К. І. Мізін нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія
Теорія лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа
жүктеу/скачать 0.66 Mb. Pdf көрінісі
|
| 10.
Теорія лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа. Методологічним під ґрунтям аналізу мовного матеріалу крізь призму зіставної лінгвокультурології вважається також гіпотеза лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа, яка виникла на ґрунті ідей американської етнолінгвістики. Але передувала цій гіпотезі, як ми зазначали вище, філософська концепція «духу народу»37. Основна теза гіпотези Сепіра-Уорфа криється в словах американського ан трополога Е. Сепіра, який писав: «Насправді “реальний світ” значною мірою неусвідомлено будується на основі мовних норм певної групи [...] Ми бачимо, чуємо, сприймаємо так чи інакше ті або інші явища головним чином завдяки то му, що мовні норми нашого суспільства передбачають цю форму вираження»38. Послуговуючись метафорою X. Ортеги-і-Гассета, можна стверджувати, що кожний народ по-своєму розчленовує різноманіття світу, «по-своєму нарізає і ділить його»39. Учень Е. Сепіра Б. Л. Уорф розвинув ідеї вчителя, виклавши їх у найбільш дискусійному в XX ст. принципі «лінгвальної відносності». Основні положення гіпотези Сепіра-Уорфа були занадто прогресивними й неприйнятними для панівних протягом XX ст. позитивістських настроїв струк турно-семантичного мовознавства, тому вони піддавалися різкій критиці. Ця критика гіпотези Сепіра-Уорфа майже повністю припинилася в кінці минулого століття внаслідок поширення постмодерністських ідей наукового еклектизму, а на початку XXI ст. отримала активну підтримку дослідників мови, насамперед лінгвокультурологів. Назвімо основні положення В. фон Гумбольдта про мову як «дух народу» та гіпотези лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа, близькі нам з погляду світог лядних позицій: 1) мова — це зовнішній вияв духу народу, бо мова народу є його дух, а дух народу є його мова; 2) пізнання світу залежить від мови, оскільки вона не безпосередньо відоб ражає світ, а інтерпретує його; 3) у кожній мові закладено своє світобачення, і вона стає посередником між людиною та зовнішнім світом; 35 Мізін К. І. Зазнач, праця.— С. 165. 36 Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли.— М., 2008.— С. 415. 37 Утім, I. Верлен серед світоглядних основ мовного релятивізму називає не лише ідеї В. фон Гумбольдта, Л. Вайсгербера та американської етнолінгвістики (Ф. Боас, Ф. Шафф та ін.), але наприклад, «світ ідей» Платона, сенсуалізм Дж. Локка, німецьку ідеалістичну філософію (И. Г. Гердер, І. Кант та ін.), «народну психологію» (Г. Штайнталь, М. Лацарус та ін.), гештальтпсихологію (В. М. Вундт), логічний позитивізм (Л. Вітгенштайн), екзистен ціалізм (М. Гайдеггер), герменевтику (Г. Г. Гадамер) (Werlen I. Sprachliche Relativität. Eine problemorientierte Einführung.— Tübingen ; Basel, 2002.— 625 S.). 38 Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии.— М., 1993.— С. 261. 39 Ортега-и-Гассет X. Нищета и блеск перевода // Ортега-и-Гассет X. Что такое фило софия?— М., 1991,— С. 347. жүктеу/скачать 0.66 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|