогодні на рівні держави та суспільства потрібно створити спеціальні інституції, які б займалися формуванням політики та розробленням відповідних рішень, а також встановити механізми контролю за дотриманням прав жінок. Актуальним на сьогодні є питання надання необхідної медичної та соціальної допомоги жертвам торгівлі людьми через створення системи реабілітаційних закладів із використанням можливостей благодійних та жіночих недержавних організацій. Невідкладним є введення обов’язкового страхування у вітчизняних страхових компаніях життя і здоров’я осіб, які виїжджають на роботу за кордон за рахунок підприємств, установ, організацій, що займаються працевлаштуванням цих осіб за кордоном.

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження та визначаються основні тенденції розвитку міжнародних механізмів та процедур у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми. Важлива роль у цій боротьбі належить ООН та її спеціалізованим установам, співробітництву з відповідними урядовими і неурядовими міжнародними організаціями. І хоча сьогодні в рамках ООН створена досить розвинута система міжнародних угод та інституцій по боротьбі зі злочинною торгівлею, остання набуває дедалі небезпечнішого характеру. Саме тому необхідно удосконалювати діяльність універсальних та регіональних міжнародних механізмів і процедур. Розв’язання всього комплексу складних проблем вимагає, перш за все, докорінної зміни уявлень про характер прав жінок і дітей, що випливають з їх гендерної нерівності, надання їм специфічних міжнародно-правових та внутрішньо-правових гарантій. Боротьба з торгівлею жінками та дітьми як складова гендерної нерівності є глобальною проблемою міжнародного співтовариства та її інституційних органів. Важливою умовою підвищення ефективності цієї боротьби є відокремлення торгівлі від незаконної міграції на основі критерія усвідомленої згоди особи. Визнання останньої жертвою злочину дасть можливість їй робити заяви про порушення її прав і виступати свідком, що дозволить притягнути до відповідальності торговців “живим товаром”.

Використання злочинними угрупованнями Інтернету з метою сексуальної експлуатації жінок та дітей поширюється. Це вимагає тісного співробітництва між урядами країн та індустрією Інтернету з використанням національних правових систем та ініціативи у сфері саморегулювання.

1. 
   Міжнародно-правові механізми у боротьбі з торгівлею жінками та дітьми // Держава і право. – Випуск 11. – К., 2001. – С.538-544.
   
2. 
   Міжнародний захист прав дитини в умовах формування інформаційного суспільства // Митна справа. – 2001. – №3. – С.66-78.
   
3. 
   Актуальні питання розмежування міграції жінок та торгівлі ними // Держава і право. – Випуск 12. – К., 2001. – С.512-517.
   
4. 
   Міжнародно-правові аспекти боротьби з дитячою порнографією в Інтернеті // Право України. – 2001. – №10. – С.104-108.
   
5. 
   Internet і секс-індустрія: партнери в глобальній сексуальній експлуатації? // Бюлетень з обміну досвідом роботи. МВС України. – 2001. – №135. – С.45-48.
   
6. 
   Міжнародно-правові аспекти співробітництва держав у боротьбі з торгівлею жінками та дітьми // Матеріали 7-ої Щорічної наукової конференції “Україна: людина, суспільство, природа”. Наукові записки. – 2001. – Том 19. Ч.1. – С.272-276.
   
7. 
   Торгівля жінками та дітьми – грубе порушення прав людини // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в сучасних умовах”. – К., 2001. – С.73-76.
   
8. 
   Роль засобів масової інформації в злочинній торгівлі “живим товаром” // Матеріали семінару “Громадські ініціативи щодо запобігання торгівлі жінками”. – К., 2001. – С.22-24.
   

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2002 р.

Дисертацію присвячено дослідженню механізмів та процедур боротьби з торгівлею жінками та дітьми, створених в рамках міжнародної інституційної системи. В ній висвітлено як універсальні механізми та процедури, що діють в системі ООН, так і регіональні механізми та процедури, що застосовуються Радою Європи, Європейським Союзом та ОБСЄ. В роботі аналізуються міжнародно-правові акти з питань боротьби з цим злочином та встановлюється ступінь їх імплементації у національне законодавство України.

Ключові слова: міжнародне кримінальне право, гендерна нерівність, сучасні форми рабства та практики подібні до рабства, універсальні та регіональні механізми боротьби з торгівлею жінками та дітьми, імплементація норм міжнародного права в законодавство України.
Плахотнюк Н.В. Международно-правовые аспекты борьбы с торговлей женщинами и детьми. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2002 г.

Диссертация посвящена исследованию механизмов и процедур борьбы с торговлей женщинами и детьми, созданных в рамках международной институционной системы. Первопричиной торговли женщинами и детьми является гендерное неравенство, поскольку женщины и дети прежде всего являются ее жертвами вследствие отсутствия равных прав с мужчинами. Рассматриваются положения международно-правовых документов о запрещении рабства, а также торговли женщинами и детьми. Установлено, что торговля людьми, включая торговлю женщинами и детьми, является отдельным видом преступления против человечности, а потому она должна быть отделена от других преступлений, таких как принудительная проституция, принудительный труд и др. Сделан вывод, что торговля женщинами и детьми является порабощением личности, что означает осуществление любого или всех правомочий, связанных с правом собственности в отношении нее, и в силу этого такая торговля является одной из современных форм рабства. Обращено внимание на существование непосредственной связи торговли «живым товаром» с нелегальной миграцией. На основе критерия отсутствия осознанного согласия лица, которое явилось жертвой такой преступной торговли, разграничиваются эти понятия. В последнее время Интернет начал активно использоваться преступными группировками с целью сексуальной эксплуатации женщин и детей, и эта практика приобретает массовый характер. В связи с этим обобщена мировая практика борьбы с детской порнографией и другими формами сексуальной эксплуатации женщин и детей с использованием компьютерных технологий, и сделан вывод о необходимости признания такой практики специфической формой продажи людей.

Особое внимание в работе акцентируется на необходимости развития международных механизмов и процедур, направленных на реализацию норм международного права в исследуемой сфере сотрудничества государств. Анализируется вклад в борьбу с торговлей женщинами и детьми таких основных органов ООН, как Генеральная Ассамблея, Экономический и Социальный Совет, роль главного административного лица ООН – Генерального секретаря.

Среди вспомогательных органов ООН основная роль в борьбе с торговлей женщинами и детьми принадлежит Комиссии по правам человека и созданной ею Рабочей группе по современным формам рабства. С целью повышения эффективности международных механизмов и процедур предлагается расширить мандат Рабочей группы, наделив ее компетенцией систематического рассмотрения и внесения рекомендаций относительно предоставляемых государствами-участниками докладов о выполнении конвенций, запрещающих рабство и торговлю людьми, вместе с необходимостью усовершенствования собственных процедур Группы в отношении предупреждения и запрещения торговли людьми. Для повышения эффективности работы системы конвенционных органов, созданных в сфере контроля защиты прав человека, предлагается объединение всех шести комитетов в единый договорный орган, который должен быть постоянно действующим. Показаны координационные связи, характеризующие сотрудничество ООН с ее специализированными организациями и органами. Освещаются также региональные механизмы и процедуры, действующие в рамках Совета Европы, Европейского Союза и ОБСЕ, дается характеристика европейских региональных норм в сфере борьбы с торговлей женщинами и принудительной проституцией.

Подчеркивается, что борьба с торговлей женщинами и детьми должна осуществляться на международном и внутригосударственном уровнях путем консолидации усилий международных организаций, государственных органов и общественных организаций. В работе устанавливается степень имплементации международно-правовых норм в сфере борьбы с торговлей людьми в национальном законодательстве Украины. Внесены конкретные предложения по совершенствованию действующего уголовного законодательства Украины. Сделан вывод, что не только финансовая прибыль является ключевым элементом торговли женщинами с целью их сексуальной эксплуатации. В связи с этим целесообразно рассматривать такую эксплуатацию в качестве отдельного вида, выделив при этом две формы: сексуальное рабство и принудительную проституцию.

Thesis for obtaining a scientific degree of the Candidate of Sciences (Law) on the speciality 12.00.11 International Law. V.M. Koretsky Institute of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2002.