1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"

У У—УІ ст. в Індії утвердився феодальний лад, у чому виняткову роль відіграв індуїзм. За своєю суттю це був розвинений пізній брахманізм, який становить основу су­часного індуїзму. Індуїзм не має конкретного засновника, але його розвили чимало видатних діячів. Його появу зу­мовили суспільні конфлікти, шо загострилися в 1 тис. до н.е., ускладнені етнічною строкатістю Індії. Економічну та політичну кризи доповнювала криза релігії. Брахманізм як аристократична, консервативна релігія мав обмежені мож­ливості для самооновлення і впливу на маси. Тому він по­ступився місцем новій релігії, яка відповідала новому ча­сові, — буддизмові. У VI ст. до н.е. він охопив усю Індію. А через тисячу років почав занепадати, до XII—XIII ст. майже зник. У наш час лише кожен сотий мешканець країни вважає себе буддистом. Давні індійські релігійні вірування у період панування буддизму ледве жевріли, зберігаючись переважно в західній частині Індії. Із занепа­дом буддизму саме тут відбулось їх відродження. Із середи- • ни І тисячоліття починається відродження традиційної релігії Вед під назвою індуїзм, який став національною релігією індійців.

Зникнення з арени буддизму і відродження індуїзму мали свої глибокі причини. Буддизм виступав проти кас­тового поділу суспільства, використовував гнучкіші засоби

146 Пізні національні релігії

ідеологічного утвердження соціальних порядків. Але тра­диційно консервативному індійському суспільству ця гнучкість була непотрібна. Надзвичайно строкатому соціальне та етнічно, йому більше підходили касти. Індуїзм обґрунтував кастовий поділ, і тому суспільство віддало йому перевагу. До того ж він блискуче використав досягнення буддизму: демократизм, зорієнтованість на всіх людей, а не тільки на вищі касти, тощо.

Передусім індуїзм демократизував культ, запровадив­ши публічне відправлення його, масові церемонії та обря­ди. Індуїстське духовенство не шкодувало сил і грошей на будівництво грандіозних і пишних храмів, розвиток іконо­графії та скульптури. Індуїзм демократизував і значно роз­ширив пантеон богів, відновив традиційні доарійські віру­вання, в тому числі тотемістичні — культ природи (води), містично-еротичні культи.

Це забезпечило індуїзму незаперечні переваги перед буддизмом, який перейшов у інші країни Азії, надало йо­му неповторного національного колориту. В індуїзмі не­має священного канона — комплексу книг, які є основою віровчення. Він широко використовує епос, різноманітну богословську літературу — від філософських розвідок до популярних праць (коротке оповідання, байка, приказка тощо). Відродження індуїзму почалося з його проникнен­ня в епос, що відкрило шлях до народної свідомості. Дав­ньоіндійський епос — своєрідна енциклопедія тогочасно­го життя, що містить і численні релігійні уявлення та ідеї. Найпомітніші в ньому дві величні поеми — "Махабхарата" і "Рамаяна", наснажені індуїстською ідеологією.

"Махабхарата" ("Розповідь про великих Бхаратів") за­початкована приблизно в другій половині 11 тис. до н.е.. але остаточно окреслилася в середині 1 тис. н.е. Записана, як і весь епос, санскритом і розповідає про братовбивчу міжродову і міжплемінну боротьбу. До неї входить ще од­на поема "Бхагават-гіта" ("Пісня про Славетного" чи "Пісня богів"). Вона розповідає про подвиги Бхагават-гіта, народного героя Кришни, пізніше оголошеного пе­ревтіленим Вішну, який здійснив це перевтілення з метою врятування племен від взаємознищення в міжусобній бо­ротьбі.

"Рамаяна", написана в IV ст. до н.е. поетом Вальмікі у Східній Індії, розповідає про подвиги народного героя Ра­ми. В основі її — події, пов'язані з просуванням аріїв у Північну Індію, на острів Ланка (тепер Шрі-Ланка). Рама

Релігії Давньої Індії 147

вступає в боротьбу з демоном Раваною, щоб звільнити свою дружину Сіту. Поема завершується розповіддю про те як Рама зі своїми прибічниками скупався у священній оічці й вирушив на небо в божественних небесних колісницях, де набрав вигляду Вішну.

Обожнення Кришни і Рами було обгрунтовано в особ­ливих богословських текстах-пуранах у другій половині І тисячоліття. Кожна пурана присвячена конкретному індуїстському богові і разом з описом їх звершень викла­дає принципи індуїзму. Пурани теж мають форму епічних

творів.

Індуїзм розвинув брахманістське вчення про пересе­лення душ: після смерті людини душа переселяється в тіло новонародженого; остаточною метою перевтілення є його повне зупинення (мокша) — злиття душі людини (Атмана) з Абсолютом.

Приналежність людини до певної касти зумовлена по­ведінкою у попередньому житті — наскільки вона дотри­мувалася закону (дхарми) своєї касти. Після смерті діє карма, яка визначає характер перевтілення: в тіло людини вищої, нижчої касти, в тіло тварини чи в якусь річ. Оскільки порушення дхарми в попередньому житті сприй­маються беззаперечно, віруючий мусить ретельно дотри­муватися норм поведінки своєї касти, сподіваючись на краще втілення його душі в майбутньому.

Поява нових професій, зміна умов життя, міграції зу­мовлювали формування нових каст, з новими правилами життя. Їх у сучасній Індії більше двох тисяч. Непорушни­ми залишились привілеї двох вищих каст — брахманів і кшатріїв, у інших з'явилися специфічні права й обов'язки. Кастовість ускладнює життя індійського народу. Особли-

148 Пізні національні релігії

во це стосується каст так званих недоторканих — найниж­чих верств суспільства. Раніше індуїзм дбав про утриман­ня їх під владою традицій і звичаїв, збереження їхнього стану, що навертало представників цих каст до інших релігій. Нині в індійському суспільстві поширюється рух за перегляд релігійно-правового статусу нижчих каст.

Поновлюючи авторитет давніх богів, індуїзм зіткнувся з безліччю богів окремих народів Індії, багато з яких похо­дять з доарійських племінних культів. Тому він змушений був поєднати принципи монотеїзму з політеїзмом. Індуїзм визнає існування Найвищого божества, яке виявляє себе в богах різних народів, навіть у тваринах і предметах. Мо­литва, звернена до цих богів, дійде і до Бога.

Увібравши різноманітні й розвинуті анімістичні уяв­лення, індуїзм є релігією універсального одухотворення природи і суспільства. Він успадкував усіх богів ведичної релігії та брахманізму, запровадив принцип аватари — пе­ревтілення одних богів в інших, що ускладнило і так не­простий його пантеон. У ньому до трьох мільйонів бо­жеств (окремі течії визнають лише до трьох тисяч, інші вважають богами тільки трьох — Брахму, Шиву і Вішну). Обожнює він різні тотеми (дерева, тварин, каміння), чис­ленних духів лісів, річок і гір, покровителів людей, тварин, худоби, садиб, професій тощо.

Бог Брахма визнано творцем світу, але після цього він вичерпав свої функції. Індуїстський міф розповідає, що Одвічний Дух створив води, кинув у них сім'я, яке пере­творилося на велике золоте яйце, і сам народився з цього яйця у вигляді творця світу Брахми, а разом з ним з'яви­лися зародки світу, всіх живих істот. Тому Брахма тільки реалізував творчі можливості Одвічного Духа, ставши йо­го продовженням.

Безпосередніми правителями й упорядниками світу вважають Вішну і Шиву, а сам індуїзм розвинувся у вішнуїзм і шиваїзм.

У збірниках міфологічних сюжетів та ритуальних при­писів (пуранах) поряд з багатьма іншими найчіткіше ок­реслено два головні напрями індуїзму — вішнуїзм і ши-ваізм. Більшість учених вважає, що історично першим був вішнуїзм. Побутують і твердження, що шиваїзм давніший,

які однак, визнають вирішальну роль вішнуїзму в усу­ненні з історичної сцени буддизму.

Бог Вішну згадується ще у Ригведі. Там він — скром­ний покровитель землеробства і скотарства, чоловічої си­ли для продовження роду. Він надає перемогу вищому ве­дичному богові Індрі у боротьбі з демоном Врітрою. Ім'я його значиться у пантеоні бога Сонця. Вважають, що він доарійського походження, що це ім'я якогось дравідсько­го божества.

Значно вищий авторитет Вішну в Упанішідах. У "Ма-хабхараті" він — головний бог. Саме "Махабхарата" містить ідею аватори (зниження, опускання) — сходження божества на землю, втілення його в земну форму. Вішну перевтілювався 24 рази, з цих перевтілень 10 — найваж­ливіші.

В третьому перевтіленні Вішну був вепрем Варахаром, що врятував утопаючу в океані Землю, піднявши її на своїх іклах.

На четвертий раз Вішну став людиною-левом Нрі-сінхом, який переміг демона, що нищив богів. Його не могли вбити ні Бог, ні людина, ні тварина, бо Нрісінх од­ночасно був трьома ними.

П'яте перевтілення теж було пов'язане з врятуванням світу від демонів. Демон Балі захопив усі три світи: підзем­ний, земний і небесний. Жах скував усіх богів. Тоді Вішну перетворився на вамана-карлика, прийшов до Балі й по­просив у нього стільки землі, скільки вмістять його три кроки. Балі змилостивився. Карлик, маючи надприродні можливості, ступив одразу з неба на землю, одержав її для богів, а Балі вимушений був оселитися під землею.

В шостому перевтіленні Вішну діє на землі, де між брахманами і кшатріями точилася боротьба за владу.

Вішну перевтілився у брахмана Парашураму ("Рама із со­кирою"), 21 раз винищував кшатріїв і остаточно поставив їх нижче брахманів.

В образі Рами, улюбленого сина одного з царів Пів­нічної Індії, постає Вішну і в сьомому перевтіленні. Він од­ружився з чарівною Сітою й з волі батька мав стати рад­жею те за його життя. Але молодша дружина батька вчи­нила низку інтриг, і Раму піддали вигнанню. Там його су­проводжували брат Лакшман і дружина Сіта. Але в дорозі демон Равана викрав Сіту. Розшукуючи її, Рама пройшов лісами Південної Індії. На допомогу йому стали мавпи на чолі зі своїм царем Гануманом, якого за це обожествили, а мавпи в Індії стали священними тваринами.

У восьмому перевтіленні Вішну став Кришною. Для цього він вирвав зі своєї голови волосся: з чорного виник Кришна, з білого — його брат Баларама. Кришна переміг демона Камсу, його оголосили аватарою (втіленням боже­ства). Вішну тривалий час вважали богом родючості у пле­мені яду, про що згадує Ригведа. Це було на рубежі II і І тис. до н.е., коли північ Індії населяли арійські племена.

За легендою, він народився у в'язниці і його мали вби­ти. Але батько його викрав і віддав на виховання в плем'я скотарів. Кришна був відкритою і доброю дитиною, його всі любили. Коли підріс, найчастіше боровся з демонами зла. Змужнівши, охоче віддавався любовним іграм з чарівними пастушками, навічно покохавши одну з них — Радху. Він убив правителя царства, який ув'язнив його матір, і сам став правителем. Правив мудро і довго.

Знаменне дев'яте перевтілення — в Будду. Так буд­дистів запрошують до участі у поклонінні богам індусів.

За поширення індуїзму в епоху Середньовіччя посту­пово посилювався культ Вішну, витісняючи менших богів і самого Брахму. Брахма здійснив свою справу — створив світ, тепер головна роль належить його охоронцеві — Вішну.

Вішну зображують четвероруким, він тримає диск (символ царської влади), палицю (знак могутності), рако­вину і квітку лотоса (священні предмети). Обличчя його завжди синього кольору — це його священний колір. Ко­жен бог індуїзму має священну тварину, яка уособлює йо-

РелігіТ Давньої Індії 151

го. У Вішну — це фантастична чаруда (напівлюдина,

напівптах).

У середині І тис. до н.е. у вішнуїзмі окреслилася тен­денція до монотеїзму, що похитнуло авторитет нижчих богів. Внаслідок цього виник рух — бхактії ідея якого по­лягає в особливій любові до Бога, у внутрішній релігійності, яка не потребує старанного дотримання ри­туальних вимог, що характерно для індуїзму. Проголошу­валася рівність усіх віруючих перед Богом, до нього мож­на було звертатися без жерців і жертвопринесень. Рух бхакті активно ширився в XII—XVII ст. У XIV ст. було створено священну книгу руху — Бхатіратнавалі.

Виникали й інші сектантські рухи. Так, у XII ст. релігійний діяч Рамануджа (помер у 1137 р.) заснував сек­ту шрівайшнавів, яка дотримувалася бхактійських прин­ципів. Вона існує досі. Від вішнуїзму відокремилася ще одна впливова течія — кришнаїзм, який шанує Вішну в образі обожнюваного героя народного епосу — Кришни.

Вішнуїзм відіграв помітну роль у розвитку індійської релігійної думки, майже тисячу років намагався поєднати брахманізм з релігійною традицією доведичних культів. Тому його за самостійність називають бхаватизмом, бо давньоіндійський епос ототожнює Вішну з Нараяною — героєм "Бхагават-гіти".

Як і вішнуїзм, він бере початок від доарійських культів, Дехто з дослідників вважає Шиву (санскр. — милосерд­ний, доброзичливий) одним з богів корінного населення Індії, яке жило в басейні Гангу ще до приходу арійців. Але шиваїзм як напрям індуїзму сформувався лише на почат­ку нашої ери. У лоні його завжди виникали різні групи, течії й секти, роздріблений він і тепер. Шива — продукт індуїстської трансформації давньоіндійського бога родю­чості, покровителя скотарів і мисливців. Водночас він ви­ступав уособленням руйнівних сил природи. Соціальна функція Шиви — бог карм за гріхи. Але перевага на­дається його позитивним рисам.

Самого Шиву уявляли заглибленим у самоспоглядання аскетом чи багаторуким богом у переможному танці. Він здатний до перевтілень, може виступати у вигляді будь-якого божества. В індійській іконографії — самітник з

152 Пізні національні релігії

трьома очима і чотирма руками. Чотири руки свідчать про могутність. А третє око, за легендами, виникло так: Шива сидів на Гімалаях, заглиблений у роздуми. Раптом ззаду підійшла дружина Ума і закрила йому очі, й світ охопила темрява. Тоді виникло третє око, яке спалахнуло, як сон­це, спаливши все на Гімалаях. Крім третього ока, у нього на лобі —півмісяць, у волоссі — жіноча голівка, з якої витікає Ганг. Кобри обвивають руки, ноги і шию, а поруч стоїть насторожі білий бик Нанду. Шива сидить на тиг­ровій шкурі, на шиї у нього намисто з людських черепів, а в руках — тризубець. Сюди він потрапив, мабуть, з півден­них степів з аріями, які декілька тисяч років тому звідти вирушили до Азії. Шиву ще зображують у танку руйнуван­ня, в цей момент він зветься Натараоджа. Є зображення його з п'ятьма обличчями, там він зветься Панчауакхі. Шива — грізний бог. У нього три дружини: Калі — "чор­на", Дурга — "неприступна" і Парваті — "дочка гори".

Важливим у шиваїзмі є культ родючості. Бог Шива ра­зом з дружиною Калі є носіями шакті — творчого начала, яке породжує усе живе в природі. Калі — жіноча іпостась Шиви. У цей час Дурга стає об'єктом поклоніння як Божа Матір, яка контролює і стимулює народження. Тому в ши-ваїстському культі існують окремі церемонії поклоніння символічним зображенням чоловічих і жіночих геніталій. У шиваїстському пантеоні дружина Шиви Калі (Дурга, Деві, Парваті, її власне ім'я — Ума) маєі самостійне зна­чення. Якось її батько зневажив Шиву, Калі на знак про­тесту спалила себе, за що отримала ще одне ім'я — Саті (Доброчинна). Згодом вона народилася вдруге як дочка Гімалаїв і отримала ім'я Хаймаваті, вона — сестра Гангу.

Калі — войовнича богиня, чимало разів вступала у бої з демонами. Зображують її чотирирукою чорною жінкою, вдягненою у фартух з кісток людських рук і намисто з людських голів. Навіть сережки — з людських тіл. Це є наслідком того, що вона пожирала війська ворожих де­монів, пила кров їх полководців. Краплини її крові, пада­ючи на землю, перетворювались на воїнів. В урочинах, пов'язаних з культом Калі, практикували до XIX ст. людські жертвопринесення. Жреці богині (туги — души­телі), приставши до юрби мандрівників, обирали жертву, вночі везли її до особливого храму. Вони мали таємниці знищення людей, передаючи їх від покоління до по­коління, особливий жаргон і пароль, щоб самим не стати жертвою іншого туга. Туги були викриті в 30-ті роки

Релігії Давньої Індії 153

XIX століття англійцем Вільямом Сліменом, якому вда­лось схопити одного з них — раджу Ферінгея. Його було засуджено до страти на горло від руки ката нижчої касти. ферінгей видав пароль в обмін на те, щоб бути страченим за ритуалом, гідним його касти. Слімен викрив 5120 жерців-тугів. Тоді було ліквідовано жорстокий ритуал бо­гині Калі.

Шива і Калі мали двох синів. Перший — Ганеша — бог мудрості й добра, він то заважає людям у здійсненні їх прав, то допомагає у подоланні перешкод. Тому кожну справу слід починати з молитви до нього, бо він може за­вадити навіть жертві богам. Зображають його повнотілою чотирирукою людиною з головою слона. Другий син — Сканда (Картікея, Субраманья), бог війни (не агресив­ний), захисник. Зображують сидячим на паві. Вся родина Шиви завжди заклопотана людськими справами, до неї звертаються віруючі.

Вішнуїзм і шиваїзм мають спільний культ, тотожні магічні прийоми. Між ними немає антагонізму, від­мінності лише в об'єкті поклоніння. Звідси — особливості у магічних і молитовних формулах, фетишах, ідолах.

У Ведах сформульовано вимоги до світського життя індуса від народження до смерті. На будь-який випадок життя передбачено відповідний обряд, який має бути ви­конаний точно. Саме обряди, церемонії та ритуали об'єднали народи Індії, що перебувають під впливом індуїзму, в єдину індійську цивілізацію. Усі місцеві релігії Індії походять з найдавніших племінних релігій. З утверд­женням ведичної релігії, а потім брахманізму вони не зникли, а залучилися до культів, які ставали головними. Навіть буддизм не зміг їх усунути. Цим і зумовлена мно­жинність індуїстських культів, що дає підставу вважати індуїзм комплексом різних релігій.

У кожній місцевій общині індусів існує своя система анімістичних уявлень. Вважають, що духи живуть всюди навколо поселення людей, там же юрмляться духи помер­лих, активно втручаючися в життя своїх живих родичів. Серед них є духи-покровителі, а є й шкідливі. Здебільшо­го духи — жіночого роду (очевидно, у цьому простежують­ся сліди матріархату), чоловічі божества — їх супутники. Багато з них мають імена, та частіше називають їх за ро­дом діяльності: богиня холери, богиня віспи, богиня гон­чарів, богиня кухарів тощо. Зовнішній вигляд їх умовний:

каміння, горби, озера, інколи — кам'яні чи глиняні ідоли.

154 Пізні національні релігії

Храми примітивні, часто — проста хижа. Культ, ритуали жертвопринесень, жертви, молитви — теж прості. До них звертаються тільки в разі потреби. Урочистими бувають богослужіння, коли в жертву приносять тварину; м'ясо з'їдають учасники жертвопринесеня.

У місцевих храмах здійснюють обряди, пов'язані з на­родженням, укладенням шлюбу, похованням. Індуїстські традиції вимагають великої пишноти, в них бере участь ве­лика кількість людей. Щедро оплачуються різні магічні церемонії та жреці.

Індуїзм постійно розвиває вчення про сансару. Вважа­лось, шо перевтілення душі померлого залежить від дотри­мання ним дхарми. Карма визначає долю душі до зупинен­ня перевтілень і злиття Атмана з Абсолютом. Перевтілення багато в чому залежать і від поховальних обрядів. Найдос-тойніший з них — спалювання тіла небіжчика на березі священної річки Ганг з розвіюванням над нею попелу по­ховального вогнища. Не в пошані — поховання в землю. Але й при цьому особливе значення відіграють складні релігійні церемонії та маніпуляції жерців над тілом небіжчика.

Політеїзм індуїзму особливо яскраво втілено в культі. Майже кожен храм має пріоритетне божество, систему це­ремоній і богослужінь, присвячених саме йому. Це не ви­ключає поклоніння іншим богам. Кожна гора, скеля, річка, печера, навіть багато дерев, не кажучи вже про по­селення, мають свого покровителя.

Індуїзм визнає ранні шлюби, коли дівча стає жінкою у 8—9 років, раннє материнство. Заборона на повторний шлюб удовам прирекала на довічну безшлюбність чимало жінок.

Ушанування індуїстських богів вищого рангу відбу­вається у великих храмах. Обов'язкові там скульптури Вішни, Шиви, Калі, Кришни. Обслуговують храми жреці та інші служителі. Прочанство є значущою подією в житті віруючих, пов'язаною з тривалою мандрівкою і чималими пожертвуваннями.

Загальноіндуїстськими є тільки два щорічних свята:

весни — холі та осені — дівалі. Всі інші встановлені на честь окремих богів, чимало свят — на честь місцевих богів. Свята складаються з урочистих церемоній і жертво­принесень.

Під терміном "індуїзм" раніше розуміли все нехристи-янське і немусульманське в Індії. Потім він став означати релігійний комплекс, а також соціальну структуру і духов-

Релігії Давньої Індії 155

ну культуру, сформовані на цьому комплексі. Віруючі звуть свою релігію "хінду-дхарма", вбачаючи під дхармою не просто релігію, а закон, обов'язок у найширшому ро­зумінні. Тому індуїзм — це певний спосіб життя'. Прибічників індуїзму звуть індусами, цей термін слід відрізняти від термінів "індієць", "індіанка", які озна­чають національність.

Індуїзм завжди дбав про збереження та розвиток національної духовної культури, зберіг національний менталітет, незважаючи на міграції населення, війни, іно­земне панування, внутрішні чвари, філософські та релігійні пошуки. Наявність у ньому численних течій і на­прямів, його релігійна множинність полегшують його взаємодію з іншими релігіями. Індуїзм відкритий для всіх релігій, індуїст може молитися у будь-якому храмі, разом з віруючим іншої релігії він може вклонятися його богові. Він заклав традиції філософської думки Індії, глибоко вплинув на мислення індійців, зробив вагомий внесок у розвиток філософської культури людства.

Індуїзм — явище значно ширше, ніж релігія. Це й цілком оригінальний комплекс віровчення і культу, широ­кий філософський погляд на життя, соціологія, спе­цифічний спосіб життя, який глибоко увійшов у суспільні відносини та побут. Для індусів їх релігія охоплює все, цілком заповнює духовний світ, стає його синонімом. Будь-яке явище природи чи суспільного життя має для них сакральний характер.

Історичні масштаби індуїзму — 3,5 тис. років існування. Переважна більшість населення сучасної Індії — прибічни­ки індуїзму. Є вони у Пакистані, Бангладеш, Шри-Ланці, Непалі, Індонезії, навіть у Південній Африці (5% індусів світу). Він поширений серед декількох сотень націй, народ­ностей і племінних груп, які розмовляють 845 мовами і діалектами (етнографічний аспект). І все ж індуїзм світовою релігією не став, оскільки своє призначення вбачає у духов­ному обслуговуванні одного народу — індійців. До того ж не всього народу, бо представники касти недоторканих об­межені щодо участі у релігійному культі.

' У підручнику, термін "індуїзм" вживається для означення специфічної національної релігії з міцною національною традицією, чітким національним поширенням — в Індії.

156 Пізні національні релігії