Лекція Вивчення історії Старого Заповіту

План

1. 
   Юдейська сім’я (1:1-2)
   
2. 
   Смерть чоловіка і синів Ноомі (1:3-5)
   

1. 
   Звернення Ноомі до її невістки (1:6-15)
   
2. 
   Благання Рут залишитися з Ноомі (1:16-18)
   
3. 
   Прибуття Ноомі і Рут до Вифлеєму (1:19-22)
   

1. 
   На полях Вооза (2:1-3)
   
2. 
   Вооз зауважує Рут (2:4-7)
   
3. 
   Вооз забезпечує рут (2:8-16)
   
4. 
   Розмова Рут з Ноомі про Вооза (2:8-16)
   

1. 
   Порада Ноомі Рут (3:1-5)
   
2. 
   Рут у ніг Вооза (3:6-13)
   
3. 
   Повернення Рут до Ноомі (3:14-18)
   

1. 
   Відмова родичів відкупити землю Ноомі (4:1-6)
   
2. 
   Викуп землі Воозом (4:7-12)
   

VІІ. Генеалогія Давида (4:18-22)

Книги разом утворюють свого роду історичне тлумачення до книги Повторення закону, її обітниць і застережень. Ще однією спільною рисою усіх п’яти книг (Попередні пророки + Повторення закону) є теологія монархії, яку передбачила книга ПЗ (17:14-20).

“Згідно з Повторенням закону політичний успіх чи невдача царя були цілком залежні від рівня послуху Ізраїлю завіту. Політичний успіх міг бути досягнутий царем лише шляхом виконання ним своєї відповідальності як адміністратора завіту. З цієї точки зору стає ясно, що не військовий успіх був головним досягненням царя, але дія Ягве у його ролі як захисника народу. Роль царя полягала у тому, щоб довіряти Ягве як Визволителю і бути слухняним Його слову”

У політичних термінах Ізраїль на поч. 1 Сам. Був мало організованою федерацією племінних територій, нездатних дати опір филистимлянам та іншим ворогам. На кін. 2 Сам. Ізраїль став наймогутнішим царством у східному Середземномор’ї, сильному всередині і безпечному ззовні. У релігійному вимірі перші розділи книги показують низький духовний рівень та корумповане духовенство, останні розділи 2 Сам. показують приготування до побудови храму. Цінною думкою цих книг є Божий вибір, який поширювався з певною метою на Самуїла, Саула і Давида. Іншим важливим мотивом є ставлення до успіху, як до вказівки Божої суверенності – Бог обирає маловідомого Давида на царя і відкидає його братів. Ключовою темою Оповідання про ковчег є те, що Бог не дозволяє маніпулювати собою – принесення ковчегу на битву ще не гарантує перемоги Ізраїлю, так само як поміщення його в филистимський храм не означає божественного благословіння.

Служіння царя і пророка появилися в Ізраїлі одночасно – Саул, перший цар, був помазаний на царя Самуїлом – засновником пророчої лінії. Коли завдання царя полягало у тому, щоб бути адміністратором завіту, то пророка – пояснювати його вимоги. У релігійних питаннях підпорядкування царя пророку було самозрозумілим (1 Сам. 13:13; 2 Сам. 12:7-14). На кінець ери монархії пророки осуджували царів за їх віровідступництво.

Теократія шляхом монархії була в ідеалі кращою формою правління, аніж вона виявилася на практиці. Власне це підтверджувало застереження Самуїла (1 Сам. 8:10-18).

План

Перша книга Самуїла

А. Дитинство Самуїла (1:1-4:1)

1. 
   Народження і посвячення Самуїла (1:1-28)
   
2. 
   Пісня Анни (2:1-11)
   
3. 
   Гріховність синів Ілія (2:12-26)
   
4. 
   Пророцтво проти дому Ілія (2:27-36)
   
5. 
   Покликання Самуїла (3:1-4:1а)
   

1. 
   Полонення ковчегу (4:1б-11)
   
2. 
   Смерть Ілія (4:12-22)
   
3. 
   Господнє покарання филистимлян (5:1-12)
   
4. 
   Повернення ковчегу (6:1-7:1)
   
5. 
   Самуїл стає суддею (7:2-17)
   

А. Початок діяльності Саула (8:1-12:25)

1. 
   Вимога царя (8:1-22)
   
2. 
   Помазання Саула (9:1-10:16)
   
3. 
   Вибір Саула жеребом (10:17-27)
   
4. 
   Перемога над аммонітянами (11:1-11)
   
5. 
   Підтвердження Саула як царя (11:12-12:25)
   

1. 
   Непослух Саула (13:1-15)
   
2. 
   Боротьба з филистимлянами (13:16-14:23)
   
3. 
   Прокляття Йонатана (14:24-46)
   
4. 
   Наступні війни Саула (14:47-52)
   
5. 
   Відкинення Саула (15:1-35)
   

А. Початок діяльності Давида (16:1-28:2)

1. 
   Помазання Давида (16:1-13)
   
2. 
   Прибуття Давида у двір Саула (16:14-23)
   
3. 
   Смерть Голіафа (17:1-28)
   
4. 
   Ревність Саула (18:1-30)
   
5. 
   Вигнання Давида (19:1-24)
   
6. 
   Дружба з Йонатаном (20:1-42)
   
7. 
   Давид і священик у Ноба (21:1-9)
   
8. 
   Давида – втікач (21:10-22:5)
   
9. 
   Страта священиків у Ноба (22:6-23)
   
10. 
    Спасіння Келіа (23:1-6)
    
11. 
    Переслідування Давида (23:7-29)
    
12. 
    Змилування Давида над Саулом (24:1-22)
    
13. 
    Давида, Навал і Авігаїл (25:1-44)
    
14. 
    Повторне змилування над Саулом (26:1-25)
    
15. 
    Ахіш филистимлянини (27:1-28:2)
    

1. 
   Саул і ворожка у Ендорі (28:3-25)
   
2. 
   Звільнення Давида (29:1-11)
   
3. 
   Перемога над амаликитянами (30:1-31)
   
4. 
   Смерть Саула і Йонатана.
   

І. Консолідація монархії в Ізраїлі (1:1-20-26)

А. Прихід Давида царем над Юдою (1:1-3:5)

1. 
   Смерть Саула і Йонатана (1:1-16)
   
2. 
   Плач Давида за Саулом і Йонатаном (1:17-27)
   
3. 
   Помазання Давида царем над Ізраїлем (2:1-7)
   
4. 
   Війна між домами Саула і Давида (2:8-3:1)
   
5. 
   Сини, що народилися Давиду у Хевроні (3:2-5)
   

1. 
   Пропозиція Авнера Давиду (3:6-21)
   
2. 
   Вбивство Авнера (3:22-29)
   
3. 
   Вбивство Іш-бошета (4:1-12)
   
4. 
   Помазання Давида царем над Ізраїлем (5:1-5)
   
5. 
   Завоювання Єрусалиму Давидом (5:6-12)
   
6. 
   Діти, що народилися Давиду у Єрусалимі (5:13-16)
   

1. 
   Перемога над филистимлянами (5:17-25)
   
2. 
   Перенесення ковчегу у Єрусалим (6:1-23)
   
3. 
   Господній Завіт з Давидом (7:18-29)
   
4. 
   Давидова молитва (7:18-29)
   
5. 
   Перемога над Давидовими ворогами (8:1-14)
   
6. 
   Давидові службовці (8:15-18)
   

Е. Епілог (21:1-24:25)

А. Господній гнів на Ізраїля (21:1-14)

Б. Герої Давида (21:15-22)

В. Пісня хвали Давида (22:1-51)

Г. Останні слова Давида (23:1-7)

Е. Давидові могутні воїни (23:8-25)

Є. Господній гнів на Ізраїля (24:1-25).

Чисельні археологічні відкриття доповнюють і підтверджують біблійні дані. Зокрема, важливими для вивчення біблійної історії є знайдені писемні матеріали в Ассирії і Вавилоні. Ретельне порівняння цих знахідок з біблійною інформацією сприятиме більшій ясності розуміння історії Ізраїлю у цей період.

Книга царів, однак, є більш, ніж просто переліком політичних і соціальних подій цього періоду. Вона занотовує духовну відповідь Ізраїля Богу, Який закликав його у відносини Завіту (2 Цар. 17:7-23), та дав їм Обіцяну Землю. Тому ці книги є, передусім, детальним підсумком духовного існування Ізраїлю, а, особливо, його царів, пророків і священиків.

2. Авторство і дата. Євреї розглядали ці книги як одну, однак тематично її можна розділити на дві частини. Щодо встановлення авторства цієї книги, то це є більш складною проблемою. Відомо, що автор використовував кілька основних джерел:

1. 
   Книга записів Соломонових (1 Цар. 11:41) – літописні, архівні і біографічні матеріали.
   
2. 
   Книга записів царів Ізраїльських (1 Цар. 14:29) – офіційні записи уряду Північного царства.
   
3. 
   Книга записів царів Юдейських - опис подій у Південному царстів від Ровоама до Єгоякима.
   

1. 
   До вигнання – період до 598-597 рр.
   
2. 
   Автор періоду вигнання, який завершив свою працю біля 550 р.
   

• 
  культової ортодоксії, зосередженої у храмі
  
• 
  пророчого виконання Слова Божого
  
• 
  божественного втручання у падіння Ізраїлю, як такого, що було попереджене у Повторенні Закону
  

Вся книга за винятком двох додатків складає враження об’єднаної книги, що виражає світогляд одного автора, який об’єднав разом свої історичні дані єдиною ціллю та загальним літературним стилем. Єврейська традиція бачить такого автора у Єремії. Оскільки сама книга не називає свого автора, то вірніше було б сказати, що це людина, яка жила в час пророка Єремії, були під подібним впливом і мала подібні до нього погляди.

Щонайменше більшість книги вказує на те, що вона є продуктом одного автора, який був очевидцем фіналу історії Юдеї та намагався дати для цього божественне пояснення.

3. Походження, намір, ціль.

Книга без сумніву була написана у Єрусалимі очевидцем заключних подій історії Юдеї і Ізраїлю, які визначили ціль написання книги. Споглядаючи трагедію, яка розгорталася перед його очами, автор зосереджує свої зусилля на ретельному аналізі подій сучасності та тих, які відбувалися з часів Царства Соломона. У цьому сенсі книга є продовженням книги Самуїла.

Однак, книга Царів є більш, ніж просто хронологією подій. Майстерно добираючи свої джерела та використовуючи свій власний досвід, автор пише з метою продемонструвати читачам як необхідність дотримання віруючим умов Завіту з Богом, так і історію людей, які були найбільш відповідальними за духовне керівництво Ізраїлю: пророків і царів. Тому Книга Царів несе подвійне навантаження відкуплюючої історії і персональної підзвітності (1 Цар. 2:2-5; 8:20; 9:4-9; 2 Цар. 8:19).

4. Літературна форма. Природа теми і суть книги робить складними любі дискусії про літературний стиль, однак певні стилістичні риси можна визначити. Автор має тенденцію писати тематично, час від часу порушуючи хронологічний порядок. Коли справа доходить до представлення історичних даних щодо розділеного царства, автор дотримується наступного порядку:

• 
  вступна заява щодо приходу царя до влади, яка, як правило, синхронізується з царюванням відповідного правителя в іншому царстві;
  
• 
  далі слідують біографічні деталі – для царів Південного царства вони включають вік царя у час приходу до влади, тривалість його царювання, ім’я королеви-матері та духовна оцінка його правління; для Північного царства – столиця його держави, тривалість його правління та оцінка його характеру;
  
• 
  далі йде вибірковий опис правління царя із заключним посиланням на джерела, де можуть бути знайде відомості про царя, дані про смерть і поховання та вказівка його наступника. Прикладами цієї формули можуть бути Єгоахаз для Ізраїлю і Азарія для Юдеї.
  

Щодо тематики, то автор книги Самуїла пише з точки зору особливого інтересу до пророчого розгортання царства Ізраїлю, особливо концентруючи увагу на появі, тріумфі і боротьбі у домі Давида; Хроніки написані з точки зору божественної оцінки того, як Ізраїль і, особливо Юдея, відповідають відкритим Богом стандартам; автор Царів намагається дати збалансований звіт про діяльність що характеризувала історію Ізраїлю у період монархії.

З першого і до останнього розділів Бог розглядається у книзі як такий, що суверенно контролює уряди світу, Він один є живим Богом (1 Цар. 8:60), Творцем (2 Цар. 19:15), Тим, Хто забезпечує життя (1 Цар. 19:1-8). Як трансцендентним (1 Цар. 8:27), так і іманентним (1 Цар. 9:3), Він всюдиприсутній (1 Цар. 8:27) і всемогутній (1 Цар. 8:42), всезнаючий (1 Цар. 3:9). Водночас Він є Бог любові (1 Цар. 10:9) і доброти (1 Цар. 8:66), як також і Бог справедливості і правосуддя (1 Цар. 2:32-33).

Хоча люди є грішниками (1 Цар. 8:46), Бог є творцем відкуплення (1 Цар. 8:51) та милостиво прощає тих, хто впокорюють себе перед Ним (2 Цар. 22:11, 19-20). Крім того Він чує і відповідає на молитви (1 Цар. 8:28-30; 2 Цар. 2:14), вірно дотримується Своїх обітниць (1 Цар. 8:20, 23-26).

Людина повинна поклонятися Йому (1 Цар. 3:15) і слідувати за Ним (1 Цар. 13:8), тому такими важливими є Храм і його інституціям (1 Цар. 6-8; 2 Цар. 25:13-17). Людина повинна робити Божі непорушні стандарти (1 Цар. 16:34) центром свого життя (1 Цар. 2:3-4, 6:11-13; 8:58) і турбуватися про священну репутацію Бога (1 Цар. 8:60; 2 Цар. 2:23-25).

Бог відкриває себе різними шляхами (1 Цар. 3:5-15: 8:10-12; 9:2-9), особливо Ізраїлю (1 Цар. 8:51-53, 66), як народу, якому Він дав особливі обітниці (2 Цар. 13:23). Хоча Бог викупив Ізраїль (1 Цар. 8:51) та терпеливо опікується ними, провадить та носить їх, вони відкинули, незважаючи на багаторазові застереження (2 Цар. 17:23; 21:10-15). Через унікальні відносини Ізраїлю з Богом, Він урочисто осуджує гріх поклоніння ідолам (1 Цар. 11:4-2). Велике значення має пророцтво (1 Цар. 11:29-39: 12:22-24; 22:7-38).

Таким чином, Книга Царів є не просто історією, а відкуплюючою, теологічною історією, збудованою довкола подвійної теми божественної суверенності і людської відповідальності. У цьому сенсі можна порівняти книги Царів, Самуїла і Хронік. У той час як Самуїл розглядає відповідальність як управління у божественному господарстві, Хроніки наголошують на божественній суверенності, то Книга Царів робить зробити баланс між ними.

План

А. Соломон стає царем (1:1-2:11)

Б. Установлення Соломоном царства (2:12-3:28)

В. Організація Соломоном царства (4:1-34)

Г. Будівнича програма Соломона (5:1-8:66)

1. Підготовка до будівництва Храму (5:1-18)

2. Будівництво Храму (6:1-38)

3. Інші будови Соломона (7:1-8)

4. Посудини Храму (7:13-51)

5. Посвячення Храму (8:1-66)

Е. Діяльність в еру Соломона (9:1-11:43)
ІІ. Розділене царство (1 Цар. 12:1-2 Цар.17:41)

А. Розділення і раннє царство (1 Цар. 12:1-16:14)

1. 
   Прихід Ровоама (12:1-24)
   
2. 
   Царювання Єровоама у Північному царстві (12:25-14:20)
   
3. 
   Царювання Ровоама у Південному царстві (14:21-31)
   
4. 
   Царювання Авії у Південному царстві (15:1-8)
   
5. 
   Царювання Аси у Південному царстві (15:9-24)
   
6. 
   Царювання Надава у Північному царстві (15:25-31)
   
7. 
   Друга династія в Ізраїлі (15:32-16:14)
   

В. Ера четвертої династії (2 Цар. 10:1-15:12)

Г. Занепад і падіння Північного царства (15:13-17:41)
ІІІ. Південне царство (18:1-25:30)

А. Царювання Єзекії (18:1-20:21)

Б. Царювання Манасії (21:1-18)

В. Царювання Аммона (21:19-26)

Г. Царювання Йосії (22:1-23:30)

Д. Останні дні Юдеї (23:31-25:21)

Е. Історичні додатки (25:22-30)


Лекція 19.

