Порівняння ефективності застосування інноваційних стратегій розвитку в різних країнах світу

аспірантка кафедри економіки, підприємства, фінансів, обліку і аудиту

Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

ПОРІВНЯННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ СТРАТЕГІЙ РОЗВИТКУ В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

У статті здійснено порівняння та аналіз особливостей інноваційних стратегій, які застосовуються в різних за рівнем економічного розвитку країнах світу. Окреслено перспективи росту економіки країн в разі впровадження тієї чи іншої моделі стимулювання інноваційного розвитку.

В статье осуществлен сравнительный анализ особенностей инновационных стратегий, которые применяются в разных по уровню экономического развития странах мира. Очерчены перспективы роста экономик стран при использовании той или иной модели стимулирования инновационного развития.

The article is comparing and analyzing the features of innovative strategies that have been used and applied in various economic developments of countries. Also, it is paid attention to the research prospects of economic growth of countries in the application of a model to stimulate innovation.

Держава може використовувати різні форми активізації розвитку інноваційної сфери – від програм сприяння поширенню знань до стимулювання трансферу новітніх технологій. Напрацювання розвинутих країн у технологічній сфері передбачають підтримку інноваційного розвитку за різними сценаріями та напрямами.

У Німеччині сприяння інноваційному і технологічному розвитку країни відбувається як через формування ефективної системи державної підтримки наукової та інноваційної діяльності, так і шляхом заохочення недержавних інвестицій, що відноситься до пріоритетних напрямів економічної політики ФРН. За рівнем витрат на науково-дослідні та експериментально-конструкторські розробки (НДЕКР), які становлять 2,5% ВВП, Німеччина нині посідає одне із перших місць серед економічно розвинутих країн. Зокрема, у 2005–2007 рр. загальні витрати на НДЕКР (державні, федеральних земель та приватного підприємницького сектору) зросли на 10,4% – від 55, 7 млн. євро до 61,5 млн. євро. Істотне збільшення видатків на підтримку інновацій, науки та освіти передбачено і в рамках двох пакетів заходів на підтримку економічної кон’юнктури, ухвалених урядом ФРН у листопаді 2008 р. та січні 2009 р. з метою протидії світовій фінансово-економічній кризі.

Велику увагу приділяють у ФРН всебічному сприянню поглиблення практичної співпраці між наукою і реальним сектором економіки, розширенню мереж кооперації та об'єднань потенціалу науково-дослідних установ і компаній через створення інноваційних союзів та кластерів. Окрім того, у країні започатковано низку програм і механізмів, покликаних покращити умови здійснення НДЕКР та прискорити впровадження інновацій. Головною метою державних програм підтримки інноваційної діяльності є розподілення ризиків із компаніями або організаціями, які впроваджують інноваційні продукти чи послуги [2].

Дещо іншого підходу до формування умов для інноваційного розвитку дотримуються в Ізраїлі, де пріоритетом державної економічної політики визначено малий високотехнологічний бізнес, продукція якого переважно експортується. Основними лідерами економічного зростання вважаються комерційні високотехнологічні фірми, тому державна підтримка зосереджена у сфері їх інкубування і створення фондів початкових інвестицій для фінансування їх діяльності. Бізнес-інкубатори тут надають не лише стандартні офісні послуги, а й широкий спектр маркетингового, інформаційно-технічного консультування та фінансову підтримку підприємцям, які мають потенційно привабливу науково-технічну ідею. Таким чином створюються умови для виведення перспективних інновацій на новий рівень, підвищення їх наукоємності й конкурентоспроможності. Це забезпечує формування випереджувальної моделі інноваційного розвитку країни загалом [3].

У Китаї підтримка економічного розвитку регіонів здійснюється приблизно за таким самим сценарієм, проте умовою надання підтримки (найчастіше у формі початкових інвестицій) є не вимога високотехнологічності бізнесу, а вміння ефективно використовувати природні ресурси. На так званих сільських підприємствах Китаю зростання обсягів промислового виробництва у 90-ті роки XX ст. було в 3–3,5 рази вищим, ніж на великих державних підприємствах. Отже, йдеться про модель інноваційного розвитку, орієнтовану на використання ресурсної бази певного регіону [2].

У США до 1980 року результати НДДКР, які фінансувалися з бюджету, були федеральною власністю. Це не створювало у вчених та інженерів, які працювали в державних лабораторіях чи отримували фінансову підтримку від держави, великої зацікавленості в комерційному застосуванні отриманих знань. Ситуацію істотно змінив закон 1980 року (Bayh-Dole Act), який надав університетам, безприбутковим організаціям і фірмам малого бізнесу право передавати ліцензії на комерційне використання винаходів, зроблених у ході досліджень за фінансової підтримки уряду, промисловим компаніям. Відтак почалося швидке зростання підрозділів при університетах, що здійснювали консультування з оформлення ліцензій і запровадження нових винаходів [3].

Важливу роль у залученні дрібних та середніх фірм у процес передання нових технологій також відіграв закон “Про інноваційні дослідження” (Small Business Innovation Research Act), прийнятий у США у 1982 р. Він ініціював спеціальну програму, яка забезпечувала надання всіма федеральними відомствами, які мали річний бюджет на НДДКР понад $100 млн., не менше 1,25% цієї суми на проведення досліджень та розробок силами малого бізнесу. За вісім років (1983–1990) до програми було залучено 11 федеральних міністерств і відомств, які розглянули майже 100 тис. заявок від невеликих наукоємних фірм та прийняли до фінансування близько 15 тис. проектів [4].

Згідно із щорічним Звітом експертів RealClearWorld, що складається на основі глобальних даних успішності країн за 2010 рік, та аналітичних досліджень Legatum Institute, можна виявити, що найбільш інноваційними є ті країни, які своїм пріоритетним завданням визначили поліпшення перш за все добробуту жителів своєї країни. Наприклад, у США витрати на дослідження та виробництво новітніх технологій становлять близько 2,2% ВВП, а дохід від роялті (торгівля патентами інтелектуальної власності) є одним із найвищих у світі – майже $92 млрд. [6].

Серед важливих методів забезпечення інноваційної активності у США слід назвати патентну систему і пов’язану з нею інфраструктуру. Існує гнучка політика реєстрації патентів та спрощена процедура розгляду заявок. Держава ж у країні є найбільшим патентовласником – їй належать патенти на винаходи, створені під час виконання урядових контрактів [7].

Восьме місце в рейтингу найінноваційніших країн світу займає Сінгапур, що відзначається високим рівнем розвитку підприємництва. Формуванням інноваційної політики країни займається Рада з досліджень інновацій та підприємництва, очолювана безпосередньо прем’єр-міністром країни. Ще однією державною структурою, яка займається реалізацією державної науково-технічної політики країни, є Агентство з науки, технологій та досліджень, що опікується міжвідомчою програмою підтримки підприємств на основі технологічного розвитку «Get-Up» (Growing Enterprises with Technology Upgrade). Сьогодні до участі у програмі Get-Up залучено близько 250 підприємств малого та середнього бізнесу. Розроблено 112 технологічних карт «дорожніх карт» для 97 компаній, 208 науковців-дослідників Агентства були відряджені до майже 140 підприємств, 70 компаніям надано консультаційні послуги з питань технологічного розвитку [8]. У Сінгапурі вкрай низькі витрати на відкриття бізнесу – менш як 1% національного валового доходу на душу населення. Надходження від роялті становить близько $840 млн., що дозволяє країні займати 15 місце у світі за цим показником.

На нашу думку, дослідницькі дані експертів RealClearWorld, результати яких ми узагальнили в табл., свідчать про те, що саме демократичні, соціально активно спрямовані країни, такі, наприклад, як Швеція, Фінляндія, мають найвищі показники в рейтингу серед країн, що найбільше створюють і впроваджують інноваційні технології. Активізація міжнародного науково-технічного співробітництва істотно підвищує загальнодержавне значення інноваційного розаитку. Водночас, повноцінна інтеграція у світові інноваційні процеси неможлива без наявності у країни адекватної як матеріальної, так і науково-технологічної бази, а також механізмів, які б забезпечували продукування інновацій у країні та за її межами.

Таблиця
10 країн світу з найвищими показниками використання інноваційних технологій

Така політика, наприклад, проводилася урядом США у 40–50-ті роки XX ст., коли було створено принципово нові напрями в галузях електроніки, зв'язку, авіабудування. Однак цей тип інноваційної політики має певні обмеження. Вони полягають у тому, що держава підтримує лише довгострокові інноваційні проекти, які потребують значних фінансових вкладень, а отже, можуть реалізовуватися тільки потужними підприємствами. Проте часто виникає необхідність у швидкому розробленні та впровадженні нової техніки і технологій у зв'язку із змінами в ринковій кон'юнктурі, на що держава не в змозі швидко й адекватно реагувати, а дрібні та середні фірми не здатні цього зробити через відсутність достатніх коштів і низький науково-технічний потенціал [9].

На нашу думку, вибір типу державної інноваційної політики й формування механізму, що сприяє її реалізації, залежить від стратегічних цілей держави; обрана політика повинна здійснюватися з урахуванням загальних закономірностей розвитку інноваційних процесів.

Варто також відмітити, що формування інноваційної економіки потребує значних фінансових ресурсів, тож переваги від застосування інноваційної моделі отримали, перш за все, багаті країни. Для економік, що розвиваються, досягнення цих переваг можливо в разі впровадження спеціальної інноваційної політики проривного типу, що полягає в дієвому державному стимулюванні прогресивної структурної перебудови економіки та реформуванні сфер освіти, науки, інноваційної діяльності на основі наявного науково-технічного потенціалу та з урахуванням світових тенденцій науково-технологічного розвитку.

1. 
   Санто Б. Теорія економічного розвитку. Дослідження підприємницького капіталу, кредиту та процента / Б. Санто ; пер з нім. – М. : Прогрес, 1982. – 456 с.
   
2. 
   Андрощук Г. О. Инновационная политика Германии: стратегия высоких технологий / Г. О. Андрощук // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право) : наук. журнал. – Вип. 1–2. – К. : Книжкове видавництво НАУ, 2009. − С. 302–312.
   
3. 
   Кузьмін О. Є. Фінансова складова в розвитку й функціонуванні національної інноваційної системи / О. Є. Кузьмін, І. М. Шотік // Фінанси України. – 2009. – № 5. – С. 21–30.
   
4. 
   Медынский В. Г. Инновационный менеджмент : учебник / В. Г. Медынский. – М. : ИНФРА-М, 2008. – 123 с.
   
5. 
   Посталюк М. П. Обеспечение и регулирование инновационных отношений в экономической системе / М. П. Посталюк. – Казань : КГУ, 2003. – С. 62–63.
   
6. 
   Legatum prosperity index 2011. –http://www.prosperity.com/PDF/Prosperity_Index_Brochure_2011_LO.pdf
   
7. 
   Пічкур О. Особливості інноваційної діяльності на сучасному етапі / О. Пічкур // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 1. – С. 34–39.
   
8. 
   Global R&D Report 2010. – http://www.battelle.org/aboutus/rd/2011.pdf
   
9. 
   Андрощук Г. Прогнозування інноваційної політики на основі структури і динаміки винахідницької активності / Г. Андрощук // Інтелектуальна власність. – 1999. – № 1. – С. 38–40.
   
10. 
    Бойчик І. М. Економіка підприємства : навч. посіб. / І. М. Бойчик. – К. : Атіка, 2002. – 480 с.
    
11. 
    Доллан Э. Дж. Рынок: макроэкономическая модель / Э. Дж. Доллан, Д. Линдсей ; пер. с англ. – СПб. : Автокомп, 1992. – 268 с.