Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

1. 
   Що таке яйце?
   
2. 
   Назвіть чинники, від яких залежить яєчна продуктивність сільськогосподарської птиці.
   
3. 
   Як визначається несучість птиці в племінних і товарних господарствах?
   
4. 
   Що таке інтенсивність яйцекладки?
   
5. 
   Що таке біологічний цикл несучості?
   
6. 
   Назвати породи курей за напрямками продуктивності та показники їх продуктивності?
   
7. 
   Основні завдання племінної роботи у птахівництві.
   
8. 
   Технологія інкубації яєць сільськогосподарської птиці.
   
9. 
   Вимоги відбирання яєць для інкубації.
   
10. 
    Які етапи технологічного циклу виробництва яєць?
    
11. 
    Чим відрізняється інтенсивне птахівництво від екстенсивного?
    
12. 
    В чому полягають оптимальні умови утримання птиці на промисловій основі?
    

Існує понад 60 порід кролів, які залежно від напряму основної продуктивності поділяють на м'ясо-шкуркові, м'ясні, шкуркові і пухові.

М'ясо-шкуркові породи найбільш поширені. До них належать радянська шиншила, сірий велетень, білий велетень, віденський голубий, чорно-бура, мардер, метелик, баран та ін. Кролі цих порід мають порівняно велику масу тіла і високоякісні шкурки. Молодняк досягає товарних кондицій у віці понад 5 міс.

Шиншила – виведена схрещуванням двох порід – шиншили та білого велетня. Волосяний покрив сріблясто-голубувато-сірий, на животі білий, верхня частина хвоста та кінчики вух – чорні. При роздуванні хутра утворюється розетка з п'ятьма зонами: біля шкіри – широка голуба, вище – біла, потім – темна вузька, біла і нарешті – чорна. Кролі цієї породи мають міцну будову тіла, витривалі, швидко пристосовуються до різних умов утримання. Кролі ці плодючі (у середньому 8 кроленят в окролі), молочні, добре вигодовують молодняк. Середня жива маса дорослого кроля 4,5–5 кг.

Сірий велетень – порода кролів, виведена у 1952 р. в Полтавській області схрещуванням бельгійського велетня (фландра) з місцевими кролями. Забарвлення волосяного покриву цих кролів буває сіро-заяче (агуті), темно-сіре (кенгурове), залізо-сіре та чорне. Найчастіше зустрічаються кролі сіро-заячого забарвлення з рудувато-сірим тулубом і тьмяно-білим животом. У кролів кенгурового забарвлення більша частина Тулуба темно-сіра з буруватим відтінком, на животі хутро димчасто-сіре.

У кролів залізо-сірого кольору серед чорного волосяного покриву рівномірно розподілене по тулубу сірувато-буре остьове волосся, яке створює враження сивини. Чорне забарвлення створюється блискучим волоссям цього самого кольору з буруватим відтінком на більшій частині тулуба. На животі хутро світліше й більш матове. Кролі породи сірий велетень відзначаються міцною будовою тіла. Особливістю породи є подовжений тулуб з добре розвиненим підгруддям. Жива маса кролів від 4,5 до 7 кг, у середньому 5 кг. Кролицям властиві добрі материнські якості, вони досить молочні. Плодючість 8–9 кроленят. Молодняк швидко росте і добре розвивається. Тварини цієї породи дають великі шкурки з порівняно густим волосяним покривом.

Назва породи пов'язана з оригінальним забарвленням хутра: на білому фоні симетрично розкидані темні плями, які на носі та на щоках мають вигляд метелика, що сидить з розкритими крилами. Плями бувають чорні, синюваті, сиві, а часом і жовті. Колір вух та очей відповідає темному забарвленню малюнка. Уздовж спини (від потилиці до кінчика хвоста) проходить темна смуга із виступаючими зубцями. Темні плями на боках не повинні зливатися із смугою на спині. Особливістю породи є темні плями навколо сосків, відсутність їх свідчить про нечистопородність тварин. Малюнок хутра стійко передається за спадковістю. Хутро густе, коротке. Шкурки найчастіше використовують у натуральному вигляді.

Кролі породи метелик добре пристосовуються до різних кліматичних умов, витривалі, жива маса їх 4–4,5 кг. Кролиці відзначаються високою плодючістю і дуже добре вигодовують кроленят.

