Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія



бет10/19
Дата21.06.2016
өлшемі2.89 Mb.
#151035
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19

Ключові слова: філософська термінолексика, категоризація, поняття сутності, семантичні трансформації.
В статье рассматриваются семантические трансформации слова das Wesen, которое в философской терминолексике немецкого языка обозначает понятие сущности. Анализируется значение этой лексемы на предкатегориальном этапе, исследуется его дальнейшее семантическое развитие, в частности сделаны выводы о том, философская категоризация понятия das Wesen оказала непосредственное влияние на формирование современной структуры лексемы das Wesen.

Ключевые слова: философская терминолексика, категоризация, понятие сущности, семантические трансформации.
The article deals with the semantic transformations of the word das Wesen, which denotes the concept of essence in philosophical terminological vocabulary. It analyzes this lexeme on the pre-categorial level, it researches its further semantic development, particularly there are the conclusions that philosophical categorization of the notion das Wesen has influenced the formation of the lexeme’s das Wesen modern structure.

Key words: philosophical terminological vocabulary, categorization, concept of essence, semantic transformations.
Сьогодні все більшу увагу лінгвістів привертають так звані “Fachsprachen” або ж “Languages for special purposes”, а об’єктом вивчення стають як підмови тих чи інших наук і галузей промисловості в цілому, можливості їх систематизації та перекладу, так і окремі терміни цих підмов. Актуальність таких досліджень визначається, з одного боку, все вужчою спеціалізацією наук, з іншого – їх інтеграцією та все більшою популяризацією наукового знання, що призводить до активного проникнення наукової термінології в повсякденний мовленнєвий вжиток широких верств населення. Дослідженню професійних підмов присвячені роботи таких сучасних мовознавців, як В. Лейчик [9], О. Пчелінцева [10], Г.-Р. Флук [18], Т. Рьольке [22], Л. Гоффманн [17] та ін.

Особливий інтерес викликає, на наш погляд, підмова філософії, адже система філософських категорій і понять традиційно впливала і далі позначається на формуванні як загальнонаукового категоріального апарату, так і на процеси термінотворення окремих наук. Крім того, актуальність дослідження філософського понятійного апарату зумовлена широким інтересом до філософського знання в інтелектуальних колах та активним використання філософських понять у неспеціалізованому мовленні, не кажучи вже про необхідність опанування філософського мислення та, відповідно, мови філософії як елементу загального розвитку особистості. Дана стаття присвячена особливостям семантичного становлення німецької філософської лексики германського походження на прикладі лексеми das Wesen, що позначає поняття сутності. Теоретичною основою статті послужили праці О. Карпової [6], Т. Харитонової [13], В. Турчина [11], Й. Вайсгербера [3], К. Драгова [4] та ін.

Цікавий та змістовний аналіз загально-історичних тенденцій розвитку філософської підмови німецької мови подає професор Лотар Гоффманн у відповідному розділі фундаментальної праці “Fachsprachen = Languages for special purposes” [17, р. 1321–1334]. Учений вказує, між іншим, на таку проблему розгляду філософської мови як значний вплив на неї природничих наук, а також соціології, теоретичної економії, психології; підкреслює він і тісний зв’язок лексичного оформлення того чи іншого філософського твору з його синтаксичними особливостями та загальною літературною формою [17, р. 1321].

Проте дослідження власне філософської лексики наразі потребує подальшого аналізу. Зокрема, малорозробленими залишаються питання щодо шляхів категоризації тих чи інших філософських понять конкретних мов, а також семантичні процеси, що передують їм. Семантико-історичні дослідження філософської лексики дозволили б, по-перше, поглибити розуміння взаємозв’язків філософських понять, по-друге, з’ясувати способи формування філософської лексики, що, у свою чергу, сприяло б розробці одного з фундаментальних питань мовознавства – про зв’язок мови з мисленням.

Мовознавці різних країн неодноразово проявляли інтерес до специфіки абстрактної лексики та до семантичних закономірностей процесу переходу від конкретних понять до абстрактних, яким супроводжується все більше осмислення значень [2, с. 214]. Так, питання щодо зміни та абстрагування значень піднімав І. Бодуен де Куртене, С. Кацнельсон, І. Кобозєва, абстрактна лексика стала предметом досліджень таких сучасних мовознавців, як Л. Ахмерова, А. Вежбицька, О. Грищук, Н. Медведовська, І. Новицька та ін. Перехід слова від чуттєво-предметного до абстрактного значення цікавий тим, що він продовжує природний семантичний рух слова як такого, адже цей рух визначається насамперед узагальненням, зростанням ступеня інваріантності [7, с. 9–10], тобто саме тими процесами, які й призводять до виникнення абстрактних понять. Філософське ж поняття є свого роду точкою екстремуму цього руху, в якій він реалізується найвищою мірою, тому вивчення семантичних шляхів утворення філософських понять багато в чому було б здатне прояснити питання про співвідношення значення та поняття, а також питання про закономірності інтегративних процесів, що відбуваються в колективній свідомості мовців та призводять до якісного розвитку значень слів.

Особливу роль у становленні загального філософського категоріального апарату відіграє філософська лексика німецької мови, адже німецька філософія протягом кількох століть посідала центральне місце в розвитку світової філософської думки, а представники класичної німецької філософії – І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейербах – зробили значний внесок у розробку фактично всіх основних проблем філософії, підсумувавши напрацювання античності, французького механістичного матеріалізму та англійського суб’єктивного ідеалізму. Тому дослідження філософської підмови німецької мови заслуговує на пильну увагу як філософів, так і мовознавців.

У статті за мету було поставлено дослідити лінгвістичні особливості процесу категоризацій німецького слова das Wesen, що позначає поняття сутності, та вплив цього процесу на трансформації семантичного об’єму слова.

Поняття сутності з давніх часів є невід’ємним у філософії. Розподіл категорій сутності та явища характерний ще для мислителів античності. Вже для Арістотеля сутність була тісно пов’язаною з поняттям, оскільки відділити її від явища можливо не в спогляданні, а лише під час мислення [12, с. 168–170]. Пізніше філософи різних напрямів і течій теж звертались до поняття сутності. Неабияку роль у з’ясуванні цієї проблеми відіграли німецькі вчені: Й. Мікраеліус, Г. Лейбніц, Г. Білфінгер, Й. Готшед, Г. Рабенер,  К. Крузіус, І. Кант, Й. Гердер, Ф. Шіллер, Й. Фіхте, Г. Гегель, Ф. Шеллінг, Л. Фейербах, К. Маркс та ін. Німецькі дослідники продовжили філософську традицію античності, про що свідчить історія самого слова das Wesen, що позначає поняття сутності в німецькій мові. Варто зазначити, що вживання поняття das Wesen різними німецькими мислителями нерідко призводило до дискусій між ними. Проте дослідження лінгвістичних аспектів цього слова здебільшого обмежуються стислими викладами його найближчої етимології у тематичних роботах соціологів та філософів (Л. Бомфім, О. Дж. Мост, П. Флоренський та ін.). Однак, на нашу думку, дослідження семантичного становлення поняття das Wesen дозволило б узагальнити можливі семантико-історичні схеми формування німецької філософської лексики.

Іменник das Wesen за походженням є субстантивованим інфінітивом від середньоверхньонімецького wesen [19]. Це слово відповідно походить від індоєвропейського кореня *hwes-, *aues-, що мало значення “sein, weilen, leben” (бути, знаходитися, жити) і “übernachten, schlafen” (ночувати, спати) [20; 21].

Спочатку слово wesen означало “перебування”, проте пізніше набуло значення “місце перебування, місце проживання”, що закріпилося в середньоверхньонімецький період [15, p. 511]. Аж до XVII ст. іменник wesen часто вживався на позначення житла, будівлі, дому, господарства, поселення, міста тощо. Згодом у писемній мові почали використовувати такі його значення, як “сільська ділянка”, “господарство” [15, p. 511]. Рідше в давньоверхньонімецький період das Wesen означало “існування, буття, життя”, проте в середньоверхньонімецький період вживається частіше і до XVIII ст. стає загальноприйнятим.

У XIV–XV ст. слово wesen, очевидно під впливом ужитку дієслова wesen з певними якісними означеннями, набуває значення “властивість, характер”, що в XVI ст. переходить у “стан” (наприклад, in [gutem] wesen halten – підтримувати в хорошому стані) [15, p. 511]. До XVII ст. згадана лексема часто використовується на позначення “статусу” або “соціального положення”. У пізньому середньоверхньонімецькому періоді слово означало “спосіб життя”, потім на основі цього – “дії, вчинки, поведінка”. Останнє значення було панівним у ранньому верхньонімецькому періоді. Пізніше das Wesen набуло іншої семантики – “характер, вдача людини”, що також використовувалось і для позначення національних особливостей (наприклад, deutsches wesen) [15, р. 512].

У XVI–XVIII ст. слово означало “суспільний порядок, суспільство, суспільні відносини” [15, p. 512]. Також wesen використовувалося на позначення абстрактних предметів чи явищ; звідси складні іменники Bauwesen, Flugwesen, Finanzwesen та ін.

Ще однією важливою семантичною складовою цього слова було значення “органічна субстанція тваринного чи рослинного походження”, що постало від “речовина, субстанція, матерія”. Це значення розвинулось наприкінці середньоверхньонімецького періоду і зумовило одне із тих значень слова das Wesen, які збереглись до сьогодні – “жива істота”. Семантична структура слова різко змінюється у XVIII ст. Основними стають різноманітні варіації двох значень: “суть, природа речі” і “поведінка, характер людини”, перше з яких набуває характеру семантичного ядра das Wesen [15, p. 512], яке стало основою філософського поняття суті.

Значення “суть, сутність, єство” фіксується у XIV ст. і має теологічне походження. Спочатку воно використовувалося лише на позначення Бога. У середньовіччі вважалось, що тільки у Бога сутність збігається з буттям, тобто є абсолютною. Варто звернути увагу на те, що значення “сутність” слово das Wesen набуло, як вказують брати Грімм, калькуванням способу творення німецьких слів з латини і грецької мови (essentia й ουσια відповідно), тобто шляхом субстантивації дієслова [15, p. 511]. І хоча спочатку вживався не субстантивований інфінітив, а інші типи віддієслівних утворень – uuesinî, uuesantî, eouuesanti, uuist – проте в так званій “містичній літературі” середньоверхньонімецького періоду для цього значення вже було введене слово wesen, яке збереглося в теологічній літературі пізнього середньоверхньонімецького і раннього нововерхньонімецького періодів. Wesen набуває одночасно й інших значень, наприклад, латинських “substantia”, “essentia”, тобто “субстанційність”, “речовина, матеріальна субстанція, матерія” [15, p. 511]. До кінця XVII століття значення “сутність” залишається для слова das Wesen досить рідкісним.

У XVIII ст. Крістіан Вольф популяризував поняття “суть” у сформульованій ним самим формі: “те, в чому знаходиться причина всього іншого, що притаманно речі, називається суттю. Отже, хто пізнає суть речі, той може вказати причину всього, що їй притаманне” [16]. Після цього значення “сутність” набуває поширення.

Так був знайдений вдалий німецький відповідник для позначення поняття сутності, причому це було не запозичення з латини “Essenz”, яке і досі зберігає крім свого прямого значення “есенція”, “екстракт” значення “сутність” [14], а було слово германського походження. І важливо те, що воно досить швидко поширилось серед мислителів Німеччини. Так, уже І. Кант, пояснюючи різницю між природою та суттю речі, вживає слова Natur і Wesen (за І. Кантом, ця різниця полягала в тому, що природа речі – це внутрішній принцип її буття, у той час як сутність речі – внутрішній принцип можливості цієї речі) [15, 567].

Використання слова das Wesen у філософських творах призвело до того, що основним його значенням стало саме “сутність”. Пізніше ми знаходимо це значення у працях із природничих та гуманітарних наук, у поезії і літературознавстві, художній літературі тощо. Активне вживання слова das Wesen зі значенням “сутність” триває і в XIX і XX ст.: вчені, поети і письменники (серед яких Е. Гофман, Й. Гете, О. Гумбольдт, Е. Мюзам) у своїх працях не лише вдаються до цієї семантики слова, але й часто супроводжують його вживання пошуком дефініції сутності та способів її пізнання, використовуючи власні міркування над цією проблемою.

Починають з’являтися численні мовні звороти зі словом das Wesen у значенні “substantia, essentia” – es gehöret zum wesen der sache (щось належить до сутності речі), dem wesen nach (по суті), das wahre, eigentliche und namentlich das innere wesen einer sache (дієва, справжня і власне внутрішня сутність речі), das wesen der dinge (суть речей), dem wesen einer sache widerstreiten (суперечити сутності речі) тощо [15, p. 570].

Не викликає сумнівів той факт, що саме протягом XVIII ст. слово das Wesen, яке раніше налічувало цілий спектр значень (“житло”, “господарство”, “існування”, “суспільний лад”, “соціальний статус”, “характер”, “вдача”, “поведінка”), набуло свого семантичного ядра, основою якого стало значення “сутність”. Очевидно, вирішальним фактором у цьому семантичному процесі було поширення вживання слова das Wesen у значенні, запозиченому з філософського мікроконтексту. Порівняймо описану структуру значень цього слова зі спектром значень, наданих словником сучасної німецької мови Берлін-Бранденбурзької академії наук (далі – DWDS) [14]. DWDS подає такі значення:

1. Вирішальне, основне, корінне:

1.1. Cукупність вирішальних внутрішніх властивостей речі, що становлять особливість її виду: das Wesen einer Sache erkennen, etwas liegt im Wesen einer Sache.

1.2. У філософії: категорія в численних напрямах. У діалектичному матеріалізмі: сукупність внутрішніх, загальних, незмінних визначень речей і процесів, які є характерними для них: das Wesen eines Dinges tritt in der Erscheinung zutage; Wesen und Erscheinung bilden eine dialektische Einheit von Gegensätzen.

2. Сукупність індивідуальних духовних особливостей людини – норов, характер: er verstand das Wesen seines Freundes, er ist im Grunde seines Wesens schüchtern.

3. Застаріле: шум, гам, вчинки, поведінка: die Kinder trieben im Garten ihr Wesen, das laute, heitere, tolle Wesen auf dem Rummelplatz störte sie.

4. Живий організм, жива істота: der Mensch ist ein gesellschaftliches, soziales, geselliges Wesen.

Отже, у словнику представлені лише чотири значення слова, причому значення “сутність” хоч і сформувалося найпізніше, подається першим і поділяється на філософський та побутовий узус – яскрава ознака того, що значення вийшло за рамки сфери філософії. Решта значень збереглися з ранішого часу. Третє значення досить рідкісне, друге і четверте у теперішній час активно вживаються, у тому числі у філософських працях. Незважаючи на це, частота вживання слова das Wesen зі значенням “сутність” значно вища, про що свідчить схема підрахованих у корпусі DWDS колокацій згаданої лексеми. Розглянемо її (рис. 1):



Рис. 1. Колокації слова das Wesen у корпусі DWDS

Найчастіше слово das Wesen сполучується зі словами “внутрішній” (inner), “цілий” (ganz), “річ” (Ding), “людський” (menschlich), “людина” (Mensch) [14]. Простежимо це у виразах: das innere wesen einer sache, das wesen der dinge, про які йшлося вище, а також у висловах, що зустрічаються у численних творах німецьких філософів: das innere Wesen (Й. Фіхте), das Wesen des Menschen, das menschliche Wesen, ganzes Wesen (Л. Фейєрбах), das Wesen des Menschen, das innere Wesen des Menschen (К. Маркс), das innere Wesen der Welt, das ganze Wesen (А. Шопенгауер) та ін. Очевидно, що така сполучуваність стосується передусім значення “сутність”.

Отже, у процесі категоризації поняття das Wesen, слово, що його позначає, суттєво змінило свою семантичну структуру. Поступово втратили актуальність і відійшли в минуле численні його значення, наприклад, “селянське господарство”, “існування, життя”, “статус”, “суспільний порядок” й ін. Варто зазначити, що слово втратило також і ті допоміжні значення, яких воно набуло на початку процесу категоризації під час запозичення значення “сутність” від латинського “essentia”. Фактично, категоризація поняття das Wesen відбувалась через процес семантичної конкретизації, що характеризується різким звуженням об’єму значень слова та паралельним посиленням основного значення. Можна говорити про те, що саме під впливом перетворення слова das Wesen у філософське поняття відбувалось формування його стійкого семантичного ядра, бо до XVIII ст., коли і починається активна категоризація, семантична структура слова була нечіткою і мінливою.

Для кращого розуміння специфіки процесу семантичної конкретизації, якої зазнають лексеми на шляху перетворення в поняття, слід звернути увагу на деякі семантичні особливості філософського поняття та, відповідно, філософської категоризації. Традиційно філософські поняття прийнято зараховувати до абстрактної лексики, високий рівень абстрактності якої характеризується практично порожнім денотативним шаром значення [8, с. 85]. Проте опис семантичної структури філософського поняття не вичерпується відповідним описом абстрактної лексики: в своїй суті філософське поняття є відображенням розвитку людського пізнання, і від іншої абстрактної лексики його відрізняє “суттєвість та фундаментальність як результат відображення ними суттєвих сторін дійсності, всезагальність (універсальність) об’єму, максимальна узагальненість змісту, первинність у рамках певної системи (підсистеми) філософських понять, несинонімічність, співвідносність” [1, с. 10]. Як підкреслює Я. Ф. Аскін, всезагальність філософських понять не можна розуміти лише в екстенсивному плані [1, с. 11], природа цієї всезагальності лежить не стільки в спільності для всього, скільки в причетності до всього і випливає із філософського принципу руху як зв’язку всього зі всім, перетворення всього у все.

Виходячи з цього, зрозуміло, що процес філософської категоризації, який може протікати кількома семантичними шляхами (наприклад, усіченням, генералізацією, конкретизацією, диверсифікацією), у будь-якому разі буде проходити стадії максимальної універсалізації значення та нескінченного збільшення його предметно-логічних зв’язків. Схематично розвиток семантичної структури лексеми в процесі філософської категоризації можна зобразити так (рис. 2):


Рис. 2. Еволюція семантичної структури в процесі філософської категоризації

Пояснимо схему: t1 позначає часову точку, в якій лексема ще не почала рух до філософського поняття, t2 – часову точку, коли лексема вже набула стійкого вживання як філософське поняття. Для першого часового моменту характерне чуттєво-предметне значення слова, порівняно невисока предметно-логічна сполучуваність та, відповідно, невелика кількість предметно-логічних зв’язків. У моменті t2 лексема має вже значно вищий ступінь значущості та значно більшу кількість предметно-логічних зв’язків. Звичайно, варто зауважити, що окреслений цими тенденціями семантичний рух філософського поняття не завершується ніколи, адже філософське поняття продовжує розвиватись та уточнюватись разом з поступом людського пізнання, і тому слід говорити не про кінцевий результат у формуванні поняття, а лише про ту чи іншу його стадію.

Коли ми розглядаємо семантичну конкретизацію філософських понять, йдеться не про звичайне для лінгвістики звуження значення – не про семантичне перетворення родового поняття у видове або перехід абстрактного значення лексеми до чуттєво-предметного. Під конкретизацією ми маємо на увазі процес становлення “єдності багатоманітного” [5, с. 19], тобто рух абстрактного значення лексеми до універсального, максимально всезагального значення. Така конкретизація цілком може супроводжуватись не лише семантичним усіченням, а й семантичним розширенням, як це і мало місце у випадку з лексемою das Wesen: з одного боку, вона втратила цілий ряд значень, з іншого, основне значення, виділене в слові філософською думкою, зазнало інтенсифікації та зростання ступеня семантичної значущості. Тобто, хоча слово і звузило спектр своїх значень, одночасно розширило свій смисловий об’єм за рахунок доведення одного із первісних значень (у даному випадку, значення “суть, сутність, єство”) до рівня всезагальності. Процес семантичної конкретизації філософського поняття, що супроводжується усіченням значень, може бути представлений такою моделлю (рис. 3):



Рис. 3. Семантична конкретизація філософського поняття



з відсіюванням значень та кристалізацією основного універсального значення

Дана модель характерна не лише для лексеми das Wesen, а й для інших слів німецької мови германського походження, які на початку становлення як філософське поняття нараховували цілий ряд розрізнених значень та зазнали елімінації цих значень на шляху філософської категоризації. Це, наприклад, такі слова, як der Geist, що позначає поняття духу, der Wille, що позначає поняття волі, die Erscheinung (явище), der Begriff (поняття) та ін.



Етимологічні й історико-семантичні дослідження філософських понять відкривають перспективну сферу для наукового пошуку на межі філософії та лінгвістики, що допоможе не лише зрозуміти шляхи формування семантичних ядер досліджуваних слів, але й зробити висновки щодо можливих семантичних моделей категоризації, доповнити знання про смисловий об’єм філософських понять. Зокрема, предметом подальших досліджень могло б стати відношення лексичного значення слова та поняття, а також характер взаємозв’язків між значеннями слова, що пройшло процес філософської категоризації. Також детального вивчення заслуговує, на нашу думку, вплив процесу категоризації та семантичну структуру слова в діахронічному аспекті та аналіз логіко-семантичних зв’язків між окремими поняттями тієї чи іншої філософської системи та підмови.
література


  1. Аскин Я. Ф. О характере философских категорий / Я. Ф. Аскин // Категории философии и развитие научного познания. – Саратов, 1983. – 158 с.

  2. Бодуен де Куртене И. А. Избранные труды по общему языкознанию / Иван Александрович Бодуен де Куртене. – Т. І. – М. : Изд-во Акад. наук СССР, 1963. – 383 с.

  3. Вайсгербер Й. Л. Язык и философия / Й. Л. Вайсгербер // Вопросы языкознания. – 1993. – № 2. – С. 114–125.

  4. Драгов К. Философский язык как элемент культуры / К. Драгов // Вопросы общественных наук. – 1991. – Вып. 86. – С. 24–30.

  5. Ильенков Э. В. Диалектика абстрактного и конкретного в научно-теоретическом мышлении / Эвальд Васильевич Ильенков. – М. : “Российская политическая энциклопедия”, 1997. – 464 с.

  6. Карпова Е. М. Лингвокультурные детерминанты лексики немецкой философии : дисс. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.19 “Теория языка” / Елена Михайловна Карпова. – Ростов-на-Дону, 2003.– 143 с.

  7. Кацнельсон С.Д. Содержание слова, значение и обозначение / Соломон Давидович Кацнельсон. – М. : Едиториал УРСС, 2011. – 112 с.

  8. Кобозева И. М. Лингвистическая семантика / Ирина Михайловна Кобозева. – М. : Эдиториал УРСС, 2000. – 352 с.

  9. Лейчик В. М. Терминоведение : Предмет, методы, структура / Владимир Моисеевич Лейчик. – М. : КомКнига, 2006. – 256 с.

  10. Пчелінцева О. Е. Лексичні основи міжнародної термінології / Олена Едуардівна Пчелінцева. –Черкаси : ЧДТУ, 2003. – 104 с.

  11. Турчин В. В. Лінгвопрагматичні аспекти німецького філософського терміна : автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / В. В. Турчин. – К., 2001. – 20 с.

  12. Философская энциклопедия / Под ред. Ф. В. Константинова. – М. : Советская энциклопедия, 1970. – Т. 5. – 740 с.

  13. Харитонова Т. А. Джерела філософської термінології / Тетяна Євгенівна Харитонова. – К. : Наукова думка, 1992. – 111 с.

  14. Das Digitale Wörterbuch der deutschen Sprache des 20. Jh. // Berlin-Brandenburgische Akademie der Wissenschaften : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dwds.de.

  15. Deutsches Wörterbuch von Jacob Grimm und Wilhelm Grimm / J. Grimm, W. Grimm. – Leipzig : S. Hirzel, 1854–1960. – B. 29. – Sр. 510–581.

  16. Eisler R. Wörterbuch der philosophischen Begriffe / R. Eisler. – Berlin : E. Mittler und Sohn, 1927–1930 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.textlog.de/eisler_woerterbuch.html.

  17. Fachsprachen=Languages for special purposes : Ein internationales Handbuch zur Fachsprachenforschung und Terminoligiewissenschaft / L. Hoffmann. – Berlin, N. Y. : Walter de Gruyter, 1998. – XLIII. – 1369 s.

  18. Fluck H-R. Fachsprachen : Einführung und Bibliographie / Hans-Rudiger Fluck. – Tübingen ; Basel : A. Francke, 1996. – 361 s.

  19. Kluge F. Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache / Friedrich Kluge. – Berlin, N. Y. : Walter de Gruyter, 1989. – 822 s.

  20. Köbler G. Indogermanisches Wörterbuch / Gerharg Köbler. – Göttingen, 2000. – 835 s.

  21. Köbler G. Wörterbuch des althochdeutschen Sprachschatzes / Gerhard Köbler : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.koeblergerhard.de/ahdwbhin.html.

  22. Roelcke T. Fachsprachen / Thorsten Roelcke. – Berlin : Verlag Peter Rump, 1999. – 250 s.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет