М. П. Коломієць є. С. Регушевський за редакцією В. О. Винника київ «радянська школа» 1988 коломиец н. Ф., Регушевский е. С



бет3/27
Дата09.07.2016
өлшемі2.88 Mb.
#185992
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

моркву вскребти кому; (приголомшити лайкою) мокрим рядном накрити (напнути) кого.

[3-тя дівчина:] Чи не сина бува шукає [Шкандибиха], щоб йому доброї моркви вскребти? (Панас Мирний, 6, 1970, с. 12); – А, Залужний! чи то вдоволено, чи то погрозливо протяг Максим Іванович. Відчув: зараз він накривав мене мокрим рядном (Збанацький, 1, 1974, с. 22); Настя призналась матері, що любить Гната, Що хоче жити з ним на віру. Стара напнула її мокрим рядном (Коцюбинський, 1, 1961, с. 72).

ВИСНАЖЕНИЙ

(про худу, змучену людину) як (мов) з хреста знятий; від (од) вітру падає (валиться); тільки душа в тілі; одна [тільки] тінь лишилася (зосталася) від кого; тільки (лиш, сама) шкіра та кістки (кість); виходець з того світу.



Сама ледве на ногах ходе [ходить], як з хреста знята; а хвалитися своїм лихом не хвалиться (Панас Мирний, 4, 1970, с. 264); Стара Явдоха поралась коло слабої дочки, а сама ходила, мов з хреста знята (Коцюбинський, 1, 1961, с. 77); – Що ти батька рідного поховав, чи тобі коняка здохла, що мов неприкаяний тиняєшся, од вітру валишся? (Коцюбинський, 2, 1974, с. 53); – Отак увесь вік свій прожила, думала далі баба Сикліта, – тільки душа в тілі… все дома сиділа, діло робила, а долі своєї не діждала (Григоренко, Вибране, 1959, с. 29); Антон ледве впізнав сина, від якого залишилася одна тінь (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 140); Були вони – сама шкіра та кості (Гончар, 2, 1959, с. 75); То не мати, то не жива людина, то виходець з того світу (Панас Мирний, 3, 1969, с. 21). Пар: ХУДИЙ.

ВИСОКИЙ


(про людину) великий [аж] до неба; [великий] як верства; верства келебердянська, жарт., зневажл.; саженного зросту (росту); у (з) сажень зросту (росту); через хату перехилиться і моркву вирве, жарт.

Великий до неба, а дурний, як треба, – пробурчав Петро… (Марко Вовчок, Горяни, 1983, с. 101); Вона бачила величезного чоловіка («аж до неба»), який рухав скелями… (Яновський, 1, 1982, с. 24); Воздвиженський, великий, як верства, міряв хату широчезними ступенями, розпустивши крилами поли свого замодного халата (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 10); Він був чи не в два рази вищий од неї, верства келебердянська (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 355); Один з них, саженного росту сибіряк-вусач, обернувся (Тютюнник, Вир, 1964, с. 487); У сажень росту, в півсажня у плечах, як миша кинувся [корчмар] до бочки (Панас Мирний, 1, 1954, с. 276); – Не малий уже, – сердився бригадир, – через хату перехилиться і моркву вирве (Гончар, 4, 1960, с. 364).

ВІДМОВИТИ

(женихові при сватанні дівчини) дати відкоша (одкоша); жарт. дати (піднести, винести) [печеного] гарбуза (гарбузця); піднести печеного рака, заст., рідко; (багато разів) гарбузами годувати.

До Шури підсипалося багато залицяльників, але вона всім дала рішучого відкоша (Гуріненко, Дві доби мовчання, 1975, с. 143); – Одкоша ти йому дала, що він [Зінько] до хати не йде, а тут виглядав (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 157); –А мати? Таже вони загризуть мене, бо й так лихі, що я дала гарбуза аж двом сватачам (Коцюбинський, 1, 1961, с. 51); – Що ти подумаєш, коли дівчина винесе тобі гарбуза? (Яновський, 1, 1958, с. 146); – Мене теж, люба, відкинули, гарбуза піднесли. Так що жди приїду на гарбузову кашу… (Збанацький, 1, 1974, с. 131); – А та дівчина не піднесе вам часом печеного гарбуза? спитав Дудін-Левченко (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 315); Йому [сотнику] вчора Йосиповна Олена панна хорунжівна, піднесла печеного гарбузця (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 164); [Наталка:] Піднесе [Маруся] печеного рака! (Старицький, 2, 1964, с. 21): Ось І тепер, дівчині [Орині] вже вісімнадцять минуло, а вона й досі женихів гарбузами годує (Стельмах, 1, 1982, с. 150).

ВІДСТАВАТИ

(бути позаду всіх) бути (іти, опинятися, плестися, плентатися і т. ін.) в (у) хвості; пасти задніх (задні).

[Гаврило:] Ми видобуток даєм за себе і за вас [Галю і Марту].Ви ж у хвості плентаєтесь і всю картину Донбасу псуєте (Корнійчук, 2,1955, с. 144–145); [Баклажаненко:] Тільки бідолашний Савка плутається у нас у хвості, ніяк не може дати більше двохсот процентів і через те почав відставати і в дотепах (Микитенко, 1, 1957, с. 484); [Пріська:] Що захоче Никодим, то так і буде, навіть і Пилип Дорофейович при них вже став задніх пасти (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 455); – То отже слухай, Христино батьківно, жартує панич. Будь однині моєю слугою, і дай мені, будь ласка, умитися… Шабаш тепер, Маріє Іванівно! Пасіть задні (Панас Мирний, 3, 1969, с. 192).

ВПЛИВОВА ЛЮДИНА

(про людину, яка займає визначне місце в суспільстві) важний птах; важлива (важна, велика, не проста, пишна) птиця; (ірон.) велике цабе; велика цяця.



Люди знають, який то важний птах був землемір (Чорнобривець, Визволена земля, 1950, с. 151); Язик, що привів він разом з товаришами, виявився важливою птицею (Рибак, Час сподівань і звершень, 1960, с. 361); [Терешко:] Писар, брат, тепер важна птиця (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 34); [Яциха:] Соцький, бач, велика птиця (Кропивницький, 2, 1958, с. 98); «Дивись ти, як хвинтить зачав! Неначе й справді пишна птиця!» Так Камінь, лежачи в пшениці. На дощик верещав (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 66); Йонька зрозумів, що бородань не проста птиця і що від нього тепер залежить, відпустять Йоньку чи ні (Тютюнник, Вир, 1964, с. 438); – Справді, Маєр якось незвично поводився, озвалася Галина Іванівна, – мабуть, отой висушений дуже велике цабе (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 58); Він дума, як голова, то й велика цяця (Панас Мирний, 2, 1954, с. 185).

