Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. Петро Мірчук
жүктеу/скачать 1.26 Mb.
|
| Найбільшим відхиленням від дати Зелених Свят є інформація, подана польським письменником Чайковським в його повісті "Вернигора".411 Гайдамацьке повстання 1768 року - каже він - почалося "на святого Маковія", тобто 1-го серпня. За ним, не маючи в тому часі ніяких провірених даних, приймає цю дату Тарас Шевченко, пишучи свою поему "Гайдамаки".412 Помилковість такої дати аж надто очевидна й до того вона сперта тільки на якомусь народньому переданні.
Російський дослідник Гайдамаччини А. Скальковський413 твердить, що коліївське повстання почалося при кінці квітня за старим стилем, тобто на початку травня 1768 р. за новим стилем. В день святого Юрія, 23-го квітня (4-го травня) 1768 року - каже Скальковський - ігумен Лебединського манастиря закликав до повстання і три дні пізніше гайдамаки вирушили на Медведівку. Цю версію приймає за Скальковським Д. Мордовцев,414 а також Равіта-Гавронський й "Енциклопедический словарь Гранат",415 які подають, що Коліївщина почалась "на початку травня" за новим стилем. У збереженому протоколі зізнань самого Максима Залізняка на допиті 26-го червня (7-го липня н. ст.) 1768 р., зараз після його схоплення москалями, записано: "От показаного монастыря пошел я сего году в апреле месяце, а которого не помню".416 Це свідчення самого керівника повстання виглядало б найбільш авторитетним. Але протокол писаний не самим Залізняком і навіть не ним самим підписаний. Устійнені дослідниками на підставі оригінальних записок дати здобуття Жаботина, першого вияву повстання, та інших міст виявляють надто довгу прогалину часу, якщо б прийняти виступ із Холодного Яру на початок травня (кінець квітня ст. ст.) і днем Зелених Свят, коли - як це записано в хроніках польського манастиря - відбувся напад на Жаботин. На той період часу, перших трьох тижнів травня (н. ст.) не занотовано ніде ніякої бойової дії повстанців. Реєстр бойових дій коліїв починається в усіх документах та свідченнях тільки від Зелених Свят 1768 р. Звідки ж узялася дата "кінець квітня" (ст. ст.) у протоколі зізнань Залізняка? Уважна аналіза проблеми приводить до припущення, що московський писар, який списував зізнання Залізняка, дещо переплутав. У своїх зізнаннях Залізняк подає, що в час його побуту в Мотронинському манастирі по його виступленні з манастиря він був обраний полковником тими козаками, в яких була згода на повстання. Виходить, що перед самим збройним виступом відбулася поблизу Мотронинського манастиря окрема рада козаків, на якій було постановлено починати повстання, і для цього було обрано козацьким полковником, як головним командиром заплянованого повстання, Максима Залізняка. Оце, мабуть, і сталося при кінці квітня (ст. ст.) або, як це уточнює Скальковський, в день св. Юрія, 4-го травня за новим стилем, а 23-го квітня за старим стилем, 1768 року. Підтвердженням цього була б згадка Залізняка в зізнаннях, що вже за 6 тижнів перед приходом Залізняка під Умань поляки були вислали на вістку про нове повстання сотника Гонту проти коліїв, але Гонта їх ніде не знайшов і повернувся до Умані. Це вказувало б, що після ради й обрання Залізняка керівником заплянованого повстання ініціятори провели ще три тижні в таборі недалеко Мотронинського манастиря, виготовляючи деталі повстанських дій та збираючи охочих. Вістка про раду продісталася, виходить, до поляків в Умані, й тому Гонта був висланий проти повстанців, але їх іще не було тоді в дії. У висновку треба прийняти як найбільш правдоподібне, що на св. Юрія, 4-го травня (23-го квітня ст. ст.) 1768 р. на козацькій раді в Холодному Ярі було обрано Максима Залізняка полковником і керівником заплянованого повстання, а само повстання почалося Молебнем у Мотронинському манастирі на інтенцію повстання в перший день Зелених Свят, 29-го травня (18-го травня ст. ст.) 1768 року, після якого, повстанці під командою полк. Максима Залізняка вирушили в похід. Ініціятиву коліївського повстання і всі мемуаристи, і загал усіх дослідників Коліївщини признають Максимові Залізнякові. Тільки О. Гермайзе у своїй