Світова література

СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА

викладач англійської мови та світової літератури, спеціаліст

Рецензент:

У роботі обґрунтовано вплив літератури на формування загальнолюдських цінностей, висвітлено питання щодо організації читацької діяльності, подано розробки уроків як зразок використання технології проблемного навчання, яка дозволяє формувати й розвивати пізнавальну активність учнів, їхнє логічне, критичне та творчо-аналітичне мислення.

Посібник спрямований допомогти в практичній діяльності.

Рекомендовано для фахівців та всіх, хто цікавиться питаннями виховання молоді засобами літератури.

Людина, щойно прийшовши у світ, жадібно пізнає його, бо того вимагає її єство, яке наділене невимовним бажанням жити й вчитися життю.

Доля людини великою мірою залежить від того, якими були її найперші вчителі цього нелегкого ремесла – життя. «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» [1, с.653]. Який же обов'язок і яку величезну відповідальність покладено на тих, хто є майстром дитячої душі, – на найближчих, найрідніших, найдорожчих… На тих, хто покликаний передати смолоскип життєвої мудрості майбутнім поколінням заради утвердження ідеалів добра й любові.

Ніщо так не виховує дитину, ніщо так не формує її світогляд, ніщо так не надихає, як мудре слово бабусі, дідуся, батька, матері і, погодьтесь, учителя…

Життя – це боротьба між силами добра і зла. Яскравим прикладом щодо цього аргументу є давня притча:

«Якось дідусь повідав своєму онукові одну істину буття:

− У душі кожної людини точиться боротьба, схожа на сутичку двох вовків. Один із них є прихильником зла: егоїзму, неправди, жорстокості. А інший вовк – прихильником добра: любові, миру, доброти, вдячності, милості, вірності.

Зворушений до глибини душі почутим, онук запитав:

− А який же ж із них перемагає врешті-решт, дідусю?

− А перемагає, онучку, той вовк, якого ти найбільше годуєш».

Життєва мудрість… Це багатотомна усна книга навчання й виховання, яка живе в людських серцях, яка постійно примножується і вдосконалюється. Життєва мудрість... Як часто людина черпає її із того, що написано пером.

Сім’я, школа, будь-який інший навчальний заклад повинні бути єдиним злагодженим механізмом, щоб докласти всіх можливих зусиль у вихованні та формуванні особистості, бо співпраця із взаєморозумінням – то велика сила, рушієм якої, безумовно, є любов – любов до людини, до життя, до своєї професії. Людина, яка на зорі життя росте й розвивається в атмосфері любові, щирості, доброти, чуйності, має великі переваги, які стають основою її подальшого життя. Це – як ті крила, що підставляє орел під своє дитя, яке щойно вчиться літати. Все, отримане в дитинстві і юності, вона візьме з собою в життєву подорож.

На сучасному етапі розвитку людства виховання особистості базується на морально-етичних принципах, тобто головним критерієм ефективності виховання є загальнолюдські цінності: категорії добра, справедливості, взаєморозуміння, любові, совісті.

На вчителя літератури суспільством покладена важлива місія: формувати особистість, яка вміє жити в соціумі, адаптуючись до життєвих реалій, обстоює власну точку зору і власну гідність, є активною, ініціативною, наполегливою в досягненні поставленої мети і водночас – співчутливою, доброю і милосердною. На цьому і базується основна ідея дослідження та її інноваційна значущість. І саме все це зумовлює актуальність обраної методичної проблеми: потреба суспільства в особистості із розвиненими компетентностями: соціальною, громадянською, освітньою. Я вважаю, що саме такими мають бути життєві пріоритети.

У наш час особистість вчителя дуже важко переоцінити. Адже він супроводжує людину упродовж певних років її життя, допомагає зрозуміти та усвідомити споконвічні життєві цінності та знайти і вибрати вірний шлях. Звичайно, на батьках лежить велика відповідальність у вихованні та розвитку дитини, проте вчителі продовжують цей процес, збагачують його, використовуючи при цьому свій педагогічний талант, свої вміння та неабияку майстерність. Вчитель повинен давати знання, бути вихователем і наставником.

Не секрет, що серед учнів професійно-технічних навчальних закладів частіше бувають діти з неблагополучних, малозабезпечених сімей, діти-сироти, діти з неадекватною поведінкою, низьким рівнем навчання і виховання. Та більшість із них щирі й добрі, такі, що швидше все сприймають серцем і душею. І, можливо, хтось із них через життєві труднощі та соціальні проблеми ще не встиг розпізнати самого себе і побачити в собі хоч якусь іскру таланту чи якісь особливі якості душі. Мені так хочеться, щоб вони змогли це зробити, нехай і в цьому, вже дорослому-таки, віці. Хтось колись сказав: «Людина все життя прагне розвиватися, знаходити щось нове. Отже, учитель на першому етапі пошуку− найкращий порадник і путівник до самопізнання, саморозвитку учня».

Я працюю в Лисянському професійному аграрному ліцеї на посаді викладача англійської мови та світової літератури і є класним керівником. Мій педагогічний стаж – 3 роки. Хтось, можливо, посміхнеться з такого «стажу», та я пробачу і, дозвольте, заперечу. Адже ті перший роки, вважаю, є фундаментальними для кожного, хто переходить міст від безперечно потрібної університетської теорії до життєвої практики…

Тернистий шлях удосконалення... Що це? Випробування, злети та падіння, сум і радість. Хто це не проходив? Але, тільки долаючи певні труднощі, людина розвивається.

Бажаю поділитися своїми переживаннями, напрацюваннями і все ж таки досвідом…

За педагогічне кредо обрала слова давнього мислителя і філософа Конфуція: «Перед людиною є три шляхи до пізнання: шлях мислення – найбільш благородний, шлях наслідування – найбільш легкий і шлях особистого досвіду – найбільш важкий». А моє життєве кредо закликає: «Люби життя і цінуй кожну його хвилину; шукай істину, шукай мудрість!»

Переді мною відкривається до цього часу незнаний і цікавий світ: перші учні, перші уроки, перші плани, перші виховні години і заходи, перші педради, наради; перші професійні невдачі і успіхи; перше знайомство з передовими технологіями, інноваційними методиками.

День у день зустрічаючись з учнями, пізнаючи їхні характери, я намагаюся зрозуміти їхні радощі і смуток, біль і щастя. Бо, вважаю, саме фактор людяності перш за все працює на авторитет вчителя і викладача. Крім того, слід зазначити, що вчитель повинен бути креативною, тобто творчою особистістю. Готовність педагога до творчого пошуку разом з учнями, уміння створювати атмосферу пізнання чогось залежить від його обізнаності, володіння арсеналом педагогічних умінь та навичок, знання предмета та глибокий інтерес до нього.

Учитель, який творчо підходить до реалізації своїх педагогічних здібностей, розвиває та зміцнює потенціал самоосвіти, повинен перебувати не тільки в самостійному творчому пошуку, а й в колективному, разом з учнями і колегами. Це, на мою думку, той ідеал, якого кожен з нас як педагог має прагнути. Впевнена, що, тільки дотримуючись вищезазначених принципів та будучи вчителем із щирим серцем, яке готове в кожну хвилину підтримати і зрозуміти учня, педагог може досягти професійного успіху.

Обрана науково-методична тема «Розвиток пізнавальних читацьких інтересів та формування загальнолюдських цінностей на уроках світової літератури» зумовлює визначення мети: створення оптимальних умов для успішної організації навчально-виховного процесу, спрямованого на підвищення рівня інтелекту і загальної культури учня.

Серед основних завдань у вирішенні науково-методичної проблеми визначаються такі:

1. Дослідження реального рівня якості знань учнів.

2.Розвиток творчого мислення особистості, навичок самостійного здобування знань та реалізації їх у своїй діяльності.

