Всім привіт! Міцного здоров’я, бадьорості й доброго настрою!



бет1/5
Дата14.07.2016
өлшемі2.27 Mb.
  1   2   3   4   5






Том І






Всім привіт! Міцного здоров’я, бадьорості й доброго настрою!


…От і завершилась моя друга подорож до Європи. Коли враження вляглися й заспокоїлися, але ще не забулися, є найкраща нагода цю подорож описати. Але ж, оскільки організатори й формат поїздки – ті ж, що й минулого року, нам не уникнути порівнянь по певних позиціях з минулорічним вояжем. Таким чином, бізнес-навчальний тур Львівського інституту менеджменту (ЛІМу), що відбувся з 2 по 18 липня 2009 року, мав такі риси й мої специфічні перцептивні особливості.

Найперше слід відзначити те, що тур відбувався в умовах економічної кризи, яка ще не згасла у світі, але ж мав трохи більшу тривалість та, відповідно, більшу насиченість і вартість. Не зважаючи на пов’язане з кризою зниження моєї зарплати та підвищення курсів вільно конвертованих валют, я знайшов 850 євро за путівку, до якої так само входили проїзд автобусом, проживання зі сніданками в готелях, страхівка та службова віза (знов не туристична, це круто!), пізнавальна програма з перекладом та супроводом. До того ж, з собою було узято 550, з яких витрачено 380. Основна частина витрат, як зазвичай, у мене відлетіла на краєзнавчу літературу про відвідані місця. Але вважаю, що ці витрати є цілком виправданими, оскільки досить часто, не ознайомившись зі змістом відповідного путівника, важкувато було збагнути, де ж ти насправді був і що в принципі означає те, що ти бачив, – ось такий шалений темп набувало інколи наше цьогорічне ознайомлення з Європою.

Також слід зазначити й контингент групи, що сформувалася на цьогорічну подорож. Не знаю, чи з кризою пов’язана невелика кількість її учасників, – усього 24 чоловіка в автобусі більш ніж на 40 місць, включаючи водіїв та організаторів з сім’ями. Із них четверо (студентка ЛІМу Марта зі своїми батьками та братом, як я зрозумів) поїхали лише заради шенгенської візи, щоб відпочити в Іспанії, у заходах групи приймали участь лише у перший та частково другий день перебування в Берліні, а під’єднались до групи в останній день її перебування у Німеччині в Ляйпциґу. Також бібліотекарка ЛІМу Оксана зі своїм чоловіком Андрієм «протримались» у складі групи лише до 10-го липня, коли в Ідар-Оберштайні зустрілися зі своїми німецькими родичами й терміново з певних поважних причин відбули до Львова. Хто ж тоді залишався на весь період подорожі? Спробуємо вказати:

1) водій автобуса Броніслав, що був і минулого року;

2) водій автобуса Степан;

3) Василь Миколайович Миронюк, постійний організатор подорожей ЛІМу до Німеччини й не тільки, періодичний «стажувальник» у німецьких університетах, кандидат географічних наук з економічної географії, аналогічно зі мною, викладач ЛІМу;

4) Ганс Крістіан Гайнс, так само багаторічний організатор таких подорожей, що є депутатом міськради Ідар-Оберштайна та аспірантом у метра суспільної географії України, професора Львівського національного університету Олега Івановича Шаблія;

5) його дружина, пані Олена, кандидат архітектури, доцент Національного університету «Львівська політехніка» (вибачте, у минулорічному моєму щоденнику щодо неї була невірна інформація);

6) їх син Максиміліан, що закінчив перший клас школи з поглибленим вивченням англійської мови (українську й німецьку він опановує з народження автоматично в рівних пропорціях);

7) професор Борис Леонідович Кухта, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін ЛІМу, мій незмінний сусід по кімнаті в усіх німецьких готелях;

8) Віктор Володимирович Новицький, доктор фізико-математичних наук, професор з Києва, генеральний директор Українського науково-методичного центру ультразвукової медичної діагностики «Істина-Чернігів»;

9) його дружина, доктор медичних наук Уляна Богданівна Лущик, також один з наукових лідерів цього центру;

10) Ігор Олексів, кандидат економічних наук, доцент кафедри міжнародного менеджменту університету «Львівська політехніка»;

11) Анатолій Дробаха, представник керівництва державного підприємства «Українські спеціальні системи» – провайдера комплексних рішень захисту інформації з Києва;

12) його дочка 14 років Настя;

13) Аня, головний бухгалтер «Облзахіденерго»;

14) Аліна Шилан, випускниця ЛІМу, що зараз займається у Львові продажем німецького одягу та різних елементів інтер’єру;

15) пані Галина Василівна, що завідувала відділом кадрів у ЛІМі, а зараз майже переїхала до Києва разом із сім’єю;

16) Марія, що займається у Львові реалізацією систем опалення та охолодження (наскільки я зрозумів);

17) Наталія Врига, директор з імпорту приватного підприємства «Форікс» у Львові;

18) просто я.

Ось така компанія. В цілому вона відрізнялася дещо більшою дружністю, напевне, завдяки своїй меншій чисельності, ніж минулорічна, тим не менше відміни в інтересах спостерігалися, а щодо відвідування підприємств виділялася дещо більшою апатією, у багатьох випадках знаходилося декілька людей, які відвідувати підприємство відверто відмовлялися, займаючись в цей час якимись своїми «лівими» щодо програми туру справами, у мене автоматично виникало питання, навіщо ж було вирушати у бізнесовий тур, але врешті-решт то їхні турботи, і не мені те судити.

…Марта Дах та Ігор Дикий, мої давні львівські друзі, які мене свого часу на ці лімівські тури й вивели, з певних особистих поважних причин відмовилися їхати за декілька днів до початку туру, хоча до того збиралися, навіть отримали візу та заплатили за неї по 55 євро, але Василь за те на них дещо образився, і тут можна зрозуміти і їх, і його. Але мені з ними було б веселіше…

…Протягом туру за 17 днів було відвідано 24 міста й містечка, що більше, ніж минулого року, а ділових зустрічей було 12, що дещо менше порівняно з минулорічним вояжем. Я побував у двох нових для себе дивовижних країнах – Бельгії та Швейцарії, за що безмежно вдячний нашим організаторам. Щодо цього туру, то я зміг виділити опорні вузли відвідування, кожен з яких відрізнявся різною змістовно-часовою наповненістю та власним перцепційним обрамленням, від безмежного захоплення до певної байдужості й навіть розчарування… Але ж цікавого, однозначно, було значно більше, аніж нецікавого, і за те також велика подяка. Втім, більшість місць відвідувалася у настільки галопуючому темпі, що голова просто йшла обертом… Та ж це, мабуть, також корисно. Ось наші вузли.

1. Краків (Польща).

2. Берлін – Потсдам (Берлін та федеральна земля Бранденбург).

3. Магдебург (федеральна земля Саксонія-Ангальт).

4. Ганновер (федеральна земля Нижня Саксонія).

5. Бохум – Реклінгаузен – Кьольн – Бонн – Аахен (промисловий район, включаюи Рурський кам’яновугільний басейн, федеральна земля Нордрайн-Вестфалія).

6. Ойпен – Брюссель (Бельгія).

7. Люксембург (Люксембург).

8. Тріер – Ідар-Оберштайн – Кобленц (федеральна земля Рейнланд-Пфальц).

9. Страсбург (Франція).

10. Баден-Баден – Ахерн (федеральна земля Баден-Вюртемберг).

11. Базель – Бюзінґен (Швейцарія).

12. Роттенбург-об-дер-Таубер – Нюрнберг – Швандорф (федеральна земля Баварія).

13. Ляйпціґ (федеральна земля Саксонія).

Ось такий маршрут у найбільш загальних рисах. Крім вказаних бундесландів Німеччини, ми проїхались також по Тюрінгії, особливо там не зупиняючись. Відвідали лише один середньовічний замок у Кобленці (якому по вразливості далекувато до минулорічних Ельтца та Нойшванштайна) та один музей – історії Німеччини після 1949 року у Бонні, й то без екскурсійного супроводу. З гірських масивів – лише Хунсрюк та Шварцвальд. Центральною річкою цього разу для нас був Рейн, причому судноплавна частина у верхній його течії, вдалося у ньому й покупатися, й помандрувати по ньому теплоходом. Бодензее, задеклароване в програмі, відвідати не вдалося. Але ж там були минулого року.

Особливістю цієї поїздки також було, як на мене, дещо нераціональне витрачання часу на різні шопінґи, а також на пошуки місць паркування автобусу. Таке бувало, власне, і минулого року, але зараз напруга від цього відчувалася значно сильніше. Не зважаючи на меншу чисельність групи, дисципліна щодо дотримання означених термінів на ходження по магазинах здебільшого не лізла в жодні ворота: там, де призначалося, наприклад, 30 хвилин, частенько виявлялися всі 60, тому й основні програмні позиції відвідування виявлялися або значно ущільненими, або й зовсім пропущеними. В таких ущільнених галопуючих ознайомчих променадах по центрах багатьох міст основним завданням для мене було не відстати від групи й не загубитися, встигнувши бодай щось зняти хоча б на фото. Тому й доводилося інколи потім «доганятися» путівниками, щоб збагнути, де ж ти таки був і що означає те, що ти сфотографував.

Тим не менше цього разу ми багато пересувалися на громадському транспорті, що було надзвичайно цікаво! Дивовижні електрички, автобуси, потяги метро, сюрреалістичні фантастичні трамваї, затишні теплоходи… Проїзд на них коштував відносно дешево, до того ж це знімало проблему пошуку паркування нашого автобусу, та й організаторам економія на витратах на пальне. Два рази, намагаючись фотографувати й фільмувати все навколо, я влітав до потягу в останню мить секунди, в процесі зачинення дверей, і одного разу, якби цю мить було втрачено, я відстав би від групи майже безповоротно…

Щодо можливостей зйомки й фіксації відвідуваного, то цього разу все було значно простіше: усе відзняте й на цифрову відеокамеру, і на фотоапарат по мірі заповнення оперативно зливалося до ноутбуку, це зручно для подальшого написання щоденника, адже все «в одному флаконі». Але виявлялися проблеми із запасом енергії батарей на всіх приладах, тому інколи день виявлявся дещо «недознятим», і найцікавіші речі вже нотувалися до записничка. До речі, ноутбуки зараз були майже в кожного учасника групи, і майже в кожному готелі нас вітав безкоштовно-безпровідний Wi-Fi Інтернет, до якого вдавалося інколи зазирнути… Прогрес… А ви говорите – криза.

З урахуванням «перекосів» у розподілі часу у бік нераціональності, тур виявився досить сильно насиченим, напевне, більше, ніж минулорічний. У більшості випадків готель було надано лише суто на ніч, а ще ж і до Інтернету хотілося на пару хвилин зайти, і з мого ноутбука не тільки мені… В автобусі було проведено не лише першу й останню ніч, а й ніч з 8 на 9 липня, коли, виїхавши з Брюсселю вже ближче до 23-ї години, випадково заїхали не в той бік, тому о 3-й ночі до готелю прагнути не було сенсу. Діждали в автобусі ранку й електричкою пурхнули на Люксембург… Таким чином вийшло лише тринадцять готельних ночівель, хоча у програмі було чітко задекларовано чотирнадцять. Знов на нас було зекономлено, але це можна пробачити, адже завдяки малочисельності контингенту поїздка могла взагалі не відбутися… То краще вже так.

…І на останок цього різнобарвного вступу – мої структуровані враження щодо відвіданих міст, містечок, підприємств та загалом ділових зустрічей. Таким чином:


  • Найбільш українське місто – Львів;

  • Найбільш німецьке місто – Кобленц;

  • Найбільш екзистенційне місто – Берлін;

  • Найбільш фантасмагоричне місто – Краків;

  • Найбільш історичне місто – Потсдам;

  • Найбільш екстравагантне місто – Магдебург;

  • Найбільш аристократичне місто – Ганновер;

  • Найбільш готичне місто – Кьольн;

  • Найбільш елітарне місто – Бонн;

  • Найбільш маргінально-компліментарне місто – Аахен;

  • Найбільш величне місто – Брюссель;

  • Найбільш елегантне місто – Люксембург;

  • Найбільш античне місто – Тріер;

  • Найбільш венеціанське місто – Страсбург;

  • Найбільш казкове місто – Ідар-Оберштайн;

  • Найбільш курортне місто – Баден-Баден;

  • Найбільш дивовижне місто – Базель;

  • Найбільш затишне містечко – Бюзінген;

  • Найбільш багатогранне місто – Нюрнберг;

  • Найбільш середньовічне місто – Роттенбург-об-дер-Таубер;

  • Найбільш контрастне місто – Ляйпціг.

…Звичайно, можна надати безліч інших характеристик, наприклад, найбільш королівське, або найбільш урбаністичне, холодне, тепле, світле, темне, й такого різного, можна й сперечатися щодо деяких з наданих мною «ярликів», але… я бачу саме так. Можна згадати й деякі загальноприйняті асоціативні композиції щодо певних міст: Магдебурзьке право, Брюссельська капуста, Нюрнберзький процес… До того ж, я не відзначив відвідані міста Бохум, Реклінгаузен, Ойпен, Ахерн та Швандорф, оскільки програма не передбачала ознайомлення з ними, лише відвідування підприємств та організацій на їх території. Крім того, заявлені у програмі міста Вроцлав, Ботроп, Фрайбург, Нідербіпп, Вінтертур та Роннебург не були нами відвідані з різних причин.

Найбільш вражаючими та такими, відвідування яких принесло найбільше задоволення, виявились, як ви вже помітили з назви щоденника та з виділених вище їхніх назв, п’ять відомих європейських міст, назви яких починаються з літери «Б», серед них беззаперечним лідером особисто для мене постав Брюссель.

З відвіданих підприємств та організацій я виділяю топ-трійку таких, що найбільш вразили своєю європейськістю, бездоганністю стильово-шармово-іміджевого нашарування, потужністю, величністю та чіткістю функціонування:
1) ТзОВ «Порт Нюрнберг-Рот», потужний логістичний перевалочний залізнично-автомобільно-водно-складський колосс на каналі Рейн-Майн-Дунай;
2) центральний офіс фармацевтично-біотехнологічної транснаціональної корпорації АТЗТ «Новартіс» у Базелі, також колосс, також неймовірна потужність, футуристична естетика нагромаджень скляних хмарочосів та кумедна історія з територіальним розширенням, про що піде мова в описі відповідного дня;
3) центральний офіс світового концерну «ГЕА група» у Бохумі – провідний виробник систем охолодження, циркуляції повітря, кондиціонерів, теж вражаюче, хоча цехи на перший погляд виглядали досить тривіально.

З ділових зустрічей беззаперечним хітом стала зустріч з німецькими митниками в Ідар-Оберштайні, про що докладніше скажу також при описі 10 липня. Окреме пізнавальне значення («приз глядацьких симпатій») слід надати тренувальній шахті Акціонерного товариства «Рурське вугілля», де вдалося ознайомитися з особливостями вуглевидобутку за найпередовішими технологіями.

…Приємні моменти цієї подорожі, сподіваюсь, довго грітимуть мене тепло-духмяними спогадами. Й поспішання з Аліною до автобусу на означений час в Брюсселі, коли за лічені секунди вдалося схопити суперкраєвид заходу Сонця з ліхтарем, що я виніс на другу сторінку цього щоденника, і філософські посиденьки на балконах номерів готелів з професором-філософом з шампанським та ін., і запальні звуки та світло атракціонів, феєрверків та інших атракцій сільського фольк-фесту близ Ідар-Оберштайна, і фірмові німецькі сосиски на пікнічках на подвір’ї оселі Ганса Крістіана, й на березі Рейну в затишному Бюзінгені, і спостерігання одного з найдорожчих автомобілів світу «Бугаті» у Баден-Бадені, і Ганса Крістіана специфічна українська мова з його неповторними унікальними неперевершеними суперфразами, серед яких до минулорічної «не втикайте» (замість «не втікайте») додалися цього року «королівські зади» (мались на увазі сади), а також вислови на кшталт «пані вже зібралася забиратися геть». Але це я відзначаю без усіляких докорів, ще невідомо, як би ми виглядали в очах німців, намагаючись висловити свої думки «нашою» німецькою…

Усе вищезгадане, гадаю, зумовить дещо специфічну стилістику подання інформації в цьому щоденнику. Напевне, буде трохи більше сарказму, можливо, я глузуватиму з самого себе минулорічного, рожевоокулярного, коли Європа сприймалася як суцільна казка, райське середовище якої викликало переважно лише безмежне захоплення… Та й добре, що ми змінюємося, у різні часи бачимо світ у різних фарбах. Та ж цього року, як не крути, фарби окреслювалися лише світлі…

…А в цей час на Сицилії стрімко визрівав виноград, в Палермо плескалось лагідне море, театр Ла-Скала освічувався зірками й неонами, відблискуючи у пропливаючих мимохідь «Ламборджині», в Сан-Ремо лунали зворушливі пісні, а за стрункими гондолами вгадувались обриси величного Палацу Дожей та собору Святого Марка… Поїхали?
30 червня, вівторок День перший

Девіз дня: Перше просування на захід

Маршрут: Дніпропетровськ – Львів (початок)

Пригоди: викликав додому таксі, а виявилось, що замовив таксі в Одесі…

Сюрпризи: потяг Донецьк-Львів курсує по досить специфічній траєкторії…

…Цікаво дивитись на підлогу своєї кімнати, коли вміст валіз у розгорнутому вигляді купками розташовано по всьому килиму… Як невеличкий погром. Куплена минулого року стильна німецька єврокравчучка на колесиках поступово наповнюється різними речами, які щільненько проникають до кожного її потаємного відділення…

Остання розмова з проректором з митної підготовки, остаточне узгодження питань, що я маю задати німецьким митникам. Випрошування у ректора фірмового календаря з видами життя академії, щоб подарувати німецьким митникам. Диск з презентаціями академії вже в мене. Купівля в книжковому магазині карт Німеччини та Берліну. Сьогодні надійшли зарплата й відпускні… Купую 700 євро.

Коли рюкзачок з ноутбуком запихаю до валізи, бачу, всі речі не влазять. Довелось наповнити й свою стару, але ще досить естетичну блакитну сумку а-ля «олімпієць» з написом «Україна» та тризубом. Треба викликати таксі… Де ж той номер… Ось у вазоні якась таксівківська візитівка валяється. Набираю номер, викликаю на 17.40 (потяг о 18.30), називаю адресу. Операторка з лагідним голосом все фіксує й схвалює. Але десь через півгодини дзвінок, мені повідомляють, що у них такої адреси немає. «Можливо, Ви в якомусь іншому місті?» – запитують мене. «Я в Дніпропетровську», – відповідаю. – «А ми в Одесі». З обох боків дротику – безмежне здивування і взаємне вибачення. Ще раз переглядаю візитку. Жодного натяку на місто, лише реклама таксі й телефони. Як вона в мене опинилась, не можу збагнути. Я ж в Одесі жодного разу таксі не викликав… Містика якась. Нарешті з’ясовую місцевий номер і викликаю. Для перестраховки перепитую «Ви дійсно в Дніпропетровську?», мене розуміють, гадаю, не надто адекватно. Але ж все влаштовується і вгамовується. Водію таксі цю халепу з Одесою розповідаю, він розказує аналогічну історію, коли не міг знайти номер будинку, до якого його замовили, а виявилось, що це в іншому місті. Я подумав, що у мене все могло б скластися набагато гірше: в Одесі могла б цілком знайтись вулиця з такою ж назвою, і будинок з таким номером міг би бути там у наявності, мені б передзвонили, що таксі вже прийшло, я б вийшов на подвір’я і його не знайшов, і тоді почалося б найцікавіше… От вам і перевага мобільних телефонів. Прямо дезорієнтація у просторі… Довільно згадалося «Третья улица Строителей, дом 25, квартира 12»…

Мій потяг «Донецьк-Львів» вирушає вчасно. Хоч вагон і купейний, але про кондиціонер мова не йде. Вікно трохи відкрите, спека значна. Маршрут потяга якийсь зовсім незвичайний, не такий, як усі… Кіровоград, Первомайськ, Вапнярка, Кодима, Котовськ… Якась південна запасна смуга на захід. Ось чому він їде на дві години довше, ніж інші, що курсують нормальним шляхом. Дві охайні тітоньки в купе – свідки Ієгови з Донецька, що їхали проповідувати до Вінниці (себто їхали до Вапнярки, у Вінницю цей потяг з диво-маршрутом не заходить), – довгувато впудрювали сусідньому дядечкові, що їхав туди ж, але просто до родичів, свої вчення… Цікаво, чому вони таким чином мене не охмуряли… Мабуть, я для них мав дещо загрозливий вигляд. Але ж їх їхала ціла група, в інших купе аналогічні функції виконували їхні однодумці, і жінки, й чоловіки, неозброєним оком було видно, що це на якісь немалі закордонні гуманітарні кошти…

На своїй верхній полиці на ходу поїзда на мене імпульсивно дмухав пронизливий вітерець, що дещо заважало спати, не зважаючи на загалом теплу погоду. Десь у нетрях Кіровоградської області настає північ…


1 липня, середа День другий

Девіз дня: Успішне досягнення потрібного заходу

Машрут: Дніпропетровськ-Львів (завершення)
Десь під шосту ранку після Вапнярки залишаюсь в купе на самоті. У Жмеринці потяг змінює напрям руху, з цього часу на моїй полиці вітер мене вже не дістає, але врешті-решт тепер я можу зайняти будь-яке місце… Говорю по телефону з Ігорем, він якраз їде у справах до Львова з Яремчі, далі набираю чарівний номер «567» і замовляю таксі у Львові до вокзалу на 14.50 (прибуття мого потягу о 14.33). Львівському таксисту оповідаю вчорашній випадок з Одесою. Коли ми удвох з таксистом починаємо оперативно згадувати, як проїхати до Ігорового будинку, Ігор мені телефонує, з точністю до секунди вчасно, оскільки як тільки пояснює, де треба звернути, ми тієї ж миті до цього місця під’їжджаємо і відразу повертаємо. А так проїхали б…

Далі йде низка приємних спілкувань, Марта Іванівна з’являється у чарівному літньому вбранні, увечері невеличке застілля, Іван Ілліч Ровенчак випустив новаційну монографію «Географія культури», безмежно бажаю її придбати, він телефоном обіцяє подарувати її мені на моєму зворотному шляху з Німеччини, але на мене тут вже чекає замовлений ще в січні науковий географічний опус Романа Лодзинського «Мовна ситуація в Україні»…

Василь Миколайович Миронюк телефоном повідомляє, що вирушаємо завтра не о 9-й, а об 11-й ранку. Відчуваю, що знов не побачимо Вроцлав… Та й взагалі він попереджає, що поїздку може бути скорочено, оскільки людей мало і, відповідно, коштів мало. Ну та вже їдемо, це головне, а там будемо бачити…

Ігор і Марта демонструють свою новопридбану оселю в цьому ж будинку. А це ж 19-те сторіччя, центр Львова, неповторний дух старовини… Вони зараз починають її облаштовувати, поки що зміною труб та сантехніки. А крім цього ще роботи й роботи… Це одна з вагомих причин, чому вони не їдуть до Німеччини.

…Засинаю на цікавому розбірному диво-ліжку й міцно сплю. І бачу досить дивний сон… Якась абстрактна чарівна фея з казки, припустимо, Вільгельма Гауффа, мене попереджає, що Європу я вже побачу не так, як раніше, що можуть бути перешкоди й ускладнення, які доведеться долати, я відповідаю, що все подолаємо, якщо я відмовлюся від подорожі, це буду не я. Тим більше, що у програмі такі звабливі міста, про які стільки мріяв…

...В катакомбах Неаполя ніч розстилала свої потаємні загадки…



2 липня, четвер День третій
Програмні декларації:

02.07.09 (четвер)

09:00 год. Виїзд зі Львова.

Екскурсія по м. Кракову (по обіді) та м. Бреславу (Вроцлав, ввечері).
Девіз дня: Із заходу на Захід
Маршрут: Львів – Краківець – Краків

Об’єкти відвідування: пункти пропуску через митний кордон Краківець та Корчова, місто Краків

Пригоди: знов запізнення через корки; відставання від групи до «вакууму», хоч і незначне, але мало місце

Невдачі: запізнення і з виїздом, і, таким чином, з реалізацією програми: Вроцлав, як я й передбачав, знов відпав

Сюрпризи: фантастичний пам’ятник драконові, що дихає вогнем, у Кракові. Мимолітна зустріч з фантасмагоріями

Досягнення: фантастичний альбом-путівник по Кракову серії «Золота книга», завдяки Галині Василівні.
…Ранком – традиційний профілактичний сніданок у «Пузатій хаті». Ігор і Марта до ЛІМу підвозять мене своїм Мерсиком. Віддають Василю кошти за візи, отримують паспорти. Я знов телефоную на Краківець Василю Юрійовичу Булі, він якраз зараз на зміні, це добре. Знайомлюся з новим колективом. Із старих знайомих лише професор Кухта. Його дружина просить нагадувати йому, щоб періодично телефонував додому, й висловлює респекти щодо мого минулорічного щоденника. У мене ж є один екземплярчик, даю його зацікавленим. Пані Галина дещо вичитує… Потім перехоплює Аліна. Ігор з Мартою від’їжджають, Марта навіть пускає невеличку сльозу…

Ганс Крістіан, який щойно вночі прилетів до Львова, з сім’єю вже тут. Видають нам паспорти. Віза така ж сама. Автобус той самий, водії привітні, один з них, Броніслав, возив нас минулого року. Дзвінки й смс-ки рідним і близьким, колегам, друзям. З різних причин від’їжджаємо вже після 12-ї дня.

Василь знов веде цікаву оповідь про місця, по яких їдемо, про відомих людей, з іменами яких вони пов’язані, про проблеми видобутку сірки в цьому районі, про Олімпіаду в Сочі 2014 року, про програму транскордонного співробітництва, що діє тут з 1 липня, себто з учора. Місцеві мешканці протягом трьох років можуть безвізово перетинати кордон і відвідувати сусідні райони Польщі.

Митний і прикордонний контроль проходимо без особливих проблем з обох боків кордону. З Булою розмовляю, він повідомляє, що помер барабанщик групи «Меркурій», тому зараз він займається творчістю в іншій. Українські прикордонники чомусь цього разу в паспортах не відмічають виїзд, лише польські штампують в’їзд до Шенгену. Знов за українським туалетом починається Євросоюз…

При виїзді з Корчової перекушуємо та приймаємо трохи коньяку, прямо в автобусі, за вдалий в’їзд до Європейської Унії. До Кракова дорога автобанового формату трапляється лише місцями. У місті Жешуві багато пам’яток слонові, це пов’язано з колишньою дружбою з колишнім Радянським Союзом. До Кракова під’їжджаємо вже десь близько восьмої вечора.