аналізі знайдених документів російського судового слідства висуває твердження, що Максим Залізняк припадково очолив повстання, ким іншим приготоване ще до приходу Залізняка в Мотронинський манастир. Свою теорію спирає Гермайзе417 насамперед на фрагменті слідчих зізнань самого Залізняка. "Сам Залізняк, - пише Гермайзе, - на допиті, трудно гадати, чи із причин власної реабілітації, бажанням зменшити свою вину, чи просто щиро оповідаючи про справжні факти, - старався первісну ініціятиву усунути зі себе і приписати її іншим. За тиждень перед Великоднем 1768 року, - оповідає Залізняк на допитах у генерал-губернатора Воєйкова, - до нього в Мотронинський манстир прийшло сім душ запорожців" і говорили, щоб іти в Польщу для прогнання конфедератів та жидів і грабування їх та показували йому дане їм для того начебто кошовим отаманом письмо, яке було дане прибулому з ними отаманові Юськові Шелесту, що опісля під час побуту в манастирі при спорі з одним із тих козаків був застрілений". Щойно після смерти Юська Шелеста ініціятори повстання вибрали своїм полковником Максима Залізняка. Це зізнання доповнює Гермайзе зізнаннями полоненого повстанця Нечипора Кожухара, який подає, що він на третій день Зелених Свят 1768 року поїхав із Лівобережжя на "польську" Україну й зустрів там гурт 50 запорожців, які забрали його зі собою до Мотронинського манастиря. Там застав він гурт запорожців на чолі з їх полковником, Осипом Шелестом. На пропозицію того полковника Осипа Шелеста, Кожухар залишився при запорожцях за кравця. Скоро після того Шелест посперечався за владу із запорожцем Кондратом Лусконогом і згинув із рук Лусконога. На його місце, - каже Кожухар, - козаки вибрали своїм полковником Максима Залізняка. Зізнання Кожухара баламутні щодо дат: якщо він дійсно прибув до Мотронинського манастиря на третій день Зелених Свят, то там не тільки Осипа Шелеста, але й Залізняка вже не було, бож уже першого дня Зелених Свят повстанці під командою Залізняка вирушили з Мотронинського манастиря на Жаботин. Але сходиться воно із зізнанням Залізняка щодо особи Осипа Шелеста, запорожця, який згинув у суперечці із другим запорожцем. Але, якщо і прийняти історію про Осипа Шелеста за факт, то він тільки говорить про те, що думка про повстання не з'явилася неждано: вона жевріла вже й раніше, і то не тільки в Осипа Шелеста, але в багатьох інших організаторів гайдамацького руху, першими роками ХVIII століття починаючи. Підхопивши цю думку, Максим Залізняк став організатором і керівником повстання українського народу в 1768 році, прозваного Коліївщиною. 2. Здобуття Умані Дати подій в Умані удокументовані мемуаристами і принагідними свідками вичерпно й переконливо, якщо не вчисляти самих деталів подій. Баламутство щодо основних дат виникло в дослідників та істориків через те, що росіяни вживали тоді календарне числення за старим стилем, а поляки за новим: на терені дій Коліївщини була польська окупаційна адміністрація й російська армія, і тому в подаванні дат легко виникла плутанина. З огляду на це, при дослідах у кожному випадку, коли зустрічається дата, її треба уважно провірити й устійнити, чи вона подана за старим, чи за новим стилем. При перечислюванні одного стилю на другий невільно забувати, що різниця між ними виносила тоді 11 днів, а не 12 як у ХІХ столітті, чи 13 як це є сьогодні. Губернатор Торговиці, Якуб Квяткевіч,418 у своєму листі з датою 28-го червня 1768 р. до воєводи Потоцького звітував, що повстанці підійшли до Умані 20-го червня й наступного дня здобули місто. А в листі до полковника Чорби подав виразно, що Умань здобули повстанці "дня 21-го червня по римсько-католицькому календарі". Обидва листи це офіційне звідомлення, писане польським губернатором міста Торговиці, віддаленої око 30 кілометрів від Умані, на другому тижні після лодій. Уманські купці О. Бочка й О. Поломаний, які за перепусткою М. Залізняка привезли в Січ горілку 2-го липня 1768 р., зізнали в кошовій канцелярії, що Залізняк підійшов до Умані 9-го червня (старого стилю), тобто 20-го червня, й наступного дня оволодів містом.419 9-го й 10-го червня за старим, а 20-го і 21-го червня за новим стилем припадало в 1768 році на понеділок і вівторок. І коли в народній пісні420 говориться, що "В понеділок перед обідом із гармат загули, а в вівторок іще раньше Уманя добули", то це повністю сходиться із згаданими датами: в понеділок 20-го червня (н. ст.) повстанці облягли Умань, а в вівторок 21-го червня 1768 р. здобули. Свідок подій в Умані М. Даровський421 засвідчує це зовсім виразно: в понеділок 20-го червня н. ст. почалась облога, а в вівторок здобули місто. Повністю покривається з тими датами й жидівське свідчення,422 згідно з яким українські повстанці під проводом Залізняка й Гонти підійшли під Умань 5-го тамуза 5528 року, а наступного дня, 6-го тамуза, здобули місто. Ці жидівські дати, переведені на християнський календар нового стилю, дають: понеділок, 20-го червня, й вівторок, 21-го червня 1768 р. Інформація мемуариста Тучапського, подана в заголовку - "погром, учинений 20-го червня 1768 р." - баламутна. Бо з неї можна робити однаково висновок, що 20-го червня почались уманські події, облога й погром, як і такий висновок, що сам погром у здобутому попереднього дня місті відбувся 20-го червня. Згідно з першим висновком, інформація Тучапського згідна з тим що ми вже згадали; згідно з другим висновком - свідчення Тучапського різниться від інших на один день. Те саме стосується повністю й інформації Е. Геллєніюша,423 який нотує: "В тому році вибухла страшна різня, що сталася дня 9-го червня (очевидно, старого стилю) 1768 р. і далі оповідає: "Перед самою різнею, що була в понеділок, 9-го червня 1768 р., О. Костецький усі дні, п'ятницю, суботу й неділю на ринку сповідав, причащав і приготовляв на смерть". Можливе, що й тут автор інформації лучить і бій в часі облоги, й бої на вулицях здобутого міста в одне і ставить одну дату, понеділок 20-го червня, як початок кривавих дводенних подій. Інформації, подані мемуаристами у збірці Рачинського, суперечні: в одному спомині424 сказано, що "Коло години 10-ої в понеділок... донесено про наближення війська", а в другому,425 що присутні в Умані поляки й жиди "9-го червня... в понеділок смерть понесли". Перша з них виразно підтверджує дати понеділка, 20-го червня (9-го ст. ст.) як початку облоги; другу треба трактувати як інформацію того роду, що й інформації Тучапського та Геллєніюша. Визначення дат В. Антоновичем, автором монографії про Гонту, досить складне: читач мусить їх сам дедукувати з того, як він подає розвій подій. В. Антонович наводить прямо тільки дату 18-го червня, коли то "Коло 11 години дня з вежі економічного двора зауважили, що наближається полк уманських козаків; зараз за ним ішло ополчення Желізняка".426 З'єднавшись, - представляє Антонович далі хід подій, - повстанці заатакували польсько-жидівський табір під Грековим Лісом. Щойно після того повстанці підійшли під мури Умані, звідки на них "почали стріляти з пушок. Перестрілка тривала 30 годин". Виходило б - до ночі 19-20 червня. "На другий день уранці" - каже далі Антонович, - значить, в понеділок, 20-го червня, Младановичеві донесено, що запаси амуніції й води вичерпуються. Младанович пропонує представництву жидів іти до Гонти з дарами, й вони, зібравши різні цінні подарунки, виконують пропозицію. "Проводирі гайдамаків прийняли дарунки, але пересправи відложили до ранку. На другий день" - отже у вівторок, 21-го червня, Гонта пробує переговорювати, повстанці здобувають місто й відбувається розправа. Так, вираховуючи події, представлені Антоновичем, знаходимо, що й він приймає дати: 20-го червня - дійсна облога міста і 21-го червня, вівторок, - здобуття міста, а до того додає тільки ще два попередні дні, починаючи від моменту 18-го червня, коли з вежі Умані спостерігано об'єднання полку надворних козаків під командою Гонти з повстанцями під командою Залізняка. В. Серчик приймає як безсумнівні дати: в понеділок увечері почався наступ на Умань, а у вівторок, 21-го червня 1768 р., повстанці здобули Умань.427 В "Історії УССР" та в "Українській Радянській Енциклопедії"428 подано, що українські повстанці "9-10 червня 1768 р. взяли Умань", пропустивши тільки конечне в наші дні роз'яснення, що це дати за старим стилем, які відповідають 20-21 червня нового стилю. Але в російській "Большой Советской Энциклопедии" в першому виданні подано як дату здобуття Умані 19-те червня, а в другому 18-те червня 1768 р. "Советская историческая энциклопедия"429 подає 18-те червня. Совєтський історик В. Голобуцький у своїй науковій праці "Запорожское Козачество"430 подає 9-те й 10-те червня, але у своїй популярній брошурі "Максим Залізняк" подає вже інакше: "підійшли 18-го червня й до ранку 19-го оволоділи містом".431 На чому спираються такі дати - 18-го й 19-го червня, суперечні всім джерелам, та ще й без зазначення, про який власне стиль ідеться, не вияснюють ні словом ані вищезгадані совєтські енциклопедичні видання, ні історик Голобуцький. У висновку, після уважної аналізи всіх джерел, ми приймаємо як безсумнівне, що облога Умані почалася в понеділок, 20-го червня, а у вівторок, 21-го червня 1768 р., українські повстанці здобули Умань. 3. Козацька Рада в Умані Про факт вибору в Умані полковника Максима Залізняка гетьманом України, а сотника Івана Гонти уманським полковником є так багато свідчень у споминах сучасників, що того факту не заперечує майже ніхто з українських, польських та російських істориків. Але докладніших інформацій про перебіг Козацької Ради, на якій відбулося проголошення відновлення Гетьманшини, тобто самостійної Української Держави, та вибір гетьмана, - немає. Не збереглася навіть відомість про те, котрого саме дня це сталося. А це тому, що переможці, однаково росіяни, як і поляки, були заінтересовані власне втому, щоб ніяких документів, які свідчили б позитивно про державницькі змагання коліївських повстанців, не залишилося. Слідчі протоколи польської і російської влади та судів були укладані тенденційно. Нікого з поляків в Умані в часі Ради вже не було, й тому ніхто з польських мемуаристів не міг достовірно занести у свої спомини згадку про дату тієї події, ні про її перебіг. Дивно, що й ніхто з українських істориків досі не поцікавився бодай устійненням дати Козацької Ради в Умані. При такому стані ми можемо тільки дедукційно устійнити цю дату. В судових протоколах переслухань полонених повстанців російською владою432 зустрічаємо свідчення, що Залізняк був у самій Умані тільки два дні. Після того він перебував разом із Гонтою в таборі біля Умані, а заряд міста перебрав сотник Уласенко. Значить, в одному із тих двох днів побуту Залізняка в Умані мусіла відбутися Козацька Рада, поскільки в усіх згадках про вибір Залізняка гетьманом говориться виразно про те, що це сталося в Умані. До міста Умані ввійшли повстанці у вівторок, 21-го червня, біля 11-ої години перед полуднем, і після того почалася кривава розправа, яка, на нашу думку, тяглася ввесь той день і, можливо, теж у ніч із вівтірка на середу. Це був перший день побуту Залізняка в Умані. Виглядає зовсім неможливим, щоб уже того дня відбулася Козацька Рада й вибір гетьмана, бо ввесь день ішли бої повстанців із ворогом. Другого дня вранці було вже по бою. І того власне дня, - треба прийняти, - в середу, 22-го червня (н. ст.) 1768 року й відбулася в Умані козацьким звичаєм Козацька Рада, на якій було проголошено відновлення Гетьманщини й вибір полковника Максима Залізняка гетьманом України. 4. Відновлення Гетьманщини Чи у висліді коліївського повстання в 1768 році було дійсно відновлено Гетьманщину як самостійну, ні від кого незалежну Українську Державу? Ані текст дотичної деклярації, ані навіть автентичне потвердження самото факту проголошення відновлення Гетьмашцини до нас не дійшли. Ми не знаємо навіть, чи така деклярація була проголошена у формі тільки усного повідомлення, чи сформульована на папері й відчитана. А все ж таки, аналіза фактів і тих інформацій, які до нас дійшли, та їхня оцінка під кутом політичного права приводять до висновку, що відповідь на поставлене вище питання мусить бути позитивна. Численні й однозгідні свідчення польських мемуаристів потверджують, що вже при проголошенні повстання в Мотронинському манастирі було відчитано якусь відозву, в якій подавалися цілі повстання: знищення польського панування на Правобережній Україні, знесення панщини і станового ладу, привернення козацького ладу із визнанням всіх українців вільними козаками. Вже в перших днях походу проти польських окупантів повстанці закликають поляків капітулювати, бо "не встоїтесь, все одно Гетьманщина буде". На всіх звільнених теренах заводиться новий соціяльний і економічний лад, встановляється українську адміністрацію. У звільненій Умані повстанці вибирають Максима Залізняка гетьманом України. Всі повстанські отамани, й фактично, й у своїх зізнаннях чи заявах, визнають Залізняка своїм найвищим зверхником. Це факти незаперечні. Чи ж не говорять вони виразно про те, що й фактично, і вже хоч би самим фактом вибору в Умані 22-го червня 1768 року й формально, Гетьманщину було відновлено? У висліді шести-тижневих повстанських дій широкі простори Правобережжя були зовсім звільнені з-під всякої лольської влади. На тій українській території, що її замешкував український нарід, діяла українська влада, вибрана й беззастережно респектована українським народом. Всі три компоненти, що становлять державу, - територія, нарід і влада - як бачимо, існували; значить - існувала Українська Держава. Тим більше, що ту владу встановив собі сам український нарід і що в обороні тієї відновленої української держави вів український нарід на протязі цілого року важку збройну боротьбу, в якій приблизно п'ятдесят тисяч українських бійців склало своє життя. Очолена вибраним гетьманом Максимом Залізняком влада Української Держави не підлягала нікому. Про будь-яку її залежність від Польщі не могло бути й мови. Не підлягала вона ні фактично, ні формально, та й найменшого бажання підлягати не виявила й Росії. Це була суверенна влада й тому відновлена у висліді коліївського повстання в 1768 році Українська Держава була самостійною, ні від кого незалежною державою українського народу. Українські дівчата з Волині Непевність щодо тексту й форми проголошення відновлення суверенної держави не має під політично-правним оглядом ніякого значення. Адже ніхто не знає, який був текст і чи взагалі мало місце формальне оголошення заснування французької, німецької й багатьох інших держав, а однак ніхто не ставить під сумнів існування тих держав у час, коли на окресленій території даного народу існувала його суверенна влада. В аспекті політичного права не має теж значення час тривання держави: факт існування не залежить зовсім від того, чи дана держава існувала три тижні, три роки, чи тридцять літ. Основним є, чи вона існувала, тобто чи фактично діяла суверенна влада даного народу на його території. Визнання даної держави іншими державами має велике значення у практичній ділянці, особливо в наші часи. Але в суворо політично-правному аспекті, й воно не зумовлює ніяк існування чи неіснування держави. Визнання або невизнання іншою державою тільки облегшує, або утруднює, нормальні зв'язки між тими двома державами. Існування, для прикладу, швайцарської держави не починається з моментом визнання її якоюсь іншою державою, але з моментом проголошення її самими швайцарцями і встановлення самими швайцарцями швайцарської суверенної влади. А тому немає дійсних політично-правних підстав ставити під сумнів існування відновленої у висліді коліївського повстання Гетьманщини, як самостійної української держави. І було б нерозважно та шкідливо, коли б це робили самі українці. Отже - в історії України Коліївщина мусить залишатися не тільки як одно із славних повстань, але й як інтегральна частина української держави козацької доби. І Залізняк мусить залишатися як гетьман Максим Залізняк, а Гонта, Неживий, Швачка, Бондаренко, Журба як полковники, бо ті пости одержали вони законно з рук українського народу, як суверена. Наше становище щодо старшинських ранг базується на таких засновках: термін "отаман", що його ми звичайно зустрічаємо в усяких матеріялах про Коліївщину, не визначає ніяк ступеня старшинства, а є лише таким самим загальниковим окресленням, як сьогодні термін "командир": воно визначує лише, що дана особа командує якоюсь військовою одиницею, без огляду на величину даної військової одиниці й без огляду на старшинський чи підстаршинський ступінь даного командира, а в часи Гайдамаччини - отамана. У свідченях польських і російських сучасників про дії керівників Коліївщини виразно товориться про те, що вони встановили один найвищий провід й одне найвище військове командування, запровадили на звільнених теренах козацьку адміністрацію, поділили повстанську армію на сотні й вищі та нижчі від сотні одиниці й козацьким способом вибору та затверджування встановляли військових і адміністраційних старшин. Так, у протоколах справи Василя Мизина, схопленого москалями разом із Неживим, виразно говориться про те, що після звільнення Канева загоном Неживого, канівська громада вибрала Василя Мизина, родом із Канева, який утік був перед польським переслідуванням на Лівобережжя, а тепер повернувся до Канева, канівським сотником, а Неживий затвердив його на тому пості. А в рапортах про справу Балти говориться про вбивство поляками й татарами козацького сотника хощоватської громади. Вже з тих двох виразних свідчень ясно, що як в інших періодах гетьманської держави, так і в час Коліївщини, сотники - а на вищому щаблі полковники - були військовими рангами й одночасно державно-адміністраційними постами: сотник Мизин у Каневі, а неназваний по імени козацький сотник у Хощоватій були не тільки військовими старшинами, але й одночасно тими адміністраційними зверхниками, що їх тоді поляки звали "губернатор", німці і сьогодні звуть "біргермайстер", а американці "мейор". Полк - каже історик українського війська - означав і відділ війська, й округу, а "полковник" був і військовим комендантом полку як військового відділу, й адміністраційним зверхником територіяльної округи, званої полк. Як військова одиниця козацький полк мав на переломі ХVІ-ХVІІ ст. пересічно 500 людей; за Хмельниччини пересічно 5.000 людей; добровільні полки у XVIII в. на Лівобережжі налічували по 500-600 людей. Полк ділився на сотні, під військовим і під державно-адміністраційним, територіяльним оглядом. Кількість сотень у полку залежала від величини полку як військової одиниці, і як територіяльно-адміністративної одиниці.433 А тому, коли ясні й ніким незаперечувані факти говорять про те, що Неживий, Швачка, Бондаренко, а від липня 1768 р. і Журба та Майборода, й осінню 1768 і зимою 1769 р. Станкевич, яких повстанці козацьким звичаєм обрали своїми "отаманами", були військовими зверхниками багатьох сотень, а своїм зверхником признавали вони Максима Залізняка, головного командира й керівника повстання, якого в Умані було обрано гетьманом, то з цього випливає логічно ясний висновок, що вони - Семен Неживий, Микита (Яків) Швачка, Іван Бондаренко, як теж і Василь Журба від липня 1768 р. та Майборода і Станкевич як наслідники Неживого, були козацькими полковниками відновленої на Правобережжі Гетьманщини. Російська влада, намагаючись увесь час усіми способами представити повстання українського народу 1768 року як якісь анархічні оргії розбишацьких банд, не дозволяла вводити до протоколів ранг повстанських командирів, зовучи їх зневажливо "ватажками" і навіть у випадку Залізняка внесла до присуду як його вину, що заслуговує на покарання, те, що він "самозванно" й "незаконно" звав себе козацьким полковником, таке ж становище займала й польська влада. Алеж і з української точки зору, і згідно із принципами політичного права західнього світу, єдино компетентним у визначуванні військових ранг в українській армії та територіяльно-адміністраційних постів в українській державі є український нарід: його визначення залишаються законними й вирішними зовсім незалежно від того, чи це признає Росія або Польща. Так само, як були американськими генералами Джордж Вашінгтон та інші командири американської повстанської армії, призначені на ті пости американським народом, що підняв повстання проти Англії, - незалежно від того, що цього не признавала тодішня англійська окупаційна влада й уряд Англії, і залишились би були в історії американськими генералами навіть і тоді, якщо б Англії було вдалося здавити американське повстання. жүктеу/скачать 1.26 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|