Створення УПА та дивізії СС «Галичина»

Створення УПА та дивізії СС «Галичина»

Значну увагу в книзі «Гірка правда: злочинність ОУН-УПА» Віктор Поліщук приділяє питанням створення УПА та дивізії СС «Галичина».

Спочатку автор подає інформацію із статті Миколи Лебедя в журналі «Сучасність» (1983, №№ 1,2.), де той пише про те, що в час, коли С. Бандеру і Я. Стецька заарештувало гестапо (початок липня 1941 р.), то він (Лебедь) мав зустріч з «представниками вермахту» Кохом, Оберлендером і Маркертом (всі співробітники Абверу, які займалися так званим «українським питанням»). Разом з ним на «зустрічі» були Ріко Ярий та Іван Климів-«Легенда». Як зрозуміти таку ситуацію? Одних керівників ОУН-б заарештовують, а з іншими керівниками тієї ж ОУН-б гітлерівці ведуть зустрічі і переговори. Чи не черговий парадокс у стосунках між бандерівцями та гітлерівцями?

Віктор Поліщук наводить ряд суттєвих аргументів щодо створення УПА. Ось уривок із книги Михайла Подворняка «Вітер з Волині» (Вінніпег, 1981) про те, як проводила УПА бандерівців свою «мобілізацію»:

Далі В. Поліщук зазначає, що з літа 1943 р. мобілізація в УПА проходила насильно, під погрозами.

«Ось і вся правда про УПА», – зауважує Віктор Поліщук. І питає: «Чи то була армія?» Армія в криївках? Армія різунів, що горобиними ночами виходили на свій злочинний промисел?

«Моторошно стає на душі…» – продовжує автор, – читаючи матеріали про дії ОУН-УПА. Можна засумніватися у християнській вірі, можна засумніватися у правді, що людину створив Бог. Постають сумніви, чи рід людський «Гомо сапієнс», чи належить він до істот розумних? Те, що діялося під час війни і після неї до наших днів, викликає сумніви щодо «Гомо сапієнс» роду людського. Тим більше у контексті вчення Д. Донцова і дій ОУН-УПА виразна суперечність між християнськими ідеалами й теорією і практикою українського націоналізму. В українському націоналізмі немає місця на такі християнські чесноти, як добро, милосердя, любов до ближнього, благородність, пошана людської гідності, жалість. Натомість домінує ненависть, кровожадність, нехтування людським життям…». І автор з сумом додає: «Боляче писати мені, українцеві, про методи вбивств, застосовані ОУН-УПА».

Так, «Остап» – Сергій Качинський, син православного священника на Поліссі, командир одного із перших підрозділів, з якого фактично починається бандерівська УПА, був вбивцею. Історик УПА П. Мірчук представляє його в книзі «Українська повстанська армія», як героя: «Командир Остап став швидко відомим большевицьким партизанам та їхньому командуванню, придбавши собі в них своєю твердістю в боротьбі псевдо «Серьожа-садист»…» Ото-так «доблесть»!

Курінний «Різун» загинув 6 січня 1945 р. У 1992 р. його ексгумовано й урочисто перепоховано нинішніми шанувальниками бандерівців-різунів. Про це нещодавно гучно писала націоналістична преса. Але, схаменіться, панове! Він же недарма «Різуном» названий! Не різав же він курей і качок!

Віктор Поліщук стверджує, що «як наші, так і зарубіжні архівні джерела й опубліковані документи свідчать: кістяком Української повстанської армії були члени ОУН, що пройшли «вишкіл» ще до війни в німецьких спецслужбах, а потім перебували у різних спеціальних німецьких частинах типу батальйонів «Нахтігаль», «Роланд» та шуцманшафт-батальйону 201, резидентурах, інших військових установах. За архівними даними, які нам довелося проаналізувати, близько 16 % учасників УПА служили в німецькій армії, в українській та німецькій поліції і жандармерії. Так, функції керівників УПА прибрали до себе в недалекому минулому офіцери вермахту або німецькі агенти, серед них – Р. Щухевич, Д. Клячківський (командуючий УПА), М. Лебідь (один з організаторів формувань)…»

Досить суттєві матеріали подає Віктор Поліщук, коли пише про створення дивізії СС «Галичина».

Відомо, СС-дивізію створили в Галичині функціонери ОУН-мельниківців, УЦК і націонал-клерикали. Автор тут зазначає, що ОУН-бандерівців спочатку була занепокоєна творенням есеівської дивізії, бо боялась, що втрачає активний елемент. Однак пізніше заспокоїлась і поставляла в дивізію своїх людей.

Віктор Поліщук резонно запитує: «Чи дійсно вояки СС дивізії «Галичина» воювали за волю України?»

Автор продовжує полеміку, яка й досі триває в середовищі націоналістичних авторів: хто був творцем дивізії СС «Галичина»? Губернатор дистрикту «Галичина» группенфюрер СС О. Вехтер? Чи УЦК з В. Кубійовичем на чолі?

Віктор Поліщук приводить тут характеристики колишнього есесівця Р. Колісника, який у книзі «Останній постріл» (Торонто, 1989) зазначає, що творцем дивізії був губернатор дистрикту «Галичина» О. Вехтер, який вважав Галичину за «свою» територію, як колишню провінцію Австро-Угорської імперії. «Галичину, – пише Р. Колісник, – Вехтер вважав за спеціальну країну, в якій якнайскоріше слід відновити німецькі впливи, що перервалися з упадком Австро-Угорської імперії. Він хотів перевиховати українську молодь Галичини, виплекати в ній «галицьку регіональну свідомість», щоб у майбутньому «злити цю свідомість у загальну німецьку». Галичину він вважав за окрему територіальну одиницю, на якій живе населення, що мас «свою специфічну свідомість».

Віктор Поліщук також схильний думати, що губернатор дистрикту «Галичина», що группенфюрер СС О. Вехтер вважав Галичину «своєю» і «не був далекий від правди: в галичан фактично є якась окрема психіка, інший спосіб думання… Або цілковиту рацію має Отто Вехтер, або галичани не виросли ще з племінного способу думання і намагаються його накинути решті України, намагаються «приєднати» Україну до Галичини».

Ми вже відзначали, що керівник УЦК В. Кубійович вже в повоєнний час взяв відповідальність за творення дивізії СС «Галичина» на себе. Але даремно, бо окремим націоналістичним авторам така затія не сподобалася.

Слід відзначити, що Віктор Поліщук погоджується з тим, що творцями дивізії СС «Галичина», все таки, були українські націоналісти. Про це ж пишуть такі націоналістичні автори, як Василь Верига, Ярослав Пеленський, Андрій Білинський та інші, які до УЦК (Кубійович, Паньківський) додають ще співтворчість Дмитра Паліїва, фюрера галицьких штурмовиків ФНЄ (Фронту національної єдності).

І ще про дивізію СС «Галичина».

В. Поліщук досить суттєво відзначає, що «українські автори сором'язливо оминають справу створення в рамках СС дивізії «Галичина» поліційних полків з українців». І додає: «Промовчують, може, тому, що на цих полках тяжить закид участі разом з УПА і німцями в народовбивстві?»

Так, це – справедливе і досить суттєве зауваження автора. Ми вже писали вище про ті поліцейські полки. Справа в тому, що перший набір в дивізію СС «Галичина», оголошений у квітні-травні і проведений на початку літа 1943 р., дав змогу гітлерівцям сформувати п'ять поліцейських (галицьких «добровольчих») полків, які були швидко вишколені й ефективно використовувались у каральних акціях СС протягом 1943–1944 року. Згодом організатори дивізії такі формування «опротестували» і ті полки були введені в склад дивізії поступово, частинами, але вже після розгрому основного складу дивізії під Бродами на Львівщині наприкінці липня 1944 р.

Віктор Поліщук, пишучи про ці поліцейські полки, використовує вагому аргументацію інших авторів. Він посилається, перш за все, на Олександра Кормана [ 3], який вказує на операцію з участю поліцейського полку під Замостям і Тарногрудом, яка називалась (під криптонімом) «Вервольф в Замостю». О. Корман пише також про участь поліцейських галичан-карателів у розправі 16 квітня 1944 р. в Ходачковому Великому на Тернопільщині, де загинуло 862 мирних жителів; в березні того ж року в Підкамені поблизу Бродів на Львівщині від рук галицьких есесівців загинуло близько 800 людей; в Семянівці поблизу Львова загинуло близько 30 осіб; акцію у Віцині Золочівського повіту, в якій брали участь відділи СС дивізії «Галичина». Часто ці акції відбувалися у співдії з УПА.

Віктор Поліщук подає матеріал про напад есесівців із дивізії «Галичина», відділу УПА та німців на польське село Гуту Пеняцьку на Львівщині. 22 лютого 1944 року радянські партизани залишили село, а 23 лютого Гуту Пеняцьку заатакували відділи СС дивізії «Галичина». Бої тривали п'ять днів. 28 лютого есесівці разом із відділом УПА захопили село, зігнали всіх мешканців до костела. В той час упівці грабували майно і вивозили пограбоване. Після грабунку будівлі підпалили. В костелі почалася розправа, в результаті якої загинуло 868 людей. Автор зазначає, що О. Корман подає список осіб, які загинули від рук вояків СС дивізії «Галичина» і УПА.

В книзі Юзефа Файковського і Яна Реліги «Гітлерівські злочини в польських селах 1939–1945» (Warszawa, 1981) подається такий факт: 1–2 лютого 1944 року відділи жандармерії, СС і СС-«Галичина» кількістю близько 3-х тисяч солдатів оточили село Борув, знищили 280 господарств і вимордували близько 300 людей. Не ідентифіковано 58 осіб. Врятувалися тільки кілька молодих чоловіків. Тут же автор подає інформацію про участь есесівців із дивізії СС «Галичина» у винищенні поляків в Кєлецькому, Ряшівському, Тарнобжеському, Тарновському і Замойському воєводствах. Віктор Поліщук вказує також на те, що у В. – Д. Гайке, начальника штабу дивізiї СС «Галичина», в його книзі «Українська дивізія «Галичина» є карта, де вказано, що окремі підрозділи дивізії (видно, поліцейські) брали участь у розправі над повстанцями у Варшаві.

Віктор Поліщук констатує:

Отже, даремно трублять сьогодні ще живі комбатанти та їх шанувальники про те, що есесівці дивізії «Галичина» воювали «за волю України». Вони захищали інтереси нацистської Німеччини і виконували волю Гітлера!

Тому Віктор Поліщук і наводить під кінець підрозділу уривок із газети «Новий шлях» (Торонто):
«…За час служби у дивізії «Галичина» включно з періодом перебування у полоні, дивізійникам прислуговує німецька стареча пенсія. Німецький закон каже, що ті, хто служив у так званих Ваффен-СС дивізіях під час Другої світової війни і брав участь у боях на фронтах і був під командою німецького Вермахту, їм прислуговує німецька стареча пенсія».
І автор резонно запитує:
«То чи було оте військо – СС дивізія «Галичина» – німецьке чи українське? Якщо українське, то з якої рації сучасна Німеччина…платить їм пенсію?»