М. П. Коломієць є. С. Регушевський за редакцією В. О. Винника київ «радянська школа» 1988 коломиец н. Ф., Регушевский е. С
мати на думці; мати думку (гадку)
жүктеу/скачать 2.88 Mb.
|
мати на думці; мати думку (гадку); (почати думати) узяти на думку; (постійно думати) не сходити (не виходити, не йти і т. ін.) з думки; (міркувати, розмірковувати над чим-небудь) думати думу (думи, думку), нар.-поет.; прясти думи; гадати думу (думку, гадку, думки-гадоньки); повертати (повернути) розумом (мозком); розкидати (розкинути) розумом; (розв'язувати складне питання) голосу собі крутити; ламати голову; сушити [собі] голову; мозок (мізки) сушити. Ще за панської Польщі Євстафій мав собі на думці: Касіян Скиба – комуніст, бо хоче людям добра (Чорнобривець, Пісні гір, 1958, с. 10); «Та й робіть так, аби моїм дітям кривди не було, бо я маю таку гадку, що відси я вже не годен вийти» (Стефаник, Твори, 1964, с. 109); Він зараз узяв на думку, як би то йому свого сотника зовсім з'їсти (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 188); Мені з думки не сходить Оксана з її істерією (Леся Українка, 5, 1956, с. 414); Дівчина в його з думки не йшла (Марко Вовчок. 1, 1955, с. 351); Хима знала, чого сумує старий, що в нього на думці (Коцюбинський, 1, 1955, с. 90); Мабуть, у дубах сидить [Катря] та думає думку (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 195); …Двадцять сім років пряв старий степові думи, дивився на свій крап аж з Білого моря… (Яновський, 2, 1983. с. 170); Лину в темний садочок на Україну. Лину я лину, думу гадаю, і ніби серце одпочиває (Шевченко, 2, 1953, с. 20); Дивлюся на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю?.. (Пісні та романси, 2, 1956, с. ЗО); Біля милої сидів я, думки-гадоньки гадав (Леся Українка, 4, 1954, с. 103); Він [Ястшембськии] мусив тепер повертати своїм розумом: взяв у одного дуже багатого польського графа в посесію село Журавку й став посесором (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 158); [Петро:] Ану, розумна голово, поверни своїм мозком та скажи, що робити тепер? (Панас Мирний, 6, 1970, с. 149); [Павло:] А ти, мій голубе, розкинь розумом, що кожна така приятність [приємність] для одного коштує неприятності [неприємності] для багатьох (Старицький, 2, 1964, с. 155); –Марино! А чи не бачила ти, де я плуга восени засунув? – Та за клунею! – Дивись, а я вже чотири дні голову собі кручу, де я його застромив… (Остап Вишня, 1, 1974, о, 344); – А зараз ламайте голову над тим, як узяти ці висоти хитрістю, розумом (Гуріненко, Днів твоїх небагато, 1984, с. 98}; Певно, і наречена десь виглядає свого судженого і так само, як вона [Ярина], сушить голову, уболіває серцем (Панч, 4, 1982, с. 84); Йдучи на КП, я сушив собі голову: чого хоче од мене капітан Присяжнюк (Гуріненко, Днів твоїх небагато, 1984, с. 113); «Побий тебе грім! І де він [Петлюра] узявся на нашу голову!» – сушили собі мозок дядьки (Цюпа, Через терни ло зірок, 1986, с. 360); – Може друга частина пергаменту лежить собі спокійно у вашій зоряній скриньці, а ми тут сидимо та сушимо мізки (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 22). ДУРЕНЬ
(недалека, обмежена людина) набитий (безнадійний, заплішений) дурень, зневажл.; дурна (слабка, капустяна, рідко садова) голова, зневажл.; безпросвітний туман; туман вісімнадцятий, діал.; (нерозумна і вперта людина) мідний лоб; (людина, позбавлена кмітливості) голова з вухами, лайл.; (не здатна ні до чого людина, телепень – лайл.) дурне сало [без хліба]; олух царя небесного. Тільки набиті дурні гадають, що можна упослідити й принизити цілу країну… (Загребельний, 6, 1981, с. 147); Найбільший сором – стояти за грубою. Туди ставлять тільки безнадійних дурнів (Микитенко, Кадильниця, 1959, с. 14); Після кількох зустрічей із лікарем Бруно переконався, що його новий знайомець – заплішений дурень, і почав собі з нього кепкувати (Бокаччо, Декамерон, переклад М. Лукаша, 1964, с. 503); А Голуб бачить та сміється: «А що? Попавсь – от тобі й на! Вже, певно, голова дурна…» (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 43); Старовинна мудрість доводить, що на слабкі голови влада впливає погано (Микитенко, 2, 1957, с. 494); [Михайло:] Капустяна твоя голова! Іди в ченці, коли такий богобоязливий! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 180); Де зберуться два-три дурні, безпросвітні тумани, зараз кажуть, що на світі наймудріші – то вони (Кримський, Вибране, 1965, с. 214); Блискучі надії батька на Грицеву будущину давно розвіялись. Професор просто сказав йому, що Гриць «туман вісімнадцятий», що ліпше зробить, коли відбере його додому і назад заставить гуси пасти (Франко, 2, 1950, с. 59); Розламано навпіл напасників мідні лоби, застиглим очам вже не видяться слава й паради, одрубано руки, придатні лиш для похвальби, що в двері ломились твої, Сталінграде (Голованівський, Поезії, 1955, с. 126); – Голово з вухами! Хоч при людях кажи на мене ти! – сказала Онися, торкнувши його по руці (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 127); – Дурне ти сало без хліба, – говорить жінка в свитині, – погань отака (Стельмах, 1, 1982, с. 276); Для нього [попа] кожний учень був «пеньок», сало дурне, «баняк», «халява», «стерво собаче», а також «йолоп», «бовдур» і «олух царя небесного» (Левада, Ріки невпинна течія, 1984, с. 27). Пор.: ДУРНИЙ. ДУРНИЙ
(розумово обмежений, нездатний розібратися в чомусь) на розум небагатий (бідний); дурному брат; дурний піп хрестив кого; не має лою (і краплини олії) в голові хто; немає лою (олії) в голові у кого; розуму (ума) ні з шило (ні на шило, ні на макове зерня, ні ложки) нема у кого; курячий розум у кого; капустяний качан на в'язах у кого; голова набита (начинена) вітром (клоччям, пір'ям, половою) у кого, чия; дурний по саму зав'язку; дурний – далі нікуди; дурний, аж світиться; дурний, хоч об дорогу вдар; (про людей невеликого розуму, але зарозумілих) без царя в голові; царя (царка) в голові немає у кого. – До булави треба голови, Мартине, а ти щось на розум не багатий, - сказав роздратовано Кривоніс, образившись за зневагу гетьманського маєстату (Панч, 4, 1982, с. 179); Дурному він брат (Номис, № 6247); – Дурний тебе, Левку, піп хрестив, – обурювався Лесь Якубенко (Стельмах, 1, 1982, с. 620); – Тільки не думайте, що в мене тями нема, що й олії краплини в голові не маю (Гуцало, З вогню воскресли, 1980, с. 99); Немає лою в голові; Ума ні з шило нема; Голова – як казан, а розуму – ні ложки (Українські народні прислів'я, 1963, с. 384, 395, 397); – Правду сказавши, я мала його [Лордена] за розумнішого чоловіка, а тепер переконуюся, що в нього курячий розум (Кобилянська, 1, 1962, с. 187); [Юліан:] У тебе, Кузьмо, капустяний качан на в'язах! (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 76); В його [Фесенка] голова набита вітром, а серце самонадією на свою красу (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 217); – Коли ж оця Ладковська каже.., що в їх [у попів] голови напхані тільки дертю та половою, – якось прохопився Яків Кирикович (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 348); «Академік» Мастодонтов-Рапальський, бачачи, що наскочив не на дурного по саму зав'язку, тож, щоб підтвердити свій високий авторитет у світовій науці, мов горохом об стіну сипнув… (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 100); Дурний, хоч об дорогу вдар (Українські народні прислів'я, 1963, с. 386); – І дурний же ти, Іване, ах дурний аж світишся, – став він [староста] перед Щасним у таку позу, ніби викликав його на двобій (Збанацький, 2, 1964, с. 113): Сю блискучу, а фальшиву балаканину, сю справді анархістичну філософію, роблену «без царя в голові», – сього абсолютно не розуміємо (Франко, 16, 1955, с. 192); Царка в голові немає (Номис, № 6552). Пор.: ДУРЕНЬ; НЕДОУМКУВАТИЙ. ДУРНИЦЯ (щось незначне, несуттєве) півтора людського; масляні вишкварки; (нісенітниця) сон рябої кобили; химині кури. [Гнат:] І видумає старий чорт півтора людського! Хто ж бачив, що парубки з дівчатами під сіном стоять та ще й цигарки курять? (Карпенко-Карий, Вибрані п'єси, 1970, с. 77); [Дем'ян:] Та годі вам гризтись за масляні вишкварки! От нещасливий день: послідній [останній] раз зібралися, а згоди нема, тілько [тільки] сварка (Карпенко-Карий, Вибрані п'єси, 1970, с. 81); Блеф, сон рябої кобили – так можна б назвати більшість статей. Особливо яскравий такий сон рябої кобили появився в одному напівпорнографічному бульварному журнальчику, що друкувався в Амстердамі (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 116); Хома невірний і лукавий завзято вовтузився коло гною із вилами-згрелями в руках і… зараз ніхто б не сказав, що чоловік спить, а Химині кури бачить (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 87). ДУШЕВНО ПРИГНІЧЕНИЙ сам не свій; як (мов) у воду опущений; як скупаний у мертвій воді. Та з тим голодний лицар мій Пішов додому сам не свій (Глібов, Вибране, 1957, с. 38); [Перун:] Пане начальнику, чого ви стали, як у воду опущений? (Франко, 9, 1952, с. 394); Минув уже тиждень, як спорожнів хутір П'ятигори, а люди, що залишились, все ще ходили, як скупані в мертвій воді (Панч, 4 1982, с. 141) Пор.: ПРИГОЛОМШЕНИЙ. ЕКСПЛУАТУВАТИ (визискувати когось, привласнювати наслідки чиєїсь праці), тягти (повитягати, витягувати, витягти і т. ін.) [всі] жили (чимало жил) з кого; (змушувати тяжко працювати) висисати кров (сили, соки) з кого; пити (смоктати) кров чию; (нещадно визискувати) здирати (знімати, здіймати, стягати, лупити) шкуру (три шкури, сім шкур, десяту шкуру) з кого; драти (спускати ремінь, реміняччя) з кого; вижимати (видавлювати, вичавлювати) [всі] соки з кого; луску шкребти з кого, рідко; (грабувати – ще) оббирати як сидорову козу кого.
ЕПІЛЕПСІЯ падуча хвороба (слабість), розм.; чорна хвороба, розм. З коренів… валеріани готують настойки водні, спиртові (іноді й ефірні), які вживаються при судорогах, при падучій хворобі (Лікарські рослини, 1958, с. 130); Он стоїть Андрій – він ще не жив, а вже має сухоти. А в Миколки другий рік падуча слабість (Бабляк, Вишневий сад, 1960, с. 12); Запхався мені той пан у голову, щоб його чорна хвороба вдарила, що й викинути не можу (Тютюнник, Вир, 1964, с. 356). ЖЕБРАЧИТИ (випрошувати собі на прожиття, старцювати – перев. заст.) просити милостині (милостиню); просити Христа ради; піти (ходити) на жебри (по жебрах, у жебри); ходити (піти) по миру; піти в старці (старцем, старцями) [по світу (в світи)]; піти (ходити) з торбами (з торбою, з торбинками) [попід вікнами (попідвіконню)]; пошитися у прохачі.
ЖИТИ
топтати ряст; вік вікувати; (самотньо, замкнуто) жити вовком (вовками); (в достатках, у розкошах, без усяких турбот) жити паном [діло]; жити мов (як, немов і т. ін.) у бога за дверима; жити мов (як, немов і т. ін.) у бога (Христа, батька) за пазухою; жити (купатися, кататися, качатися) як (мов, немов і т. ін.) сир (вареник) у маслі (як попів кіт на печі); жарт., в золоті (у розкошах, в достатку) купатися; купатися в молоці; (жити невідповідно до своїх достатків) жити не по кишені; (жити чесно) жити по правді (з правдою). – Я, шановний Тарасе Демидовичу, вдвічі проти вашого ряст топчу, учителюю вісімнадцять років, за цей час виросло ціле покоління (Збанацький, 1, 1974, с. 121); Робота в мене – тихішої не знайдеш: бакенщиком вік звікував (Донченко, 6, 1957, с. 386); Вийшов закон про зселення хуторів. Закон хороший, правильний. Не жити ж людям вовками поза селами, самотньо, як на висилці (Збанацький, 2, 1964, с. 18); Мірошник паном діло жив (Гребінка, 1, 1957, с. 69); [Настя:] Та й сама собі міркую, чого би тобі журитися? Живеш, як у бога за дверима (Франко, 9, 1952, с. 95); Живе, як у батька за пазухою (Українські народні прислів'я, 1955, с. 301); Зажив Лейба з Піщанами.., як у Христа за пазухою, – коли б Лейба у Христа вірив (Панас Мирний, 2, 1969, с. 113); – А біля неї сидить пан, який і гвіздка забити не вміє, а живе як у бога за пазухою, купається в достатку, ніби вареник у маслі, – продовжив Кирик (Циба, На зламі, 1984, с. 14); [Возний і виборний (співають) :] До кого ж ласкава ся доля лукава, такий живе як сир в маслі, спустивши рукава (Котляревський, 2, 1953, с. 16); В городі тільки й жити!.. Та я як… на місці була – як сир у маслі купалася (Панас Мирний, 3, 1954, с. 74); Перш за все й насамперед – говорити сущу правду. Не годуй нас цяцьками-ляцьками! Не викладай тільки солоденькі факти, бо є й гіркі. і не співай алілуя, що нам тільки суцільна колективізація, а там уже катайся, як сир у маслі (Журахович, Нам тоді було по двадцять, 1968, с. 127); Як сир у маслі качається, так Петро Федорович живе, як попів кіт на печі (Панас Мирний, 4, 1970, с. 87); Крав старший конвоїр, безумовно, мав кілька штаб-квартир… у кожному селі в молодих одиноких удів і жив собі, як вареник у маслі (Збанацький, Єдина, 1959, с. 82): Були й такі, що казали: облиш, мовляв, свого адмірала, нащо він тобі, з того багатства собі не здобудеш, а з нами – в золоті купатимешся, якщо, звісно, смерті не боїшся (Угляренко, Із дерева жалю, 1979, с. 6); Так само і добро люди між собою поділили: одні одібравши від батьків в нащадок велику спадщину, або наживши самі усякого добра – у розкошах купаються (Панас Мирний, 6, 1970, с. 467); – Нехай, – каже [візник], – купається в молоці, тільки не пускайте, – каже, – за кордон (Довженко, 3, 1964, с. 235); Пан Г. дуже багато програв грошей в карта і взагалі живе не по кишені (Збірник про Кропивницького, 1955, с. 61); Завжди він говорив їм: «Живіть з правдою і по правді» (Стельмах, 1, 1982, с. 397). ЖІНКА
(кохана) дама серця, заст., жарт.; (жіноцтво, збірн.) жіночий рід, розм., ірон.; жіноча половина; прекрасна стать, жарт.; прекрасна (слабша) половина [роду людського], жарт.; Євине плем'я, заст., фам. Перед очима встала та, що рицар звав би: дама серця (Гончар, 1, 1978, с. 41); – Нікчемний той рід жіночий, – каже [батько], – все б їм гуляти! Гуляють та цокочуть, як ті сороки (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 57); Фросина, на заздрість жіночій половині Снігурівки, влаштувала гучне… весілля з гармошкою (Зарудний, На білому світі, 1967, с. 58); Нічого не відказала [хазяйка], а тільки плюнула, так таки й плюнула на вічний сором прекрасній половині роду людського (Коцюбинський, 1, 1955, с. 200); Оце жінки, Євине плем'я. А ще такі тендітні обидві… (Сиротюк, Великий благовіст, 1983, с. 74). ЗАБУТИ
(перестати пам'ятати, згадувати кого-, що-небудь) вибити [собі] з голови кого, що; викинути з голови (з думки, з пам'яті) кого, що; покинути думку про кого, що; викреслити з свого життя (з свого серця) кого, що; вирвати з [свого] серця (з [своєї] душі) кого, що. – О, я хочу мерщій вибить з голови інститутський романтизм, – сказала Катерина (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 112); – Невже ж ти знов хотіла б відходити? – питала вдовиця з тривогою, а заразом любо. – І то в таку непогоду? Вибий собі лиш те з голови, я тебе не пущу (Кобилянська, 1, 1962, с. 73); [Мати:] – Раджу, Степо, викинути з голови кавалерів, візьмися ліпше за книжки (Гуріненко, Днів твоїх небагато, 1984, с. 154); Літ, може, п'ятнадцять, як пішов [Остап] на Дін. Уже його й з ревізії викинули, не тільки з думки (Панас Мирний, 2, 1954, с. 38); [Квятковська:] Я б і з пам'яті її викинула, коли втекла і проміняла не на знать кого (Старицький, 3, 1964, с. 530); Треба було покинути думку про якесь справжнє діло серед свого люду, у рідній країні (Коцюбинський, 1, 1955, с. 223); Вона [Раїса] навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем. Решту ж вона охоче викреслювала з свого життя (Коцюбинський, 1, 1955, с. 328); Може, Ольга забула про нього, викреслила з свого серця? (Рибак, Час сподівань і звершень, 1960, с. 57); – В цю тяжку для мене хвилину я знайду в собі сили, щоб вирвати тебе, осоружного, назавжди з свого серця (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, с. 16). ЗАБУТИСЯ (не зберегтися в пам'яті) вилетіти (вивітритися, випасти) з голови; відійти в минуле, книжн.; піти в непам'ять; відійти (канути) в забуття, книжн. Все те, що складала [Оленка] на папері, одразу й вилетіло з голови. Оголосила по-своєму (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 347); Геть вивітрилася з голови висока кравцева наука, бо була як хворобливе сновидіння, тож і сподівався [Іван], що зараз прокинеться і вся ця мана розвіється димом (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 210); – Щось пам'ятаю… Пам'ятаю.., Тільки зовсім було випало з голови (Збанацький, 2, 1964, с. 49); Все, що снилось-говорилось, Не відходило в минуле… (Рильський, Сад над морем, 1955, с. 24); Про тую жалоби за продану Денисові землю ніхто і не згадував, – вона вже пішла в непам'ять (Грінченко, 2, 1963, с. 423); Найголовніше ж у цих двох роках це те, що відійшла у забуття його страшна ганьба – перебування в полоні (Ле, Право молодості, 1957, с. 231); А може… той пам'ятний вечір давно канув у забуття (Гуреїв, Друзі не зраджують, 1959, с. 35). ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО БОЛЮ (нагадувати давне горе) розворушувати (роз'ятрювати, ятрити) рану [в серці (в душі)]; (спричиняти страждання, душевні муки) ятрити душу (серце); троюдити серце; краяти [ножем] душу (серце); розривати серце (душу, груди).
ЗАВЕРШУВАТИ (повністю закінчувати, виконувати що-небудь) доводити справу до кінця (до краю); (покінчувати з чимось, доводити до логічного завершення) ставити (поставити) крапку над «і»; ставити (поставити) крапку на чому; (остаточно) здати в архів (до архіву) що.
ЗАГИНУТИ
(передчасно вмерти – в бою, від нещасного випадку і т. ін.) прийняти смерть; віддати (покласти) життя (душу) за кого – що, покласти (зложити, положити) [свою] голову за кого – що; накласти (наложити) головою (головами, життям) за кого – що і без додатка; зложити (покласти) [своє] життя; кістки зложити; лягти (полягти) головою (головами, трупом, кістьми) за кого – що і без додатка; впасти трупом; позбутися життя (голови, душі); жаба цицьки дасть кому, зневажл.; піти в землю (сиру землю їсти); чорт злиже кого, зневажл., вульг. Захар Пилипович вийшов на поріг і прийняв смерть з відкритими очима (Логвиненко, Створи, 1984, с. 112); – Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 182); Душу свою готов за нього покласти Коцюбинський, 1, 1961, с. 322); Хай славен навік поміж нами, хто голову склав за народ! (Сосюра, 2, 1958, с. 498); Зовсім би добре, коли б не страшно, що от-от Максим зложе [зложить] свою голову, обтинаючи другим (Панас Мирний, 2, 1969, с. 165); [Явдоха:] Адже пішов з кошовим Чепігою в Польщу та там і голову положив (Старицький, 2, 1964, с. 27); «Князю, де ти своєю накладеш головою, там і ми накладемо своїми!» (Довженко, 3, 1964, с. 24); [Ох:] Чи волієш, може, нині головою наложить? (Леся Українка, 1, 1975, с. 332); Там голодною смертю і наложили вони головами (Панас Мирний, 2, 1970, с. 206); Семен життям наклав за цюю правду (Ле, Побратими, 1954, с. 42); Той життя своє складає, щоб науку збагатить, той у темряві конає і живе, щоб їсти й пить (Самійленко, 1, 1958, с. 79); [Ряженко:] За наше всенародне життя вони своє життя поклали (Микитенко, 1, 1957, с. 334); – Ні, жінко, – каже [Максим] Явдосі, – мабуть, уже кістки зложимо на моїй стороні (Панас Мирний, 2, 1969, с. 165); Він [геній] рад серед бою лягти головою. Аби не впустить корогви, Він чесно поляже, Товаришам скаже: «Я вдержав, держіть тепер ви!» (Леся Українка 1, 1975, с. 163); – У битві з печенігами лягла головами мало не вся дружина князя, але ворогів розбив князь впрах (Опільський, Іду на вас, 1958, с. 10); [2-й запорожець:] Веди нас, Тарасе, куди хочеш, ми трупом ляжем! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 168); Не марно стільки впало трупом! Весь світ поставили ми руба (Сосюра, 1, 1957, с. 470); – Воїни, не посоромимо землі Руської, поляжемо тут кістьми. Мертві сорому не ймуть (Довженко, 3, 1964, с. 24); Лягло костьми людей муштрованих чимало (Шевченко, Кобзар, 1963, с. 300); – Коли хочеш позбутися життя, то вийди з хати, – понуро перший відказав і змовк (Леся Українка, 1, 1951, с. 293); Черниш думав про це. Справді, що понесло його в ті ворота, де він – дуже ймовірно – міг позбутися голови (Гончар, 3, 1959, с. 280); – Бо поки ми теревенимо, Омелян, можливо, й душі позбувся (Стельмах, 5, 1983, с. 75); Марійка вперше за своє життя почала вболівати над військовими ділами і де можна допитувалась, чи наступає чи відступає чортова Петлюра і чи скоро жаба дасть цицьки отому гемонському Врангелю (Стельмах, 2, 1982, с. 231); «Клади, каже, голову на поріг, най рубаю: ти підеш сиру землю їсти, я на шибеницю…» (Стефаник, Твори, 1964, с. 95); «Як собі нагадаю за Настю, що вона через мене пішла в землю та й мені діти нанівець осиротила, та й кров живцем із серця капає» (Стефаник, Твори, 1964, с. 108); [Степан:] Анахтемо, замовчи, бо тут тебе й чорт злиже (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 158). ЗАГРАВАТИ (кокетувати, залицятися) грати очима; пускати (посилати) бісики [очима (оком)].
ЗАЖУРИТИСЯ жүктеу/скачать 2.88 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|