ВРАЗИТИ


(торкнутися найболючішого, того, що найбільше хвилює) впекти у живе; доїсти (допекти) [аж] до живих печінок (до живого) кого, кому; зачепити за живе кого.

Настане весна лани засієш. Це Андрій так впік [Маланку] у живе (Коцюбинський, 2, 1955, с. 37); Та ж се вона уперше насмілилась так озватись до чоловіка гостро та з прокльонами. Але-бо сьогодні він доїв їй до живого (Леся Українка, 3, 1952, с. 554); Але ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов'їха (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 7); Коли ж оте все недотрощене й відряджене старе дошкулить селу, допече до живого хто його знає, – куди те село хитнеться (Блакитний, 2, 1958, с. 99); Олекса обернувся на голос, почервонів і неквапливо почав вибиратися з-посеред тісно заруджених людей. Потім став збоку сцени і, кинувши на Тетяни інтригуючий погляд, мовив з посмішкою: За живе зачепила (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 173). Пор.: ДОШКУЛЯТИ; ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО БОЛЮ.

ВСІ


(про людей) до одного; мале й велике (велике і мале); [і (й)] старе (старі) і (й) мале (малі); від (од) старого до малого.

Пани до одного спеклись, неначе добрі поросята (Шевченко, 2, 1963, с. 121); Дивлюсь – з лози іде Різак, його мале й велике знає (Глібов, Вибране, 1957, с. 297); А в селі, як побачили наше авто, так і старі й малі, й гусята, й поросята, й телята, й курчата все геть-чисто повискакувало на вулицю… (Остап Вишня, 1, 1974, с. 139); – Хазяїн там є, і старе й мале так говорить про Степана Петровича довкола (Большак, Образа, 1980, с. 6); Іван Оленчук прибув до броду на чолі цілої валки, підняв усіх жителів свого кутка від старого до малого рятувати броди (Гончар, 2, 1959, с. 428).

ВТЕКТИ


дати драла (драпака, дьору, дьорки), жарт., зневажл.; драпонути (дременути) навтікача (навтьоки), зневажл.; дати ногам волю; дати ногам знати; жарт., накивати п'ятами; дати тягу; дати чосу, рідко; намастити (намазати) п'яти салом.

Еней те думав, що вже спала, І тілько що хотів дать драла, Аж ось Дідона за чуб хвать (Котляревський, 1, 1952, с. 82); Перелякані жовніри… хапались за палаші, за пістолі, деякі дали драпака (Стороженко, 1, 1957, с. 395); Це вже трохи не гаразд: напитись чаю, а потім, користуючись тим, що хазяйка сліпа, дати «дьору» з пишного салону (Остап Вишня, 1, 1974, с. 180); Становий поїхав, а їх звелів ще кріпше держати, щоб не дали, бува, дьорки (Панас Мирний, 2, 1969, с. 229); Малий злякано драпонув навтікача в садок (Гаврилюк, Вибрані твори, 1949, с. 155); Зося сторожко, наче птиця, іде між хатами, ладна кожного разу дременути навтьоки (Стельмах, 1, 1982, с. 550); Пан Ржевуський, бачачи свою біду, дременув навтікача (Качура, 2, 1958, с. 498); Дала [Лисиця] ногам волю та до лісу (Франко, 4, 1950, с. 86); А Лисиці тілько того й треба було. Як не дасть ногам знати, як не чкурне, лиш зашелестіло в бур'янах (Франко, 4, 1950, с. 76); Воно б то й тягу дати, п'ятами накивати, – та як глянуть вони на свої хати, садочками закрашені… Шкода їм стане рідної сторони; страшно невідомої, темної, як ніч, будущини (Панас Мирний. 2, 1969, с. 111); Не чули ви? Із лісу Вовк дав чосу (Годованець, Заяча математика, 1961, с. 132); – Може, справді послати все до чорта й просто намастити п'яти салом, поки не заскочив нас шановний професор? (Смолич, 4, 1972, с. 72). Пор.: ТІКАТИ.

ГАНЬБИТИ


укривати ганьбою (неславою, соромом) кого; кидати болотом (грязюкою) у кого, на кого; закаляти болотом кого; змішати з болотом (з грязюкою) кого; обливати брудом кого; затоптати (втоптати) в багно (в грязь, в багнюку) кого; помиї лити на голову кому; нести (точити) хулу на кого, книжн.; виставляти на публіку кого, діал.; робити публіку з кого, діал.

Не вкрив ганьбою я лиху громаду вашу. Я горе пив щодня і лиха знав я чашу, але до зрадницьких не долучився лав (Зеров, Вибране 1966, с. 387); [Горнов:] …Ви кидаєте болотом у моє чесне діло (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 175); – Не могла бачити їх… Стільки грязюки на мене кинули (Хижняк, Невгамовна, 1961, с. 302); А чи відаєш ти, нерозумна дівчино, що від тебе відкаснеться родина.., що всі, з ким ти жила досі, закалять тебе болотом… (Коцюбинський, 1, 1961, с. 164); Він знав наперед, що пан мусить чоловіка з болотом змішати, що мусить посміятися (Стефаник, 1, 1949, с. 122); – Осокіп його з грязюкою змішав (Ткач, Плем'я дужих, 1961, с. 259); Запроданець Мацько, який майже в кожному номері фашистської націоналістичної газетки обливає брудом українську землю, і є ніхто інший, як колишній колега Шухновський (Збанацький, 1, 1974, с. 400); Воно [минуле] зібгало Ярину Валах на роздоріжжі, затоптало в багно, але вона вже підвелася (Кучер, Золоті руки, 1948, с. 3); – Чи чули ви, як тільки що говорили там, як карали нас, як топтали нас в грязь? (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 262); Всю душу мені перевернула [Хівря], всю гідність мою чобітьми в багнюку затоптала (Збанацький, Єдина, 1959, с. 142); [Віталій:] Не деріть так високо носа, а дивіться під ноги, щоб часом не спіткнулись та не впали в помийницю з тими помиями, що зараз виливаєте на голову мені, братові, його дитині! (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 224); [Маруся:] Василю! Змовчи, будь ласка, не неси хули… (Панас Мирний, 5, 1955, с. 98); [Матушка ігуменя:] На кого ти хулу точиш, чиє святе мення безславиш? (Панас Мирний, 6. 1970, с. 359); – Чим я провинився, кого забив або запалив, щоби мене перед цілою громадою виставляли на публіку? (Франко, 1, 1955, с. 148); На дорозі мене перейшла та й публіку з мене робить (Франко, 1, 1955, с. 83).

ГАРНИЙ


(про людину) ні в казці (казках) не сказати, ні пером написати, нар.-поет.; хоч з лиця воду пий (води напийся), нар.-поет.; хоч картину малюй; хоч ікону малюй, заст.; хоч у рамці (рямця) вправ; хоч куди; як сонце; як зоря; очей (ока) не відірвати (не відірвеш, не відвести) від кого; брати на себе очі; хоч малюй, хоч цілуй, жарт.

Ястшембський похвалився їм, що знайшов собі таку дівчину-красуню, за яку ні в казках не сказати, ні пером написати (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 176); – Молодиця ти гарна, кругом бігом, а з лиця хоч воду пий… (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 225); – Гарний, хоч з лиця вода напийся, ще й до того розумний (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 226); Дівка [Гафійка] здорова, чиста, хоч води напийся. Недурно парубки зазираються на неї (Коцюбинський, 2, 1955, с. 14); Йому [Вараві] подобається і їхня [братів Щербин] ніяковість, і їхня упертість, і молода сила, що проглядає навіть крізь незграбну нужденну одежу. «Одягни їх по-людськи і хоч картину малюй» (Стельмах, 1, 1982, с. 100); От і почав свою скриню перебирати і таким вийшов, хоч ікону малюй та в церкву неси… (Стельмах, 4, 1983, с. 50); Зате в Степана Семеновича дочки кожну хоч у рямця вправ (Панас Мирний, 2, 1954, с. 107); А Іван парубок хоч куди (Панас Мирний, 2, 1969, с. 104): А дівчина була як сонце (Марко Вовчок, 1, с. 39); [Василь:] Ти як зоря на небі од тебе не одірвеш і ока (Старицький, 3, 1964, с. 53); Він [син] у неї красень, що брови, а що личко гоже, від такого очей не одведеш (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 125); [Химка:] Та й красивий же, вражий син, який! Так і бере на себе очі (Панас Мирний, 6, 1970, с. 208); У гніву, зопалу не завважила [молодиця], що коло дверей стоїть такий галанець [елегантний хлопець] – хоч малюй, хоч цілуй (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 284).

ГІРШИЙ


і в слід не вступить кому, чому, чий; [і] у (в) підметки не годиться кому; [і] нігтя (мізинця) не варт (вартий) чийого.

Що там за сильний ярмарок став у тому Довгопіллі! Куди нашому! І в слід не вступить (Нечуй-Левицький, 1, 1956, с. 57); Він сидів на зігнутій до самої палуби нозі, і всі еквілібристи світу не годилися йому й у підметки… (Загребельний, 6, 1981, с. 96); [Ганна:] Ховатимеш очі від людей та щоразу оглядатимешся, щоб яка-небудь мерзота, котра не варта твого нігтя, не осоромила тебе привселюдно!.. (Кропивницький, 2, 1958, с. 59); Хіба вона [Нюра] варта Ясногорської? Мізинця не варта… Ми з вогню не вилазимо, а Нюра наша більше за кавалерами бігає… (Гончар, 3, 1959, с. 329).

ГЛАДКИЙ


(про дуже товстих людей, зневажл.) як барило; як бодня; як (трохи) не лусне; шия (в'язи) хоч обіддя гни; в свою шкуру не потовпиться.

Опухлі очі, як в сови, і ввесь обдувся, як барило (Котляревський, 1, 1952, с. 91); Сама [Олена] товста, як бодня, а шия хоч обіддя гни (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 265); – Поглянь на нього, чорнобородого як не лусне! (Донченко, 3, 1956, с. 97); – Я б радніший мовчати, але ми пухнемо з голоду, а він [Бжозовський] такий гладкий, що в свою шкуру не потовпиться (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 60).

ГЛЯНУТИ


звести (підвести) очі на кого, на що; кинути оком (очима) на кого, на що; блимнути очима на кого; (подивитися непривітно, злісно) пропекти поглядом кого.

Звела очі, аж проти мене, на липовій лавці старий, старий дід (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 10); Він [Сава] підвів на неї очі (Кобилянська, 2, 1962, с. 280); Колись Юпітер ненароком з Олімпа глянув і на нас; І кинув в Карфагену оком, Аж там троянський мартопляс… (Котляревський, 1, 1952, с. 79); Саіб поздоровкався і кинув очима по хатині (Нечуй-Левицький, 2, 1977, с. 349); – «Оратор, оратор», – злісно шипів якийсь здоровенний чорний хлоп і блимнув на нього очима, коли він озирнувся (Коцюбинський, 2, 1961, с. 211); Кульбака зверхньо глянув на геть зніченого Карнауха, свого шашкового партнера, що так невдало дебютував на ниві тайнопису, пропік його поглядом… (Гончар, 6, 1979, с. 63). Пор.: ДИВИТИСЯ.

ГНІВАТИСЯ



важким духом дихати на кого; вогнем (пеклом, полум'ям) дихати на кого; бісом дивитися на кого; скреготати зубами; рвати й метати; кидати вогнем-блискавицею; кидати (вергати) громи (громами); впадати в гнів.

Що то за чоловік, що важким духом дихає (Коцюбинський, 1, 1961, с. 28); Пересваряться всі, перегризуться, вогнем дишуть одна на одну, усі сердиті (Коцюбинський, 2, 1961, с. 156); – В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум'ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 347); – Раду на мене пеклом дише за свою цур їй! носату циганку та голомшить молодицю ні за що, ні про що (Коцюбинський, 2, 1961, с. 102); –А я йому, що? Йому не вгодиш: переступи зле; не доступи зле; все бісом дивиться (Коцюбинський, 1, 1961, с. 29); – Цілий вік продержу у дівках, хай і коса посічеться непокритою! скреготів він зо зла зубами (Панас Мирний, 4, 1970, с. 369); Армія окупантів не виконувала наказу свого командування… Генерал д'Ансельм командуючий окупаційною армією мав підстави рвати й метати, мав причини вергати громи (Смолич, 5, 1959, с. 617); Держдепартамент кидає вогнем-блискавицею… з приводу того, що в одному з повідомлень московського радіо нагадувалось про причетність ЦРУ до вбивства Патріса Лумумби (Рад. Україна, 24 лют., 1983, с. 3); Меланя характеру була лагідного, ніколи в гнів не впадала (Смолич, Мир хатам – війна палацам, 1958, с. 40). Пор.: СЕРДИТИСЯ; ОБРАЗИТИСЯ.

