«Святі рівноапостольні брати Кирил та Мефодій». «Аз боуки вєди глаголи добро єсьм…»

За задумом рівноапостольних Кирила та Мефодія ці фрази з назв літер мали слугувати своєрідним нагадуванням школярам, задля чого вони мають їх вивчити. Такий самий зміст присутній і в Глаголиці і в Кирилиці, що говорить про єдність їхнього походження. Окрім того, це свідчить ще й про те, що творці першої слов’янської абетки уже перший напис у ній перетворили на настанову, де викладені основні принципи оволодіння мовою разом із моральними приписами.

Впродовж століть точиться суперечка між істориками, ким були за походженням рівноапостольні Кирило і Мефодій: греками чи слов’янами? Однозначної відповіді досі немає. Російська імператриця Єкатерина ІІ, німкеня за походженням на ім'я Софія Фредеріка Августа Анхальдт- Цербтська у своїх «Записках стосовно російської історії» писала:

У 860 р. у листах патріарха Фотія вперше згадується, що руси взяли в облогу Константинополь. І хоч напад давньоруської дружини був відбитий, але патріарх зрозумів, що єдиним способом уникнути нової подібної небезпеки є навернення русинів до християнства і втягнення їх у сферу візантійського впливу. І саме тоді викристалізувалася потреба перекладу слов’янською Святого Писання. На допомогу Кирилу патріарх Фотій залучає його старшого брата Мефодія, який перед тим уже встиг відслужити імперії воєводою у Струмській області в Македонії, а потім прийняв чернечий постриг і став ігуменом монастиря на горі Олімп. Він відправляє їх з православною місією до Хазарського каганату. Дорогою ж вони заїздять до Херсонеса, де за переданням знаходять мощі св. Климента і, як сказано у «Паннонському житії» св. Кирила, Євангеліє і Псалтир, викладені «роуськими буквами». Які саме були ці «роуські букви» - невідомо, тексти з руськими письменами не збереглися. Мощі ж св. Климента у подальших стосунках з папою римським стануть святим братам у нагоді. Якраз тоді загострилися суперечки між Візантією і Римом. Римський папа Миколай І був незадоволений діяльністю Константинопольського патріарха, бо вважав, що тільки він є наступником Ісуса Христа на землі та главою Церкви, і що Святе Писання може існувати лише в латинському і грецькому перекладах.

На початку 60-х рр. болгарський цар Борис підтвердив союз своєї держави з імператором Священно-Римської імперії Людовіком ІІ і обіцяв йому прийняти християнство з рук франкського духовенства. Для Візантії це було неприйнятно, бо таким чином розповсюджувався вплив Рима до кордонів Фракії і Македонії. У 864 році імператор Михайло спрямував у Болгарію велике військо і флот. Борис, армія якого була слабка через неврожай і голод в країні, відправив делегацію до Константинополя з обіцянкою прийняти християнство в Візантії і відмовитися від союзу з франками. Його духівником став св. Мефодій. І в хрещенні, що відбулося у 865 році царя Бориса було названо Михайлом на честь візантійського імператора, що у символічний спосіб підкреслювало цілковите упокорення Болгарії перед Візантією.

З 862 року розпочалася напевне чи не найважливіша місія їхнього життя. На прохання моравського князя Ростислава, вони були послані візантійським імператором до Моравії, задля наставляння моравців в істинах віри і саме слов’янською мовою. Хоч за століття перед тим латинські місіонери принесли були слово Христове до Моравії та Паннонії, але народ лишався непросвіченим, бо не розумів богослужінь, що правилися винятково латиною. Натомість Кирил та Мефодій принесли з собою до Моравії вже перекладені ними тексти Святого Писання. Дуже швидко місцеве священство стало переходити на богослужіння церковно-слов’янською мовою. Було створено кілька шкіл і відкрито багато нових церков, де правилося і проповідувалося по-слов'янськи. Це не сподобалося католицьким священикам. І папа Миколай І викликав Кирила та Мефодія на суд до Рима. Коли ж вони прибули туди, Миколай І вже помер, а його наступником став Адріан ІІ, котрий, дізнавшись, що святі брати несуть з собою мощі св. Климента – четвертого римського папи після апостола Петра, зустрів їх урочисто біля міської брами. Кирил підніс йому Євангеліє у перекладі слов'янською мовою. І папа Адріан на знак схвалення поклав його на престол у храмі св. Марії. У Римі св. Костянтин занедужав і передчуваючи свою смерть за 50 днів до кончини прийняв схиму з іменем Кирил. 14 лютого 869 року св. Кирил упокоївся у віці 42 років. Відходячи до Бога, Кирил заповідав брату своєму:

У 1980 році Папа Іван Павло II оголосив святих Кирила та Мефодія «покровителями» Європи. Так, могутній інтелект, стоїчна мужність і непохитна віра двох братів – Кирила і Мефодія спричинилася до того, що більшість слов'янських народів і досі пише ними придуманими літерами і складає картину світу за їхньою граматикою і їхніми правилами.