Новоолександрівський ваговоз

Новоолександрівський ваговоз. Цю породу коней виведено в Росії методом складного відтворного схрещування місцевих кобил різних зон з жеребцями арденської породи з подальшим розведенням «в собі».

Затверджено у 1948 р. Коні невеликі (жеребці – 149-191-21, кобили – 148-191-21 см), масивні (жива маса жеребців 590, кобил – 560 кг), мають гармонійну будову тіла, суху конституцію, енергійний і водночас врівноважений темперамент, відрізняються досить високою роботоздатністю, довговічністю та продуктивністю. Максимальне тяглове зусилля 669 кг. Від кобил за лактацію отримують до 2500-3000 кг молока, від 100 кобил – до 85-90 лошат. Тварини вибагливі до корму, використовують їх на сільськогосподарських роботах і для покращення масового та продуктивного конярства. Основним методом розведення в породі є чистопородне розведення. Селекційна робота спрямована на консолідацію і вдосконалення роботоздатності, витривалості, рухливості, молочної продуктивності.

В основному селекцію по вдосконаленню породи проводять Новоолександрівський кінзавод, відділення Ягольницького, Дібрівського, Лимарівського, Стрілецького кінних заводів.

Радянська ваговозна порода затверджена у 1952 році. Виведено її в Росії із застосуванням відтворного схрещування місцевих кобил з жеребцями брабансонської породи і подальшим розведенням «у собі». Для коней породи характерний великий розмір (проміри жеребців – 161-210-25, кобил – 156-200-23,7), масивність (жива маса жеребців – 780 кг, кобил – 650 кг), спокійний темперамент, висока роботоздатність (максимальне тяглове зусилля – 851 кг), висока скоростиглість. Лошата у 6 міс. досягають живої маси 350-370 кг, в річному віці – 500 кг; плодючість – 70-75 лошат від 100 кобил. Тварини мають добрі м'ясні якості та молочну продуктивність. Рекордний надій – 7007 л за лактацію – одержано від кобили Біше. Масть коней цієї породи здебільшого руда, рудочала, гніда, гнідочала, бура та ін. Використовуються ко­ні на транспортних роботах та як покращувачі у продуктивному конярстві. Селекційна робота спрямована на поліпшення робочих якостей коней при чистопородному розведенні.

Гуцульська порода з місцевих гірських порід найбільш поширена в Україні у зоні східних Карпат. Перші відомості про цю породу були ще на початку XVII ст. Коні цієї породи відрізняються високими витривалістю і резистентністю, плодючістю та довголіттям, ефективно використовують корми, швидко відновлюють вгодованість. Для цих коней характерні міцна конституція, низькорослість. Проміри жеребців – 140-182-19 см, кобил – 136,5-179-18 см. Змастей переважають гніда, руда, трапляються ворона, булана та ін. Використовуються вони на різних сільськогосподарських роботах, лісорубках, під сідлом і в'юком, в обслуговуванні відгінного тваринництва. Основним методом племінної роботи в породі є чистопородне розведення.

Ознайомитися з основними породами коней. У робочих зошитах зробити короткі записи, що характеризують породу: походження, масть, основні проміри, рекордні показники жвавості й вантажопідйомності, райони розведення.

Приклади раціонів для коней наведені в табл. 77. У кожному конкретному господарстві раціони складаються з урахуванням наявних кормів. До норми раціон збалансовується за рахунок кормових добавок і мінеральних солей. Кращим концентрованим кормом для коней є овес, особливо при важкій роботі.

1. Визначити норму й скласти раціон годівлі для робочого коня живою масою 400 кг при середній роботі й без роботи.

2. Визначити норму й скласти раціон годівлі для робочого коня живою масою 600 кг при виконанні важкої роботи.



Контрольні питання

1. 
   Назвати планові породи коней.
   
2. 
   Вкажіть особливості екстер'єру коней важко- та легкоупряжних, верхових, неспеціалізованих порід.
   
3. 
   Які і вади передніх і задніх кінцівок наявні у коней?
   
