Лекція Вивчення історії Старого Заповіту

План

А. Патріархи (1:1-54)

Б. Юда (2:1-4:23)

1. 
   Рід Хецрона (2:1-55)
   
2. 
   Сім’я Давида (3:1-24)
   
3. 
   Інші роди Юди (4:1-23)
   

Г. Трансйорданські племена (5:1-26)

Д. Левій (6:1-81)

Е. Веніамин і п’ять інших племен (7:1-9:44)

1. 
   Підсумки (7:1-40)
   
2. 
   Веніамин (8:1-40)
   
3. 
   Мешканці Єрусалиму (9:1-44)
   

А. Смерть Саула (10:1-14)

Б. Піднесення Давида (11:1-20:8)

1. 
   Давид утверджується в Єрусалимі; його герої (11:1-12:40)
   
2. 
   Віднайдення ковчегу завіту (13:1-14)
   
3. 
   Унезалежнення від филистимлян (14:1-17)
   
4. 
   Перенесення ковчегу до Єрусалиму (15:1-16:43)
   
5. 
   Пророцтво Натана (17:1-27)
   
6. 
   Завоювання і адміністрація (18:1-17)
   
7. 
   Перемога над Аммоном (19:1-20:23)
   
8. 
   Війни з филистимлянами (20:4-80)
   

1. 
   Перепис (21:1-30)
   
2. 
   Підготовка до будови храму (22:1-19)
   
3. 
   Організація левитів (23:1-26:32)
   
4. 
   Громадянська організація (27:1-34)
   
5. 
   Останні слова (28:1-29:30)
   

А. Інавгурація Соломона (1:1-17)

Б. Храм Соломона (2:1-7:22)

1. 
   Підготовка (2:1-18)
   
2. 
   Будова (3:1-4:22)
   
3. 
   Посвячення (5:1-7:22)
   

1. 
   Його досягнення (8:1-18)
   
2. 
   Його розкіш (9:1-31)
   

А. Поділ царства (10:1-11:23)

Б. Правителі Юдеї (12:1-36:16)

1. 
   Ровоам (12:1-16)
   
2. 
   Авійя (13:1-14)
   
3. 
   Аса (14:1-16:14)
   
4. 
   Йосафат (17:1-20:37)
   
5. 
   Єгорам (21:1-20)
   
6. 
   Ахазія (22:1-9)
   
7. 
   Аталія (22:10-23:21)
   
8. 
   Йоаш (24:1-27)
   
9. 
   Амація (25:1-28)
   
10. 
    Уззія (26:1-23)
    
11. 
    Йотам (27:1-9)
    
12. 
    Ахаз (28:1-27)
    
13. 
    Єзекія (29:1-32:33)
    
14. 
    Манасія (33:1-20)
    
15. 
    Амон (33:21-25)
    
16. 
    Йосія (34:1-35:27)
    
17. 
    Єгоахаз (36:1-4)
    
18. 
    Єгояким (36:5-8)
    
19. 
    Єгояхін (36:9-10)
    
20. 
    Седекія (36:11-16)
    

Книга Ездри охоплює період (538-456 р. до н.е.) після звільнення євреїв з 70-літнього вавілонського полону (606-536 р. до н.е.). У книзі виділяються два важливих періоди з двома головними діючими особами. Перший період - це повернення євреїв з полону, що очолив Зоровавель (536 р. до н.е.). Другий період - повернення з полону під предводительством Ездри (458 р. до н.е.). Темою книги є виконання обіцянки про повернення частини Божого народу, що залишилася, (Ізраїлю) у Єрусалим. Описані події розповідають про звільнення євреїв, про відновлення храму в Єрусалимі, про опір самарян відновленню храму і про змішані шлюби євреїв з язичниками.

Книга Неемії охоплює період між 456-444 р. до н.е., коли в Юдею з Вавилона повернулася третя група євреїв. Книга розповідає про те, що Неемія допомагав євреям підготувати відновлення міських стін (1-2), а потім очолив відбудовні роботи (3-7) (вони забезпечували фізичну безпеку міста). Слідом за цим євреї принесли повторну клятву слідувати Старому Завіту з Богом (8-10) і коритися йому (11-13) (це дало їм духовний захист). Книга Неемії - це чудова розповідь про мужнє керівництво і про силу молитви. У главах 8-10 ми бачимо послідовність духовного відродження: читання і розуміння слова Божого (8), визнання в гріховності і молитва (9), рішення жертовно слідувати за Богом (10).

