Книга депутата місцевої ради Ідіть до людей



бет13/25
Дата23.07.2016
өлшемі8.3 Mb.
#216534
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25

Регламент роботи ГДК


Кожний дорадчий орган повинен діяти відповідно до певного регламенту. Часто ініціатори діяльності комітету можуть визначати його самостійно та мають повноваження його змінювати. Деякі з питань, які слід врегулювати:

  • Час, місце та тривалість засідань.

  • Головування, роль голови, процес виборів та тривалість перебування на посаді.

  • Процес прийняття рішень та досягнення консенсусу (звичайним є голосування, однак альтернативою є обговорення для досягнення консенсусу, про що в комітеті оголошує голова).

  • Ведення документації та підготовка звіту.

  • Інформування нових членів щодо заходів та рішень комітету.





Контрольний список заходів для членів ГДК:

  • Підготувати статут й процедури діяльності та дотримуватися їх.

  • Підготувати робочий план, затвердити його в міській раді та керуватися ним в роботі.

  • Регулярно оцінювати роботу комітету та забезпечувати його відповідність з метою та цілями ОМВ.

  • Зголоситися брати участь в бюджетному процесі, якщо це стосується діяльності ГДК.

  • Зустрічатися з посадовими особами ОМВ та обмінюватися ідеями.

  • Запрошувати представників міської ради та адміністрації відвідувати засідання ГДК.

  • Забезпечувати прозорість роботи. Проводити відкриті засідання та оприлюднювати інформацію.

  • Залучати громадян та організовувати громадські форуми для оприлюднення результатів своєї роботи.

  • Не бути пасивними – просити необхідні матеріали в ОМВ.

  • Постійно вчитися новому; дізнаватися, чим займаються ОМВ в районі.

  • Призначити представника (голову) для роботи з представниками влади та розповсюдження інформації про роботу комітету.




Методи оцінки для вимірювання ефективності ГДК

Конкретними результатами діяльності ГДК можуть бути кращий процес підготовки бюджету, підвищення якості громадського транспорту, краща система управління школами тощо. Також важливо, щоб комітет отримав визнання громади та міської ради. Показниками ефективної діяльності ГДК є краще управління ОМВ, підвищення задоволеності громадян системою надання державних послуг, підвищення кількості ГДК та їх членів.


РИЗИКИ ТА ПЕРЕШКОДИ

Відсутність мотивації для створення та підтримки діяльності ГДК

ГДК може добре функціонувати в тому разі, якщо його місія є серйозною та необхідною; громадськість розуміє та підтримує роль дорадчого комітету; до його рекомендацій прислуховуються як громадяни, так і місцева рада.



Підтримка участі громадян

Зазвичай, люди неохоче беруть участь у справах громади, якщо не мають безпосереднього інтересу в них. Завоювання інтересу громадськості вимагає часу. Після створення ГДК громаді та місцевій владі необхідно показати переваги від його діяльності. Підтримка цієї концепції є ключовою для участі громадськості, особливо в країнах Центральної та Східної Європи.



Відсутність розуміння переваг для обох сторін

Незважаючи на те, що ГДК є найбільш ефективним та дешевим засобом отримання корисних рекомендацій громадян для діяльності та рішень місцевої влади, громадськості важко зрозуміти переваги цього методу. Однак зарубіжний досвід свідчить, що створення ГДК в органах місцевого самоврядування значно посилює засади демократії.



Необхідність пристосування до місцевих умов

Часто ті методи, що працюють в Західній Європі та Північній Америці, вимагають зміни та пристосування в інших країнах. Окремі країни можуть бажати визначити власний курс щодо дорадчих органів. Наприклад, міська рада та адміністрація можуть спільно призначити дорадчий орган або визначити інший спосіб його формування, що відтворює баланс інтересів. Підходи, які використовують в інших країнах, можна пристосувати до місцевих умов і вони будуть ефективними, якщо громадяни бачитимуть, що влада докладає серйозних зусиль, аби бути прозорою та ефективною.

ГРОМАДСЬКІ КОМІСІЇ ТА ПРАВЛІННЯ

В українському законодавстві існує поняття “громадська комісія”, однак воно на практиці використовується, як правило, лише в одному випадку. Такі комісії попередньо опрацьовують особові справи так званих “черговиків” та проекти розпорядчих актів (рішень виконкому) щодо надання (закріплення) муніципального житла.

Випадки, коли для розгляду якихось питань місцевого значення створюються комісії в українській практиці є дуже поширені, але у більшості випадків членами цих комісій є виключно працівники виконавчих органів рад, працівники комунальних підприємств, депутати ради та представники інших служб чи відомств. Громадяни залучаються до їх роботи не так вже й часто, за винятком випадків розгляду їх звернень чи скарг, коли заявник (скаржник) включається до такої групи, відповідно до Закону України “Про звернення громадян”. Комісія на відміну від дорадчого комітету працює значно коротший термін і не розглядає питань, що вимагають “глибокої підготовки” питання.

Рішення громадських комісій мають дорадче значення. Після завершення розгляду питання комісія приймає заключний документ, який має, як правило, дорадче значення і є однією з підстав для ухвалення рішення колегіальним органом, наприклад, міською радою чи виконавчим комітетом, або відповідною посадовою особою.

Деякі зарубіжні джерела іноді подають інструмент “громадські комісії”, як свого роду структури, які є, фактично, паралельними громадськими органами по відношенню до постійних комісій ради. Однак правильним є наступне трактування: громадяни поряд з депутатами відповідних комісій спільно входять до такої групи, що працює протягом скликання ради і збирається приблизно один раз у місяць. Такі групи не приймають обов’язкових до виконання рішень, але ідеї її членів "від громадськості" можуть бути цінними для депутатів, які їх приймають. Поняття “правління” часто використовуються як аналог українського терміну “колегія”, де до складу таких органів входять представники громадськості із правом дорадчого голосу. В українському перекладі “правління” – це колегія, у роботі якої з правом дорадчого голосу беруть участь визначені представники громадськості.



ПРИКЛАДИ

Місцева рада може утворити 15 постійних громадських комітетів, до складу кожного з яких увійдуть по п’ять обраних представників та по чотири громадянина. Кожен з комітетів є дорадчим органом місцевої ради у певній функціональній сфері:



• економіка;

• підприємництво;

• торгівля і туризм;

• сільське господарство;

• лісове і водне господарство;

• навколишнє середовище;

• транспорт і місцеві комунікації;

• житлове господарство;

• громадська безпека;

• будівництво;

• освіта і молодь;

• культура;

• спорт;

• охорона здоров’я.



Міська рада також може утворити поряд із колегією управління освіти – відповідне правління, або ввести до складу цієї колегії представників громадськості, наприклад, кількох голів батьківських комітетів середніх шкіл і дошкільних установ з правом дорадчого голосу. У принципі, визначений Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, виконавчий комітет ради є, згідно класифікації інструментів залучення громадськості – громадським правлінням, тому що до його складу поряд з міським головою, його заступниками, керівником справами виконкому, керівниками виконавчих органів ради – входять і представники громадськості, і, наприклад, керівники

підприємств.

