Життя і страждання нашого Господа Ісуса Христа
жүктеу/скачать 2.93 Mb.
|
|
Світ помирає від удушення, тому що добровільно дає задушити себе мотузками гріха. Краще бути позбавленим усього, аніж володіти безрозсудними і осліплюючими багатствами. Зумійте діяти як мудрі торговці перлинами, котрі дізналися, що десь знайдена велика рідкісна перлина і дозволяють затримати себе малим перлинам у своїй майстерні, а позбавляють всього, щоб здобути цю чудову перлину». «Але чому Ти сам робиш різницю у місії, яку передаєш своїм послідовникам, і кажеш нам, що ми повинні мати цю місію за дар Божий? Отже, ми мали б і від цього відмовитися, тому що цс є крихтами у порівнянні з І Царством Небесним», –каже Варфоломей. «Це не крихти, це засіб! Це були б крихти, чи, ще краще, брудні соломинки, якби вони служили для людських потреб у житті. Хто намагалися отримати людський виграні із такого святого поста, – робить із нього брудну соломинку. Але зробіть із цього акт послуху, радісний обов'язок, справжню жертву – і це стане для вас коштовною перлиною. Апостольська місія є досконала самопожертва, якщо її здійснюють без обмов, мучеництва і слави. Вона просякнута сльозами, потом і кров'ю, але вона утворює корону вічної величі». «Ти справді знаєш відповідь на все!». «Але чи ви мене правильно зрозуміли? Ви усвідомлюєте, що я говорю вам алегоріями, котрі стосуються щоденних речей, але, освітлені надприродним світлом, є пояснення для речей вічних?». «Так, Вчителю!». «Тоді пам'ятайте цей метод, коли навчатимете народ. Тому що однією з таємниць книжників і равинів є пам'ять. Істинно кажу вам, що кожен із вас, хто в науці про посідання Неба є освіченим, схожий на батька сімейства, котрий виймає із свого скарбу те, що може прислужитися сім'ї, використовуючи старі і нові речі з єдиною мстою, щоб сприяти хорошому самопочуттю своїх власних дітей... Перестав іти дощ. Залишимо тепер у мирі жінок і підемо до старого Товії, що готується відкрити свої духовні очі світанку потойбіччя. Хай мир буде з вами, жінки!». 282. Марґціам вчить Магдалену «Отче наш...» Небо над Галилейським озером знову погоже. Все набагато краще, ніж перед бурею, тому що все звільнене від пороху. Повітря цілком чисте, і око, що споглядає небо, має таке враження, наче небозвід піднявся і став легшим... Майже прозора димка між землею і величчю раю. Озеро відображає цю чисту блакить і посміхається своїми смарагдово-блакитиими водами. Починає сіріти. Ісус з Марією, Мартою і Магдаленою входить у човен Петра. З ними, окрім Петра і Андрея, є також Зелот, Филип і Варфоломей. Матей, Тома, кузени Ісуса й Іскаріот знаходяться у барці Якова та Йоана. Вони пливуть під вітрилами просто до Витсаїди. Це короткий і сприятливий з огляду на вітер переїзд, що триває тільки лічені хвилини. Перед прибуттям Ісус каже до Варфоломея і невіддільного від нього Филипа: «Ідіть, сповістіть своїх жінок. Сьогодні я прийду у ваш дім». Він дивиться на обох багатозначним поглядом. «Буде зроблено, Вчителю. Але Ти не хочеш дозволити ні мені, ні Филипу прийняти Тебе?». «Ми затримаємося тільки до заходу сонця, а я не хочу забирати у Петра радість – порадуватись своєму Марґціаму». Човен ковзнув по березі і зупинився. Вони виходять і Филип з Варфоломеєм відділяються від товаришів, щоб ніти у село. «Куди ідуть обоє?» – питає Петро Вчителя, Який вийшов першим і стоїть побіч нього. «Повідомити своїх жінок». «Тоді і я піду повідомити Порфирію». «Це не потрібно. ІІорфирія така добра, що її не треба пі до чого готувати. Її серце може дарувати лише добро». Симон Петро засяяв, коли почув, як хвалять його жінку, і більш нічого не каже. Тим часом з човна вийшли і жінки, для яких поклали дошку. Вони ідуть додому Симона. Вони бачать Марґціама, котрий саме виходить зі своїми вівцями, щоб попасти їх на свіжих луках перших схилів Витсаїди. Радісним викриком він сповіщає про прихід і поспішає до Ісуса. Він кидається на і руди Вчителя, Який нахиляється, щоб поцілувати його. Потім він іде до Петра. Порфирія також поспішила сюди. Руки її ще в борошні. Вона схиляється до привітання. «Мир з тобою, Порфиріє. Так швидко ти нас не чекала, чи не так? Але, окрім привітання, я хотів привести тобі мою Матір і ще двох учениць. Моя Мати хотіла б знову побачити хлоп'я... Глянь, ось він уже в її обіймах. Л учениці прагнули познайомитись з тобою. Це – жінка Симона, добра і мовчазна учениця, що у своєму послуху дієвіша від багатьох інших. Це – Марта і Марія з Витанії, дві сестри. Полюбіть одна одну!». «Всі, кого Ти приводиш до мене, милі мені, наче вони мої кровні родичі, Вчителю. Ходи! Мій дім кожен раз стає кращим, коли Ти вступаєш у нього». Марія наближається, посміхаючись, обнімає Порфирію і каже: «Я бачу, цю в тобі живе мама. Дякую!». «О, благословенна серед жінок! Я знаю, що завдяки Тобі маю радість називатися мамою. 1 Ти повинна знати, що усіма своїми силами я намагаюся виконати своє завдання. Заходь, заходь із сестрами...». Марґціам з цікавістю дивиться на Магдалену. Багато думок наповнюють його малу голову. Нарешті він каже: «Але у Витанії тебе не було»...». «Мене не було. Але відтепер я буду завжди», – каже Маґдалена, червоніючи і зі слідом посмішки. Вона приголублює дитину і каже: «Ти будеш до мене приязно ставитися, навіть якщо ми познайомимось лише зараз?». «Так, тому що ти добра. Ти плакала, чи не так? І тому ти добра. І тебе звати Марія, чи не так? І мою маму так звали, і вона була добра. Всі жінки, які мають ім'я Марія, – добрі. Але..., – закінчує пін, щоб не засмучувати Порфирію і Марту, – є також добрі, котрі носять інше ім'я. Твоя мама, як її звали?». «Євхерія... і вона була дуже добра», – і дві великі сльозини витікають з очей Марії з Маґдали. «Ти плачеш тому, що вона мертва?» - питає дитина і гладить прекрасні руки, котрі вона склала на тлі темної одежі (плаття, напевно, від Марти, тому цю видно, як відпущена кайма). Потім він додає: «Не плач. Ми не самі, ти знаєш? Наші матері завжди близько від нас. Це мені Ісус сказав. І коли ти добрий, то вони виходять тобі назустріч, коли ти помираєш і в руках мами ти підносишся до Бога. І це правда, ти знаєш? Це Він сказав!». Марія Магдалена обнімає малого утішителя, цілує Його і каже: «Отже, молися, щоб і я стяла доброю». «Але чи ти не с такою? З Ісусом ідуть тільки ті, котрі добрі... І якщо таким є ще не цілком. тоді ти ним станеш, щоб могти бути учнем Ісуса, тому що не можна навчатися того, чого не знаєш. Не можна скачати: «Прости», якщо сам не простив. Не можна скачати: «Ти повинен любити свого ближнього», якщо сам раніше не полюбиш його. Ти знаєш молитву Ісуса?». «Ні». «Ах так, ти з Ним недавно. Вона дуже гарна, знаєш? Вона говорить про всі ці речі. Послухай ліпне, яка вона гарна». І Марґціам повільно з почуттям і вірою проказує «Отче наш». «Як добре ти її знаєш!» – каже, подивляючи, Марія із Маґдали. «Моя мама вчила мене її вночі, а мама Ісуса – вдень. Якщо ти хочеш, я навчу тебе її. Хочеш піти зі мною? Вівці мекають. Вони голодні. Я жену їх зараз на пасовище. Ходи зі мною. Я навчу тебе молитися і так ти станеш цілком доброю», – і хлопчик бере її за руку. «Але я не знаю, чи Вчитель хоче цього». «Іди, Маріє. За товариша ти маєш невинного і овечок... Іди і будь спокійна!». Марія із Магдали відходить з хлопчиком і вони віддаляються, а три овечки біжить попереду них. Ісус дивиться їм услід... І інші також. «Моя бідна сестра!» – каже Марта. «Не співчувай їй. Вона – квітка, що після непогоди знову розпрямляє своє стебло. Ти чуєш її?.. Вона сміється... Невинність –найкраща потіха».
Вони говорять про доброту Порфирії, котра така скромна і любляча; вони говорять про сердечний прийому у Соломії і жінок Варфоломея і Филипа, а останній каже: «Якби вони все ще не були як юні дівчата, яких мама не хоче бачити на вулиці, то і вони пішли б за Тобою, Вчителю», «Їхні душі слідують за мною, і йдеться також про святу любов. Филипе, послухай! У твоєї старшої дочки незабаром заручини, чи не так?». «Так, Вчителю. Достойні заручини і добрий наречений. Чи не так, Варфоломею?». «Так, це правда. Я ручаюся за нього, тому що знаю їхню сім'ю. Я б сам його запропонував, якби не був затримався із Вчителем, з певністю, що буде створено святу сім'ю». «Але дівчина просила мене сказати тобі не робити нічого». «Чи їй не подобається наречений? Тоді вона помиляється. Ну, юність нерозсудлива. Я сподіваюсь, що її можна буде усвідомити. Немає жодної причини відмовляти такому прекрасному женихові. Це тому, що... Але це неможливо!» – каже Филип. «Це тому, що? Говори до кінця, Филипе», – підбадьорює його Ісус. «Це тому, що вона любить іншого. Але це неможливо. Вона ніколи не покидає дім, а в домі живе дуже замкнуто. Це неможливо». «Филипе, але є возлюблені, котрі проникають у зачинені будники, які неспроможні, незважаючи на всі перепони, говорити з тими, кого вони люблять; такі, котрі зривають всі перепони добре охоронюваного вдівства чи дитинства, або... ще інше, і беруть собі, що вони хочуть. І є також возлюблені, яким не можна відмовити, тому що вони можновладні у своєму бажанні. Своїми мистецтвом спокуси вони долають всякий сиротив, навіть сиротив диявола. Твоя дочка любить такого. А до того ще й найбільш можновладного серед них». «Але кою ж тоді? Когось із двору Ірода?». «Це ніяка не влада». «Когось... когось з дому проконсула, якогось римського патриція. Цього я не допущу в жодному випадку. Чиста кров Ізраїлю не повинна торкнутися нечистої крові. І це мало б означати також смерть моєї дочки. Не смійся. Вчителю. Я страждаю від цього». «Я сміюся, тому що ти як неприручений кінь, тому що ти бачиш тінь там, де є лише світло. Але заспокійся. І проконсул є нічим іншим, як слугою і слугами є його друзі-патриції, і Цезар також тільки слуга!». «Але Ти, напевно, жартуєш. Вчителю? Ти хочеш мене налякати. Немає більшого від Цезаря і могутнішого від нього». «Але Я є тут, Филипе!». «Ти? Ти хочеш одружитися з моєю дочкою?!». «Ні, з її душею. Возлюблений, що проникає у добре зачинені доми і серця, що зачинені ще сильніше, ніж сім разів семи ключами. Я той, хто вміє говорити з ними, незважаючи на всі перепони і перестороги. Я той, хто зриває всі перепони і бере собі те, що він хоче: чистих і грішників, вдів і вдовиці,, таких, що вільні від пороків, і таких, що є їхніми рабами. І всім даю я нову душу, що є відродженою, ощасливленою і юною, вічно юною. Це мої заручини. І ніхто не може вирвати у мене мою солодку здобич: ані батько, ні мати, ні сини, ні навіть сатана. Це і коли я говорю до душі дівчини, що є як твоя дочка, це і коли я говорю до душі грішника, що погруз у гріхах і зв'язаний сатаною сімома ланцюгами: душа приходить до мене. Піню і ніхто не можуть відняти її у мене. Жодне багатство, жодна влада, жадна радість світу не можу дати досконалої радості, яку відчувають ті, котрі обручаються з моїм убозтвом, з моїм самозреченням. Позбавлені всіх жалюгідних дібр, зодягнути у всі небесні блага. Веселі і радісні, цю належать Богу, одному Богу... Вони володіють землею і небом. Першою –тому, що вони її опанували, другим –тому що вони його здобули». «Але в нашому законі такого не було дано», – вигукує Варфоломей. «Звільнися від старої людини, Натанаїле. Коли я побачив тебе вперше, я привітав тебе і назвав досконалим ізраїльтянином без лукавства. Але тепер ти повинен наложити Христові, не Ізраїлю. Будь без недоліків і кайданів. Зодягнися у цю нову манеру духа, інакше ти не пізнаєш усієї величі відкуплення, яку я прийшов подарувати всьому людству». Филип перебиває його і каже: «Ти сказав, що моя дочка покликана Тобою? Що вона тепер хоче робити? Я, звичайно, не хочу віднімати її у Тебе, але я хочу знати вже, щоб їй допомогти, в чому полягає її покликання...». «Вона повинна нести лілії дівочої любові у сад Христа. У прийдешні століття таких буде багато!.. Дуже багато!.. Грядки із пахощами як противага до стежок пороку. Душі, що моляться, як противага про проклинаючих і безбожних, як допомога усій людській неприкаяності, і Божа радість». Магдалена відкриває уста, щоб поставити питання, вона при цьому червоніє, але говорить вже більш невимушене, ніж у минулі дні: «Л з нас, руїн, яких Ти заново відбудовуєш, що буде з нас?». «Те, чим є непорочні сестри...». «О, цього не може бути! Ми були у великому бруді і... цього не може бути». «Маріє, Маріє! Ісус ніколи не прощає наполовину. Він сказав, що простив тобі. Так воно і є! Ти і всі, що грішили, як і ти, і кому моя любов прощає, ви будете пахнути, молитися, любити і втішати. Ви, що свідомі того, що таке зло, здатні зцілювати. Ваші душі в очах Божих є душами мучеників, і тому ви дорожчі Йому, ніж діви». «Мученики? В чому, Вчителю?». «Вас самих і в спогадах про минуле та через вашу спрагу любові і покаяння». «Смію я в це повірити?..». Магдалена обводить поглядом усіх присутніх у човні, наче хоче отримати підтвердження своїй надії, яка в ній зароджується. «Питай, Симоне! Одного зоряного вечора я говорив у твоєму саду про тебе і грішників в цілому. І твої брати та сестри можуть скачати тобі, чи моє слово не просвітило для всіх спасенних суда милосердя і навернення». «Про це говорило мені і хлоп'я ангельським голосом. Ця його лекція була відсвіженням для моєї дуті. Він допоміг мені ще більше пізнати Тебе, ніж моя сестра. Так що відчуваю себе сьогодні більш сильною, щоб стати обличчям до Магдали. Зараз, коли Ти мені це кажеш, я відчуваю, як у мені росте сила. Я стала порушенням норм моралі для світу. Але я належу Тобі, мій Господи. Коли світ побачить мене тепер, то усвідомить, в чому полягає Твоя сила». Ісус кладе їй на миті, руку на голову, в той час як Пресвята Марія посміхається їй, так як тільки вона не може: своєю райською посмішкою. Вони дістаються до Магдали, що розташована на березі озера, перед ними – сонце, що сходить, за спиною – гора Арбель, що захищає містечко від вітрів, і вузька похила запустіла долина, з якої і» озеро вливається водоспад. Озеро простяглося на захід зі своїми круто спадаючими берегами, повне зачаровуючої суворої краси. «Вчителю, – гукає Йоан з іншого човна. – Поглянь на долину нашого усамітнення і навернення...». Він сяє обличчям, наче в нього всередині загорілось сонце. «Так, наша долина. Ти відразу її упізнав». «Не можна забути місця, де ти пізнав Бога», – відповідає Йоан. «Отже, і я завжди згадуватиму це озеро, тому що на ньому я познайомилась з Тобою. Ти знаєш, Марто, що тут одного ранку я побачила Вчителя?..». «І ми всі мало не загинули! Жінко, повір мені, твої веслярі були геть нічого не варті», – каже Петро, що якраз розпочинає маневр швартування до берега. «Вони не були нічого варті, ні веслярі, ні інші в човні... Але у всякому випадку це була зустріч, і вона має велике значення. А після того я бачила Тебе на горі, а потім – в Магдалі, і нарешті – в Капернаумі. Так багато зустрічей, так багато розірваних ланцюгів... Але Капернаум став найкращим містом. Там Ти звільнив мене...». Вони виходять на сушу, де знаходяться уже всі з іншого човна, і прямують до міста. Проста... або непроста цікавість жителів Магдали має бути мукою для Магдалени. Але вона героїчно переносить її і стежить за Вчителем, Котрий іде попереду в оточенні своїх апостолів, тоді як троє жінок ідуть слідом. Їх супроводжує голосне перешіптування, в якому не бракує й іронії. Всі, хто поважали Марію, принаймні зовнішньо, зі страху перед помстою, допоки вона була могутньою володаркою Магдали, а тепер знають, що вона назавжди відійшла від своїх могутніх друзів і тепер є смиренною й чистою, дозволяють собі висловити свою зневагу щодо неї мало улесливими словами. Марта, котра страждає з нею, питає її: «Ти б хотіла увійти в дім?». «Пі, я не покину Вчителя. 1 допоки дім не буде очищеним від всякого сліду минулого, я не запрошу Його туди». «Але ти страждаєш, сестро!». «Я це заслужила». І вона справді має страждати, тому що піт, який покриває її обличчя і почервоніння, що поширилося аж до шиї, походять не тільки від однієї спеки. Вони перетинають всю Магдалу і попадають у бідний квартал до буднику, де вони зупинилися останнього разу. Жінка заклякла, коли підвела від прання голову, щоб побачити, хто привітався з нею, і побачила перед собою Ісуса, а біля Нього – добре відому пані Магдали, більше не помпезну і не обвішану прикрасами, а з головою, покритою легкою лляною тканиною, одягнутою у фіолетову закриту вузьку одіж, звичайно, не у її власну, а перероблену, і закутану у важкий плані, який у таку спеку мав бути мукою. «Чи дозволиш ти мені зупинитися у твоєму домі і звідси промовляти до людей, що ідуть за мною?». Отже, до всієї Магдали, тому що все населення слідувало за групою апостолів. «І Ти питаєш мене, Господи? Мій дім є твій дім.». І вона починає приносити ланки та стільці для жінок і апостолів. Коли вона проходить повз Магдалену, то кланяється, як рабиня. «Мир з тобою, сестро», – відповідає та. Здивування жінки такс велике, цю вона впускає додолу стільчик, який саме тримала в руках. Але все ж не каже нічого. З цього епізоду я можу зробити висновок, що Марія раніше дуже зверхньо поводилася зі своїми підданими. І коли вона нарешті випитує, як маються діти, де вони і чи вдалою була риболовля – здивування жінки не мас меж... «З ними все добре... Вони в школі або з моєю матір'ю. Тільки мале снить у колисці. Риболовля була добра. Мій чоловік принесе тобі десятину...». «Цього більше не потрібно. Використай її для своїх дітей. Можу я подивитися на немовля?». «Ходи...». На вулиці зібралося багато народу. Ісус починає говорити: «Одна жінка мала у своєму гаманці десять драхм. Але гаманець при порусі випав у неї, відкрився і монети покотилися по землі. Вона зібрала їх з допомогою присутніх і перерахувала. Їх було дев'ять. Десяту неможливо було знайти. Оскільки був вечір, то жінка засвітила лампу, поклала її на землю, взяла віник і почала старанно замітати, щоб побачити, чи драхма далеко відкотилася. Але драхми знайти не могла. Подружки пішли геть звідти, втомлені пошуками. Тоді жінка відсунула вбік скриню, лавку і важкий ящик, вона попереставляла глеки і горщики у ніші стіни, але драхму знайти не могла. Тоді вона стала навколішки і шукала її у купі сміття перед дверима, щоб побачити, чи драхма не викотилася із дому і не замішалася до сміття. Там вона знайшла нарешті драхму, цілком брудну і під сміттям, що насипалося на неї. Жінка, зрадівши, взяла її у руку, помила і висушила. Тепер вона була ще гарнішою, ніж до того, і вона показала її своїм сусідкам, яких вона голосно покликала назад. Вона сказала: «Погляньте сюди! Погляньте сюди! Ви радили мені більше не утруднювати себе пошуками. Але я наполегливо шукала далі і нарешті віднайшла загублену драхму. А тому радійте зі мною, тому що я більше не повинна страшитися, що втрачу частину свою скарбу». І ваш Учитель зі своїми апостолами робить так, як ця жінка у притчі. Бог знає, що один рух може мати наслідком падіння скарбу. Кожна душа є скарбом, і сатана, що заздрить Богові, спричинює нещасливі рухи, щоб бідні люди надали додолу. Деякі надають недалеко від гаманця, отож не віддаляються занадто далеко від Закону Божої о, що тримає душі під захистом заповідей. Але інші далеко відходять від Бої а і Його заповідей, а окремі понадають аж у сміття, до підходів, до бруду. І там вони були б вкинуті у вічний вогонь і пропали б, так само як відходи спалюють в особливих місцях. Вчитель знає це і невтомно шукає загублені монети. Він з любов'ю розшукує їх у всіх місцях. Це Його скарби. І Він не втомлюється і нічого не викликає у Нього відразу, Він шукає скрізь, замітає і пересуває все, поки не знайде. А коли Він її знайшов, тоді омиває віднайдену душу своїм прощенням і кличе своїх друзів, увесь рай і всіх добрих землі, кажучи: «Радійте зі мною, тому що я віднайшов те, що загубилося, і воно краще, ніж до того, тому що моє прощення оновило його!». Істинно кажу я вам, у Небі велике свято і Ангели Божі ликують разом з добрими людьми землі, коли навертається грішник. Істинно кажу я вам, немає нічого кращого, аніж сльози покаяння. Істинно кажу я вам, тільки демони не можуть радіти наверненням, що є Божою перемогою. І далі скажу я вам, що спосіб приймати навернення грішника є масштабом доброти людини і її поєднання з Богом. Мир хай буде з вами!». Люди розуміють цю проповідь і дивляться на Магдалену, що сіла біля дверей із немовлям на руках, можливо, щоб опанувати себе. Потім юрба повільно розходиться і залишаються тільки господиня маленького будинку та її мама, що прийшла сюди з дітьми. Немає Веніаміна, котрий ще у школі.
Багато дівчат для розваги знаходяться серед двох останніх груп осіб, тому що римляни і греки не соромляться виставляти напоказ на площах і вулицях свої романи, тоді як жителі Палестини цього уникають, проте практикують у своїх домах вільну любов із дівчатами для розваг. Це очевидно, тому цю повії, хоч на них і зиркають засторожуюче, цілком фамільярно гукають на ймення різних юдеїв, серед яких не бракує і багатого, обвішаної о френзелями фарисея. Ісус іде до міста, саме туди, де з'юрмилося вишукане товариство, більшість якого складають і роки і римляни, але є й придворні Ірода, а також ті, яких я вважаю торговцями з узбережжя Фінікії, із Сидону і Тиру, тому що вони говорять про ці міста, про склади товарів і про кораблі. Зовнішні колонні двори терм наповнені цими елегантними і байдикуючими людьми, які вбивають свій час балаканиною. Так, наприклад, дискутують про те, хто є найкращим метальником диска, або найкращим борцем у греко-римських іграх. Інші говорять про моду і звані обіди і домовляються про веселі виїзди на природу, на які запрошуються найкращі придворні дами або жінки, котрі виходять, пахучі і завиті із терм і палаців та прямують в центр Диверіяди, який своїми мармуровими творами мистецтва має щось від салону. Звичайно, хід і руни викликає цікавість, що майже хвороблива, коли то один, то інший впізнає Ісуса, тому цю він бачив Його в Кесарії, або помічає Магдалину, хоч вона і закуталась у плащ, і натягнула покривало на чоло та щоки, а. крім того, опустила голову так, що її мало видно. «Це Назаряиин, котрий зцілив маленьку дівчинку Валерії”, – каже один римлянин. «Я б охоче побачив чудо», – каже інший. «Я б хотів Його послухати. Кажуть, що Він – великий філософ. Чи повинні ми Йому сказати, цю Він повинен говорити?» – питає один грек. ,,Не утруднюй себе тим, Теодате. Він промовляє до хмар. Це б сподобалось трагедіянтам для сатири», – відповідає інший грек. «Не турбуйся, Арістобуле. Виглядає, що з-за хмар Він зійшов тепер на землю. Ти не бачиш, що у своєму почті Він має гарних молодих жінок?» – жартує один римлянин. жүктеу/скачать 2.93 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|