Книга депутата місцевої ради Ідіть до людей


VI. Перехідні й прикінцеві положення



бет11/25
Дата23.07.2016
өлшемі8.3 Mb.
#216534
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25

VI. Перехідні й прикінцеві положення

41. Дане положення набуває чинності через місяць після його офіційного оприлюднення.

42. Виконкому ради до дати набуття чинності положення виготовити Книгу реєстрації місцевих ініціатив, зборів та громадських слухань міської ради відповідно до цього положення.

43. Рішення Зборів, проведених до введення в дію цього положення, чинні, якщо не суперечать чинному законодавству та цьому положенню.



Міський голова (підпис) / П.І.Б. /

* * *


ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ

Органи самоорганізації населення - представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених Законом України „Про органи самоорганізації населення” від 11 липня 2001 року.

Згідно закону сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати сільські, селищні, будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети громадського самоврядування у мікрорайонах міста - органи самоорганізації населення - і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Ради та їх виконавчі комітети здійснюють керівництво такими органами, проводять з їх головами та секретарями наради і семінари, сприяють встановленню тісних зв'язків комітетів з постійними комісіями, депутатами рад, суб'єктами господарювання, іншими громадськими об'єднаннями, що розміщені на території органів самоорганізації населення.

Для виконання своєї діяльності, орган самоорганізації населення обирає керівника, заступників керівника, секретаря, може залучати до роботи штатних працівників, узгоджуючи штат на зборах жителів за місцем проживання. Засідання селищного, сільського, вуличного, квартального, будинкового комітету є відкритими, а всі питання вирішуються простою більшістю голосів і протоколюються або заносяться у щоденник комітету.

Рішення органів самоорганізації населення носять характер рекомендацій. Органи самоорганізації населення несуть встановлену законодавством відповідальність за законність та наслідки своїх рішень і дій. Відповідна рада може скасовувати рішення селищного, сільського, вуличного, будинкового та інш. комітету, якщо воно суперечить законодавству або рішенням органів місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування.

ПОЛОЖЕННЯ "ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ (ОСН) ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ"

Деякі думки та практичні поради

Принциповою відміною органів самоорганізації населення від "стандар­тних" громадських організацій є те, що останні формуються навколо спіль­них інтересів своїх членів, при відсутності спільності інтересів громадянин не стає членом громадської організації і існує від неї повністю незалежно, в той час як органи самоорганізації населення об'єднують громадян за терито­ріальним принципом, представляють всіх громадян певної території і "членство" громадян у цих органах є фактично автоматичним.

Водночас в мікрорайонах (кварталах) міста існують групи громадян, об'єд­нані специфічними спільними інтересами, причому ці інтереси мають безпо­середнє відношення до органів місцевого самоврядування - власники автомо­білів, які хочуть побудувати кооперативний гараж; мешканці кварталу, які хочуть винести тимчасові гаражі зі свого кварталу, оскільки ті погіршують еко­логію кварталу; ті, хто хоче, щоб на місці пустиря було побудовано дитячий майданчик і ті, хто хоче мати на цьому самому місці дискотеку... Кожна з таких груп може заявляти, що вона представляє інтереси всього населення, і намага­тись скористатись статусом органу самоорганізації населення. Це може приз­вести до конкуренції таких груп, а тому Конституція України обмежує їхні пра­ва обов'язковим дозволом на реєстрацію, що надається місцевою радою.

Таким чином, рада керує процесом створення і, до певної міри, діяльніс­тю органів самоорганізації населення.

***


Першим кроком, у процесі створення системи органів самоорганізації населення в громаді, має бути розробка "карти" територій, на які буде по­ширюватись діяльність цих органів.

Є два критерії, які змагаються між собою при цьому. По-перше, кількість органів самоорганізації населення має бути невеликою - 15-25 для того, щоб рада чи виконком мали можливість працювати з кожним з цих органів інди­відуально. По-друге, розміри територій, на які поширюється дія органів са­моорганізації та населення цих територій, повинні бути відносно невелики­ми, щоб забезпечити простий доступ будь-якого громадянина до нього.

При створенні карти варто брати до уваги мікрорайони (квартали), що склались історично. Бажано, щоб території, на які розповсюджується дія органів самоорганізації населення були однорідними, тобто мешканці мали якомо­га більше спільних інтересів. По можливості, не варто об'єднувати жителів ба­гатоквартирних будинків, з централізованими системами комунальних послуг, з мешканцями одноповерхової приватної забудови. Рівність кількості населен­ня чи площі контрольованої органами самоорганізації є бажаною, проте, ско­ріш за все, не принциповою. В дев'яності роки в Ленінградському районі Киє­ва існував мікрорайон, який обслуговувався одним ЖЕКом, з населенням більше 40 000 осіб та історично відокремлене селище де мешкало 800 осіб.

Бажано сумістити межі території органу самоорганізації населення з ме­жами ЖЕКу - як правило величезна кількість скарг, пропозицій громадян відносяться до діяльності цих організацій. Варто, щоб до території органу самоорганізації входило ціле число виборчих округів до відповідної ради, - у органу самоорганізації, як правило, виникає достатня кількість запитань чи доручень до депутата. Крім того, у ефективно працюючого органу самоорга­нізації складаються продуктивні та регулярні відносини з депутатами аж до включення депутатів до складу комітету органу самоорганізації населення.

Отже, для села, невеликого селища придатними будуть такі форми само­організації населення, як вуличні, квартальні комітети; для більшого насе­леного пункту - комітети мікрорайонів.

В деяких випадках можна передбачити більш складні системи: комітети мікрорайонів у великому місті плюс вуличні, квартальні чи домові комітети, структурно підпорядковані комітету мікрорайону. Подібна ж ситуація може виникнути і у територіальній громаді, створеній об'єднанням кількох сіл -сільські комітети самоорганізації населення з їх поділом на вуличні, квар­тальні комітети. В таких випадках треба дуже ретельно прописати ієрархіч­ний розподіл обов'язків та відповідальностей між елементами структури са­моорганізації населення.

"Карту" поділу населеного пункту на території органів самоорганізації населення варто закріпити рішенням відповідної ради. Рада повинна поін­формувати населення, що користуючись своїм конституційним правом, во­на не буде давати дозволу на утворення інших структур самоорганізації.

***


Наступний крок - проведення зборів (конференцій), на яких буде сфор­мована ініціативна група.

Хоча, закон і дає можливість створення органів самоорганізації за ініціа­тивою громадян, позиція органу місцевого самоврядування (ОМС) у цьому питанні має бути достатньо активною. Пов'язане це з тим, що:

• Населення, як правило, у більшості своїй не ознайомлене з законодав­ством про органи самоорганізації населення (ОСН), не знає про принципи та цілі їх діяльності.

• Населення та ініціатори ОСН можуть не знати концепції діяльності цих органів, виробленої місцевою радою.

• Серед населення одна з груп інтересів, про які йшлося вище, може ви­явитись найактивнішою і "захопити владу" в мікрорайоні.

Тому, ОМС повинен повести активну роз'яснювальну роботу, виявити місцевих лідерів, провести з ними навчання, контролювати їхні кроки на предмет однозначного виконання вимог законодавства (в умовах конку­ренції зацікавлених груп порушення передбаченої законом процедури створення може бути приводом до судової відміни реєстрації створеного ОСН).

Закон України "Про органи самоорганізації населення" передбачає два типи зборів з утворення ОСН - загальні збори територіальної спільноти або конференція представників. Очевидно, що загальні збори можливі тільки у випадку створення ОСН на невеликій території з невеликою кількістю меш­канців, оскільки брати участь у таких зборах має щонайменше половина на­селення, до того ж з паспортами при собі.

Водночас закон не передбачає процедури проведення зборів по висунен­ню представників (делегатів) на конференцію.

Отже, логічним буде, якщо місцева рада розробить положення про про­ведення зборів громадян по висуненню делегатів на конференцію по ство­ренню органу самоорганізації населення. Без такого документа висунення кандидатів не є легітимним.

Кількість делегатів конференції не повинна бути занадто великою, бо в тако­му випадку сама конференція може стати малокерованою. Водночас ця кіль­кість не повинна бути замалою. Оптимальна кількість - десь в районі 50. Перед проведенням зборів територія майбутнього ОСН розбивається на відповідну кількість одиниць (будинків, вулиць), які будуть обирати делегатів на конферен­цію. Кожен делегат має представляти приблизно однакову кількість мешканців.

Принципи проведення зборів:

• Всі мешканці повинні бути попереджені про майбутні збори заздале­гідь - листами, листівками у поштові скриньки, об'явами на під'їздах, дош­ках оголошень, в місцях, де збираються громадяни - магазини, зупинки гро­мадського транспорту.

• В оголошеннях повинні бути зазначені: час та місце проведення збо­рів, коротка інформація про мету зборів та цілі створення ОСН.

• На зборах громадянам повинна бути надана детальна інформація про ОСН та про кількість делегатів, яких треба обрати.

• Брати участь у зборах мають право лише мешканці зазначеної території.

• На зборах ведеться протокол у якому зазначається: територія, охопле­на зборами, загальна кількість населення на території, кількість присутніх на зборах, результати голосування.

• В протоколі також зазначається, що делегати обираються, фактично, на дві конференції - по формуванню ініціативної групи та по створенню ОСН (можна, звичайно проводити ці конференції і окремо, кожен раз вибираючи де­легатів, проте навряд чи варто витрачати зайве стільки сил).

• Обраними делегатами вважаються ті, хто набрав найбільшу кількість го­лосів (якщо висунуто кандидатами в делегати більше осіб, ніж треба обрати делегатів), але не менше половини голосів від присутніх на зборах.

***

Після висунення делегатів проводиться перша конференція у відповід­ності до статті 8 Закону України "Про органи самоорганізації населення": Стаття 8. Порядок ініціювання створення органу самоорганізації населення



1. З ініціативою про створення органу самоорганізації населення до сіль­ської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради можуть звернутися збори (конференція) жителів за місцем проживання за умови, як­що в них брало участь (було представлено) не менше половини жителів відпо­відної території, які мають право голосу.

На зборах (конференції) жителів за місцем проживання обирається та­кож ініціативна група, члени якої будуть представляти інтереси жителів -учасників зборів (конференції) у відповідній місцевій раді.

2. Рішення зборів (конференції) приймається більшістю голосів їх учасників.

3. Ініціативна група подає до сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради заяву про створення органу самоорганізації населен­ня, протокол зборів (конференції) жителів за місцем проживання про ініцію­вання створення органу самоорганізації населення із зазначенням основних напрямів діяльності створюваного органу самоорганізації населення, а також список учасників зборів (конференції) жителів за місцем проживання із зазна­ченням прізвища, імені, по батькові, року народження, серії і номера паспорта та домашньої адреси кожного учасника зборів (конференції) жителів.

Важливим моментом цієї конференції є обрання ініціативної групи по ство­ренню ОСН. Вважаючи на факт надзвичайно ускладненої процедури обрання органу самоорганізації населення на другій конференції, ініціативна група має формуватись як ядро майбутнього ОСН. Ініціативна група може обиратись за спрощеною процедурою - шляхом відкритого голосування. По можливості тре­ба уникати голосування списком, оскільки таке голосування може потім вик­ликати сумнів, щодо об'єктивності формування ініціативної групи.

Кількість членів ініціативної групи має приблизно відповідати кількості членів майбутнього ОСМ, це, орієнтовно, від 10 до 20 осіб.

Під час першої конференції варто розглянути проект положення про ОСН, перерва між першою та другою конференцією може бути використана для внесення уточнень у проект.

***

Після надання радою дозволу на створення органу самоорганізації насе­лення проводиться друга конференція (збори мешканців). Порядок прове­дення цієї конференції (зборів) регулюється статтею 10 Закону:



Стаття 10. Порядок обрання органу самоорганізації населення

1. Орган самоорганізації населення обирається зборами (конференцією) жи­телів за місцем проживання на основі загального, рівного виборчого права шля­хом таємного голосування жителів, які на законних підставах проживають на відповідній території. Право голосу на виборах мають жителі, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу жителі, яких визнано судом недієздатними. Загальний склад органу самоорганізації населен­ня визначається зборами (конференцією) жителів за місцем проживання.

2. Організація проведення зборів (конференції) жителів за місцем прожи­вання, як правило, покладається на виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради.

3. Орган самоорганізації населення обирається у складі керівника, заступ­ника (заступників) керівника, секретаря, інших членів. Обраними до складу органу самоорганізації населення вважаються особи, які одержали більше по­ловини голосів учасників зборів (конференції) жителів за місцем проживання.

4. Члени органу самоорганізації населення можуть бути достроково від­кликані за рішенням зборів (конференції) жителів за місцем проживання, що утворили даний орган.

5. Переобрання органу самоорганізації населення, відкликання, обрання окремих його членів замість вибулих чи зміна кількісного складу органу само­організації населення здійснюється зборами (конференцією) жителів за міс­цем проживання в порядку, встановленому цією статтею.

Певні проблеми можуть виникнути за рахунок взаємодії частини 3 цієї статті, за якою обраними "вважаються особи, які одержали більше полови­ни голосів" та частини 1: "загальний склад ... визначається зборами (конфе­ренцією)". Пущене на самоплив висування кандидатів з наступним таєм­ним голосуванням може призвести до того, що кількість обраних буде значно перевищувати кількість, визначену конференцією. Тому, за допомо­гою ініціативної групи варто домовитись, що кількість висунутих кандидатів відповідатиме загальній кількості вакансій у ОСН.

Очевидно, не буде великим порушенням частини 3 статті 10, якщо кон­ференція обере загальний склад ОСН і доручить йому вибрати з своїх членів голову, заступника та секретаря. У випадку прямого їх обрання конференці­єю, припинення будь-ким з них своїх повноважень потребуватиме чергової складної процедури скликання конференції.

Іншим важливим моментом порядку денного конференції є затверджен­ня положення про органи самоорганізації населення. Оскільки, це положення є одним з основних документів потрібних для реєстрації ОСН, його проект до винесення на затвердження варто узгодити з юристами - зазвичай юридичними службами місцевого виконкому.



СТРУКТУРА ОРГАНУ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ

Як вже зазначалось, ОСН очолюється головою, до складу органу відно­ситься секретар та заступник голови. Детальний розподіл обов'язків між ци­ми особами залежить від конкретних умов, зокрема від рішення ради про фінансування роботи голови та секретаря на постійній основі (тоді суттєва частина функцій заступника переходить до секретаря).

Ефективною формою роботи ОСН є робота в комісіях. Кількість комісій та напрямки їхньої роботи залежать від спектру функцій, яким наділяється ОСН. Відповідно до статті 14 Закону, щодо власних повноважень, які мо­жуть надаватись ОСН, варто створити комісії з питань:

• благоустрою,

• комунального господарства,

• культури та спорту,

• соціального захисту,

• громадського порядку.

В залежності від інших повноважень, які можуть надаватись ОСН як де­леговані, можуть бути створені і інші комісії.

Оскільки, закон не вимагає однозначно, щоб комісії складались виключ­но з осіб, обраних до ОСН, ефективність роботи комісій і авторитет ОСН значно зростуть, якщо до складу комісій будуть залучатись і інші громадяни, які проживають на відповідній території. Це - і резерв, який може бути ви­користаний при переобранні ОСН, і школа місцевих лідерів, з яких можуть вирости депутати міської ради.

Строк повноважень ОСН має бути чітко визначений у положенні. Як правило, цей строк співпадає з терміном повноважень ради. Обрання ново­го складу ОСН проходить на зборах (конференції) у тому ж порядку, що й перше обрання. Зручно, якщо обрання нового складу ОСН проходитиме з певним "відставанням" від виборів до місцевої ради з тим, щоб на форму­вання нового складу вплинув новий склад депутатського корпусу, можливо перегляд функцій, делегованих ОСН новим складом ради тощо.

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСН

Відповідно до Закону України "Про органи самоорганізації населення", у разі легалізації ОСН шляхом його реєстрації він набуває статусу юридич­ної особи (стаття 13, частина 1).

Водночас, Цивільний кодекс визначає поняття юридичної особи в статті 23 таким чином:

"Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді."

Місцева рада, як правило, передає в оперативне управління ОСН примі­щення для роботи, меблі, офісне обладнання, телефонну лінію, інше майно, необхідне для роботи. Майно, інші матеріальні цінності можуть передава­тись ОСН у вигляді пожертв для надання матеріальної допомоги, проведен­ня певних заходів тощо.

Окремим і досить складним питанням є питання фінансового забезпе­чення. Очевидним рішенням є відкриття банківського рахунку ОСН. Проте, у цьому випадку виникає питання ведення бухгалтерського обліку, фінансо­вого контролю за діяльністю ОСН. Можливе виникнення ряду питань, ос­кільки ОСН не є громадською організацією, бухгалтерський облік, податко­ва звітність не є звичними, ані для самих ОСН, ані для податкових органів.

Можливе достатньо самостійне існування ОСН без відкриття власного банківського рахунку, коли орган місцевого самоврядування відкриває для ОСН субрахунки і їх обслуговує. Для зняття грошей з такого рахунку повин­на бути письмова заявка керівника ОСН.



ДВОРІВНЕВА СХЕМА ОРГАНІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ
НАСЕЛЕННЯ

Як вже згадувалось, може виникнути необхідність створення дворівневої схеми самоорганізації населення - комітети мікрорайонів (чи органи само­організації населення в селах) та вуличні комітети (в зонах одноповерхової забудови) чи будинкові комітети (в зонах багатоповерхової забудови).

При створенні такої системи слід приділити особливу увагу тому, щоб по­вноваження різних рівнів не перетинались. При розподілі повноважень слід користуватися принципом субсидіарності, тобто повноваження повинні закріплюватись за нижчим рівнем в тому разі, якщо вони можуть на цьому рівні виконуватись ефективно. Наприклад, таке повноваження як облік соціально незахищених громадян вуличними чи домовими комітетами не тільки може бути виконано, цей рівень самоорганізації виконає його набагато ефективніше, ніж комітет мікрорайону. Водночас така функція, як контроль за діяльністю житлово-експлуатаційної організації варто закріпити за комітетом мікрорайону. Звичайно, у здійсненні такого контролю комітет мікрорайону може використовувати інформацію, одержану від будинкових комітетів, про­те, лише комітет мікрорайону здатний всю цю інформацію узагальнити.

У взаємовідносинах органів самоорганізації різних рівнів ні в якому разі не повинно бути підпорядкування чи підзвітності. В той же час очевидно, що "вищий" рівень повинен взяти на себе функцію координації діяльності "нижчих" органів.



СТОСУНКИ ОСН З РАДОЮ

Переважна більшість депутатів ради працюють на громадських засадах, що означає, що їхні можливості зустрічей з виборцями, вивчення проблем свого округу досить обмежені, принаймні у часі. ОСН, який постійно "перебуває" у виборчому окрузі може значно допомогти депутату в його роботі. Приміщення ОСН, знайоме виборцям, стає природнім місцем для депутатського прийому.

ОСН можуть достатньо кваліфіковано виконувати частину контрольних функцій, які закріплені за радою.

Корисно, якщо депутати безпосередньо входять до складу ОСН, тоді їх зв'язок з населенням набуває нового виміру. ОСН тоді стає елементом робо­ти територіальних депутатських груп.

В першій половині дев'яностих років у Подільському районі міста Києва комітети самоорганізації мікрорайонів складались виключно з депутатів ра­йонної ради, обраних у цих мікрорайонах. Комітети створювали свої вико­навчі структури, причому керівники цих структур працювали на постійній основі, одержуючи зарплату з районного бюджету.

Практика показала, що коли керівник та секретар ОСН працюють на постійній основі, ці посади стають привабливими для деяких депутатів ради (або керівники ОСН балотуються в депутати ради). В цьому випадку забез­печується дійсно тісний зв'язок ради з населенням.

Варто передбачити в регламенті ради певний особливий статус для керів­ників ОСН, наприклад, право дорадчого голосу на сесіях ради, право поза­чергового прийому керівниками структурних підрозділів виконкому тощо.

СТОСУНКИ ОСН З ВИКОНКОМОМ ТА МІСЬКИМ, СЕЛИЩНИМ, СІЛЬСЬКИМ ГОЛОВОЮ

Органи самоорганізації населення можуть значно розвантажити вико­навчі органи місцевого самоврядування. До питань, які можуть розгляда­тись ОСН можна віднести, зокрема, такі:

• Прийом громадян з питань благоустрою, комунального обслуговуван­ня - ОСН можуть узагальнювати скарги та пропозиції громадян, доносити до громадян рішення, плани міської влади з різних питань тощо.

• Ведення обліку певних груп соціально незахищених громадян. Зокре­ма, одинокі хворі громадяни, що не можуть самі себе обслуговувати, стоять на обліку та обслуговувані патронажної служби. Проте, патронажна служба має певні чіткі параметри, за якими можна потрапити на обслуговування, а життя примхливіше за стандарти і існують певні випадки, якими могли б опі­куватись ОСН. Значних зусиль вимагають такі питання, як виділення городів у приміській зоні для городян і розподіл ділянок між бажаючими тощо.

• Контроль на місцях за виконанням певних програм, прийнятих радою чи виконкомом. Як приклад можна навести контроль конкретної діяльності міських служб щодо підготовки до зими.

• Організація населення для проведення певних спільних загальномісь­ких заходів - тиждень озеленення, місячник благоустрою, догляд за похо­ваннями часів війни тощо.

• Ефективне використання обмежених ресурсів. При проведенні, скажі­мо, місячників благоустрою можна виділяти в розпорядження органів само­організації певні суми, наприклад, пропорційно кількості населення, і дава­ти ОСН право самостійно визначати напрямки використання цих коштів, шукати підрядників, матеріали тощо. Люди, що постійно проживають у да­ному мікрорайоні, набагато краще визначать свої пріоритети ніж працівни­ки виконкому чи ЖЕКу.

• Участь у визначенні питань про надання матеріальної допомоги - міс­цеві мешканці набагато краще знають стан справ у заявника ніж працівники виконкомів чи навіть депутати місцевого виборчого округу.

• Контроль за дотриманням правил торгівлі, дозвіл на встановлення ма­лих архітектурних форм, торгівельних закладів, закладів громадського хар­чування тощо. Тут, правда, треба бути обережним, оскільки у ОСН, завжди надзвичайно обмежених у ресурсах, часто виникає бажання перейти до пев­ного "рекету" - давати свої схвальні відгуки про підприємців в обмін на пев­ні послуги для мікрорайону.

***


Дуже корисним є створення Ради мікрорайонів чи подібної організації, яка б збиралась регулярно, причому такі збори обов'язково повинні відвіду­ватись керівництвом ОМС. Така рада, взагалі, може бути радою при місько­му голові, в такому випадку зростає авторитет ОСН в очах мешканців - за­мість того, щоб записуватись на прийом до міського голови, можна донести свою справу до голови ОСН, який, у свою чергу, обов'язково донесе її суть до голови під час чергової зустрічі. Варто у складі виконкому призначити посадовця, до обов'язків якого буде віднесена підтримка постійних зв'язків з органами самоорганізації населення.

В регламенті роботи ради чи, навіть, у міському статуті можна зафіксувати обов'язковість вивчення Радою мікрорайонів проектів рішень міської ради чи виконкому, які зачіпають повноваження органів самоорганізації населення.

***

Далі наводиться типове положення про Раду мікрорайону. Основна мета цього типового положення - дати схему розробки положення для конкрет­ного органу самоорганізації населення. Очевидно, що не можна охопити всіх місцевих особливостей, починаючи з того, що в місті може бути вибра­на інша схема органів самоорганізації населення, а, скажімо, спектр повно­важень квартального чи будинкового комітету має бути (хоча б через мен­ший обсяг ресурсів) набагато менший.



ПОЛОЖЕННЯ ПРО КОМІТЕТ
МІКРОРАЙОНУ № 6 МІСТА N


І. Загальні положення

1. Комітет мікрорайону №6 є органом самоорганізації населення, що діє відповідно до Конституції і законів України, зокрема Закону України "Про органи самоорганізації населення", Закону України "Про місцеве самовря­дування в Україні"; актів Президента України, Кабінету Міністрів України; центральних та регіональних органів виконавчої влади; Статуту тери­торіальної громади міста 14; рішеннями Nської міської ради та виконкому Nської міської ради.

2. Повна назва органу самоорганізації населення - "Комітет мікрорайону № 6 міста 14".

3. Юридична адреса Комітету мікрорайону №6 (далі - Комітет мікрорай­ону) - 23023, місто 14, вул. Зелена, будинок 12.

4. Комітет мікрорайону є юридичною особою.

5. Комітет мікрорайону не несе відповідальності по зобов'язанням міської ради та її виконавчих органів, міська рада та її виконавчі органи не несуть відповідальності по зобов'язанням Комітету мікрорайону.



II. Територія, у межах якої діє Комітет мікрорайону

6. Територія, в межах якої діє Комітет мікрорайону, обмежується вули­цями: Київське шосе з пішохідною частиною, прилеглою до території; вул. Сталеварів з пішохідною частиною, прилеглою до території, бульваром Сла­ви з пішохідною частиною, прилеглою до території та центральною пішохідною зоною бульвару від вул. Сталеварів до вул. Синьої; вулиці Си­ньої з пішохідною частиною прилеглою до території; межа міста NN від вул. Синьої до Київського шосе.



III. Конференція представників населення мікрорайону

7. Вищим органом самоорганізації населення мікрорайону є конфе­ренція представників населення мікрорайону.

8. До виключної компетенції конференції відносяться:

8.1. Обрання, переобрання та відкликання членів Комітету мікрорайону;

8.2. Затвердження та зміна кількісного складу Комітету мікрорайону;

8.3. Затвердження положення про Комітет мікрорайону внесення змін до нього;

8.4. Заслуховування звіту про діяльність Комітету мікрорайону.

9. Конференція може приймати рішення з усіх питань, віднесених до компетенції Комітету мікрорайону.

10. Конференція скликається:

10.1. Рішенням Комітету мікрорайону;

10.2. Міським головою з власної ініціативи;

10.3. Міським головою за вимогою не менше як 10% мешканців мікро­району, які мають право голосу на виборах депутатів міської ради;

10.4. Рішенням міської ради.

11. Звітно-перевиборна конференція скликається не пізніше як через шість місяців після виборів депутатів міської ради.

12. Рішення конференції вважається прийнятим, якщо за нього проголо­сувало більше половини учасників, причому на конференції має бути при­сутніми не менше половини обраних представників.

13. Вибори, довибори, відкликання членів Комітету мікрорайону прово­дяться конференцією таємним голосуванням бюлетенями.



IV. Структура та функції Комітету мікрорайону

14. Всі питання віднесені до повноважень Комітету мікрорайону вирішу­ються на його засіданнях.

15. Засідання Комітету мікрорайону є правомочними, якщо в них бере участь не менше половини складу Комітету мікрорайону. Прийнятими вва­жаються рішення, за які проголосувало не менше половини спискового складу Комітету мікрорайону.

16. На першому після виборів (перевиборів) засіданні Комітету мікро­району обирається Голова Комітету мікрорайону, його заступник та секре­тар; формуються комісії Комітету мікрорайону, за поданням комісій затвер­джуються голови та секретарі комісій.

17. Повноваження Комітету мікрорайону:

17.1. Представляти разом з депутатами інтереси жителів мікрорайону у міській раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади;

17.2. Сприяти додержанню Конституції та законів України, реалізації актів Президента України та органів виконавчої влади, рішень міської ради та її виконавчих органів, розпоряджень міського голови, рішень, прийнятих місцевими референдумами;

17.3. Вносити у встановленому порядку пропозиції до проектів міських програм соціально-економічного і культурного розвитку та проекту міського бюджету;

17.4. Організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, проведення робіт з благоустрою, озеленення та утримання в належному стані садиб, дворів, вулиць, площ, парків, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інте­ресами тощо; з цією метою можуть створюватися тимчасові або постійні бри­гади, використовуватися інші форми залучення населення;

17.5. Організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони пам'яток історії та культури, ліквідації наслідків стихійного лиха, будівництві і ремонті шляхів, тротуарів, кому­нальних мереж, об'єктів загального користування із дотриманням встанов­леного законодавством порядку проведення таких робіт;

17.6. Здійснювати контроль за якістю надаваних громадянам, які про­живають у жилих будинках на території мікрорайону, житлово-комуналь­них послуг та за якістю проведених у зазначених жилих будинках ремонт­них робіт;

17.7. Надавати допомогу навчальним закладам, закладам та організаціям культури, фізичної культури і спорту у проведенні культурно-освітньої, спортивно-оздоровчої та виховної роботи серед населення, розвитку худож­ньої творчості, фізичної культури і спорту; сприяти збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам'яток історії та культу­ри, впровадженню в побут нових обрядів;

17.8. Організовувати допомогу громадянам похилого віку, інвалідам, сім'ям загиблих воїнів, партизанів та військовослужбовців, малозабезпече­ним та багатодітним сім'ям, а також самотнім громадянам, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, вносити пропозиції з цих пи­тань до органів місцевого самоврядування;

17.9. Надавати необхідну допомогу органам пожежного нагляду в здійсненні протипожежних заходів, організовувати вивчення населенням правил пожежної безпеки, брати участь у здійсненні громадського контро­лю за додержанням вимог пожежної безпеки;

17.10. Сприяти відповідно до законодавства правоохоронним органам у забезпеченні ними охорони громадського порядку;

17.11. Розглядати звернення громадян, вести прийом громадян;

17.12. Вести облік громадян за віком, місцем роботи чи навчання, які мешкають у межах території діяльності органу самоорганізації населення;

17.13. Сприяти депутатам відповідних місцевих рад в організації їх зустрічей з виборцями, прийому громадян і проведенні іншої роботи у ви­борчих округах;

17.14. Інформувати громадян про діяльність Комітету мікрорайону, ор­ганізовувати обговорення проектів його рішень з найважливіших питань.

17.15. Міська рада може доручати Комітету мікрорайону інші повнова­ження з передачею необхідних для виконання цих повноважень ресурсів.

18. Голова Комітету мікрорайону:

18.1. Скликає засідання Комітету мікрорайону та головує на них;

18.2. Формує порядок денний засідань, готує потрібні для проведення засідань матеріали;

18.3. Представляє Комітет мікрорайону у відносинах з міською радою, міським головою, виконавчими органами міської ради; мешканцями мікро­району; іншими фізичними та юридичними особами;

18.4. Веде прийом громадян;

18.5. Узагальнює скарги, звернення та пропозиції громадян, передає уза­гальнені дані на розгляд Комітету мікрорайону, міської ради, міського голо­ви , виконкому міської ради;

18.6. За результатами обговорень питань на засіданнях Комітету мікрорай­ону вносить пропозиції до міської ради, міськвиконкому, міського голови;

18.7. Несе матеріальну відповідальність за збереження майна Комітету мікрорайону;

19. Заступник Голови Комітету мікрорайону виконує обов'язки Голови Комітету мікрорайону за його дорученням на час його відсутності.

20. Секретар Комітету мікрорайону:

20.1. Веде протоколи засідань Комітету мікрорайону;

20.2. Веде реєстрацію письмових звернень до Комітету мікрорайону;

20.3. Зберігає архів Комітету мікрорайону;

20.4. Виконує інші доручення Комітету мікрорайону та його Голови.

21. У випадку відповідного рішення міської ради Голова та секретар Комітету мікрорайону виконують свої обов'язки на постійній основі, заробітна плата їм визначається міською радою та виплачується з міського бюджету.

V. Матеріальна та фінансова основа діяльності Комітету мікрорайону

22. Матеріальною основою діяльності Комітету мікрорайону є майно та приміщення, що передаються міською радою Комітету мікрорайону в опе­ративне управління без права відчуження.

23. Матеріальні цінності, що передаються Комітету мікрорайону фізич­ними та юридичними особами як добровільні пожертви мають бути викори­стані лише для здійснення статутних завдань Комітету мікрорайону. Пере­дача та списання цих цінностей оформляються актами, підписаними трьома членами Комітету мікрорайону. Акти передачі зберігаються в архіві Коміте­ту мікрорайону не менше трьох років.

24. Фінансові пожертви фізичних та юридичних осіб можуть бути при­значеними тільки на виконання статутних завдань Комітету мікрорайону, приймаються виключно у безготівковій формі на субрахунок Комітету мікрорайону визначеного міською радою рахунку в банку, що обслуговує міський бюджет.



VI. Припинення діяльності Комітету мікрорайону

25. Діяльність Комітету мікрорайону може бути припинена:

25.1. За рішенням суду, якщо ця діяльність порушує законодавство України;

25.2. За рішенням конференції представників населення мікрорайону, за таке рішення повинні проголосувати не менш як половина обраних пред­ставників;

25.3. Міською радою шляхом відкликання дозволу на створення органу самоорганізації населення.

26. В разі припинення діяльності Комітету мікрорайону майно Комітету мікрорайону переходить у власність міської ради, залишки коштів на субра­хунку Комітету мікрорайону переходять до міського бюджету.



РІШЕННЯ NСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Про створення системи органів

самоорганізації населення

31 Лютого 2002року

Базуючись на:

- частині шостій статті 140 Конституції України;

- статті 14, частині 8 статті 16, частині 20 та 47 статті 26, частині 6-7 статті 38, статті 80 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"

- Законі України "Про органи самоорганізації населення"

- висновках постійних комісій ради з питань зв'язків з населенням, з пи­тань управління комунальною власністю та з питань бюджету

Nська міська рада

ВИРІШИЛА

1. Встановити, що система органів самоорганізації населення буде буду­ватися на єдиній для всього міста формі - комітетах мікрорайонів.

2. Затвердити схему поділу міста на 18 мікрорайонів (Додаток 1).

3. Доручити виконавчому комітету ради розробити та реалізувати програ­му інформування населення про повноваження органів самоорганізації на­селення та порядок їх створення. Термін виконання - до 31 серпня 2002 року.

4. Виконавчому комітету ради до 31 серпня 2002 року розробити і переда­ти на розгляд ради:

4.1. Перелік приміщень, які можуть бути передані для розміщення в них комітетів мікрорайонів;

4.2. Перелік майна та обладнання, необхідного для нормальної роботи кожного з комітетів мікрорайонів;

5. Виконавчому комітету ради до 1 жовтня 2002 року зарезервувати по одній телефонній лінії для кожного з комітетів мікрорайонів.

6. Встановити і передбачити в бюджеті міста за статтею "Утримання ор­ганів управління", при необхідності запропонувавши раді внесення не­обхідних змін до бюджету, такі видатки:

6.1. Видатки на утримання приміщень комітетів мікрорайонів - орендна плата, комунальні послуги, телефонний зв'язок за виключенням міжмісько­го та міжнародного;

6.2. Видатки на заробітну плату головам та секретарям комітетів мікро­районів: головам - на рівні головних спеціалістів, секретарям - на рівні спеціалістів виконкому;

6.3. Витрати на матеріально-технічне забезпечення комітетів мікрорайонів.

7. Забезпечувати комітети мікрорайонів канцелярським приладдям та витратними матеріалами з фонду апарату виконкому.

8. По мірі реєстрації комітетів мікрорайонів виконавчому комітету ради відкривати субрахунки комітетів мікрорайонів в межах загального рахунку ради №________у________відділені банку для накопичення добровільних внесків фізичних та юридичних осіб та коштів, що призначаються для вико­нання доручених міською радою комітетам мікрорайонів завдань. Кошти з субрахунків витрачаються виключно за письмовим розпорядженням голови комітету відповідного мікрорайону.

9. Утворити в структурі апарату виконкому штатну одиницю головного спеціаліста з питань зв'язку з мікрорайонами з 1 березня 2002 року.

10. Встановити, що голови комітетів мікрорайонів, або особи, що їх заміщають, мають право позачергового прийому всіма посадовцями апарату виконавчого комітету.

11. Встановити, що голови комітетів мікрорайонів мають право дорадчо­го голосу на сесіях міської ради. Зобов'язати організаційний відділ виконав­чого комітету направляти головам комітетів мікрорайонів всі матеріали, підготовлені для розгляду наступних сесій ради в порядку та строки, перед­бачені щодо депутатів ради.

Голова Ради — підпис.

* * *

ПРАВО НА МІСЦЕВІ ІНІЦІАТИВИ

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Вер­ховної Ради (ВВР), 1997, N24, ст.170) "Стаття 9. Місцеві ініціативи:

1. Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

2. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом терито­ріальної громади.

3. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю чле­нів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

4. Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом міс­цевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади".

Наведена вище стаття 9 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" розвиває положення статті 140 Конституції України, яка декларує право територіальної громади здійснювати місцеве самоврядування як через обрані органи, так і безпосередньо. Важливість цієї статті полягає в тому, що вона дає право територіальній громаді ініціювати розгляд у місцевій раді будь-якого питання, що відноситься до її компетенції, яке є важливе для громади, але яке не виноситься на розгляд ради через небажання це зробити міським головою чи депутатами ради.

Законодавець, виписуючи норми цієї статті, передбачив лише декілька обов'язкових застережень: члени територіальної громади мають право без­посередньо в раді ініціювати розгляд питань, віднесених до відання місцево­го самоврядування; якщо місцеву ініціативу подано на розгляд ради відпо­відно до встановленого порядку, вона підлягає обов'язковому порядку за участю членів ініціативної групи, що готували ініціативу; порядок внесення ініціативи на розгляд ради визначається місцевим нормативним актом (рі­шенням ради або статутом місцевої територіальної громади).

Виходячи з такої волі законодавця, місцева рада, ухвалюючи місцевий нормативний акт, самостійно встановлює правила, що регулюють порядок

ініціювання, оформлення ініціативи та порядок участі членів ініціативної групи в розгляді ініціативи радою.

На жаль, в Україні в більшості міст нема реального регулювання права на реалізацію місцевої ініціативи, але це не означає, що в цих містах жодного разу не виникала потреба у реалізації такого права.

На наше переконання, відсутність правового регулювання реалізації міс­цевої ініціативи можна тлумачити як небажання депутатів місцевої ради да­ти можливість мешканцям територіальної громади бути почутими, незважа­ючи на позицію міського голови чи більшості депутатів з цього питання.

Потреба в здійсненні кроків місцевої ініціативи може виникнути у ви­падку певного "протистояння" між радою та частиною територіальної гро­мади. При цьому вимоги ініціаторів місцевої ініціативи можуть бути необ­грунтованими, переслідувати вузькогрупові інтереси тощо, але можуть бути дійсно справедливі й важливі для всієї громади.

Наведене нижче положення має стати корисним при підготовці місцевих нормативних актів щодо реалізації права територіальної громади на місцеву ініціативу.

Метою даного положення є:

• Забезпечення нормативного регулювання всіх етапів процесу реаліза­ції права місцевої ініціативи в інтересах як реалізації самого права ініціати­ви, так і недопущення використання цього права на шкоду громади,

• Визначення дійових осіб процесу,

• Встановлення послідовної процедури,

• Захист дійових осіб від диктату одна одної через певні процедурні ус­кладнення та розтягнутість процесу в часі.

Аби досягти цієї мети, положення передбачає багатостадійний процес.

На першому етапі доцільність пропозицій ініціативної групи може бути визнано радою у повному обсязі або частково, що, врешті, ліквідує необхід­ність продовження процесу. Крім того на цьому етапі провадяться інтенсив­ні переговори та консультації, під час яких ініціатори процесу можуть дійти висновку про неможливість або недоцільність здійснення своїх ідей і відмо­витися від продовження процесу.

На другому етапі-етапі збирання підписів-рада має змогу визначити сту­пінь громадської підтримки запропонованих ініціатив, а відтак і перегляну­ти власний підхід.

Третій етап, який, власне, вже виходить за межі місцевої ініціативи-місцевий референдум, проте ще до початку місцевого референдуму сторо­ни можуть скласти достатньо чітку уяву про його можливі результати (що, скорші за все, вплине на результати голосування на спеціальній сесії), а громада підійде до референдуму із чітко сформованими уявленнями про його суть та цілі.

На всіх етапах сторони мають можливість через засоби масової інформа­ції, зустрічі з громадянами, в інший спосіб висловити свої міркування щодо проблем, що їх порушує місцева ініціатива.

Зрозуміло, що місцеві ініціативи можуть стати "зброєю" опозиції проти політичних сил, що прийшли до влади в даній громаді в результаті виборів. Демократичні суспільства не передбачають можливостей заборони опози­ції використовувати всі законні засоби і механізми для відстоювання своїх інтересів, проте ми в положенні пропонуємо обмежити навалу ініціатив з боку опозиції, переносячи, принаймні, фінансову відповідальність за ініці­ативи на ініціаторів.



Положення є типовим, тобто лише основою для підготовки положення конкретними радами. Так, у невеликих громадах-сільрадах із населенням у кількасот мешканців-передбачена діючим законодавством кількість грома­дян, що можуть ініціювати місцевий референдум, складає десяту частку виборців; кількість підписів, необхідних для проведення спеціальної сесії (2,5 % виборців), може складати десять-двадцять. У таких громадах меха­нізми місцевих ініціатив можуть бути замінені іншими механізмами-наприклад, загальними зборами.

ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА МІСЦЕВІ ІНІЦІАТИВИ У МІСТІ N

1. Місцева ініціатива є одним із способів реалізації громадянами свого права на участь у місцевому самоврядуванні на території міста N. (Місцеві ініціативи можуть здійснюватися на територіях сільських, селищних, місь­ких, районних в містах з районним поділом рад. - Прим, автора).



2. Предметом місцевої ініціативи можуть бути будь-які питання, віднесе­ні до відання міської ради. Не можуть бути предметом місцевої ініціативи питання, що суперечать Конституції України, ратифікованим міжнародним договорам, діючому законодавству та введеним в установленому порядку нормативним актам органів державної виконавчої влади, а також питання, заборонені діючим законодавством для винесення на місцевий референдум. Не можуть бути предметом місцевої ініціативи питання, реалізація яких за­чіпає інтереси територій поза межами юрисдикції відповідної ради. Не мо­жуть також бути предметом місцевої ініціативи питання, які порушують встановлені законом комерційні таємниці або права особистості.

3. Місцеві ініціативи реалізуються через ініціативні групи. Ініціативні групи створюються з громадян, які постійно проживають на території даної територіальної громади і складаються:



(тут визначаються вимоги до ініціативної групи для конкретного населе­ного пункту. В нашому випадку-як варіант-запропоновано чисельні обмеження для різних населених пунктів. У реальному положенні цього передбача­ти не слід. Як виняток, для міст, що мають районний поділ або до складу яких входять інші населені пункти, можна передбачити необхідну кількість членів ініціативної групи для реалізації місцевої ініціативи у відповідно ра­йонних радах чи радах населених пунктів)

3.1.-у селах та селищах-не менш як із 10 громадян, котрі мають право го­лосу на виборах депутатів відповідних сільської, селищної рад;

3.2.-у містах районного значення-не менш як із 20 громадян, що мають право голосу на виборах депутатів міської ради;

3.3.-у містах обласного значення з населенням до 200 000 мешканців та районах міст з районним поділом-не менш як із 30 громадян, що мають пра­во голосу на виборах депутатів міської ради;

3.4.-у містах з населенням понад 200 000 осіб - не менш як із 50 грома­дян, що мають право голосу на виборах депутатів міської ради.

4. Ініціативна група легалізується шляхом подання написаної у довільній формі заяви про місцеву ініціативу до відповідної ради. До заяви додаються:

4.1. - протокол установчих зборів ініціативної групи із зазначенням пріз­вищ обраного голови, заступника голови та секретаря ініціативної групи, контактного телефону та адреси для листування;

4.2. - список членів групи із зазначеними прізвищами, іменами, по-батькові, домашніми адресами та особистими підписами всіх членів ініціа­тивної групи;

4.3. - документ, що висвітлює предмет місцевої ініціативи.

5. Документ, що висвітлює предмет ініціативи, повинен бути логічним та закінченим. Він повинен мати форму проекту рішення відповідної ради, за необхідності-з усіма потрібними додатками. Якщо здійснення предмету іні­ціативи потребує додаткового бюджетного фінансування, до документу по­винен додаватися проект рішення ради про внесення необхідних змін чи до­повнень до відповідного бюджету та кошторис витрат. Якщо реалізація місцевої ініціативи потягне за собою зменшення чи збільшення надходжень до місцевого бюджету, повинні бути надані необхідні розрахунки. Проект рішення ради про зміни та доповнення до бюджету, кошториси та розрахун­ки про зміни доходної частини бюджету є невід'ємними складовими доку­мента про місцеву ініціативу.

6. Протягом 10 календарних днів після отримання заяви про місцеву іні­ціативу міський (сільський, селищний; голова районної в місті ради в місті з районним поділом) голова може після необхідних консультацій відхилити заяву на основі її невідповідності вимогам п.2 цього положення. Заяву не може бути відхилено з причини її неналежного оформлення (уразі наяв­ності всіх зазначених в пп. 4 та 5 документів); для приведення її формулю­вань до належного вигляду секретар міської ради провадить консультації з представниками ініціативної групи. До таких консультацій з ініціативи гру­пи можуть бути залучені сторонні фахівці, причому оплата їхньої праці здійснюється за рахунок ініціативної групи. Відхилення заяви може бути оскаржене в суді.

7. Протягом двох місяців з дня подання заяви про місцеву ініціативу міська рада може:

7.1. Розглянути та прийняти на сесійному засіданні рішення у формулю­ванні, запропонованому ініціативною групою. У такому разі ініціативна гру­па вважається автоматично розпущеною з моменту введення рішення в дію.

7.2. Провести консультації з ініціативною групою та прийняти рішення за компромісним, узгодженим формулюванням або, якщо узгодженого формулювання виробити не вдалося, за формулюванням, яке рада вважає необхідним для вирішення питання, що є предметом місцевої ініціативи. У такому разі ініціативна група приймає рішення про саморозпуск, або вважа­ється розпущеною автоматично, якщо протягом наступних десяти кален­дарних днів не повідомляє раду про свою подальшу діяльність.

7.3. Не прийняти рішення по суті місцевої ініціативи, або прийняти рі­шення, яке не задовольняє ініціативну групу.

8. Якщо ініціативну групу не вдовольняє рішення, прийняте радою, або рада не прийняла рішення по суті місцевої ініціативи (пп. 7.2 або 7.3), іні­ціативна група протягом перших десяти днів третього місяця з дня подачі заяви повідомляє раду про початок збирання підписів на підтримку місце­вої ініціативи.

9. Збір підписів на підтримку місцевої ініціативи здійснюється ініціатив­ною групою за процедурою, передбаченою діючим законодавством про міс­цеві референдуми. Мінімальна кількість підписів, необхідна для продов­ження процесу місцевої ініціативи, складає 25% від кількості, необхідної для проведення місцевого референдуму, відповідно до чинного законодавства. Оригінали підписних листів повинні бути передані до ради до закінчення третього місяця з дня подачі заяви про місцеву ініціативу. Всі видатки, пов'язані з процедурою збирання підписів, лежать на ініціативній групі.

10. Протягом десяти перших днів четвертого місяця з дня подачі заяви про місцеву ініціативу міський (сільський, селищний; голова районної в місті ради) голова провадить перевірку підписних листів і, в разі їхньої від­повідності вимогам п.9, скликає позачергову спеціальну сесію ради.

11. Спеціальна сесія ради скликається не пізніш як на десятий день п'ятого місяця з дня подачі заяви про місцеву ініціативу. Не пізніш як за де­сять днів до сесії про час та місце її проведення повідомляються члени тери­торіальної громади. До відома членів громади рада доводить також суть міс­цевої ініціативи (у формулюванні ініціативної групи). Таке доведення здійснюється через місцеву пресу, а в разі відсутності місцевих засобів масової інформації-через бюлетені, оголошення в доступних для громади міс­цях, в інший спосіб. Ініціативна група має право поширювати матеріали про місцеву ініціативу самостійно.

12. Спеціальна сесія ради відбувається відкрито, із забезпеченням мож­ливості бути на ній присутнім усім, хто цього забажає. Якщо такої можли­вості забезпечити не вдається, організовують радіо- й телетрансляції сесії. З основною доповіддю по суті місцевої ініціативи виступає визначений ініціа­тивною групою представник. Членам групи забезпечується можливість вис­тупати в дебатах на умовах, передбачених регламентом відповідної ради для депутатів. Голосування за фактом місцевої ініціативи здійснюється поімен­но. Завірені копії протоколу сесійного засідання та результатів голосування передаються голові ініціативної групи та оприлюднюються радою.

13. У випадку незгоди з рішенням спеціальної сесії ініціативна група мо­же розпочати процедуру місцевого референдуму відповідно до законодав­ства України.

ГРОМАДСЬКІ СЛУХАННЯ

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Вер­ховної Ради (ВВР), 1997, N24, ст.170) "Стаття 13. Громадські слухання:

1. Територіальна громада має право провадити громадські слухання-зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропо­зиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого са­моврядування.

2. Громадські слухання провадяться не рідше одного разу на рік.

3. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підля­гають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

4. Порядок організації громадських слухань визначається статутом те­риторіальної громади ".

Закон України "Про місцеве самоврядування" гарантував право терито­ріальної громади на проведення громадських слухань у формі зустрічей гро­мади (виборців) з депутатами місцевої ради та окремими посадовими особа­ми органів місцевого самоврядування. Проте законодавець залишив на розсуд місцевої ради визначення переліку посадових осіб, які зобов'язані брати участь у громадських слуханнях, й вирішення інших, не менш важли­вих для реалізації цього права, питань:



Хто ініціює і хто провадить слухання?

Які питання підлягають обов'язковому обговоренню на слуханнях?

Яким чином відбувається обговорення?

Чи приймаються рішення під час проведення слухань?

Як оформлюються результати громадських слухань, як вони розгляда­ються органами й посадовими особами місцевого самоврядування?

Дане положення може бути окремим розділом Статуту міста. В ньому по­даються основні підходи до регламентації такої форми залучення громад­ськості до управління справами міста, як громадські слухання.

Необхідність провадження громадських слухань найчастіше виникає, якщо:

• рішення, що його готує місцева влада, непопулярне й може викликати соціальну напругу;

• питання /проект має кілька альтернативних рішень;

• питання досить складне й не має очевидних рішень;

• є певне протистояння між органами влади та деякою групою територі­альної громади.

Громадські слухання виносять рішення рекомендаційного характеру для ради й тому не можуть бути засобом вирішення політичних питань.

На відміну від місцевих ініціатив, де місцева влада повинна реагувати на подібну ініціативу прийняттям відповідних рішень, правові наслідки гро­мадських слухань полягають у тому, що рада повинна розглянути на пленар­ному засіданні висновки й пропозиції слухань, однак прийняття якогось рі­шення по суті не є обов'язкове.

Якщо проблема носить локальний характер, але для її вирішення потріб­но зусилля органу влади, на рівні міської влади встановлюються градації за територіальною ознакою з відповідними порогами для ініціалізації слухань.

Хоча в більшості випадків ініціатива провадження громадських слухань належить владі, необхідність отримання свіжих ідей вимагає паритетної участі влади та громадськості. Щоб не допустити подавлення ініціативи з боку громадськості, всю підготовчу роботу координує рада, а не її вико­навчі органи.

Для ширшого залучення найбільш активних мешканців до обговорення питання передбачено створення такого підготовчого органу, як дорадчий комітет. Для отримання компетентної оцінки пропозицій з боку спеціалістів створюють допоміжні органи (фокусні, експертні групи і т. ін.).

Положення містить обмеження, що не дозволяють зловживати цією формою участі громадськості. Це стосується, насамперед, частоти провад­ження слухань з одного й того ж питання. Також потрібно уникати винесен­ня на громадські слухання питань, що носять відверто політичний характер, особливо якщо вирішення цих питань знаходиться в компетенції централь­них органів влади.

Законодавство передбачає провадити громадські слухання не рідше од­ного разу на рік. Оскільки найбільш істотним для всіх територіальних гро­мад є питання місцевих фінансів, пропонується, щоб із цього питання гро­мадські слухання провадилися в обов'язковому порядку. При цьому слід планувати в бюджеті відповідні видатки (якщо вони суттєві).

Дане положення зразкове і його не треба сліпо копіювати. Однак при розробці подібного документа в кожному разі потрібно дати відповідь на такі питання:

1. Яка мета провадження громадських слухань?

2. Хто може бути ініціатором слухань?

3. Які правові наслідки слухань?

4. На якому етапі і в якій формі орган місцевого самоврядування може і повинен брати участь у підготовці слухань?

5. Хто відповідає за матеріально-технічне та фінансове забезпечення громадських слухань?

6. Як документуються слухання?

7. Які форми, терміни підготовки слухань і врахування результатів слу­хань у діяльності органів місцевого самоврядування?

ПОЛОЖЕННЯ ПРО ГРОМАДСЬКІ
СЛУХАННЯ В МІСТІ N


1. Загальні положення

1.1. Громадські слухання є формою участі громадськості в здійсненні повноважень місцевого самоврядування, які передбачені Конституцією Ук­раїни, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", статутом міста (за його наявності).

1.2. Метою провадження громадських слухань є ознайомлення громад­ськості міста з позицією міської влади з актуальних проблем міста та отри­мання від мешканців міста пропозицій та зауважень з цих питань у формі безпосереднього спілкування.

1.3. Слухання провадяться на засадах добровільності, гласності, відкри­тості та свободи висловлювань.

1.4. Результати провадження громадських слухань носять рекомендацій­ний характер для міської ради та виконавчих органів міської ради.

1.5. Громадські слухання не можуть провадитися з питань, що стосуються:

- питань, не віднесених до компетенції місцевого самоврядування;

- ініціатив, що носять політичний характер загальнодержавного значення.

1.6. Громадські слухання не можуть провадитися менш як за три місяці до проведення виборів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

1.7. Наступні громадські слухання з одного й того ж питання на відповідній території провадяться не раніше трьох місяців після провадження попередніх.

1.8. В обов'язковому порядку провадяться загальноміські громадські слу­хання, де обговорюють питання підготовки бюджету (можна ввести також й інші питання).

1.9. Громадські слухання провадяться у термін, що не перевищує двох мі­сяців з дня реєстрації ініціативи щодо провадження таких слухань.

1.10. Громадські слухання провадяться щодо питань, які мають відно­шення до мешканців

- усього міста;

- міського району за умови його конституювання в установленому зако­ном порядку;

- міського кварталу за умови його конституювання через створення квартального комітету.

1.11. Питання організації й провадження громадських слухань регулю­ються законодавством, статутом міста і цим положенням.

2. Ініціювання громадських слухань

2.1. Суб'єктами права ініціювання громадських слухань у порядку, виз­наченому цим положенням (далі-Ініціатор), є:

- депутати міської ради;

- міськвиконком (при його створенні);

- мешканці міста, району, кварталу;

- районна рада у місті (для міст з районним поділом). (Перелік суб'єктів права ініціювання визначає місцева рада).

2.2. Для реєстрації ініціативи з провадження громадських слухань до міської ради подається підписний лист з підписами ініціаторів громад­ських слухань.

2.3. Реєстрація ініціативи здійснюється секретарем ради у випадках, якщо ініціативу підтримано (цифри можуть бути різні, якщо буде на те воля ради):

- не менш як однією п'ятою від спискового складу міської ради;

- міським головою;

- не менш як однією п'ятисотою від усіх мешканців, котрі мають виборче право у випадку, якщо проблема стосується всього міста;

- не менш як однією сотою від усіх мешканців міського району, які ма­ють виборче право;

- не менш як однією двадцятою від мешканців кварталу.

2.4. У випадку ініціювання громадських слухань мешканцями міста, ра­йону, кварталу секретар ради реєструє ініціативну групу в кількості не менше двадцяти осіб, котрі мають виборче право, у випадку ініціювання громад­ських слухань із проблем, що стосуються всього міста чи міського району.

2.5. У випадку ініціювання громадських слухань мешканцями міста, ра­йону, кварталу секретар ради реєструє ініціативну групу в кількості не мен­ше десяти осіб, котрі мають виборче право, у випадку ініціювання громад­ських слухань із проблем, що стосуються кварталу.

2.6. Для реєстрації ініціативи провадження громадських слухань до сек­ретаріату подається заява суб'єкта ініціативи, підписана міським головою від імені виконкому міської ради, відповідною кількістю депутатів, депута­тами міської ради чи всіма членами ініціативної групи, в якій зазначаються:

- проблема, винесена на обговорення на громадські слухання;

- територія, на яку розповсюджується проблематика, що її виносять на обговорення на громадські слухання.

- особа чи особи, вповноважені представляти ініціативну групу, групу де­путатів.

2.7. Секретар ради реєструє заяву в Книзі реєстрації місцевих ініціатив, зборів та громадських слухань міської ради.

2.8. Протягом трьох робочих днів секретар ради організовує зустріч чле­нів ініціативної групи з відповідальними працівниками міської ради для розгляду питань, поставлених у заяві на провадження слухань на предмет їх­нього вирішення органами самоврядування відповідно до власної компе­тенції у встановлені терміни. У разі, якщо така зустріч не відбулася з при­чин, не залежних від ініціативної групи, або коли в результаті зустрічі не було досягнуто узгодженого рішення, ініціативна група розпочинає збір під­писів на підтримку ініціативи для провадження громадських слухань.

2.9. Секретар ради затверджує форму підписного листа та видає його зра­зок, який може копіюватись ініціативною групою способом, що забезпечує автентичне відображення зразка підписного листа.

2.10. Підписний лист повинен містити такі дані:

- назва теми провадження громадських слухань;

- прізвище, ім'я та по-батькові особи, котра підписує лист;

- дата народження;

- місце постійного проживання;

- підпис.

2.11. Кількість необхідних для реєстрації ініціативи підписів розрахову­ється секретарем ради і фіксується за його підписом на копії заяви про ініці­ювання громадських слухань.

2.12. Підписи на підтримку ініціативи подаються до міської ради протя­гом п'ятнадцяти днів з дня реєстрації затвердження форми підписного листа.

2.13. Рішення про реєстрацію ініціативи приймається секретарем ради протягом п'яти робочих днів з дня подання заяви (для міськвиконкому та групи депутатів) чи підписних листів (для ініціативної групи громадян), про що ініціатора повідомляють протягом найкоротшого часу, але не пізніш трьох календарних днів.

2.14. Секретар може перевірити достовірність підписів у підписному лис­ті, який подається ініціативною групою, і прийняти рішення про не досто­вірність деяких з них. У цьому випадку ініціативна група може додатково протягом трьох днів дібрати відповідну кількість підписів.

2.15. Рішення про реєстрацію ініціативи оприлюднюється у встановле­ному законом чи регламентом міської ради порядку. (Тут можна розшифру­вати, як і протягом якого часу).

3. Підготовка громадських слухань

3.1. Протягом п'яти робочих днів після реєстрації ініціативи виконавчий орган міської ради (варіант: секретар ради-за погодженням з ініціатором

громадських слухань) затверджує план проведення заходів з організації та провадження громадських слухань.

3.2. План проведення заходів з організації та провадження громадських слухань повинен передбачати:

- створення дорадчого комітету з провадження громадських слухань;

- створення, в разі необхідності, експертних груп із проблем, що їх про­понують розглянути на громадських слуханнях;

- календарний план проведення заходів з організації та провадження гро­мадських слухань.

3.3. Дорадчий комітет створюється розпорядженням міського голови та включає в себе:

- посадову особу, яка відповідає за підготовку громадських слухань;

- представників Ініціатора громадських слухань;

- депутатів міської ради (за згодою);

- представників громадських організацій (за згодою).

Кількість членів дорадчого комітету визначається з розрахунку 7-15 осіб із врахуванням різних точок зору на проблему, що розглядається.

3.4. Дорадчий комітет відповідає за вироблення рекомендацій з питань, що їх виносять на громадські слухання.

3.5. Очолює дорадчий комітет представник Ініціатора громадських слухань.

3.6. Регламент проведення засідань дорадчого комітету визначається са­мим комітетом.

3.7. Експертні групи утворюються розпорядженням міського голови за рекомендацією дорадчого комітету.

3.8. Експертні групи відповідають за підготовку експертних висновків з питань, які виносяться на громадські слухання.

3.9. Виконавчий комітет міської ради забезпечує роботу дорадчого комі­тету та експертних груп із підготовки громадських слухань.

3.10. Органи й посадові особи місцевого самоврядування, адміністра­ція підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності, сприяють проведенню громадських слухань і надають дорад­чому комітету, на його прохання, необхідні для зборів інформаційні ма­теріали.

3.11. Пропозиції дорадчого комітету публікуються в засобах масової ін­формації.

3.12. Матеріально-технічне й фінансове забезпечення громадських слу­хань здійснюється засобами міської ради за рахунок фонду непередбачених видатків міського бюджету. Якщо йдеться про перевищення 50% фонду не­передбачених видатків або про планові громадські слухання, ці видатки пе­редбачають у бюджеті.



4. Провадження громадських слухань

4.1. Громадські слухання провадяться не пізніш одного місяця після ре­єстрації ініціативи про його провадження або в інший час, запропонований ініціатором слухань, але не пізніш трьох місяців з дня реєстрації ініціативи.

4.2. Час та місце провадження громадських слухань визначаються розпо­рядженням міського голови за рекомендацією дорадчого комітету.

4.3. Про час та місце провадження громадських слухань повідомляють у засобах масової інформації не пізніш п'яти днів до їхнього провадження.

4.4. Провадить громадські слухання голова дорадчого комітету.

4.5. На громадських слуханнях приймається регламент його роботи, який обов'язково передбачає доповідь представника Ініціатора слухань, до­повідь від дорадчого комітету, виступи від експертних груп.

4.6. Не допускається розгляд питань та прийняття рішень, які не стосу­ються теми слухань та не були внесені до порядку денного громадських слу­хань.

4.7. Всі пропозиції учасників громадських слухань заносяться до прото­колу засідання, за яке відповідає секретар слухань.

4.8. Секретарем слухань є секретар дорадчого комітету чи інша особа, яку обирають присутні на слуханнях.

4.9. Головуючий може перервати оратора, якщо його виступ не стосуєть­ся теми слухань.

4.10. Головуючий зобов'язаний надати слово представникам усіх груп, які висловили свою позицію під час підготовки громадських слухань через ЗМІ чи під час роботи дорадчого комітету.

4.11. При обговоренні декількох проектів може провадитися рейтингове голосування, в якому беруть участь жителі відповідної території.



5. Документування та правові наслідки

5.1. Протокол готується головою дорадчого комітету та секретарем і по­дається секретарю ради не пізніш трьох робочих днів після провадження громадських слухань.

5.2. Протокол повинен містити:

- тему, час і місце провадження слухань;

- пропозиції дорадчого комітету;

- кількість учасників громадських слухань, у т.ч. мешканців відповідної території;

- пропозиції, що їх висловлювали на слуханнях їхні учасники;

- результати рейтингового голосування за наявності різних проектів.

5.3. Протокол готують у трьох примірниках, один з яких передається на зберігання секретарю ради, другий-представнику Ініціатора, третій примір­ник вивішують на інформаційному стенді міської ради для ознайомлення.

5.4. За результатами громадських слухань секретар ради готує висновки та пропозиції, які підлягають розгляду на найближчій сесії.

5.5. Висновки та пропозиції за результатами громадських слухань підля­гають опублікуванню в засобах масової інформації, засновниками яких є міська рада, протягом тижня з дня їх оприлюднення на сесії міської ради.

5.6. Депутати міської ради можуть прийняти окреме рішення за результа­тами провадження громадських слухань.



6. Перехідні та прикінцеві положення

6.1. Дане положення набуває чинності через місяць після його оприлюд­нення.

6.2. Виконкому міської ради в місячний термін виготовити Книгу реєс­трації місцевих ініціатив, зборів та громадських слухань відповідно до цього положення.

* * *



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет