Європейська середньовічна філософія

внаслідок гріхопадіння вона втратила досконалість і 
цілісність. Суттєвими складовими або іпостассю особи є 
воля, інтелект і пам'ять. Через них пролягають шляхи 
вдосконалення людської душі і єднання її з Богом.
Оригінальність 
духу 
Відродження 
полягає 
у 
відкиданні будь-яких принципів обмежень земного 
розвитку людини. Бог зміщується на периферію людського 
життя. Людина відривається від нього. Вона тепер вірить у 
себе. На місце Бога вона ставить «людинобога» (Федір 
Достоєвський). Набуваючи статусу дійсно богоподібної 
істоти, людина робилася головним предметом духовних 
пошуків. Вона шукає опори передусім у собі, у своїй душі і у 
своєму тілі. Вище за все вона ставить своєрідність та 
унікальність індивідуума. Оригінальність і відмінність вщ 
інших стають найважливішими проявами особистості. Отже, 
смисловим стрижнем Ренесансу є сповнена пафосу ідея 
про самодостатність і автономність особистості, віра в її 
безмежні творчі можливості. Ренесанс — це разом узяті 
теорія і практика гуманізму.
Філософія Нового часу вважала істинно людським в 
людині те, що робить її представником всього людства, 
тому зосереджувала увагу на її всезагальній природі, 
соціальній 
сутності, 
універсальності 
тощо. 
Так, 
новоєвропейська філософія XVII століття особливого 
значення надавала розуму як специфічній особливості 
людини. Наприклад, РенеДекарт пов'язував сутність 
людини з її мисленням: «Мислю — отже, існую». 
Раціоналістичний підхід до людини об'єднувався 
вДекарта з натуралістичним: він розглядав людину як 
реальний зв'язок бездушного і мертвого тілесного 
механізму з розумною душею, яка має волю і мислить. 
Багато уваги проблемі людини приділяли і такі філософи 
Нового часу, як Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс,ДеніДідро, 
Клод Гельвецш, ЖюльєнЛаметрі.
Для німецької класичної філософії визначальним є 
уявлення про людину як суб'єкта духовної діяльності, 
що створює світ культури і є носієм загального ідеального 
начала, духу, розуму. Імма-нуілКант наголошував на 
моральному характері природи людини, Йоганн фіхте — 
на ролі діяльності в житті людини, Георг Гегель — на 
духовності,Людвіг Фейєрбах — на любові до ближнього. 
Людвіг Фейєрбах розглядає людину як природну істоту, як 
вищий щабель природного саморозвитку. Почуття і 
свідомість людини є теж природними явищами. Тому він 
говорить про людину як про щось незмінне, абсолютне, а 
не як про конкретну історичну людину.
Вихідним пунктом марксистського розуміння 
людини є 
трактування її як похідної від суспільства, як 
продукту та суб'єкта сус-пільно-практичної діяльності. 
Сутністю людини КарлМаркс вважав саме сукупність всіх 
суспільних відносин. Марксизм обґрунтував

принципову незавершеність людини, її відкритість 
світові, «неза-програмованість» раз і назавжди її сутності. 
Людина самостворює і саморозвиває себе в процесі 
історичного і культурного життя. Марксизмові 
належить трудова теорія походження людини, яка 
аналізує механізм трансформації біологічного в 
соціальне.

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: