Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

ті якості, які неможливо уявити за допомогою наочного 
образу. Умові поняття позначається словом або 
терміном.
Поняття служать вихідною формою абстрактного 
мислення. 'Але мислення не відбувається у формі окремих 
ізольованих 
понять. 
Щоб 
виразити 
зв'язок 
і 
взаємозалежність 
явищ, 
поняття 
повинні 
бути 
взаємопов'язані. Такий зв'язок утворює другу форму 
абстрактного мислення — судження. Судження -т- це така 
логічна форма мисдення, в якій стверджується або 
заперечується 
щось 
відносно 
обїєкта 
пізнання. 
Словесною формою вираження судження є речення. За 
обсягом розрізняють судження: одиничні, де розкривається 
взаємозв'язок між окремими предметами; особливі, де 
стверджується або заперечується наявність властивостей 
у певній групі предметів; загальні, коли вирізняються 
типові закономірності взаємозв'язку між процесами у 
Всесвіті або в окремих його сферах.
Поєднання декількох суджень утворює третю форму 
абстрактного мислення — умовивід. Умовивід — це такий 
логічний процес, у ході якого із кількох суджень на основі 
закрномірних суттєвих і необхідних зв'язків виводиться 
нове судження. За характером умовивід може бути 
індуктивного та дедуктивного плану. Індуктивний — це такий 
умовивід, коли процес пізнання йде від одиничного до 
загального, дедуктивний — Коли на основі знань усієї 
сутності предметів Доходять висновків про окремі його 
сторони. Пізнавальна роль умовиводу особливо велика 
при вивченні явищ, недоступних безпосередньому 
спостереженню.
Таким чином, процес пізнання спирається на 
сукупність чуттєвих і раціональних форм. Абсолютизація 
одних і недооцінка інших форм приводить у кінцевому 
підсумку 
до 
логічної 
помилки. 
У 
філософії 
спостерігаються два напрями такої абсолютизації — сен-
суалізм і раціоналізм.
Представники сенсуалізму наголошують на тому, що всі 
знання, які має людство, виведені з чуттєвого досвіду; що 
відчуття є єдиним ланцюгом, який поєднує людину із 
зовнішнім світом. Раціональні форми пізнання сенсуалісти 
вважають спекулятивними, надуманими, такими, що не 
відповідають істині. Але на противагу цьому 
раціоналізм .стверджує: тільки на основі раціонального 
мислення можна пізнати сутність процесів і явищ. 
Чуттєві форми пізнання раціоналізм оголошує лише 
передумовою виникнення знань на ранніх стадіях 
цивілізації.
, Обмеженість сенсуалізму і раціоналізму відносно 
пізнання в цілому очевидна. Раціональне і чуттєве — це 
діалектично 
взаємопов'язані 
сторони 
єдиного 
пізнавального процесу, які лише в єдності

можуть давати адекватну картину дійсності. Кожний момент чуттєвого 
відображення в пізнанні опосередкований мисленням. У свою чергу, 
раціональне пізнання одержує свій зміст з чуттєвих даних, які 
забезпечують постійний зв'язок мислення з конкретними предме-
тами та явищами дійсності. І в мисленні людина не може абсолютно 
відокремитись від наочності, оскільки без цього неможлива 
проекція наших знань на дійсність та результативне здійснення 
предметно-практичної діяльності. 
Як відомо, у процесі пізнання поряд із раціональними операціями 
і процедурами беруть участь і нераціональні. Спробуємо з'ясувати 
їхню сутність. 
Для досягнення своєї мети людям доводиться вирішувати певні 
завдання. Одні з них можуть бути вирішені за допомогою раціо-
нальних прийомів, для вирішення інших потрібно створення не-
стандартних, нових правил і прийомів. Саме тут необхідна твор-
чість. Творчість являє собою механізм пристосування людини в 
нескінченно різноманітному й мінливому світі, що забезпечує її 
виживання і розвиток. При цьому йдеться не тільки про зовнішній, 
об'єктивний, але й про внутрішній, суб'єктивний світ людини, який не 
може бути охоплений раціональністю. Він охоплює величезне, але 
все ж кінцеве число правил, норм, стандартів. Отже, творчість не 
протилежна раціональності, а є її природним і необхідним до-
повненням. 
Найважливішим з механізмів творчості є інтуїція. Інтуїція — це 
особлива форма стрибка від незнання до знання, переривання по-
ступовості руху думки, переплетення логічного і психічного ме-
ханізмів мислення людини, стрибок від вихідних даних до результату. 
Основними рисами інтуїції є раптовість і неусвідомленість процесу 
мислення. Нічого таємничого в інтуїції немає. Інтуїція не є особою, 
третьою формою мислення, а становить внутрішній момент 
почуттєвого і логічного в пізнанні. її основними передумовами є: 
наявність у людини досвіду діяльності у певній сфері; володіння її 
багатим фактичним матеріалом; виникнення проблемної ситуації; 
розвиненість у людини здатності до творчого мислення; наявність 
обдарованості, таланту в певній галузі. 
Складне сполучення, єдність рівнів відображення дійсності утво-
рюють такі вищі форми пізнання, як гіпотеза та теорія. Гіпотеза — це 
науково обґрунтоване припущення про існування явищ, про 
внутрішню їх структуру або функції, про причини виникнення і 
розвиток явищ, вірогідність яких на сучасному етапі виробництва і 
науки не може бути перевірена і доведена. Прикладами гіпотез 
можуть бути положення про походження життя на Землі, про ви- 

никнення сонячної системи і ін. Теорія — це найбільш 
адекватна 
форма 
наукового 
пізнання, 
система 
достовірних, глибоких і конкретних знань про дійсність, 
яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне 
уявлення про закономірності та суттєві характеристики 
об'єкта. Такою є сучасна теорія атомного ядра, теорія 
відносності у фізиці, теорія спадковості в біології.
Таким чином, пізнання у своєму діалектичному 
розвитку проходить довгий шлях від простих відчуттів 
до складних наукових теорій. Діалектичний процес 
заглиблення людських знань від явища до сутності, від 
сутності Першого порядку до сутності другого порядку і 
т. д. є загальним законом пізнання. Вищим рівнем пі-
знання є логічне, теоретичне пізнання.
Успішне 
використання 
результатів 
пізнання 
в 
практичній діяльності може бути тільки в тому разі, 
коли отримані знання є достовірними, є істиною. Отже, 
питання про істину — одне з найважливіших в теорії 
пізнання. Що ж таке істина?
Перед тим як розкрити цю проблему, наведемо 
такий факт. У Третьяковській галереї є картина 
російського художника Миколи Ге «Що є істина?» її сюжет 
узятий із християнської міфології. Живописець показав 
сцену допиту Ісуса Христа намісником римського 
імператора в Іудеї Понтієм Пілатом. Він питає у Христа, 
який стоїть перед ним: «Що є істина?» Обличчя Пілата 
виражає іронію і навіть злорадство. Ставлячи Христу 
питання, він ніби каже: «Не вірю, що ти даси відповідь! На 
це питання ще ніхто не міг відповісти! На нього взагалі 
відповіді немає!».
Справді, розуміння істини в історії філософії було 
неоднозначним. Платон, наприклад, розумів під істиною 
певні незмінні якості ідеальних об'єктів, Арістотель — 
відповідність наших знань об'єктивній реальності, Кант 
вбачав істину в апріорних формах буття, Гегель — у 
процесі досягнення абсолютної ідеї через раціональні 
форми пізнання, Юм зводив істину до відчуттів суб'єкта і 
практично її заперечував. У сучасних філософських 
концепціях теж немає єдиного розуміння істини.
Сучасний матеріалізм підходить до проблеми істини 
з точки зору відображення об'єктивної реальності у 
людській свідомості. Істина — це адекватне відображення 
об'єкта у свідомості суб'єкта, яке відтворює об'єкт таким, 
яким він існує незалежно від свідомості суб'єкта пізнання. 
Матеріалістична 
теорія 
пізнання 
конкретизує 
традиційну концепцію істини через діалектичний 
взаємозв'язок 
понять: 
«об'єктивна 
істина», 
«суб'єктивність істини», «абсолютна істина», «відносна 
істина», «конкретність істини» (схема 8.3)-

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: