Продовжуємо публікацію матеріалів проекту журналіста І письменника володимира кулеби про історію чемпіонатів європи євро-1988: голландський тріумф

Невдало виступивши на чемпіонаті Європи-1984, збірна ФРН розраховувала взяти реванш на наступному турнірі, вперше отримавши право на його проведення. Однак господарі і головні фаворити сенсаційно програли у півфіналі збірній Нідерландів.

Весь світ захоплювався фантастичною грою лідерів збірної Голландії - Франка Райкаарда, Рууда Гулліта і Марко Ван Бастена, які виступали разом за "Мілан".

Марко Ван Бастен увійшов в історію футболу як автор найкрасивішого гола на рівні збірних команд за всю його історію. Сталося це у фінальному матчі ЧЄ-88. Гол забив форвард збірної Голландії напрочуд гарним ударом з лету, по довгій дузі в дальній верхній кут воріт Р.Дасаєва. Що цікаво - м'яч пролетів над головою воротаря, який навіть не встиг підняти руки. На цьому тлі якось "загубився" перший і дуже важливий м'яч, забитий Руудом Гуллітом з "другого поверху".

Netherlands 1988 winners (©empics) euro2008.uefa.com

Netherlands 1988 winners (©empics) euro2008.uefa.com

Організатори чемпіонату Європи 1988 року звернулися за допомогою в створенні талісмана турніру до американських мультиплікаторів. Так у студії Уолта Діснея народився кролик Берні.

Кролик Берні - символ швидкості і спритності.




ГРУПОВИЙ ТУРНІР: БЕЗ ФРАНЦІЇ, ЮГОСЛАВІЇ, ПОРТУГАЛІЇ, ЧЕХІЇ, БЕЛЬГІЇ…
Група 1. Іспанія, Румунія, Австрія, Албанія

Явний фаворит - Іспанія, але несподівано в суперечку втрутилися румуни. Вже в стартовому матчі вони розгромили збірну Австрії (3:0), яка в ті часи аж ніяк не вважалася слабкою. Однак іспанцям румуни в першому матчі поступилися - 0:1. Ключовим, всупереч прогнозам, став матч у Відні, де австрійці дали справжній бій лідерам. Щоправда, іспанці двічі вели в рахунку, але господарі, в яких відзначився Польстер, їх наздоганяли. Кращий форвард господарів міг схилити шальку терезів на свою користь, але його удар лише струснув поперечину. На той час іспанці відчайдушно відбивалися вдесятьох - за грубу гру проти того самого Польстера було видалено Чендо. Як часто буває у футболі, спрацювала "оборотка", іспанці в контратаці забили гол (Корраско). Ця виїзна перемога іспанців багато в чому визначила результат боротьби в групі. Річ у тому, що збірна Румунії на матч проти лідерів налаштувалася по-бойовому, і вже до закінчення першого тайму вела з перевагою в три м'ячі. Нав'язавши жорстку, а часом і відверто грубу гру, румуни диктували свої умови і в другому таймі, який проходив за перемінного успіху. Підсумковий результат - 3:1 на користь господарів.

Явним фаворитом вважалася Італія, але збірні Португалії та Швеції не збиралися складати зброю. Шанси португальців високо котувалися після виходу в півфінал на Євро-84 і виграшу відбірної групи ЧС-86. Але несподівано для всіх вони провалили груповий турнір, поступившись Італії і зігравши внічию з Мальтою на Мадейрі. Це стало справжньою сенсацією - до цього Мальта програла всі офіційні виїзні матчі. Втім, у португальської невдачі були свої внутрішні причини. Все почалося ще 1986 року, коли перед Чемпіонатом світу в Мексиці португальські збірники оголосили страйк з вимогою збільшення преміальних за мексиканський турнір. У разі невиконання їхніх вимог вони погрожували взагалі не їхати до Мексики. Зважаючи на ситуацію, гравцям пішли назустріч, але на чемпіонаті світу Португалія провалилася, зайнявши у групі останнє місце і зазнавши ганебної поразки від Марокко - 1:3. Національна федерація довічно дискваліфікувала групу футболістів (8 з 22, які побували в Мексиці). Тоді решта гравців оголосила: на знак солідарності з приниженими партнерами вони відмовляються виступати у складі збірної. За свідченням відомого статистика та історика футболу Акселя Вартаняна, загальна кількість «відмовників» сягнула 137 осіб. Так було програно відбірковий євротурнір. Врешті-решт, португальська футбольна влада пішла на амністію - і тих, хто був дискваліфікований, і тих, хто відмовлявся грати сам.

Таким чином, основними суперниками італійців лишилися шведи. Спершу команди зустрілися у Стокгольмі, де італійці несподівано програли - 0:1. Це був явно не їхній день - на початку матчу Роберто Манчині не реалізував пенальті. Після того, як Петер Ларссон відкрив рахунок, італійці, чию атаку очолював Віаллі, мали ряд чудових можливостей зрівняти шанси, а одного разу за шведів зіграла поперечина. Перша поразка "скуадри адзурри" - і ситуація в групі обернулася з ніг на голову. Але тут раптом залихоманило шведів, які почали втрачати очки на рівному місці - нічия з швейцарцями (1:1), поразка від португальців - 0:1, ще й на своєму полі, де вони до того не програвали.

Стикова зустріч у Неаполі мала все розставити по місцях. Португальці випереджали італійців на очко. Але в тих був у запасі домашній поєдинок із Португалією.

Навесні 1986 року виступи збірної СРСР, яка мала зіграти матчі фінальної частини Чемпіонату світу, а незабаром - цикл відбіркових матчів ЧЄ-88, м'яко кажучи, не вражали. Надто - на тлі блискучої гри київських динамівців, які завоювали Кубок Кубків. Цей контраст помітили зарубіжні журналісти (у нас, якщо й говорили, то "не для преси", і пошепки). Наприклад, після перемоги киян над празькою "Дуклою" газета "Млада фронта" писала: "Київське "Динамо" під керівництвом досвідченого і безкомпромісного тренера Лобановського є командою, яка перевершує за стилем і силою гру збірної СРСР". У футбольних колах ходили чутки про нібито написаного і переданого ЦК КПРС листа ветеранів радянського футболу, в якому ставилося питання про заміну тодішнього старшого тренера Едуарда Малафєєва Валерієм Лобановським. Починався час перебудови, і подібні листи "гуляли" по сторінках прогресивних видань.

Після товариського матчу збірної СРСР з командою Фінляндії, який наші футболісти відверто провалили, а Е.Малафєєв завірив багатомільйонну телевізійну аудиторію, що "все буде добре", терпець у чиновників від футболу урвався і вони звично для себе вдалися до оргвисновків. У газетах з'явилася коротка, суха інформація ТАРС наступного змісту: "Президія Федерації футболу розглянула питання про підготовку збірної країни до фінальних ігор чемпіонату світу 1986 року. Зважаючи на особисте прохання Е.Малафєєва, а також те, що до складу збірної країни входять 11 спортсменів команди "Динамо" (Київ), президія Федерації футболу СРСР звільнила його від обов'язків старшого тренера і рекомендувала призначити головним тренером збірної СРСР В.Лобановського". Зрозуміло, жодного "особистого прохання" не існувало, оскільки за добу до цього Е.Малафеєв тримався бадьоро, завіряючи уболівальників, що команда готова на "всі сто"і на чемпіонаті Європи гратиме у "щирий футбол".

Підсумки ЧС-1986 добре відомі. Продемонструвавши яскраву, сучасну гру, збірна СРСР, проте, не зуміла пробитися далі однієї восьмої, поступившись команді Бельгії. Попереду чекав важкий європейський цикл-1988, котрий команда провела під керівництвом В.Лобановського. Це був перший і останній міжнародний турнір, який йому судилося пройти з командою від початку й до кінця: від стартового матчу 24 вересня 1986 року в Рейк'явіку проти Ісландії - до фіналу з голландцями на Олімпійському стадіоні в Мюнхені 25 червня 1988 року.

Головним суперником, звичайно, була збірна Франції, яку всі пам'ятали за іскрометну гру й блискучі результати на кількох попередніх турнірах. Втрата ними очка в стартовому поєдинку в Рейк'явіку (0:0) дещо здивувала. Але там же залишила очко вже й збірна СРСР (1:1). Через два з половиною тижні збірна СРСР в блискучому стилі виграла у Парижі в команди, яка носила титул чемпіона Європи - 2:0. По голу в другому таймі забили київські динамівці Ігор Бєланов (для Бєланова той рік став "зоряним": йому вручили Золотий м'яч - як кращому футболістові континенту) і Василь Рац. У складі французів грали, зокрема, Батс, Болі, Фернандес, Тігана, Папен і Платіні. Можливо, це був найкращий матч збірної СРСР за всі часи її існування. Поразка морально надломила чемпіонів Європи. До того ж їхній лідер Мішель Платіні незабаром оголосив про те, що йде зі збірної, а потім - і з футболу взагалі. Цей день - 11 жовтня 1986 року - можна вважати закінченням епохи великої збірної Франції 80-х років. У відбірковому турнірі головний фаворит отримав лише одну перемогу у восьми матчах, забивши один гол.

Подібне, втім, траплялося й раніше: чемпіони Європи 1964 роки - іспанці «проїхали» повз фінальний турнір 1968 року, а італійці, які виграли першість 1968 року, задовольнялися лише попередніми зустрічами через чотири роки.