Бакатова І. О. Магістр 1 року навчання факультету міжнародних економічних відносин хнеу ім. С. Кузнеця ф бакатова І. О., 2014 ормування маркетингової стратегії промислових підприємств україни на основі диверсифікації збутових каналів

Студент 4 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
О
__________

Загальні теоретико-методологічні проблеми щодо категорії "аудиторські докази" досліджені основними сучасними економістами, такими, як: Барановський О. І., Білуха М. Т., Бутинець Ф. Ф., Варналій З. С., Василик О. Д., Геєць В. М., Дорош Н. І., Дрозд І. К., Єфименко Т. І., Кравченко В. І., Луніна І. О., Д. Діамонд, П. Додж, В. Еверт, А. Едвард, Р. Зоді, Е. Лехан, Дж. Робертсон.

Метою дослідження є аналіз зарубіжного досвіду одержання аудиторських доказів та визначення його цінності для аудиторів в Україні.

Завдання дослідження: узагальнити поняття "аудиторські докази"; проаналізувати зарубіжний досвід порівняно з вітчизняним; з'ясувати необхідність та цінність введення проаналізованого досвіду в українську практику.

Визначення поняття "аудиторські докази" наведено в МСА 500 "Аудиторські докази". Так, згідно з цим стандартом під аудиторськими доказами розкривається вся інформація, яку приміняє аудитор для формулювання висновків, на яких базується аудиторська думка [1].

Практичне отримання аудиторських доказів формується аудиторами з дотриманням основних положень МСА 500 "Аудиторські докази", що є доцільним на міжнародному рівні.

Слід зробити аналіз особливостей закордонної практики отримання аудиторських доказів.

Якщо порівняти вітчизняну та закордонну (розвинені країни) системи аудиторської діяльності, то остання має більший досвід та є більш ефективною у практичній діяльності. Тому Україні необхідно посилатися на такий досвід та переймати ті аспекти щодо аудиторських доказів, які є дуже важливими та значущими у практичній діяльності та які в Україні не використовуються або використовуються не повною мірою. Зокрема, можна звернути увагу на окремі практичні положення зарубіжної аудиторської практики.

Протягом перевірки аудитор повинен зуміти інтегрувати отримані аудиторські докази. Під інтеграцією доказів розуміються визначені відношення, які формуються між отриманою інформацією. Тобто між доказами, які збирає аудитор, має бути певний зв'язок, або в іншому випадку відсутність інтеграції визначається як нездатність визначити такі відносини. Це дає змогу, наприклад, визначити, які необхідно провести процеси для схожих обставин, або, якщо докази, отримані з не співпадаючих документів і самі є непереконливими, то інші документи разом з цими теж необхідно переглянути [2]. В Україні така інтеграція аудиторських доказів використовується не повною мірою.

Важливою характеристикою доказів є їх переконливість, яка використовується на практиці та досягається зарубіжними аудиторами завдяки деяким принципам. В українській практиці не всі принципи використовуються під час отримання доказів.

Принципи переконливості аудиторських доказів:

актуальність – докази мають бути необхідні та пов'язані з аудиторським висновком, у протилежному випадку вони не є переконливими. На практиці українські аудитори використовують цей принцип, але приділяють увагу і непрямим доказам. Доцільно використовувати цей принцип у повному обсязі, бо він дозволяє визначити, які саме докази повинен отримати аудитор і які з них будуть більш необхідними;

об'єктивність – об'єктивне свідоцтво звичайно є більш важливішим, ніж суб'єктивні дані. В Україні такий принцип майже не використовується. Використання такого принципу дасть змогу отримання якісних доказів, оскільки перевірку проводять декілька аудиторів [3];

підтвердження – підтверджений доказ є більш достовірним, ніж непідтверджений. Підтвердження має бути отриманим від двох або більше джерел. В українській практиці майже не буває такого точного підтвердження доказу. Дуже доречним буде використання цього принципу, бо аудиторський доказ, отриманний з декількох джерел, буде якісним і переконливим;

адекватність контролю – докази, отримані з системи внутрішнього контролю, що працює адекватно та ефективно, є більш точними, ніж отримані з неефективної системи контролю. Такий принцип майже не використовується. Доцільно буде звернути увагу на внутрішню систему контролю та ефективність її функціонування [3].

Також є ще декілька принципів переконливості аудиторських доказів, але вони використовуються в аудиторській практиці України (документальне та зовнішнє підтвердження, своєчасність, авторитетність доказів та ін.).

Таким чином, наведені переваги використання принципів переконливості аудиторських доказів є суттєвими і придатними до використання вітчизняними аудиторами.

У багатьох зарубіжних країнах під час збору інформації дуже актуальним є використання не тільки підтверджень, отриманих від дебіторів та кредиторів (зустрічна перевірка), а й налагодження згоди

Дуже доречним буде запровадження такого досвіду в Україні. Тому варто уявити, як можливо здійснити налагодженням взаємодій з банківськими установами та отримання від останніх необхідних аудиторських доказів, що буде дуже доречно для практичної діяльності вітчизняних аудиторів. Банки будуть виступати в ролі третіх осіб відносно отриманих аудитором доказів.

Зробивши порівняльний аналіз стану отримання аудиторських доказів у зарубіжних країнах та їх стану в Україні можна дійти до такої думки, що практичне отримання аудиторських доказів
в Україні не є добре розвиненим порівняно з зарубіжними країнами, тому буде доречним спиратися на їх практичний досвід або проводити обмін отриманим досвідом. Необхідно також прийняти до уваги специфіку діяльності українських підприємств та організацій, а також національну законодавчу та нормативну бази, до яких можна пристосувати нові аспекти світової практики щодо аудиторських доказів, не порушуючи їх.

Практика реалізації аудиторських перевірок змінюється одночасно зі зміною умов функціонування підприємств у зв'язку з розвитком економіки в цілому. Це обумовлює необхідність майбутніх базисних досліджень аудиторської діяльності, зокрема у сфері запровадження новітніх інструментів отримання аудиторських доказів.

____________

Студент 3 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Р
__________

Актуальність даної теми в тому, що помилки в обліку запасів відбуваються постійно. Це відбувається через неуважність або з метою привласнення матеріально-виробничих засобів, що призводить до додаткових закупівель сировини, щоб зберегти безперервність процесу виробництва.

Аналізуючи літературу та періодичні видання, можна зазначити, що питаннями ревізії запасів на виробництві займалися такі вчені, як: Даценко Г. В., Хитрук Н. С., Ранюк А. В., Мурашко О. В., Бутинець Ф. Ф.

У своїх роботах вони розглядають різносторонні методи контролю і ревізії запасів на підприємстві, адже сучасні методи є неефективними і саме тому потребують удосконалення.

Завдання статті полягає у висвітленні проблем ревізії запасів на підприємстві, а також запропонування ефективних методів контролю запасів.

Запаси – активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, втримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [1].

Завдання контролю і ревізії полягають у перевірці забезпечення:

а) правильності та своєчасності оформлення операцій, пов'язаних із надходженням і використанням матеріалів;

б) збереження матеріальних цінностей за місцями зберігання та на всіх стадіях їх руху;

в) правильності встановлення номенклатурних цінників та обґрунтованості визначення собівартості продукції;

г) дотримання договірно-розрахункової системи матеріально-технічного постачання, правильності і своєчасності розрахунків із постачальниками;

д) витрачання матеріалів у процесі виробництва відповідно до встановлених норм;

е) стану аналітичного (складського і бухгалтерського) обліку матеріалів та правильність визначення їх собівартості [2].

Під час ревізії ревізор має керуватися законодавчими та нормативно-правовими актами, які регулюють відносини між покупцями та постачальниками, системи постачання, приймання та відпуску матеріалів. Це дасть можливість перевірити систему нормативно-правового забезпечення, тобто обґрунтувати перевірку дотримання на підприємстві законності операцій з товарно-матеріальними цінностями.

Під час ревізії матеріально-виробничих запасів використовують прийоми документального та фактичного контролю, узагальнення та реалізації результатів контролю.

Фактична і документальна перевірка операцій з матеріально-виробничими запасами включає в себе систему органолептичних (інвентаризація, вибіркове та суцільне спостереження; контрольні заміри робіт; хіміко-технологічний контроль; експертиза; службове розслідування; експеримент), розрахунково-аналітичних (економічний аналіз; статистичні розрахунки; економіко-матема­тичні методи), документальних прийомів контролю, таких, як: інформаційне моделювання, нормативно-правове регулювання, дослідження документів (за суттю та змістом; зустрічна перевірка; взаємний контроль операцій і документів; аналітична і логічна перевірка), групування недоліків (хронологічне, систематизоване, хронологічно-систематизоване) та процедур узагальнення

Особливе значення для ревізії має правильне використання ревізором процедур, пов'язанихз інвентаризацією матеріально-виробничих запасів і розрахунків із постачальниками та перевірка документального обґрунтування операцій щодо надходження, використання та іншого вибуття матеріальних цінностей. Ревізію операцій із запасами потрібно розпочинати з їх інвен­таризації та обстеження складського зберігання матеріалів. Під час ревізії операцій із запасами, їх рухом і зберіганням, важливе значення має також правильне застосування документальних методичних прийомів і способів, що потребує обґрунтованої документальної перевірки цих операцій.

Важливу роль у ході проведення ревізії відіграють джерела інформації, але важливо, щоб ці джерела були достовірними та відображали реальну інформацію про об'єкт дослідження. Джерела інформації, які використовуються у процесі здійснення ревізії матеріальних запасів:

1. Первинні документи – господарські угоди на матеріально-технічне забезпечення, специфікації, прибуткові накладні, вимоги, лімітно-видаткові карти (відомості), рахунки-фактури, акти приймання матеріалів, квитанції тощо, звіти матеріально відповідальних осіб, реєстри прибуткових документів.

2. Облікові регістри – книга реєстрації доручень на отримання матеріальних цінностей, журнал реєстрації вантажів, картки складського обліку, відомість 5.1 аналітичного обліку запасів, оборотні відомості за аналітичними рахунками в розрізі матеріально-відповідальних осіб та відповідних синтетичних рахунків, журнали № 3, 5 і 5А, Книга головних рахунків із рахунків 20 "Виробничі запаси", 22 "МШП", 25 "Напівфабрикати" 23 "Виробництво" [4].

У ході проведення внутрішнього контролю та зовнішніх перевірок рекомендується дотримуватися такої послідовності:

обстеження (огляд) місць зберігання матеріальних ресурсів та їх стану на складах, фермах, у бригадах, гаражах, ангарах і т. д.;

проведення контрольних інвентаризацій матеріальних цінностей;

аналіз використання матеріальних ресурсів та їх структури;

документальна перевірка руху виробничих запасів – оприбуткування і використання, а також списання матеріальних цінностей за цільовим призначенням;

аналіз й оцінка стану обліку і внутрішньгосподарського контролю;

вивчення матеріалів інвентаризації та організації роботи з відшкодування матеріальних збитків;

розробка заходів щодо збереження майна та інших матеріальних ресурсів, ефективного їх використання [5].

Під час перевірки операцій з матеріальними цінностями ревізор може натрапити на такі аномальні явища (відхилення від норм), як:

завищення або заниження норм витрачання матеріалів;

недоліки в обліку;

неповне оприбуткування матеріалів, що надійшли;

безпідставні претензії до постачальників;

відсутність оперативного контролю за виконанням договорів на постачання і відпуск матеріальних цінностей;

відсутність договорів про повну матеріальну відповідальність матеріально-відповідальних осіб;

недотримання правил зберігання товарно-матеріальних цінностей і охорони [6].

Отже, можна зробити висновок, що ревізія запасів на підприємстві – це досить трудомісткий процес, який потребує постійного дослідження та нагляду з боку ДФІ. Саме тому ревізор, як представник Державної фінансової інспекції, повинен постійно вдосконалювати свої знання відносно запасів, щоб з легкістю виявити порушення в діяльності бюджетної установи.

____________

Короткова А. В.

Студенти 4 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
М
__________

Пріоритетне місце в наукових працях з аудиту відведено методиці аудиту об'єктів бухгалтерського обліку, однак питання загальної методики вивчення фінансової звітності висвітлено недостатньо.

Метою дослідження є розробка пропозицій щодо послідовності аудиту фінансової звітності, а також їх документального оформлення.

Проблемами методики аудиту фінансової звітності займалися провідні вітчизняні дослідники, такі, як: Костирко Р. О., Костюк Г. І., Свідерський Д. С., Петрик О. А., Мамишев А. В. та ін. [1 – 4].

Необхідність складання звітності на сучасному етапі розвитку господарських відносин в Україні визначається потребами в інформації про результати діяльності та фінансовий стан різних учасників господарського життя країни. Таку інформацію можна отримати за допомогою аналізу показників фінансової звітності, які надають загальну характеристику фінансово-майнового стану юридичної особи [1].

У вітчизняній літературі процес аудиту фінансової звітності в організаційному плані поділяється на: планування; вивчення; оцінювання; встановлення достовірності; звітування [5].

Для вивчення, оцінювання та встановлення відповідності фінансової звітності підприємства можна розділити цей процес на етапи, подані у таблиці.

Розпочати дослідження звітності аудитор повинен із визначення відповідності форм звітності затвердженим нормативними документами формам і складання усіх типових форм.

Спочатку звітні форми перевіряються щодо правильності заповнення їх адресної частини. Встановлюється зазначення повної назви підприємства, виду діяльності відповідно до статуту, повноти заповнення реквізитів і показників рядків і граф звітності [5].

Після вивчення форм звітності за допомогою формальної перевірки аудитор повинен здійснити арифметичну перевірку кожної із наданих йому форм звітності. Арифметичний контроль полягає у перевірці правильності обчислених підсумкових показників форм звітності. За допомогою проведення арифметичної перевірки виявляються невідповідності показників у межах однієї форми. Найчастіше такі помилки допускаються під час підрахунку проміжних підсумкових показників звітності.

Таблиця
Етапи дослідження фінансової звітності

Аудит за змістом слід розпочинати з перевірки відповідності даних статей форм звітності

Далі безпосередньо необхідно перевірити відповідності показників даних бухгалтерського обліку та інших документів підприємства. Вона полягає у порівнянні показників звітності підприємства з даними первинних документів і зведених облікових документів (журналів за кредитом субрахунків бухгалтерського обліку й відомостей до них, Головною книгою) про здійснені господарські операції підприємства [2].

Для забезпечення ефективності проведення аудиту достовірності звітності за допомогою порівняння її показників з даними бухгалтерського обліку доцільно складати порівняльні таблиці, які будуть раціональними та зручними у використанні та забезпеченні раціонального оформлення робочих документів аудитору.

За допомогою зведення результатів перевірки у таблицю перевіряється відповідність залишків рахунків бухгалтерського обліку за Головною книгою та обліковими регістрами показникам фінансової звітності. У підсумку аудитор має можливість ідентифікувати невідповідності та відхилення показників звітності від даних бухгалтерського обліку, зосереджуючись на з'ясуванні причин їх виникнення, що забезпечить ефективність проведення аудиту.

Наступним етапом аудиту фінансової звітності після порівняння її показників фінансової звітності та даних бухгалтерського обліку є перевірка ув'язки показників різних форм фінансової звітності за один і той же звітний період. Під час проведення аудиту фінансової звітності спочатку необхідно здійснювати перевірку достовірності відповідних показників звітності на підставі їх порівняння
з даними синтетичних (а в окремих випадках і аналітичних) регістрів бухгалтерського обліку, а вже потім – ув'язку показників окремих форм фінансової звітності між собою [6].

У процесі дослідження відповідності форм звітності аудитору потрібно використовувати як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження: логічне мислення в поєднанні з методом порівняння, прийомами документального контролю, методами економічного аналізу.

Перевіряючи фінансову звітність клієнта аудитор має підтверджувати показники, відображені у фінансовій звітності фактичною наявністю, оскільки для складання аудиторського висновку потрібно подати достовірну, точну інформацію [4].

Ступінь достовірності фінансової звітності вивчається за допомогою таких прийомів і способів: загальнонаукових, розрахунково-аналітичних, методичних прийомів документального та фактичного контролю.

Таким чином, авторами запропоновано загальну послідовність дій аудитора у ході дослідження звітності з метою її під твердження, яка полягає у: визначенні відповідності форм звітності затвердженим нормативними документами формам; вивченні правильності заповнення їх адресної частини граф "на початок періоду", "за звітний період" форм звітності; дотримання установлених законодавством термінів подання фінансової звітності; арифметичній перевірці форм звітності; перевірці звітності з точки зору якості її змісту; перевірці дотримання підприємством принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, передбачених для складання та подання фінансової звітності підприємства; перевірці показників даних бухгалтерського обліку та інших документів підприємства; перевірці ув'язки показників різних форм фінансової звітності за один і той же звітний період; підтвердженні показників, відображених у фінансовій звітності фактичною наявністю.

Перспективою подальших досліджень є розробка методик аудиту фінансової звітності залежно від виду аудиту та обставин, що спричиняють проведення аудиту.

____________