Бакатова І. О. Магістр 1 року навчання факультету міжнародних економічних відносин хнеу ім. С. Кузнеця ф бакатова І. О., 2014 ормування маркетингової стратегії промислових підприємств україни на основі диверсифікації збутових каналів

Студент 1 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
К
__________

Метою статті є дослідження складових комунікативної компетентності, фахівців економічної галузі та визначення її ролі у професійній діяльності.

Вміння спілкуватися мовою професії сприяє швидкому засвоєнню спеціальних дисциплін, підвищує ефективність праці, допомагає орієнтуватися в реальній професійній діяльності та в ділових контактах. У зв'язку з цим, проблеми формування мовленнєвої, мовної та комунікативної компетентності, термінологічної компетентності досліджували вітчизняні та зарубіжні науковці. Збагачення мовлення майбутніх фахівців професійно-орієнтованою лексикою досліджували Б. Глухов, Є. Копіца, Л. Прокопенко та ін.

Під професійним мовленням прийнято розуміти вид діяльності людей окремої галузі знань, який проявляється в користуванні мовою цієї галузі (як в усній, так і в писемній формі; як у діалогічній, так і в монологічній формі) у процесі спілкування й мислення. Діяльність економіста складається

Мова професійного спілкування – це лінгвістично організована система мовлення, що використовується представниками певної галузі для спілкування в ситуаціях, котрі безпосередньо пов'язані

Професійну мову економічного спілкування, у структурі якої можна виділити мову економіки, мову економічної документації, мову економічної реклами тощо, визначає предмет, який вона описує. Науковці виділяють дві основні ознаки, що характеризують спеціальну (професійну) мову та професійне спілкування:

1. Основна ситуація, що актуалізує використання цього різновиду мови, – спілкування у межах спеціальної сфери (наука, виробництво, медицина, дипломатія тощо). Спеціальна тематика, спеціальні цілі бесіди спонукають фахівців переходити на спеціальну мову.

2. Спілкування спеціальною мовою здійснюється за системою "людина – людина". Мова йде про людину, яка працює в певній галузі.

Основною необхідною якістю носія цієї мови є професіоналізм, що потребує володіння понятійно-категоріальним апаратом певної сфери діяльності та системою термінів.

Використання мови як засобу спілкування вимагає комунікативної компетентності, тобто знання мовцем соціальних, ситуативних та контекстуальних правил, які потрібно враховувати. На сучасному етапі комунікативна компетентність є обов'язковою складовою професійної майстерності фахівця будь-якого профілю. Майбутній економіст, постійно спілкуючись зі своїми колегами, клієнтами чи роботодавцями та достатньою мірою володіючи комунікативною компетентністю, зможе організувати та спрямувати свою діяльність таким чином, щоб досягнути поставлених професійних цілей.

З-поміж найважливіших складових комунікативної компетентності виділяють:

мовну компетентність (здатність розуміти і продукувати необмежену кількість правильних повідомлень);

дискурсивну компетентність (здатність поєднувати повідомлення у зв'язні дискурси);

соціолінгвістичну компетентність (здатність розуміти і продукувати мовлення у конкретному соціолінгвістичному контексті спілкування);

іллокутивну компетентність (здатність реалізовувати комунікативні наміри, використовуючи структуру повідомлення);

стратегічну компетентність (вміння брати активну участь у спілкуванні, добираючи правильну стратегію і тактику спілкування);

соціокультурну компетентність (вміння використовувати соціокультурний контекст: звичаї, норми, ритуали, соціальні стереотипи).

Ефективність комунікативної компетентності залежить від:

комунікативних інтенцій (утримання в пам'яті сказаного й постійна кореляція плину спілкування з метою мовця, його проміжними та кінцевими результатами);

дотримання комунікативних стратегій, що дають змогу досягти необхідного результату комунікації;

знання особистості співбесідника; зворотного зв'язку комунікації, що передбачає врахування психологічних особливостей (темпераменту, уподобань тощо) адресата, його соціальних ролей; вміння долати психологічні "фільтри", розбивати психологічні "щити"; вміння володіти навичками декодування "мови тіла" співрозмовника;

постійної орієнтації в умовах та ситуації спілкування;

орієнтації та підтримання самого процесу спілкування, тобто контролю за цим процесом;

контролю власної мовленнєвої поведінки, емоцій тощо [2, с. 124–125].

Таким чином, проаналізувавши всі положення та визначення, автор вважає правомірним твердження, що ефективність спілкування значною мірою залежить від рівня володіння мовцем комунікативною компетентністю, яку людина систематично та послідовно набуває в процесі навчання, виховання та професійної діяльності. Розвиток міжнародних культурних та економічних зв'язків
розширює сферу професійного спілкування майбутнього економіста, а тому якість мовної підготовки майбутнього фахівця економічного профілю набуває великого значення. Стрімкий розвиток сучасних технологій, які сприяють підвищенню якості продукції, розвитку виробництва, швидкій передачі
чи отриманню професійно-важливої інформації потребують таких спеціалістів, які володітимуть
достатніми вміннями та навичками професійного спілкування. Вказані навички допоможуть майбутньому економісту у формуванні його як фахівця у своїй галузі та розвитку його мовної особистості на рівні думки, мови, тексту та дискурсу.
Наук. керівн. Архипенко Л. М.

____________

Студент 1 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
П
__________

У ході розгляду рекламного тексту й у вітчизняному, й у західному мовознавстві спостерігається тенденція до комплексного аналізу тексту як засобу спілкування. Досліджуючи рекламні звернення, враховують дані інших наукових дисциплін: філософії, соціології, культурології, психології, семіотики. У комплексі розглядаються семантичні, структурні, стилістичні, лексичні властивості текстів, що дозволяє говорити про відновлення та подальший розвиток багатоаспектного підходу до тексту в сучасному мовознавстві.

Реклама є складовою частиною публіцистики, в якій усі мовні засоби спрямовані на ефективне і цілеспрямоване здійснення мовленнєвого впливу. Ефективність реклами – категорія соцільно-еконо­мічна. Рекламі мають бути притаманні якість, конкретність, простота висловлювання у нерозривному зв'язку зі змістовністю.

Баранник Д. Х. відносить рекламу до виділеного ним окремого підстилю публіцистики – інформаційного [1].

Рекламний текст має подвійну мету:

1) вирішити завдання, поставлені рекламодавцем;

2) задовольнити потребу споживачів реклами в інформації.

Саме ці функції зумовлюють добір мовних складових та зміст рекламних текстів.

Інформація, що міститься в будь-якому рекламному зверненні, є описом властивостей, характеристик рекламованого об'єкта, аргументів на його користь, а також тих переваг, які матиме адресат у разі використання цього продукту, кожне оголошення завершується закликом виконати пропоновану дію, найчастіше – придбати рекламований об'єкт.

Спостерігаючи за тим, як автори рекламних текстів організують інформацію, виділяють свої рекламні звернення з-поміж інших і таким чином відокремлюють рекламовані об'єкти, можна помітити різні підходи до рекламування. Спосіб створення дієвого виразного рекламного звернення становить стиль у рекламуванні [2].

Стиль реклами за умов відомої строкатості внутрішньостильової диференціації є цілісною функціонально-стильову різновидністю, яка характеризується наявністю таких провідних ознак, як інформативність, традиційність, стереотипність, термінологічність, стислість, оцінність.

Як тип тексту, рекламний текст – поняття до певної міри умовне та збірне. Внутрішньостильова варіативність стилю реклами коливається в досить широких межах. Проте можна говорити про рекламний текст як про пластичну текстову модель зовнішньопротиборчих, але внутрішньо доповнюючих тенденцій інформативності та цінності як про текстовий різновид, що характеризується легкою осяжністю, лінійною стислістю, абсолютною й чіткою завершеністю відносно заголовку.

Ефективним та впливовим рекламним зверненням вважаться одночасне поєднання короткого й виразного заголовка-гасла, яке може виступати самостійним мікротекстом і нести значну частину інформації, а також вплинути на ту частину аудиторії, що не продовжуватиме читання і прийме рішення на користь об'єкта рекламування. Але людина, яка цікавиться саме описуваним в оголошенні предметом, шукатиме подробиць, і вони повинні міститися в детальному описі, тобто в довшому тексті. Як показав аналіз рекламних звернень, надрукованих у пресі, а також матеріали, в яких оцінюється ефективність оголошень, саме такі оголошення виявилися найдієвішими. Прикладом може слугувати таке рекламне звернення, надруковане в журналі "Єва" (листопад, 2000): "Хай дорослим та малечі щедрим буде кожен вечір", де йдеться:

"Найсучасніша технологія обробки без консервантів дає змогу зберегти у молочній продукції марки "Щедрий вечір" чудовий природний смак, високу харчову цінність та багатий набір вітамінів та речовин, корисних для здоров'я. Смачного!