ГОВОРИТИ

1. (усно повідомляти що-небудь) вести мову (річ); (голосно висловлюватися, переходячи на крик) здіймати голос; (починати говорити) здіймати річ; заводити мову; (продовжувати говорити) вести далі; (говорити скупо, нехотя) ронити слово (слова); (промовляти швидко, часом недбало або час від часу) кидати слово (слова); (вставляти в чию-небудь розмову свої слова, перебивати чиюсь мову) вкидати (укидати, докидати, увертати, уставляти) слово (слівце); впадати в річ кому, чию.



Довкола відбуваються такі події, а він веде мову про дурниці (Собко, Срібний корабель, 1961, с. 130); – А знаєш, Тимофію, куди ходім? – перегодя трохи, веде річ Пацюк. – До пана! (Панас Мирний, 2, 1969, с. 221); [Любов (гнівно здійнявши голос):] Ідіть від мене краще, не ставайте між нами (Леся Українка, 2, 1951, с. 75); …Коли Остап… здіймав річ про те, що пора вже висунути шию з панського ярма, люди спочували [співчували] йому (Коцюбинський, 1, 1955, с. 339); Мало не з кожним заїжджим заводить Демид мову про того свого генерала і дивується, що ніхто про нього не чув і не знає (Гончар, Тронка, 1963, с. 69); – Були раніше і в мене промахи, – вів далі Гаркуша (Гончар, Таврія. Перекоп, 1957, с. 34); Учитель, сивий, згорблений, з пожовклим лицем і очима, повними невимовної туги, лише зрідка ронив якесь слово (Журахович, Вечір над Орількою, 1958, с. 279); – Цієї людини ніколи не зустрічала, – тихо ронить слова Тамара (Хижняк, Тамара, 1959, с. 125); Стояла там Ганнусенька і кидала слова (Тичина, 2, 1957, с. 11); Кине слово – і в серці пожар (Воронько, Драгі другарі, 1959, с. 108); І тільки Храпков вкидав одне слово зацікавлення, як ті обидва вмикалися, ніби й увесь час вони втрьох сперечаються на ту ж тему (Ле, Роман міжгір'я, 1953, с. 480); Пан хвалиться виграшем, панич нежданим гостюванням, а вона [пані] і собі слово уставить (Панас Мирний, 3, 1954, с. 161); Я був малий і рідко докидав своє слівце про очерет, про став (Рильський. 1. 1946, с. 274); Більшала купа людей; довго слухала мовчки; потім хто-небудь увертав і своє слово (Панас Мирний, 2, 1954, с. 282); [Джонатан (тихо до Річарда):] Але ж, брате, впадати в річ старому – як же можна (Леся Українка, 3, 1952, с. 64).

2. (говорити невиразно, нерозбірливо, мимрити) ковтати (жувати) слова; (ледве розтуляючи рота від гніву, презирства) цідити [слова] крізь (через) зуби; крізь зуби казати; (гугнявити) балакати в ніс.

А ти хто така? трохи згодом питає він, ковтаючи слова (Панас Мирний, 1, 1969, с. 38); – А-а, ну, це, знаєш… – Діжа жував слова. Він наче подавився кісткою від риби (Загребельний, День для прийдешнього, 1964, с. 317); Вона [Маланка] цідила слова, немов отрута (Коцюбинський, 2, 1955, с. 29); …Говорить, неначе слова через зуби цідить, ще й не договорює думок (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 69); Особливо Підпара ненавидів бідних. Зсував густі брови і з презирством цідив крізь зуби: Голота! Що воно має… (Коцюбинський, 2, 1955, с. 52); Він було казав що-небудь крізь зуби так, що не можна було розібрати (Григоренко, Вибрані твори, 1959, с. 134); Якщо пана гетьмана долав з остуди нежить і Однокрил ставав на час гугнявим, починали балакати в ніс і полизачі (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 97).

3. (говорити щось незначне, несерйозне, пусте) теревені правити (розводити, точити, гнути, плести); теревені-вені правити, рідко; ляпати (лопотати, лепетати, ляскати, плескати, клепати, молоти, плести) язиком; (довго говорити про щось неістотне, беззмістовне; базікати) мозолити свій язик; чесати язика; переливати з пустого в порожнє; (проводити час в розмовах про щось незначне, смішне, несерйозне) точити ляси (баляси, баляндраси, баляси та баляндраси); брехні точити (справляти, терти); боби (на бобах) розводити; бали точити (розводити); ханьки м'яти; (дотепно вигадувати щось) заливати гусара; байки (казки) розповідати (повідати, говорити, гнути, плести, правити).



Він [Хома] без угаву правив теревені, поблискуючи з-під розкуйовджених вусів білими молодими зубами (Гончар, 3, 1959, с. 54); Мітинг тягся недовго. Новий комісар багато не балакав. Партизани теж не любили теревені розводити (Яновський, 1, 1958, с. 107); Пасажири точили теревені про цю станцію, про потяг, про ціни на борошно й залізничні квитки (Досвітній, Вибране, 1959, с. 102); – Годі вам теревені гнуть, гукнув Барило, – прислухаючись… (Стороженко, 1, 1957, с. 390); – Про тебе теревені плів Ляссота і Левассер Боплан байки складав (Зеров, Вибране, 1966, с. 31); – Тут треба щось робити, а не теревені-вені правити (Коцюбинський, 1, 1955, с. 113–114); [3іна:] Я так не люблю, не терплю тих, що надто язиком ляпають (Корнійчук, 2, 1955, с. 101); [Іван Андрійович:] Тільки ж я вас прошу.., не лопотіть язиком багато (Старицький, Вибране, 1959, с. 203); [Феська:] Все мені [Рябина] своїм п'яним язиком таке лепече, що й вимовити встидно! (Франко, 9, 1952, с. 392); [Ліна:] Ти мені, задрипанко, дивися: перед паничами зуби не скаль і язиком не ляскай! (Мамонтов, Твори, 1962, с. 215); – Є ж таки пустобрехи на світі: не зна нічогісінько, темний, як ніч на Купалу, а почне плескати язиком академік та й годі (Муратов, Буковинська повість, 1959, с. 49); Язиком що хоч клепай, а руки при собі тримай (Номис, № 3810); Шарлота за той час голосно молола язиком, розкидала руками, вигиналася.., але на неї не зважали (Мартович, Твори, 1954, с. 299); Його [Михайла Івановича] підтримали й інші. Нема чого, мовляв, даремно плести язиком (Збанацький, Єдина, 1959, с. 96); Як би там не мозолили свої язики папські алілуйщики, але політика Ватікану і далі йтиме у фарватері найреакційнішої імперіалістичної політики (Мельничук, Обличчя божого воїнства, 1960, с. 41); – Не має хтось роботи, то й чеше язика, мов на нього лизак напав (Стельмах, 1, 1982, с. 531); – Кажуть, що жінки люблять поговорити. А ви, мужчини, переливаєте з пустого в порожнє ось уже чималий час (Яновський, 2, 1954, с. 145); Він [дід Кузьма] точив ляси, оповідаючи всілякі смішні побрехеньки, жартом розважаючи всіх, хто потрапляв до його компанії (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 471); А Бонковський, незважаючи на сватів, точив баляси й реготався до Олесі (Нечуй-Левицький, 1, 1956, с. 59); Хто баляндраси точить, хто лає подушне й мирське (Гребінка, 1, 1957, с. 85); Далі Максим уже орудував бесідою: точив баляси та баляндраси (Панас Мирний, 2, 1954, с. 115); – А чи не пора б вам кинути брехні точити та заходитись коло роботи? мовив Корж (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 34); [Хведір:] – Іван!.. Що нам тут боби розводити? (Панас Мирний, 5, 1955, с. 213); [Рябина:] Ех, буду я з тобою тут на бобах розводити (Франко, 9, 1952, с. 40); – До світу бали точать, а до півдня вилежуються. (Васильченко, 1, 1959, с. 271); – Чого мовчиш, бабо? – Нема мені про що з тобою бали розводити. (Стельмах, Велика рідня, 1951, с. 651); – Сидять у своїй скоті на Чортомлику та з нудьги ханьки мнуть (Мордовець, 1, 1958, с. 104); В'язні пересміюються, Іван підморгує мені, мастак, мовляв, цей староста, вміє гусара заливати (Збанацький, Єдина, 1959, с. 167); – Майстер він говорити казки, миляну пускать баньку (Франко, 12, 1953, с. 498); Розповідав Троць дівчатам байки… (Бабляк, Вишневий сад, 1960, с. 44); Він [Охрім] знову байки повіда. а в бороді усмішка (Малишко, 1, 1956, с. 309); Та що се ти мені байки плетеш, на глум здіймаєш, чи смієшся в вічі (Леся Українка, 2, 1951, с. 194)

4. (говорити щось беззмістовне) городити теревені (дурниці); гнути всячину; плести (верзти) нісенітниці (нісенітницю, небилиці); смаленого дуба плести (правити); плести харки-макогоненки; розказувати (наговорити, набалакати, намолоти, наплести) сім (десять) мішків (кіп, лантухів, три мішки) гречаної вовни [і всі неповні]; наговорити (розказати) [, що] на вербі груші [ростуть, а на осиці кислиці (а на сосні яблука)]; гнати (погнати, гонити, плести) химери; ахінеї (ахінею) гонити (нести, вернути, здіймати); харамани (хармани, фарамани) плести (гнути); сон рябої кобили розказувати; химині кури розводити; про химині кури торочити.



Нестор дивився на неї, як на дитину, яка городить теревені (Вільде, Сестри Річинські, 1958, с. 572); – Дурниці ти, Парамоне, городиш, все тобі жарти на умі (Яновський, 1, 1958, с. 459); Регочуться люди дуже, мов бджоли гудуть, вигадують штуки і всячину гнуть (Гребінка, 1, 1957, с. 85); Вона [Соломія] сідала на лаві, а він [Остап] мовчки дивився червоними з гарячки очима або плів нісенітниці (Коцюбинський, 1, 1955, с, 372); – Плетеш небилиці, Ґаво, – скрикнув Вовкун (Франко, 3, 1950, с. 18); [Друга дівчина:] – І не сором тобі, дівці, отаку нісенітницю плести? (Васильченко, 3, 1960, с. 11); Смаленого дуба плете (Українські народні прислів'я, 1963, с. 172); [Лицар:] Нема ніде нічого, а вона якогось дуба смаленого править та обіцяє. груші на вербі! (Леся Українка, 2, 1951, с. 194); Вона [Олександра] й на хвилину невгавала, усе плела харки-макогоненки, розказувала сім мішків гречаної вовни (Коцюбинський, 1, 1955, с. 63); Певне, ніхто не вмів краще за Нестора намолоти при відповідних обставинах сім мішків гречаної вовни (Гончар, Таврія, 1962, с. 14–15); – Та з цього й кінь би сміявся наплели ось сім мішків гречаної вовни… (Козланюк, Юрко Крук, 1957, с. 497); Я наговорив їй [сестрі] про тебе в листах сім мішків вовни (Колесник, Терен на шляху, 1975, с. 57); За якусь хвилину ця химерна дівчина [Катря] наговорила сім кіп вовни і всі неповні (Речмедін, Вогонь батькових ран, 1971, с. 45); –Годі тобі дівчино! Ти розкажеш такого, що на вербі груші, а на сосні яблука ростуть! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 319); [Оленка:] – Вже ви, мамо, наговорите на вербі груші, а на осиці кислиці (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 499); Катулле бідний, вже химери гнать годі, бо те, що втратив ти, пропало навіки! (Зеров, Вибране, 1966, с. 203); Химери плели ж на нас усі, хто в лаки, в лоски обкрилися меншовики, есери буржуазії кляті підголоски (Тичина, 1, 1957, с. 206); А то сидить в брилі, в кереї, З товстою книжкою в руках, І всім, бач, гонить ахінеї, І спорить о своїх правах (Котляревський, 1, 1952, с. 252); Щоб здіймати ахінею – треба ж буть не при собі! (Тичина, 2, 1957, с. 92); Верне всяку ахінею, аж шипить чорнильний гад… (Білоус, Зигзаг, 1956, с. 100); Злізають живо старости, ведуть Трохима із собою і стали хармани плести перед багатим Лободою! (Руданський, 1959, с. 63); [Старшина:] Ну, це ти почала розказувати сон рябої кобили (Кропивницький, 1, І958, с. 507); – Ти мені, Бреус, не кажи, – вигукнув тоненьким голоском Тягнирядно. …Йому правду кажуть, а він химині кури розводить (Добровольський, Очаківський розмир, 1965, с. 229); – Ат, покинь мені про химині кури торочити. І в своїх місцях при батькові тобі хватило б самогону, землі та молодиць (Стельмах, 3, 1983, с. 301).

5. (говорити багато і швидко) сипати словами (слова) [як (мов, наче, неначе) горохом (горох)]; як горохом обсипати; захлинати словами.



Він так здавався і нікчемний, Та був розумний, як письменний, Слова так сипав, як горох (Котляревський, 1, 1952, с. 107); Тим часом Волочила сипала словами, наче горохом… (Нечуй-Левицький, 3, 1956, с. 213); Вже він [Гарик] сипав та сипав ті слова, мов горох з мішка (Чабанівський, Тече вода в сине море, 1961, с. 107); Півники-самохвали і собі пристали, як горохом обсипають, сміються, гукають (Глібов, Вибране, 1957, с. 176); [Голова:] …Ти, браток, поменше б говорив. Сиплеш, наче горохом, біс не розбере (Корнійчук, 2, 1955, с. 17); Віта сипала словами, сміялася, обнімала, не даючи Ані й отямитися (Рябокляч, Жайворонки, 1957, с. 158); Жінки, аж захлинаючись словами, навперебій виливають їй своє обурення (Гончар, Тронка, 1963, с. 90).

6. (говорити одне і те ж) заводити (затягувати, затягти) своє (своєї); товкти (твердити, торочити) своє (одно); (набридливо повторювати те саме) жувати (пережовувати) жуйку (жвачку, клоччя, вовну, мотлох і т. ін.).

Та я ж не комсомолець, знов заводить він своєї (Гончар, Людина і зброя, 1960, с. 36); Коли попереду проступили з темряви будинки селища, вона пішла зовсім повільно і знов затягла своєї: Засиділись мало не до півночі (Шовкопляс, Інженери, 1956, с. 104); –- Куди ж я піду? – знов я їм своє товчу (Панас Мирний, 3, 1954, с, 166); Данило Самійлович твердив одно: «Швидше віддайте її за мене!» (Марко Вовчок, 2, 1955, с. 231); – Майте, дівчатка, витримку, майте терпіння! твердив своє Мокеїч (Гончар, 1, 1959, с. 39–40); – Всі, та не всі, – торочила своє Галина (Збанацький, Малиновий дзвін, 1958, с. 31); .„Каутський, на основі явно шахрайського тлумачення однієї фрази з моєї промови, внушає німецьким читачам думку, ніби в Росії фабрики передаються окремим робітникам! І Каутський після цього на протязі десятків і десятків рядків жує жуйку про те, що фабрики не можна передавати робітникам? (Ленін, Повне зібр. творів, т. 37, с. 313); З того часу, як він [дядько] перебрався до Зарванець, на село, почав потроху читати; і так уважно читає, що що де не вичитає, те пам'ятає і двічі, як корова жуйку, пережовує (Коцюбинський, 1, 1955, с. 467); Олег Синиця тим часом жує вже жвачку, повторюється: Тут виступав шановний Родіон Калістратович. Зал весело гомонить, не слухає Синицю… (Большак, Аста ла віста, 1967, с. 167); [Лев:] От ліпше заберуся до роботи, як маю тут жувати клоччя (Леся Українка, 3, 1952, с. 227); Каутський в сотий раз неймовірно нудно, в цілому ряді параграфів, жує і пережовує старий мотлох про відношення буржуазної демократії до абсолютизму і середньовіччя! (Ленін, Повне зібр. творів, т. 37, с. 230).

7. (говорити гнівно) кидати (вергати) громи; метати громи й блискавки.



…Командуючий окупаційною армією мав підстави рвати й метати, мав причину вергати громи (Смолич, 5, 1959, с. 607); – Ви, шановний добродію,.. не раз… кидали громи на нелюбих вам поетів або артистів (Франко, 16, 1955, с. 293); І Панас Максимович знову почав метати громи й блискавки на непокірного сина (Минко, Ясні зорі, 1951, с. 224); Він блискавки метав, повчав мене сердито, поплескав по плечу й простяг мені… [осел] копито (Іванович, Перебендя посміхається, 1960, с. 54).

8. (чистосердечно розповідати комусь про що-небудь) відкривати (відкрити) душу (серце) кому; звіряти (звірити, виливати, вилити) душу (серце) кому; (повсюдно розголошувати) у великий дзвін дзвонити; в усі [дзвони] дзвонити.



Скільки ж то разів, зустрічаючись на вулиці, хотів промовити до неї, відкрити їй своє серце (Франко, 6, 1951, с. 249); У Орисі не було такої подруги, що їй могла б вона звіряти свою душу (Грінченко, 2, 1963, с. 112); Пройшло немало днів, поки той хлопець і дівчина одне одному свої серця звірили (Цюпа, Три явори, 1958, с. ІЗ); – Дай мені адресу якої-небудь учительки або агрономші. – Для чого? Напишу їй листа. Виллю душу (Гончар, 1, 1954, с. 23); Нащо то в великий дзвін дзвонити? (Франко, Галицько-руські народні приповідки, 1905, с. 505); Не пасивність повинні проповідувати ми.., ні, ми повинні дзвонити в усі дзвони про необхідність сміливого наступу.., (Ленін, Повне зібр. творів, т. 13, с. 351); – Тоді їдь. Дивись лишень, парубче, не в усі дзвони! – гостро наказує Роман (Стельмах, 1, 1982, с. 87).

9. (розмовляти з ким-небудь) заводити (завести, розпочати) розмову (балачку, балачки); вести розмову (бесіду, балачки); точити балачку; справляти балачку; розводити балачки; вдаватися (заходити) у (в) розмову (в бесіду); вступати (встрявати, устрявати) до розмови (в розмову, в балачку).



Ми інколи в окопах заводили розмову про війну, про те, кому вона потрібна (Колесник, На фронті сталися зміни, 1959, с. 12); Дідок, оказується, волосний писар. Заводимо балачку (Васильченко, 4, 1960, с. 19); Я вже приятель Кузьменків. Вставши рано, розпочав з ним балачку про ловлю птиць (Рильський, Бабине літо, 1967, с. 62); Чіпка з Грицьком ведуть розмову про хазяйство (Панас Мирний, 2, 1954, с. 254); [Парвус:] Дивно! Патриції, замість іти на збори, ведуть якісь балачки по кутках! (Леся Українка, 2, 1951, с. 427); До столу, тепер уже килимом застеленого, знов сіли старі, точили не закінчену за вечерею балачку (Головко, 2, 1957, с. 65); – Ми, жінки, цікавіші од вас і не всі любимо тільки справляти балачку про квітки та вишивання (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 156); Старшина далі не став порожніх балачок розводити (Гордієнко, Чужу ниву жала, 1947, с. 45); – Я теж колись учився трохи катехізми і знаю, що вдаватись у розмову з безвірниками дуже важкий гріх. Адже при сповіді ксьондз запитає вас, «чи не заходили в бесіду з нараженням на небезпеку святої віри?» (Вільде, Сестри Річинські, 1958, с. 376); Митю Михайло Іванович любить сердечно і часто заходить із ним у довгі розмови… (Рильський, Вечірні розмови, 1964, с. 54); Я мусила вступити в розмову (Леся Українка, 3, 1952, с. 575); Його ображало, що якийсь наймит… устрявав до розмови, як з рівним (Коцюбинський, 2, 1955, с. 140); Підсовувалися й сусідні гуртки, встрявали в балачки і так захоплювалися ними, аж до лайки… (Ле, Роман міжгір'я, 1953, с. 234).

10. (не виявляти стриманості в розмовах) давати волю язикові; розпускати язика (губу); (подовгу сперечатися) розводити дискусію.



Але Марта була не з таківських: вона говорила, й говорила багато, а як більше сердилась, то більше давала волі своєму язикові (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 58); - Але ж і ти, Марто, й справді велика брехуха, вже дуже розпустила язика! сказав Мельхиседек до своєї жінки (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 99); [Дзвонарська:] Ах ти… ще сміє, мовляв, на моє званіє губу розпускати (Старицький, 3, 1964, с. 89); [Міліціонер:] Громадяни, давайте не будемо розводити дискусію. Підпишіть протокол (Корнійчук, 1, 1955. с. 286).

11. (висловлюватися відверто, прямо) викладати на чистоту; різати правду в вічі; різати правду-матінку [в очі (у вічі)]; називати речі своїми (їх) іменами; ставити (поставити) крапку (крапки) над «і».

[Горлов:] Це ти [Огнєв] куди гнеш? Викладай на чистоту (Корнійчук, 2, 1955, с. 22); Різкий на язик, грубуватий, як усі сини півдня, Селаброс часом грубо різав правду в вічі не одним панам (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 150); – От тобі й родич Керенського, ріже правду-матінку в очі! (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 104); – Хай моя щиросердна відповідь не дивує і не обурює вас: буду різати правду-матінку у вічі (Стельмах, 4, 1983, с. 173); [Скарбун:] Ви відповідаєте за свої слова? [Назар:] Я називаю речі їх іменами (Зарудний, Антеї, 1961, с. 15); Рано, мабуть, ставити крапку в цій давній історії. Спочатку треба поставити усі крапки над «і», гуртом вимести сміття, нагромаджене в мовчанні, пасивному спогляданні і двозначності позицій (Рад. Україна, 28 серп., 1976, с. 2).

12. (говорити марно, попусту) на вітер говорити (кидати слова); кидатися словами (словом).

[Марусяк:] Бо знай, небого, я на вітер говорить не вмію (Франко, 9, 1952, с. 313); Він [доктор] говорить, аби язик вертівся, – так собі, – на вітер (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 129); Українські колгоспники не раз ділом доводили, що вони не кидають слів на вітер (Рад. Україна, 21 квіт., 1959, с. 1); Слова на вітер поліцейське начальство не кидало (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 86); Ніяка поважаюча себе людина, до якої прийшли на раду, не буде поспішати й кидатись нерозважним словом (Яновський, 2, 1954, с. 114).

13. (говорити щось неприємне, дошкульне, в'їдливе) жалити язиком; голки заганяти; пускати шпильку (шпильки) кому; квітку пришпилити.

Ви їх краще не чіпайте, – озвався парубійко. Наші гектарниці аж язиками жалять, як оси (Гончар, 6, 1979, с. 104); Не одну, не дві голки загнав він і без того в уражене серце… Христя мовчала (Панас Мирний, 3, 1954, с. 16); Інколи ж його просто ґедзь нападав і тоді він ставав нестерпучим і пускав Раїсі шпильки, глузував з її екзальтації, осміював навіть її поверховність, сперечався проти того, що сам раніш обстоював (Коцюбинський, 2, 1961, с. 55); А ятрівка …так та такого поприклада, таку квітку пришпилить, що і через тиждень сорому не збудеш (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 227).

14. (говорити щось дуже приємне) з медом та маком промовити (сказати); мазати медом по губі (губах) кого; обливати (мазати) речі [солодким] медом; розпускати мед язиком.



«Правда моя, Парасю?»промовила вона [Палажка] наче з медом та з маком (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 11); – Життя солодкого бажаю я всім так саме, як собі, і через те вас поспішаю мазнути медом по губі (Самійленко, 1, 1958, с. 230); Там пан-гаман по сто рублів дає пройдисвіту, що речі медом маже (Глібов, Вибране, 1957, с. 251); Мелашка прийшла додому, і свекруха справдила своє слово: од того часу вона знов облила Мелашку солодким медом, а полин неначе сховала десь у комору для Мотрі (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 394); Кайдашиха взяла чарку в руки, і хоч була сердита, але таки не вдержалась і розпустила на всю хату мед своїм язиком (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 364).

15. (сказати щось недоладне, недоречне) попасти пальцем у небо; утяти (утнути) до гапликів; бовкнути (вистрибнути) як (мов) Пилип з конопель.

[Усі:] Ха-ха-ха! Попав [Гнат] пальцем у небо! Тю! (Старицький, 3, 1964, с. 231); [Рябкова:] Ну й утяла до гапликів. Музика – одне. а вона друге… (Старицький, 3, 1964, с. 548); [Грицько:] Перше було мовчить-мовчить та як бовкне, то мов Пилип з конопель… (Старицький, 2, 1964, с. 461); А на уроках він [Вітя] завжди про щось своє думає, а як спитають, завжди скаже не до речі, не до лади, – як Пилип з конопель вистрибне (Іваненко, Таємниця, 1959, с. 30).

ГОЛИЙ


(який не має на собі одягу) [голий,] як (мов) бубон, зневажл.; голий, як (мов) турецький святий, жарт.; у чому (як) мати [на світ] народила (породила, спородила); у костюмі (в одежі) Адама (Єви, Адама і Єви), жарт.

Скінчивши це потрібне діло, коли Оникій Бевзь перед громадою лишився, голий, мов бубон, мов турецький святий, голісінький, навіть не в одежі Адама.., скінчивши пильну роботу, Мамай труснув буйним чубом, блиснув сергою, вклонився в пояс (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1967, с. 155); Треба буде одежі, бо а мене як знімуть казенну, то я остануся, як турецький святий, буквально голий (Шевченко, 6, 1957, с. 138); У трофейних бочках з-під пального грілася вода, голі як мати родила бійці милися на сонці, стриглися (Гончар, 1959, с. 127); Ханська сторожа вмить здерла з Івана Тюріна всю одіж, залишивши, в чому мати породила, й потягла на вулицю… (Угляренко, Із дерева жалю, 1979, с, 204); Перед людьми явився Плачинда, в чому на світ мати породила (Стельмах, 1, 1982, с. 77); Одежу прихопиш на руку і йдеш, як Єва. Кілометри можеш йти отак вподовж коси в костюмі Єви, не ризикуючи нікого, крім птахів, зустріти (Гончар, На косі. Вітчизна, 1966, № 11, с. 31).

ГОЛОДНИЙ


(який відчуває сильне бажання їсти) голодний, як собака; аж шкура болить; тягне за живіт кого; аж за печінки (за печінку) тягне; живіт присох (притягло) до спини (до хребта); вола б з'їв; (який зовсім нічого не їв) [й] ріски (рісочки, рисочки, рісоньки, крихти) в роті не було (не мав, не мала); [й] ріски (рісочки, рисочки, рісоньки, крихти) в рот не брав (не брала); росинки в роті не мати.

Поклади мене у віз із рибою. Ай! Риба! По всій Польщі люди голодні, як собаки. Рибу розкрадуть, і пана… (Довженко, 1, 1958, с. 269); – Вже од голоду аж шкура болить, – подумав Кайдаш (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 268); Він не їв цілий день. Його тягло за живіт (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 300); [Шило:] Аж за печінки тягне… Ет, треба кінця покласти (Старицький, 2, 1964, с. 139); [Писар:] Чого той Сидір бариться, – уже аж за печінку тягне! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 67); Деякі складалися по копійці купити булки, бо за печінку тягло (Панас Мирний, 1, 1968, с. 447); Ще й не такої заспіваєш, як живіт присохне до спини (Коцюбинський, 2, 1961, с. 75); – А чи не розжився б я у вас на шматочок хліба? Вже живіт до хребта присох… (Збанацький, Єдина, 1959, с. 55); – Їстоньки заманулося? удавано співчутливим голосом перепитував він [Степура]. – Животики, мабуть, до спини притягло? (Нечай, Любов і пам'ять, 1984, с. 75): Здається, вола б з'їв… і черствий хліб здавався смачним! (Панас Мирний, 2, 1954, с. 145); [Старшина (дивиться у вікно):] Еге, вже сонечко височенько підбилося, а в мене ще й ріски в роті не було… (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 239); Цілий день в Єремії й рисочки не було в роті (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 213); – Ні, я так не можу… сили не стає… Скільки ж то день морились голодом.., а сьогодні й рісочки в роті не було (Коцюбинський, 1, 1955, с. 98); Нашвидку перекусивши, бо з самого ранку крихти в роті не було, Артем зразу ж пішов з дому (Головко, 2, 1957, с. 526); Я як ото випив вранці склянку молока, то більше й ріски в роті не мав був тепер голодний, як арештант… (Нестайко. Тореадори з Васюківки, 1973, с. 118); – Люди скоро вечерятимуть, а я й рісочки в роті не мала (Кучер, Голод, 1961, с. 55); [Марта:] Скажіть хоч ви йому, Олексію Григоровичу! Рісоньки ж у роті не мав від самого ранку (Мороз, П'єси, 1959, с. 232); Хотіла (Настя) хоч перед екзаменами схуднути: поралась увесь день, мов у казані кипіла, рісочки в рот не брала (Васильченко, 1, 1959, с. 220): Четверо людей стояли в поросі серед дороги… Запалі очі їм хворобливо блищали. Другий день росинки в роті не мали, додав найстаріший і несміливо простяг руки (Панч, 4, 1982, с. 160).

ГОЛОДУВАТИ

(бути тривалий час без їжі) класти зуби на полицю; клацати зубами; (обмежувати себе в їжі) підтягати живіт; затягати (затягувати, підтягувати, стягувати) паски (пасок, поясок).



Іще раз вона спече коржі, а тоді хоч, зуби клади на полицю (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 7); То все ж таки йде студент-незаможник, подивиться у вікно в «Ренесансі», як там «почки соте» напинають, і все одно що наївсь… А так ходитиме та зубами тільки клацатиме (Остап Вишня, 1, 1974, с. 203); Там кухонь польових немає, в тилу владає інший світ. Згубив картки свої в трамваї, сиди і підтягай живіт (Малишко, Серце моєї матері, 1959, с. 228); – Ти в армії був на всьому готовому, а ми підтягували паски (Чорнобривець, Пісні гір,1958, с. 67); Він [Гітлер] усе підпорядковував війні… Німці тільки й знали, що затягували пояси дедалі тугіше (Загребельний, €вропа-45,1959, с. 219). Пор.: ГОЛОДНИЙ.

ГОЛОСНО


(гучно, звучно, добре чутно – з сл. кричати, гукати і т. ін.) на весь голос; на весь (ввесь) рот; не своїм голосом (заст. гласом); на все горло; як на живіт, фам.; як на пуп, фам.

Василько почав шморгати носом, потім згадав, що цей дядько придавив йому руку, і заплакав уже на весь голос (Панч, Гарні хлопці, 1959, с. 89); Кайдаш і Лаврін… кричали на все горло, змагались разом з бабами й підняли такий ґвалт на весь куток, що люди повибігали з хат (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 339); Деякі діти кричали на весь рот (Панас Мирний, 4, 1955, с. 195); – Господи! що ж це таке! де це ми! крикнули оба не своїм голосом (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 362); Серед двору Василь насів Галю і чубив, та кричала не своїм гласом (Панас Мирний, 1, 1968, с. 433); [Харитя:] Ви тільки не гукайте так, як на живіт, то й буде добре (Панас Мирний, 6, 1970, с. 418): Хлопець ріс крикливий і запальний. Як приходив час годуваться кричав, як на пуп (Тютюнник, Вир, 1964, с. 524).

ГРОШІ



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет