Карен Лібо в пастці (з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010) “О, ми спали разом, гаразд,”

Вона сподівалась, що віддалилася вчасно, щоб уникнути виявлення. Тепер усе, що вона могла зробити, це було чекати на те, поки Кайл, боягуз, не повернеться і не визволить її з цієї біди. Він присягався, що жодна людина не буде знати, що вона тут, і вона повірила йому. Тоді звідки з’явились ці стерв'ятники?

Вона боялась знайти відповідь на це запитання. Якщо ніхто не стежив тут за ними, то преса, могла б виявити її місцезнаходження тільки з двох джерел – від Лінн, або Кайла. Розумний репортер міг би витягти інформацію з Лінн, так чи інакше – удаючи з себе поліцейського або ще когось, залякуючи її. Це – слушна версія.

Джес намагалась не розглядати іншу альтернативу. Вона наказала собі, що не буде пускатися поспішних висновків. Вона буде очікувати на пояснення.

Їй не довелося чекати довго. Вона почула, як відчинились ворота гаража, і авто Кайла загуркотіло всередині, потім, як ворота знову зачинилися. Незабаром вона почула Кайлів голос, що стиха кликав:

– Джес! Ти тут?

Вона чекала, поки не почула, що Кайл увійшов до спальні. Тоді вона прочинила двері ванної.

– Я тут.

– Джес! З тобою все гаразд?

– Як сказати. Чи шлях вільний?

– Якщо ти маєш на увазі чи репортери усе ще зовні, то ні, шлях не вільний. Але їх немає у спальні.

– Вони заглядали у вікна раніше, – пояснила Джес, з’являючись зі своєї схованки наче кролик з нори. Вона почувалась ніяково. – Що вони тут роблять? Як вони дізналися?

– Боюсь, що це моя провина.

У неї серце впало. Але коли вона послухала Кайлове пояснення про те, як Клуїс загнав його в кут і зробив передчасний але, на жаль, правильний висновок, то Джес відчула майже жалість до нього.

– Не дуже весело бути у скрутному становищі з цим покидьком, що намагається вивудити з тебе інформацію, – сказала вона з кривою посмішкою. – Я можу за це ручатися.

Хоча вони все ще були в халепі, вона почувалась легше, що Кайл надав слушне пояснення того, як репортери знайшли її. Тепер їй було соромно визнавати, що боялася через своє коливання щодо того, що білий лицар зрадив її.

– Ти розмовляв з ними? – запитала вона, тримаючи голос майже до шепоту через страх, що боягузливі мерзотники ззовні могли б впізнати її за допомогою якогось надчутливого мікрофона.

– Так. Я опустив вікно авто і запитав якого дідька вони тут роблять, ставши табором на моїй галявині перед домом. Вони запитали мене, чи ти тут, і я просто прикинувся здивованим.

– А ти гарний актор? – запитала вона.

– Не маю ніякої уяви. – Він підійшов до вікна і заглянув за фіранку. – Вони нікуди не йдуть.

– Що ми робимо зараз?

– Ми чекаємо, вважаю. Я приніс додому піцу.

Джес все ще була сита від сніданку.

– Я не можу залишатися тут. Мені потрібно бути вдома.

– Я згоден. Напевно краще, якщо ми розстанемось перш, ніж реально нашкодимо один одному.

Вона відчула якусь смутну зневіру, що він погодився з нею так охоче, хоча знала, що це по-дурному. Чи вона сподівалась на те, що він виявить свою нищівну відданість до неї, що в нього був намір захищати та укривати її навіть ціною своєї роботи? Яка дурниця.

– Ми могли б непомітно тебе вивезти, – запропонував Кайл.

– Яким чином? – Вона уявила себе переодягненою. Капелюх та окуляри від Граучо Маркса* (Відомий американський актор (02.01.1890 – 19.08.1977), один з братів Маркс, відомих американських артистів естради та кіно, пропрацював на сцені більше 75 років, був одним з найкумедніших артистів США, виконував ролі сардонічного пройдисвіта, безжальну болячку в організмі благочинного суспільства. Фільми з його участю: «Злодії та мисливці», «Кінські пір’я», «Качиний суп», «Ніч в опері», «День на верхогонах», «Ніч в Касабланці», «Щасливе кохання» («Білявки та діаманти») не введуть в оману те стадо ззовні, але принаймні на світлинах її не буде легко розпізнати.

– У моєму авто, – відповів Кайл. – В багажнику.

– Ні, ні, ні, ні, ні, – була негайна відповідь Джес. – У мене клаустрофобія.

– Це триватиме зовсім недовго, – умовляв Кайл. – Просто стільки, щоб я зміг виїхати й упевнитися, що ніхто не переслідує. Потім я звільню тебе і висаджу біля бібліотеки, як ми планували спочатку.

“Його план мав сенс,” – визнала вона. Проте, від простої думки, про те, як вона буде закрита у темному багажнику авто, нездатна звільнитися, її долоні зробилися холодними та вологими і їй стало зле. Це змусило її думати про труни, і начебто бути похованою живцем. Вона похитала головою:

– Я просто не думаю…

– Тоді нам доведеться їх перечекати, – сказав він легко, начебто для нього не мало великого значення, який вибір вона зробила. Безперечно, йому було байдуже, звісно. Він не був справжнім підсудним. Він міг прийти й піти, як йому заманеться. І не він мусив розмірковувати, як бути складеним в багажнику авто, неначе чиясь брудна білизна…

“О, припини це,” – вичитувала вона сама себе. Вона знову поводилась мелодраматично та відчуваючи жалість до самої себе. План Кайла щодо того, щоб її непомітно вивезти з цієї біди мав прекрасний сенс.

– Будь-ласка, дай мені з собою в багажник ліхтарик!

Він посміхнувся.

– Звичайно. Ти будеш там всередині п’ять хвилин, не більше. Обіцяю.

Вона несподівано для себе відповіла посмішкою на посмішку. Вона вірила йому. Потім вона відчула ще щось, ту підступну, невтримну тугу за його близькістю, що захопила її тіло впродовж якихось хвилин забуття. Його пильний погляд піймав і витримав її погляд, і вона відчула на мить, що його думки мусили озиватися луною в її думках, що він зробить крок вперед і дістане її, буде тримати її в спокої своїх рук... і більше.

Тоді, без попередження, він відвернувся від неї і попрямував з спальні.

Вона мусила боротися з противним здоровому глузду спонуканням розридатися з цілковитого безсилля, розладу та зневіри. А що стосовно цього чоловіка? Чи було це тільки тим, що обставини втягнули їх у своєрідні інтимні стосунки, або вона насправді відчувала щось до нього?

– Піца тут, – сказав він, ведучи за собою до кухні. – Я не знаю, як ти, але я вмираю з голоду.

Так – вмирала, жадаючи його. Вона відчувала щось до нього, звичайно, чисте, гаряче і бездоганне. Вона також знала, що настроїлась на зневіру в Кайлі. Чи відчував він те ж саме до неї було суперечливим питанням до тепер. Він був закритою темою. Після сьогоднішнього дня, вони не бачитимуть один одного. Він так сказав. Вона погодилася, що так було найкраще.

Та думка не завадила кому, що з’явився в горлі, роблячи нормальне дихання майже неможливим.

Вона могла тільки длубатися виделкою в піці. Кайл продовжував кидати на неї погляди з протилежного боку кухонного столу, здаючись стурбованим, і нарешті, запитав її:

– Чи з тобою все гаразд? Ти здається нездужаєш.

– Просто нерви, – сказала вона. – Стосовно багажника.

– Я не дозволю, щоб щось скоїлось з тобою. Я обіцяю.

– Я знаю. Я вірю тобі, Кайле. Мені пощастило, що ти просто не передаєш мене тим вовкам. Те, що я тут, здавалося б гіршим для мене, ніж для тебе.

– Я ніколи це не вчиню. Зрештою, те, що ти спала тут, було моєю ідеєю.

– А я – та ідіотка, що загубила своє авто.

– Думаю, що багато провини на нас обох, щоб почувати себе винними і дурними, – сказав він з усмішкою. Він схопив її за руку. – Нумо рушаймо вже, добре?

Вона кивнула, рішуче ковтаючи ком в горлі. Якщо б тільки вона могла піти, і забути, що минулі дев’ять днів колись трапились. Якщо б тільки вона зустріла Кайла за інших обставин.

Вона швидко випустила його руку й встала перш, ніж він побачив вологу, що зібралась в її очах.

– Нумо, влаштуємо це шоу на дорозі.

Кайл урочисто кивнув. Потім він вивів її до гаража, де на них чекав червоний Мустанг. Він знайшов ліхтарика в шафі, перевірив його і вручив Джес.

– Я вставив нові батарейки тільки в минулому місяці. Повинен працювати добре.

Джес перевірила пристрій, переконуючись, що він працював.

Багажник був крихітним, набагато меншим, ніж вона собі уявляла, і її хоробрість миттю зменшилась.

Напевно відчуваючи її страх, Кайл підбадьорюючи обійняв її.

– Все буде гаразд.

– Я не задихнуся?

– Тут повітря досить, щоб перебувати впродовж багатьох годин. Думай про нього, як про затишний маленький кокон.

Вона з сумнівом глянула на нього.

– Ну, якщо ти так кажеш.

Вона почала залазити всередину, але він різко притяг її до себе. Вона була так здивована, що опинилась притиснутою до його грудей, а її голова затишно примостилася під його підборіддям, що протягом кількох секунд все, що могла робити, так це жадібно хапати ротом повітря.

– Джес, пробач мені за все це. Я ніколи не думав, що це так скінчиться. Я тільки намагався допомогти.

– Я це знаю, – вона промурмотіла, витримуючи нестерпні тортури його близькості з безневинною стриманістю. Вона звільнила руку, що була притиснута між ними й сковзнула нею навколо його талії. Дуже безневинно, майже як сестра.

Він цим не задовольнився. Він поклав руку їй на підборіддя і нахилив її обличчя до свого.

– Якщо я не зроблю це зараз, то у мене не буде іншої нагоди. – Він захопив її податливі губи в свої і міцно поцілував Джес, начебто це було питанням життя та смерті.

Вона нетерпляче відповіла. Її тіло запалало й затремтіло, коли вона притиснулась ближче до нього, жадаючи більшого, ніж цей єдиний поцілунок, що розривав душу. Вона продовжувала наскільки могла обійми, поки їм обом не забракло дихання. Тоді вони рвучко розлучили губи, жадібно хапаючи ротом повітря. Він притис її щоку до своєї шиї, і вона насправді почула биття його пульсу, що в своєму ритмі співпадав з її.

– Життя дійсно не справедливе, – сказала вона слабким голосом. – Але я вважаю, що вже знала це.

– У нього є свої миттєвості. – Потім, начебто не було тих кілька хвилин, що минули, він додав, – Нумо, залазь.

Як водолаз, що збирається зникнути під водою, Джес глибоко вдихнула і залізла в багажник. Там була згорнута ковдра подушкою для її голови, і якщо б вона влаштувала ноги навколо запасної шини тільки праворуч, то було б майже зручно.

– Добре? – запитав він.

– Добре.

Він дав їй знак вище голову. Вона клацнула вимикачем на ліхтарику, і він грюкнув кришкою багажника.

“Не так вже і погано,” – сказала вона собі. Вона прекрасно могла дихати, і було багато світла. Вона подивилася на годинника. Без п’яти два. О другій годині Кайл звільнить її. Вона буде лічити секунди.

Двигун Мустанга загуркотів оживаючи. Двері гаража відчинилися, і авто заднім ходом виїхало на під’їзний майданчик. Там воно зупинилось. Вона чула приглушені голоси, але не могла зрозуміти слів.

Після кількох секунд, авто було знову в русі. Воно набирало швидкість, і хоча Джес не могла виглянути, вона знала, що вони їхали швидко. Кайл завернув за ріг, і вона зісковзнула по покритому килимами багажнику, обпікаючи лікоть. Не було зовсім за що триматися! Тепер вони їхали по якійсь пересіченій місцевості, і вона підстрибувала в усі боки наче кулька для гри у склянці. Чи це був бордюр, на який він щойно наїхав? Вона підстрибнула й ударилась головою об кришку багажника.

Так що, чорт забирай, він думав, що робить?

Авто під’їхало і різко зупинилось. Двері відчинилися. Джес чекала. Її дихання лунало так, начебто вона була в аеродинамічній трубі. Кришка багажника з тріском відчинилась, і Кайл стояв і посміхався до неї. Вони були в безлюдному провулку, що занадто заріс каркасними деревами та чагарниками форситії.

– Три з половиною хвилини, – сказав він тріумфально. – Знаєш, я не тримав тебе там довго.

– Справді? Ну, ти не казав мені також, що будеш їхати по полю з валунами зі швидкістю в сімдесят миль на годину.

Його посмішка негайно зникла.

– З тобою все добре? Ти не травмована, так?

Вона знехтувала його запропонованою рукою і незграбно вилізла з багажника сама.

– Я вдарилась головою, – вона гнівалась, хоча тепер, коли побачила світло дня й вдихнула свіжого повітря, ця пригода починала здаватися забавною. – І у мене є опік від килима на руці.

Вона показала йому слабку рожеву пляму на лікті.

– Послухай, я можу це поліпшити. – Він схопив її за руку й, перш, ніж вона змогла розгадати його наміри, притиснув свої губи до рани. Від доторкання трохи пекло, але це було нічим у порівнянні з енергією, що пройшла по решті її тіла.

– І де ти вдарила голову?

Краще б він не цілував її ні там, ні тут серед білого дня, ні тоді, коли його найменший дотик змушував її танути в його руках.

– З нею все чудово, – сказала вона різко, ухиляючись від нього. Вона бряцнула багажником. – Ми вільні?

– Так, я загубив хлопця, що переслідував нас, за кілька миль звідси. Ми зараз в безпеці.

– Тоді нам краще дістатися бібліотеки. – Вона побігла легко і швидко навколо авто до дверей з боку пасажира, відчинила їх і сіла в авто.

Секундами пізніше Кайл сковзнув за кермо.

– Даруй, – промурмотів він, коли вмикав передачу авто. – Здається, я не можу припинити цілувати тебе.

– Я почуваюся так же само, – сказала вона, потім додала з виразом практицизму, – мабуть все це адреналін. Я люблю обвинувачувати у всьому адреналін, погіршення сну та погану їжу.

– Не забувай гормони. Вони винні, так чи інакше.

– Звичайно. Єдине, чого бракує цієї комбінації – здорового глузду.

– Амінь йому. Я думаю, що ми знайшли спільну мову.

Краще йому зателефонувати зараз перш, ніж Кевін Ґілпатрик вставить цього арапа про Барнстейбл Каунті ще у чиєсь вухо. Кайл думав, що виявить, що у Джес була якась незначна сутичка з законом – повідомлення про штрафи за порушення правил дорожнього руху, марихуана, вживання алкоголю в віці, коли це заборонено законом. Потім він міг би звітувати про це Клуїсу та Ізлі. Вони побачать, що він працює на совість. Він міг би бути хтивим до Джес Робінсон, але це не означало, що він раптом перетворився в паршивого поліцейського.

Просто страшенна ганьба, що він не зустрінеться з нею знову. Але вона мала рацію, що їм бракувало здорового глузду, особливо у нього. Зараз їх життя було у всіх на очах. Один неправильний крок і наслідки могли вплинути на всю решту їх життя.

Пам’ять про її поцілунки, її доторкання, її запах, не буде давати йому спокою, він знав, особливо усвідомлюючи, що вони могли б зайнятися любов’ю, а не зробили цього. Учора вночі вона бажала, і він спокусився. Але вона також була напівбожевільна від виснаження. Отже він задовольнився спати зігнувши своє тіло навколо її, в збудженні міцно притиснувшись до її заду. Навіть те, як вона дихала, збуджувало його.

Проте він не знав, як йому взагалі пощастило хоч якось заснути за тих обставин.

Він завітав до кімнати для перерви, щоб випити кави перед тим, як братися за завдання. Кайл щойно наповнив свій кухоль, коли скрипливий дратівливий голос Клуїса долинув до нього, разом зі звуком ляпання черевиків на гумовій підошві по лінолеуму, що наближався.

Кайл схопив свій кухоль так міцно, що не був певен, що не розтрощить його. Зосередившись на думках про Джес, він забув на кілька хвилин, що їхні нещастя того ранку були з вини Клуїса. Тепер Кайл мусив застосувати всю свою силу волі, щоб не обернутися і не вдарити кулаком свого товариша-детектива прямо в пузате черево.

Він очікував на слушний момент, поки Клуїс не став близько позаду нього, очевидно чекаючи на доступ до кавоварки. Кайл різко повернувся, врізався прямо в Клуїса і вилив більшість своєї гарячої кави на манишку сорочки цього чоловіка.

Клуїс заверещав і відскочив назад, відсмикуючи свою намоклу манишку:

– Ти, незграбний ідіот! – Потім він підняв очі і побачив, хто напав на нього. Вигляд жаху застиг на його обличчі.

Кайл чемно посміхнувся й знизав плечима:

– Пробач. Не знав, що ти тут.

– Ти, сучий син! Ти зробив це навмисно.

Кайл залишався спокійним до цілком виправданого обвинувачення. Він схопив пачку паперових серветок з кухонного столу і вручив її Клуїсу.

– Слухай Біл, чому ти так думаєш? Чи є якась причина того, що ти гадаєш, що мені слід гніватись на тебе?

Клуїс вихопив серветки у Кайла і почав вимокати ними коричневий бруд, що заплямував його білу сорочку. Кайлу здалося дивним, що Клуїс був так вбраний.

– Гарний костюм, Біл. Я не пригадую, щоб ти носив його раніше. У тебе були наміри на щось... важливе? Зустріч з пресою, можливо?

– Чи в хлопця має бути причина одягати костюм?

– В будень день тут, так.

– До речі, що ти знову тут робиш? Я чув, що ти вилетів звідси пару годин тому наче кажан з пекла. – Клуїс кинув промоклі серветки в ящик для сміття, промахнувся і не потрудився підібрати невірно спрямований мотлох.

– Було... занадто тихо вдома, – відповів Кайл. – Самотньо. Нікого навкруги.

Клуїс витріщився на нього, занадто тупо, щоб збагнути сарказм Кайла.

– В чому справа, Біл? Ти спантеличений фактом, що я навіть зараз, не пробую пояснювати пресі, чому даю притулок підозрюваній у вбивстві у себе вдома? Ну, я ж дійсно порозмовляв з одним або двома репортерами. Здається, що вони одержали погану анонімну інформацію, якийсь надзвичайно повний покидьок, що стверджував, що я сплю з Джес Робінсон. Я не можу собі уявити, хто сказав би їм таке.

Кайл фактично насолоджувався грою емоцій на обличчі Клуїса. Хід думок цього чоловіка був настільки ясний, начебто він записав їх на папері. Він міркував: “Як я помилився?” – і ще він бажав зіткнутися з Кайлом, звинуватити його в навмисному наданні облудної інформації. Але вчинити так визнавало б, що він був тим, хто викликав газету й телебачення.

– Ну, у мене є робота, – сказав Кайл. – Ще раз пробач за каву.

Без попередження, Клуїс завдав нишком удар Кайлу в живіт. Кайл нахилився, стискаючи живіт, страшенно здивований.

– Не дражни мене, Брансоне, – сказав Клуїс. – Просто невеличке дружнє попередження.

Кайл, знову на самоті в кімнаті для перерви, опустився на стілець і сидів там, нерухомо, поки не зміг дихати знову. Він не міг повірити, що Клуїс щойно напав на нього. Дурня могли звільнити через таке поводження. З іншого боку, він мусив знати, що Кайл не буде бігти до начальства щодо цього. Навіть якби він побіг, то Клуїс заперечив би це. Не було жодного свідка. Це було б слово Клуїса проти Кайлового.

Кайл нічого не міг зробити, вирішив він, окрім як з нетерпінням чекати на той день, коли Клуїс підсмажить свій власний зад, роблячи ще якусь дурню – і попадеться. Це було лише справою часу. Тим часом, Кайл буде добре думати щодо того, як спіймати цього чоловіка. Він був небезпечний.

Знову за своїм робочим столом він знайшов телефонний номер детектива Джо Шанка з Поліцейського відділу Бостона, що для нього раніше з’ясовував минуле Джес. Йому пощастило – Джо був на своєму місці.

– Що я можу зробити для Вас? – запитав він привітно.

– Коли Ви перевіряли реєстрацію арештів Джес Робінсон, чи включали які-небудь найближчі райони, або лише власне Бостон?

– Колего, я перевіряв Саффолк, Норфолк, Плімут, Брістоль, Мідлессекс, Ессекс…

– А що щодо Барнстейбл Каунті* (округ в штаті Массачусетс, який складається з півострову Кейп-Код та суміжних з ним островів)?

– Мм, фактично ні. Це Мартас Він’ярд* (острів у 6км від мису Кейп-Код на південному сході штату Массачусетс), Нантакет* (острів у 48,3км на південь від мису Кейп-Код) та Кейп-Код* (півострів у східній частині штату Массачусетс). Незвичайне місце зустрічей для студентки коледжу. Вона була студенткою коледжу в той час, правильно?

– Так. Але в мене є причина думати, що вона одного разу напевно жила в Барнстейбл Каунті. Будь ласка, перевірте це.

– Звичайно, я знаю хлопця там. Хоча, напевно, мусите почекати кілька днів.

– Гаразд. Насправді я не очікую нічого найважливішого. Просто хочу попрацювати на совість.

– Звичайна річ. У мене є Ваш номер телефону прямо тут. І якщо Вас не буде на місці, мені слід розмовляти з Білом Клуїсом, правильно?

– Ні, – відповів Кайл необачно. – З деяких причин мені краще не говорити, і я волів би, якщо б Ви передали те, що знайдете мені і тільки мені.

– Все, що знайду.

Кайл скінчив розмову, впевнений в розумінні, що він не ігнорував інформацією, яка була потенційно шкідлива для справи Джес. Якби Шанк насправді знайшов щось, що викриває, тоді Кайл мусив би боротися з своєю совістю. Шанси на ту можливість, він вважав, були досить невеликі.

Кайл провів наступну пару годин в архівах, перечитуючи реєстрацію народжень і податкові відомості. Він встановив доволі швидко, що Тері Родін не був зареєстрований у Канзас-Сіті. Не було свідоцтва про народження, податкових звітів, або посвідчення водія. Хоча це не було великою несподіванкою. Були загальновідомі факти, що Родін від народження не був в цій місцевості, хоча жоден не міг сказати точно, звідки він приїхав.

З Кевіном Ґілпатриком була інша справа. Він був місцевим хлопцем, народженим у лютеранській лікарні Трініті* (Трійця). Його батьки жили в Блу-Спрингзі, досить заможному передмісті, де вони прожили принаймні двадцять років. Кайл записав адресу. Навряд чи він сподівався, що старші Ґілпатрики переховують Тері – то була витівка пари хлопчиків-переростків з коледжу, а не заможної пари середніх літ. Проте, не зашкодило б перевірити.

Ще старанний пошук фактів приніс дещо багатообіцяюче. Родина Ґілпатриків володіла будинком в Вітербай лейк* (місто, що знаходиться у штаті Міссурі і знаходиться на відстані 14миль від Канзас-Сіті), в невеликому багатому муніципалітеті на мальовничому озері, що на півночі міста. Район був тихий, відокремлений – просто місце, щоб переховувати втікача. Пан та пані Ґілпатрики певно не відвідують свій будинок біля озера в цю пору року. Тері міг жити там у відносному комфорті, в той час, коли його розіграш розгортав свої шкідливі щупальця.

Спочатку Кайл пішов до Клуїса, незважаючи на те, що знав, якою буде відповідь. Він переконався, що навколо були свідки, коли запитав так мило, начебто інцидент у кімнаті для перерви ніколи не траплявся:

– Біл, я бажаю отримати ордер на обшук будинку біля озера у Вітербай. У мене є підстава думати, що Тері Родін міг би там переховуватись.

Клуїс подивився на нього, неначе він був божевільним – і, мабуть, так і було:

– Бавишся з транспортом, га? Брансоне? Як я пригадую, ти не головний слідчий по цієї справі. Тебе покликали, щоб допомогти з кількома конкретними обставинами, і ти закінчив з ними зараз. Я не хочу і не потребую твоєї допомоги.

Кайл знизав плечима, підтверджуючи погляд німого співчуття від іншого детектива по вбивствам за робочим столом поруч з Клуїсом.

– Гаразд, чудово. – Він очікував на стільки, але не хотів, щоб хтось стверджував, що він принаймні не пробував спочатку відповідні засоби. – Ти вже дізнався про Джес Робінсон?

– Так, оскільки це якось тебе стосується. Вона отримала повідомлення від своєї сестри кілька хвилин тому, і вже їде сюди.

– Де вона сказала була? – запитав Кайл, начебто тільки з безневинної цікавості.

– Вдома у подружки. Якась краля з її рідного міста. Я вже перевірив це. Та краля підтвердила цю версію.

“Добра робота, Джес,” – думав Кайл. Йому було цікаво, чи встигне вона придумати алібі впродовж минулих кількох годин. Очевидно вона могла брехати, коли мусила. Це не обрадувало його, але він припускав, що її обман був не гірше за його. Вони ж обидва і брехали, щоб вийти з біди, і в них вийшло.

Кайл пішов від Клуїса без подальшої розмови.

Його наступною метою був Джон Ізлі. Лейтенант не був на службі сьогодні, отже Кайл зателефонував до нього додому.

Ізлі глибоко зітхнув:

– Що, Брансоне?

Він повторив своє прохання і обґрунтування за ним.

Ізлі знову зітхнув:

– Знаєш, Брансоне, ти починаєш бути справжнім болем в дупі.

– Я розумію це, пан. Іноді поводити себе, як справжній біль у дупі – є єдиним способом уміти робити свою справу. Це те, в що я вірю. Назвемо це відчуванням нутром, інтуїцією…

– Пристрастю? – вставив Ізлі.

Кайл обережно відповів:

– Звичайно, я відчуваю пристрасть. А хто ні? Але я не настільки божевільний, щоб поставити під удар свою професійну репутацію через кілька гормонів. – (Або він поставив?) – Я знаю, що моя репутація під ударом. Якщо тіло Родіна знайдеться з відбитками її пальців скрізь на ньому, то я можу забути про одержання будь-якого просування по службі на наступні двадцять років.

Витверезна думка.

– Ти зрозумів це правильно, – сказав Ізлі. – Слухай, мені не подобається, що ти перестрибуєш через голову Клуїса. Він головний слідчий…

– Він ідіот, він ненавидить моє чуття, і неприємні думки, що Тері Родін знайдеться живим і змусить його бути схожим на дурня, довели його до хвороби. Він би не подарував мені зухвалості щодо цього, навіть якби на моєму боці був сам мер, стверджуючий, що бачив Родіна живим. Ти це знаєш, Джон.

Ізлі мовчав, начебто засвоюючи те, що сказав Кайл. Кайл чекав. Ізлі був справедливою людиною. Він впізнав би правду в словах Кайла, і якби схвалив отримання ордера на обшук, то пізніше не заперечував би це, щоб уникнути виглядати погано.

Нарешті він відповів, хоча обережно:

– Гаразд. Якщо ти можеш змусити суддю видати ордер на обшук на підставі твого чуття, йди прямо вперед з моїм благословенням. Але я не думаю, що у тебе є шанс.

“Можливо Ізлі має рацію,” – думав Кайл, коли поклав слухавку. Але це не стало йому на заваді, щоб спробувати. Він пішов у будинок суду і розшукав Венді Пакстон, молоду суддю, що в минулому кілька разів проявляла до нього доброзичливість.

Вона розсміялась йому в обличчя:

– У тебе немає навіть найслабкішого доказу, щоб підтримати можливу причину на здійснення обшуку, детективе.

– Це внутрішнє відчуття, – сказав він. – Ти знаєш, що я часто маю рацію щодо таких речей.

І так було. Пакстон не раз видавала йому ордери всупереч своєму кращому рішенню, і вони окупалися. Але навіть його представницький послужний список не вплинув би на суддю цього разу.

– Пробач, Кайл, але преса пристрасно захопилася цією справою, і я не можу собі дозволити походити на ослицю. Твоє прохання відхилене.

Кайл пригнічений пішов з будинку суду. До кого ще йому було звертатися за допомогою тепер? Він почувався безпорадним, безсилим. Джес піде на суд з купою брудних доказів проти себе, включаючи клятий ніж з відбитками її пальців скрізь на ньому. Якщо Кайл не зможе розкрити щось корисне за наступні кілька тижнів, вона спечеться. Клуїс не ворухне і пальцем, щоб простежити будь-яку інформацію, яка б не вказувала безпосередньо на те, що Джес винна.

Під час пішого повернення до відділка, він прийняв рішення. У нього починалась відпустка. Він візьме її й використає час, щоб самостійно простежити за тим будинком біля озера. Можливо був великий ризик, але то було все, що він поки повинен був робити.

Коли він повернувся до відділку, то попрямував прямо до приміщень для допитів. Він виявив, що Джес була вже там, і Клуїс дошкуляв її своїми запитаннями. Кайл ввійшов в кімнату для спостереження. Помічник окружного прокурора був там, той, кого Кайл ледве знав. Він уважно спостерігав, і ледве відповів на привітання щойноприбулого.

“Джес трималася твердо,” – думав Кайл, коли сідав на стілець. Це вже ставало давно відомим для неї. Вона була стримана, спокійна. Вона не дозволяла Клуїсу дістати її. Марва сиділа поруч з нею, виглядаючи похмурою. А хто міг докоряти їй в цьому? Жахливий спосіб провести суботній день.

Після кількох хвилин помічник окружного прокурора подивився навкруги, потім придивився краще.

– О, це Ви. Чи Ви насправді переспали з нею? – Він кивнув головою на двобічне дзеркало.

– Це Клуїсове сприйняття бажаного за дійсне, – сказав Кайл, ледве стримуючись. – У мене немає статевих зносин з Джес Робінсон. І якщо Клуїс, незважаючи ні на що, настирно продовжуватиме поширювати чутки про мене, то буде розмовляти з моїм адвокатом.

Інший чоловік кашлянув, намагаючись приховати сміх, припустив Кайл.

На цьому зауваженні Кайл встав і залишив кімнату. Джес поводилась чудово. Він не хвилювався за неї. Вона завжди могла протистояти смердячому мішку схожому на Клуїса. Коли дійде до суду, він сподівався, що Марва дозволить їй свідчити від свого власного імені. Присяжним буде важко, обвинувачувати її, як тільки вони познайомляться з нею, незалежно від того що скажуть докази.

Він мусив вірити цьому. Інакше, він спокусився б викрасти її й увезти кудись далеко, далеко звідси, де вона була б в безпеці. З ним.