ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА БЛОКИ ПАРТИИ РЯДОВЫЕ ЕЩЕ ПРИ ПАРТБИЛЕТАХ, НО УЖЕ ГОТОВЫ К РАССТАВАНИЮ

ЕКОНОМІКА

"ГОРДІЇВ ВУЗОЛ" З НАФТИ Й ГАЗУ

"Зоря Полтавщини", 19.12.2008

Відбувся "круглий стіл" в редакції газети "Зоря Полтавщини", темою якого стало вирішення проблем нафтогазодобувної промисловості.

Через порушення законів у нафтогазовій галузі втрачає держава, втрачає державний бюджет.Частина рентних платежів повинна залишатися на територіях, де видобувають нафту й газ.У державі повинні бути чіткі правила гри. Для всіх. Заручниками ситуації є як нафтогазодобувні підприємства, так і органи місцевого самоврядування. Закон треба або виконувати, або змінювати. Держава є таким же учасником ринку, як і приватні структури. Ніколи, ні в якому разі не можна залишатися байдужим до того, що відбувається довкола. У Полтавській області видобувається третина загальноукраїнського газу, і його собівартість не перевищує 30 доларів за тисячу “кубів”. У всьому світі ціна на нафту зменшується, а до неї “прив'язана” й ціна на газ. Давно настав час відкрито з’ясувати, ким, куди і на яких умовах реалізується видобутий в Україні газ.

Протягом останніх двох десятиліть в Україні прийнято вже четверту державну програму енергетичної стратегії. Полтавщина – одна з небагатьох областей України, багатих на поклади вуглеводнів, отже, мала б відчувати пильну увагу держави в рамках цих програм. Але натомість і підприємства галузі, й нафтогазодобувні території стикаються з дедалі більшими проблемами. То чи стала стратегія пріоритетом?

10 грудня про це вели розмову учасники “круглого столу” всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини”: експерт-політолог Микола Василенко, начальник управління економіки Полтавського міськвиконкому Володимир Волик, директор дочірнього підприємства НАК “Надра України” “Полтавське нафтогазове регіональне геологічне підприємство” Петро Голуб, голова обласної ради профспілки нафтової і газової промисловості Іван Зосименко, заступник директора – головний геолог ГПУ “Полтавагазвидобування” Адам Куль, член постійної комісії обласної ради з питань бюджету, підприємництва й управління майном, начальник Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області Ірина Максимішина, заступник голови обласної ради Володимир Марченко, голова Охтирської районної ради Сумської області, координатор асоціації органів місцевого самоврядування нафтогазодобувних територій “Родюча земля” Юрій Ситник, начальник головного управління промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації Тарас Ткаченко, заступник голови Новосанжарської районної ради Борис Федоренко, голова Гадяцької районної ради Анатолій Цимбал, заступник голови облдержадміністрації Сергій Ясинський. Вів засідання головний редактор всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини” Григорій Гринь.

– Полтавщина має потужний нафтогазовий комплекс, який є домінантним у бюджетоутворенні нашої області. Але останні роки його розвиток стримується низкою обставин. Водночас діяльність підприємств галузі додає чимало проблем місцевим територіальним громадам. Отже, для нашого регіону це питання актуальне й болюче. “Зоря Полтавщини” не може бути байдужою до життя області, тема роботи нафтогазового комплексу часто порушується на сторінках газети. Й одна з останніх публікацій – “Нафта на Полтавщині – гроші на Хрещатику” заступника голови облдержадміністрації Сергія Ясинського – стала приводом для сьогоднішньої розмови, – сказав у вступному слові Григорій Гринь.

Сергій Ясинський:

– Функціонування нафтогазового комплексу Полтавщини є наріжним каменем добробуту не тільки нашого регіону, а й усієї країни. У цій галузі задіяні від 20 до 30 тисяч працівників. Побічних проблем, пов’язаних із роботою підприємств галузі, я не торкатимусь. Хоча справді виникають проблеми технологічного характеру, екологічні, розвитку інфраструктури, розбитих доріг тощо. Але в Україні ми дійшли до тієї межі, що потрібно рятувати сам нафтогазовий комплекс.

У 2005 році був Указ Президента України про фактичне визнання нафтогазової галузі стратегічною, хоча чітко цього не було зазначено. Однак акцентувалася увага на необхідності нарощення ресурсної бази у зв’язку з необхідністю зменшити енергетичну залежність нашої країни. Національна економіка забезпечена природним газом у межах 30 відсотків, нафтою – на рівні 20 – 22 відсотків. Тому ми імпортуємо вуглеводні. І питання це – не тільки в економічній площині, а й переходить у політичну. У лютому цього року був ще один Указ Президента, який визначав для уряду напрямки формування нормативно-правової бази, що покращило б функціонування нафтогазового комплексу. Бо чинна нормативно-правова база дуже застаріла і стала досить проблемною для самого комплексу. Наприклад, на відведення земель для буріння свердловин потрібно витратити до трьох років. Полтавська обласна державна адміністрація вносила уряду, міністерствам пропозиції щодо оптимізації законодавчої бази. Але нічого не було змінено.

Згаданим останнім Указом правоохоронним органам було дано доручення здійснити перевірку щодо відповідності чинному законодавству переоформлення дозволів (ліцензій) на користування надрами. Проблема полягає ось у чому. З 1994 року в Україні позитивний баланс приростів ресурсної бази й використання її змінився на негативний. Тобто: оскільки видобувати вуглеводні можна тільки на розвіданих ділянках, то приріст розвіданих надр повинен випереджати видобуток, але, на жаль, з того ж таки 1994 року ми видобуваємо набагато більше, ніж розвідуємо, приростів розвіданих запасів фактично немає. Розвідкою покладів займалися спеціалізовані геологічні підприємства. Тепер же у геологічній галузі – крах, геологорозвідка практично знищена. А 70 відсотків підприємств геологічної галузі, зокрема національної компанії “Надра України”, працювали на території Полтавської області. У 2004 році в них було 8 спеціальних дозволів на користування надрами, на розвідку тих ділянок держава витратила приблизно 600 – 800 мільйонів гривень. Нині ці дозволи переоформлені на комерційні структури навіть без компенсації збитків бюджету на розвідку, без аукціону, як це передбачає законодавство. Не торкатимусь питання розбазарювання, знищення майна, а, за нашими оцінками, розпродано, знищено, вкрадено майна підприємств геологічної галузі на суму приблизно до півмільярда гривень... На слуху проблеми підприємства “Полтаванафтогазгеологія”: ще в 2006 році підприємство мало 17 мільйонів гривень прибутку, на сьогодні шукаємо кошти, щоб заплатити заробітну плату...

До чого я веду? На початку цього року за дорученням уряду України Служба безпеки України, Генеральна Прокуратура провели перевірку: порушень чинного законодавства при переоформленні на комерційні структури спеціальних дозволів не виявлено. Абсурд! За нашими даними, навіть недолугого законодавства вони не дотрималися. Хоча у 2007 році деякі нормативні документи були спеціально змінені урядом так, аби спростити переоформлення спецдозволів з державних підприємств, переважно геологічних, на комерційні. Внаслідок цього у 2008 році керівництво ДП “Полтаванафтогазгеологія” за підтримки облдержадміністрації звертається до суду, суд відновлює дію спеціальних дозволів державного підприємства на Пірківську площу й Загорянське родовище. Міністерство охорони навколишнього природного середовища видає йому поновлений дозвіл, люди виходять на відповідні промисли, а там їх зустрічає озброєна автоматами охорона у камуфляжі, в масках. Звичайно, було звернення до правоохоронних органів, у прокуратуру. Але досі реакції немає. За деякою інформацією, Міністерство охорони навколишнього природного середовища уклало мирову угоду з комерційними структурами щодо переданих ділянок надр.

Розповім і про Сахалінське родовище. Ліцензіатом було ДП “Полтаванафтогазгеологія”. Зачитую: “При спробі повернути незаконно переоформлений у квітні 2007 року на комерційну структуру спеціальний дозвіл на користування надрами Сахалінського родовища органами прокуратури 21 жовтня 2008 року було відкликано адміністративний позов у інтересах держави про визнання нечинним зазначеного спеціального дозволу”. В результаті держава втрачає і найбільше в Україні Сахалінське родовище. Але читаю далі подання прокуратури Полтавської області: “Виявлені численні факти порушень законодавства про надра органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та спеціальними уповноваженими органами контролю. Надрокористувачі користуються надрами на самовільно зайнятих земельних ділянках без відповідного дозволу та проведення екологічної експертизи... без спеціальних дозволів на користування надрами здійснюють видобуток корисних копалин. Незважаючи на те, що на 12 ліцензійних ділянках термін спеціальних дозволів на користування надрами газопромислового управління “Полтавагазвидобування” дочірньої компанії “Укргазвидобування” закінчився, видобування вуглеводнів здійснюється”.

Полтавська обласна рада дала погодження на продовження дії відповідних дозволів для ГПУ “Полтавагазвидобування”, дія яких закінчилася в серпні. Усі документи надані Міністерству охорони навколишнього природного середовища, жодного зауваження немає, документи не повернули, але досі не продовжили дію спеціальних дозволів. Хоча відповідно до нормативних документів повинні були протягом 60 днів розглянути й – або відмовити, або погодити. Тепер прокуратура видала припис з приводу того, що ГПУ “Полтавагазвидобування” незаконно видобуває газ. Але зупинити процес видобутку неможливо, це буде катастрофа – технологічна, екологічна, економічна, соціальна.

Я повертаюся до думки, що треба рятувати нафтогазовий комплекс. Бо природний газ, який видобувається з надр України, – 21 мільярд кубічних метрів – використовується для потреб населення України. Ще 8 – 12 мільярдів кубометрів газу, що використовується комунальними підприємствами теплоенергетики, ми імпортуємо. То чи не могли б ми наростити базу й видобувати додатково ще 10 мільярдів і таким чином вирішити питання тих же тарифів для населення? Могли б, звичайно. Але доводиться боротися за те, щоб утриматися на нинішньому рівні. В державі простежується чітка лінія на те, щоб переоформити, привласнити за безцінь державну геологічну галузь, знищити НАК “Нафтогаз України”. А іншої державної компанії в цій галузі немає. Отже, збереження НАК – це питання національної безпеки.

