Бакатова І. О. Магістр 1 року навчання факультету міжнародних економічних відносин хнеу ім. С. Кузнеця ф бакатова І. О., 2014 ормування маркетингової стратегії промислових підприємств україни на основі диверсифікації збутових каналів

Студент 4 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
О
__________

Великий внесок у розвиток теоретичних і методичних питань аудиту підприємств зробили такі вчені: Білуха М. Т., Журавель Г. П., Микитенко Т. В., Назарова Г. Б., Сагайдак Р. А., Черняв­ська Т. М. та інші, проте деякі питання все ще залишаються відкритими.

Основна мета даної статті полягає у дослідженні обґрунтування процесу та методики виконання аудиту фінансової звітності суб'єктів господарювання різних форм власності та видів діяльності відповідно до вимог Міжнародних стандартів аудиту та Закону України "Про аудиторську діяльність". Використання одержаних результатів надасть можливість забезпечити управлінський апарат підприємства релевантною інформацією для прийняття виважених економічних рішень [1, с. 36–39].

Окрерслена проблема неодноразово досліджувалася провідними вітчизняними вченими, серед яких: С. Голов, В. Костюченко, І. Кравченко, Г. Ямборко, М. Коробова, В. Осмоловський та ін. Усі вони справедливо наголошують, що керівництво підприємств не надає належної уваги процесу формування облікової політики та облікових оцінок для правильності складання фінансової звітності.

Відповідно до "Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємства, що підлягають приватизації", фінансовий стан підприємства визначено як сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні і потенційні фінансові можливості підприємств. Але все ж таки можна з цим не погодитись, тому що фінансовий стан підприємства – це поняття, в якому на перший план виноситься його якісний стан і відображення перспектив розвитку [2, с. 56–59].

Стійка діяльність підприємства залежить як від обґрунтованості стратегії розвитку, маркетин­гової політики, від ефективного використання всіх існуючих у його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон'юнктуру. Через це інформаційною базою аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, за яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати у ході аналітичних оцінок та прийняття управлінських рішень [3].

Отже, аудит фінансового стану підприємства досліджує не лише фактичну ситуацію на підприємстві, його платоспроможність і ліквідність, а й перспективу зростання ділової активності, підвищення ефективності господарювання [4, с. 33].

Метою аудиту фінансових результатів є встановлення об'єктивної істини щодо достовірності, об'єктивності, правдивості й законності відображення в бухгалтерському обліку й фінансовій звітності доходів та фінансових результатів і донесення цієї істини через аудиторський висновок до користувачів інформації.

Аудит Звіту про фінансові результати (форма № 2) проводиться з метою встановлення правильності його складання, що забезпечує користувачів повною, правдивою та неупередженою інформацією про доходи, витрати, прибутки та збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період [5, с. 66].

Для досягнення наведених цілей необхідно:

1) перевірити, чи відповідають показники за доходами і фінансовими результатами Звіту про фінансові результати в усіх суттєвих аспектах нормативним документам, які регламентують порядок його підготовки;

2) перевірити достовірність показника прибутковості акцій;

3) провести зіставлення показників за доходами і фінансовими результатами з відповідними показниками минулого року, з плановими завданнями;

4) підтвердити або спростувати інформацію про доходи і фінансові результати діяльності, відображені у Звіті про фінансові результати, аудиторським висновком [6, c. 515].

Аудит звіту про фінансові результати включає кілька етапів:

1) собівартість реалізованої продукції (ряд 2050) слід звірити с. 2050 графа 3 з графою

2) валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції;

3) за статтею "Інші операційні доходи" контролюють: доходи від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від реалізації оборотних активів. Паралельно проводиться аудит статті "Інші операційні витрати", яка включає собівартість реалізованих виробничих запасів; сумнівні (безнадійні) борги та втрати від знецінення запасів; втрати від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції;

4) визначається прибуток від операційної діяльності (це основна діяльність підприємства,

Важливою якісною характеристикою інформації звітності з фінансових результатів є повнота інформації, яка в Україні найчастіше стає причиною викривлення цієї звітності. Її метою є заниження базових показників звітності, на основі яких визначається балансовий прибуток, або їх завищення. У зв'язку із тим, що показники звітності з фінансових результатів пов'язані з податковою звітністю, мета заниження таких показників полягає в ухиленні від сплати податків. У випадку, коли базові показники з фінансових результатів завищені, і на їх основі балансовий прибуток, мета такого викривлення – покращення показників фінансової звітності для подачі її користувачам [3, c. 515].

Підсумком аудиту звітності про фінансові результати є аудиторський висновок, який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності [7].

На сучасному етапі розвитку економіки та складності нормативно-правової бази зростає ризик прийняття помилкових рішень на підставі фінансової звітності різними її користувачами. Підтвердження достовірності фінансової звітності аудитором має надзвичайне значення для прийняття будь-якими користувачами обґрунтованих ефективних управлінських рішень, які повинні прийматися на підставі достовірно наданої обліково-аналітичної інформації. Отже, запропоновані у статті процес та методика аудиту фінансової звітності підприємств нададуть можливість звести до мінімуму властивий аудиторський ризик та ризик невиявлення, що надалі дозволить уникати появи істотних помилок та реальніше оцінювати фінансово-майновий стан підприємства.

____________

Магістр 1 року навчання

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
С
__________

На сьогодні проблемами теорії аудиту займається низка таких вчених, як: Білуха М. Т., Бутинець Ф. Ф., Гончарук Я. А., Дікань Л. В., Подольський В. І., Савченко В. Я., Усач Б. Ф., Дорош Н. І. [1 – 7].

Узагальнення опублікованих із досліджуваної проблеми робіт дає підстави стверджувати, що сутність та значення аудиту потребують подальшого розгляду та уточнення. Все це й обумовлює актуальність та своєчасність обраної теми дослідження.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування сутності та значення аудиту в сучасних умовах господарювання.

Відповідно до встановленої мети було поставлено такі завдання: обґрунтувати значення аудиту в сучасних умовах господарю­вання; проаналізувати сучасні визначення поняття "аудит" різними авторами-дослідниками; узагальнити підходи до сутності аудиту на основі критичного аналізу існуючих визначень у різних літературних джерелах; надати власне уточнене визначення поняття "аудит".

У процесі дослідження були використані такі методи: аналіз, синтез, узагальнення та систематизація.

Історики дослідили, що людство ще 6 000 років тому вже було знайоме з певними поняттями контролю та звітності, тому можна припускати, що історія розвитку аудиту сягає тих далеких часів. Перші документи про аудиторів (у них навіть йде мова про професію: "аудитор") знайдені в Англії, відносять їх до XII – XIII століття. Проте перші аудитори, схожі за своїми повноваженнями на сучасних, з'являються тільки в XVIII столітті в тій же Англії. На даний час у світовій практиці аудит набув особливого поширення, що сприяє його розвитку.

Актуальність питання щодо значення аудиту зросла в умовах формування ринкових відносин та наявності різних форм власності. Потреба в удосконаленні функцій управління процесом виробництва дала поштовх для створення госпрозрахункових органів фінансового контролю, тобто аудиту.

Аудит, як незалежну форму фінансового контролю, в своїх працях досліджували багато видатних економістів, зокрема: Р. Додж, Р. Монтгомері, Р. Адамс. Щоб зрозуміти значення аудиту, достатньо прочитати класичне висловлення, що стосується аудиту, Р. Адамса: "Без аудиту немає надійності рахунків. Без надійності рахунків немає контролю. А без контролю що вартує влада?".

Особливого розвитку аудит в Україні набув після прийняття Закону "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року. Згідно з даним нормативно-правовим актом, аудит – це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Для держави розвиток аудиту має велике значення, адже одним із його завдань є сприяння бюджетній установі в забезпеченні правильності ведення бухгалтерського обліку, законності використання бюджетних коштів, державного і комунального майна, складання достовірної фінансової звітності та організації дієвого внутрішнього фінансового контролю. Розуміючи це, Головне КРУ розробило теоретико-методологічні засади здійснення в Україні аудиту фінансово-господарської діяльності бюджетної установи, дані розробки ґрунтува­лись на іноземному досвіді організації державного фінансового контролю (насамперед у Франції, Нідерландах та країнах Балтії).

На даний момент основними проблемами розвитку аудиту в Україні є: мала кількість методичних розробок з аудиту; недостатня кількість кваліфікованих аудиторів; відсутність великого досвіду аудиторської діяльності.

Усі ці проблеми полягають в тому, що аудиторська діяльність в Україні ще досить молода, тому з часом розвиток аудиту автоматично їх вирішить. Вже зараз все більше вітчизняних науковців досліджують аудит та видають наукові праці, присвячені даній темі.

Але, на жаль, поки аудит в Україні відстає за своїм рівнем розвитку від аудиту у високо розвинутих країнах, проте їх досвід та здобутки як вітчизняної, так і міжнародної економічної науки сприяють розвитку даної форми економічного контролю. Враховуючи те, що над питанням аудиту працюють не лише вчені, а й держава, яка своїми нормативними актами прагне до розвитку даної форми фінансового контролю, можна стверджувати, що перспективи розвитку аудиту в Україні досить непогані.

Проте розвиток аудиту на практиці гальмується низкою невирішених питань, головним з яких є плутанина в ключових поняттях і суперечки між існуючими підходами до базових термінів.

Аналіз визначень поняття "аудит" різними авторами- дослідниками показав, що в науковому середовищі не існує єдиного погляду на визначення поняття "аудит".

Узагальнення підходів до визначення поняття "аудит" наведено на рисунку.

Рис. Існуючі підходи до визначення поняття "аудит" у літературних джерелах

Схожим є підхід, що базується на визначенні аудиту як експертизи. Так, сутність певного експертного дослідження полягає в підтвердженні будь-яких фактів, але аудит є набагато ширшим поняттям.

Слід зазначити, що визначення аудиту як виду діяльності обмежує сутність цього поняття, підкреслюючи лише те, що аудит здійснюється з метою одержання прибутку, тобто є видом підприємницької діяльності. Інші характеристики цього поняття залишаються поза увагою. Визначаючи аудит як форму контролю, автори більшою мірою розкривають зміст поняття контролю через його форми, ніж аудиту як форми такого контролю.

Підхід, що ґрунтується на визначенні аудиту як процесу, висвітлює лише тривалість аудиту в часі, певну послідовність процедур у ході його проведення. Але зводити аудит до окремого процесу недоцільно.

Отже, найбільш змістовним та ґрунтовним є підхід, згідно з яким аудит визначається як перевірка, бо саме такий підхід враховує всі змістовні характеристики і сутність цього поняття.

Проаналізувавши трактування поняття "аудит" різними авторами-дослідниками та в законодавстві, можна зробити висновок, що аудит становить одну з прогресивних форм фінансового контролю, тобто незалежну перевірку, яка здійснюється аудитором згідно з вимогами договору на його проведення за дорученням зацікавленої особи, і передбачає контрольно-ревізійну діагностику та застосування експертно-консультаційних дій особою, що володіє професійними навичками у сфері обліку, аналізу, оцінки, оподаткування, законодавства, як націона­льного, так і міжнародного, має логіко-аналітичні розумові здібності, кінцевою метою якого є формування думки щодо достовірності та правомірності інформації у фінансових звітах суб'єкта господарювання і доведення її до відома клієнта.

____________

Студент 3 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Ш
__________

Створення та розвиток державного фінансового контролю виконання бюджетних програм в Україні є предметом дослідження таких вчених, як: Асанов А. О., Бариніна-Зарікова М. В., Грибовський О. В., Левицька С. О., Мамишев А. В., Рубан Н. І., Стефанюк І. Б.

Актуальність теми дослідження викликана тим, що в сучасних умовах розвитку все більше наголошується на необхідності оцінки ефективності та результативності управління державними ресурсами. Мова йде про модернізацію контролю, який би мав спрямованість на проведення глибокого аналізу та оцінки системи державного управління в різних сферах із точки ефективності, результативності, а не тільки законності та цільового використання коштів. Тим більше, що без ефективної системи контролю в державному управлінні побудова високорозвиненої, демократичної держави є неможливою.

Метою статті є розробка шляхів підвищення ефективності державного фінансового контролю в Україні.

Ефективність фінансового контролю – складна економічна категорія. Вона характеризується певними критеріями і показниками. Зазвичай, коли розглядають питання про ефективність управлінської діяльності, перш за все, мають на увазі адекватність досягнутих у процесі її здійснення результатів наміченим цілям, ступінь наближення результату до цілі з одночасним урахуванням виробничих витрат. У широкому сенсі такими цілями для державного фінансового контролю будуть: зростання темпів розвитку економіки, забезпечення стабільності фінансової системи, збільшення дохідної частини федерального бюджету – економія коштів у його видаткової частини [1, с. 3].

Кінцевий результат – сукупність об'єктивних наслідків фінансового контролю – це головний критерій визначення його ефективності. Однак результати фінансового контролю будуть неточними, якщо не враховувати витрати проведення контролю, які супроводжували тривалість перевірок, кількість осіб, які беруть участь у перевірках, різного роду витрати. Витрати на проведення контролю можуть бути більшими чи меншими і повинні порівнюватися з його результатами. У цьому зв'язку одним із критеріїв ефективності фінансового контролю є його економічність [1, с. 6]. Структура ефективності фінансового контролю складається з двох частин: по-перше, це макроефективність державного фінансового контролю і, по-друге, проміжна ефективність діяльності органу державного фінансового контролю [3, с. 8].

У даний час робота органів державного фінансового контролю в Україні характеризується неузгодженістю і роз'єднаністю, відсутністю чіткої взаємодії. І пов'язано це, в першу чергу, з тим,
що не сформована цілісна система контролю за фінансовими потоками та використанням державної
і муніципальної власності. Статус і повноваження контрольних органів визначають численні правові акти, найчастіше допускають дублювання і паралелізм під час виконання відповідних функцій. Зрозуміло, така ситуація дуже негативно позначається на народногосподарському розвитку.

Відповідно до розглянутої позиції структурна основа державної системи контролю повинна складатися, з одного боку, з вищих органів державної влади й управління, наділених Конституцією України і законодавчо-нормативними актами в галузі державного контролю. З іншого боку, її складовою частиною можуть стати спеціальні органи державного контролю, які повинні здійснювати свою діяльність у конкретних галузях, будучи самостійними центральними органами виконавчої влади [5, с. 62].

Сьогодні для підвищення ефективності всієї правоохоронної системи держави, необхідні розробка
і прийняття комплексу поправок до чинних законів. Українськими економістами пропонуються такі заходи:

1) уточнення відповідальності державних посадових осіб за порушення вимог закону під час виконання державного бюджету та позабюджетних фондів, а також у процесі розпорядження державною власністю;

2) конкретизація настання відповідальності посадових осіб за невиконання приписів Рахункової палати та інших контрольних органів;

3) введення підконтрольності Національного Банку перевіркам Рахункової палати, в тому числі у формуванні та виконанні власного кошторису витрат, у надходженні доходів і формуванні прибутку;

4) прийняття форм фінансової звітності всіх органів державної влади;

5) наділення Рахункової палати України правом виступати в судах із позовами на захист інтересів держави у разі встановлення фактів незаконних або удаваних угод.

Організація і функціонування ефективної системи фінансового контролю – обов'язковий і неод­мінний елемент державної фінансової політики. Державний фінансовий контроль, відіграючи істотну роль у забезпеченні функціонування держави, одночасно може кваліфікуватися як функція соціального управління та правового регулювання. Сьогодні назріла необхідність належного правового регулювання організації та діяльності органів державного контролю, оскільки контрольна діяльність в Україні поки малоефективна.

У зв'язку з цим необхідно подальше вдосконалення чинного законодавства, що призначене для сприяння розвитку методологічної бази, термінологічної однаковості та механізму формування та функціонування системи фінансового контролю. Важливим є усунення незавершеності в питаннях формування правової бази державного контролю. Потрібно законодавчо закріпити завдання, права, сферу дії кожного органу фінансового контролю.

Отже, у ході вдосконалення системи фінансового контролю принципово важливим є використання зарубіжного досвіду. Наприклад, поетапна часткова або повна апробація окремих галузей даної практики. Принципово значущим є досягнення в діяльності органів муніципального фінансового контролю, регіональних контрольно-рахункових органів та Рахункової палати України такого запобіжного взаємоузгодження, який виключав би відособленість, самозамкнутий фінансовий контроль на будь-якому з рівнів виконавчої влади. Лише після вирішення відповідних завдань можна буде говорити про успішне формування цілісної системи фінансового контролю в Україні.
Наук. керівн. Бутенко К. В.

____________