М. П. Коломієць є. С. Регушевський за редакцією В. О. Винника київ «радянська школа» 1988 коломиец н. Ф., Регушевский е. С
розкрити (роззявити) рот (рота) [з подиву]; зробити великі очі; скам'яніти від дива; [тільки] очі (баньки) витріщити (вип'ялити
жүктеу/скачать 2.88 Mb.
|
розкрити (роззявити) рот (рота) [з подиву]; зробити великі очі; скам'яніти від дива; [тільки] очі (баньки) витріщити (вип'ялити), зневажл.; (виявити повне здивування) як (мов) баран (корова, теля) на нові ворота витріщити очі (втелющитися, дивитися), зневажл. Чоловік повертає голову і з подиву розкриває рота, а сокира сама вислизає з руки: вулицею, погойдуючись… пливли його воли (Стельмах, 1, 1982, с. 579); Піщани зовсім роти пороззявляли (Панас Мирний, 2, 1969. с. 166); З ридвана визирнуло молоде дівоче личко, а побачивши кобзаря, зробило великі очі, але чиясь рука зразу ж закрила віконце шовковою занавіскою (Панч, 4, 1982, с, 109); Я поглянув на святе обличчя і зненацька скам'янів від дива… Я побачив руськеє обличчя. Римською тіарою вінчане! (Леся Українка, 1, 1975, с. 233); Іван витріщав на Соломію очі і крутив, здивований, цапиною борідкою (Коцюбинський, 2, 1961, с. 105); А тепер тільки баньки витріщив, неначе не його дочку сватають (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 301); Як вість така дійшла до неньки, То очі вип'яла, як баньки, А з носа спали і очки (Котляревський, 1, 1952, с. 182); Петро мовчав, тільки втелющився в Хлипала, мов баран на нові ворота (Збанацький, Єдина. 1959, с. 192); Бичковський витріщив на неї очі, як корова на нові ворота, і, очевидячки, вагався: чи знайома, чи не знайома? (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 35); – Думаєш, тільки ти не впізнав? – привітався він [Крук] тепло й сердечно. – Позавчора навіть рідна сестра дивилась на мене, мов теля на нові ворота (Козланюк, Юрко Крук, 1957, с. 540). Пор.: ДИВИТИСЯ. ЗДІЙСНИТИ ЩОСЬ НЕСПОДІВАНЕ викинути коника; викинути коліно (колінце); викинути (встругнути, втнути, удрати) штуку; викинути фокус. Твій Петро викинув такого коника в класі, що тільки дивись (Збанацький, 1, 1974, с. 322); [Микита:] І не собака ж наш кошовий, яке коліно викинув (Кропивницький, 5, 1959, с. 529); Ті дурні дівчиська здатні викидати які завгодно колінця від ревнощів (Козаченко, Сальвія, 1959, с. 177); – Де ти взяв цю дерев'яну ковбасу? Це ж звичайнісінька гілка берези, тільки закручена і часником натерта!.. – Володя так і покотився зо сміху. Це він таку штуку викинув (Кравченко, Квіти і колючки, 1959, с. 35); Тим часом як старий Прокопович показував Балабусі образи, Онися встругнула й справді Балабусі штуку (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 59); – Невже він не помічає, що я повзу? А може, просто вичікує? Ну, я з ним зараз втну штуку! (Загребельний, Європа – 45, 1959, с. 51); [Борис (дуже стривожений):] Оказія, брат! Чуєш, мати запевняє, що буцімто я вчора об'яснився перед Ізмайловою?! [Горнов:] Удрав штуку… Яка ж то Ізмайлова? (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 171); – Сагайдак знову фокуси викидає… і що він собі думає, не знаю (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 301). ЗЛИТИСЯ
зло бере (розбирає) кого; бере (розбирає, забирає) злість кого; кипіти злобою. Христя мовчала, хоч її і зло брало за вчорашнє: вона за цілий день тільки невеличкий шматочок хліба з'їла (Панас Мирний, 3, 1954, с. 47); Зло мене таке розбирає, що аж гавкати хочеться! – гучно бубонить Пищимуха, розмахуючи своїми ж довжелезними руками (Панас Мирний, 1, 1968, с. 379); Навіть злість брала, що Іван так побивається дуже за нею (Коцюбинський, 2, 1955, с. 339); Починала забирати злість. Скільки роботи, а воно [сонце], як нарочито, світить (Ле, Юхим Кудря, 1956, с. 14); Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 329); – Одним словом, метушиться, кипить злобою [фон Штейніц] (Гуріненко, Днів твоїх небагато, 1984, с. 274). ЗЛЯКАТИСЯ страх найшов (напав) на кого; страх пройняв (обняв, обхопив) кого; взятися страхом; зазнати (набратись, натерпітися) страху; (відчути великий жах, переляк) душа завмерла (замерла) у кого; душа [аж] у п'ятах (у п'ятках) у кого; душа в (під) п'яти пішла (заховалася, провалилася і т. ін.) у кого; волосся [на голові] стало (встало) дибом (диба, дибки, дуба, дубом) у кого; [аж] волосся полізло угору (стало сторч) у кого; холодний (циганський) піт пройняв кого; духу не стало у кого; кров застигла в жилах у кого; [аж] жижки затрусилися (задрижали) у кого; [аж] мурашки забігали (пішли, полізли, поповзли і т. ін.) за (поза) спиною (по спині, по тілу, по шкірі) у кого; мурашня полізла по плечах у кого; почув мурашки за спиною; [аж] мороз (морозець) пішов (побіг, перебіг, пробіг, подрав і т. ін.) поза шкірою (поза шкурою, по шкірі, поза спиною і т. ін.) кому, в кого; морозом сипнуло за (поза) спиною (поза шкірою, по тілу) в кого, кого; серце обірвалось (упало) у кого, чиє; серце мов обірвалося в кого; обірвалося щось (усе і т. ін.) всередині (в грудях і т. ін.) у кого, кому; серце похололо (похолонуло) в кого; тьохнуло (похололо) в животі у кого, безос.; [аж] в душі (всередині) похололо (похолонуло) у кого, безос. На панів найшов страх (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 245); – Прокинувся я, – товариш Большаков общипав себе, – все ціле, на поясі три гранати висить, страх на мене напав (Яновський, 1, 1958, с. 127); Темно зробилося, як під кобеняком, за два кроки поперед себе нічого не видно. Страх мене такий пройняв, що ногами з місця не зрушу (Тютюнник, Вир, 1964, с. 17); В одному кутку тиркнула жаба, у другому ударив цвіркун… Страх обняв Карпа (Панас Мирний, 1, 1954, с. 269); Страх обхопив опришка такий, що він стрімголов хотів кинутися бігти (Хоткевич, 2, 1966, с. 246); Не чув добре хлопець, що говорила вона, обмиваючи його. Тільки вже взявся ввесь страхом, коли ввечері почала розповідати про випадок дядькові (Кротевич, Сини землі, 1948, с. 228); Ті подивляють його сміливість, кажуть, що така людина, певно, не може зазнати страху (Коцюбинський, 2, 1955, с. 427); Господи! скільки я набралась тоді страху. Дві ночі не спала (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 269); Наїхало в село чиновного панства. Питають – розпитують, пишуть – записують. Натерпілася страху Мотря од тих хитрих спросів (Панас Мирний, 2, 1969, с. 48); [Левко:] Чи пішов, чи, може, крадеться? У мене і душа замерла… (Старицький, 3, 1964, с. 45); Як замахнеться було мати, так у мене душа аж у п'ятах (Остап Вишня, 1, 1956, с. 8); – Натремтівся, мабуть, за дорогу? Була душа в п'ятах? (Гончар, 2, 1978, с. 90); [Хропко:] Просто душа в п'яти пішла, аж хата колом іде… (Старицький, 2, 1964, с. 585); – Бачили таке! Натворили капостей, і в самих душа сховалась у п'яти! (Головко, 2, 1957, с. 628); Максим Кривоніс звівся на ноги: – Люди, кому шкода пана, або в кого душа вже в п'ятки провалилась, чи йому і так добре живеться, – нехай повертає додому (Панч, 4, 1982, с. 126); Волосся на голові дибом стало, а уста страшно та грізно кривилися (Панас Мирний, 1, 1954, с. 357); В очах у неї іскри заграли, волосся дибом стало, руки як простягла, та й не зведе їх (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 457); Пес [із толом] Пре на них [браконьєрів]… А шнур горить!.. Торбохватам не до рибки: Щур «ой, боже!» верещить, В двох Микол волосся дибки! (С, Олійник, 2, 1968, с. 180); Нам обом волосся стало дуба (Леся Українка, 1, 1951, с. 460); А ось Іван… Має одну таку прикмету, що вам волос дубом стане, слухаючи про неї (Мартович, Твори, 1954, с. 50); Вони дивились через труп Синички на свого капітана з такою ненавистю, що волосся б стало сторч у найхоробрішої людини (Довженко, 1, 1964, с. 140); Та й розповів мені таке, що аж волосся сторч стало (Збанацький, 1, 1974, с. 218); Аж мороз подрав поза спиною у Василя, аж волосся полізло угору, коли він, обернувшись, глянув у ті тісні суточки, що тільки-тільки що проїхав (Панас Мирний, 5, 1970, с. 87); Нігде правди діти, як почув, яка є панщина у пеклі на тих, хто то повісті, то усякі ледащі книжки пише, так мене аж циганський піт пройняв (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 252); То дожидалися гайдамак – і раділи всі, і радів я з своїми, а як почув слово «гайдамаки», то в мене і духу не стало (Панас Мирний, 4, 1970, с. 209); Тут Денис так глянув на Трохима, що у того усі жижки задрижали і в душі похолонуло (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 409); [1-й парубок:] Ага, а у вас мурашки по шкірі забігали (Франко, 9, 1952, с. 93); Він [Ігор] бачить нерухоме Петрове тіло, зжовкле обличчя і струмочок крові, що поволі стікає з рота по підборіддю. У хлопчика аж мурашки забігали по тілу (Багмут, Щасливий день суворовця Криничного, 1951, с. 151); – Я пишу, а він [фашист] підходить і зеленими очима дивиться, аж мурашки по спині поповзли (Хижняк, Тамара, 1959, с. 77); Серце [Остапа] затріпалось в грудях і стало. По плечах полізла вгору мурашня (Коцюбинський, 1, 1955, с. 341); Параскіца почула мурашки за спиною (Коцюбинський, 1, 1961; с. 288); Тільки тепер він збагнув усе. Аж мороз поза шкірою пішов (Собко, Матвіївська затока, 1975, с. 420); – Я хоч і не страхополох, але й у мене морозець поза шкірою пробіг, коли вибухнула вода (Донченко, 2, 1956, с. 34); У Івася мороз поза спиною пробіг, в очах боязнь засвітила (Панас Мирний, 1, 1968, с. 153); Від цього видовища мороз перебіг Лялі поза спиною, наче до неї, до самої шкіри її вже торкнувся той шпичакуватий ганебний дріт (Гончар, 2, 1978, с. 24); Недокус посміхався, а в мене морозом сипнуло поза шкірою (Збанацький, 1, 1974, с. 99); Жах пройняв Гриця від таких слів, сипнуло морозом по тілу. З переляку не знав, що робити (Ляшенко, Блискавиця темної ночі, 1972, с. 29); Модель [біплана] здригнулась у повітрі й клюнула. Серце мов обірвалось, застигла на мить кров у жилах (Донченко, 1, 1956, с. 72); Семен почув, що серце його раптом обірвалось, впало.., у грудях щось стиснуло (Коцюбинський, 1, 1955, с. 124); Юрко відчув, як усе всередині у нього обірвалось. Вели його батька (Багмут, Оповідання, 1959, с. 25); У старої серце похолонуло; як сиділа – так і прикипіла на місці (Панас Мирний, 1, 1968, с. 170); Як уздрів його Трохим, так і руки і ноги опустилися, і у животі похолонуло (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 408); Як сказала вона це – в мене в душі похололо (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 340); У Христі аж у душі похолонуло від того реготу. Вона зразу догадалася, що Оришка тільки замина правду (Панас Мирний, 3, 1969, с. 396); [Герасим:] Думав, що довідалась за гроші, аж всередині похолонуло (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 391). Пор.: СТРАШНО; ТРИВОЖИТИСЯ. ЗМАЛКУ
(з раннього дитинства) із сповитка (з самого сповиточка, сповиточку); з пелюшок. – Слухай, який у тебе стаж? По-моєму, ти редактор із сповитка (Гончар, Циклон, 1970, с. 148); – А ви змалечку рибалите, дідусю? – З самого сповиточку, як тільки ходити навчився (Збанацький, Морська чайка, 1959, с. 69); [Кнур:] Чого ж ти хотіла, щоб те щастя змалечку за нею ходило, з пелюшок її стерегло. Вона тілько що на ноги знялася.., світа ще не бачила (Панас Мирний, 5, 1955, с. 84). ЗМУЧИТИ (завдати моральних страждань) витягти душу з кого; вимотати [всі] кишки (жили, нерви) кому. Я знаю, що то єсть попасти в Петербург на 10 днів – самі «конки» душу витягнуть!.. (Леся Українка, 5, 1956, с. 405); Думала [Христя]: от і піймайся такому в невістки, – усі з тебе кишки вимотає, … буде гризти, поки загризе (Панас Мирний, 3, 1954, с. 53); Не знаєте, що мені ваша школа ось тут – о, що ви мені всі жили вимотали (Пастушенко, Тавріка, 1974, с. 108); – Геть чисто моєму чоловікові нерви вимотав Петро (Головко, 1, 1957, с. 454). ЗНАТИ ДУЖЕ ДОБРЕ знати як свої (своїх) п'ять пальців (пучок) кого, що; знати як облупленого (як облуплених) кого; знати (вивчити, запам'ятати) на зубок що. [Лимериха:] Я ж його [Карпа], як своїх п'ять пальців, знаю (Панас Мирний, 6, 1970, с. 31); [Крим:] Я Чорне і Середземне моря знаю, як свої п'ять пальців (Корнійчук, 2, 1955, с. 243); – Низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п'ять пучок, знаю (Куліш, Вибране, 1969, с. 56); – Треба поліцаїв і старосту провідати. Я їх мушу знати, як облуплених (Автомонов. Так народжувались зорі, 1960, с. 255); Твір побудувати можна правильно лише тоді, якщо той, хто пише, та добре знає, добре вивчив, назубок простудіював техніку писання (Тичина, 3, 1957, с. 143). ЗНЕВАЖАТИ
ЗНЕВІРИТИСЯ (стати пасивним, бездіяльним) занепасти (упасти) духом; опустити руки (крила, вуха); махнути рукою на кого, що. – Так, граф Сольський, – хитнула головою дружина. – Як він упав духом… Переді мною, перед жінкою він плаче і пророкує, що ми всі загинемо (Стельмах, 1, 1982, с. 625); Горе тим, хто втратить мужність, занепаде духом (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 5); Зовсім занепав духом, опустив руки і хтозна, як повівся б Іван, коли б щаслива думка не освітила мозок (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 66); З натури нечепурна, неохайна, Олександра зовсім опустила руки (Коцюбинський, 1, 1961, с. 26); [Безродний:] Знаєте, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила (Старицький, 3, 1964, с. 482); – Так і сказав.., неначе вистрелив.., а я питаю, жартуючи: «Це так як в казці казали гуси Івасеві-Телесикові, що сидів на дереві в дворі в Змії?..» А він каже: «Еге!» Я й вуха опустив, – сказав Добриловський (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 236); Після цього на нього махнули рукою: сам про себе дбай (Гончар, 4, 1960, с. 364). ЗНЕСИЛЮВАТИ (виснажувати когось важкою роботою) висисати (випивати, витягати) кров (сили, соки) з кого, чию (чиї); вимотувати (тягти) жили з кого. Кров висисає оте остогиджене, прокляте нишком шиття, що паненя, вередливе, зманіжене, вишвирне геть на сміття (Грабовський, 1, 1959» с. 52); Важка і незвична для нього праця думок… висисала прудко його сили (Франко, 5, 1951, с. 357): Витягав соки пан Кшивокольський із своїх хлопів. Він хотів би, аби вони й не спали, і не їли, а все би робили, робили (Хоткевич, Довбуш, 1965, с. 40); І враз на мить згадалися… довгі роки безпросвітньої роботи, що вимотувала жили і випивала кров з обличчя (Донченко, 1, 1956, с. 123); Не хоче бути жінка наймичкою в дворі, хоч завтра піде в поле, візьме ланку, ніхто не буде тягти жили з неї, не буде розриватися в полі (Гордієнко, Дівчина під яблунею, 1954, с. 105). ЗНИКНУТИ
1. (перестати бути видимим) зникнути (пропасти, щезнути) з очей; (пропасти невідомо куди) був (була, було, були) та загув (загула, загуло, загули); не було й духу, й сліду; мокре місце залишилося від чого. Злякалась Миша та притьмом, Поміж травою, лопушком з переполоху почухрала. Туди-сюди – й з очей пропала (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 54); Вона згадала, що той палац, мов пишний сон, був та й загув, неначе його вітром рознесло, як розносить весняний туман гарячого майського ранку (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 209); Була ще й Італія, та, як кажуть, загула. Може ще й не зовсім загула, але гуде (Остап Вишня, 1, 1974, с. 26); – Було й інше назвище, та загуло. Бо Ірина Михайлівна розвелася з своїм чоловіком, – додала хазяйка… (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 27); І незважаючи на те, в академії Петра Могили, с. Димитрія Туптала й інших не було й духу, й сліду тих давніх діячів України (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 9); Оце бій! З благодаті тільки мокре місце залишилося! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 106). 2. (швидко, відразу зникнути) як вітром здуло (здмухнуло) кого, що; як вітер згинув; як віл (лиз, лизь, лизень) злизав кого, що; як (наче, ніби, мов, неначе) корова язиком злизала кого, що: як (наче, ніби, мов, немов) язиком злизало кого, що, безос. І хоч щойно завдав тобі образи, від якої, здавалось би, має залишитись у ньому бодай слід каятьби, одначе невдовзі все це з нього як вітром здмухнуло (Гончар, б, 1979, с. 43); А той давно з його грішми десь, як вітер, згинув (Руданський, 1, 1972, с. 165); [Палажка:] Шукала, шукала Феньки – як лизь злизав! (Панас Мирний, 6. 1970, с. 209); Знову раптом зник. Немовби й не було його тут. Як лизень злизав Козака (Ільченко, Козацькому роду нема переводу. 1958, с. 59); Одинадцять твоїх самольотів – як корова язиком злизала (Яновський, 1, 1982, с. 215); От прийшло лихо і, мов корова язиком, злизало щастя (Коцюбинський, 1, 1961, с. 21); [Василь:] Бог покарав мене: я погорів. Уся худібонька пропала, Неначе язиком корова ізлизала (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 64); Рік, другий – і хатку, повітку, бичків та кобилу як язиком злизало (Яновська, 1, 1959, с. 303). 3. (безслідно зникнути) як (мов, ніби, наче, неначе) провалитися (піти, пропасти) крізь (під) землю; як у землю ввійшли (запалися): як (мов, немов) вода змила (умила) кого; як (мов, наче, неначе) у воду впасти (пірнути, канути); мов у ополонку пірнув; мов камінь у воду; і сліду немає (не стало) чийого; і слід загув (простиг, замело) за ким; і слухи загули чиї; як за водою пішов; як [димом] здимів; за вітром полетіти (піти); (зникнути назавжди) піти (відійти, канути і т. ін.) у вічність, книжн.; відійти у небуття, книжн.; піти (відійти, одійти, канути) в [далеке] минуле, книжн.; канути у (в) лету, книжн., заст. Переходить день; минає другий, третій… Як крізь землю провалився! (Панас Мирний, 2, 1969, с. 108); Кума десь ділась, неначе крізь землю провалилась (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 328); Палажці треба було йти знову у Лавру на діяння, щоб їсти паску у Лаврі, а Мелашка неначе крізь землю пішла (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 383); [Юрко:] А коли правда і закон потоптані в болото, а свої не рятуватимуть, а топитимуть їх [правду й закон], то такому краєві провалитись краще під землю, щоб покрила вона мерзоту од світу (Старицький, 3, 1964, с. 247); За хвильку й заки ми ще вспіли промовити до себе хоч слово. зникли всі троє так скоро, як би в землю запалися (Кобилянська, 1, 1962, с. 141); Повернулись пани на державу, і всі музики та танці як вода умила (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 172); Пропав Стьопка, як у воду впав… (Панас Мирний, 2, 1969, с. 125); Через день виїхав з Ковалівки і мов у воду впав (Збанацький, 1, 1974, с. 274); Онопріенки неначе в воду впали (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 233); – Хай тепер переді мною вклоняються злидні, – похижішали очі Карпа. – Горицвіт залишився чи подався на схід? – Десь як у воду канув (Стельмах, 3, 1982, с. 301); Як поїхала, то як би в воду пірнула (Кобилянська, 1, 1962, с. 174); [Бичок:] …А Максим з переляку, чи може від сорому, кудись щез, мов у ополонку впірнув! (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 211); – Ще як забрали, бідолашного [чоловіка], австрійці, так відтоді, мов камінь у воду (Д. Бедзик, Студені води, 1959, с. 18); [Пилип:] Може, вода забрала, бо на другий день під скалами, біля річки, вибачайте, знайшли й книги, й газети, що він односив до двору, а самого і сліду нема! (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 307); Югне Андрійко з хати – і слід загув!.. (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 275); Коли він [Яків] вирвався з-поміж жінок і вибіг насеред двору – панича уже і слід простиг (Панас Мирний, 1, 1968, с. 196); Покликали старосту, кинулись за москалями.., та їх уже і слід замело (Панас Мирний, 2, 1969, с. 156); Минули жнива – за Довбанюком і слухи загули. Мов у воду канув (Франко, 2, 1950, с. 79); В її голосі одразу ж обізвалися сльози: – Даремно поспішали. Не буде, діду, цього весілля! – Не буде? – не дивується, тільки пильно вдивляється у неї старий. – пішло за водою? (Стельмах, 5, 1983, с. 41); Зосталась, правда, ще худоба та грошики, котрі їм кріпаки наскладали та за кріпаків одібрали, – та скоро те пішло за вітром, грошики-то прожилися, то вплили на заплату позичок (Панас Мирний 4, 1970, с. 357); І звідки ті гайдамаки взялися? І куди вони зникли? Зникли, як здиміли! (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 333); Віра і безвір'я, Золото й грязюка… Сила і немічність, – Все тут на кладовищі уляглося, Все пішло у вічність (Щоголів, Поезії, 1958, с. 162); Відійшла у небуття патріархальна царська Росія, з її відсталістю, соціальним і національним гнітом, феодальним деспотизмом і капіталістичним визиском (Літературна газета, 26 верес, 1961, с. 1); Відійшли в минуле постоли, полотняні штани, виткані з семірки (Цюпа, Україна наша радянська, 1960, с. 296); «Ой там збиралась бідна голота До корчми гулять…» Співав тоді оцієї молодий парубок-наймит, і в минуле одійшли ті прокляті роки (Донченко, 6, 1957, с. 115); У далеке минуле канула відстала аграрна Росія (Комуніст України, № 5, 1967, с. 13); – Коли ж це буде? – Скоро. Чим більше гнути пружину, тим швидше й дужче вона розправиться. Нема нічого вічного, й неволя кане в Лету (Шевчук, Предтеча, 1972, с. 121). ЗНИЩИТИ
жүктеу/скачать 2.88 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|