Життя і страждання нашого Господа Ісуса Христа

Ісус говорить перед робітниками Йоханана: Іссаком, багатьма учнями, жінками, серед них Марія, Найсвятіша Мати і Марта, а також інші люди із Витанії. Присутні всі апостоли. Дитина сидить навпроти Ісуса і ловить кожне слово. Проповідь напевно щойно почалася, тому що весь час підходять люди…

Царство Небесне – це дім, де відбувається шлюб Бога із душами, а мить входу – є день весілля.

Отож слухайте. У нас є звичай, що діви супроводять нареченого, для того щоб супроводити його зі світлами і співами з його нареченою у весільний дім. Коли весільний поїзд залишає дім нареченої, що зачинається покривалом і рухаючись як цариця направляється до свого місця, в дім, що не є її домом, але який стане ним в момент, коли вона і наречений стануть одним тілом; тоді поспішають діви, найчастіше подруги нареченої, назустріч цим двом щасливцям, щоб оточити їх колом вогнів.

Сталося так, що в одному селі святкували весілля. В той час як молоді зібралися з родичами і друзями в домі нареченого, десять дів пішли на їхнє місце, в передпокій дому нареченого, готові поспішити йому назустріч, як тільки звук литавр і співи сповістять про те, що молоді покинули дім нареченої для того щоб іти в дім нареченого. Але гостина в домі нареченого розтяглася і настала ніч. Діви, ви знаєте це, мають лампи, що весь час горять, щоб у потрібний момент не витрачати часу. Розумні мудро запаслися маленькими ємкостями з олією, щоб могли наповнити свої лампи, якщо час чекання був довшим від сподіваного, тоді як дурні тільки добре наповнили свої лампи.

Година минала за годиною. Спочатку вони розмовляли між собою, розповідали собі історії і жартували, щоб скоротати час. Але нарешті розмови вичерпалися і вони не знали, що робити. Так, нудьгуючи, чи просто від втоми, десятеро дівчат зручно всілося, зі своїми запаленими лампами коло себе і повільно заснули. Зайшла північ і почувся клич: “Вставайте! Приходить наречений! Ідіть йому назустріч!” Десятеро дівчат тут же піднялися, взяли свої покривала і вінки із квітів і підготувалися; а тоді побігли до столу, на який вони поставили свої лампи. П’ять із них уже готові були от-от згаснути… Гніт, що більше не був насичений олією, а тому зіпсований, чадів. Полум’я ставало все слабшим і готове було згаснути при найменшому подуху вітру. Інші ж п’ять ламп, що перед сном були наповнені розумними, навпаки, ще ясно світили і сяяли ще яскравіше, після того як була долита нова олія.

“О,” – просили дурні, – “Дайте нам трохи вашої олії, інакше наші лампи погаснуть, як тільки ми їх роворушемо. Вони так гарно світять.”

Але розумні відповіли: “Надворі віє нічний вітер і дощ падає великими краплями. Олії не вистачить, щоб зробити велике полум’я, що вистоїть перед вітром і дощем. Якщо ми поділимось олією, то станеться так, що і наші лампи тільки мерехтітимуть, а похід наречених став би гідним жалю без світла ламп” біжіть, ідіть до найближчого крамаря, просіть, стукайте, щоб він встав і дав вам олії.”

П’ять дурних послухались поради товаришок. При цьому загубили дорогою вінки, тому що весь час наштовхувались одна на одну в темряві і помнули свої покривала і забруднили одежу.

Але поки вони ходили купляти олію, в кінці вулиці з’явився наречений із нареченою. П’ять дів поспішили їм назустріч із запаленими лампами і оточивши нареченого увійшли в дім, щоб там завершити свято, провівши наречену до шлюбного покою. Отак п’ятеро дурних, що прийшли нарешті із олією, знайшли двері зачиненими і даремно стукали, ранячи руку і жаліючись: “Пане, пане, відчини нам! Ми із весільного поїзда ми діви, що приносять щастя, вибрані для того, щоб принести твоєму шлюбному покою пошану і щастя.” Але наречений гукнув із верхнього поверху будинку, залишивши на одну мить найближчих запрошених, з якими він сам розмовляв, тоді як наречена пішла у шлюбний покій: “Істинно, кажу я вам, я вас не знаю. Я не знаю, хто ви. Ваших облич не було серед святкуючих, що оточували мою кохану. Ви не те, за що себе видаєте, а тому повинні залишатися поза весільним домом.” П’ятеро дурних пішли плачучи геть похмурою вулицею з тепер уже непотрібними лампами, в помнутих одежах, порваних покривалах і з розв’язаними або загубленими вінками.

А тепер слухайте повчання із притчі! Спочатку я сказав вам, що Царство Небесне є дім поєднання душ із Богом. На небесне весілля запрошені усі вірні, тому що Бог любить усіх своїх дітей. Одні з’являються на весілля швидше, а інші – пізніше і хто туди прибуває – має велике щастя.

Ісус робить коротку паузу і кидає погляд на свою Матір, , що щільніше закуталась у своє покривало і глибоко схиляється, наче хоче привести в порядок волосся дитини, що сидить біля її стіп, а насправді для того, щоб приховати, як глибоко зворушив її спогад…

Пильність, пильність, пильність! Хто є нерозумним, то нерозумним чином безпечний і каже: “О, Бог прийде вчасно, поки в мене ще є світло.” Хто спить, замість того, щоб негайно пильнувати; хто продовжує спати, замість того щоб негайно піднятися при першому зові; хто відтягує до останнього моменту те, щоб придбати собі олію віри чи міцний гніт доброї волі, – живе в безпеці, що буде змушеним залишитись ззовні, коли прийде наречений. Отож пильнуйте з мудрістю, витривалістю, чистотою і довір’ям, щоб завжди бути готовими, коли покличе Бог, тому що ви справді не знаєте, коли він прийде.

Мої любі учні, я не хочу, щоб ви тремтіли перед Богом; більшою мірою ви повинні покластися на його доброту. А також ви. Що залишаєтеся, так само як і ви, що уже йдете, думайте всі про те, щоб ви, якщо ви чинитиме як мудрі діви, були покликані не тільки для почту нареченого, а як юна Естер, що стала царицею замість Ваштіс, були покликані стати вибраними нареченими, оскільки наречений знайшов у вас всіляку привабливість і милість перед кожною іншою. Я благословляю вас, що змушені іти. Несіть у собі це моє слово товаришам. Хай мир Господній повсякчас буде із вами!”

Ісус наближається до сільських робітників, щоб ще раз привітати їх, але Йоан із Ендору шепоче йому: “Вчителю, Юда тут…”

“Це все-одно! Супроводь їх до візка і зроби те, що я тобі доручив.”

Зібрання повільно розходиться. Багато ще говорять із Лазарем, і цей повертається до Ісуса, зупиняє людей і каже: “Вчителю, перш ніж ти нас покинеш, промов до нас ще раз. Люди із Витанії бажають цього.”

“Заходить вечір. Він спокійний і ясний. Якщо ви хочете зібратися на скошеному сіні, то я ще раз говоритиму, перш ніж покину це дружне місце. Або тоді в ранці, при сході сонця, тому що вже пізно.”

“Пізніше! Але цього вечора!” – кричать усі.

“Як ви хочете. Ідіть! Я говоритиму до вас до снрндини першої нічгої сторожі…”
247. Притча про царя, що готує своєму синові весілля.

Ісус дійсно невтомний. В той час як зникає сонце із своїм останнім червонуватим відсвітом і починають ще поодиноко, ще впевнено, стрекотати перші коники, Ісус прямує до нещодавно викошеного поля, на якому скошена трава утворює щільний, м’який пахучий килим. За ним ідуть апостоли, Марії, Марта і Лазар із домашніми, Ісаак з учнями і, можна сказати, вся Витанія. Серед слуг є також старий і жінка, обидвоє, що знайшли втіху для своїх днів на горі Блаженств. Ісус зупиняється, щоб поблагословити патріарха, який плачучи цілує йому руку і гладить дитину, що йде побіч Ісуса і каже хлопчаті: “Щасливий ти, що можеш слідувати за ним! Ти маєш велике щастя, велике щастя! Над твоєю головою витає корона. О, щасливцю!”

Коли всі розсілися, Ісус починає говорити: “Бідні друзі від’їхали. Для них це було так необхідно – бути скріпленими у на дії, також у впевненості; достатньо малого знання, щоб бути прийнятим у Царство; достатньо мінімуму правди, на якому може будувати добра воля. Тепер я говорю до вас, що є набагато менше нещасними, оскільки матеріально вам живеться краще і від Слова ви отримуєте більше допомогу. Їх моя любов досягає тільки в думках. До вас любов доходить із словом. А тому в небі і на землі з вами поводимуться суворіше; тому що кому багато дано – з того багато і вимагається. Вони, бідні друзі, що повертаються на свою галеру, можуть мати тільки мінімум добра, а мають, навпаки, максимум страждань. А тому їм достатньо тільки обіцянки прихильності, тому ще все інше було б надмірне. Істинно кажу я вам, їхнє життя – це покаяння і святість і більшого від них не вимагається. І істинно кажу я вам, що вони як мудрі діви не дадуть погаснути своїм лампам до години, коли будуть призвані.

Дати погаснути? Ні! Це світло – все їхнє добро. Вони не можуть дати йому погаснути. Істинно кажу я вам, так як я є в Отцеві, так бідні є у Бозі і тому я хотів, Слово Отця, бути бідним народженими і бідним залишатися. Тому що серед бідних я почуваюся ближче до Отця, який любить бідних і вони люблять його з усією своєю силою. У багатих багато речей. Бідні мають тільки Бога. Багаті мають друзів. Бідні – одні. Багаті мають багато розради. Бідні розради не мають. Багаті мають задоволення. Бідні мають тільки свою роботу. Багатим все дістається легше завдяки грошам. Бідні мають хрест страху перед хворобою і неурожаями; тому що це означає для них голод і смерть. Але бідні мають Бога своїм другом і утішителем. Він – той хто відволікає їх від їхньої печальної дійсності небесними сподіваннями. Він – той, кому вони можуть сказати і вони роблять це, тому що вони бідні, покірні і самітні: “Отче, захищай нас твоїм милосердям.”

Те, що я кажу тут у маєтку Лазаря, мого і Божого друга, може звучати своєрідно, тому що Лазар – дуже багатий. Але Лазар є винятком серед багатих, тому що Лазар здобув чесноту, яку найрідше можна знайти на землі, а ще рідше так чинять за вказівкою інших: чеснота свободи від багатства. Він не почувається зараз ображеним. Його не можна образити, тому що він знає, що він – багач-бідняк і мій прихований докірливий закид стосується не його. Лазар є праведним. Він визнає, що в світі великих є так, як я кажу. Тому я промовляю і кажу: істинно, істинно я кажу вам, легше потрапить до Бога бідний, ніж багатий і в Небі мого і вашого Отця багато місць будуть зайняті тими, кого зневажали не землі, тому що вони були меншими від пороху, який топчуть.

Бідні захоронюють в своїх серцях перш Слова Божого. Вони – їхній єдиний скарб. Хто має тільки один скарб, той пильнує його. Хто має багато – нудиться і стає розсіяним, високомірним і чуттєвим. Тому він не споглядає покірнішими і залюбленими очима скарб, який Бог дав йому. Він змішує його з іншими речами, що тільки здаються коштовними, скарбами, що є багатством землі, і при тому думає: “Це поблажливо з мого боку, що я сприймаю слова того, який схожий на мене тілом.” Міцним запахом чуттєвості він притупляє свою здатність скуштувати того, що є надприроднім. Міцні запахи! Так, дуже приправлені, щоб перебити сморід гниття.

Але слухайте, і ви зрозумієте краще, чому багатства і життя в розкошах перекривають вхід до неба.

Один цар готував весілля свого сина. Ви можете собі уявити, що це було за свято у царстві. Це був його єдиний син і оскільки він досяг потрібного віку, то одружувався зі своєю обраницею. Батько і цар хотів, що радість його сина, який нарешті став нареченим своєї коханої, була оточена тільки радістю. До багатьох свят належав також і великий бенкет. Він наказав добре підготувати його і сам слідкував за дрібницями, щоб бенкет був розкішним і достойним царського сина.

Він також своєчасно розіслав своїх слуг, щоб сповістити друзів, а також знатних людей свого царства, що у певний день відбудеться весілля і що вони запрошені і повинні прийти, щоб створити синові достойний двір (почёт). Але друзі, союзники і знатні люди не прийшли на запрошення.

Цар, який сумнівався, чи перші слуги достатньо добре сказали, вислав ще інших, які мали сказати: “Але приходьте! Ми вас чекаємо! Все наготовано! Стіл накритий, звідусюд привезені коштовні вина; в кухні нагромаджено м’ясо биків і вгодованих тварин, для того щоб його запекти; раби місять тісто для солодкого, інші товчуть у ступках мигдаль, щоб приготувати делікатеси, в які вони домішують найвишуканіші аромати. Для свята замовлені найкращі танцівниці і музиканти. Отож проходьте, щоб усі ці витрати не були даремними.”

Але друзі, союзники і великі царства або відхилили запрошення, або сказали: “У нас є інші справи .” Де-які вчинили так, ніби прийняли запрошення, але потім пішли до своїх справ, одні в поле, інші – до торгівлі, а ще інші – до менш благородних справ. Розлютовані навіть затримали слугу через велику настирливість і вбили його, щоб змусити його замовкнути, тому що він роз’яснював: “Не відмовляй цареві у цій просьбі, тому що він може покарати тебе!”

Слуги повернулися до царя і усе йому розповіли. Цар сповнився гнівом і послав своїх солдатів, щоб покарати вбивць своїх слуг, а також тих, хто відхилив його запрошення; і він задумав винагородити тих. Хто пообіцяв прийти. Але у вечір свята на встановлену годину з них не звився жоден. Розгніваний цар покликав своїх слуг і сказав: “Так не сміє статися, щоб мій син у цей весільний вечір з ніким не святкував. Весільна гостина готова, але запрошені того не ватрі. І все ж весільний бенкет мого сина має відбутися. А тому ідіть на вулиці, ставайте на перехрестя доріг, зупиняйте перехожих, збирайте відпочиваючих і ведіть їх сюди, щоб зал наповнився святкуючими людьми.”

Суги пішли на вулиці, розсіялись по площах, стали на перехрестя доріг і зібрали усіх, кого змогли знайти, добрих і злих, багатих і бідних. Вони привели їх у царський палац і дали їм необхідне, щоб ті достойно могли з’явитися у залі, де відбувався весільний бенкет. Потім вони повели всіх туди і зал наповнився, як то і бажав цар, радісними людьми.

Але коли цар увійшов у зал, щоб перевірити, чи можна починати свято, він побачив одного, який незважаючи на допомогу, надану слугами, був без весільного одягу. Він запитав його: “Чому ти увійшов сюди без весільного одягу?” але той не знав, що відповісти , тому що причин для вибачень не було. Тут цар покликав слуг і сказав їм: “Візьміть цього, зв’яжіть його поруках і ногах і викиньте його із мого дому у темряву і льодяне болото. Там він буде вити і скреготати зубами, як він і заслужив через свою невдячність і заподіяну мені образу. Більше ніж мене він образив мого сина, оскільки увійшов до святкового залу у нужденній брудній одежі, в якій не сміє входити ніхто, хто не гідний його і мого сина.”

Скільком багатьом на світі на сьогоднішній день послав Бог своє Слово!

Бог справді запросив через своїх слуг союзників, друзів, великих свого народу і вів все настійніше буде запрошувати їх, чим ближче надходить година весілля. Але вони не приймуть запрошення, тому що вони – фальшиві союзники, фальшиві друзі і тільки зовуться великими; тому що вони повні мерзості.”

Голос Ісуса стає все гучнішим; його очі – справжні пучки світла у сяйві вогнища, яке запалили для нього і його слухачів, щоб освітити вечір, тому що місяць, який зараз перебуває у останній чверті, зійде тільки пізно… Так, вони сповнені мерзості і тому вони не розуміють, що це є для них обов’язком і честю – прийняти запрошення царя.

Високомірність, черствість і хтивість утворюють бастіон і їхніх серцях. І ­ нещасні, що вони є ними! Вони ненавидять мене, а тому не хочуть прийти на весілля. Вони не хочуть прийти. Вони віддають перевагу не весіллю, а брудним зв’язкам із політикою, брудним грошам і найбруднішій чуттєвій насолоді. Вони віддають перевагу постидним розрахункам, урочистим клятвам, підступним змовам, обману і злочину.

Це все я засуджую від імені Бога. І саме тому ненавидять голос, який говорить і свята, на які він запрошує. Пророки до цих пір були слугами Божими, мої учні є слугами відтепер. В цьому народі шукають насмішників Божих, які кажуть: “Так, ми прийдемо”, в той час як про себе думають: “Ніколи в світі.” Це відбувається в Ізраїлі.

І щоб Син мав достойне весільне свято, Цар Неба посилає своїх слуг на перехрестя доріг, аби запросити тих, які не є друзями, не є аристократами і не є союзниками, а є простим народом, що проходить мимо. Моя рука, рука Сина і Слуги Божого, уже почала збирати урожай.

Хто б це не був – може прийти… І вже такі прийшли. Я допомагаю їм зробити себе чистими і гарними для весільного свята. Але серед них є люди, котрі на своє нещастя приймають від Божої великодушності пахощі і царські одежі щоб видати себе за тих, ким вони не є: багатими і достойними; вони зловживають добротою, щоб недостойним чином спокушати і заробляти… Індивіди із низькою душею у лапах відразливих поліпів гріхів. Вони витрачають запашні есенції і одяг, щоб мати із того недозволений прибуток і використати їх не для весілля Царського Сина, а для свого весілля із сатаною.

Це все станеться, тому що багато покликаних, але лише мало, ті, котрі зуміють вистояти у покликанні, вибраних.

Але станеться також, що ці гієни, які віддають перевагу падалі перед живою їжею, будуть викинуті на покарання із святкового залу у темряву вічного болота, в якому сатана при кожній перемозі над душею вибухає жахливим реготом, і в якому навічно звучить жаль відчаю дурних, що послідували за злом замість Доброти, що їх покликала.

Підніміться і підемо на спочинок. Я благословляю вас усіх, жителі Витанії, всіх. Я благословляю вас і подарую вам мій мир. І особливо я благословляю тебе, Лазарю, мій друже, і тебе, Марто. Я благословляю моїх старих і моїх нових учнів, яких я посилаю у світ, щоб запрошувати на весілля царя. Вклякніть усі, я хочу усіх вас поблагословити.

Петре, прокажи молитву, якої я вас навчив; прокажи її тут, стоячи побіч мене, тому що так вона повинна промовлятись тим, хто визначений для цього Богом.”

Все зібрання опускається на коліна на сіно. Тільки Ісус, великий і красивий стоїть у своїй лляній одежі, Петро у своїй коричневій одежі побіч нього дуже схвильований, він майже дрижить. Він молиться своїм негарним, але мужнім голосом повільно, із страху зробити помилку: “Отче наш…”

Чути поодинокі схлипування… чоловіків, жінок… Маргціама, що клячить перед Марією, яка тримає його складені ручки, поглянув із ангелоподібною усмішкою на Ісуса і каже тихо: “Поглянь, мамо, який він гарний! І який мій гарний також мій тато! Це як у небі… Чи моя мама також тут буде і побачить нас?”

І Марія відповідає шепотом, який закінчується поцілунком: “Так, дорогий, вона тут; вона вчить молитву.”

“А я, я теж вчу її?”

“Вона нашіптуватиме її в душу, коли ти спатимеш, а я повторюватиму її тобі вдень.”

Дитина відкидає русяву голівку назад на груди Марії і так залишається, в той час як Ісус благословить постійно урочистим благословінням Мойсея.