Книги Хронік.

Бог використовує історії античних царств Ізраїлю, щоб відкрити істини про Себе і Свої відносини з людьми. Однак хоча Він натхнув старозавітних авторів книг Царів і Хронік інтерпретувати цю історію, їх теологічні послання є різними. Якщо книга Царів скомпонована після колапсу царства у 586 р. і концентрує свою увагу на тому як гріх веде до поразки (2 Цар. 17:15), то Хроніки, написані після двох повернень з полонів у 537 і 458 рр., з тих же самих даних роблять висновок, що “віра є перемогою” (2 Хр. 20:20, 22).

• 
  хроніки є чимось більшим, аніж просто додаток до попередніх історичних книг;
  
• 
  цей підхід ігнорує особливі дані і специфічний підхід автора до історії Ізраїлю.
  

Нещодавні знахідки фрагментів з Хронік у Кумранських печерах підтверджують, що книги були написані у Перський період (538-333), можливо біля 420 р.

Щодо автора, то існує гіпотеза, що ним був Ездра: книги написані в один час, існує значна подібність їх літературних стилів (частий перелік генеалогій, зосередження на ритуалі, відданість Закону Мойсея), а заключні вірші 2 Книги Хронік повторюють перші вірші книги Ездри.

Згідно з єврейською традицією Хроніки написав Ездра, як і книгу, що носить його ім’я. Для тих, хто приймає вірогідність авторства Ездри ймовірною датою і місцем написання книги буде Єрусалим – 450 р.

1. 
   Закріплення і підтримання расової і релігійної чистоти Ізраїлю, що пояснює наголос Ездри на генеалогічних записах (Ез. 2:62-63). Ця чистота і відокремленість була необхідна для виживання у зв’язку з загрозою релігійного синкретизму, яка походила від самарян.
   
2. 
   Ревність Ездри до поклонінню у відповідності з Законом і левитських постанов пояснює його наголос на храмі (1 Хр. 22), ковчезі завіту (13), священиках, левитах і співаках (15-16). Національна трагедія євреїв мала б продемонструвати всім, що поклоніння є більш важливим, ніж держава.
   
3. 
   Турбота Ездри щодо підбадьорення вигнанців, які повернулися з полону, пояснює його переказ минулої слави Давида і даних Богом перемог для його династії (2 Хр. 13; 17; 20; 25). Їх розчарування перед обличчям сучасних труднощів пояснюють пропуск автором початкової відсутності успіху у Давида (як про це писав 2 Самуїл 1-4), його наступних гріхів і поразок, падіння Соломона та цілої історії відступлення Північного царства. Те, що справді потребували палестинські євреї середини 5 ст, було не цензурою, а моральним збудуванням через надію месіанського дому Давида.
   

1. 
   тягар послуху лежить, перш за все, на плечах царя, є його відповідальністю перед Богом. Коли цар є вірний Богу, Господь винагороджує його за це військовими перемогами, безпекою, багатством і честю. Коли він забуває про Бога, то пожинає поразки і хвороби.
   
2. 
   принцип сівби і жнив не діє механічно – Бог попереджує царя через пророків та закликає правителя шукати Його (2 Хр. 7:14).
   

1. 
   Слово серце використовується біля 30 разів у Хроніках, без чистого серця перед Богом неможливо його шукати.
   
2. 
   Реформа Єзекії, який двічі святкував Пасху, однак змальовується як один з найбільш побожних царів Юдеї.
   

1. 
   Царство Боже і царство Юдеї часто трактуються як одне ціле (1 Хр. 28:5; 29:23).
   
2. 
   Царство важливе як охорона для храму.
   
3. 
   Істинне поклоніння в Ізраїлі зберегли не побожні священики, але побожні царі, які проводили релігійні реформи.