Бакатова І. О. Магістр 1 року навчання факультету міжнародних економічних відносин хнеу ім. С. Кузнеця ф бакатова І. О., 2014 ормування маркетингової стратегії промислових підприємств україни на основі диверсифікації збутових каналів

Студент 3 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
С
__________

У вітчизняній літературі окремі питання контролю в системі державного управління розглядають: О. Андрійко, В. Гаращук, Л. Кінащук, В. Кобринський, В. Малиновський, Т. Маматова та ін.

Мета статті – дослідити й визначити особливості та проблеми реалізації державного контролю в Україні.

Об'єктом дослідження є процес здійснення господарської діяльності, який підлягає державному контролю.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти державного контролю в Україні.

Дослідження підходів до визначення сутності поняття "контроль" показує, що погляди вчених у даній сфері дещо відрізняються. Існує досить велика кількість визначень контролю. Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 р. № 877-V визначено, що державний нагляд (контроль) – діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання й забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт і послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Контроль забезпечує точність і конкретність управління та його відповідність прийнятим рішенням [1].

Завдяки контролю на кожному окремому етапі управлінського процесу суб'єкт управління отримує інформацію про результати діяльності, а також про помилки та зміни ситуації, які можуть призвести до невиконання поставлених завдань або отримання результатів, відмінних від очікуваних. Отримуючи інформацію про правомірність або неправомірність діяльності органу чи посадової особи, її доцільність, можна оперативно втрутитися, обрати інструменти управління відповідно

У процесі розвитку системи державного контролю в Україні загалом можна виокремити два основні етапи [3]:

1. Етап становлення (1990 – 2000 рр.), протягом якого сформовано базові умови для створення системи державного контролю та мережі контрольних органів, досягнуто законодавчого та конституційного закріплення ключових гарантій їх діяльності, започатковано законодавче обмеження повноважень щодо контролю підприємницької діяльності, організовано кадрове, інформаційне, методичне та інше забезпечення контрольної системи.

2. Етап оптимізації та вдосконалення (з 2001 р.), який передбачає поглиблене дослідження організації системи державного контролю і правове закріплення її складових з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду в законах, удосконалення взаємодії контрольних органів, створення правових гарантій ефективності державного контролю та обмеження неправомірного втручання держави в господарську діяльність.

Однак останніми роками відбувається переорієнтація сучасної будови української держави на нові принципи діяльності органів виконавчої влади, а, відповідно, й на нові підходи до завдань, функцій державних органів, їх структури. У зв'язку із цим виникає нагальна потреба переосмислення призначення контролю як функції управління та зміни компетенції державних органів контролю [4].

Однак незважаючи на велику кількість суб'єктів контролю в Україні, на жаль, їх діяльність відбувається за відсутності чіткої взаємодії. По суті, державний контроль діє не як єдина система,

Тому необхідна умова підвищення ефективності державного контролю – це скоординована й упорядкована діяльність зазначених органів у здійсненні контрольних функцій, уникнення дублювання за тими напрямами контролю, які входять до компетенції кількох органів [5].

Таким чином, в Україні є нагальна потреба вирішувати питання реформування державного контролю та створення правового механізму, який би забезпечував його ефективне здійснення на чiткiй нормативно-правовій базі. Необхідність такого реформування зумовлена правовою та організаційною невизначеністю багатьох аспектів організації контролю в державному управлінні, зокрема застарілими організаційними механізмами його здійснення.

Недосконале нормативно-правове поле, недостатня ефективність контролю, орієнтація на здійснення державного контролю у формі ревізій та перевірок після завершення фінансово-госпо­дарських операцій – усе це не забезпечує належного рівня контролю й усунення виявлених правопорушень, спрямованості суб'єктів державного контролю на запобігання правопорушенням, а також високого рівня координації та обміну інформацією.

Реформування системи державного контролю в Україні необхідно здійснювати у таких напрямах: визначення єдиних концептуальних засад організації державного контролю; оптимізація організаційної структури державного контролю; уточнення й розмежування функцій органів державного контролю; стандартизація форм і методів контрольної діяльності тощо [6].

Удосконалення потребує також порядок координації та впорядкування системи контрольних органів, що передбачає законодавче закріплення в єдиному нормативному акті повноважень кожного з них (Рахункової палати, Державної фінансової інспекції, Державної податкової служби, Державної митної служби України тощо) стосовно здійснення державного контролю. У цьому акті, по-перше, необхідно дати вичерпний перелік органів, які мають право такого контролю, а також чітко визначити функції, права та обов'язки кожного з них. У протилежному разі державний контроль без належної, чітко окресленої органiзацiйної структури і правової бази за умови функціонування десятків контрольних органів та армії контролерів буде малоефективним.

____________

Студент 3 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Р
__________

Даному питанню присвячено праці таких вчених, як: Грабова Н. М., Добровський В. М., при чому слід зазначити, що стосовно теми даного дослідження їх погляди багато в чому сходяться, але трактування, виклад думок та матеріалу мають деякі відмінності [1].

Метою даної статті є дослідження завдань ревізії основних засобів, її послідовність, джерела ревізії операцій з основними засобами.

Основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх

Завдання контролю і ревізії операцій з основними засобами перевірити збереження і використання за даними балансу правильності їх аналітичного й синтетичного обліку, своєчасність відображення в обліку операцій, пов'язаних із введенням їх в експлуатацію, вибуттям, нарахуванням зносу й амортизації. Від раціонального використання виробничих фондів, які має у своєму розпорядженні підприємство, залежить ефективність виробництва.

Для того, щоб ретельно здійснити перевірку основних засобів, необхідно зробити все можливе, аби ця ревізія була послідовною.

Послідовність проведення ревізій основних засобів:

1. Обстеження місць зберігання основних засобів та їх стану на складах, фермах, у бригадах, гаражах, ангарах.

2. Проведення контрольних інвентаризацій.

3. Аналіз використання матеріальних ресурсів та їх структури.

4. Документальна перевірка руху основних засобів – оприбуткування і використання, а також списання за цільовим призначенням, внутрішнього переміщення.

5. Аналіз і оцінка стану обліку та внутрішньогосподарського контролю, вивчення матеріалів інвентаризації та організації роботи з відшкодування матеріальних збитків, розробка заходів щодо збереження майна та інших матеріальних ресурсів, ефективного їх використання [3].

Здійснюючи контрольні заходи, необхідно перевірити повноту і своєчасність проведення інвентаризації основних засобів та правильність підбиття її результатів і відображення їх у бухгалтерському обліку. Ревізор має перевірити своєчасність проведення інвентаризації: щорічно станом на 1 жовтня перед складанням річної звітності за всіма статтями балансу, зокрема майна, машин, обладнання, транспортних засобів.

Намітивши для перевірки фактичну наявність основних засобів, ревізор зобов'язує керівника організації створити інвентаризаційну комісію і фіксує фактичні залишки основних засобів. Він може брати участь у роботі інвентаризаційної комісії або контролювати від проведення інвентаризації. У разі виявлення недостачі основних засобів ревізор вимагає пояснення від матеріально відповідальних осіб та проводить взаємозвіряння, контрольні обміри, зіставлення тощо.

Під час ревізії перевіряють, чи не було випадків, коли об'єкти основних засобів обліковувалися у складі малоцінних і швидкозношуваних предметів, і навпаки. Виявлені порушення слід вносити до акту ревізії [3].

Джерелами даних для проведення ревізії можуть виступати:

1. Первинні документи – акт приймання-здавання відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів форма № ОЗ-2, акти на списання основних засобів форма № ОЗ-3, акт

2. Регістри синтетичного й аналітичного бухгалтерського фінансового обліку.

3. Дані квартальної та річної звітності.

4. Податкова, статистична й оперативна звітність [4].

Ревізор, проводячи ревізію, має пам'ятати, що за рутинною роботою можна пропустити джерела надходження та обліку основних засобів, їх руху і вибуття. Джерела надходження основних засобів:

1. Приймання основних засобів в експлуатацію за рахунок капітальних вкладень та вкладень засновників.

2. Приймання основних засобів, отриманих безкоштовно від інших підприємств, за допомогою викупу, в рахунок боргових зобов'язань та інших операцій.

3. Оприбуткування раніше не врахованих основних засобів.

4. Надходження відповідно до актів передачі як спонсорська допомога.

5. Придбання основних засобів у підприємств та організацій оформленням довгострокових розрахунків.

6. Централізоване постачання від міністерства, відомства.

7. Поновлення в обліку безпідставно або передчасно списаних основних засобів [1].

Важливим питанням під час перевірки ревізором основних засобів є ревізія нарахування амортизації основних засобів.

У процесі виробництва основні засоби втрачають свою споживчу вартість і переносять її на створений з їх участю продукт. Унаслідок цього основні засоби втрачають виробничі якості, і, якщо їх не можна відремонтувати чи модернізувати, або відновлення стає економічно невигідним, їх ліквідують.

Таким чином, у процесі виробництва відбувається кругообіг вартості основних засобів. Так, їх вартість у вигляді амортизаційних відрахувань ураховується у собівартості виробленої продукції. Під час її реалізації надходить виручка, частина якої є відшкодуванням зношених основних засобів і спрямовується на капітальні вкладення для оновлення останніх. Так, визначено, що об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі).

Нарахування амортизації здійснюється упродовж терміну корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством у ході визнання цього об'єкта активом (під час зарахування на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання чи консервації.

Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

Починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання, амортизація об'єкта основних засобів нараховується з нового терміну корисного використання.

Основні засоби містить також п'ять методів нарахування амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, кумулятивний і виробничий. Дозволяється також використовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.

На рахунках бухгалтерського обліку нарахування амортизації відображають так: нарахована амортизація основних засобів – дебет рахунку 83 "Амортизація" і кредит рахунку 13 "Знос (амортизація) необоротних активів"; віднесена амортизація на об'єкти обліку – дебет рахунків 23 "Виробництво", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності" тощо, залежно від напряму списання амортизації

Ревізор перевіряє розрахунки з визначення амортизації і віднесення її на об'єкти обліку. Нарахована податковим методом амортизація перевіряється на відповідність нормам закону про оподаткування прибутку підприємств.

Отже, ревізія основних засобів – це досить трудомісткий та важкий процес і для того, щоб ретельно його провести та виявити порушення, ревізор має дотримуватися порядку перевірки основних засобів, вибрати джерела інформації, та провести контроль за відображенням основних засобів та нарахованої амортизації на рахунках бухгалтерського обліку.
Наук. керівн. Бутенко К. В.

____________

Студент 3 курса

факультета учета и аудита ХНЭУ им. С. Кузнеца
П
__________

С каждым годом объем средств, выделяемых на государственные закупки, значительно возрастает. Общий объем закупок за государственные средства в 2012 г. составил 202,398 млрд грн, что на 48,9 % больше, чем в 2011 г. Данные средства расходуются неэффективно, непрозрачно и неоткрыто. Коррупция в использовании государственных средств достигает колоссальных масштабов. Коррумпированность украинских чиновников вынуждает отечественный бизнес ежегодно платить более 160 млрд грн взяток и основную часть составили "откаты" от государственных закупок. В 2012 г. размер "отката" в сфере государственных закупок составил до 60 % (по данным Transparency International) [2]. Наибольшее количество "откатов" проходит в следующих сферах народного хозяйства: Государственная служба автомобильных дорог, образование и наука, углепром, АПК, Минздрав, ТЭК, социальная сфера.