4. 
   Який взаємозв'язок між розвитком кістяка і величиною голови в коней?
   
5. 
   В якій послідовності проводять огляд робочих коней?
   
6. 
   За якими ознаками можна визначити стан зору в коней?
   
7. 
   Назвіть основні масті коней і властивий кожній із них окрас волосся.
   
8. 
   На яких частинах тіла коней є білі мітки?
   
9. 
   Яку живу масу в середньому мають коні важкоупряжних, верхових і неспеціалізованих порід?
   
10. 
    Що таке алюр і його види?
    

Робочі якості коней визначають такими показниками, як сила тя­ги, витривалість, швидкість руху, кількість виконаної роботи та по­тужність.

Сила тяги – це сила, яку прикладає кінь для подолання тягово­го опору – опору воза чи причіпного знаряддя. Визначається вона в ньютонах (н). Сила тяги може бути невеликою, нормальною, вели­кою і максимальною.

Нормальна сила тяги – це така сила, з якою тварина виконує значний обсяг роботи, але без перевантаження. Максимальна – це найбільша сила тяги, яку зможе показати кінь.

Нормальна сила тяги залежить від живої маси тварини. Для її визначення користуються кількома формулами. З них частіше використовують формули Вюста і Малігонова. Перша – для визначення нормальної сили тяги у коней живою масою 500 кг і більше, друга – у тварин з меншою, ніж 500 кг живою масою. Їх частково змінений ви­гляд для визначення нормальної сили тяги в ньютонах (Р, н) такий:
Вюcта ,

Малігонова

О – жива маса коня, кг.

Коефіцієнт опору шляху (табл. 78) залежить від якості шляху і транспортного засобу (віз чи сани, конструкції воза та ін.).

Витривалість – це здатність коня тривалий час виконувати ро­боту і за короткий час відпочинку, годівлі відновлювати сили.

Швидкість руху – це величина шляху, що її долає кінь за одиницю часу:

Потужність – це кількість роботи, що виконується конем за одиницю часу і визначається у ватах (Вт) за формулою:

Здатність коней виконувати роботу залежить не тільки від їхньої си­ли та витривалості, а перш за все, від умов використання. Не бажано, щоб тривалість роботи коней перевищувала 8 год. Рекомендується через ко­жні 45-50 хв. роботи давати коням відпочинок на 10-15 хв. і протягом дня робити дві-три перерви по 2-3 год. для відпочинку і годівлі. Без го­дівлі, відпочинок не поновлює сили тварин. Абсолютна більшість робіт у сільському господарстві виконується при рухові тварин кроком. На транспортних роботах необхідно використовувати перемінний алюр тварин. Безперервний рух риссю не повинен перевищувати 20 хв., після чого коней переводять на крок.

1. 
   Які показники визначають робочі якості коней?
   
2. 
   Як визначається і від чого залежить нормальна сила тяги?
   
3. 
   Як визначити масу вантажу, що може перевезти кінь з нормальною силою тяги?
   
4. 
   Яку роль має переміщення центра ваги коня в процесі руху?
   
5. 
   Яка середня швидкість коня при рухах різними алюрами?
   
6. 
   Який з алюрів є найлегшим і найважчим для коней?
   
7. 
   Племінна робота в конярстві.
   

До складу сім'ї входить одна матка – повноцінна високорозвинена самка, яка відкладає яйця, кілька тисяч самців-трутнів, які живуть у сім'ї навесні і влітку, а восени покидають її і гинуть, а також кілька десятків тисяч робочих бджіл – недорозвинених самок, які виконують усі основні роботи, пов'язані з підтриманням умов життя ciм'ї.

Сім'я у вулику будує гніздо з воску. Віск виділяється восковими залозами, що містяться в нижній частині черевця. Він має вигляд прозорих лусочок, що застигли на повітрі. їх бджоли беруть ногами і використовують для будівництва комірок стільників.

Верхньощелепні залози виділяють спеціальний секрет, що розчиняє віск, у результаті чого лусочки щільно прилягають одна до одної, забезпечуючи міцність споруди.

Віск виділяють тільки молоді особини, у міру старіння вони втрачають цю здатність і починають виконувати роль збиральниць. Чим інтенсивніший взяток, тим краще живлення молодих бджіл, тим більше вони виробляють воску. Коли взятку немає, бджоли віск не виробляють.

Гніздо бджіл має кілька стільників, розміщених вертикально. Комірки стільника правильної шестигранної форми. Денця комірки складаються з трьох ромбів, що утворюють призму, поглиблюючи комірку.

Бджоли будують стільники з двома розмірами комірок: бджолині для виведення робочих особин – більші за розміром, трутневі – менші.

Весною і влітку в гнізді можна простежити всі стадії розвитку бджоли: яйця, що містяться на денцях комірок, личинки – розплід – у відкритих комірках. Личинок, які виросли, бджоли запечатують пористою кришечкою із суміші воску і пилку – запечатаний розплід. Комірки робочих бджіл запечатані рівною кришечкою, а трутнів – опуклою.

На стільниках, що містяться проти льотка і добре провітрюються, бджоли розміщують розплід, у верхній частині рамки заповнюють комірки медом. На крайніх ділянках стільників містяться комірки з пергою (ущільненим пилком і медом).

Нормальне життя і продуктивність бджолиної сім'ї залежить від робочих бджіл. Води виробляють мед, віск, маточне молочко, пергу і прополіс (бджолиний клей), запилюють рослини, збільшуючи їх урожайність. Робочі бджоли чистять вулики, стережуть їх, підтримують необхідну температуру і вологість у вулику, будують стільники, вигодовують розплід, збирають взяток (нектар і пилок), приносять у вулик воду, бджолиним клеєм замазують щілини. Таку різноманітну роботу вони виконують завдяки сильним щелепам, довгому хоботку, розвиненим восковидільним залозам, кошикам на ногах для перенесення пилку, медовому зобику для збирання нектару і жалу для захисту.

У результаті багатовікової боротьби за існування бджоли виробили пристосування, що забезпечують сприятливі умови для росту і розвитку сім'ї.

Пасікою називають бджільницьке господарство, розташоване на певній земельній ділянці. До нього входять вулики з бджолиними сім'ями, різний інвентар, приміщення для зимівлі бджіл (зимівники) тощо.

Виробництво на пасіці здійснюється за допомогою пасічницького інвентарю. Від наявності і конструктивної досконалості його великою мірою залежить вихід продукції, продуктивність праці пасічника. Потреба в інвентарі наведена в табл. 80.

Ділянку, на якій стоять вулики, називають точком. Місце для пасіки вибирають сухе на півдні або південному заході, що сприяє захисту бджіл від північно-східних вітрів.

Пасіку звичайно огороджують живоплотом з медоносних рослин – жовтої акації, жимолості, глоду, а також невисокими деревами. Поблизу пасік висівають медоносні трав'янисті рослини. Розміри пасік установлюють, виходячи з продуктивності природних медоносів місцевості, культурних рослин, спеціальних посівів медоносів і можливості переведення пасік на віддалені масиви.

Вулики на точку розміщують у шаховому порядку (відстань між рядами 4 м, між вуликами в ряду –3 м) або групами по 2-З вулики (відстань між групами – 6-8 м). При цьому льотки вуликів кожної групи повернені в інший бік.

Сучасні розбірні рамкові вулики здебільшого являють собою чотирикутний ящик (корпус) з висячими всередині рамками. Рамки у вулику

накривають полотниною (мішковиною), яка за розміром дорівнює довжині вулика й ширині рамки з плечиками. У кожному вулику є запасне полотно, яке використовують для накривання рамок під час огляду сім'ї.

Для утеплення вуликів використовують спеціальні подушки, набиті клоччям, соломою або сухим мохом, їх кладуть зверху на вулик, а також з боків (між бічними стінками вулика і рамкою). Між крайньою рамкою і бічною подушкою ставлять вставну дошку (діафрагму) за розміром рамки.

В усіх конструкціях вуликів відстань від бічних планок рамок до стінок вуликів становить 7,5 мм (якщо вона буде більшою, бджоли забудують проміжок вощиною).

Вулик легкий, зручний у користуванні, місткий (забезпечує вільний розвиток сім'ї), теплий.,'

Мал.114. Спецодяг : сітка з відкидною лицевою частиною	Мал. 115. Димар

Мал.116. Стамеска пасічницька	Мал.117. Ящики спеціального призначення: А – робочий ящик-табурет; Б – ящик для перенесення рамок; В – ящик конструкції С.О. Стройкова

Поділяють вулики на два типи: горизонтальні – лежа­ки і вертикальні – стояки. Залежно від розміру рамок ви­значають систему вуликів, а від кількості рамок і форми вулика – його конструкцію. На Україні поширені вулики-лежаки на низько-широку рамку, їх 70% від загальної кількості, 20% усіх вуликів є українські вулики стояки. Вулик повинен задовольняти вимоги бджолиної сім'ї для життя протягом року, бути зручним при догляді за сім'єю бджіл і застосуванні механізмів при його транспортуванні. Виходячи з цьо­го, сконструйовано, а з часом удосконалено три типи ву­ликів: лежак на звичайну рамку (435х300 мм), україн­ський на обернену рамку (300х435 мм) і багатокорпус­ний на зменшену рамку (435х230 мм).

Мал. 119. Загальний вигляд вулика-лежака	Мал. 120. Загальний вигляд вулика-стояка

Вулик з утепленими стінками поширений в західних районах країни, де бджоли зимують надворі. Одностінний лежак, що його виробляє Броварський завод (Київська обл.), вміщує 20 рамок, вставну дошку і діафрагму.

Стеля складається з окремих дощечок завширшки 80 – 100 мм і завтовшки 12 мм. У двох стельових дощечках вирізають отвори (200х70 мм) і закривають дротяною решіткою з комірками (2х3 мм).

Для навішування рамок і стельових дощечок на передній і задній сбінці вулика від­бирають фальці: для рамок – завглибшки 11 мм; а над ними для стелі – 9 мм, на відстані 20 мм від фальця для рамок.

На час перевезення вуликів рамки закріплюють затиск­ною планкою, яку накладають зверху стельових дощок і вводять кінцями у пази, відібрані в бічних стінках ву­лика.

Український вулик роблять з утепленими передньою і задньою стінками на зразок вулика-лежака на звичайну рамку.

Рамка у вулика обернена, має розмір 300х435 мм. Поширений цей вулик на Поліссі, а також в окремих районах Черкаської області.

Дошки корпусу, обв'язки діафрагми і дна мають тов­щину 35 мм. Підрамковий простір у дні – 20 мм. Корпуси між собою і дном з'єднуються в фальць і гребінь заввиш­ки 10 мм.

Виготовляють вулики з деревини хвойних і м'яких листяних порід. Смолиста сосна і тверді породи непридатні для ви­робництва, бо у вуликах, зроблених з такого матеріалу, бджолина сім'я не має змоги підтримувати належні тепло­вий і газообмінний режими. Непридатна і береза, бо вона швид­ко псується. Сучки допускаються лише врослі в дереви­ну, на деталях, завширшки понад 65 мм, не ближче 45 мм від поздовжнього краю і 15 мм від торця, на дета­лях 50 мм – за 20 мм від краю і 10 мм від торця бруска. На планках і верхніх брусках рамок допускаються лише врослі сучки, що займають не більше третини їх попереч­ного перерізу. Дошки ширші 120 мм ставлять серцевиною назовні.

Для утеплення гнізд бджолиних сімей у вуликах використовують утеплюючі подушки трьох розмірів: верхню для ле­жака розміром 800х500 мм і бічну- 500х350 мм; верх­ню для багатокорпусного вулика – 500х400 мм.

Кількість меду, залишену бджолам на зимівлю, визна­чають промірами і зважуванням за допомогою безмін-рулетки.