• 
  сприятлива психологічна атмосфера на уроці;
  
• 
  емоційний виклад матеріалу, авторитетна майстерність учителя;
  
• 
  психологічно-аналітичне дослідження творів у співпраці з учнями;
  
• 
  виконання завдань реферативного характеру та їх обговорення;
  
• 
  використання можливостей цифрових технологій, кіно.
  

• 
  інтерактивне навчання;
  
• 
  різнорівневе навчання;
  
• 
  евристичне навчання;
  
• 
  ігрове навчання;
  
• 
  проблемне навчання;
  
• 
  критичне мислення;
  
• 
  метод проекту.
  

У процесі роботи звертаюсь до алгоритму проблемного навчання, розробленого і запропонованого сучасною методикою:

1. Виокремити проблему з «фону».

2. Чітко сформулювати проблему.

3. Поставити проблемне запитання.

4. Створити проблемну ситуацію.

5. Знайти оптимальний (доказовий) спосіб її розв`язання.

6. У разі невдачі проаналізувати ситуацію і скоригувати

шлях розв`язання або реалізувати альтернативний.

Опираючись на методичні рекомендації провідних науковців з цієї інноваційної технології, на уроках застосовую різноманітні методи проблемного навчання:

Проблемність, звичайно ж, створюється постановкою проблемних запитань. Наприклад:

− Чому саме таку назву має твір?

– Чим можна пояснити...?

– Що змінилося б, якби…?

− Що стало відправною точкою…?

– Чому...? (З якої причини...?)

– Чим відрізняється... від...?

– Що поєднує... і...?

– Які умови необхідно створити, щоб...?

– Який висновок можна зробити?

– На якій підставі зроблено висновок?

− Працюючи з таким глибокопсихологічним твором та розглядаючи систему його образів, спробуйте дати відповідь на запитання : «У чому сенс життя?»

Такі проблемні питання спонукають учнів мислити, передбачають висунення гіпотез і виникнення дискусії, навчають робити висновки і допомагають отримувати певні життєві уроки. Вважаю, що саме така методика неабияк допоможе дослідити обрану мною науково-методичну тему, бо в процесі роботи переконалась, що проблемні ситуації на уроці сприяють розвитку певних розумових здібностей та аналітичного мислення учнів; навчають робити висновки та толерантно вести дискусії; спонукають вдумливо читати літературні тексти. А такі фактори, як цікавість, дух змагання, емоційний вплив, сприяють підвищенню рівня пізнавальної активності учнів, що дуже допомагає мені як вчителю у навчально-виховному процесі.

Беручи до уваги реалізацію цілей проблемного навчання, у процесі роботи використовую такі типи уроків: урок-пошук істини; урок-дослідження; урок-диспут; урок-роздум; урок-відкриття; урок-діалог, урок-семінар.

Проблемне навчання на уроках світової літератури здійснюю різними способами. А саме: діалогічний і монологічний виклад знань, евристична бесіда, пошуково-самостійна робота учнів, навчальна дискусія та учнівське дослідження тощо. Враховуючи те, що кожен сприймає літературний твір по-різному емоційно, переконалась, що вирішення літературної проблеми не може бути однозначним. А тому на уроці всі думки мають право на існування з однією умовою: вони повинні бути доказовими. Наприклад: «Я переконаний, що…, тому що…». (Додається розробка уроку-роздуму «Система образів роману «Злочин і кара», значення і символіка його назви» як зразок використання технології проблемного навчання. Стор.− 13)

Отже, впровадження компонентів проблемного навчання на уроках світової літератури дає певні результати. Зокрема, розвиваються пізнавальні читацькі інтереси, удосконалюється мовленнєва культура, активізується розумова діяльність, формується життєва здатність до самореалізації в різних сферах суспільного життя. Під впливом процесу аналітичного мислення формується система загальнолюдських цінностей, що й передбачено основною ідеєю науково-методичної теми досвіду.

Висновок

Отже, сучасне суспільство – епоха постмодернізму – та стратегія розвитку освіти вимагають, щоб на зміну пасивному учню прийшов учень, який володіє вмінням творчо і аналітично мислити, самостійно здобувати знання; прагне вдосконалюватись як особистість, що вміє жити в соціумі; володіє загальнолюдськими цінностями.