1. Умови. Вавилонському вигнанню 6 ст. передували раніші депортації, починаючи з 8 ст. Так ассирійський цар Тіглат-Паласар ІІІ, який напав на Дамаск і Галілею у 732 р. забрав у полон щонайменше 13 520 людей до Ассирії. Населення Ізраїлю у кін. 7 ст. може бути оцінене в 500 000-700 000, Юдеї – 220 000-300 000. Населення, Єрусалиму, поповнене втікачами з Північного царства нараховувало біля 25 000.

Біблія також вказує на чисельні депортації вавилонським царем Навуходоносором. Хоча цифра вигнанців у різних вчених сильно відрізняється від 15 до 70 тисяч. Відповідно до цього існують різні гіпотези, щодо населення Юдеї після повернення з полону: від 20 до 150 тисяч.

Згідно з біблійними даними вавилонські армії, подолавши оборону Єрусалиму, знищили храм і палац (2 Цар. 25:9; Єр. 52:13), спустошили країну (Єр. 32:43), вбивши багато священиків і старійшин, що підтверджують і дані археології. Найбідніша частина населення залишилася в країні, тоді як інтелектуальна і духовна еліта нації (вищі класи і міське населення) була вивезена. Однак після перших років труднощів вигнанці пристосувалися до нових умов в навіть досягли певного процвітання – повертаючись у Палестину вони везли з собою чимало слуг і могли дати пожертвування на служіння. Це пояснюється тим, що євреї були успішними купцями, банкірами, збирачами податків і навіть царськими чиновниками. Між євреями і вавілонянами не існувало жодних соціальних чи комерційних бар’єрів. Їх процвітання може пояснити чому частина євреїв вибрала залишитися у Месопотамії. Адже друге і третє покоління євреїв встигли пустити коріння Месопотамії, набути значні статки.

Духовне життя єврейської общини у Месопотамії задокументоване Єзикіїлем, який був на вигнанні після 597 або 586 рр. Втративши храм. Вигнанці робили великий наголос на дотриманні суботи, чистоті Закону, молитві і пості. Саме в цей час у Вавилоні виникли перші синагоги. Випробування вигнання очистили і зміцнили віру євреїв і знищили ідолатрію.

Повернувшись у Палестину, вигнанці побачили, що їх територія значно зменшилася: вона простягалася з півночі на південь на 25 миль, з заходу на схід – 32 милі. Загальна площа – біля 800 квадратних миль, з яких одна третя частина необроблювана пустеля. Маленький анклав Юдеї був оточений ворожими сусідами: на північ від Бет-Елу – Самарія, на південь від Бет-Зуру – ідумеї, східним кордоном була ріка Йордан – филистимське узбережжя, заселене фінікійцями. Перси зробили Юдею автономною провінцією, з правом чеканити власну монету (Неем. 5:15), про що свідчать і археологічні знахідки монет з написами YHD У Єрусалимі, Єрихоні, Гезері – тобто всіх містах, які були під владою Неемії.

2. Царювання Артаксеркса І. Неемія був носієм чаші при царі Артаксерксі І Лонгіманусі, ахеменідському цареві (464-424 рр.). З 464 р. він проживав у Сузах, пізніше в Персополі. Прийшовши до влади він зустрівся з великим повстанням в Єгипті, яке підтримали Афіняни. Можливо у цьому є пояснення підтримки персами Ездри і його повернення в Єрусалим у 458 р. – вони бажали створити лояльну буферну державу між собою і Єгиптом.

3. Хронологія. Згідно Ез. 1:1 Кір видав указ для євреїв у перший рік свого царювання, тобто у 538 р. У той час євреї використовували цивільний і релігійний календарі, перший починав рік з місяця Ніссана (березень-квітень) і можливо був ідентичний вавилонському. Неемія 1:1 вказує, що він прибув у Єрусалим у дванадцятий рік царя Артаксеркса І, тобто в 444 р.

Цивільний календар починався у сьомому місяці – Тішрі, осінню. Якщо Неемія користувався ним, то він прибув у Єрусалим в 445 р.

а. Списки і документи. Як і книгах Хронік у Ездри-Неемії важливе місце займають різні списки, отримані з офіційних джерел:

• 
  список посудин для храму (Ез. 1:9-11)
  
• 
  список повернених з плону (2:1-70)
  
• 
  генеалогія Ездри (7:1-5)
  
• 
  голови родів (8:1-14)
  
• 
  тих, хто перебував у змішаних шлюбах (10:18-43)
  
• 
  тих, хто допомагав відбудовувати стіну (Неем. 3)
  
• 
  тих, хто підписав завіт (10:1-27)
  
• 
  мешканців Єрусалиму та інших міст (11:3-36)
  
• 
  священиків і левитів (12:1-26)
  

• 
  декрет Кіра
  
• 
  обвинувачення Рехума (4:11-16)
  
• 
  відповідь Артаксеркса І (4:17-22)
  
• 
  звіт Товеїла (5:7-17)
  
• 
  повторення декрету Кіра (6:2-5)
  
• 
  відповідь Дарія Товеїлу (6:6-22)
  
• 
  копія листа Артаксеркса для Ездри (7:12-26)
  

1. 
   спільні слова і теми: любов до переліків, описів релігійних фестивалів; фрази – “батьківські доми”, “голови батьківських домів”, “дім Божий”. Спільні теми також важливість левітів і храму. Слова “співаки”, “тримачі воріт”, “храмові слуги” зустрічаються виключно у цих книгах.
   
2. 
   спільна теологія. У книг однакова єврейська мова, ті ж самі літературні особливості, ті ж самі передумови, інтереси, точки зору теологічні і еклесіологічні інтереси. Очевидно, що Хроніки-Ездри-Неемії початково були одним літературним цілим, продуктом однієї школи думки, якщо не одного розуму, який можна назвати Хроністом.
   

1. 
   єврейська традиція не є дуже надійною, про що говорять деякі хронологічні неточності
   
2. 
   незважаючи на багато паралелей між Хроніками і Ездрою-Неемією, існує також чимало відмінностей. Тому найбільш можливим варіантом є те, що Хроніки написав близький учень Ездри, а не він сам.
   

Сара Яфет, ретельно дослідивши обидві книги, створила перелік слів, які використовуються в Ездри-Неемії, але не зустрічаються у Хроніках, вона вказала на різне використання термінів у двох книгах та інші факти, які відкидають можливість того, що обидві книги були написані одним автором.

Інші науковці знайшли нові відмінності: Хроніст наголошує на ролі Якова, а в Ездри-Неемії цей наголос відсутній, і навпаки Неемія підкреслює важливість суботи, а автор книги Хронік цього не робить.

У 1961 р. Д.Фрідман зробив спробу реконструкції, на його думку, більша частина книги Хронік була написана біля 515 р. монархістом, що бажав підтримати претензії дому Давида у час побудови другого Храму. 1 Хр. 1-9 і Ездра-Неемія були пізніше додані клерикалістом.

Недавно Кросс запропонував власну схему реконструкції, яка складається з трьох стадій:

1. 
   стадія (Хр-1) включає в себе більшу частину Хронік (до 2 Хр. 34) і преш у частину Ездри (до 3:13) і була написана біля 520 р. у час заснування другого храму для підтримки месіанського руху, який зосереджувався довкола Зоровавеля і Ісуса.
   
2. 
   стадія (Хр-2) написана біля 450 р., незадовго після місії Ездри, було додано арамейські джерела (Ез. 5:1-6:19).
   
3. 
   стадія (Хр-3) третій редактор добавив записки Неемії і генеалогії 1 Хр.1-9.
   

Ездра і Неемія занотували події повернення євреїв з вавилонського полону і і відбудування храму та стін навколо Єрусалиму. У їх записах підкреслюється важливість храму і його персоналу та робиться важливий наголос на необхідності зберегти єврейську общину від синкретичного впливу сусідніх народів.

• 
  Неемія був відповідальною людиною, інакше він не зміг би бути придворним царя;
  
• 
  Неемія був людиною бачення. Стіни Єрусалиму лежавли в руїнах 141 р., коли Неемія зробив спробу відбудувати їх. Він мав велике бачення того, Ким є Бог і що Він може зробити через своїх слуг.
  
• 
  Неемія був людиною молитви, яка була його першим притулком (Неем. 1:5-11).
  
• 
  Неемія був людиною дії і співпраці, яка вміла пояснити, що має бути зроблене та заохотити інших (2:18). Він знав як налагодити роботу по відбудові стін так, що всупереч опозиції, стіни були відновлені протягом двох місяців (6:15). Неемія надихав людей своїм власним прикладом (5:14-18). Світська людина, Неемія виявився здатним співпрацювати зі своїм сучасником Ездрою – письменником і священиком, незважаючи на той факт, що ці два лідери були людьми абсолютно різних темпераментів (Ез. 9:3 – Неем. 13:25).
  
• 
  Неемія був людиною співчуття. Він відмовився від своїх власних привілеїв (Неем. 5:18) і денонсував майно тих, хто експлуатував своїх найбідніших братів (5:8).
  
• 
  Неемія був людиною, яка тріумфувала над своїми ворогами. На всі підступи опозиції Неемія відповідав з молитвою (4:4), подвоєними зусиллями (4:6), пильністю (4:9) і довір’ям до Бога (14).
  
• 
  Неемія був людиною правильної мотивації. Хоча він оправдував своє служіння, це не було його основним мотивом. У всім своїм служінні він намагався ублагати і служити своєму божественному суверену. Його єдиною нагородою було Боже схвалення (5:19; 13:14, 22,29).
  

І. Перше повернення з вигнання і відбудова Храму (1:1-6:22)

А. Перше повернення з вигнання (1:1-11)

1. 
   Едикт Кіра (1:1-4)
   
2. 
   Повернення Шешбацара (1:5-11)
   

В. Відродження поклоніння у храмі (3:1-13)

1. 
   Відбудова вівтаря (3:1-13)
   
2. 
   Свято Кущів (3:4-6)
   
3. 
   Початок реконструкції храму (3:7-13)
   

1. 
   Опозиція в час царювання Кіра (4:1-5)
   
2. 
   _______________________Ксеркса (4:6)
   
3. 
   _______________________Артаксеркса (4:7-23)
   
4. 
   Відновленні я робіт при Дарії (4:24)
   

1. 
   Новий початок, натхнений Огієм і Захарією (5:1-2)
   
2. 
   Втручання управителя Товії (5:3-5)
   
3. 
   Звіт Дарію (5:6-7)
   
4. 
   Пошуки декрету Кіра (6:1-5)
   
5. 
   Порядок встановлений Дарієм для відбудови храму (6:6-12)
   
6. 
   Завершення храму (6:13-15)
   
7. 
   Посвячення (6:16-18)
   
8. 
   Святкування Пасхи (6:19-22)
   

А. Повернення Ездри до Палестини (7:1-8:30)

1. 
   Підготовка (7:1-10)
   
2. 
   Доручення від Артаксеркса (7:11-26)
   
3. 
   Доксологія Ездри (7:27-28)
   
4. 
   Ті, хто повернувся з Ездрою (8:1-14)
   
5. 
   Пошук левитів (8:15-20)
   
6. 
   Молитва і піст (8:21-23)
   
7. 
   Призначення цінних речей (8:24-30)
   
8. 
   Подорож і прибуття до Єрусалиму (8:31-36)
   

1. 
   Злочин змішаних шлюбів (9:1-6а)
   
2. 
   Сповідь і молитва Ездри (9:6б-15)
   
3. 
   Відповідь людей (10:1-4)
   
4. 
   Звернення до народу (10:5-15)
   
5. 
   Розслідування злочину (10:16-17)
   
6. 
   Перелік злочинців (10:18-43)
   
7. 
   Розв’язання змішаних шлюбів (10:44)
   

І. Перша адміністрація Неемії (1:1-12-47)

А. Відповідь Неемії на ситуацію в Єрусалимі (1:1-11)

1. 
   Повідомлення про важку ситуацію в Єрусалимі (1:1-4)
   
2. 
   Молитва Неемії (1:5-11)
   

1. 
   Відповідь царя (2:1-8)
   
2. 
   Подорож у Палестину (2:9-10)
   
3. 
   Нічна інспекція стін Неемією (2:11-16)
   
4. 
   Заохочення Неемією відбудови стіни (2:17-18)
   
5. 
   Опозиція з боку Санваллата, Товвії і Гешема (2:19-20)
   

1. 
   Північна секція (3:1-7)
   
2. 
   Західна секція (3:8-13)
   
3. 
   Південна секція (3:14)
   
4. 
   Східна секція (3:15-32)
   

1. 
   Насмішки Санваллата і Товії (4:1-5)
   
2. 
   Загроза нападу (4:6-15)
   
3. 
   Відбудова стіни (4:16-23)
   

1. 
   Скарги бідних (5:1-5)
   
2. 
   Скасування боргів (5:6-13)
   
3. 
   Неегоїстичний приклад Неемії (5:14-19)
   

1. 
   Спроби заманити Неемію (6:1-9)
   
2. 
   Фальшиві пророки (6:10-14)
   
3. 
   Завершення стін (6:15-19)
   

1. 
   Забезпечення захисту Єрусалиму (7:1-3)
   
2. 
   Відкриття списку Неемією (7:4-5)
   
3. 
   Перелік вигнанців (7:6-69)
   
4. 
   Пожертви на працю (7:70-72)
   
5. 
   Поселення вигнанців (7:73а)
   

1. 
   Публічне проголошення Писання (7:73б-8:12)
   
2. 
   Фестиваль Кущів (8:13-18)
   
3. 
   День посту, сповіді і молитви (9:1-5)
   
4. 
   Переказ відносин Бога з Ізраїлем (9:6-31)
   
5. 
   Визнання гріха (9:32-47)
   
6. 
   Встановлення домовленості (9:38)
   

1. 
   Вибір нових мешканців (11:1-2)
   
2. 
   Провінційні лідери (11:3-24)
   
3. 
   Місця поселень юдеїв (11:25-30)
   
4. 
   Місця поселень веніаминівців (11:31-35)
   
5. 
   Переселення левитів з Юди і Веніамину (11:36)
   

1. 
   Священики і левити з першого повернення (12:10-26)
   
2. 
   Первосвященики і левити з часів Йоакіма (12:27-43)
   
3. 
   Посвячення Єрусалимської стіни (12:27-43)
   
4. 
   Регулювання пожертв на храм і служіння (12:44-47)
   

А. Зловживання впродовж його відсутності (13:1-5)

1. 
   Змішані шлюби (13:1-3)
   
2. 
   Захоплення Товією приміщень у храмі (13:4-5)
   

В. Вигнання Товії Неемією (13:8-9)

Г. Реорганізація і реформи (13:10-31)

1. 
   Пожертви на персонал храму (13:10-14)
   
2. 
   Порушення суботи (13:15-22)
   
3. 
   Змішані шлюби (13:23-29)
   
4. 
   Забезпечення деревом і першоплодами (13:30-31)
   

До третьої групи книг єврейської Біблії (Мегілот-Писання) належало п’ять книг: Пісня над Піснями, Рут, Плач Єфимії, Еклезіаст і Естер, як правило розміщується у цій групі останньою, оскільки вона читається під час фестивалю Пурим – останнього єврейського свята, Естер є однією з двох книг старого заповіту, які носять ім’я жінки і однією з кількох , які не цитуються в Новому Заповіті. Вона пояснює походження одного з двох єврейських свят період після вигнання, які не містяться у Законі (друге свято - Ханука). Описані в Естер події відбуваються у Сузах під час царювання перського царя Ксеркса (486-465 рр. до н. е.), чия імперія простяглася від індії до Ефіопії.

Враховуючи століття переслідувань, зрозуміло чому свято Пурім стало такими улюбленими серед євреїв. Адже воно нагадувало про часи, коли вони були здатні повернути події історії проти своїх ворогів. Адже воно нагадувало про часи коли вони були здатні повернути події історії проти своїх ворогів. Книга також говорила про необхідність героїчного опору для виживання перед лицем жорстокого антисемітизму, який триває і до сьогоднішніх днів.

Хоча книга Естер закінчується щасливо, єврейське прислів'я недарма говорить: "Як багато Гаманів - і всього один Пурим".

Як видно, Книга Естер була написана у Вавилоні чи Персії і відбиває історичну дійсність, що панувала в Перській імперії в епоху правління династії Ахеменидів (558-330 р. до н.е.), тобто до навали греків на чолі з Олександром Македонським. Підтвердженням того, що Книга Естер написана в до грецьку епоху, служить повна відсутність у ній грецьких термінів і імен. Іноземні слова, що зустрічаються в книзі - або перські, або арамейські.

Євреї жили в Перській імперії досить спокійно. Немає ніякого сумніву в тім, що і вони були серед запрошених на царський бенкет (вірші 5 - 8). Як ми побачимо надалі, книга Естер малює нам прототип єврейського життя в діаспорі, із усіма його інтригами, небезпеками і перемогами.

Докладний опис царського бенкету, швидше за все, не містить особливих перебільшень. Серед археологічних знахідок описуваного періоду чимало золотих чаш для напоїв у виді тварин, причому кожна іншої форми.

Сам текст книги не вказує на свого автора, ані не дає дати її написання. Частина дослідників (Ібн Ездри, Климент Олександрійський) приписували його Мордехаю. У 9, 20-32 говориться, що Мардохей разом з Естер написали послання до іудеїв про заснування свята Пурим з поясненням історичних обставин, і приводу до його заснування, а це саме і складає головний зміст книги Естер. Звідси припускають, що первісним письменником книги міг бути Мардохей, а сучасна редакція книги, можливо, складена Ездрою. Однак відсутність згадування імені Божого в єврейському тексті книги може свідчити про те, що остання редакція її відноситься до кінця часу Старого Завіту, коли стали уникати усного і письмового вживання імені Божого - Ягве, вважаючи його невимовним. Все-таки, малоймовірно, щоб, Мордехай став прославляти самого себе (10:3).

Августин вважав, що автором був Ездра. Однак і до сьогодні постать автора книги Естер є невідомою. Якщо книга була написана в 5-4 ст. до н е ., то книгу, ймовірно, написав перський єврей, про що свідчить його знання перського життя і звичаїв. Якщо ця книги побачила світ у ІІ ст.. до. н. Е, тог її автором міг би бути палестинський єврей.

І досі немає відповіді на питання чи книга Естер є результатом праці одного чи кількох авторів – зокрема, деякими дослідниками вважається, що текст 9:20-10:3 є пізнішим додатком. Однак загалом літературну і стилістичну єдність книги важко заперечити.

Оскільки автора книги не можна ідентифікувати, то відповідно важко сказати з повною впевненістю коли книга була написана. Вона не могли виникнути раніше смерті Ксеркса (465 р. – 10:2). Серед дослідників існує дві основних гіпотези:

1. 
   Перські імена і слова
   
2. 
   Відмінне знання автором перських звичаїв, топографії Суз і царського палацу. Автор Книги Естер був прекрасно обізнаний про порядки, що існували в Перській імперії в ті часи, - починаючи з групи із семи князівських радників і до складної діючої поштової системи, що обслуговувала усю величезну імперію.
   

1. 
   Бен Сіра (180 р. до. н.е) не робить жодної згадки про книгу (однак він також не згадує про Йова і Ездру, тому цей аргумент досить хиткий)
   
2. 
   Свято Пурим не святкувалося у домакавейський період.
   

• 
  Багато екзегетів вважають, що ціль написання книги Естер пояснити історичне походження свята Пурим, виправдати його святкування (так як воно не згадується в Торі). Тобто основне призначення книги Естер - запам'ятати на століття описану в книзі повчальну подію, що служить прикладом благодійної дії Промислу Божого, що рятує народ Господній у важких обставинах його життя, а також дати духовно-моральне читання у встановлене свято Пурим.
  
• 
  Ціль книги також шукали у політичних мотивах, вказуючи, що вона полягала втому, щоб дати звіт при визначне звільнення єврейського народу у критичний час їхньої історії і зберігати пам’ять про це звільнення через щорічне святкування Пурим, щоб підтримувати у народі дух націоналізму.
  
• 
  Опосередкованою метою книги було показати євреям, які не повернулися на батьківщину після вигнання, що Бог все ще любить їх і захищає.
  
• 
  Деякі християнські дослідники вірять, що реальною метою книги було служити пророцтвом про події, відкриті у новому Заповіті. За цим тлумаченням Естер є прообразом Діви Марії, шибениця, здобуванням гаманом, вказує на хрест.
  
• 
  Більшість коментарів сходяться на думці, що безпосереднім наміром книги було вчити про Божу провіденційну опіку над Його народом.
  

Книгу Естер часто називали шедевром літератури або “літературним скарбом” навіть ті, хто не цінять її історичний документ. Щодо жанру книги то існують різні думки. Дехто вважає, що це:

• 
  Історичний романс
  
• 
  Легенда
  
• 
  Історичний роман
  

Єврейський текст книги Естер дуже добре зберігся, мова книги не є класичною єврейською, а більш пізньою зі значним використанням перських слів.

1. 
   Відсутність імені Бога. У книзі жодного разу не згадується Бог, закон, звіт, Храм та інші характеристики єврейської релігійності. Дехто пояснює це тим, що книга читалася під час весіль і вживання вина, тому присутність Божого імені було не доречною. Інша спроба пояснити цю проблему полягає у віднесені книги Естер до літератури мудрості, яка також не наголошує на Богові чи єврейській релігії.
   
2. 
   Моральні і етичні практики. Націоналістичний і мстивий дух книги породив чимало проблем серед її єврейських і християнських читачів. Автор ніколи не осуджує моральних проступків Мордехея і Естер, а описує їх зі схваленням як тріумф. Екзегети запропонували кілька шляхів розв’язання цієї проблеми.
   
   • 
     Оправдання: Оскільки Естер і Мордехай є у Біблії, то їх поступки не можуть бути поганими;
     
   • 
     Осуд: їх неморальність заслуговує тільки на критику ку і осуд
     
3. 
   Історичні неточності: Науковці і досі дискутують щодо історичної події, описаних в книзі Естер. Дехто вважає їх повністю історичними або такими, що базуються на реальних історичних фактах, інші, що ці події ніколи не мали місця. Для того, щоб вияснити питання історичності слід дати відповідь на основні історичні проблеми, пов’язані зі цією книгою.
   
4. 
   Акуратність структури. Існує думка, що вся історія надто охайно збудована, щоб бути реальністю, а деякі події є штучними. Однак гарна структура, швидка розповідь не можуть жодним чином заперечити, що ці події дійсно відбулися.
   
5. 
   Акуратність в описі Перського двору і перських звичаїв. Вказує на історичність книги
   
6. 
   Тривалість свят. Свято протягом 180 днів часто ставилися під сумнів як перебільшення
   
7. 
   Визначення цариці Ксеркса. Одним із найбільших серйозних заперечень проти історичності книги Естер є те, що відомо тільки про одну дружину Ксерокса, доньку перського генерала Отанеса, на ім’я Аместріс. Перські літописи не згадують про королеву на ім’я Вашті чи Естер. Проблема видається нерозв’язаною, однак все-таки існує кілька версій її розв’язання:
   

• 
  Естер могла бути не основною дружиною або першою наложницею
  
• 
  Імені Вашті і Аметріс є подібними, це могла бути одна і таж людина.
  

8. 
   Піднесення Мордихея. Критики кажуть, що це було неможливим для іноземця і єврея стати першими міністром перського царя. Однак на близькому Сході іноземці часто ставали провідними політичними діячами (Йосип у Єгипті, Даниїл у Вавилоні, Неемія у Персії). Крім того існують археологічні дані, які підтверджують існування провідного чиновника у час правління ксерокса на ім’я Мардук.
   
9. 
   Число вбитих євреями. “Неймовірне” число вбитих євреями також ставить під сумнів історичність книги. У септуагінті це число зменшується до 15 тисяч. Дехто вважає, що число 75 тисяч є символічною і вказує на повну перемогу, у той час, як насправді загинуло кілька сотень людей. Однак для сходу такі масові кровопролиття були звичними: у 90р. Мітрідат цар Понту наказав на певну дату знищити усіх римлян в його царстві і загинуло щонайменше 80 тисяч.
   
10. 
    Неєврейське походження свята Пурим. Науковці шукали походження свята Пурим у вавилонських, перських і грецьких паралельних святах. На їх думку слово Пурим не єврейського походження (аккад. Puru - доля) і має світський характер, що вказує на його поганські корені. Однак жодна з цих теорій не була доведена, наявність же поганських елементів у святкуванні Пурім не заперечує історичності самих подій книги Естер.