Одним из путей решения данной проблемы является создание электронной торговой площадки (ЭТП), которые получили широкое распространение в мировой практике. При этом, построение взаимоотношений между агентами института государственных закупок посредством электронных торговых площадок имеет ряд преимуществ:

для государства: борьба с коррупцией, увеличение числа поставщиков, интеграция и взаимодействие между органами власти, профессиональный мониторинг закупок, снижение затрат и бюджетных расходов, сокращение персонала;

для поставщиков: увеличение справедливости и конкуренции, улучшение доступа к государственным заказам, открытость государственных заказов для новых поставщиков, стимулирование участия субъектов малого предпринимательства, увеличение денежного потока, снижение затрат на сделки, подотчетность государственных распорядителей бюджетных средств;

для потребителей общественных благ, налогоплательщиков: доступ к информации о размещении заказов, возможность наблюдать за деятельностью государственных органов власти

Процедура проведения тендеров на госзакупки с использованием ЭТП достаточно четкая

Анализ специальной литературы свидетельствует о том, что ЭТП широко применяются во всем мире. Государственные организации стран ЕС, которые уже внедрили электронные закупки, экономят от 5 до 20 % расходов на закупки (по данным Eurostat). К середине 2016 года все страны ЕС перейдут на обязательное осуществление госзакупок в электронной форме. Внедрение электронных закупок в ЕС широко поддерживается Международным валютным фондом, Европейским центральным банком и Европейской комиссией, так как госзакупки в электронной форме существенно сокращают расходы для предприятий в государственном секторе, а также способствуют повышению прозрачности и эффективности процессов.

В Грузии с 2010 г. также осуществление закупок государственными организациями проходит в электронной форме (в обязательном порядке). За два года с момента внедрения в 2010 г. электронных торгов грузинское государство сэкономило $200 млн. Аналогично в России Законом № 94-ФЗ от 21.07.2005 г. были отобраны 5 электронных площадок. В 2012 г. на электронной торговой площадке ЗАО "Сбербанк – АСТ" по Пермскому краю прошло 14 398 аукционов на общую сумму заключенных контрактов 24 млрд руб., при этом вырученная экономия составила около 10 % или 2,4 млрд руб. [4].

Что же касается Украины, то 05.07.2012 г. подписаны изменения в Закон Украины "Об осуществлении государственных закупок" относительно внедрения процедуры электронного реверсивного аукциона. Согласно новому законодательству, закупка за государственные средства отдельных видов товаров, работ и услуг будет проводиться исключительно на электронных аукцио­нах, если стоимость закупки составляет не менее 100 тыс. грн (в строительстве – 300 тыс. грн, а при закупке работ – 1 млн грн). Перечень видов товаров, работ и услуг, закупаемых на электронных аукционах, должен быть утвержден Кабинетом Министров Украины [4]. Экспертами прогнозируется, что после введения такой процедуры, экономия в сфере госзакупок составит около 20 %. [2].

Украинские власти, следуя мировым тенденциям, также уделили внимание электронной цифровой подписи (ЭЦП), которая налагает на потенциальных контрагентов сделок электронной торговли обоюдные юридические обязательства. Российский же опыт показал, что ЭЦП в чистом виде не может решить такой важной практической задачи, как осуществление правомерных сделок с иностранными участниками электронных торгов без сложных посреднических схем. Дело
в том, что при трансграничных сделках на электронных торговых площадках украинский участник торгов не будет иметь возможности проверки зарубежной электронной подписи, да и в целом может столкнуться с рядом тонкостей в различии местных законодательств о ее допустимости. Без применения механизма проверки иностранной электронной подписи, вариантов сделок с заграничными поставщиками может быть несколько. Среди них – электронные торги через посредников или крайне рискованные соглашения, не подкрепленные ЭЦП [5].

Таким образом, можно сделать вывод о том, что использование мирового опыта проведения электронных аукционов позволит осуществлять профессиональный мониторинг закупок, снизить бюджетные расходы, создать условия для здоровой конкуренции.

____________