Діяльність громадських комітетів і правлінь регулюється місцевими нормативними актами або Статутами громад. Правління і громадські комісії функціонують у відповідності до потреби в них місцевої ради на законодавчо визначений період і, як правило, діють протягом такого ж терміну, що і рада.

У більшості випадків місцеві ради утворюють постійні громадські комітети чи правління, що мають справу з комплексною розробкою політики або займаються питаннями довгострокового планування. До складу консультативних комітетів можуть входити депутати, обрані представники та громадяни, або тільки громадяни залежно від зазначених у Статуті чи Положенні про залучення громадськості вимог і місцевої практики і традицій.



ПЕРЕВАГИ / НЕДОЛІКИ.

Громадські комітети і правління ефективні для забезпечення громадського нагляду за специфічною діяльністю органів місцевого самоврядування. Громадяни роблять спеціалізований експертний внесок у місцеве управління та набувають досвіду для майбутніх керівних ролей у громаді.

Правління і комісії неефективні у справі забезпечення громадськості інформацією або досягненні консенсусу поза сферою своєї відповідальності. Вони можуть сконцентрувати свою увагу на вузькій, єдиній функції, що призведе до випуску з поля зору більшої місцевої проблеми. Кількість громадян, що залучаються за допомогою цього інструменту, є доволі незначною, хоч суспільний ефект важко переоцінити. Для того, щоб цей механізм функціонував ефективно слід націлювати муніципальні засоби масової інформації на широке висвітлення їх роботи та внесок представників громадськості.

Найкраще, коли це робиться через інтерв’ю з ними та круглі столи на телебаченні. На нашу думку, користуватись таким інструментом як “громадська комісія” слід дуже обережно, тому що практика “тіньового кабінету міністрів” може, маючи позитивні аспекти щодо залучення громадськості, при певних умовах, призвести до конфлікту з радою.



ОМБУДСМЕН

Омбудсмен – це безпартійний муніципальний службовець, який розглядає скарги громадян на місцевих посадових осіб та агенції. Контекст роботи залежить від місцевих проблем, але зазвичай, це скарги на несправедливі рішення у сфері житлового-комунального господарства, оподаткування, виборів, виплати пенсій. Органи місцевого самоврядування визначають потребу в наявності такого інструменту у Положенні про залучення громадян або у Статуті громади. Українське законодавство не передбачає наявності такого інституту, але й не забороняє його.

ПРОЦЕС.

Досвід зарубіжних країн є наступним. Місцеві ради приймають відповідний місцевий нормативний акт, яким визначають права та повноваження омбудсмена, передбачають у своїх бюджетах кошти на утримання його офісу. Як правило, місцеве законодавство щодо місцевого уповноваженого у справах захисту прав людини, у принципі, дуже нагадує положення норм Конституції та інших Законів, які стосуються прав і обов’язків омбудсмена в державі. “Місцевий” омбудсмен розглядає виключно заяви і скарги громадян щодо порушення місцевою радою, комунальними підприємствами, посадовими особами її виконавчих органів прав громадян.

За результатами розгляду скарги омбудсмен може припинити справу або знайти вирішення проблеми шляхом переконання, гласності чи подання до суду.

ПЕРЕВАГИ / НЕДОЛІКИ.

Омбудсмен допомагає задовольнити потреби громадян щодо неупередженого і неформального розгляду скарг. Запровадження інституту омбудсмена поліпшує відповідальність місцевої ради, її виконавчих органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед громадою, вимагає від них діяти неупередженими методами. Це особливо ефективно допомагає громадянам у боротьбі з бюрократизмом у великих територіальних громадах. Запровадження такого інституту дає значний PR ефект і значно піднімає політичний рейтинг місцевої ради та міського голови. Недоліком є те, що на початку діяльності омбудсмен повинен виконати надзвичайно великий обсяг роботи, тому що багато людей, навіть після програшу своїх справ у судах, звертаються з надією вирішити “своє” питання. Саме тому, на першому етапі результативність у вирішенні справ буде незначною, а це може призвести до того, що певна кількість громадян втратять віру в можливість захистити свої права. Через відносно обмежені можливості омбудсмена і його офісу лише не значна кількість громадян може отримати реальну допомогу.



ГЛАВА 7

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП ПЕРЕД ЛЮДЬМИ

ПІДГОТОВКА ДО ВИСТУПУ

Виступ перед людьми є чи не найчас­тіше вживаною формою спілкування ді­яча громадської організації з партнера­ми, представниками влади чи громад­ськості. Це найкоротша комунікація депутата з громадськістю. Вона не тіль­ки допомагає донести до людей точку зору чи позицію депутата. З цією особою можна поспілкуватися, задати питання, з'ясувати важливі де­талі, подискутувати... Публічний виступ робить вашу особу відкритішою і «не абстрактною». Ось чому ми приділи­мо йому особливу увагу й розглянемо його детальніше.

Існує кілька різновидів публічного виступу: представницький, лекційний, програмний, дискусійний та інші. Кожний з цих виступів теж може мати кілька варіантів. Скажімо, форма та зміст представницького виступу можуть залежати від офіційного статусу аудиторії. Так, виступ перед депутатським корпусом облради, звичайно ж, буде суттєво відрізнятися від виступу на регіональному семінарі депутатів сільських рад: за стилістикою звертання, термінологією, обов'язковим етикетом тощо. Відмінності існують навіть у технічних деталях вис­тупів: ви можете сухо «відтарабанити» текст, а можете (якщо дозволяє етикет, час та можливості) влаштувати ціле презентаційне шоу із застосуванням проектора, відеофрагментів та рухомої комп'ютерної графіки.

Щоб навчити вас тонкощів вдалого професійного PR-виступу, розглянемо їх на узагальненому прикладі. Умовно назвемо його «ключовим виступом». Уявіть собі, що ви маєте виступити перед вашими потенційними виборцями. Цей виступ матиме ключове значення, бо від нього великою мірою зале­жить майбутня ваша діяльність.

Розглянемо цей важливий виступ, послідовно та детально описавши кожний його аспект і кожну вашу дію.

З чого почати підготовку до виступу?

Задайте собі вміщені далі питання і сформулюйте на кожне з них чітку відповідь. Яка мета мого виступу? Що я хочу сказати людям цим виступом? Тут треба дуже добре усвідомити свої завдання, а також визначити пріоритети відповідно до результа­ту, який ви сподіваєтеся дістати.



Якою буде тема мого виступу? Вона мусить лежати в площині інтересів ваших слу­хачів, бути їм не байдужою. Тема виступу має стосуватися не тільки до діяльності вашої особи, а й до щоденних турбот і діяльності людей, які вас слухатимуть (треба обов'язково врахувати їхні мотивації).

Хто, яка аудиторія буде мене слухати? Що це за люди? Якою буде атмосфера ви­ступу — формальною чи неформальною? Яких слів та образів мені належить вжива­ти, щоб переконати цих людей? Важливо заздалегідь усвідомити зацікавленість (так само, як і незацікавленість) майбутніх слухачів у предметі вашого викладу. Врахуйте їхній інтелектуальний рівень та належність до певних соціальних груп. Важливим є, наприклад, і таке: ці люди прийдуть з власної ініціативи чи за чиїмось запрошен­ням? Саме від цієї обставини будуть залежати рівень їхньої зацікавленості та по­тенційна реакція на ваш виступ.

Чи досить добре я знаю предмет свого виступу? Може, треба переглянути до­поміжні матеріали? Це важливо насамперед у тих випадках, коли ви виступаєте перед зовсім незнайомою аудиторією, скажімо, в іншому місті. Щоб сильніше зацікавити таких слухачів, у своєму виступі варто скористатися місцевими прикладами та факта­ми — тими, які безпосередньо стосуються до людей, що зібралися в залі. Тоді тема ви­ступу стане їм ближчою, вагомішою для них. Вони мають зрозуміти, що ви прийшли до них з пропозиціями, від яких вони теж матимуть якусь користь.

Хто виступатиме перед тим, як буде надано слово мені? Від цього залежить ду­же багато. Погодьтеся, є суттєва різниця між такими двома ситуаціями: а) ви висту­паєте після Нобелівського лауреата; б) ваш виступ йде відразу після промови дрібного місцевого політика, якого всі вважають таким собі «політичним клоуном». Вам треба наперед врахувати емоційний стан слухачів після попереднього виступу. Наприклад, почати свою промову фразою: — Після такого яскравого виступу я хочу запропонувати шановній аудиторії розмову на актуальні проблеми, що турбують вашу громаду так само, як і наш депутатський корпус...

Хто і як представить мене, оголосить мій виступ? Важливе значення має й осо­бистість, і те, що саме (якими словами!) ця людина скаже про вас, оголошуючи ваш виступ. Можливо, треба заздалегідь приготувати окремий аркушик для цієї особи — з короткою інформацією про себе, наприклад: «Голова місцевого осередку політичної партії „Моя країна”, представник депутатської фракції „Наше місто”, кандидат наук з державного управління Петро Волошин. Окреслить позицію своєї депутатської фракції в питаннях (...)»



ЗМІСТ І ТЕКСТ ВИСТУПУ

Ваш виступ має донести до слухачів не більше ніж 3-4 головні думки. Що менше цих думок, то ефективніше засвоять їх слухачі. Компонування тексту виступу починайте саме з визначення цих головних думок, викладіть їх на папері: це стане «фундамен­том» вашого майбутнього виступу.

Викладіть на папері повний текст вашого майбутнього виступу — все, що вам хо­четься сказати. Потім скоротіть написане. Перечитайте скорочений варіант і... ще раз його скоротіть! Не бійтеся «викидати» ту інформацію, яка, на ваш погляд, є важливою: вона «не пропаде». Вважайте, що ви просто «відклали її набік». Бо в кінці виступу вам будуть задавати питання. Ось тоді ви й застосуєте ту решту важливих і цікавих фактів, які скоротили, коли укладали основний текст виступу. Натомість цей основний текст має бути досить лаконічним і добре аргументованим. «Добрий вис­туп — як дівоча спідничка: довгий рівно настільки, щоб встигнути розкрити те­му, і досить короткий, щоб ефектно привернути увагу» (стара PR-істина). Викладаючи на папері повний текст, застосуйте випробувану традиційну схему професійного PR-виступу:

Радимо зробити вступ оригінальним та певною мірою неформальним. Було б добре відразу привернути увагу слухачів, наприклад, прив'язкою до моменту:

Коли я йшов на зустріч з вами, то дорогою раптом усвідомив, що (...) – тут ви за­стосовуєте яскраву «домашню заготовку»;

Протягом останніх півгодини я спостерігав за обличчями людей, які зібралися в цій залі, і зрозумів, що(...) – далі – оригінальна «домашня заготовка»;

Я слухав попередніх ораторів, і раптом упіймав себе на думці, що (...) – далі – «домашня заготовка».

Викладаючи в тексті головні думки, обов'язково підкріплюйте кожну позицію цікавим прикладом або фактом. Для доказів скористайтеся найсильнішими, при­голомшливими цифрами та показниками. Однак добре зважте: чи виявляться ці докази переконливими саме для тих людей, які вас слухатимуть? Не перевантажуйте аудиторію надмірною кількістю деталей: вони тільки розпо­рошуватимуть її увагу. Концентруйтеся на головних, вирішальних аргументах. Будуйте прості, короткі речення. Уникайте складної термінології, професійного жаргону та абревіатур, не вживайте «високоінтелектуальних» висловів на кшталт: «Якщо провести контект-аналіз публікацій ЗМІ, слід зазначити про систематичне замовчування концептуальних підходів до вирішення цієї проблеми».

Частину «висновки» варто просто вивчити напам'ять! Бо коли ви будете їх виголо­шувати, вам треба буде це робити з особливим натиском, вглядаючись в очі слу­хачів. У ту мить ви просто не матимете часу зазирати до своїх нотаток. У частині «відповіді на питання» просто складіть (для пам'яті) перелік важливих моментів, які ви скоротили в основній частині. Вони знадобляться як блискучі аргу­менти у ваших відповідях на питання слухачів.

Вважаєте, що текст вашого виступу вже готовий? Прочитайте його вголос, зафіксуйте час: не задовго вийшло? Може, треба ще трохи скоротити? Прочитайте текст вголос знову, але цього разу запишіть його на магнітофон, а потім прослухайте запис. Чи подобається він вам? Чи переконливими є інтонації? Може, варто зробити довші паузи після деяких ключових моментів чи прикладів? Пам'ятайте: від першої до десятої хвилини вашого виступу концентрація уваги слу­хачів зростає, відтак вона поступово спадає (приблизно до 35-тої хвилини), потім знову починає зростати. Тож прослухайте запис свого виступу ще раз, але тепер з годинником у руці: про що саме ви говорили між восьмою та одинадцятою хвили­нами? Саме на цей «пік» уваги мусять лягти ваші найголовніші аргументи та висновки-пропозиції. Якщо ваш виступ має лекційний (довший) характер, перенесіть цю важливу частину за 35-ту хвилину.

Що ви будете тримати в руках під час виступу?

Наступний важливий етап — технічна підготовка тексту до використання під час виступу. Для цього готовий текст виступу треба спочатку послідовно розбити на логічні частини. Згодом кожну з них належить викласти у вигляді лаконічних тез (деталізувати варто тільки цифри та факти). Видрукуйте кожну тезу з її аргументом - «підкріпленням» на окремому, горизонтально розміщеному аркушику фор­мату А-5. Застосуйте трохи більший шрифт. Друкувати варто тільки з одного бо­ку аркушу. Не забудьте пронумерувати всі аркушики.

Запис тексту виступу на цих картках має виглядати як набір основних («опорних») пунктів із занотованими цифрами, назвами, прізвищами тощо. Цитати теж треба викладати повністю. Цих карток ви не читатимете: їхнє призначення — допомог­ти вам дотримати обраної послідовності.

Зробіть два примірники «карткового» тексту й покладіть їх у різні місця, скажі­мо, один — до кишені, а другий — до течки з документами. Повний текст вис­тупу теж покладіть до течки, щоб переглянути його ще раз за кільканадцять хвилин перед початком заходу.



ПЕРЕД ПОЧАТКОМ ЗАХОДУ

Обов'язково прийдіть до зали трохи раніше. Роздивіться, як там усе роз­ставлено, де сидітимуть слухачі. Оберіть точку, з якої ви будете виступати, оцініть, чи варто говорити голосніше, тощо. Пройдіть шляхом, яким ви про­йдете зі свого місця на подіум, коли оголосять ваш виступ. Спробуйте зазда­легідь визначити, чи всі слухачі побачать вас і почують, коли ви говоритимете з обраної точки на подіумі. Чи досить добре освітлено те місце, з якого ви буде­те демонструвати наочні засоби? Завжди намагайтеся обрати собі для виступу таке місце, щоб у вас за спиною була стіна.

За кілька хвилин перед початком заходу знайдіть дзеркало й огляньте себе критичним оком (зверніть увагу на зачіску, краватку, ґудзики, замки-«блискавки», зайві недоречні прикраси тощо). Перше візуальне враження, яке складе про вас аудиторія, є найголовнішим, і пізніше його важко змінити. Пам'ятайте: у публічному виступі «неважливих дрібниць» не буває!



Як заспокоїти нерви?

Навіть надзвичайно досвідчені оратори хвилюються, виходячи на трибуну. Тому якщо ви нервуєте, то не засмучуйтеся: це звичайна річ!

Інколи ораторам-початківцям допомагає заспокоїтися «нульова картка» виступу. Спробуйте й собі: візьміть аркушик формату А-5 і надрукуйте там таке:

1. Перевір, чи нотатки виступу лежать у кишені.

2. Ти чудово підготувався до свого виступу, у тебе все готово. То який сенс нервувати?

3. Подивися на своїх сусідів у залі... Невже ці лагідні, спокійні люди сприймуть твій виступ вороже? То чого ти нервуєш?

4. Ці люди хочуть отримати від тебе певну інформацію. Інакше вони сюди не прийшли б, не витрачали б свого часу. Як ти налаштований: дати їм цю інфор­мацію чи демонструвати їм свою знервованість?

5. Поглянь на цих людей: вони навіть не здогадуються, як ти хвилюєшся. То який сенс хвилюватися?

6. Подивися ще раз на людей, які сидять поруч з тобою... їх більше цікавить те, що ти зараз скажеш, а не те, як ти себе почуваєш. Тому не нервуй, а йди й ска­жи їм те, що вони хочуть почути, бо тільки ти зробиш це якнайкраще!

Покладіть цю картку до ваших нотаток (згори). Прочитайте за кілька хвилин перед виступом, ненадовго сконцентруйте на них свою увагу. Якщо ви відповісте само­му собі на задані в картці питання, то відразу додасте собі відваги та впевненості.



ВДАЛІ ВИСЛОВИ ТА СЛОВА

Пам'ятайте, що кожна специфічна аудиторія має свої лексичні норми. Тому ваш ви­ступ перед державними посадовцями має відрізнятися, скажімо, від виступу перед колективом машинобудівного заводу... Для кожної аудиторії будуйте свій виступ на тих лексичних нормах, які для неї є звичними й легкими для сприйняття. Не кажіть про свою організацію та про присутніх «у третій особі» {«присутні тут пано­ве...», «ця аудиторія»). Обов'язково персоналізуйте: «я», «ви», «від вашого імені я хо­чу подякувати всім, хто...» і т. ін.

Ніколи не вживайте у викладі примусових норм: «ви мусите...», «вам належить...» Знайдіть інші вислови, на зразок: «ми ж бо з вами тільки виграємо від того, що...» І в жодному разі не говоріть менторським чи звинувачувальним тоном! Ваш тон має запрошувати до діалогу (навіть якщо в залі сидять ваші «запеклі» опоненти). Намагайтеся не говорити «занадто гарно»: будь-яка аудиторія завжди чутливо й не­гативно реагує на фальш.

Чітко зазначайте кінець попередньої думки та початок наступної. Якщо ви бачите, що певна частина слухачів знудилися, спробуйте їх активізувати. Наприклад, після викладу якогось цікавого факту можна задати питання: — Думаю, хтось із вас теж може навести приклад, який проілюструє цю думку? Питаннями такого типу ви можете підштовхнути слухачів до активної участі в заході: непомітно для самих себе вони стануть начебто співучасниками вашого виступу. Після кожного гострого аргументу чи «гарячого» факту зробіть 3-секундну паузу, щоб наголосити на значущості моменту. На картці-«підказці» так і напишіть: («пау­за!») Підкресліть це слово червоним олівцем. Не бійтеся пауз! Слухачі сприймають їх як цілком природну, звичайну річ.

Ніколи не перепрошуйте слухачів за те, що ви чогось не знаєте чи не підготували! Такі вибачення негативно позначаться на вашому іміджі.

Зауважте: успіх чи провал вашого виступу залежать від темпу викладу, тону та моду­ляції голосу аж на 30-35 відсотків! Надайте своєму голосові твердого, впевненого звучання. Треба трохи розслабити м'язи горла: для цього з'їжте перед виступом м'ятну чи медову цукерку (гумка-«жуйка» для цього не годиться). А йдучи на подіум, постарайтеся непомітно кілька разів глибоко вдихнути й видихнути повітря. Не говоріть монотонно, додайте своїм інтонаціям трішки артистизму (але не перегравайте, щоб це не виглядало фальшиво).

Не поспішайте: людям потрібні якісь секунди, щоб краще усвідомити те, що ви стве­рджуєте. Дотримуйте трохи повільнішого темпу, ніж у звичайній розмові.

ПОСТІЙНИЙ КОНТАКТ З АУДИТОРІЄЮ

Дозвольте собі не тримати себе – «блискучого Ціцерона» – у жорстких рамках заздалегідь підготованого тексту. Спробуйте час до часу налагоджувати прямий контакт з аудиторією. Робіть щось на зразок несподіваних «вставок»: впіймавши очима чиєсь ствердне кивання головою: —Дякую Вам, шановний пане раднику, я дуже радий, що Ви думаєте так само, як і я; що Вас так са­мо турбує проблема (...) — і далі за текстом виступу;

- зауваживши чиюсь схвальну посмішку: — Я бачу, молода гарна дівчина ось там, позаду, посміхнулася — щиро дякую Вам за підтримку! Це дуже важли­во, що наша свідома молодь добре розуміє, як важливо для нас тепер(...) — тут ще раз приверніть увагу аудиторії до теми свого виступу.



Погляд, міміка, жестикуляція

«...Кролікі — ето не только ценний мєх!..» Пам'ятаєте цю відому гумористичну сцен­ку? Вона дуже добре ілюструє ще один загальновизнаний PR-показник: успіх чи пов­ний провал вашого виступу приблизно на 50 відсотків залежить від візуальних чин­ників! «Перелякані» очі, заклякла постава чи тремтячі руки можуть звести нанівець усю вашу блискучу аргументацію.

Потренуйтеся перед дзеркалом, як розслабляти м'язи обличчя. Протягом усьо­го виступу (крім найважливіших, «ключових» моментів) час до часу легенько й доброзичливо посміхайтеся. Не соромтеся «відшліфувати» свою посмішку заздалегідь перед дзеркалом. Але не перегравайте, щоб ваша посмішка не ви­глядала вимушеною чи штучною. Ваш погляд має бути впевненим і сповненим ентузіазму (знов-таки — не перегравайте!).

Дуже важливе питання: куди спрямувати погляд? У будь-якому разі — не в якусь мер­тву точку на стіні чи над головами слухачів. Охоплюйте поглядом усіх, хто сидить у залі. Спробуйте відразу після перших вступних фраз знайти в залі кілька пар уважних очей, що дивляться на вас невідривно та з непідробною цікавістю, підсвідомо реагують на ваші слова ствердним хитанням голови, посмішкою чи якимось іншим способом. Про­тягом усього свого виступу підтримуйте безперервний зоровий контакт саме з цими кількома людьми, послідовно переводячи погляд. (Між іншим, зазвичай саме ці люди в майбутньому стануть або вашими щирими прихильниками або... опонентами. А про­те в обох випадках «пряме» звертання саме до них буде для вас корисним). Не говоріть «у підлогу»: це заглушить ваш голос, що гірше, ваші слухачі, позбавлені зорового контакту, майже відразу втратять до вас цікавість.



Якщо ви «згубили думку», не панікуйте і не впадайте у відчай. Спокійно загляньте до нотаток і ведіть далі. Будьте певні: мало хто зверне увагу на цю дрібницю. Слухачі на­справді не знають, що саме ви хотіли сказати далі, тому вони просто нічого не помітять. Під час виступу не можна повертатися до слухачів спиною. Стежте за тим, щоб не торкатися руками обличчя, не схрещувати ніг, не заглядати постійно до своїх нотаток. Тримайте свою фігуру прямо, гідно й розслаблено, «не затиснуто». Вся ваша поста­ва має говорити: «Це людина врівноважена та впевнена, їй можна довіряти». Жестикулюючи, намагайтеся тримати долоні «відкритими» до слухачів (ніби демонструючи, що у ваших руках нічого немає). Така жестикуляція підсвідомо схиляє їх на ваш бік.

ЗАКІНЧЕННЯ ВИСТУПУ

Час для питань і відповідей потрібно запланувати заздалегідь, бо ця частина ва­шого виступу є так само важливою, як і його основна частина. Можна «провалити» блискучий виступ, не підготувавшись як належить до питань і відповідей на них. Не соромтеся після «висновків» ще раз наголосити, якого результату ви чекаєте від ваших слухачів:

Отже, моїм головним завданням було переконати вас у тому, що, по-пер­ше (...); по-друге (...)

Відтак не чекайте, аж поки хтось задасть вам питання. Запросіть аудиторію до діалогу відразу по закінченні виступу:

Закінчуючи виступ і дякуючи вам за увагу, я бачу, що ви сприйняли мої аргументи. Я щиро радий вашому розумінню наших спільних проблем. Із задоволенням хочу відповісти на всі ваші питання!

«Вищий пілотаж» під час відповідей на питання демонструють тоді, коли при цьому фактично продовжують виступ. Йдеться ось про що: вам задають питання, а ви своїми відповідями підтверджуєте те, про що говорили у виступі. Або: відповідаючи, ви повторюєте основні моменти виступу, тільки іншими словами. Деякі питання можна (і треба!) передбачити. Особливо це стосується до «прово­каційних» чи «незручних» питань. Без сумніву, ви добре знаєте «слабкі місця» у вашій по­зиції. Тож будьте готові до того, що хтось спробує зачепити вас «за живе», й підготуйте на цей випадок влучні, аргументовані та дотепні відповіді. Розділяйте питання, відповідайте на кожне з них окремо, чітко позначаючи початок і кінець відповіді. Якщо в залі починають задавати питання зусібіч і водночас, твер­до, але доброзичливо зупиняйте його:

Якщо Ваша ласка, я спочатку відповім на питання пана радника, а потім на Ваше, пане заступнику. Домовилися?.. Прошу, Ваше питання!

Відповідь на кожне питання обов'язково спрямовуйте до всіх присутніх. Це дуже важливо, бо такий спосіб відповіді налаштовує слухачів на краще розуміння ваших проблем, на підсвідоме бажання діалогу.

Якщо вам задали особливо важке питання, не поспішайте відповідати навмання, об­думайте відповідь. І не соромтеся попросити для цього кілька секунд:

Щиро дякую Вам за це важливе питання! Воно має таке велике значення, що я прошу кілька секунд, щоб обдумати відповідь, яка задовольнила б цікавість усіх присутніх...

У таких складних ситуаціях використання нотаток є цілком природним:

Щоб бути абсолютно точним і якнайповніше задовольнити Вашу цікавість, я мушу заглянути до своїх нотаток. Ось, прошу, точний показник є таким (...)

Люди ставитимуть вам питання по-різному. Дехто, наприклад, любить задавати «мудрі» питання лише для того, щоб продемонструвати, що він «знає більше» за вас. А інші, скажімо, знервовані з якоїсь причини особи не зможуть чітко сформулюва­ти свою думку. Найголовніше в діалогу з ними — втримати себе в рамках ввічли­вості та приязності, хоч як би чиясь поведінка вас внутрішньо не дратувала. Але ніколи не вступайте в суперечку з такою особою! Пам'ятайте: у разі виникнен­ня словесної сутички, чимала частина залу «механічно» (незалежно від предмету питання) стане на бік цієї людини — вже тільки тому, що вона сидить серед них (тимчасом як ви — «по той бік барикади»).



Ніколи не відповідайте на питання менторським тоном! Хто ж любить, ко­ли його повчають?..

Якщо вам задають «безглузде» питання — таке, що не передбачає жодної логічної відповіді, — не нервуйте! Бо це й справді дурничка: таким способом цей слухач хоче продемонструвати всього-на-всього свою дотепність. Нічого більшо­го за цим зазвичай не криється. Тому не поспішайте шукати в цьому провокацію. М'яким і доброзичливим тоном, з легенькою посмішкою скажіть фразу — «до­машню заготовку», на зразок:

Дякую! Дозвольте вважати це жартом?

Дякую за дотепне питання! Як Ви самі вважаєте, шановний добродію, чи передбачає воно якусь логічну відповідь?

Знайте: аудиторія зазвичай тонко відчуває безглуздість таких нелогічних пи­тань і, водночас, із цікавістю спостерігає, як доповідач «виплутується» з цієї си­туації. Ваш доброзичливий гумор та дотепна «домашня заготовка» привернуть до вас симпатії слухачів. Втім, «відбиваючи» безглузде питання, намагайтеся не образити того, хто його задав.



Не дозволяйте «зв'язувати» себе питанням. Візьміть 2-секундну паузу для того, щоб зорієнтуватися (нехай вас не бентежать ці секунди, це цілком прийнятна річ), сміливо «перемикайте» тему:

Дякую за доречне питання щодо нової технології, яку наш Центр застосував у про­веденні опитування. Я думаю, що відповідь на це питання можна побудувати шир­ше: ми застосовуємо нові соціальні технології не тільки в дослідженнях, айв ін­ших напрямках своєї роботи: по-перше, (...); по-друге, (...)

Далі вже можна розповідати про все, що завгодно, насамперед про те, що вам вигідно висвітлити й підкреслити ще раз.

В кінці кожної відповіді завжди давайте зрозуміти, що готові продовжити діалог:

Може, когось цікавить ще щось із цього питання?

Чия все доступно пояснив, шановний колего?

Чи я повністю розкрив питання?

Може, вас цікавлять ще й інші точки зору на ці проблеми? Я готовий розкрити їх і продемонструвати переваги й недоліки кожної з них...

Остання ваша фраза на подіумі має звучати завжди позитивно й конструктивно:

Я ще раз дякую вам за увагу та доречні запитання і сподіваюся, що ця наша пер­ша зустріч стане початком чудової співпраці!



ЗАГАЛЬНІ ПОРАДИ

Влаштуйте одну-дві «репетиції» свого виступу перед колегами чи друзями. Вони з готовністю підкажуть вам, що саме варто покращити чи виправити. Крім того, такі простенькі тренінги нададуть вам більшої впевненості в собі. Спробуйте під час кожної «репетиції» вживати свій «опорний текст» дедалі менше. Не зловживайте «репетиціями». Якщо ви добре орієнтуєтеся в тематиці свого виступу, то будьте певні: аудиторія зауважить це одразу й оцінить ваші зусилля як належить.

Якщо під час виступу вас провокують або намагаються збити з пантелику. Насамперед — не впадайте в паніку (просто завжди пам'ятайте, що впадання в паніку чи втрата самоконтролю вам нічого не дасть). У будь-якому разі дотри­муйте спокою й далі «гніть своє». Важливо також пам'ятати, що ворожість зали спрямована не проти вас особисто, а проти аргументів, які ви виголошуєте. Дайте «провокаторові» виговоритися, а потім спокійно зауважте:

Кожен має право на власну точку зору. Моя точка зору виглядає ось так... — і продовжуйте виступ так, як ви його запланували!



Якщо під час виступу слухачі «зчепилися» між собою, то решта аудиторії підсвідомо буде чекати, що ви відреагуєте як медіатор. Виправдайте їхні сподівання: опанувати майже хаотичну ситуацію можна, наприклад, так:

Шановні колеги, кожен з вас має власну точку зору: це об'єктивно. Але я прошу висловити ваші думки під час обговорення тоді, коли я закінчу свій виступ. Про­шу дати можливість решті присутніх отримати від мене всю інформацію! — і впев­нено виступайте далі. Але якщо «провокатори» все-таки не заспокоюються, то вам не залишається нічого іншого, як звернутися по допомогу до організаторів заходу й спокійно, з гідністю дочекатися якогось завершення конфлікту. Трапляються випадки, коли ви наперед знаєте, що вам обов'язково задава­тимуть «провокаційні питання». Тоді можна застосувати таку тактику. Привести зі собою одну-дві особи, які зададуть вам кілька «провокаційних» питань, що їх ви підготували самі (так само, як і відповіді на них). По-перше, решта залу від почат­ку побачить вашу «спокійну впевненість», а по-друге, у справжніх «провокаторів» залишиться менше часу на «провокації».

І не мовчіть, коли вам задають «провокаційні» питання! Бо мовчання (як па­сивна позиція) провокує до ще гостріших питань та атак.

Наголосимо ще раз: виступаючи, завжди контролюйте ситуацію і демонст­руйте повний спокій та гідність.



Ви має старанно добирати працівників, які вміють ви­ступати перед людьми. Погодьтеся, не кожен здатний добре й ефектно говори­ти перед аудиторією. Тому право на виступ мусять мати ті, кому це вдається особ­ливо добре. Бездарний оратор може тільки нашкодити справі.

* * *


ГЛАВА 8

ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК МІСЦЕВОГО

САМОВРЯДУВАННЯ

КОМІСІЯ БЛАКИТНОЇ СТРІЧКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ПО
РЕФОРМУВАННЮ ВІДНОСИН МІЖ ОРГАНАМИ ВЛАДИ

Комісію „Блакитної стрічки” було створено за ініціативою Кальмана Міжея, помічника Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, заступника адміністратора Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН). Представництво ПРООН у м. Києві організувало роботу Комісії, а також повністю профінансувало проект. Перше засідання Комісії відбулося у Києві 21-22 липня 2004 року. 14 жовтня було проведено друге й останнє засідання Комісії, на якому її члени обговорили весь звіт та прийняли всі надані рекомендації. Комісія мала повну редакційну незалежність у проведенні аналізу і прийнятті своїх рекомендацій.

Основна мета діяльності Комісії „Блакитної стрічки” – виробити близько ста рекомендацій новому Президенту України щодо нової хвилі реформ для досягнення швидкого та стійкого економічного зростання, підвищення рівня життя усього населення України.

Основними рекомендаціями Комісії „Блакитної стрічки” є:

1. Провести адміністративну реформу з тим, щоб система державного управління стала більш ефективною та чуйною.

2. Провести реформу судової системи з тим, щоб судді стали незалежними, а суди більш ефективними.

3. Провести реформу адміністративно-територіального устрою для підвищення ролі місцевих органів влади.

4. Запровадити систему обов’язкового медичного страхування для фінансування охорони здоров’я.

5. Прийняти ліберальний Податковий кодекс.

6. Суттєво зменшити обсяг державних витрат, спрямувати соціальну допомогу тим, хто її дійсно потребує.

7. Удосконалити корпоративне законодавство.

8. Скасувати анахронічний Господарський кодекс та удосконалити Цивільний кодекс, орієнтований на ринкову економіку.

9. Скасувати мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення та запровадити реєстр прав власності.

10. Скасувати регуляторну дискримінацію та припинити надання субсидій підприємствам-фаворитам.

11. Вступити до СОТ у 2005 році.

12. Запровадити європейські стандарти у сфері законодавства та наблизитися до підписання угоди про вільну торгівлю з ЄС.

Пропонуємо на розгляд депутатів пропозиції Комісії щодо відносин між центральними та місцевими органами влади України.



Відносини між центральними та місцевими органами влади

Спроби реформування взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади та створення реального місцевого самоврядування в Україні до цього були невдалими. Турбуюче співіснування радянських традицій адміністрування з демократичними принципами управління, а також брак послідовності й рішучості ускладнили ці відносини. Особливо проблематичними є розподіл повноважень і функцій між центральним та місцевими органами влади, питання їх фінансового забезпечення. Конституція України 1996 року суттєво ситуацію не змінила, а в деяких питаннях, фактично, навіть спричинила зростання невизначеності.

Конституція не змогла дати остаточної відповіді на низку фундаментальних питань. Що таке місцева влада? Це місцеве самоврядування або лише децентралізація національного уряду? Чи є вона органом, сформованим членами територіальної громади, або органом, що виконує делеговані державні функції? Що таке територіальна громада? Це форма організації влади чи форма самоорганізації населення для вирішення проблем конкретної території?

Нещодавно ухвалений Бюджетний кодекс вирішив деякі питання фінансування, але Кодекс сам по собі не може вирішити комплекс проблем, які стосуються суті місцевої влади в Україні та її' відносин із центральними державними органами влади.

Через накопичені проблеми держава не в змозі задіяти потенціал місцевих органів влади для надання населенню якісних послуг. Місцеві органи влади не можуть формувати стратегії розвитку, оскільки надто багато залежить від мінливих рішень центрального уряду. В результаті місцеві органи влади використовують свої ресурси неефективно та надають недостатньо якісні послуги з освіти, охорони здоров'я та в комунальній сфері. Ці недоліки викликають невдоволення населення як центральними, так і місцевими органами влади.

Одна з головних проблем місцевого самоврядування полягає у тому, що у країні існує понад 12 000 суб'єктів місцевого самоврядування, більшість із яких не здатні керувати власними справами, особливо фінансовими зобов'язаннями. Більш функціональною одиницею місцевого самоврядування виглядають 490 районів країни, проте районні органи місцевого самоврядування не мають виконавчих органів. Крім того, районні державні адміністрації не несуть жодної відповідальності перед виборцями, оскільки належать до системи виконавчої влади.



Пропозиції по реформуванню відносин між органами влади

Реформа відносин між центральними, регіональними та місцевими органами влади повинна базуватися на п'яти принципах, які підкріплюють п'ять наших головних рекомендацій у цій сфері.



  1. Чітко розмежувати функції та повноваження трьох рівнів державного управління.

Для чіткого визначення відповідальності між центральними, регіональними та місцевими органами влади необхідно розмежувати їх повноваження та функції.

Найбільш чітко це розмежування визначено у Бюджетному кодексі, який відокремлює джерела фінансування та встановлює правила трансфертів. Бюджетний кодекс зберіг норми та логіку Конституції, Закону „Про місцеве самоврядування в Україні" та іншого законодавства того часу. Однак Бюджетний кодекс регулює лише фінансові питання, не торкаючись питань власності, державної влади та механізмів надання суспільних послуг. Фактично Кодекс розмежував видатки по рівнях бюджету, але не функції та повноваження органів влади на цих рівнях. Це необхідно зробити у Законі „Про місцеве самоврядування в Україні" або у Конституції.



  1. Укрупнити територіальні громади.

Перш ніж розпочати реформу відносин між органами влади, необхідно чітко визначити суб'єкти управління. Нині в Україні існує завелика кількість місцевих одиниць управління. Кількість областей здається такою, що відповідає розміру України, і ми не вважаємо за потрібне переглядати кількість існуючих областей. Водночас, кількість органів місцевого самоврядування є надто великою. Необхідне об'єднання сіл та селищ. Це потребує поглибленого вивчення.

  1. Децентралізувати повноваження.

Надлишкова централізація негативно впливає на кількість, якість та механізми розподілу публічних послуг. Області повинні одержати ширші повноваження від центральних органів влади. Державні адміністрації обласного рівня мають бути збережені й надалі, але виключно як представники центрального уряду в регіоні для нагляду за дотриманням законодавства та загальнодержавних інтересів.

Багато функцій уряду можуть бути передані на нижчий рівень, тобто місцевим органам влади. Наприклад, школи, земля, нерухомість, житловий комплекс, місцева інфраструктура та цільова соціальна допомога для бідних є типовими завданнями місцевих органів влади, в той час як оборона та правоохоронна діяльність(крім місцевої міліції) є типовими функціями центральних органів влади. Охорона здоров'я часто покладається на регіональні органи влади, але за базові медичні послуги повинні відповідати місцеві органи влади. Інші функції за належністю необхідно розмежувати між усіма трьома рівнями, в особливості будівництво об'єктів інфраструктури. Ця функція, як правило, поділяється на проекти місцевого, регіонального та національного значення. При цьому центральні органи влади мають встановлювати державні стандарти на послуги, надання яких делегується на рівень місцевих органів влади. Звісно, центральному уряду набагато легше контролювати якість публічних послуг, якщо він сам їх не надає. У випадках, коли виділені ресурси не забезпечують додержання стандартів, держава повинна виділити додаткові ресурси або зменшити обсяг послуг.



  1. Забезпечити достатнє фінансування.

Фінансування залишається ключовою проблемою. Бюджетний кодекс розмежовує надходження та видатки між різними рівнями бюджету. Він також запроваджує концепцію прозорого розрахунку трансфертів та визначає принципи бюджетних відносин між центральними та місцевими органами влади. Головною дилемою є те, що центральний уряд не забезпечує фінансування всіх завдань, виконання яких він вимагає від регіональних та місцевих органів влади. В той же час, він не дозволяє місцевим органам самостійно забезпечувати фінансування (принаймні не на законних підставах). Місцеві податки та збори приблизно становлять лише 3% місцевих бюджетів. В результаті місцеві органи влади стають все більш залежними від трансфертів центрального уряду, частка яких у доходах місцевих бюджетів постійно збільшується. Природнім наслідком є те, що регіональні органи влади набагато більше зацікавлені у служінні центральному уряду, ніж громадянам свого регіону.

Цю проблему слід вирішити двома шляхами. По-перше, треба збільшити частку податків, якими будуть розпоряджатися регіональні та місцеві органи влади: прийнятна частка становить 30% всіх податкових надходжень. Найбільш очевидними місцевими податками є податки на землю та нерухомість, так само як податки, сплачені малими підприємствами. Податок на доходи фізичних осіб явно потребує більшої децентралізації, оскільки цей податок має тенденцію до більш рівномірного розподілу по країні, ніж податки з юридичних осіб, і вони можуть ділитися між усіма трьома рівнями управління залежно від потреби. I навпаки, податок на додану вартість, акцизні збори, імпортні та експортні мита та соціальні податки повинні надходити центральному уряду, щоб запобігти викривленням.

По-друге, існуюча система міжбюджетних трансфертів потребує реформування. Такий перерозподіл, який переміщує кошти від центру до бідніших регіонів та місцевостей, є політикою, яку проводить більшість країн світу. Однак, щоб досягти цього, система перерозподілу повинна відповідати декільком вимогам. Трансферти повинні базуватися на об'єктивних критеріях, які відображають більшу соціальну необхідність та обмежену базу оподаткування, а не залежати від лобістських можливостей. їх обсяг не повинен зменшуватися, якщо регіон або місцевість зможуть зібрати більше податків або скоротити видатки. Якщо місцевому органу влади вдалося заощадити ресурси, він повинен мати право зберегти надлишок для майбутніх потреб.

Делегування повноважень регіональним або місцевим органам влади не означає, що центральний уряд відмовляється від своєї відповідальності. У будь-якій країні центральний уряд регулює багато видів діяльності регіональних та місцевих органів влади через законодавство. Дійсно, центральному уряду часто набагато легше контролювати виконання державних функцій, якщо їх виконують органи влади нижчого рівня. Гарним прикладом є освіта, якість якої контролюється стандартизованими перевірками з центру.

Що ж стосується фінансів, то Міністерство фінансів України та Рахункова палата України несуть пряму відповідальність за контроль над ефективним та раціональним використанням державних коштів. Будь-який контроль повинен бути регламентованим та прозорим для того, щоб захистити місцеві органи влади від свавільного адміністративного тиску. Центральний уряд повинен впливати на місцеві органи за допомогою закону, a місцеві органи влади повинні звертатися до закону для захисту своїх прав, якщо центральний уряд вдається до тиску, не передбаченого законодавством. У теперішніх умовах, ми не підтримуємо концепцію укладення угод між центральним урядом та місцевими органами влади. Ми вважаємо, що ці відносини повинні регулюватися не угодами, а законодавством. Суперечки між центральними та місцевими органами влади повинні вирішуватися адміністративними судами, які, на жаль, досі не сформовані. Дуже важливо оперативно запровадити систему фінансового моніторингу та нагляду, а також механізм врегулювання суперечок між центральними та місцевими органами влади.


  1. Посилити демократичний контроль за кожним рівнем влади.

Контроль із центру не може бути головним засобом контролю місцевих органів влади. На кожному рівні управління обидві головні посадові особи (губернатори або мери) та місцеві ради повинні демократично обиратися.

Багато з цих рекомендацій відрізняються від норм, встановлених у Конституції, але вони необхідні для ефективного функціонування держави. Для цього, можливо, необхідно буде внести зміни до Конституції.

* * *
РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ТА АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА – ВИТЯГ З ПРОГРАМИ КМУ
„НАЗУСТРІЧ ЛЮДЯМ”

Програма діяльності Кабінету Міністрів “Назустріч людям"

(Програму затверджено Постановою КМ N115 від 04.02.2005 )

( Програму схвалено Постановою ВР N 2426-IV від 04.02.2005 )



Регіональна політика

Державна регіональна політика базуватиметься на здійсненні перерозподілу ресурсів для підтримки депресивних територій та розв’язання проблем, які за своїми масштабами є загальнодержавними (вугільні шахти, зони забруднення тощо). Уряд гарантуватиме стандарт якості життя, визначений для кожного громадянина, незалежно від місця його проживання. Необхідна для цього державна підтримка буде надаватися на основі чітких критеріїв визначення територій, які потребують підтримки.

Уряд ставить своїм завданням надання місцевим органам влади адекватних інструментів впливу на регіональний розвиток. З цією метою передбачається:

узгодження стратегічних цілей і пріоритетів розвитку держави та регіонів, забезпечення стабільності та прогнозованості відносин між центральними і місцевими органами виконавчої влади щодо розвитку територій;

здійснення державних інвестицій у поліпшення транспортної та телекомунікаційної інфраструктури;

реалізація великих проектів приватного інвестування, що потребують підтримки Уряду, та спрямування кредитів міжнародних фінансових організацій;

забезпечення мобільності робочої сили шляхом реформування професійної освіти та системи підвищення кваліфікації працівників, запровадження новітніх технологій муніципального менеджменту, вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

децентралізація та розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щодо надання публічних послуг, розширення прав і посилення відповідальності цих органів за розв’язання соціально-економічних проблем розвитку регіонів, запровадження прозорого механізму контролю, у тому числі громадського, на кожному рівні управління;

чітке розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами влади стосовно питань бюджету, власності, державної влади та механізму надання суспільних послуг;

створення правових, економічних та організаційних умов для ефективної реалізації завдань і функцій місцевого самоврядування;

врегулювання основних засад та визначення порядку здійснення права комунальної власності, управління об’єктами права комунальної власності, у тому числі територіальних громад;

реформування міжбюджетних відносин.



Адміністративна реформа

Основною метою адміністративної реформи є створення системи державного управління, яка б відповідала стандартам демократичної правової держави, потребам та запитам кожного громадянина.

Трансформацію системи органів влади буде здійснено шляхом переходу від безпосереднього галузевого та функціонального управління до вироблення і реалізації державної політики у відповідних сферах. Уряд несе відповідальність за реалізацію прав і свобод громадян та залучення широкої громадськості до формування урядової політики і створення системи громадського контролю за діяльністю центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Необхідно здійснити такі кроки:

зробити Уряд політичним органом. Уряд зобов’язаний нести політичну відповідальність за вироблення і реалізацію політики, підвищити роль міністрів у реалізації відповідних напрямів політики;

впровадити функціональний принцип формування структури Уряду та його апарату. Для цього усі напрями діяльності Уряду мають бути розподілені між членами Кабінету Міністрів;

перетворити урядові комітети в реальні робочі органи Кабінету Міністрів та інструмент координації діяльності і взаємодії центральних органів виконавчої влади, узгодження проектів рішень;

зосередити роботу Уряду на стратегічних питаннях, делегувати урядовим органам та місцевим державним адміністраціям вирішення питань щоденного адміністрування;

провести функціональне обстеження діяльності існуючих органів виконавчої влади виходячи з того, що кожна зайва управлінська ланка шкідлива; оптимізувати на основі результатів такого аналізу структуру центральних органів виконавчої влади;

ліквідувати контролюючі органи, що дублюють роботу інших, усунути паралельний контроль дотримання певних норм законодавства;

зосередити функції з адміністрування податків та прирівняних до них платежів у єдиному органі виконавчої влади, зокрема ліквідувати податкову міліцію;

реформувати систему державної служби базуючись на принципах політичної нейтральності службовців, гарантії прав і обов’язків державних службовців, застосування прозорих умов прийняття їх на роботу та просування по службі залежно від моральних та ділових якостей працівників;

провести чітке розмежування повноважень між центральними та місцевими органами влади з одночасним делегуванням окремих повноважень центральних органів влади місцевим;

забезпечити прозорість у діяльності всіх органів державної влади. Усі рішення, зміст яких не стосується безпеки держави, нормативно-правові акти та суспільно значимі судові рішення, а також інформація про витрачання державних коштів повинні бути доступні всім громадянам, у тому числі через Інтернет;

започаткувати практику публічного діалогу членів Уряду з громадськістю з питань реалізації державної політики у відповідній сфері.

* * *


ГЛАВА 9

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ТА МІСЦЕВЕ

САМОВРЯДУВАННЯ

ЄВРОПЕЙСЬКА ХАРТІЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Страсбург, 15 жовтня 1985 року

( Хартію ратифіковано Законом N 452/97-ВР від 15.07.97 )

ПРЕАМБУЛА

Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Хартію,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням,

вважаючи, що одним з методів досягнення цієї мети є укладання угод в адміністративній галузі,

враховуючи, що органи місцевого самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму,

враховуючи, що право громадян на участь в управлінні державними справами є одним з демократичних принципів, які поділяються всіма державами — членами Ради Європи,

переконані в тому, що це право найбільш безпосередньо може здійснюватися саме на місцевому рівні,

переконані в тому, що існування органів місцевого самоврядування, наділених реальними функціями, може забезпечити ефективне і близьке до громадянина управління,

усвідомлюючи, що охорона і посилення місцевого самоврядування в різних країнах Європи є важливим внеском у розбудову Європи на принципах демократії і децентралізації влади,

стверджуючи, що з цього випливає необхідність існування органів місцевого самоврядування, які мають створені на демократичній основі директивні органи і широку автономію щодо своїх функцій, шляхи і засоби здійснення цих функцій, а також ресурси, необхідні для їх виконання,

погодились про таке:



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет