М. П. Коломієць є. С. Регушевський за редакцією В. О. Винника київ «радянська школа» 1988 коломиец н. Ф., Регушевский е. С
жүктеу/скачать 2.88 Mb.
|
віку вкоротити (збавити) кому; звести (згубити) з (зі) світу кого; звести (загнати) в могилу (в домовину, в землю, на той світ, діал. в гріб) кого. Та недовго навтішалась Конвалія біла, – І їй рука чоловіча Віку вкоротила (Леся Українка, 1, 1975, с. 53); – Чи ти здуріла сьогодні, чи наважилася мене з світу звести? (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 329); – Вертайсь, а то як, вони дізнаються, що я тут, то згублять мене з світу. – Як згублять тебе, то згублять і мене, – сказав Саіб і вернувся до гостей (Нечуй-Левицький, 2, 1977, с. 356); Ти що, навмисно задумав звести її батька в могилу? (Довженко, 3, 1964, с. 419); [Семен:] Як я віддам йому хазяйство, то й на тім світі не посмію стати перед моєю старою, котру він в домовину загнав (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 306); – Ти мене в гріб загониш, бо гризеш мене (Мартович, Твори, 1954, с. 76); Він [Сава] же був у нього [Івоніки] всім, цілою надією, і він загнав його в землю (Кобилянська, 2, 1962, с. 232); [Власов:] Полюбиться йому [батькові] хто – чоловіком зробе [зробить], а не полюбиться – і на той світ зажене (Панас Мирний, 1, 1968, с. 519). ДОВЕСТИ ДО ЦІЛКОВИТОГО ЗУБОЖІННЯ обібрати до нитки (сорочки, останнього) кого; обібрати (обдерти) як (мов, наче і т. ін.) липку кого; останню сорочку зняти (стягти) з кого; залишати (оставляти) без сорочки кого; дерти (здіймати) останню шкуру з кого; пустити з торбами (по миру, старцями, в старці попідвіконню) кого. – Чумаченька, видиш, пожалів, а людей не пожалів до крайньої нитки обібрати (Стельмах, 1, 1982, с. 71); Війна завжди одних збагачує і робить щасливими, а других оббирає до останнього (Кочура, Золота грамота, 1960, с. 461); [Пузир:] Мені нужні [потрібні] люди чесні, а як ви станете самі виправляти мошеників, то мене обберуть, як липку (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 317); Хоч з бідного багатий останню сорочку зніме, ніхто не посміє заступитись (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 255); – Щоб і нога в школі!.. Старцюго, щоб і нога не була!.. Школа останню сорочку стягне з тебе (Тесленко, З книги життя, 1949, с. 39); – Що воно за піп?! Здирство! Останню шкуру здіймає! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 197); [Усай:] Ви хочете мене пустить з торбами, оставить без шматка хліба мою сім'ю? (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 146); [Петро Петрович:] Скопинський,.. заснувавши банку [банк], зібрав цілі міліони з розтиканих по всій Росії бережливих людей і розікрав їх, пустивши по миру усю ту зграю, що довірилась йому (Панас Мирний, 2, 1970, с. 408); Звівся наш Масляк нінавіщо і жінку мов у старці пустив (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 230); –Що ж мав робити? Замучити… дітей і старцями попідвіконню пустити? (Стельмах, 1, 1982, с. 25). ДОГОДЖАТИ
[Нартал:] Кубло гадюче! перед ворогами під ноги стеляться, мов поздихали, а перед братом сторчака стають і раді закусати! (Леся Українка, 4, 1976, с. 200); [Назар Петрович:] Зняли мене не за що-небудь, а за характер. Не хотів стелитися до ніг (Дмитерко, Дівоча доля, 1960, с. 82); – Нащо ти кланяєшся стовпам? – питається Улас. – А для того, щоб не забутись, як треба кланяться людям, – каже Юрко. – Бо як будеш гнуть спину перед людьми, то всього добудеш (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 29); Ну, та й годі терпіть нам обіду, Перед дворянами гнуться в дугу (Пісні та романси.., 2, 1956, с. 282). Пор.: ПІДЛЕЩУВАТИСЯ. ДОКОРЯТИ
ДОМАГАТИСЯ (чого-небудь від когось) – чіплятися (причепитися) причепою до кого; приставати (пристати) реп'яхом до кого; приставати (чіплятися, липнути, причепитися, прилипнути), як (мов, наче і т. ін.) реп'ях до кожуха до кого; приставати (чіплятися, пристати, причепитися і т. ін.) смолою; липнути (прилипнути, причепитися, пристати) як (мов, наче і т. ін.) шевська смола до кого; приставати (пристати) як муха в спасівку до кого; причепитися як (мов, наче і т. ін.) п'явка до кого; наступати на горло (на горлянку) кому; приставати (пристати) з ножем до горла; брати (взяти) за горло кого; (ставлячи кого-небудь у безвихідне становище) припирати (притискати) до стіни (стінки) кого. – Жарти жартами, а я оце поїду в Бендери та причепою причеплюсь, реп'яхом пристану до Бичковського, – обізвалась Христина. – Я вже знаю, з якого боку приступити (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 79); Роями цілими вони глотилися по селу, швендяли по полю, по хатах. До кожного ґазди приставали, мов реп'яхи до кожуха (Франко, 1, 1955, с. 127); От, думаю собі, причепився Квасоля, як реп'ях дурноголовий! (Донченко, 6, 1957, с. 250); [Соняшник:] Чого ти [Антоне] причепився, мов реп'ях до кожуха? Насмішка йому! Ось потрапиш до Несміянових рук, він тобі покаже галактику! Ану, геть звідси! (Дмитерко, Дівоча доля, 1960, с. 30); – Знаєш, Альберт, не липни до мене, як реп'ях. Що ти від мене хочеш? – Дивись який! Сам смолою пристає, а потім ще й запитує (Автомонов, Віктор Кошик, 1954, с. 161); Він [Мотуз] знав, що Грицай прилипне до його, як шевська смола і сплоха не одчепиться (Нечуй-Левицький, 4, 1956, с. 205); – Ви лучче йдіть до свого діла, – чого ви до мене причепились, як шевська смола (Грінченко, 1, 1963, с. 478); – Як шевська смола, пристав був. Аж мусила з дому тікати через нього (Головко, 1, 1957, с. 455); Заманувся тому Макарові мій мундир лейб-гвардії. Уступи та й уступи, каже, я заплачу тобі добре. Пристав, як смола (Баш, На землі нашій, 1957, с. 75); [Наташа:] Тату! А рогачі брати?.. А решето?.. [Голос Кряжа:] Та відчепись ти, пристала як муха у спасівку (Зарудний, Антеї, 1962, с. 205); – Причепився [Стоколоса], мов п'явка, лазить за мною, як тінь (Франко, 2, 1950, с. 297); Славка наступала батькові на горло – кинь торгівлю (Чорнобривець, Пісні гір, 1958, с. 79); Цей несподіваний обшук врятує його від сварки з отим, чабаном, що просто наступає на горлянку, наче він господар у ковалівському колгоспі (Кучер. Прощай море, 1957, с. 213); – Дід собі в комірчині овес видає, а баба в хатині ніяк від циганок не відчепиться: пристали з ножем до горла, де золоті дукачі заховані (Тютюнник, Вир, 1964, с. 15); [Гай дай:] На кораблях провокації. Одні додому рвуться, інші – контра. Ще день, і за горло б узяли нас, щоб тільки повернути кораблі (Корнійчук, 1, 1955, с. 59); Все перемішалося в старому, як перемішується лише в тому, кого вперше в житті припирають до стінки (Шовкопляс, Людина живе двічі, 1962, с. 352); – Бог з вами, не притискатиму вас до стіни… (Леся Українка, 3, 1952, с. 697); [Арсен:] Мені якби ще отого шахрая, Геннадія, до стінки притиснути! (Мороз, П'єси, 1959, с. 278). Пор.: ПРИМУШУВАТИ. ДОРОГИЙ
(який коштує великі гроші, в знач. прис.) в (на) ціні; не по кишені кому; (який високо цінується, має велику цінність) на вагу золота; [і] ціни немає (нема) кому, чому; [і] ціни не [можна] зложити (скласти, не зложиш, не складеш) кому, чому. Земля тепер в ціні – по п'ятдесят карбованців десятини не купиш (Панас Мирний, 3, 1954, с. 294); Мій хлібе рідний! Був ти на ціні В важкі літа, у бідні трудодні, В скупім пайку, у фронтовій траншеї (Малишко, Листи на світанні, 1961, с. 39); [Реджі:] Ти страчаєш посаду; такий секретар тепер мені не по кишені. Шукай собі нового маестро, мій друже (Кочерга, 2, 1956, с. 140); – Це у вас [у Середній Азії] вода на вагу золота, а в нас цього добра вистачає (Збанацький, Між добрими людьми, 1955, с. 4); Вся [Маруся] в золоті, в шовках. Там одна плахта – павине перо – пар двох волів чумацьких стояла, а коралям і ціни нема (Куліш, Вибране, 1969, с. 266); Знання це скарб, йому й ціни не зложиш. Визбируй же його, де тільки можеш! (Мисик, Біля криниці, 1967, с. 309); Вивели [сини] й Саібові такого арабського коня, котрому й ціни не можна було скласти (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 121). ДОСАДУВАТИ досада бере (взяла) [за серце] кого; (шкодуючи за втраченим) лікті [собі] кусати (гризти). Миколу взяла досада, що мати хвалить Варку, а не ту дівчину, що недавно брала воду в березі (Нечуй-Левицький, 3, 1956, с. 39); [Хома:] Ага! Досада взяла за серце… (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 196); Катря йому [Павлові] законна дружина… Хай шаленіє Соломія та кусає собі лікті (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 319). ДОСВІДЧЕНИЙ (про людину, яка багато бачила, зазнала у своєму житті) стріляна птиця; стріляний (обстріляний) птах; стріляний (старий) горобець; старий вовк; стріляний (обстріляний) вовк; бита голова; битий жак.
ДОТЕП
(влучний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком) гостре (загостре) слово; аттічна сіль, книжн. Олександра й сама моргала на хлопця, зачіпала гострим словом, палким поглядом (Коцюбинський, 1, 1955, с. 64): Сергій Іванович, що вмів, як ніхто, для закінчення найабстрактнішої і найсерйознішої суперечки несподівано підсипати аттічної солі і цим змінювати настрій співбесідників, зробив це й тепер (Л. Толстой, переклад О. Кундзіча, 7, 1959, с. 436). ДОТЕПНИЙ
(який відзначається гумором, оригінальністю висловлювання) гострий на язик (має гострий язик); гострий на слово (на речі). Вона була цікава, розумна й гостра на язик (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 21); На жарти Марко ображався, а сам мав гострий язик і вмів зачіпати товариша за найболючіше місце (Копиленко, Десятикласники, 1938, с. 31); Два козаки виїхали наперед із запорозьких рядів. Один був молодий, другий старіший, обидва гострі на слова (Довженко, 1, 1958, с. 249); Але ці погляди гострої на слово дівчини [Орини] розумів [Роман] по-своєму, остерігався їх, навіть про всякий випадок подумував, що й відповісти їй (Стельмах, 1, 1982, с. 150); І змалку росло воно хитре, пронозливе, гостре на речі, і ласки ніхто не забачив в іскрявих смішливих очах (Дніпрова Чайка, Твори, 1960, с. 154). ДОШКУЛЯТИ (боляче зачіпати словами, діями) допікати (діймати, доторкати) до живих печінок (до живого [серця]) кого, кому; зачіпати за болюче (найболючіше) місце кого; до [самого] живця проймати кого; діймати до серця кого; кусати за серце кого.
ДРАТУВАТИ (викликати знервованість) виводити з себе кого; виводити з рівноваги кого; виводити з терпцю кого; уривати терпець кому; дратувати нерви.
ДРАТУВАТИСЯ (ставати неспокійним, знервованим) виходити з себе; виходити з рівноваги; втрачати рівновагу; втрачати самовладання; втрачати (утрачати, тратити) терпіння (терпець, терпеливість, терпливість).
ДРИЖАТИ
(тремтіти, трястися від холоду, страху, хвилювання, хворобливого стану) дрож проймає (обгортає, пронизує) кого; їсти (бити, ловити, хапати, вибивати) дрижаки (дрижаків); напали (взяли, пробрали) дрижаки кого, на кого; трясця (пропасниця, лихоманка) трусить (трясе) кого, рідко ким; труситися, як (мов, наче і т. ін.) у пропасниці; як (мов, наче і т. ін.) лихоманка б'є кого; дзвонити (ляскати, цокотіти) зубами; (раптово викликати тремтіння) кидати в дрож кого. Часом її проймала нервова дрож (Гуреїв, Наша молодість, 1949, с. 292); Крик, лемент заходив по двори, і кого минула та лиха година – стояв як з хреста знятий, дрижаки їв, лихоманка його била, і хто там побував – то як рак червоний стояв, заплаканий, зарюманий. колихав важким зітханням важке гаряче повітря (Панас Мирний, 4, 1970, с. 173); – Не бийте дрижаків, бо в петрівку замерзнете, – хоче якось втішити її вчитель (Стельмах, 1, 1982, с. 593); Вода справді була крижана, тіло в одну мить почервоніло, ніс у Васі посинів. Ми ловили дрижаків (Збанацький, 1, 1974, с. 77); – Іване Тимофійовичу, а вам не страшно? – Та поки що дрижаків не вибиваю (Стельмах, 2, 1982, с. 191); Парубки, сидячи під мостом, хапали дрижаки на морозі, а далі надумались вискакувати з-під мосту та лякати прохожих (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 359); Семен загорнувсь у свиту, але його взяли дрижаки (Коцюбинський, 1, 1955, с. 124); Та се ж і гріюся, бо дрижаки-таки добре пробрали! – відказую їй (Панас Мирний, 1, 1968, с. 373); За Ганною Антонівною мене послали, – веду їх, а саму як трясця трусить (Яновський, 1, 1982, с. 175); І боюся так, що мене аж пропасниця трясе і цікава я знати, чи то Грегора впіймали, чи кого іншого (Нечуй-Левицький, 4, 1963, с. 353); Його часто трусила лихоманка, а він казав, що та хвороба має вийти з нього разом з потом (Донченко, 4, 1957, с. 18); В його руки трусились, неначе в пропасниці (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 249); Ускочила [Оксана] у хату… бліда, труситься, мов лихоманка її б'є… (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 439); Дзвоню зубами, бо мені зимно (Коцюбинський, 2, 1955, с. 268); – Я [Настя] вся дрижу, аж зуби цокотять, а голова горить, неначе в огні (Нечуй-Левицький, 4, 1960, с. 354); Новий здогад кидає мене в дрож, вогнем ударяє в голови (Збанацький. Малиновий дзвін, 1958, с. 351). ДУЖЕ СИЛЬНО (з максимальним напруженням) з усієї (зо всієї) сили; з усіх сил; скільки [є] (що є, було, стає, ставало і т. ін.) сили (духу); аж дим іде; (не стримуючись) на повну котушку; на всі [спусти] й заставки (застави); на всі заводи; на чім (на чому) світ [стоїть]; аж гай гуде (шумить); небу (небові, на небі) жарко буде (стало, стане); (із сл. кричати, лаяти, гукати) на все горло; на всю (повну) губу; (перев. із сл. закохатися) по [самі] вуха; по зав'язку; (із сл. лити – про дощ), як (мов, наче) з відра; (із сл. бити, гнати) [і] у хвіст і [в] гриву. Остап опирався бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав (Коцюбинський, 1, 1955, с. 355); Панас раптом закричав з усієї сили (Яновський, 2, 1958, с. 178); Малуша не боялась роботи, як і раніше, вона працювала з усіх сил (Скляренко, Святослав, 1959, с. 105); В чистім полі, скільки сили, Я гасаю на коні (Грабовський, 1, 1959, с. 286); Він [Мойсей] боровся з своєю думкою дуже, дуже, скільки було сили (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 141); Отож і вірив я в те, що треба кожному, наче тій смеречині, що в густому лісі зросла, скільки сили стає пробиватися до сонця (Муратов, Буковинська повість, 1959, с. 17); Ми тоді обидва хвилювалися й кричали, скільки сили ставало в молодих легенях (Хоткевич, 1, 1966, с. 147); Ось почав він що є сили жінку з хати викликать (Франко, 13, 1954, с. 268); З розгону налетів [Саїд Алі], що було сили вклеїв приставу кулаком у пику (Ле, Роман міжгір'я, 1953, с. 92); А кіт що є духу нявчить (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 193); Працювали ми так, що аж дим ішов (Микитенко, 1, 1957, с. 472); «Невже в мене [Павлуші] сили нема крикнути?» – Яво! – гукаю, як то кажуть, на повну котушку (Нестайко, Тореадори з Васюківки, 1973, с. 52); Уласевич повсякчас любив точить за себе брехні на всі застави (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 291); На всі спусти й заставки Мирка лаяла й ганьбили (Маковей, Вибране, 1954, с. 457); – Слухайте мене, – на усі заводи кричав Уласович. – Адже я сотник! (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 180); Благав на чім світ стоїть (Кобилянська, 1, 1962, с. 170); Побив [козак] шаблю – біс із нею! Враз метнувсь поміж підвід – і вже ворога люшнею колошматив на чім світ (Білоус, Обережно: слово! 1984, с. 50); Літом, приміром, у дроковицю… Вискочив з воловні та як ударив, задравши хвоста, вниз по містку, аж гай гуде! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 346); – Так трясонемо [розкритикуємо], аж гай шумітиме (Большак, Образа, 1980, с. 10); Бігли, мабуть, так, що небу жарко стало? (Довженко, 2, 1964, с. 108); Ми з Явою лукаво перезираємось і тягнемо на все горло: «У садочку старшину стрічає Дівчинонька, що його кохає» (Нестайко, Тореадори з Васюківки, 1973, с. 32); Яво! – кричу я [Павлуша] на повну губу – Яво! Агов! Де ти? (Нестайко, Тореадори з Васюківки, 1973, с. 79); [Риндичка:] Як прийнялась же я її коренити: лаю на всю губу, а вона мовчить та все годує Рябка (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 247); – Ну, та й вшелепалась я [Онися] оце в біду по самі вуха (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 243): – Хіба вона [Ярина] винна, що я [Залужний] втелющився по зав'язку та й розкис ось, як мокра ганчірка? (Збанацький, 1, 1974, с. 127); А грім раз у раз надавав та надавав, а блискавка раз у раз мигтіла та горіла, чутно, дощ, як з відра, полив, ось піднявсь і вітер і жалібно завив, застогнав у трубі, просячись у хату (Панас Мирний, 4, 1970, с. 27); [Козюра:] – А ми в тилу по них ударимо. Щоб, значить, і у хвіст, і в гриву дісталося петлюрякам (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 202). ДУМАТИ
жүктеу/скачать 2.88 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|