Барани – це група порід кролів (французький, німецький, англійський баран), характерною особливістю яких є довгі звислі вуха та масивний, порівняно короткий тулуб. Трапляються кролі з сіро-заячим забарвленням, сірим, чорним, коричневим та іншими кольорами хутра. Кролі породи англійський баран дрібніші і тому кролівники-любителі частіше розводять породи французький та німецький баран. Ці кролі дуже спокійні, швидко ростуть, але тільки при повноцінній годівлі і доброму утриманні. Середня жива маса – близько 6 кг, часто зустрічаються 8-кілограмові тварини, а окремі особини можуть досягати 12 кг.

М'ясні породи. У нашій країні з м'ясних порід кролі поширені новозеландська біла та каліфорнійська. Жива маса (4–5 кг) кролів цих порід не більша, ніж у тварин м'ясо-шкуркових порід, але при добрій годівлі вони швидко ростуть і в 3 міс уже досягають 2,5–3 кг. Вони спокійні. Лапки їх добре опушені, що запобігає травмуванню кінцівок при утриманні на сітчастій підлозі.

Новозеландська біла порода виведена в США на основі новозеландської червоної породи. При цьому відбирали тільки білих тварин, які швидко росли. Для кролів цієї породи, як і для інших м'ясних порід, характерний порівняно короткий, але широкий тулуб з добре розвиненою мускулатурою, особливо спини і задньої частини тіла. Жива маса дорослих кролів – 4–5 кг, плодючість самок – 8–10 кроленят. Якість хутра дещо гірша, ніж у м'ясо-шкуркових кролів, колір тільки білий із сріблястим підшерстям.

Колір волосяного покриву рексів буває чорний, коричневий, чорно-бурий, сірий, сибірської білки, білий, голубий, сріблястий з різними відтінками. Хутро їх щільне, шовковисте, нагадує хутро морського котика. Використовують його в натуральному вигляді. У короткошерстих кролів струнке, видовжене тіло і невелика, легка голова. Середня жива маса дорослих тварин – близько 4 кг. Плодючість – 5–6 кроленят. Вони менш витривалі і більш хворобливі, ніж кролі інших порід, вимогливі до умов годівлі й утримання.

У нашій країні з пухових кролів найбільше поширена біла пухова порода, створена на основі ангорських кролів у господарствах Кіровської, Курської, Воронезької областей і Татарської АРСР. На відміну від ангорських, кролі цієї породи більші, дають тільки білий пух, краще пристосовуються до різних умов. Характерних для ангорських кролів китичок на кінчиках вух у них немає. Середня жива маса дорослих кролів – близько 4 кг, плодючість – 7 кроленят. Племінних кролів описаних порід можна придбати через місцеві організації Українського товариства кролівників і звірівників-любителів.

На Україні понад ЗО колгоспів і радгоспів мають племінні ферми кролів. Основними є радгоспи «Петровський» Чутівського району Полтавської області (сірий і білий велетень, сріблястий, каліфорнійська, шиншила) і «Красная поляна» Добровеличківського району Кіровоградської області, а також підсобне господарство Кримської сільськогосподарської дослідної станції (сірий велетень, сріблястий, шиншила, біла новозеландська, каліфорнійська).

На кролівничих фермах у листопаді-грудні проводять відбір кращих кролів на плем'я, а інших – на відгодівлю для забою. Оцінюють кролів (бонітують) за живою масою, екстер'єром, кольором й густотою хутра, відтворювальною здатністю, походженням і якістю потомства. Нормована повноцінна годівля – одна з найважливіших умов високої продуктивності кролів, їх регулярного розмноження, інтенсивного вирощування й відгодівлі, одержання високоякісних шкурок, м'яса й пуху. Норми годівлі для кролів виражені в грамах кормових одиниць, МДж обмінної енергії, сухої речовини, сирого й перетравного протеїну, солі повареної, макро-, мікроелементів і вітамінів. Диференційовані норми залежать від живої маси, віку й фізіологічного стану кролів.

1. Оглянути й визначити породу кожного кроля.

2. Ознайомитися із будовою кліток для маток, самців і кліток для групового утримання молодняку. Записати розпорядок робіт у крільчатнику.

3. Оцінити одного-двох кролів за породністю, живою масою, складом тіла, густотою й кольором хутра й відтворною здатністю.

Склад тіла кроля оцінити окомірно, з урахуванням промірів. При цьому звернути увагу на такі вади, як вузькогрудість, провислість спини, скривлення кінцівок, недорозвиненість кістяка. Виміряти лінійкою довжину тулуба (від кінчика носа до кореня хвоста), стрічкою – обхват грудей за лопатками.

Забарвлення хутра повинно бути характерним для породи. Густоту хутра визначити промацуванням і роздуванням волосся на спині. Розетка дуже густого хутра має дно 4 мм або його зовсім не видно, хутра хорошої густоти – 8 мм; хутра задовільної густоти – 12 мм. Якщо при роздуванні хутра виявляються синявий колір шкіри в кольорових порід і волосся, яке росте в білих, то це значить, що линяння не закінчилося.

Відтворну здатність самок оцінити за кількістю кроленят у пометі (середнє із двох максимальних).

Результати оцінки записати за такою формою:

1. Скласти раціон комбінованого типу для сукрільної кролиці живою масою 4 кг (табл. 74).

2. Проаналізувати раціон для дорослих кролів ферми, внести необхідні доповнення, довівши його до відповідної норми, (табл. 75).

3. Скласти раціон на зимовий і літній період для лактуючих кролиць живою масою 5 кг (період лактації – 11-20 днів).

У літніх раціонах сіно й соковиті корми заміняють на зелену траву (бобові), а загальна поживність у порівнянні із зимовими зменшена на 15%.

Техніка складання раціонів для кролів така ж, як і для всіх тварин: взявши за основу приклад раціону, методом послідовного наближення збалансувати його до норми за рахунок заміни одних кормів іншими та включення кормових добавок. Складають раціон на середню тварину однорідної групи й на певний період.

Правильна організація годівлі кролів має виключно велике практичне значення, оскільки кролі володіють підвищеною скоростиглістю і інтенсивним розмноженням, внаслідок чого вони пред'являють підвищені вимоги до повноцінної годівлі.

При складанні весняних і осінніх раціонів виходять із середніх даних між літніми і зимовими нормами.

Основними кормами в кролівництві є: взимку – подрібнене стеблове сіно і силос, влітку – зелена маса. В раціоні дорослих кролів грубі, соковиті і зелені корми займають біля 65-70 %, за винятком підсосних маток, яким в зимовий період ці корми задаються в кількості не більше 60 % загальної поживності раціону. В зимовий період для молодняку у віці від 1 до 5 місяців грубі і соковиті корми згодовуються в межах до 65 % загальної поживності раціону. За наявності поживного зеленого корму (конюшини, люцерни і інших бобових трав) для товарного молодняку в літній період питому вагу концентратів в раціоні можна скоротити до 15-25 %.

На відміну від інших сільськогосподарських тварин кролі споживають відносно мало кормів, тому норми їхньої годівлі виражаються в грамах кормових одиниць. Унаслідок вказаної причини при складанні раціонів для кролів доцільно користуватися спеціальними таблицями, в яких поживність кормів розрахована на 100 г живої маси.

Завдання 3. Визначити кормову норму і скласти раціон для сукрільних маток віденської голубої породи при зимовому утриманні. Середня жива маса самок – 4,2кг, угодованість середня. В наявності є: сіно лучне, солома яра, силос кукурудзяний, цукровий буряк, морква, ячмінь, макуха льняна, висівки пшеничні, кукурудза (зерно).

Завдання 4. Скласти кормову норму і раціон для підсисних маток породи шиншила при зимовому утриманні. Середня жива маса самок – 3,8 кг, середня плодючість – 7 кроленят, перша половина підсисного періоду. Кормові умови визначаються викладачем.

Завдання 5. Визначити кормову норму і скласти раціон для племінного молодняку кролів на літній період. Середній вік кроленят– 50 днів. В господарстві є: зерно кукурудзи і ячменю, вико-вівсяна суміш (зелена підгодівля).

Завдання 6. Визначити кормову норму і скласти раціон для племінного молодняку кроликів на осіннє-зимовий період. Вік кроленят – 3 місяці. В господарстві є такі корми: сіно лучне, солома яра, силос кукурудзяний, морква, цукровий буряк, горох, ячмінь, макуха соняшникова.



Контрольні питання

1. 
   Назвати шкуркові і пухові породи кролів, їх значення.
   
2. 
   Походження домашніх кролів.
   
3. 
   Які відмінності в будові тіла і біологічних особливостях домашніх кролів від диких?
   
4. 
   Дати характеристику фізіологічних особливостей кролів.
   
5. 
   Коли наступає статева зрілість у кролиць?
   
6. 
   Завдяки яким біологічним особливостям застосовують ущільнені окроли?
   
7. 
   Які напрямки продуктивності розрізняють у кролівництві?
   
8. 
   Який спосіб одержання м’яса кролів є найвигідніший?
   
9. 
   Як залежить кількість м’яса кроля від породи і вгодованості (кондиції)?
   

Шкурки кролів – це цінна сировина для виробництва різних хут­рових виробів. Якість кролячих шкурок залежить від їх породних особливостей, умов годівлі і утримання, сезону і віку забою, якості знімання шкурок, їх обробки, зберігання тощо.

Шкурки пухових кролів називають пуховими, а всіх інших порід -хутряними. Волосяний покрив кролів пухових порід складається на 95 % з ніжних, тонких, довгих, пружних, досить міцних волокон, зви­вистих по всій довжині, які називаються пухом. Волосяний покрив у хутряних кролів неоднорідний, складається із спрямовуючих, ості, перехідних і пухових волокон. Їх співвідношення, довжина і то­вщина залежить від породних та індивідуальних властивостей. В се­редньому частка волокон різних категорій в волосяному покриві кролів складає: спрямовуючих – 0,6 %, ості – 21,7 %, перехідних і пухо­вих – 77,7 %.

Волосяний покрив кролів, як і інших тварин, періодично зміню­ється, тобто вони линяють. Линька буває вікова та сезонна. Вікова линька характерна для молодняку, сезонна – для дорослих тварин. Формування першого хутра у кроленят закінчується на 25-30-й день життя. Пройдуть дві вікові линьки, перш ніж у молодняка повністю замість первинного хутра з'явиться властиве дорослим кролям хутро.

Перша вікова линька у молодняка починається із місячного віку і триває 90-105 днів. Друга линька починається із 135-денного віку і закінчується в 7-7,5-місячному віці. При нормальному розвитку кроленят між двома віковими линьками проходить 10-15 днів. Цей період називають інтерфазою.

Повновіковим кролям властива сезонна линька. Починається во­на в кінці березня - в квітні, а густе і пишне зимове хутро формується тільки в листопаді-грудні.

Вікові і сезонні линьки мають зональний характер. Зональній ли­ньці властиві такі закономірності: проходить вона за правилом двосторонньої симетрії. У кольоро­вих кролів показником її є обов'язкова пігментація шкіри через на­копичення в коренях волосся пігменту меланіну. Починається вона з найбільш чутливих зон – кінця морди, кінців лап і хвоста, низу шиї і основи хвоста (рис. 111).

Линька послідовно переходить із однієї зони на іншу.

Найкращі щодо якості хутра шкурки одержують від дорослих кролів та від молодняку весняних окролів при забої їх у листопа­ді-лютому.

Якість шкурок кролів залежить також від техніки знімання, прав­ки, знежирювання та консервування шкурок, а також їх зберігання.

З тулуба до передніх ніг шкурка знімається легко у вигляді труб­ки, зрідка треба тільки підрізувати підшкірну плівку і стежити, щоб на міздрі залишалося якнайменше жиру. Біля лопаток шкірка затри­мується підшкірними м'язами, які теж підрізують. Передні ноги відрізують разом із шкуркою по зап'ястковому суглобі. На голові пере­різують вушні хрящі та шкіру навколо очей і губ. Вушні хрящі із шкурок витягують плоскогубцями.

Потім шкурку натягують на клиновидну правилку або дерев'яне конусоподібне пристосування міздрею назовні (рис. 113). Ножем зіскрібають з міздрі жир у напрямі від хвоста до голови. Зскрібання в протилеж­ному напрямі (від голови до хвоста) небажане, бо при цьому можна зачепити похило розміщенні корені волосся і спричинити дефект шкурки, так званий "протяг". Лезо ножа при видаленні жиру треба тримати під прямим кутом до шкурки.

Для сушіння шкурки підвішують у добре провітрюваному приміщенні при температурі 15-30°С. При вищій температурі міздря стає жорсткою і ламкою. Шкурку можна вважати висушеною, якщо на ній немає вогких місць, а міздря на дотик здається пружною. Після висушування шкурки знімають з правилок, протирають міздрю сухою ти­рсою або мішковиною, видаляючи залишки жиру і реалізують. При тривалому зберіганні шкурки можуть пошкоджувати гризуни, личин­ки молі та шкіроїда.

Згідно з діючим стандартом, шкурки хутрових кролів поділяють на чотири сорти. Шкурки першого сорту повинні бути з чистою міздрею або з плямами си­няви на череві та боках (до 2 см від краю з кожного боку) та на озадку (до 5 см від краю), якщо їх площа не перевищує 1 % площі шкурки. У порід сірий велетень, сріблястий, шин­шила, віденська голуба, чорно-бура, радянський мардер допускають­ся сині плями на міздрі, розміщені на боках (понад 2 см ) та озадку (понад 5 см від краю), якщо площа їх не перевищує 3% шкурки.

До другого сорту належать шкурки менш повноволосі, з недорозвиненими остю та пухом. Міздря суцільно або переривчасто синя, на середині хребта вона повинна бути чиста або з легкою синявою. Допускаються шкурки з ознаками першого сорту, але з менш густим волосяним покривом та тонкою міздрею.

Шкурки третього сорту мають рідкуватий волосяний покрив, низькі ость і пух, суцільну або переривчасту синяву на міздрі.

Четвертим сортом оцінюють шкурки із суцільною або перери­вчастою синявою на міздрі, з рідкими остю та пухом (стадія активної линьки), без ості на хребті (перезрілі) або з низьким підшерстком (не­дозрілі). Усі шкурки з вадами більш, як другої групи дефектності, але не більш, як на 50 % площі, з розривами до півтораразової їх довжини, а також шкурки, розірвані чи розрізані на дві частини, з прілинами, ушкоджені коростою або міллю (до 50 % площі) теж відносять до цього сорту.

Хутряні шкурки з в'ялим, пухким волосяним покривом оцінюють не вище третього сорту. Пухке хутро після дворазового прогладжування від хвоста до голови набирає стану, протилежного напряму, а норма­льне хутро повертається до початкового або залишається у вертикаль­ному стані.

Пухові шкурки ділять на перший, другий і четвертий сорти, а третій сорт для них не передбачено.

Першим сортом оцінюють шкурки не вичесані, повноволосі на хребті і череві, з пухом завдовжки понад 4 см.

Другим сортом – пухові, менш повноволосі шкурки, дещо виче­сані, такі, що частково втратили пух, з голим чи погано оброслим че­ревом, недозрілі, з довжиною пуху на хребті до 4 см.

До четвертого сорту належать усі шкурки, які не можна оціни­ти першим чи другим сортом за висотою і густотою пуху, а також та­кі, що мають вади більш, як другої групи дефектності.

Залежно від наявності і розміру вад (покуси, розриви, дірки, плі­шини, прилипи, ураження коростою, стригучим лишаєм, міллю, збитість пуху тощо) шкурки відносять до нормальних, до першої або другої групи дефектності.

До нормальних належать шкурки без вад, але для хутряних шку­рок допускаються розриви до 1/4 довжини, а також дірки, покуси і плішини, які становлять до 1 % площі. Пухові шкурки можуть мати дірки, плішини, покуси і збитість пуху не більше як на 15 % площі.

До першої групи дефектності відносять хутряні шкурки з роз­ривом від 1/4 до 1/2 довжини, з дірками, плішинами, покусами і збитістю пуху на 15-25 % площі. Площу дірок, покусів, плішин, ді­лянок із збитим пухом та інших вад визначають множенням їх дов­жини на ширину, потім площі вад додають, одержану суму ділять на площу шкурки і множать на 100. Результат і становитиме відсоток пошкоджень шкурки.

Завдання 1. Вивчити фактори, що впливають на якість шкурок кролів.

Завдання 2. Знайдіть спрямовуючі, остеві та пухові волокна на шкурках кролів.

Завдання 3. Визначити сортність шкурок згідно діючого станда­рту.




Контрольні питання

1. 
   Які фактори впливають на якість шкурок кролів?
   
2. 
   Які особливості вікових линьок у кролів? В які строки вони проходять?
   
3. 
   Яка послідовність знімання шкурок із тварин?
   
4. 
   Як проводиться їх розрівнювання та знежирювання?
   
5. 
   Назвіть вимоги стандартів до якості шкурок кролів.
   
6. 
   Які показники якості шкурки використовують для її оцінювання?
   
7. 
   На які групи поділяють породи кролів за довжиною волосу?
   
8. 
   Як поділяють породи кролів за живою масою?
   
9. 
   Які породи належать до м’ясо-шкуркових кролів?
   
10. 
    Назвати термін високої скороспілості кролів.
    

За характером господарського використання та отримання кінцевої продукції конярство, як галузь, розвивається в таких основних напрямах: – робочо-користувальне, основним завданням якого є вирощування і використання коней для сільськогосподарських робіт у колгоспах, приватних та фермерських господарствах; – племінне – спрямоване на селекцію існуючих та створення нових досконаліших родин, ліній, порід, їх апробацію, організацію племінного обліку в конярстві; використання жеребців-поліпшувачів планових порід для покращення якостей коней у колгоспах та фермерських господарствах; постачання коней спортивним організаціям та вирощування їх для експорту; – спортивне – готує коней для використання у класичних та національних видах кінного спорту, розвитку туризму, організації кінно-спортивних секцій, шкіл, пунктів прокату; – продуктивне – стосується організації спеціалізованих ферм та пунктів з відгодівлі нагулу коней для забою на м'ясо, одержання молока і виробництва кумису; – прикладне – спрямоване на використання коней у медичній, біологічній, переробній промисловості, у кіноматографії, циркових виступах тощо.