Бакатова І. О. Магістр 1 року навчання факультету міжнародних економічних відносин хнеу ім. С. Кузнеця ф бакатова І. О., 2014 ормування маркетингової стратегії промислових підприємств україни на основі диверсифікації збутових каналів

Студент 1 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Н
__________

Метою статті є дослідження розвитку української національної термінології в умовах глобалізації.

Актуальність теми обумовлена поширенням наукових знань і професіоналізму в Україні та намаганнями наукових фахівців у різних галузях знань і мовознавців унормовувати галузеві термінології.

Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Вивченням української термінології займалися І. Верхратський, В. Левицький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та ін. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних галузей.

Тема глобалізації у мові досліджується багатьма науковцями, такими, як: А. Панарін, Б. Ажнюк, Т. Возняк, Т. Кияк, Л. Боярова, В. Радчук та іншими, оскільки ця тема є актуальною.

Щоб усталити певні мовні зразки в термінології (тобто нормалізувати її), науковцям доводиться спочатку розробляти обґрунтовані системою української мови рекомендації щодо творення й використання термінів, відображати це в певних правилах та фіксувати пропоновані термінологічні одиниці в словниках (тобто кодифікувати їх).

Питання правопису є одним із найактуальніших не лише в термінології, а й в українській культурі взагалі. Треба надати повнокровне життя тим елементам української мови, які в часи тоталітаризму з політичних міркувань були несправедливо і примусово відтиснені на другий план або й зовсім заборонені.

Контактуючи з різними мовами, українська так чи інакше запозичує нові слова як загальновживані, так і спеціальні. Тому нерідко постає проблема точного перекладу й пошуку національного відповідника. Розгляд проблем методології і практики термінологічної лексикографії на наукових конференціях, у науковій та навчальній літературі сприяє виробленню та поширенню уніфікованих наукових засад, оптимальних концепцій укладання термінологічних словників різних видів.

Галузеві словники становлять найвагомішу частину термінологічної лексикографії й охоплюють найрізноманітніші напрями суспільної діяльності, науки й техніки: предметний покажчик охоплює до 400 рубрик. Найбільш ґрунтовно опрацьовано спеціальну лексику економіки й менеджменту (73 словники), медицини (57 словників), юриспруденції (30 словників). Вона широко зображена в перекладних, тлумачних, тлумачно-перекладних словниках [1].

Широкий розмах словникарської праці в Україні набув протягом першого десятиріччя незалежності, а творчі зв'язки з науковими осередками діаспори свідчать, що українська термінологічна лексикографія активно й плідно розвивається, вдосконалюються методологічні засади термінографічної роботи, розширюється коло опрацьованих галузей знань. Незважаючи на труднощі й суперечності розвитку впродовж другої половини ХХ століття, термінологічна лексикографія прагне до очищення української мови від чужих елементів і відновлення її питомих рис, виступає потужним чинником формування та утвердження української фахової мови.

Наприкінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. розвиток української термінології залежить не лише від процесу відновлення її національної ідентичності, але й від розв'язання питання мови в міжкультурній взаємодії народів, що виникло у зв'язку з глобалізаційними процесами у всіх сферах життя
і діяльності людей.

"Глобалізація загострює боротьбу за панування в інформаційному просторі. Йдеться не тільки про суперництво між медіаконцернами, але й між національними мовами. На функціональну нішу російської мови в Україні дедалі більше претендує не тільки українська, але й англійська мова" [2].

Англомовні терміни макрос, опція, принтер, сайт, сервер, файл давно проникли у свідомість масового користувача комп'ютерної техніки. Мовознавці широко застосовують термін "концепт" замість відомого слова "поняття". Економісти, називаючи учасників ринкових відносин, вживають такі терміни, як брокер, менеджер, дистриб'ютор. У політології поширеними стали такі англомовні назви, як електорат, електор. У спорті давно використовуються рефері, голкіпер, хавбек. У журналістиці поширеним є термін мас-медія. У термінологію гуманітарних наук давно залучено термін "дискурс".

Лінгвісти все частіше говорять про експансію "глобальної" мови, зокрема англійських термінів

Угорський вчений Янош Пустай у доповіді "Термінологія – гарант збереження мови" вказав на небезпеку в сучасному світі навіть для мов, що мають статус державної мови: це посилення глобалізації та домінантність англійської мови в політичному й науковому житті, що призводить до практичного витіснення національних мов.

Світові інтеграційні процеси поставили людство перед складним вибором між потребою "глобальної" мови, яка допомагає народам об'єднуватися, але водночас входить до всіх сфер діяльності людей, витісняючи національні мови, і перешкоджає збереженню етнічних мов як засобу самоідентифікації сучасних націй [2].

У кожну епоху термінологія прагне до єдності. Така єдність – запорука взаєморозуміння вчених і одна з умов подальшого наукового прогресу. Наука, а значить і її найважливіші терміни, прагнуть бути однаково прийнятні для всіх класів суспільства. Коли ж наука зберігає відбиток класової приналежності, про неї говорять, що вона включає в себе "ідеологічний момент" [3].

Сучасні національні терміносистеми "перенасичені" чужомовними словами. Світові інтеграційні процеси формують єдиний інформаційний простір, а отже, уніфікують науковий понятійний апарат і спричинюють інтернаціоналізацію терміносистем. У цих умовах більшість запозичених термінів – це інтернаціоналізми, тобто одиниці міжнародного термінологічного фонду.

В Україні треба визначити стратегію подальшого розвитку термінофонду українського народу в сучасному інформаційному просторі. Українці мають зберегти в добу глобалізації свою культурну

Інтернаціональність термінології, безперечно, позитивна прикмета, хоч дехто розцінює її як хибну. Проте слід мати на увазі, що кожна наука в своїй основі інтернаціональна, у її створенні беруть участь вчені різних країн світу. Кожен разом із відкриттям "придумує", "творить" найбільш вдалу для відкритого поняття назву, яка переважно переходить із мови в мову.

____________

Студент 1 курсу

фінансового факультету ХНЕУ ім. С. Кузнеця
М
__________

Мета роботи – проаналізувати особливості мовлення сучасної молоді в Україні та їх впливу на соціальну культуру.

Норми культурного спілкування, етикетні правила часом доволі складні, їх чимало. Однак вони полегшують спілкування, стандартизують поведінку, роблять людину впевненою в собі, дають можливість передбачити поведінку партнерів по спілкуванню, створювати належну атмосферу спілкування, зосереджуватися на найважливішому. Але для цього потрібно мати стійкі базові знання, вміння й навички.

Культура людини – це сукупність її внутрішніх та зовнішніх проявів, якостей, і зокрема, вміння встановлювати зворотний зв'язок з людьми, партнерами, тобто мистецтво професійного спілкування, яке є запорукою повної реалізації власних інтересів [1].

Відсутність норм етикету в поведінці пояснюється лише бідністю культурного виховання
та зневагою до оточуючих людей. Занадто часто в побуті люди знаходять підтвердження правдивості того, що вміння правильно поводитися дозволяє гідно почувати себе в будь-якій ситуації. І те, що на перший погляд здається дрібницею, врешті-решт може стати тією "знаковою" ситуацією, яка дасть змогу скласти про вас думку.

Люди, які мають бідну мислетворчу здатність, часто використовують у спілкуванні інвективи.

Інвективна лексика і фраземіка – це образливе слово, лайка, словесний випад. Вони є в усіх мовах, очевидно, за винятком штучних. Інвективи потрібні мовцям у стані афекту – короткочасного сильного переживання: гніву, люті, відчаю, раптової бурхливої радості тощо, коли в критичних умовах людина неспроможна знайти вихід із ситуації. Лайка, за твердженням сучасних вчених, допомагає людині психічно розвантажитися, уникнути стресу, що важливо з огляду на масову невротизацію населення. Інвективи, безперечно, менше зло, ніж фізична агресія. Та вони мають антигромадський характер, і тому за словесну образу честі й гідності карали, а в багатьох суспільствах і тепер карають майже як за фізичне насильство.

На превеликий жаль, сучасні мовці вживають інвективи не тільки й не стільки як психотерапевтичний засіб, а й як частину спілкування, вважають повноправною складовою повсякденної культури. Лайливі, брутальні слова вживають без особливої на те причини, просто так – для заповнення пауз між словами, аби "прикрасити" мовлення. Це вже не субститут фізичної агресії, не засіб проти стресу, а звичка, чи, можливо, вимога душі. Як стверджують психолінгвісти, поряд з алкогольною, нікотиновою, наркотичною залежністю існує вульгарномовна залежність, яка виліковується надто складно, бо пов'язана з мислетворчим процесом.

В українському суспільстві також виникає здорове занепокоєння таким ненормальним становищем у спілкувальній культурі нації. Шукають виходи, пропонують різні заходи: від законодавчої заборони бруднослів'я з відповідними санкціями щодо порушників до заміни запозичених брутальних висловів рідномовними, які набагато сприйнятніші та лояльніші.

Фахівці з проблем спілкування стверджують, що лихослів'я, вульгарне ображення пов'язані з владністю, агресивністю, підкоренням, бажанням домінувати над іншими. Життя у словесному смороді – це негідне людини життя. Бруднослів'я – це суспільна хвороба. А будь-яку хворобу, в тому числі й спілкувальну, треба лікувати. А починати потрібно кожному з себе [2].

Основою мовленнєвої культури кожної людини є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними i стилiстичними засобами мови. Та цим поняття мовної культури не вичерпується. Мовлення мaє бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично рiзноманiтним. Щоб цього досягти, слiд вслухатися в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо влучні висловлювання, на побудову речень. Потрібно активно розвивати своє мовлення: учитися усно й письмово викладати свої думки, виправляти себе, правильно будувати речення, шукати найкращі й найдоцiльнiшi варіанти висловлення [2].

Проблема мовлення сучасного студента полягає в тому, що йому притаманні в бiльшостi такі негативні для культури мови риси, як: низька грамотність, лексична бiднiсть, невміння вислухати співрозмовника, невисокий загальний piвень розвитку (коли людина не може підтримати розмову з тієї чи іншої теми, оскільки немає елементарних знань, не розрізняє понять). Бракує сучасному студентові ввічливості, чемності, вміння з гідністю вийти з важкої ситуації завдяки доброму слову, а не через лихослів'я або образливі слова.

3aгальновiдомо, що культура мови вимагає від мовця також і глибоких знань норм літературної мови. Чистота мовлення вимагає уникнення вульгарних i лайливих слів, які не вiдповiдають нормам літературної мови і людської поведінки. Найнеприємніше чути такі слова в студентському колективі. На жаль, тепер їх уживають не тільки хлопці, але й дівчата, не соромлячись часом і викладачів, перехожих на вулиці, навіть батьків. Ця тенденція страшна тим, що такі "інтелігенти" понесуть свою культуру на виробництво, у сфери обслуговування.

Особливої уваги потребує вживання в мовному середовищі студентства слiв-паразитiв, сленгу та жаргонiзмiв. Окремо потрібно сказати про суржик, який став рідним навіть для інтелігентних, проник на телебачення, до газет. І вже зовсім недопустимо культурній i вихованій людині вживати

На основі зазначеного можна зробити такий висновок: культура людського спілкування – це частка загальної культури особистості, а її відсутність – свідчення бездуховності людини. Мистецтво спілкування завжди вважалося органічною складовою професіоналізму людини, працівника нового типу, який повинен мати нестандартний погляд на речі, відзначатися високою етикою у спілкуванні, гнучко розподіляти обов'язки, володіти харизматичним вмінням подобатися людям, надихати їх, вести за собою не силою наказу, а силою аргументів, переконуючого слова, яке з давніх часів вважалося божественним даром.

У культурі сучасного українського мовця спостерігаються стійкі негативні тенденції. З одного боку – це досить повільне культивування мовно-літературних норм освітніми закладами, через невеликі за обсягом навчальні курси, а з іншого – розхитування ЗМІ і так мало стійкої та незахищеної культури мови. Прикро чути з екрану телевізора чи читати в газеті далекі від норми слова: "прикольно", "класно", "ніфіга", "обалденно", "офігенно", "сугубо", "тіпа", "короче" та ін.

Більше того, сучасна українська література втратила свою чистоту, про яку так зворушливо писав О. Гончар: "Слово – категорія моральна. Українська пісня свідчить про чистоту й цнотливість українського слова. Я виріс у хаті, де не було лихослів'я. Де навіть черкання (згадування чорта) вважалось гріхом" [3, с. 89]. Твори письменників-сучасників С. Жадана, Л. Подерев'янського, О. Ярового рясніють лайливою лексикою.

Отже, мова народу – це остання фортеця, втрата якої перетворить його в аморфну етнографічну масу. Тож лайлива лексика в літературі – державний злочин, який має бути покараний якщо не судом, то суспільним осудом. Інакше жодні виховні заходи щодо високої культури мови не матимуть сили. Натомість пропагування високохудожньої літератури, постійне звернення до джерел народних, національних є святим обов'язком для кожного з нас.
Наук. керівн. Архипенко Л. М.

____________

Студент 1 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
П
__________

Існування значної кількості теоретичного матеріалу та практичних напрацювань сформувало вагому основу для розробки теорії і методики формування основ професійного спілкування у майбутніх економістів. Окремі аспекти професійного спілкування фахівця з економіки досліджено в роботах Н. Волкової, Д. Ельконіна, С. Єрмоленка, В. Лавриненко, Н. Левітова, Т. Ситнік, А. Маркової, Ф. Бацевича, Л. Чернишової та ін. Але проблема формування основ професійної комунікації та культури спілкування майбутніх економістів все ще потребує загального вирішення.

Мета роботи – розглянути особливості професійної мови економіста, яка є складовою формування його особистості й гарантом успіху в його професійній діяльності.

Формування особистості економіста – процес складний і тривалий. Він потребує створення чіткої системи неперервної освіти економічних кадрів. Перш за все, майбутній економіст повинен володіти літературною українською мовою, засвоєння норм якої починається з дитинства, а вміння застосовувати її функціональні можливості триває впродовж усього свідомого життя. Часто економісти змушені працювати в бізнес-середовищі як рідної країни, так і за її межами. Тому з-поміж вимог до претендентів на посаду в будь-яку економічну установу зустрічаємо тепер вже звичну вимогу – знання іноземної мови, зокрема тієї, якою розмовляють ділові партнери. Така ситуація є виправданою, адже перекладач, якого інколи запрошують на переговори, передає іншому співрозмовнику зміст почутого, не вникаючи в усі тонкощі справи та не завжди орієнтуючись у певних професійних термінах чи скороченнях. Усі ці фактори можуть негативно позначитись на результаті співпраці.

Проте, володіючи лише нормами літературної мови, майбутній економіст не досягне бажаних результатів співпраці, адже в процесі переговорів йому часто доведеться чути специфічні для економіки терміни (дефляція, ревальвація, операційний важіль, калькуляція тощо), а іноді й сленг (платіжка,

З огляду на підвищені вимоги сучасного ринку праці до економістів, що зумовлені рівнем науково-технічного прогресу, рівнем економічного розвитку країни, темпами інфляції, рівнем конкуренції,

Зважаючи на часту взаємодію фахівця-економіста з партнерами чи клієнтами організації, де він працює, особливу увагу приділяють мовному спілкуванню та його формам за способом взаємодії між комунікантами.

Вивчення мови професійного спілкування та опанування форм професійного мовного спілкування відбувається паралельно з опануванням стандартизованих норм мовленнєвої поведінки, якими керується людина у ході визначення шаблону своєї поведінки у певній ситуації. Щоразу
людина повторює стереотипи поведінки, які автоматично використовуються у разі необхідності, дотримуючись встановлених суспільством обмежень. Такими рамками, а точніше, системою правил культури людини та її поводження є етикет [4].

Етикетом вважають набір правил, який регулює зовнішню поведінку людини згідно з певними соціальними вимогами. Мовленнєвий етикет як система правил, що регулює мовленнєву поведінку, є обов'язковою складовою професійної етики фахівця та засобом встановлення контакту зі співбесідниками та підтримання спілкування у певній тональності.

За умови поєднання встановлених норм мовленнєвої поведінки для конкретної ситуації з раціональністю, економіст зможе без особливих зусиль скористатись визначеними формами загальноприйнятої ввічливості для спілкування зі своїм діловим партнером. Тобто складовими професійного
мовленнєвого етикету є умовні стереотипи спілкування, основою яких є бажання досягти порозуміння.

Окрім перелічених знань та навичок економіст повинен володіти низкою вмінь, без яких він не зможе виконувати певні професійні дії.

З-поміж основних комунікативних вмінь економіста варто виділити такі, як:

1) вміння розуміти та реагувати на сказане співрозмовником у професійних ситуаціях спілкування;

2) вміння прогнозувати розвиток діалогу та реакцію співрозмовника;

3) вміння спрямовувати діалог, ураховуючи цілі професійної діяльності;

4) вміння створити та підтримувати доброзичливу атмосферу спілкування (у такій атмосфері, яка сприятиме досягненню необхідних результатів, розмова набуде невимушеності, а співпраця буде ефективнішою) [5].

Отже, на сучасному етапі, коли Україна потребує висококваліфікованих фахівців-економістів, які могли б вивести її з кризового стану та забезпечити стабільний економічний розвиток, виникає об'єктивна необхідність спрямувати економістів на врахування наявності чи відсутності в них низки професійних якостей та комунікативних знань, вмінь та навичок, які сприяють або ж ускладнюють успішність виконання завдань їх професійної діяльності. Професійне спілкування економіста –

____________