Бакатова І. О. Магістр 1 року навчання факультету міжнародних економічних відносин хнеу ім. С. Кузнеця ф бакатова І. О., 2014 ормування маркетингової стратегії промислових підприємств україни на основі диверсифікації збутових каналів

Студент 4 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
О
__________

Багато наукової літератури, публікацій і досліджень присвячено даній темі. У своїх працях аудит запасів вивчали такі відомі вчені, як: Бутинець Ф. Ф., Бондар В. П., Кулаковська Л. П., Піча Ю. В. Але одностайної думки з приводу методики проведення аудиту запасів не існує.

Метою даної роботи є виокремлення особливостей технології аудиту запасів.

Перед аудитором, який проводить аудит виробничих запасів, постає завдання: встановити

Під час проведення аудиту запасів підприємства аудитор, насамперед, повинен керуватися нормами, викладеними у П(С)БО 9 "Запаси". Згідно з цим положенням запаси – це активи, які:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [1].

Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб; незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу; готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом; товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством із метою подальшого продажу; малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року; поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.

Виходячи з вимог чинного законодавства, метою аудиту виробничих запасів є висловлення аудитором думки про те, чи відповідає фінансова інформація щодо руху і залишків виробничих запасів на підприємстві в усіх суттєвих аспектах нормативним документам, які регламентують порядок її підготовки і надання користувачам [2].

Предметом аудиту операцій із запасами є господарські процеси та операції, пов'язані з наявністю, рухом і використанням виробничих запасів МШП, витрат виробництва, браку у виробництві, напівфабрикатів, готової продукції, товарів, а також відносини, що виникають при цьому в середині підприємства та за його межами.

До завдань аудиторської перевірки запасів відносять установлення:

правильності віднесення активів підприємства до запасів;

забезпечення зберігання запасів і дотримання встановлених нормативів їх виробничого використання;

правильності визначення первісної або чистої вартості реалізації запасів;

повноти та правильності відображення в бухгалтерському обліку надходження і вибуття запасів за їх напрямами;

доцільності вибору підприємством методу списання запасів на витрати підприємства;

правильність розподілу вартості використаних на виробництво запасів та за об'єктами калькулювання;

законності і правильності відображення в обліку надходження, переміщення і списання малоцінних та швидкозношуваних предметів;

додержання вимог щодо проведення інвентаризації товарів, матеріалів і малоцінних та швидкозношуваних предметів [3].

До основних джерел отримання інформації та формування аудиторських доказів під час проведення аудиту запасів відносять: наказ про облікову політику, первинні документи з обліку запасів, облікові регістри з обліку запасів, дані про проведення інвентаризації, документи з результатами та інформацією про проведення попередньої аудиторської перевірки, фінансова звітність та інші документи.

Аудитор у процесі свого дослідження повинен чітко відслідковувати інформаційні потоки, які пов'язані з господарськими діями чи подіями, від прийняття рішення про здійснення господарської операції до відображення факту здійснення в первинних документах, зведених документах, регістрах обліку та звітності.

Залежно від мети аудиторського дослідження, завдань, які передбачені договором, та власних можливостей аудитор на свій розсуд обирає методику проведення аудиту виробничих запасів. Основна мета обраної методики зводиться до встановлення об'єктивної істини про досліджуваний об'єкт. Під час здійснення аудиту запасів аудитор використовує спеціальні методи і прийоми – арифметична перевірка, тестування, опитування, документальна перевірка, аналітичні процедури, анкетування.

Для більш ефективного проведення аудиту застосовуються певні критерії ефективності, а саме: орієнтація системи управління запасами на замовлений характер виготовлення продукції; мінімум витрат на утримання запасів. Проведення аудиту запасів на підприємстві потребує від аудитора знань із технології виробництва. По-перше, необхідно оцінити, чи всі запаси, що закуповуються на підприємстві, мають цільове використання. По-друге, необхідно провести маркетингове дослідження з метою оцінки закупівельних цін запасів та порівняти закупівельну ціну запасів на даному підприємстві з мінімальною ціною, яку можна заплатити на ринку. По-третє, проаналізувати, як у системі поповнюються запаси. Підприємство одночасно має дві протилежні цілі: скоротити запаси, щоб зменшити витрати на їх утримання, та збільшити запаси, щоб забезпечити безперебійну роботу підприємства. Тому аудитору необхідно оцінити витрати на утримання запасів. Виходячи
з отриманої інформації, необхідна така модель управління запасами, використання якої б давай оптимальні результати [4].

Таким чином, аудит запасів є складним процесом, який потребує великих зусиль для його проведення. Автором встановлено особливості технології аудиту запасів, подано критерії ефективності використання запасів задля полегшення перевірки.

____________

Студент 1 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Н
__________

Це питання вивчали такі вчені, як: І. Огієнко, Г. Бусман, А. Радченко, М. Гладкий, В. Заботкіна. Стилістичні функції неологізмів досліджували О. Пономарів, П. Горецький, Л. Кравець, А. Коваль. В останні десятиліття неологізми української мови вивчалися здебільшого у плані загальних словотвірних, лексико-семантичних та стилістичних тенденцій розвитку (О. Сербенська, О. Стишов, І. Шашкін, А. Москаленко, А. Нелюба).

Мета статті – дослідження неологізмів у засобах масової інформації як одного з головних факторів розвитку української мови.

Неологізми – слова, а також їх окремі значення, вислови, які з'явилися в мові на сучасному етапі її розвитку й належать вони до пасивної лексики [1, с. 377]. Пасивну лексику становлять слова, які ще не ввійшли до активного вжитку (неологізми), і ті, що виходять з мови, поповнюючи розряд застарілих [2, с. 108].

Українська мова постійно розвивається, через це виникають фактори, які спричиняють утворення неологізмів:

1) позамовний – через потребу дати назви новим предметам і явищам: логін, клонування, монітор, бобслей, дисплей тощо;

2) мовний – для заміни попередніх найменувань новими, наприклад: оператор машинного доїння замість доярка, теракт – терористичний акт, доглядач будинку – двірник та інші.

Залежно від способу утворення виділяють лексичні й семантичні неологізми. Лексичні новотвори створюються за продуктивними моделями або запозичуються з інших мов (макіяж, панк, рекет, спам). Семантичні неологізми – це нові значення вже відомих слів (зебра – смуги на проїжджій частині вулиці, що позначають перехід; повзунок – замок блискавки; штрих – паста для виправлення помилок у друкованому тексті).

Динаміка розвитку сучасної української літературної мови найбільш виражена в мові засобів масової інформації. Саме в мові ЗМІ найвиразніше проявляються процеси життєдіяльності мовного організму, бо ж одна з функцій засобів масової інформації – новизна. Серед процесів, які відбуваються в українській мові на сучасному етапі її розвитку, найпомітнішим є процес активного поповнення мови новими лексемами.

Неологізми сучасної української мови можна поділити на такі групи:

1. Новотвори. У сучасному суспільстві дуже стрімко розвивається рекламна індустрія, що,
у свою чергу, формує мову реклами, яка має великий вплив на суспільство. Реклама ознайомлює українське населення з новими реаліями, наприклад: адаптер, аудіокарта, вібромасажер, жалюзі, ролети. Молодь часто спілкується рекламними слоганами: "Не гальмуй – снікерсуй"; "Шейканемо, бейбі". Усі ці неологізми утворюються за допомогою словотвірних афіксів і змінюються за граматичними законами української мови.

2. Запозичення. Завдяки розвитку економічних і політичних відносин України з іншими країнами світу засоби масової інформації запозичили чимало чужих слів, наприклад: арт-салон, брифінг, відеокліп, діджей, екстрадиція, імідж, мас-медіа, рімейк, топ-модель, хіт та інші. Серед них велику кількість займають англонізми, іноді в одній фразі їх застосовують стільки, що неможливо сприймати інформацію: "Генеральний директор холдингової, консалтингової чи трастової компанії організовує тренінгові курси, складає лістинг котирувань відповідно до маржі, встановленої Нацбанком". Іноді здається, що неможливо дібрати українських відповідників, але, наприклад, популярне слово "консалтинг" має

3. Перерозподіл значень. Постійний розвиток мови зумовлює набуття словами нових семантичних значень, що надає змогу утворювати нові з єдиної похідної основи: тінь, тіньовик, тіньова економіка. Реальність породжує для мови нові об'єкти називання й формує потребу в новотвореннях та запозиченнях лексем. Н. Нікітіна пропонує "пучковий підхід" до розуміння природи мовного знака. Вона вважає, що природа мовного знака характеризується переплетінням кількох ознак, які формують пучок асоціацій за суміжністю. Поява нового значення – це ще одна ниточка в семантичному пучку лексеми. Такі лексичні новації поповнюють загальний жаргон сучасної української мови: засвітитися (виявити себе), наварювати (одержувати швидко прибутки), наїжджати (мати претензії), прокручувати (одержувати прибутки), прикид (одяг), бабки (гроші) [3].

4. Відродження слів із минулого. У період незалежності в країні виникає бажання до термінотворення на основі власної мови, але виникають проблеми, бо при цьому треба розумно поєднувати національні та інтернаціональні елементи. Відновлена лексика поповнила собою терміносистеми багатьох сфер гуманітарних наук. Так, наприклад, в освітню систему України повернулись такі слова, як: гімназія, ліцей, бакалавр, магістр тощо. Найбільш "реабілітованою" в український терміносистемі є підсистема "фінанси": акція, аукціон, гривня, комерція, оренда. Поповнення української мови "реабілітованими" лексемами, новотворами, запозиченнями актуалізує питання про функціонування літературної норми та її варіантів. Виникають лексичні паралелі як перехідні ланки до нової норми, наприклад: винятковий – ексклюзивний, журнал – часопис, сучасний – модерний, фотографія – знімок – світлина та інші.

Неологізми поділяються на загальномовні та індивідуально-авторські, останні поширені в ук­раїнській літературі і становлять окрему групу. Так, зокрема, у поезії Л. Костенко є новотвори: золотаве звечоріння, стрімголова малеча, пензлі богоугодні, у А. Малишка – огнепоклонники, злотоголово,

Як правило, авторські неологізми рідко входять до загальновживаної лексики і доречні лише

Індивідуальні неологізми також часто використовуються в публіцистиці, наприклад: "Ю. Гнаткевич запропонував називати Запоріжжя Ленініжжям, бо на невеликій площі тут аж дев'ять об'єктів названо іменем ідола"; "Артикуляційні відмінності між голосними і приголосними учні можуть осягнути, шукаючи відповіді на запитання, чому і яку групу звуків дехто з дослідників називав "роторозкривачами", а яку – "ротозакривачами" [5, с. 19].

Отже, неологізми – це основний фактор розвитку мови, а їх кількість тільки в періодичних виданнях у розвинених мовах досягає протягом року десятків тисяч, але не всі, звичайно, залишаються у мові, тож постійно видають словники нових слів та значень. Серед неологізмів багато термінів, які поповнюють професійну мову різних сфер діяльності населення. Важливість існування неологізмів доводить і той факт, що існують центри неологіїї, де особливо досліджуються такі мови, як англійська, німецька, французька та інші. Завдяки засобам масової інформації мова динамічно розвивається, адже неологізми в основному з'являються в мові ЗМІ.
Наук. керівн. Архипенко Л. М.

____________

Студент 1 курсу

фінансового факультету ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Л
__________

Найвужчий контекст (від слова на словниковому рівні) потрібен для сприйняття семантичних і семантико-прагматичних засобів комізму.

Категорію комічного у літературі досліджено в роботах Ю. Борева, Б. Дземидока, Н. Дмитрієвої, А. Лук, Т. Любимової, Л. Пинського, В. Шкловського та ін.

Мета роботи полягає у здійсненні загального огляду лексичних засобів творення комізму в ук­раїнському побуті та літературі.

Українська сміхова культура несе в своїй основі ознаки архаїки, субстратності попередніх поколінь уривками, деякі відгуки того мовного середовища, в умовах якого формувався зміст міфології – "світогляду розради". Сміхові властива висока суспільна функція: об'єднувати людей, бути громадянським фільтром, який оберігає здорову народну мораль і зміцнює внутрішню самодисципліну в трудовому середовищі, виявляючи засобами гумору індивідуальні вади, недоліки, провини, – все, що суперечить людській гідності. Мовознавець Потебня О. О. так пояснював природу смішного: "Подібно всім тропам
і всякому розумінню, смішне є процес, тобто становить зміну мисленнєвих актів: подібно іронії, смішне
є дія невиправданого чекання, певного зіткнення позитивного й негативного і навпаки... Швидкість зміни очікуваного більш або менш протилежним є неодмінною умовою сміху. Тому від повторення смішне перестає бути смішним. Від цієї короткочасності смішного залежить те, що при науковому його аналізі особливо очевидно, що ми аналізуємо лише мертвий препарат" [1].

Беручи до уваги ці думки, стає зрозумілим, чому в лінгвостилістиці так мало досліджень сміхової культури української мови, не кажучи вже про дослідження цього феномена на різних мовних рівнях (лексичному, морфологічному, тощо): смішне й сміх одномоментні, неповторні, живі, від повторення "в'януть", органічні в конкретній мовотворчій манері мовця. Однак це не означає, що не можна досліджувати писемні фіксації традиційних чи індивідуально-авторських мовних елементів сміхової культури. До словесних засобів гумору належать ті прийоми, що роблять слово контрастним, таким, що спричиняє сміх.

Способи творення комічного та його об'єкти в кожній мові свої. Вони складають один із суттєвих аспектів характеристики стилістичної системи національної мови. Особливо важливою у створенні гумористичного ефекту є лінгвокраїнознавча інформація. До сьогодні мовні засоби творення комізму досліджені порівняно мало. Найґрунтовнішою в цьому плані є монографія Пришви Б. Г. "Засоби гумору в творах Остапа Вишні" [2]. Тому обрана тема дослідження є актуальною.

Одним із найпоширеніших семантичних засобів комізму є каламбур – гра слів, побудована на двозначному, незвичному їх вживанні або на несподіваному трактуванні. Каламбури цього типу іноді бувають мимовільними, що підсилює їхній комізм. До каламбурів також можна віднести більшість випадків словотворення за аналогією. Прикладом каламбуру є народне прислів'я: "На городі бузина, а в Києві дядько" [3].

Одним із видів насмішки, що містить як семантичні, так і синтаксично-прагматичні компоненти, є іронія. У ній словами висловлюється одне поняття чи думка, а мається на увазі прямо протилежне. Жан Поль називає іронію "серйозністю вдаваного" і каже, що для того, щоб правильно її бачити, потрібно добре знати, що таке вдавана серйозність: "Казав пан "Кожух дам", та слово його тепле (прислів'я)". Найширше вживаними семантичними засобами іронії є антоніми, рідше переосмислюється слово або словосполучення; вживається також книжна лексика. Основними стилістичними засобами іронії є порівняння й оклична інтонація.

Додаткові семантико-прагматичні мовні засоби комізму найчастіше вживаються у процесі творення автором різних імен і назв. Ім'я може відображати об'єктивні властивості об'єкта (у цьому можна вбачати комізм схожості, абсолютно не відповідати властивостям об'єкта (комізм контрасту), уподібнювати об'єкт тварині або речі, містити алітерацію.

Для всіх логіко-прагматичних явищ комізму спільним є те, що пояснити їх можна скоріше
з точки зору логіки – частково формальної, частково мовної, оскільки те, що зветься здоровим глуздом, базується саме на останній.

Алогізми – це висловлювання, в яких розриваються чи викривлюються логічні зв'язки (причина – наслідок, предок – нащадок та ін). Деякі такі перестановки є спільними для багатьох фольклорів світу. Вони можуть бути бінарними (великого й малого; холодного й гарячого; їстівного і неїстівного) або багатовимірними (перестановки явищ природи; дійових осіб: ряба свинка яєчко знесла; тілесних вад: те яєчко безрукий украв; одягу: голопузому за пазуху поклав…(народна пісня)) [3]. Разом із парадоксами вони для свого правильного сприйняття потребують знань про відносини між предметами, а не тільки словникових даних.

Парадокси – це судження, в яких присудок суперечить підмету або означення означуваному. Вони або є детермінованими (тоді комізм викликаний несподіваним протиставленням: нема хліба – їж пироги) або є мимовільними: не знав, не знав, та як на те й забув (прислів'я)) [2].

Пародія зобов'язана своїм існуванням чіткими формам різних стилів. Вона є перебільшенням в наслідуванні, яке, відтворюючи форму, позбавлює її сенсу. Але для того, щоб зрозуміти пародію, потрібні певні позатекстові знання, без яких вона стане самостійним твором. Наприклад у пародії М. Романівської, опублікованій 1940 році в журналі "Молодий більшовик", зустрічаються персонажі В. Владка: академік Риндін, геолог Вадим Сокіл, а за Борисом Гуро вгадується професор Ван Лун, який у романі "курив свою улюблену люльку", а в пародії – "акуратно прим'яв попіл у незмінній люльці". Пародист спрямував гумор на висміювання дивних назв незвичних істот, якими В. Владко населив планету Венеру.

Отже, як можна бачити, феномен сміху займав, займає і буде займати помітне місце у спілкуванні між людьми. Без нього наше спілкування не було б таким насиченим і цікавим як для самих співрозмовників, так і для оточуючих.
Наук. керівн. Архипенко Л. М.

____________