Компанія "МЦ ЕЛКО" пропонує Вам серію молочних продуктів під торговою маркою "Щедрий вечір".

Деякі фрагменти тексту слугують аргументами на користь пропонованого продукту, а характерна застільна формула "Смачного!" запрошує скоріше купити описаний товар.

Вибір рекламного тексту, його складових зумовлені, перш за все, необхідністю показати певну рису рекламованого об'єкта, виділити його таким чином, щоб на нього звернули увагу, запам'ятали. Наприклад, звертання до потенційних передплатників журналу "Барвінок" просто і безпосередньо сповіщало: "Журналів багато – "Барвінок" один!".

Майже кожне рекламне оголошення включає позиціонування потенційного споживача, а також засоби, здатні привернути увагу цільової аудиторії.

Довгий час рекламні оголошення було прийнято поділяти на раціонально та емоційно спрямовані. На сьогодні протиставлення логічної та емоційної аргументації в рекламному зверненні визнається спеціалістами умовним. Цей висновок базується, перш за все, на очевидній єдності емоційної та раціональної сторін свідомості.

Більшість рекламних звернень – це не тільки інформація, це, перш за все, декілька емоційно насичених хвилин, які адресат особисто переживає під час прийняття оголошення. Характерною в цьому відношенні та досить впливовою повинна бути лексика рекламного тексту.

Питання ефективності соціально-психологічних факторів і, зокрема, емоційної аргументації в рекламному зверненні посідає місце на перетині мовознавчих і психологічних наук. Сьогодні рекламісти мають великий арсенал прийомів, які впливають на емоційну сферу споживача.

Кількість рекламної інформації, що пропонується щоденно споживачу, та її суперечливість настільки великі, що адресат не може сприймати все підряд і в повному обсязі.

Психологи стверджують, що людина бачить, чує лише те, що їй подобається або що її лякає чи насторожує, або коли людина залучається до процесу вибору. Наприклад, певна кількість оголошень використовує почуття страху дещо тонше, ніж у безпосередніх випадках загрози життю, в них йдеться скоріше про відчуття соціального психологічного та фізичного комфорту, але автори текстів сповіщають про загрозу можливого позбавлення цього комфорту. Наприклад, у серії ситуацій, об'єднаних слоганом "Іноді краще жувати, ніж говорити!", головний персонаж потрапляє у скрутні становища саме через те, що своєчасно не скористався жувальною гумкою. Крім того, адресат може сам обирати свої подальші дії після ознайомлення з оголошенням. Такі звернення широко використовуються під час рекламування ліків, засобів гігієни, пральних та миючих засобів, косметики [3].

Активізація пізнавальної діяльності – потужний психологічний фактор у рекламі. Реклама ставить запитання, намагаючись створити незавершений образ, викликати пізнавальну потребу.

У тексті, побудованому за моделлю проблема-вирішення, автор виносить у заголовок або
в ключову фразу певну проблему, яка створює для адресата труднощі або незручності, а в корпусі тексту пропонуються способи вирішення цієї проблеми або подолання труднощів, застосовуючи рекламований продукт.

Найчастіше такі тексти побудовано у формі діалогу з читачем, при чому ймовірні репліки адресата не наводяться в тексті, мають бути домислені самим читачем, таким чином адресат ніби залучається до процесу тектоутворення, а сприйняття значно активізується.

Слід розглянути, наприклад, текст-пряме звернення до адресата, створене згідно з емотивним підходом до рекламування:

"Біда?!! Вас підвели партнери і треба судитися?!! Ви не знайомі з арбітражним процесом?

Це дійсно проблема... Хоча, є вихід.

"Правекс банк". Разом ми переможемо!

Варто порадитися: 290-18-82

Універсальна компанія "Правекс-естоппель".

У наведеному тексті виразним є емотивний компонент, слово "Біда", виділене трьома розділовими знаками, нагадує зойк про допомогу, а також сповіщає про наявність труднощів. Це враження дещо пояснюється і підсилюється подальшими запитаннями, але в емотивному плані, вони наче заспокоюють знервовану людину, з якою ведеться діалог. З читачем погоджуються: "Це дійсно проблема…". Трикрапка наприкінці речення спиняє емоційний вибух, створений на початку оголошення. Далі довірливим тоном пропонується телефон, скориставшись яким можна порадитися. Гасло "Разом ми переможемо!" має на меті вселити впевненість. Такий текст має привести адресата до висновку, що виконання пропонованих дій допоможе розв'язати проблеми і принести цілковите задоволення.

Рекламний текст повинен змушувати адресата виконувати різні розумові операції, такі, як порівняння, абстрагування, конкретизація, аналіз, синтез, узагальнення, встановлення аналогій, асоціювання, судження, висновок та інші. Залучення розумових операцій та зусиль оптимізує процес сприйняття рекламного оголошення [4].

Зважаючи на основні властивості мислення, автори рекламних текстів апелюють до фонових знань та досвіду адресатів, широко застосовують символізацію, спираються на соціальну природу мислення.

Ефективність реклами визначають психологічні аспекти мотивації поведінки потенційного споживача, сприйняття слова або зорового образу, закономірностей формування іміджу, цілеспрямованих асоціацій та символів.

Психологічні чинники значною мірою визначають структурно-семантичну організацію рекламних звернень, а також добір лінгвальних та екстралінгвальних складових оголошення [5].

Таким чином, реклама – це комплекс психологічних та мовних засобів впливу на свідомість потенційних споживачів із метою активного просування на ринок об'єктів реклами, чи це товар, послуга або політичний діяч, а також із метою створення позитивного іміджу фірми, організації, окремих інститутів суспільства.
Наук. керівн. Архипенко Л. М.

____________

Студент 1 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
С
__________

Українська мова багата різноманітністю стилістичних засобів, які надають їй виразності, гнучкості й соковитості. Чільне місце серед стилістичних засобів посідають омоніми. Стилістичний потенціал цього шару лексики значеннєво й комунікативно своєрідний і важливий.

Дослідження стилістичних можливостей омонімів в українській мові є актуальним для сучасної мовознавчої і літературознавчої науки, оскільки останнім часом різко зросла їх популярність як стилістичних засобів увиразнення мови, а отже, збільшилася частота їх вживання. Крім того, актуальність теми зумовлюється відсутністю ґрунтовних та систематичних досліджень щодо стилістичних функцій омонімів в українській мові.

Процес розробки теорії омонімії має давні традиції і пов'язаний з іменами таких вчених, як: Ломоносов М. В., Щерба Л. В., Виноградов В. В., Білодід І. К., Шансій Н. М., Колесников Н. П., Маслов Ю. С., Фоміна М. І., Булаховський Л. А., Коваль А. П. та ін.

Мета статті – проаналізувати відмінності між явищами семантичної багатозначності та омонімії, з'ясувати причини виникнення та використання омонімів в українській мові.

Омонімами називають слова, що звучать і пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях. Наприклад, слово "марка" має декілька значень: 1) знак оплати поштових, гербових та інших зборів у вигляді маленького чотирикутного папірця із зазначеною на ньому ціною та певним зображенням; 2) грошова одиниця, що дорівнює відповідно 100 пфенігам і 100 пенні; 3) знак, клеймо на виробах, товарах із зазначенням місця їх виготовлення, якості тощо.

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища. Кожне переносне значення багатозначного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище – "купа дров, що горить"; "своя оселя, родина" (у давнину близькі люди збиралися навколо вогнища); центр зосередження чогось [1]. Омоніми семантичної спільності не мають, тобто зовсім не пов'язані за значенням, наприклад: бал у значенні "оцінка" та бал як "вечір із танцями". Якоюсь мірою допомагає розмежувати омонімію й полісемію підставлення антонімів та творення похідних слів. Наприклад, слово "гучний" у словосполученнях "гучні струни", "гучний голос", "гучна вечірка" скрізь можна замінити на слово тихий. Отже, це багатозначне слово.

Омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові). Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах. Наприклад, слово балка може означати "дерев'яний чи металевий брус" та водночас – "яр" (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають однакові форми), а дієслово "точити" має значення "робити гострим" і "цідити" (обидва дієслова змінюються абсолютно однаково) [2].

Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм. Наприклад, слово захід виступає в значенні "одна з чотирьох сторін світу", яка має форми лише однини, а також у значеннях "дія для досягнення якоїсь мети" та "спуск небесного світила за обрій", які мають форми однини й множини; у слів злити – "викликати злість" та злити – "полити" всі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу. Неповними омонімами є також збіги окремих форм різних частин мови, наприклад: іменників і відіменникових прислівників – боком в значенні "не прямо" і боком – "орудний відмінок іменника бік"; збіги іменників і звуконаслідувальних вигуків – рип в значеннях "рипіння" і "різкий звук від тертя" та ін. [3].

До омонімічних явищ у мові належать омофони – при однаковій вимові мають різне написання (греби – гриби), омографи – при однаковому написанні мають різну вимову (замок і замок), омоформи – мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі (шию від шити

У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запозичень. Є два випадки звукових збігів таких слів:

1) звуковий збіг запозиченого слова з українським, наприклад: як (прислівник) і як (назва тварини, запозичена з тибетської);

2) звуковий збіг різних запозичених слів: гриф (міфічна істота) і гриф (частина струнного музичного інструмента).

Чимало омонімів виникло на ґрунті української мови внаслідок словотвору, наприклад: розчинити (споріднене з розчин) та розчинити (споріднене з відчинити, зачинити), внаслідок переходу в іншу частину мови: лютий (прикметник) і лютий (назва місяця), унаслідок історичних фонетичних змін: безгрішний (від слова гріх) і безгрішний (від гроші, хоча правильно, звичайно – безгрошовий), омоніми виникали також внаслідок залучення діалектизмів, архаїзмів, історизмів: чайка – "птах" і чайка – "козацький човен" [4].

Існування омонімів звичайно не перешкоджає ефективному функціонуванню мови: вони рідко трапляються поруч, та й контекст, як правило, дає змогу уникнути їх сплутування. Якщо ж омоніми спричиняють двозначність, то мова позбувається одного з них або пересуває на периферію. Омоніми в художній літературі, в усному мовленні використовуються для створення каламбурів, для словесної гри [5]. Вони допомагають загострити думку, а часом надають мовленню гумористичного забарвлення. У народному гуморі, наприклад, побутує такий гумористичний діалог: "Таж їж". – "Я ж їм". – "А ти не їм, а собі".

Крім внутрішньомовних омонімів, існують і міжмовні омоніми – слова, що в різних мовах звучать однаково або дуже подібно, але мають неоднакове лексичне значення, як, наприклад, українські неділя – сьомий день тижня, луна – відбиття звуку і російські "неделя" в значенні тиждень і луна – місяць.

Зрештою, слова різних мов своїми значеннями ніколи не накладаються повністю одне на одного (виняток становлять хіба що наукові терміни). Наприклад, російське слово "сердце" має такі значення: 1) центр чого-небудь; 2) символ почуттів; 3) центральний орган кровообігу. А українське слово "серце" ще означає: 5) ласкаве звертання до кого-небудь; 6) серединний стрижень у стовбурі дерева; 7) рухлива частина дзвона [6].

Міжмовні омоніми ще називають "фальшивими друзями перекладача", бо нерідко перекладач, довірившись звучанню слова, опиняється в смішному становищі. Наприклад, слова поезії "Причинна" Шевченка "Пішла луна гаєм" один із відомих російських поетів переклав як "Пошла луна лесом".

Отже, ми з'ясували, що омонімія має різноманітні джерела походження та способи утворення, володіє великими стилістичними можливостями. Омоніми поділяються на окремі самостійні групи залежно від встановлених ознак будови, вимови, рівня (внутрішньомовного або міжмовного); використовуються в художній літературі та усному мовленні для створення каламбурів та словесної гри. Вивчення міжмовної омонімії є важливим для перекладознавства й практики викладання мов.

____________