Відповідно змінюються й вимоги до вчителя: він повинен стати мудрим керманичем навчального процесу, творчим організатором пізнавальної діяльності, авторитетним порадником, який би створив належні умови для сприйняття світу учнями, для реалізації принципів сучасної освітньої галузі та національного, полікультурного й морально-етичного виховання. Та, попри все, пам'ятаймо, що все у світі починається з любові. Тільки любов до життя, до людей, до своєї професії може стати тією рушійною силою, що допоможе здолати всі труднощі й негаразди, досягути поставленої мети та відчути насолоду буття.



Список використаних джерел:

1. Артемчук Г.І. Методика організації науково-дослідницької роботи: навчальний посібник для студентів та викладачів вищих навчальних закладів. – К., 2000. – 150 с.

2. Волощук Є. В. Проблеми вивчення зарубіжної літератури XX століття в школі // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2006. — № 11. — С. 39-41.

3. Волощук Є. В. Час збирати каміння (Про оновлення концепції та шляхи подальшого розвитку предмета «Зарубіжна література») //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2006. №2. — С. 12-17.

4. Гонташ Г.Є. Формування творчої особистості // Всесвітня література . – 2003. – №5.– С.13-16

5. Заболотний О. – Як знаходити знання? / Організація науково- пошукової дослідницької діяльності учнівської молоді // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та коледжах. – 2003.– №2. – С.94-106.

6. Куцевол О. М. Методика уроку компаративного аналізу // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2004. — № 10.— С. 2-4.

7. Куцевол О. М. Методична творчість учителя літератури — потреба сучасної школи // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2005. — № 6. — С. 9-14.

8. Мірошниченко Л. Ф. Актуальні проблеми методики викладання світової літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2005. — № 6.

9. Наливайко Д. Наука, яка дедалі більше визначатиме методику викладання літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 1997. — № 3. — С. 42.

10. Наливайко Д.С. Спільність і своєрідність. Українська література в європейському контексті. — К., 1988.

Електронні джерела:

1.http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Tvo/2012_3/029.pdf

2.http://tonkonog.com.ua/content/novitni-tehnologiyi-yak-zasib-provedennya-suchasnogo- uroku-svitovoyi-literaturi

3. http://scientist.org.ua/praktychna-znachymist-i-teoretychna-znachuschist-roboty.html

А. Луначарський

Як часто ми не розумієм сенс життя −

І в марноті воно собі спливає,

Та забуваєм, що немає вороття, −

І просто час даремно витрачаєм.
Буває, не під силу нам змагатись

У боротьбі, що між добром і злом,

Та треба жити… жити … сподіватись…

І нести те, що зовемо хрестом.

Потім вчитель продовжує:

− Сьогодні ми продовжуємо роботу над романом Федора Михайловича Достоєвського «Злочин і кара». Працюючи з таким глибокопсихологічним твором та розглядаючи систему його образів, ми спробуємо поміркувати над таким вічним запитанням : «У чому сенс життя?» Таким є проблемне запитання нашого уроку. (Проблемне запитання обов'язково записане на дошці)

Кожен із вас отримав домашнє завдання (враховуючи індивідуальні можливості учнів, рівень їхньої успішності та відповідальності, вчитель заздалегідь надає матеріали для підготовки до уроку, щоб тема була якомога краще висвітлена, щоб учні отримали якомога більше знань та розвивалось їх зв'язне мовлення). Тож, щоб пригадати сюжет твору, вислухаємо ваші повідомлення.

Сюжет роману «Злочин і кара» − це рух свідомості героя від злочину до покарання, від бунту до упокоєння. Бідний психічно неврівноважений колишній студент Родіон Раскольников мешкає в крихітній кімнатці практично без засобів для існування й виношує у своїй голові «величні» ідеї. Відмовляючись від будь-якої допомоги, навіть від допомоги свого товариша Разуміхіна, він задумує вбити й пограбувати стару лихварку, в якої позичав гроші під заставу. Його охоплює відчуття, що це вбивство — веління вищої сили, набагато сильнішої від нього самого. Щетоді, коли вбивство планувалося, Раскольников знайомиться із Семеном Захаровичем Мармеладовим, безпросвітним пияком, який розтринькав усе невелике майно родини. В цей час Родіон отримує листа від своїх родичів із провінції. Мама й сестра повідомляють, що незабаром приїдуть у Петербург, де збираються обговорити з ним плани сестриного одруження.

Після певних вагань Раскольников урешті-решт зважується, пробирається в помешкання Альони Іванівни й убиває її сокирою. Убиває він також свояченицю лихварниці Лізавету, яка на своє лихо зайшла в кімнату, де здійснювалося вбивство. Раскольникову, незважаючи на гарячковий стан, щастить вибратися з помешкання непоміченим. Однак, у гарячці, не спроможний ясно мислити, він встиг захопити тільки кілька предметів і трішки грошей, залишивши майже весь капітал старої недоторканим.

Гарячковий стан продовжується і після вбивста, Раскольникова охоплює страх. Він ховає украдене під каменем і відчайдушно намагається відчистити свій одяг від крові й будь-яких інших слідів злочину. Під кінець дня, після візиту до Разуміхіна, лихоманка звалює його з ніг. У гарячці чергуються темні й світлі періоди. Раскольников діє так, наче бажає себе видати. Коли в його присутності починається розмова про вбивство лихварниці, він реагує дивно. Раскольников бродить Петербургом, привертаючидо себе дедалі більшу увагу. Під час цих блукань він бачить, як його недавнього знайомого Мармеладова збиває карета. Родіон кидається на допомогу, а потім віддає решту своїх грошей родині. Так він знайомиться із донькою Мармеладова Сонею, яка заради сім'ї змушена була стати повією.

Прибувають мама Раскольникова і сестра Адотья Романівна, вона ж Дуня. Досі Авдотья працювала гувернанткою в сім'ї Свидригайлових, але Аркадій Іванович Свидригайлов змусив її покинути роботу. Свидригайлов спокусився на красу Дуні, тож він запропонував їй розкішне життя, якщо вона з ним утече. Тому Авдотьї довелося піти з посади, залишивши свою родину без грошей. Потім вона зустріла Петра Петровича Лужина, людину скромного рангу й скромних статків. Лужин зробив дівчині пропозицію одружитися з ним і таким чином врятувати маму й себе від скрути, тільки зробити це треба швидко, не задаючи запитань. Саме через це мама й донька приїхали у Петербург – зустрітися з Лужиним і отримати згоду на цей шлюб від Родіона. Лужин відвідує Раскольникова тоді, коли він лежав у гарячці. Родіон і чути не хоче, щоб сестра пожертвувала собою заради родини.

Далі в романі з'являється детектив Порфирій Петрович, який, виходячи чисто з психологічних міркувань, починає підозрювати Раскольнікова у вбивстві. Водночас між Родіоном і Сонею Мармеладовою зав'язуються чисті стосунки. Хоча Соня повія, вона сповнена християнських чеснот, а на шлях проституції її штовхнули родинні злидні. Раскольнікову з допомогою свого товариша Разуміхіна, вдається запобігти шлюбові Авдотьї з ницим Лужиним. Тут з'являється Свидригайлов – він приїхав із провінціі у Петербург з метою знайти Авдотью. Він розповідає, що його дружина мертва й хоче дати Авдотьї велику суму грошей, не вимагаючи нічого в обмін. Але вона твердо відмовляється, підозрюючи підступ.

Порфирій Петрович продовжує відвідувати Раскольникова й незабаром починає розуміти мотиви злочину. Його впевненість у тому, що він знайшов убивцю, зростає, але речових доказів у нього немає. Раскольников збентежений, хоча знає, що доказів нема, й засудити його не зможуть. Він на межі признання. Врешті Родіон шукає підтримки в Соні, й зізнається у злочині їй. Випадково у сусідній із Сониною кімнаті поселився Свидригайлов. Він чує зізнання. Зустрівшись із Раскольниковим, він говорить, що може використати підслухану інформацію протии Родіона, але водночас розповідає, що й сам винен у злочині – він нещодавно вбив свою дружину.

Соня радить Раскольникову зізнатися. Свидригайлов тим часом намагається спокусити й зґвалтувати Авдотью, однак Авдоться зуміла вмовити його пожаліти її. На ранок Свидригайлов чинить самогубство. Того ж ранку Раскольников ще раз іде до Соні, яка вмовляє його очистити свою душу зізнанням. Він вагається, він розуміє, що знову проти нього немає жодних доказів, але вмовляння Соні беруть гору.

В епілозі розповідається про те, що Раскольникова зусуджено на каторгу в Сибір. Соня їде з ним. Авдоться одружується з Разуміхіним, і вони живуть щасливо. А от муки в душі Раскольникова продовжуються і в Сибіру. Тільки згодом, завдяки Соніному коханню й турботі, починається його духовне очищення й відродження.

«Злочин і кара» — розповідь про душевні муки й етичні дилеми Родіона Романовича Раскольнікова, бідного колишнього санкт петербурзького студента, який виносив і здійснив задум убити стару жінку лихварницю з метою забратиїї гроші. Йому здавалося, що з грошима він зможе здійснити добрі справи, чим спокутує свій злочин, водночас світ позбудеться нікчемного паразита. Раскольніков бажає також переконатися в тому, що деякі вибрані люди можуть і навіть мають моральне право на вбивство. Він порівнює себе із Наполеоном Бонапартом і вірить, що злочин, здійснений із шляхетними мотивами, простимий, але йому довелося довідатися, що він … «не Наполеон». "Злочин і кара" – не лише вражаюче трагічне відтворення життя. Це йзвернення до людського сумління та розуму.

– Однією з позицій естетики Достоєвського є бажання розкрити сутність людини. Адже він писав: «Людина є таємницею. Її потрібно розгадати…І я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною».

Роман Ф.М. Достоєвського «Злочин і кара» викликало до життя саме життя. Життя підказало автору роману його головних персонажів. Складним і суперечливим постає в романі духовний світ людини. Але письменник писав: «У нещасті яснішає істина». Можливо, тому він проводить своїх героїв через випробування, страждання, щоб відкрилася їм істина, а отже і нам, читачам.

В романі налічується близько 90 персонажів. Але серед усього їх розмаїття виділяється декілька, які мали найбільший вплив на хід думок Родіона Раскольникова − головного героя роману «Злочин і кара». Безумовно, ці герої підпорядковані одній меті – меті всебічного і повного розкриття саме його образу.

Умовно їх можна поділити на дві групи: це «антиподи» і «двійники» головного героя. Двоїстість – характерний прийом зображення у Достоєвського. Двоїстість реалізується, по-перше, через роздвоєність свідомості героя. У ньому ніби живее двоє: один за інстинктом прагне допомагати, рятувати принижених і потерпаючих людей, а другий, розсудливий, цинічно аналізує вчинки першого й піддає їх критиці. По-друге, в романі ціла низка героїв, які так чи інакше інтерпретують обидві названі сторони особистості Раскольникова. Ми ж розглянемо найвиразніші образи роману – образи, які найбільше вплинули на хід думок Родіона Раскольникова. .

2. Робота з роздатковим матеріалом.

Вчитель. У кожного з вас на столі є схема «Антиподи» та «двійники» Раскольникова. «Двійниками» Раскольникова є Лужин і Свидригайлов (вони відображають темний бік його особистості та прояви його "теорії), а «антиподами» є Соня, Разуміхін та Порфирій Петрович ( вони відображають світле в головному героєві).

Саме у спілкуванні з ними він знаходить підтвердження або спростування своєї теорії, яка полягала в такій філософії, як «кров по совісті».

(Зачитується цитата з хрестоматії: ст. 155, від слів «Я б цю …бабу вбив і пограбував…» до слів «бо баба та – істота шкідлива»).

Хоча злочин Раскольникова – це виклик нелюдським законам світу, проте виправдати його не можливо.

Отже, ми сказали, що у спілкуванні з тими чи іншими героями твору Раскольников знаходить підтвердження або спростування своєї теорії. Саме через це роман «Злочин і кара» названий критиками поліфонічним.

Які ж вони, герої роману «Злочин і кара»? Звернемося до тих повідомлень, які ви на сьогодні підготували.

Лужин, на відміну від Раскольникова, не піде вбивати, але не через високі моральні якості, а через те, що звик усе робити чиїмись руками, зберігаючи бездоганний моральний вигляд і респектабельність. За його "економічною" теорією, можна піти на будь-що заради власної вигоди, зиску. Не випадково Раскольников одразу відчув: якщо довести до логічного кінця міркування Лужина, то вийде, що людей і вбиватиможна. Отже, виходить, цей Лужин живе за його теорією про виняткову особистість, Наполеона, якому все дозволено.)

Свидригайлов, почувши сповідь Раскольникова перед Сонею, зазначив, що вони з Родіоном "одного поля ягоди". Але, на відміну від Раскольникова, Свидригайлов не мучився питанням про те, чи справді так влаштований світ нерівності. Він жив за теорією про вседозволеність для тих, хто має гроші і владу. І тільки рішуче "ні" Дуні та її постріл змусили побачити: не все можна купити. Більше того: те, що продається, автоматично стає не справжнім. Так перед ним розкрилася прірва, до якої давно впало його життя, може, тому він і вчинив самогубство.

Саме Соні Мармеладовій, її вірі та її безкорисливій любові зобов'язаний Раскольников своїм духовним відродженням. Її велика любов, стражденна, але чиста душа, яка здатна навіть у вбивці побачити людину, співпереживати йому, мучитися разом з ним, врятували Раскольникова. Так, Соня− "блудниця", як пише про неї Достоєвський, але вона була змушена продавати себе, щоб врятувати від голодної смерті сім′ю. Хоча це, звичайно, не виправдання для віруючої людини. Та у своєму жахливому становищі Соня зуміла залишитися людиною. Пияцтво і розпуста не торкнулися її, хоч і бачить навколо себе тільки п'яні сварки, чвари, хвороби, розпусту і горе людське. Терпіння Соні і її життєва сила багато в чому походять від її віри. Вона вірить у Бога, у справедливість всім серцем, не вдаючись в складні філософські міркування.

Достоєвський протиставляє смиренність Соні бунту Раскольникова. Згодом Родіон Раскольников, не прийнявши розумом релігійності Соні, серцем вирішує житии її переконаннями.

4. Разуміхін.

Разуміхін − друг Раскольникова, який цінував у ньому доброту, працелюбність, талант. Це свого роду можливий шлях розвитку й життя головного героя. Не випадково саме його обирає Дуня, сестра Раскольникова, собі до пари.

Порфирій Петрович − слідчий, який веде справу про вбивство лихварки, − людина розумна, як і сам Раскольников. Не випадково їхні роздуми збігаються, вони мають однакову логіку. Але Порфирій Петрович оцінює факти з точки зору закону, яким керується в житті. Це, можливо, кар'єра самого Раскольникова, якби він обрав шлях, яким ішов Порфирій Петрович.

– Попрацювавши над романом Достоєвського «Злочин і кара», проаналізувавши вчинки героїв, спробуймо дати відповідь на те проблемне запитання, яке ми поставили на початку уроку: «У чому ж сенс життя людини?» Як ви думаєте? (Відповіді учнів)

1. Сьогодні на уроці я ….

2. Отримав(ла) уроки життя від … .

3.Я відчув(ла)… .

4. Усвідомив(ла)… .

5. Вдячний(а)… .

Під звуки мелодії Туссена «Ностальгія» вчитель говорить такі слова:

Не забуваймо, що звемо життям:

Це мить, що між минулим і майбутнім.

І пам'ятаймо, в чому сенс буття:

Щоб за життя міг кожен вдячним бути…

з навчальної теми