Бакатова І. О. Магістр 1 року навчання факультету міжнародних економічних відносин хнеу ім. С. Кузнеця ф бакатова І. О., 2014 ормування маркетингової стратегії промислових підприємств україни на основі диверсифікації збутових каналів

Студент 4 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
З
__________

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а також національні стандарти бухгалтерського обліку залишають багато відкритих питань для бухгалтерів, а це спонукає керуватися виключно власною професійною думкою, використовувати облікові дані для планування та контролю за діяльністю підприємства. Щоб полегшити роботу бухгалтера під час заповнення річної фінансової звітності й допомогти бажаючим у вивченні методики її заповнення, доцільно спростити саму методику складання звітності, у чому й полягає мета проведеного автором дослідження.

Метою статті є визначення основних аспектів нововведень у порядку складання і подання фінансових звітів та встановлення переваг і недоліків таких змін.

Об'єктом дослідження є звіт про фінансові результати.

Предметом дослідження є порядок заповнення звіту про фінансові результати за Міжнарод­ними стандартними фінансової звітності (МСФЗ).

Кінцевим результатом облікового процесу є складання звітності, а саме фінансової, що забезпечує інформаційні потреби користувачів нею [1]. Проблеми розробки методології складання фінансової звітності за міжнародними стандартами досліджували в своїх працях такі вчені, як: Ф. Бутинець, С. Голов, С. Малик, М. Огійчук, О. Яворська та інші, але ще багато даних проблем

Основне завдання звітності полягає у наданні інформації про фінансовий стан і результати діяльності підприємства в цілому, пошуці резервів подальшого розвитку і вдосконалення його діяльності. Звітна інформація допомагає залучати додатковий капітал і виконувати функції моніторингу й контролю за діяльністю підприємства. Такі інформаційні потреби мають задовольняти форми фінансової звітності, встановлені на законодавчому рівні, а саме: Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал та Примітки до фінансової звітності.

В Україні триває реформування системи бухгалтерського обліку, спрямоване на уніфікацію з МСФЗ. Уже з 2012 року публічні акціонерні товариства, банки та страховики складали фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за міжнародними стандартами. [2]

Лібералізаційний перехід підприємств на Міжнародні стандарти фінансової звітності не є остан­нім нововведення регулювання системи бухгалтерського обліку в Україні. Так, відповідно до нового Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (далі НП(С)БО) [3], затверджено нові форми фінансової звітності, які застосовуються юридичними особами всіх форм власності (крім банків та бюджетних установ), що зобов'язані подавати фінансову звітність згідно з законодавством починаючи зі звітності за I-ий квартал 2013 року. Одночасно з набуттям чинності даного стандарту відмінено дію П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", П(С)БО 2 "Баланс", П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати", П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів" та П(С)БО 5 "Звіт про власний капітал". Нововведення щодо фінансової звітності спрямовані на переорієнтацію бухгалтерського обліку із забезпечення вирішення фіскальних потреб на надання відомостей про суб'єкта господарювання з одночасним зниженням інформативності звітних даних.

Перехід до МСФЗ передбачає такі нововведення:

1) заміна для всіх форм фінансової звітності трирівневого кодування рядків на чотирирівневе;

2) надання підприємствам вибору форми Звіту про рух грошових коштів (за прямим або непрямим методом);

3) вимога щодо обов'язковості надання разом із пакетом річної фінансової звітності Звіту про власний капітал за попередній період (рік) [2].

У новому НП(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" відсутні вказівки щодо заповнення рядків нових форм фінансової звітності, тому на практиці бухгалтери продовжують застосовувати вимоги П(С)БО, що втратили чинність. Відсутність методичних вказівок щодо заповнення окремих рядків показників фінансових звітів створює нові проблеми та призводить до методичної неузгодженості бухгалтерського обліку.

Загалом склад фінансової звітності не змінився. Однак структура цих звітів та назви для перших двох форм змінились. У новій фінансовій звітності статті збільшились, однак на розсуд підприємства додаткові статті, передбачені додатком 3 до національного стандарту, можна подавати

Щодо Балансу, то він отримав іншу назву, яка визначає його суть – Звіт про фінансовий стан. Кількість розділів в активі Балансу скоротилась: витрати майбутніх періодів з окремого розділу стали статтею у складі "Оборотних активів". Виробничі запаси, незавершене виробництво, готову продукцію та товари можна показувати у звітності узагальнено в одному рядку як запаси, або окремо, використовуючи додаткові статті. Відображення у звітності дебіторської заборгованості також зазнало змін. Якщо дебіторська заборгованість із нарахованих доходів та із внутрішніх розрахунків може бути відображена у додаткових статтях, то нарахований резерв сумнівних боргів у звітності не показується: дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги відоб­ражається вже за мінусом цього резерву. Грошові кошти відображаються загальною сумою без поділу на валюти; лише у додаткових статтях ці кошти можна розділити на готівкові та безготівкові.

З усіх складових власного капіталу найбільших змін у відображені в Балансі зазнав додатковий капітал. Як і раніше, його складові показують у двох статтях, однак тепер в окрему статтю виділено суми дооцінки необоротних активів і фінансових інструментів як капітал у дооцінках. Стат­ті другого та третього розділів пасиву Балансу об'єднано в один розділ під назвою "Довгострокові зобов'язання і забезпечення". При цьому забезпечення тепер можуть ще відображатись й у складі поточних забезпечень. У третьому розділі "Поточні зобов'язання та забезпечення", крім вже зазначеної статті "Поточні забезпечення", додано статтю "Доходи майбутніх періодів", яка була окремим розділом. Натомість окремим розділом стали "Зобов'язання, пов'язані з необоротним активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття".

Звіт про фінансові результати отримав назву "Звіт про сукупний дохід". Разом із назвою

У Звіті про рух грошових коштів наведено дані про рух грошових коштів протягом звітного періоду внаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Під час складання фінансової звітності підприємства можуть обрати спосіб складання звіту про рух грошових коштів за прямим або непрямим методом із застосуванням відповідної форми звіту. В Наказі про облікову політику необхідно передбачити, за якою формою буде складатися цей звіт.

У Звіті про власний капітал розкривається інформація про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. У його графах, призначених для наведення складових власного капіталу, зазначаються показники, які наведені у розділі I "Власний капітал" балансу. Водночас додаткові рядки, якими можна деталізувати складові власного капіталу в Балансі, зокрема емісійний дохід та накопичені курсові різниці, відобразити у Звіті про власний капітал уже неможливо. Щодо змін у власному капіталі, то їх кількість скоротилась: у частині додаткового капіталу – переоцінка необоротних активів показується узагальнено як інший сукупний дохід, а списання невідшкодованих збитків та безкоштовно отриманих активів відображаються у складі інших змін.

Структуру та форму приміток до річної фінансової звітності НП(С)БО "Загальні вимоги до фінансової звітності" не регулює [4].

У цілому, аналізуючи нововведення, які внесені до форми Звіту про фінансовий стан, визначено згортання статей фінансової звітності, що зменшує її аналітичність для користувачів у про­цесі прийняття рішень. У зв'язку з цим поступово втрачається корисність інформації, що надає фінансова звітність для користувачів, які мають доступ виключно до них, оскільки лише фінансова звітність підприємства не є комерційною таємницею відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

Запровадження МСФЗ в Україні супроводжується труднощами організаційного, фінансового та кадрового характеру. Однак існує багато переваг складання фінансової звітності за міжнародними стандартами.

По-перше, такий перехід гарантує надання чіткої та уніфікованої інформації про фінансовий стан підприємства, установи, організації для широкого кола учасників ринку, у тому числі й закордонних, що дасть можливість українським компаніям вийти на міжнародну арену, і таким чином роз­ширити коло інвесторів.

По-друге, впровадження МСФЗ буде сприяти вдосконаленню внутрішньої системи управління компанією за рахунок використання єдиних методологічних засад обліку з метою управління фінансово-господарською діяльністю. Це також дасть можливість підвищити конкурентоспроможність компанії за рахунок забезпечення достовірною інформацією зацікавлених користувачів звітності.

По-третє, використання МСФЗ знизить обсяг часу, необхідний для складання звітів [5].

Таким чином, перехід на складання фінансової звітності за міжнародними стандартами дасть можливість українським підприємствам бути зрозумілими для європейських структур, а саме так перед компаніями відкриються перспективи заохочення капіталу і виходу на міжнародні ринки.

____________

Студенти 4 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Т
__________

Окремі аспекти проведення аудиту кредитних операцій комерційних банків розглядались

У результаті проведеного дослідження встановлено, що на сьогодні Аудиторською палатою України у співпраці з Національним банком України та зацікавленими відомствами розроблено засади нормативного регулювання аудиту, що враховують міжнародний досвід аудиторської практики.

До об'єктів аудиту комерційних банків належать: ведення бухгалтерського обліку, достовірність звітності, стан майна, забезпеченість власними коштами, фінансова стійкість, ліквідність, система управління, якість роботи економічних і технічних служб, планування і прогнозування, система внутрішнього контролю, операції з грошовими коштами, фінансові результати діяльності.

Одним із основних напрямів діяльності кредитної установи є надання грошових коштів клієнтам в обсягах та на умовах, що пе­редбачені угодою.

Саме тому якісний та сво­єчасний аудит кредитного портфеля банку є вкрай важливим [2].

Варто зазначити, що кредитні операції комерційних банків є важливим формоутворюючим елементом структури доходів та видатків балансу і становлять близько 60 % усіх операцій банку. Виходячи з цього, кредитні операції, як об'єкт аудиту, потребують надзвичайної уваги з боку аудиторських операцій. Адже чітке розмежування аудитором характеру кредитних операцій, які здійснюються комерційним банком, є чи не вирішальним фактором у процесі формування думки аудитора про фінансово-кредитну діяльність комерційного банку в цілому [3, c. 4–5].

Основною метою аудиту кредитних операцій комерційного банку в умовах економічної та фінансової кризи є:

формування обґрунтованої незалежної думки про відповідність здійснення кредитних операцій чинним законодавчим актам України;

ефективність даних операцій з погляду їх впливу на рівень фінансової стійкості комерційного банку та їх відповідності стратегічним цілям банку;

правильність та достовірність відображення кредитних операцій у бухгалтерському обліку та звітності банку [4].

Для здійснення детального аналізу всього спектру кредитних операцій комерційного банку, необхідним є впорядкування різних шляхів здійснення кредитних відносин та видів кредитних операцій і групування їх у єдину взаємопов'язану та взаємоузгоджену систему. Для цього слід застосовувати класифікацію кредитних операцій, в основу якої покладено такі основні критерії: специфічні особливості процесів здійснення кредитних відносин; сфера (галузь) спрямування кредитних ресурсів; тривалість здійснення кредитних відносин; ступінь ризику кредитних операцій; від фінансового ринку, в межах якого реалізуються кредитні відносини [5].

Під час проведення перевірки дотримання юридичних норм кредитних операцій аудитору необхідно:

1. Перевірити наявність і правильність оформлення кредитних договорів, кредитних справ позичальників і документів, що до них додаються. Для цього необхідно здійснити суцільну або вибіркову (за умови значного обсягу документації, що перевіряється та за дотримання достатньої репрезентативності вибірки) перевірку кредитних справ позичальника. Результати дослідження необхідно відобразити в робочих документах.

2. Окремо провести детальну перевірку документів, що розкривають зміст наданого позичальником забезпечення кредиту: перевірити відповідність фактичного переліку предметів наданих

3. Перевірити достовірність наявної у банківської установи інформації про характер господарської діяльності та фактичний фінансовий стан позичальників, поручителів та гарантів за кредитною операцією. При цьому необхідно звернутися до місцевих органів влади за місцем реєстрації таких осіб та до банківських установ за місцем наявності розрахункових, поточних та інших рахунків осіб, отримати інформацію попередніх аудиторських перевірок у разі наявності таких [6].

У ході здійснення наступного етапу аудиту – перевірки дотримання комерційним банком економічних нормативів функціонування під час здійснення кредитних операцій, аудитор повинен виконати такі операції:

1. Дослідити процес бухгалтерського обліку кредитних операцій даного комерційного банку шляхом формальної, змістовної та арифметичної перевірки первинних документів та облікових реєстрів даного комерційного банку за рахунками обліку кредитних операцій.

2. Визначити стан спорідненості позичальників відносно банку-кредитора та виявлення інсайдерів – споріднених із банком осіб.

3. Дослідити достовірність обліку коштів за статтями, що формують капітал банку.

4. Провести арифметичну перевірку розрахунку економічних показників за умови достовірності інформації, що буде використовуватись (достовірність визначається за результатами виконання процедур 1 – 3).

5. Порівняти фактичні значення економічних показників із нормативними, що встановлені НБУ [7].

6. У випадку наявності фактів порушень комерційними банками економічних нормативів
у минулих звітних періодах необхідно провести дослідження характеру таких порушень, переліку санкцій, застосованих до комерційного банку за їх наслідками, а також стану виконання банком заходів, що передбачені відповідно до таких правопорушень.

У подальшому під час здійснення перевірки достовірності звітності комерційного банку аудитор перевіряє:

достовірність та об'єктивність відображення комерційним банком у фінансовому обліку кредитних операцій;

рух резервів за наданими кредитами та інших складових кредитно-фінансової діяльності банку;

здійснює порівняння даних реєстру аналітичного і синтетичного обліку установи банку із даними звітних документів і приміток до них, з'ясовуючи їх взаємну узгодженість і відповідність [8].

Отже, підводячи підсумки, можна сказати, що необхідність розвитку та вдо­сконалення підходів, методики зовнішнього аудиту як вагомої складової системи контролю банку обумовлена потребами зниження ризиків у банківській діяльності. Опрацювання процедур аудиту націлене на розуміння керівництвом та пра­цівниками банку їх необхідності як послуги, яка поки що викорис­товується не повною мі­рою через неоднозначне тлумачення об'єктів внутрішнього аудиту у банках.

____________

Магістр 1 року навчання

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
К
__________

Питання казначейського обслуговування виконання бюджетів висвітлювалися у працях Барського Ю. М., І. Габа, О. Осадченко, Охрімовського О. В., Фесика О. М. та ін. [1–5] Проте дані науково-практичні дослідження потребують більш поглибленого вивчення з метою уточнення сучасного стану взаємодії Державної казначейської служби і місцевих бюджетів.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування переваг та недоліків казначейського обслуговування місцевих бюджетів в Україні, а також розробка теоретичних та практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення казначейського обслуговування місцевих бюджетів в Україні.

Відповідно до визначеної мети було поставлено такі завдання: проаналізувати стан казначейського обслуговування місцевих бюджетів в Україні; визначити переваги та недоліки казначейського обслуговування місцевих бюджетів; розробити напрями вдосконалення казначейського обслуговування місцевих бюджетів.

У процесі дослідження були використані такі методи: аналіз, синтез, узагальнення та систематизація.

З моменту прийняття Україною статусу незалежної держави (1991 р.) і до переведення на казначейське обслуговування вітчизняним місцевим бюджетам було притаманне хронічне надвелике фінансування одних статей видатків та недофінансування інших, постійне накопичення кредиторської заборгованості, значні зловживання у ході проведення фінансових операцій з коштами бюджетів та їх нецільове використання. Власне проблема тимчасової нестачі грошових коштів, що постає і нині перед місцевими бюджетами, та покладення на казначейські органи функції покриття касових розривів у процесі управління грошовими потоками місцевих бюджетів стала ключовою під час прийняття рішення про переведення коштів місцевих бюджетів на казначейське обслуговування.

Касове виконання розрахунків державного та всіх місцевих бюджетів покладено чинним законодавством на Казначейство, яке, відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України № 460/2011 від 13.04.2011 р., є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України [1].

Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України, іншими зако­нодавчими актами України, а також дорученнями Президента України та Міністра фінансів України [2].

Казначейська система виконання місцевих бюджетів не позбавила місцеві органи влади прав, гарантованих їм Конституцією та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні",
а створила належні умови для ефективного виконання покладених на них повноважень [3].

До того ж перехід на казначейську систему обслуговування місцевих бюджетів підштовхнув до позитивних зрушень не тільки у бюджетній системі, але й у фінансовій системі України в цілому: модернізація методу перерахування коштів із рахунків бюджетів на рахунках розпорядників коштів; розміщення бюджетних коштів на казначейських рахунках та їх акумуляція на єдиному казначейському рахунку дає змогу своєчасно виконувати видаткову частину бюджету; концентрація дохідної

Казначейське виконання місцевих бюджетів значно посилює контроль за використанням бюджетними організаціями бюджетних коштів, передбачених на їхнє утримання і проведення заходів. Адже воно забезпечує щоденний контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, дотриманням штатної, фінансової і касової дисципліни, відповідність наданих до оплати документів (рахунків, договорів, актів виконаних робіт (наданих послуг) тощо) вимогам чинного законодавства [5].

Але ж поряд із окресленими перевагами казначейського обслуговування місцевих бюджетів існує безліч проблемних питань, які виявлено в ході аналізу стану казначейського обслуговування місцевих бюджетів України.

Так, останнім часом, упродовж 2013 – 2014 рр., як свідчить практика, збільшилась кількість випадків безпідставних затримок та блокувань органами Державної казначейської служби України проведення фінансування платежів, що характеризує стан казначейського обслуговування місцевих бюджетів як незадовільний [6].

Затримки та блокування у проведенні розрахунків місцевих бюджетів є грубим порушенням з боку Казначейства як Конституції України, так і фінансової дисципліни.

Несвоєчасне проведення розрахунків розпорядниками коштів із постачальниками товарів, виконавцями робіт та надавачами послуг призводить до виникнення заборгованості з заробітної плати працівникам підприємств та організацій, зі сплати податків до бюджетів усіх рівнів, що, в свою чергу, створює нездорову обстановку серед громадськості.

Протягом усього 2013 р. територіальні органи Казначейства фактично блокують проведення платежів за видатками місцевих бюджетів. Склалася парадоксальна ситуація, коли органи місцевого самоврядування в умовах гострого дефіциту все таки знаходять кошти на фінансування ремонтних робіт у закладах охорони здоров'я, школах, дитячих садочках, встановлення дитячих майданчиків, проведення вуличного освітлення, ремонту вулиць та доріг комунальної власності, природоохоронні заходи, об'єкти житлово-комунального господарства та благоустрою, утримання бюджетних установ, соціальної інфраструктури, але не можуть ними скористатися, бо платіжні доручення з усіма документами, передбаченими чинним законодавством України, залишаються в Казначействі без виконання, що призводить до соціальної напруги в територіальних громадах [6].

І якщо у випадку зі сплатою видатків загального фонду місцевих бюджетів затримку можна якось виправдати невиконанням дохідної частини бюджету, то ситуація з видатками спеціального фонду місцевих бюджетів, оплата яких здійснюється з конкретних джерел доходів, не витримує жодної критики. Досить складно пояснити, яким чином відбувається блокування коштів спеціального фонду, всупереч статті 13 Бюджетного кодексу України, яка передбачає конкретні джерела надходження до цих видатків.

Нерідко затримується оплата навіть соціально захищених видатків місцевих бюджетів: на заробітну платню, енергоносії, медикаменти, продукти харчування тощо.

За відсутності чітких строків оплати розпорядникам бюджетних коштів стає дедалі важче знай­ти постачальників товарів, робіт і послуг належної якості та помірної ціни, а відтак забезпечити ефективне здійснення своїх повноважень та реалізацію програм соціально-економічного розвитку територіальних громад. Ситуація є вкрай складною, оскільки загрожує не лише перспективам розвитку територіальних громад України, але й стабільності функціонування системи життєзабезпечення.

Ураховуючи наведене, слід зазначити, що назріла негайна потреба вжити невідкладних заходів щодо вирішення досліджуваної проблеми та забезпечення Казначейством своєчасного проведення платежів.

Однією з проблем, що перешкоджає нормальному режиму казначейського обслуговування місцевих бюджетів є те, що в чинному законодавстві відсутня чітка регламентація процедур казначейського обслуговування місцевих бюджетів та жодним чином не визначена відповідальність посадових осіб органів Казначейства за строки і повноту обслуговування бюджетів. Кошти державного і місцевих бюджетів не розмежовані та зберігаються на єдиному казначейському рахунку, що спотворює базові принципи бюджетної системи: а саме, збалансованості, самостійності, обґрунтованості, цільового використання, публічності, прозорості, справедливості та неупередженості.

З метою уникнення колапсу казначейського обслуговування місцевих бюджетів пропонується внести зміни до Бюджетного кодексу України, якими передбачити таке: запровадження в системі казначейського обслуговування бюджетних коштів двох єдиних казначейських рахунків – окремо для державного бюджету та для місцевих бюджетів; чіткі граничні строки проведення бюджетних платежів; відповідальність посадових осіб Казначейства за недотримання строків та інших порядків проведення бюджетних платежів; виключення положень, які дозволяють залучати кошти місцевих бюджетів із казначейського рахунку для покриття тимчасових касових розривів напрямів, що фінансуються з державного бюджету.

Усе наведене вкотре доводить недосконалість казначейської форми виконання місцевих бюджетів в Україні та необхідність законодавчого впровадження інших форм управління фінансовими ресурсами. Міжнародний досвід свідчить про більшу ефективність змішаної форми обслуговування місцевих бюджетів. Зокрема, така форма діє в Італії, Португалії, Швеції, Норвегії, Данії та інших європейських державах. Суть її полягає в такому.

Кошти, необхідні для здійснення органами місцевого самоврядування видатків на освіту, охорону здоров'я, культуру, фізичну культуру та спорт, соціальний захист населення та інші делеговані державою повноваження, залишаються в Казначействі. А ті кошти, які громада заробляє самостійно і використовує на забезпечення утримання об'єктів соціально-культурної сфери, розв'язання у повному обсязі соціально-економічних проблем територіальних громад, благоустрій, ремонт доріг тощо, вона визначає своїм рішенням: обслуговуватися через Казначейство або через державний банк.

Введення такої форми обслуговування місцевих бюджетів потребує внесення відповідних змін до Бюджетного кодексу України.

____________