Звичайно, і в Лохвиці, і в Гадячі проблем багато. Але, повірте, якщо державні підприємства не працюватимуть, то комерційні структури їх не вирішать, а якщо почнуть вирішувати, то хіба тимчасово. Та якими будуть соціальні наслідки для всього населення України? Законодавство передбачає, що державні компанії, які ведуть видобуток природного газу, зобов’язані по собівартості віддавати його для потреб населення. Спільні підприємства, де державна частка менше 50 відсотків, продають газ за ринковою ціною. Найлегше забрати в держави те, що вона розвідала, видобула, привласнити й заробляти на цьому.

Володимир Марченко:

– Редакція запропонувала дуже серйозну тему. На жаль, те, про що розповів Сергій Євстахійович, відбувається не один рік. Багато політиків, народних депутатів і тих, хто працює в кабінетах центральної влади, мають свій бізнес у галузі нафти й газу, в тому числі й на Полтавщині, й просувають його. Маю багато прикладів, коли до обласної ради заздалегідь звертаються приватні особи і пропонують розглянути на сесії обласної ради питання щодо продовження терміну дії ліцензій, коли він ще не закінчується.

Через порушення законів у нафтогазовій галузі втрачає держава, втрачає державний бюджет. Виникає багато проблем для тих громад, на території яких видобувають нафту й газ, зокрема екологічні, через що люди хворіють, руйнується інфраструктура, розбиваються дороги, а допомагати їм не поспішають. Ми сподівалися, що цього року співпраця з “Нафтогазом” буде більш плідною. Але, на жаль, сума, на яку нафтогазовий комплекс підписав угоду з обласною державною адміністрацією, занадто низька – 5,5 мільйона гривень плюс 7 мільйонів від “Укрнафти”. “Укрнафта” третій рік поспіль виконує свої договірні зобов’язання, а от стосунки з НАК “Нафтогаз України” загострюються. Тому полтавці 18 жовтня взяли участь у зборах в Охтирці Сумської області й стали членами асоціації “Родюча земля”, в яку об’єдналися органи місцевого самоврядування нафтогазодобувних територій. Бо коли нас не хочуть чути, нам не допомагають, то вихід один – об’єднуватися й спільно відстоювати свої інтереси. Зокрема, ми наполягаємо на дотриманні законодавчої норми, передбаченої Бюджетним кодексом України, – частина рентних платежів повинна залишатися на територіях, де видобувають нафту й газ. Сумчани не один рік зверталися до центральних органів влади з проханням залишати Сумській області 25 відсотків рентної плати. Полтавська область пропонувала залишати 15, потім 10 відсотків. Але нас не почули. І при формуванні навіть того проекту бюджету на 2009 рік, що вже відкликаний, цього не передбачено. Я переконаний, що всі гілки влади на всіх рівнях повинні працювати спільно, щоб довести, що видобуток нафти й газу – справа державна.

Григорій Гринь:

– Згадаймо, що з 1991 року область добивається, аби повернути право юридичної особи нафтогазовим підприємствам, які працюють в області. Але вони й по сьогодні – лише філіали. У 2004 році Полтавщині була перерахована рекордна сума – 25 мільйонів гривень – на підтримку соціальної сфери. У 2008-му ми говоримо про 12,5 мільйона, а ще врахуймо, якою була гривня чотири роки тому й якою є тепер. Я не знаю, як можна пробити таку стіну байдужості до пересічних українців, які тут живуть, до влади на місцях.

Микола Василенко:

– Порівнювати Полтавщину з Кувейтом, як часто роблять, некоректно. Я б порівняв ситуацію, яка склалася в Україні, з тією, що була в Техасі в кінці позаминулого – на початку минулого століть, коли почав розвиватися видобуток нафти в Сполучених Штатах Америки. Або з сьогоднішньою Нігерією, де правлять беззаконня, корупція, безправ’я. Законів не виконують зухвало, брутально. То що можна вирішити на рівні керівника місцевого підприємства? Коли наші підприємства позбавили права юридичних осіб, галузь готували до приватизації, і тільки бурхливі процеси в політичній сфері завадили ці наміри довести до кінця. Але держава все-таки віддала у приватні руки “Укрнафту”. Нині галузь – вже на останньому диханні.

Голова облдержадміністрації Валерій Асадчев наводив приклад: дві державні структури, підпорядковані Кабміну, – Міністерство палива та енергетики й Міністерство охорони навколишнього природного середовища – не можуть знайти спільної мови. В одного є НАК “Надра України”, в іншого – НАК “Нафтогаз України”, в обох – багатоланкова структура управління, й обидві компанії працюють не в інтересах держави, заважають одна одній, бо в кожної – свій господар. Тому це питання не організаційне, не технологічне. Як не крути, все одно приходимо в політику. Наші державні мужі діють за принципом римського імператора: держава – це я. Конституція говорить: надра належать народу. Покажіть той народ, який володіє надрами. Відбуваються страшні речі. Газ беруть у підприємств за ціною, що нижча собівартості, а населення платить за газ за цінами, за якими Україні продає газ Росія. Куди йде різниця? Те, що частина рентної плати повинна залишатися на місцях, – незаперечно. І майно підприємств, центральні офіси яких у Києві, треба обкладати податками, причому за місцем знаходження підприємств.

Володимир Марченко:

– У державі повинні бути чіткі правила гри. Для всіх. Угоди про підтримку соціальної сфери підписуємо і з приватними структурами, і з державними. Працюють на Полтавщині СП “Полтавська газонафтова компанія” й “Регал Петролеум корпорейшн” – і достойно виконують свої договірні зобов’язання. З державними компаніями чомусь складаються інші стосунки. Хіба ми повинні щорічно ходити з простягнутою рукою й просити: шановні, давайте підпишемо угоду, а яку ви суму запропонуєте, а чому не більше? Ну якщо так, то хай і так... Правила повинні бути чіткі та єдині для всіх. Тоді при формуванні бюджету села, району, області можна розраховувати на певні надходження.

Тарас Ткаченко:

– На продовження думки про те, що треба встановити чіткі правила гри, а не ходити з простягнутою рукою, назву дані соціально-благодійної допомоги, що надають підприємства нафтогазового комплексу – НАК “Нафтогаз України”, “Укрнафта” й підприємства недержавної власності. НАК “Нафтогаз України” фактично перерахувала: у 2004 році – 21,5 мільйона гривень, у 2005-му – 23 мільйони, у 2006-му – 14,8 мільйона, у 2007-му – 6,8 мільйона. “Укрнафта” протягом останніх трьох років стабільно перераховує 7 мільйонів гривень. “Полтавська газонафтова компанія”: 2004 рік – 660 тисяч гривень, 2005-й – 2,7 мільйона, 2006-й – 2,6 мільйона, 2007-й – 4,3 мільйона, динаміка у 2008 році також позитивна.

Що ж до приросту розвіданих запасів, то тут – справді катастрофа: за останні десять років негативний дебет по розвіданих запасах досяг 50 мільйонів тонн умовного палива. І це вже відбивається на абсолютних показниках видобутку. За 2008 рік падіння видобутку нафти на території Полтавської області – більше 15 відсотків. І така ж тенденція на наступні роки. Нічого вже видобувати. Якщо видобуток природного газу ми ще утримуємо на рівні минулого року, то видобуток нафти й газового конденсату катастрофічно падає.

Ірина Максимішина:

– За даними облфінуправління, до Державного бюджету за січень – листопад цього року перераховано 1 мільярд 270 мільйонів гривень рентних платежів за видобуті нафту, газ, газовий конденсат. На 2009 рік прогнозована сума ренти повинна скласти 1 мільярд 89 мільйонів гривень. Якби прийняли наші пропозиції і 10 відсотків рентних платежів залишалося в області, це були б додаткові надходження до обласного бюджету в сумі 109 мільйонів гривень. Для порівняння: бюджет по спецфонду за 11 місяців склав 72 мільйони гривень. Отже, ми повинні знову й знову ставити перед центральними органами влади питання про те, щоб частина рентних платежів залишалася в області. Бо проблем багато через діяльність нафтогазових підприємств. А залишається в області з їх відрахувань тільки якась сума за забруднення навколишнього середовища і відрахування із зарплат фізичних осіб.

Юрій Ситник:

– В олігархічної влади в Україні є право не виконувати закон. І цим реально користуються, тлумачать закони на свій лад, і сприяють цьому правоохоронні органи. А яка роль місцевого самоврядування? Якщо сільський голова спробує самостійно вирішити питання з газовиками чи нафтовиками, крім того, що йому дадуть самоскид чи бульдозер, більше нічого не отримає. А проблеми надзвичайно складні. Я напевно знаю, що Рада національної безпеки й оборони заслуховувала питання про стан водних ресурсів у Полтавській області, наприклад, у Миргородському районі і в Охтирському районі Сумської області. Якщо ці матеріали секретні, то виникає питання: а чи є в держави право приховувати правду – реальну ситуацію, яка впливає на здоров’я людей, і не реагувати? А показано, що стронцій, радіоактивний цезій уже знаходяться у водоносних горизонтах. Можу сказати, що й рівень грунтових вод в Охтирському районі впав на метр порівняно з рівнем п’ятирічної давності.

Сергій Ясинський:

– Який зв’язок цих даних із нафтогазовим комплексом? Я пам’ятаю, як бабуся радила лікувати ангіну, захворювання ротової порожнини за допомогою чистої нафти.

Юрій Ситник:

– Я до цього веду. Є висновки санепідеміологічних і екологічних служб про вплив на навколишнє середовище діяльності підприємств нафтогазового комплексу. Але справа в тому, що питанням екології і санітарії в цій галузі займаються відомчі інститути нафтогазового комплексу. Ми не маємо документів і матеріалів, у яких би вони заявили, що “наша діяльність не шкідлива”. У нас є дані щодо смертності людей, захворюваності по сільських радах, де ведеться видобуток нафти й газу. Крім того, жодне підприємство нафтовиків не працює так, як потрібно, – запровадивши міжнародний стандарт зі створення системи екологічного менеджменту ISO 14000. Це питання екологічної безпеки. Їм невигідно показувати критичні точки. Наведу приклад по Охтирському району. В нас знаходиться більше 600 тонн труб, радіаційний фон яких перевищує 10 тисяч мікрорентгенів. Коли ці труби лежать за два кілометри від села, людям кажуть, що вони не шкодять. Чому ж тоді, коли ці труби потрапили на металургійні комбінати як брухт, була порушена кримінальна справа? Вона досі не закрита.

Ми почали аналізувати, що нам треба робити. На наш погляд, і обласна рада, й обласна адміністрація частково є залежними, на них можуть натиснути з Кабінету Міністрів, із Секретаріату Президента. Тому вийшли з ініціативою створити асоціацію органів місцевого самоврядування нафтогазодобувних районів. Це громадська організація. План роботи вже погодили ради Чернігівської, Полтавської областей. Через міністерства, інноваційні проекти порушуватимемо питання обстеження територій, працюватимемо з бюджетним кодексом. Інтереси регіонів будемо лобіювати у Верховній Раді, вже п’ять народних депутатів погодилися бути нашими представниками. Охтирський район за 10 місяців перерахував до Державного бюджету 970 мільйонів гривень і нічого з цієї суми не отримав. Тоді як районна рада всіляко сприяє роботі нафтовиків, не було жодного випадку, коли б ми гальмували їхню роботу. І просимо тільки про одне – аби було чесне партнерство.

Анатолій Цимбал:

– У Гадяцькому районі – 150 тисяч гектарів землі, 268 гектарів використовує нафтогазовий комплекс. Ніби небагато, а проблем найбільше. Сім родовищ у районі. Протягом 54 років за рахунок нафтогазових підприємств район розвинувся, було побудовано школи, дороги... А за останні десятиріччя нафтогазовий комплекс погубив район, нічогісінько не робиться для соціальної сфери. А що з екологією? У 1991 році Верховна Рада прийняла закон про охорону навколишнього природного середовища, де йшлося про державний, обласний екологічний фонд і фонд базового рівня. Органи базового рівня мали право використовувати 75–80 відсотків від надходжень. А в 1996 році все перевернули: тепер сільська рада отримує 10 процентів, рештою розпоряджаються область і держава. Візьмемо для прикладу село Качанове – це серце нафтогазового комплексу області. За 11 місяців у екологічний фонд сільради надійшло 440 гривень, при цьому від НГДУ “Полтаванафтогаз” – жодної копійки. А законом передбачено, що такі фонди утворюються за місцем заподіяння екологічної шкоди. Натомість організації перераховують гроші за місцем юридичної адреси. А на Качанове страшно дивитися. Там, де немає нафтогазового комплексу, села розвиненіші.

Щодо бюджету. У Гадячі працює ГПУ “Полтавагазвидобування” й НГДУ “Полтаванафтогаз”. ГПУ як платило прибутковий податок із фізичних осіб у місцевий бюджет, так і платить. А нинішній керівник НГДУ повідомив, що тепер цей податок сплачуватиме у Полтаву. А що робити людям на місцях? Вони лікуються, їхні діти відвідують школи, дитсадки у Гадячі, районі. Взяти хоча б відрахування до Пенсійного фонду. Поки людина працює у нафтовиків, сплачує у Пенсійний фонд у Полтаву або Київ. Вийшла на пенсію – пенсію отримує з районного фонду. Хіба не перекіс?

Ми іноді просимо у нафтогазових компаній допомоги. Але нас не чують. Натомість хто із них може пред’явити претензії гадяцькій владі щодо затримки у прийнятті рішень про відведення земельних ділянок? На жаль, співпраця у нас йде важко.

Петро Голуб:

– Причина тяжкого стану паливно-енергетичного комплексу України, в тому числі й Полтавщини, полягає в тому, що ще в дев’яності роки виникла криза в геологічній галузі через різке зменшення фінансування на пошуки нафти та газу. У кращі часи наше геологічне об’єднання бурило близько 240 тисяч погонних метрів пошуково-розвідувального буріння за рік, відкривали 5 – 7 родовищ із запасами 10 – 30 мільйонів тонн умовного палива, отримували високі прирости запасів нафти й газу, що забезпечувало стабільно високі обсяги видобутку. Для збереження та збільшення видобутку вуглеводнів необхідно мінімум удвічі збільшити обсяги приросту розвіданих запасів, а цього можна досягти, тільки відкриваючи нові родовища. Але для відродження галузі треба відновити її фінансування. У цьому році на геологорозвідувальні роботи з Держбюджету запланували виділити 678 мільйонів гривень, та на розвідку вуглеводнів – тільки половину суми, решту – на тверді корисні копалини. Хоча ці кошти отримані з нафтогазового комплексу. Із цієї суми 40 процентів віддано “Нафтогазу України”. Лише 14 процентів – 47 мільйонів – віддано п’ятьом великим розвідувальним підприємствам. За ці гроші можна пробурити лише одну свердловину.

Потрібно збільшувати бюджетне фінансування, запровадити систему цільових кредитів чи позик під гарантії держави, збільшити видатки на геологорозвідку можна за рахунок рентних платежів, а вони перевищують ставку відрахувань на геологорозвідувальні роботи в 10 – 15 разів, їх третини було б достатньо для фінансування геологічної галузі на нормальному рівні. Спеціалізовані державні підприємства необхідно забезпечити спеціальними дозволами на геологічне вивчення ділянки надр без аукціонів та позачергово. А при відкритті родовищ держава може продавати їх через аукціон або передавати державному нафтогазовому комплексу.

Тепер видобутком нафти й газу займаються підприємства різної форми власності. Це призводить до втрати цінної геологічної інформації. Щоб скоординувати геологорозвідувальні роботи, раціонально використовувати надра та зменшити негативний вплив на навколишнє природне середовище, треба надати державним геологічним підприємствам право збирати геологорозвідувальну інформацію, обробляти її, узагальнювати та передавати в Державну геологічну службу. А так по-варварськи експлуатувати надра, як роблять нині, не можна.

Перспективи нафтогазодобування на Полтавщині ще великі. Розвідані видобувні запаси складають 670 мільйонів тонн вуглеводнів. За ці роки, що на Полтавщині триває видобування, добуто 367 мільйонів тонн вуглеводнів. А є ще прогнозовані ресурси. По області – це ще 955 мільйонів тонн. Це, так би мовити, віртуальні запаси.

Сергій Ясинський:

– Обласна державна адміністрація розробила пропозиції та зауваження до нової редакції Кодексу України “Про надра”. Ми пропонуємо, щоб у разі позитивних результатів розвідки геологи передавали родовища державі й отримували б винагороду. Це стимул для того, щоб вести розвідку якісніше. Потім держава має визначитися, чи її компанії здійснюватимуть видобуток, чи краще виставити родовище на аукціон і продати, а в ціну закласти витрати держави на розвідку. Бо держава не може всього охопити. Їй потрібні “швидкі” гроші, які можна заробити на аукціоні. Ці пропозиції ми не раз озвучували.

Адам Куль:

– ГПУ “Полтавагазвидобування” займається пошуком, розвідкою, розробкою нафтогазових родовищ на території Полтавської, Харківської, Дніпропетровської і Сумської областей. Протягом останніх п’яти років ми стабільно видобуваємо по 5 – 5,2 мільярда кубічних метрів газу, 500 тисяч тонн конденсату і майже 80 тисяч тонн нафти. Видобуток газу для нас збитковий. Ціна реалізації 1 кубометра – 350 гривень, а собівартість із урахуванням транспортування – 400 гривень. Виживаємо за рахунок газоконденсату і нафти. Таким чином якось перекриваються затрати і на розвідку, і на підтримання видобутку. Цього року на розвідку вже витратили майже 400 мільйонів гривень із власного прибутку, заплановано 600 мільйонів. При тому, що відрахували у бюджет на геологорозвідувальні роботи 100 мільйонів. Які на розвідку не пішли, а десь у бюджеті “загубилися”.

У 70–80-х роках в Україні бурилося 450 тисяч метрів погонних розвідувальних свердловин і 300 тисяч – експлуатаційних. Сьогодні бурінням займається тільки наша компанія “Укргазвидобування” – пробурюємо 190 тисяч метрів, і ще “Укрнафта” бурить близько 30 – 40 тисяч. Ставши приватною, ця компанія майже не вкладає кошти у розвідку. А ми 190 тисяч метрів буримо на ентузіазмі. Верстати, на яких працюють наші буровики, на 95 відсотків зношені. На них не можна працювати. За останні 10 років наша компанія придбала лише комплектуючі до цих старих верстатів. Так держава не може працювати.

Сьогодні на території Дніпровсько-Донецької западини розвідано 60 процентів ресурсів. Ті 40 процентів, що залишилися, на великих глибинах – 6 тисяч метрів – та на невеликих родовищах. Розвідка цих 40 процентів дуже дорого коштує. А держава нічого не робить. Ще кілька років такої політики – і ресурсна база вичерпається, ми ні наступного року, ні через рік уже не зможемо працювати на рівні видобутку 5 мільярдів кубометрів газу, обсяги впадуть.

З приводу соціальної сфери. Ми розуміємо, що треба підтримувати райони. Та вирішувати це треба на державному рівні. Бо ті соціальні угоди, які укладаємо, законом не обумовлені. Це гроші з прибутку. Цього року виділили більше 4 мільйонів гривень. Але цей прибуток ми повинні використовувати на запчастини, обладнання. А нам ні за що купити навіть трубу. Тому виникають проблеми. У Гадяч перерахували 600 тисяч гривень, а от у Великі Будища цього району не потрапило ні копійки. Люди йдуть до нас із претензіями, що ми забруднюємо навколишнє середовище, а допомоги не надаємо. Якби ж на місцях залишалася рента, хоч 7–10 відсотків, хоча в усьому світі запроваджено більше, то були б нормальні стосунки, була б допомога у відведенні землі. Бо нині нам прокурор знову пише приписи, що у нас більш ніж на 100 свердловин не оформлені земельні відведення. Звичайно, вони не оформлені, бо наші документи “ходять” по Верховній Раді уже рік чи півтора, а питання не вирішується. Така складна процедура практично завела нас у тупик. Позиція держави щодо ліцензування взагалі незрозуміла. Ми з серпня працюємо на 12 родовищах без ліцензії. Прокурор каже, що треба порушувати кримінальну справу. Зупинити видобуток на родовищах ми не можемо, бо втрачатимемо 1200 тисяч кубометрів газу за місяць. І технологічно це неможливо, бо якщо свердловини на старих родовищах заглушити, то освоїти заново буде неможливо.

Борис Федоренко:

– Заручниками ситуації є як нафтогазодобувні підприємства, так і органи місцевого самоврядування. Бо місцеве самоврядування дивиться на підприємства нафтогазу як на “паличку-виручалочку”, адже з нинішніми дотаційними бюджетами ніяк виживати. І я не можу не обурюватися, коли приходить санепідемстанція і закриває дитячий садок, школу через якість води. А звідки брати гроші на вирішення цих питань? Чому держава, маючи такі підприємства, довела їх до межі виживання? Приватні підприємства мають сучасне обладнання. А державні, образно кажучи, сохою працюють. Держава має такі багатющі надра, вона повинна турбуватися про розвиток територій. А наш район на цих надрах живе – і ходимо з простягнутою рукою. Але ні нас, ні вас ніде не чують. Бо чому, наприклад, свердловини у нас не експлуатаційні, а по кілька років існують як розвідувальні, хоч там і ведеться видобуток? Бо з експлуатаційної свердловини потрібно перераховувати кошти в бюджет.

У мене є пропозиція до облдержадміністрації. Може, усе-таки дати дозвіл іноземним підприємствам видобувати у нас вуглеводні? Бо на наші занедбані села з розбитими дорогами узагалі вже не можна без жалю дивитися. Селу неважливо, чи буде у підприємства ліцензія. Йому важливо мати гроші на ФАП, клуб... У нас, наприклад, працює англійська видобувна компанія. Вони і три кілометри дороги через село зробили, і водогін, дитсадок з їхньою допомогою працює, а по їхній території можна ходити в капцях. Натомість ГПУ лише оформляє документи на роботи у селі, а дорогу вже розбили вщент. Ми запитуємо, коли буде дорога? Нам відповідають, що дорога буде через кілька місяців, якщо для цього будуть можливості. От і виходить, що людям роками доводиться пояснювати, мовляв, ось незабаром це підприємство працюватиме на рівні.

На сільські ради натиснути набагато простіше. І тоді виходить, що усі корупціонери – у сільських радах. Он у Охтирці пробурили свердловини за парканом садиби. Хто винен? Місцева влада. Місцеві природоохоронні органи пояснюють, що можуть внести порушникам припис. Але кому потрібен отой припис, якщо вже все працює? Нам говорять: ви можете оскаржити. Дайте документ – ми оскаржимо. Але документа не дають. Перспектив позитивних зрушень ні в сфері місцевого самоврядування, ні в галузі нафтогазодобування, на жаль, немає. У нас із вами одна біда – ми живемо в такій державі, яка про нас із вами так “дбає”.

Володимир Волик:

– Полтавщину влучно назвали “українським Кувейтом”. У такому разі Полтава має бути центром “Кувейту” з відповідним рівнем життя. А що маємо? За 100 метрів від Полтави газ коштує 400 гривень за тисячу кубічних метрів, а в Полтаві для комунальних підприємств – майже по 800 гривень, і вони збиткові. Для промисловості газ ще дорожчий. Більше того, за споживання блакитного палива вони розраховуються не за фактом, а кредитують НАК “Нафтогаз України”. Зараз через складну економічну ситуацію грошей у підприємств немає. То у мене запитання до центральної влади: чому наші підприємства повинні удвічі дорожче купувати цей газ, коли він зовсім поряд, чому вони повинні кредитувати постачальні компанії?

Іван Зосименко:

– Справді, у нафтогазового комплексу зараз великі проблеми. Це і ціноутворення, і ліцензування, і відведення земель, і рента. Із 2001 року рента була 17 гривень, потім – 1090 гривень, тепер – 1500 гривень. Жодної копійки не залишається в області. А я переконаний, що треба вимагати на місцях не 10 – 15 відсотків, а то й 20. Я все життя працюю у видобувному комплексі. У “Полтаванафтогазгеології” було більше 70 верстатів. Коли розпався Радянський Союз, 10 процентів від прибутку йшло в бюджет на пошукові роботи, але до цих компаній вони не доходили. Я пам’ятаю, як у 1998 році ми водили людей під стіни Верховної Ради. Пам’ятаєте програму з видобутку нафти і газу, розраховану до 2010 року? Якби вона виконувалася і виділяли гроші геологам, то сьогодні б Україна видобувала 10 мільйонів тонн нафти і 35 мільярдів кубічних метрів газу. Але мені здається, підприємства нафтогазового комплексу знищують планомірно. Мої колеги про фінансування галузі висловилися не надто категорично. А я хочу сказати, що сьогодні, щоб купити якусь засувку чи маленький краник, особливо в “Укрнафті”, треба писати реєстр у Київ, якщо підтвердять у Києві, заявку повертають – і тепер уже направляють до Дніпропетровська власникам компанії. Тут говорили, що “Укрнафта” добре виконує зобов’язання, сплачуючи 7 мільйонів щороку. 2006 рік – чистий прибуток компанії – 1 мільярд 700 мільйонів гривень, 2007 рік – 1 мільярд 100 мільйонів гривень, за 9 місяців цього року – 362 мільйони доларів. При цьому найнижча зарплата по нафтогазовому комплексу в Україні – це в “Укрнафті”. При таких прибутках і при виконанні усіх показників у листопаді вони видають наказ звільнити 10 відсотків працюючих. Згодом видають наказ про скорочений робочий тиждень із 10 лютого. Але до мене вже приходять люди і показують готову форму заяви “прошу перевести мене на неповний робочий тиждень із 15 грудня 2008 р.”. Розумієте, наскільки це цинічно. А це ті люди, котрі по 20–30 років працювали у галузі, своїми руками розбудовували її.

Державі належить 50 процентів плюс одна акція цього акціонерного товариства, 42 проценти акцій – власність групи “Приват” і 8 процентів – компанії “Альфа-капітал”. Але весь менеджмент ставиться групою “Приват”. Не може втрутитися навіть Кабмін. У квітні ми зустрічалися із Прем’єр-міністром з приводу питань, які треба вирішити. І в тому числі провести збори акціонерів, бо вони три роки не проводилися, змінити спостережну раду та правління “Укрнафти”, розглянути хід виконання колективного договору. Але до цього часу не можуть зібрати збори акціонерів. Оце вам вплив держави на нафтогазовий комплекс. Хтось за цим дуже міцно стоїть. Єдине, чого ми домоглися, щоб людям з 1 січня наступного року відповідно до галузевої угоди підвищили на 25 відсотків заробітну плату. Бо оператори і в НГДУ, і ГПУ, справжні годувальники галузі, отримують 1600–1800 гривень. І це працівник галузі, яка гордо тримає голову і дає 45 процентів до бюджету області. Нас підтримало Мінпаливенерго, хоча і НАК “Нафтогаз”, і АТ “Укрнафта” були проти. І щодо перспектив – уже є рішення “Укрнафти” скоротити п’ять бурових бригад. Це щодо розвитку служби геологів...

Микола Василенко:

– Я не згоден із тим, що не треба дослухатися до припису прокурора. Бо закон треба або виконувати, або змінювати. І не погоджуюся з думкою, що у державних підприємств мають бути преференції. Бо держава є таким же учасником ринку, як і приватні структури. У Гадяцькому районі 192 свердловини, і тільки 4 з них – приватні. Власники цих свердловин звертаються в органи місцевого самоврядування, районну владу, і в кожній інстанції їх змушують сплачувати певні внески. І вони це роблять. То чому ж у нас такі підприємства, як “Укрнафта”, “Укргазвидобування”, збиткові? Мабуть, тому, що там теж треба наводити порядок.

Володимир Марченко:

– Незважаючи на дискусійний тон за “круглим столом”, органи місцевого самоврядування все ж таки залишаються партнерами з підприємствами нафтогазового комплексу. Були думки і наших колег-депутатів, коли приймалися рішення щодо державних підприємств, не підтримувати державні компанії, зайняти категоричну позицію, щоб на нас звернули увагу центральні органи влади. Але ми чудово розуміємо, що заручниками цієї ситуації будуть люди, які працюють у цій сфері. Тому всі наші рішення направлені на те, щоб знайти компроміс. Хоча знайти його надзвичайно важко, бо все замикається у Києві. І доки політичні сили проголошуватимуть лозунги “Роз’єднати бізнес і владу”, а насправді це залишається єдиним цілим, до тих пір ми і матимемо нерозв’язані проблеми.

Григорій Гринь:

– Ніколи, ні в якому разі не можна залишатися байдужим до того, що відбувається довкола. Бо байдужість – це найгірше, що може бути у суспільстві. У кожного з нас є свої завдання. У нафтогазодобувників – освоювати надра, у влади – розвивати країну, а в журналістів – бути небайдужими і показувати якнайправдивіше все, що відбувається у суспільстві. І ми не відступатимемо від цих засад.

Міський голова Полтави Андрій Матковський через невідкладні справи не зміг взяти участь у “круглому столі”, але пізніше висловив свою думку щодо питання цін на газ для населення та з проблем нафтогазового комплексу:

– Нині в усьому світі ціна на нафту зменшується, а до неї “прив’язана” й ціна на газ. Тож чому в нас ціна на цей природний ресурс збільшується – пояснити важко. Тим паче, що у Полтавській області видобувається третина загальноукраїнського газу і його собівартість не перевищує 30 доларів за тисячу “кубів”. Також не зрозуміло, чому цього газу не вистачає мешканцям України та комунальним підприємствам, які надають послуги з опалення житлових будинків. На мою думку, в нашій країні, на жаль, використання всього природного газу, а не тільки того, що видобувається державними підприємствами, відбувається непрозоро. Тому виникає сумнів, чи весь український газ справді спрямовують на потреби мешканців України і чи за справедливими цінами, бо частина свердловин належить підприємцям, зокрема дуже відомим людям в Україні. Давно настав час відкрито з’ясувати, ким, куди і на яких умовах реалізується видобутий газ. Місцевій владі важко розповідати полтавцям про перспективи збільшення ціни на енергоносії, особливо на газ, посилаючись на ціни імпортованого газу з Росії, Туркменистану та інших країн, якщо ми, по суті, є “маленьким Кувейтом” України. Тим паче, що наші люди газ видобувають і знають його реальну ціну. Ми не ставимо питання про отримання природного газу для Полтави та Полтавської області на пільгових умовах. Проте маємо право отримати повну інформацію про використання видобутого на нашій території блакитного палива.