Цікаву розповідь про Краків Ганс Крістіан виголошує вже в автобусі. Міст через чарівну Віслу, «польський Кремль» – замок Вавель – своїм величним виглядом налаштовує на високі думки. Ми виходимо, Василь нас проводить, а Ганс Крістіан з водіями та автобусом займається пошуком місця паркування. На зовнішньому боці стіни Вавеля викарбувані назви різних міст, дуже багато серед них і західноукраїнських, це означає, що каміння для будівництва привозилося у тому числі й звідти. Всередину цього архітектурного велетня знов зайти не вдається, знов зачинено, приїхали запізно… Але з іншого боку замку, фактично на березі Вісли, відвідуємо цікавий пам’ятник драконові, який я не бачив минулого року. Періодично з нього можна чути грізне шипіння й бачити виверження вогняних струменів, це виглядає досить ефектно, але періодичність така, що мені не вдалося схопити цей вогонь із рота ані на відео, ані на фото… Добре, хоч так побачили.

Знов до площі Головний Ринок проходимо по вулиці Гродській. Площа так само вражає своєю євромогутністю, але щось занадто багато різних кіосків-кафешок по її периферії… Зустрічаються «живі скульптури», тобто вимащені та вбрані у позолоту актори, які «оживають», коли їм кидаєш монети… Кінні повозки з туристами граційно цокають по брущатці, з могутнім звуковим відлунням, я лише мимолітно інколи відчуваю вітання єврофантасмагорій, що символізує потрапляння до світу осучасненого надкомфортного європейського середньовіччя. Десь в середині площі група хлопців-тінейджерів у червоних футболках демонструють майстерність брейк-дансу, я на хвилину загублююсь, раптом на диво самому собі натикаюсь на свою групу, Ганс Крістіан вже прийшов. Дають 10 хвилин на пошукати книжечку про Краків, пані Галина зі мною люб’язно проходить на вулицю Флоріантську, там в одному із закапелків знаходиться сувенірний магазинчик, дякувати Галині Василівні за її чарівну польську мову, я купую за 10 євро розкішний глянцевий яскравий путівник по Кракову російською мовою. Проходимо знов на площу, вже стемніло, Ганс Крістіан оповідає частині нашої групи особливості забудови цієї мегаплощі, з мого люб’язного оперативного подання демонструючи ілюстраціями з новопридбаного путівника.

До автобусу йдемо якимись ледь підсвіченими, майже дійсно середньовічними, провулками. Останній цікавий штрих з розповідей Ганса Крістіана – в центрі Кракова щодо розвитку території доходять консенсусу три її господаря: церква (у місті загалом близько сорока костелів), банки та Ягеллонський університет. Цікаво.

…Автобус на явочне місце з’являється не відразу. По виїзді з міста вирулюємо на якісний автобан. Невдовзі – солідна заправка з магазином та туалетами, а далі – давка на масу до ранку, можливо, з однією-двома технічними зупинками… Цього разу спати в автобусі мені набагато зручніше, адже в мене є чарівна майже самонадувна «помпадушка»…


Каталог: docs
docs -> Қызылорда облысының 2015 жылғЫ Әлеуметтік-экономикалық даму нәтижелері
docs -> Бекітемін Тарих және шетелдік студенттермен жұмыс факультетінің деканы
docs -> Программа по истории Казахстана: программа для 5-9 кл. / Б. К. Абдугулова. Алматы, 1999. 42 с. Абдугулова, Б. К. «Воспитание учащихся в духе дружбы народов при изучении истории ссср»
docs -> Қазақстан Республикасының Заңы
docs -> А. С. Пушкин атындағы шығыс қазақстан облыстық кітапханасы а. С Пушкин атындағы кітапхана қорына түскен жаңА Әдебиеттер тізімі


Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4   5




©dereksiz.org 2020
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет