М. П. Коломієць є. С. Регушевський за редакцією В. О. Винника київ «радянська школа» 1988 коломиец н. Ф., Регушевский е. С


вдатися в сум та тугу; жаль взяв (обняв, пройняв)



бет7/27
Дата09.07.2016
өлшемі2.88 Mb.
#185992
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27

вдатися в сум та тугу; жаль взяв (обняв, пройняв) кого; повісити (похнюпити) голову (носа).

Дочко моя! Знов мені снився твій батько і так страшно!.. казала Нимидора дочці і од того часу вона стала журиться і вдалась в сум та тугу (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 125); Коло порогу його взяв такий жаль, що він аж спинився (Васильченко, 1, 1959, с. 108); Так-то чогось жаль його обняв: сльози так і ринули з очей (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 55); Жаль пройняв Максима, як він побачив, що свого б'ють (Панас Мирний, 2, 1954, с. 129); Всю дорогу був [Яків] такий говіркий та веселий.., а тут ніби води в рот набрав, і брови здвигнув, і голову повісив (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 70); Микола стояв над відрами, похнюпивши голову (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 58); Народ плакався, бідкався, бо то ж тільки перши половини заплачено; з чого взяти на другу? Усі носи повісили (Панас Мирний, 3, 1969, с. 10); От ідуть вони вдвох, Хвеська з Петром, він собі сміється з-під вуса, а вона й носа похнюпила (Україна сміється, 1, 1960, с. 225).

ЗАЗНАВАТИСЯ

(поводитися гордовито, занадто самовпевнено) гнути (дерти, задирати) кирпу [вгору (до стелі)]; задирати голову (пику) [вгору (в небо)]; дерти (драти, задирати) носа (ніс) [вгору (догори, до неба, до стелі)]; (величатися) високо нестися; нестися вгору; (чванитися) напускати пихи на себе; удаватися в пиху; губу (губи) копилити (закопилювати).



І Маша в опрічному житлі вже не так здорово гнула кирпу перед наймичками й наймитами; вона оговталась, оббулася в чужій оселі, вже не так бундючилась перед сільськими слугами (Нечуй-Левицький, 8, 1966, с. 71); – Хай собі пан дере кирпу, втішав себе Сковорода, – аби тільки не ліз у мої справи. А я вже виховаю з його сина людину, не схожу на батька… (Ляшенко, Блискавиця темної ночі, 1972, с. 99); – І козаками під Лубнами мало нашкодив [Вишневецький], а вже кирпу дере вгору, задирає носа перед нами старими (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 41); Син Миколай Іванович не згірше батька: тільки угору кирпу гне, ось ми, мов, які, та гуляє, а роботи з його ніякої (Панас Мирний, 4, 1970, с. 364); Хоч, як бачите, стоїть він [барабанщик] На високому посту, Та найбільш за все на світі Любить хлопець простоту. Каже він: – Мені не личить Задирати голови (Бичко, Вогнище, 1959, с. 279); – Та це знати й по ході, бо як ходить по церкві, то задирає голову вгору, мов москаль на муштрі, сказав келейник (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 317); Вона [Палажка] пишається та величається, як собака в човні, розчепірила лікті, задерла пику вгору, закотила очі під лоб (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 10); – Ну-ну! бовкнув підозріло Гаман, не второпавши, якої гне цей хитренький дід, але в очах поліцая майнула темна підозра. Не задирай пику в небо. Туда січас нетрудно попасти (Ю. Бедзик, Поспішай у юність, 1975, с. 13); [Горпина:] – О Єфросина таки вередлива, недурно вона так дере носа передо мною, неначе я їй не тітка (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 226); – Сміється з мене всякий біс, Жаліється Осел, усякая скотина Дере передо мною ніс (Глібов, Вибране, 1957, с. 185); Став задирати ніс [Пень], Свій сукуватий ніс І дуб йому не брат, І ліс йому не ліс (Іванович, Перебендя посміхається, 1960, с. 18); Становий… хвалився, що він добрячого підвіз возка отим «лівшунам», щоб не дуже зазнавалися та вгору носа драли (Панас Мирний, 1, 1968, с. 364); [Дехто:] Е, ви [Голохвостий] вже дерете носа до неба (Старицький, 2, 1964, с. 370); [Глейтюк:] Другий би, будемо так говорити, супроти такого роду, як твій, драв би догори носа, а я плохий, я собі нічого (Старицький, 3, 1964, с. 113); [Xрапко] Та й чоловік він [Лука Семенович] мені якраз підходящий: високо не несеться, старших чтить, послухає (Панас Мирний, 6, 1970, с. 141); «Вона забула, що мій батько був священик, а дід Звенигородський протопоп. Чи ти ж мені рівня! А ще й несеться вгору. Задерла кирпу до стелі, гордовито поглядає на мене», – гавкала вчителька в своєму серці (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 173); Цей товстун, видно, про втечу думає; такого ковтюха хоч і підсади, то через мур не перевалиться. А ось перед новачком напустив на себе пихи, з першого слова присікався: – Ти чого? (Гончар, 6, 1979, с. 31–32); Офіцери поводилися делікатно, обходились з товариством просто, не вдавалися в столичну пиху, жартували (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 190); [Голова:] Тільки Щось вона [Галя] губу копилить: це той шибеник Левко встряє їй в око (Старицький, 2, 1964, с. 254); – Жінко! Якого чудового жениха дав бог нашій Галочці! Та хіба ж і наша Галя не варта Радюка, хоч стара Радючка й копилить губи, – промовив Масюк до жінки (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 198).

ЗАЗНАТИ НЕВДАЧІ



(залишитися ні з чим) дістати носа; дістати одкоша; облизня спіймати (впіймати, піймати, схопити, вхопити, дістати, скуштувати, з'їсти); ухопити шилом (на шило) патоки; (потрапити в дуже незручне, смішне становище) сісти в калошу (в калюжу); пошитися (записатися, убратися) у дурні; зостатися в дурнях; (перев. під час сватання) з'їсти (потягти, взяти) гарбуза, жарт.; (не впоравшись з чимось) в'язи собі скрутити; сісти маком.

Йшли [арештанти] жалуватися до керкермайстера, і як мали у керкермайстера гроші, то не раз навіть виходила їх правда, а ключник діставав «носа» (Франко, 4, 1950, с. 485). – Наскільки ми розуміємо, княгиня Ольга, діставши одкоша в Константинополі, мріє і хоче нав'язати Болгарії те, що вона хотіла б нав'язати Візантії (Скляренко, Святослав, 1959, с. 209); Турн, облизня в бою піймавши, зубами з серця скреготав (Котляревський, 1, 1952, с. 280); [Феська:] Як той спіймав облизня, тоді писар до мене (Франко, 9, 1959, с. 392); В станового вона впіймала облизня, він насміявся з неї, й вона з тим вернулась додому (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 209); – Це, це… ваші фракційні зловжитки… – розгубився прихильник німецької модерни і стукнув виделкою по столі, а економісти розреготалися. Схопив облизня!? (Стельмах, 1, 1982, с. 346); Усе це на вус мотає Порфир, може, справді знадобиться, хоча він уже як вирветься звідси, то хай і сто Саламурів женуться облизня вхоплять! (Гончар, б, 1979, с. 72); Діставши облизня, фашист тікає, як не перерветься, намагається притиснутись до землі і загубитись на тлі зелених дерев (Яновський, 1, 1982, с. 193); – Скуштував облизня! А що, не молодець Василь? Може, не одрізав? чулося поміж народом, дехто спльовував (Панас Мирний, 5, 1970, с. 164); Тодоска наче ждала парубка в передпокої, зміряла його злохитрим поглядом, але солодко запитала: – Що, Левку, з'їв облизня? ледь помітною оборкою зморщечок обметуються її повні уста. – Отак то… (Стельмах, 1, 1982, с. 456); – Ага, ухопила шилом патоки? сміється він, помішуючи ложечкою чай (Панас Мирний, 3, 1969, с. 349); Так і лежала, аж доки до тебе попала… І тепер оце мені чудно: і трест, і кооператив наш сів у калошу, а споживач без калош! (Остап Вишня, 2, 1974, с. 142); «Шановна редакціє! Гриць Гачок моє ім'я. Та не все ви знаєте: не такий хороший я, як мене вважаєте. Що ж, коли в калюжу сів, буду виправлятися я…» (Білоус, Обережно: слово! 1984, с. 164); І хоча справді щось святешне обізвалось в ньому, одначе насторожився, щоб не пошитися в дурні (Стельмах, 5, 1983, с. 100); [Демид:] Ще кілька хвилин, і я б зоставсь в дурнях! (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 51); Німець під Москвою гарбуза з'їв, тепер казиться (Рибак, Час сподівань і звершень, 1960, с. 269); – Хоч і вбрався Бубка в козачину, а все-таки од Варки гарбуза потягне! крикнув той парубок, що сидів на тину (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 158); Кілька років минуло, як до неї присватувалось багацько женихів, але всі взяли гарбуза (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 126); – А до чого ж тут я? Директори були безгосподарні. При такому ставленні, як у вас, тут який завгодно директор в'язи собі скрутить (Збанацький, 1, 1974, с. 62); Коли головний інженер мириться з тим, що ми завтра сядемо маком, то я з цим миритися не хочу й не можу (Шовкопляс, Інженери, 1956, с. 127).

ЗАКЛАСТИСЯ

(посперечатися на гроші, яку-небудь річ) побитися об (у) заклад; піти в заклад.

А я для чогось побився об заклад з парубками, що притягну з лісу деревину. Воно, звісно, дурне діло заклад, але ж не ламати слова (Стельмах, 1, 1982, с. 490); – Може, води в рот понабираємо. Маріє? Понабираємо і в заклад підемо, хто більше вимовчить (Кучер, Чорноморці, 1956, с. 285).

ЗАЛИЦЯТИСЯ

(виявляти почуття симпатії або кохання до дівчини) підбивати клинці (клин, клина) до кого; топтати стежку до кого; смалити (присмалювати) халявки (литки) до кого, біля кого; (фліртувати) крутити роман з ким.



Федорейко таки підбиває до неї клин, і одного дня старий Зосимчук може видати Лесю за нього (Куртяк, Бескиди, 1983, с. 251); – Дарма все до Оришки клинці підбиваєте! Що ви знайшли в ній? (Автомонов, Так народжувалися зорі, 1960, с. 257); – Знаєте що, Фесенку? Ви дурнісінько топчете стежку до Сані (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 241); Як вона йому у вічі дивилася, коли він смалив до неї халявки! (Коцюбинський, 1, 1955, с. 235); Сашко підбивав клина до старшої сестри, а крутив роман з молодшою, Галею (Логвиненко, Створи, 1984, с. 127). Пор.: ЗАГРАВАТИ.

ЗАМОВКНУТИ



прикусити язик (язика); проковтнути (ковтнути) язик; спинити язик; задержати слово на язиці; защепнути язика на петельку; рот заціпило кому, безос.; потягло язик кому, безос.; (примусити кого-небудь замовчати, зневажл.) заткнути пельку кому; заціп язика кому.

Покарав мене господь такою жінкою! трохи не зірвалось в Якима з язика; одначе він прикусив язик і мусив їхати до Серединських (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 298); …Хотів щиро вилаятися з цього, але вчасно прикусив язика (Яновський, 2, 1983, с. 238); Бондар Яцько, мабуть, не чекав на такий страшний вирок, пополотнів, гикнив і ніби проковтнув язик… (Панч, 4, 1982, с. 73); [Солопій:] Та бодай вона [жінка] свій язик замість варениць ковтнула мені байдужісенько! (Старицький, 2, 1964, с. 315); Кміта пик-мик! та й спинив язика, навіщось закашляв і замовк (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 419); Він [Микола Джеря] трохи не вимовивсь, що він жонатий, але як глянце на пишні дівочі брови, на молоде палке лице, на хисткий стан, то його слова несамохіть задержались на язиці (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 112); [Степан:] Ти язика защепни на петельку, бо оддубасю так, що аж пір'я з тебе сипатиметься (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 159); Як натякнув я за гроші, зараз моїй Берчисі як рот заціпило. Вже й не гримає й не сердиться! (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 111); [Катерина:] Заткни вже свою пельку та принеси соломи, бачиш, що не стає! (Карпенко-Карий, 3, 1961, с, 280); [Меронія:] Заціп мені язик, святий Мовчало! (Старицький, 2, 1964, с. 416).

ЗАПАМОРОЧИТИ

(позбавити можливості ясно сприймати дійсність) запаморочити голову кому; голову закрутити кому; світ замакітрити кому; забити тяму в голові кому; памороки забити (відбити, відібрати, одібрати) кому і без додатка; памороки забило (відбило, одбило, відібрало) кому, в кого, безос.; затуманити очі кому.



Синові успіхи запаморочили голову Лукерці Василівні (Сенченко, Оповідання, 1959, с. 112); [Шкандибиха:] Може, сама мати і зводні зводе… Крутила ж, не бійсь, та вертіла, як сватався; підставила якогось ланця-пройдисвіта, щоб тебе обдурити та твою голову закрутити!.. (Панас Мирний, 6, 1970, с. 50); Ця подія неначе йому світ замакітрила і голову запаморочила (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 421); [Надежда Мокіївна:] Отой зателепуватий паскудний вухань зовсім забив мені тяму в голові (Нечуй-Левицький, 8, 1967. с. 40); Вони набігали на нас, штовхали, намагалися забити памороки, жбурнути собі під ноги, щоб топтати без перешкод (Яновський, 1, 1982, с. 275); Їй-богу, не знаю, як воно так трапилось! Чи я забула, чи мені памороки оббило, чи ярмарок заморочив мене, чи я вчинила це з незнавки та з нетямучості, чи я чоловіка, може, боялася (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 10); – Я неначе зачарований, бо твоя краса, князівно, аж памороки мені одібрала (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 43); Така людина, як головиха, в комітеті усім баки заб'є, очі затуманить (Панас Мирний, 4, 1970, с. 505). Пор.: СПАНТЕЛИЧИТИ.

ЗАПАМ'ЯТАТИ



взяти [собі] на розум; закарбувати [собі] в пам'яті; намотати (замотати, закрутити) [собі] на ус (вус, вуса); зарубати [собі] на носі (на умі); убгати [собі] в голову.

Про таке жіноче вередування слухав наш Пархім та й узяв собі на розум (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 473); [Варвара:] І закарбуй собі в пам'яті: можна повернути втрачене здоров'я, можна навіть повернути молодість; двох речей тільки жодна сила людині повернути не може: життя і честі (Галан, 1, 1960, с. 499); Якимівна одразу собі на вуса й намотала, хто тут голова (Дімаров, Якимівна, 1972, с. 267); Якось вона [Тамара] сказала, що хоче бачити мене в цивільному, Я намотав собі на вус і оце… (Коломієць, Кравцов, 1975, с. 114); «Ну, цей чорнобривець ласий і до поросятини, і до чорних брів..,»подумав Копронідос і замотав собі на вус (Нечуй-Левицький, 5, 1967, с. 333); [Герасим:] Треба це на ус закрутить (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 375); [Халамидник:] Це треба на носі зарубати! (Панас Мирний, 6, 1970, с. 719); Максим зарубав собі на умі, що це мудріше правило на світі, та й став по йому жити (Панас Мирний, 2, 1969, с. 161); Ту дівчину звали Нимидорою. Піп був сердитий на її неслухняного батька й надавав його дітям таких іменнів, що всі люди на селі ніяк не могли убгати їх собі в голову (Нечуй-Левіцький, 3. 1965, с. 42).

ЗАПОДІЯТИ СМЕРТЬ КОМУСЬ



зігнати (згубити, зжити) зі світу кого; вийняти душу з кого; (про бажання з ненависті погубити кого-небудь будь-яким способом – з сл. радий, готовий і т. ін.) втопити у ложці води кого; (уживається як погроза) скрутити голову (в'язи) кому.

За віщо зігнав зі світу мою Зосю? гукнув Здирка (Панч, 4, 1982, с. 126); – А мої гордощі! вони, вони мене запагубили!.. а Ганю з світа згубили (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 370); Тепер Галя злякалась за парубка. Саливоне, він же нас із світу зжене! промовила вона з широко відкритими очима (Панч, 4, 1982, с. 182); Не раз його [Стадницького] шабля і спис, добиваючись шляхетства, виймали душу зі своїх братів: у злобному тілі владолюбця легко прищепилася жорстокість вельмож і королів (Стельмах, 1, 1982, с. 35); Чаплінський знову захихикав, але в цю ж мить його обличчя стало злим: – Схизмати раді б утопити мене в ложці води, але я пильную інтересів пана старости (Панч, 4, 1982, с. 47); [Жандарм:] Я кожному голову скручу, хто ба посмів з тебе сміятися (Франко, 9, 1952, с. 135); – А коли б я цьому «комусь іншому» узяв та й ненароком в'язи скрутив і обличчя до шиї привернув би, то що б ви тоді побачили? (Стельмах, 1, 1982, с. 140).

ЗАПОДІЯТИ СОБІ СМЕРТЬ

покінчити життя самогубством; покінчити з собою; накласти (наложити, зняти) на себе руки.

Тільки на Київщині в одному 1839 році покінчили життя самогубством 39 дівчат кріпачок, зведених панами й офіцерами (Кирилюк, Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, с. 56); І саме тому, що на випадок катастрофи – у нього було тепер чим покінчити з собою, він почував себе майже в цілковитій безпеці (Гончар, 3, 1959, с. 161); Простуючи на Київ, він [Максим] не переставав думати про Ярину, Не могла вона накласти на себе рук, не такого роду, а вдачі дівчина сміливої (Панч, 4, 1982, с. 153); Ще й так вона довго протягла: другого б роздавило такою вагою нужди та горя або заставило руки на себе наложити; вона ж усе перетерпіла, все перемогла (Панас Мирний, 3, 1969, с. 16); Мене взяли як бранку до світлиці, Сторожею обставили мене, Щоб не могла на себе зняти руки (Старицький, 3, 1964, с. 524).

ЗАСОРОМИТИСЯ

(почервоніти від сорому) спекти рака (раків); згоріти від сорому (стида); сором залив обличчя (лице) чиє; (страждати від докорів совісті) сором (виїдає, їсть) виїсть очі кому; мало в (крізь) землю не провалився (не запався) [від (з) сорому]; готовий (ладний, здатний, хотів і т. ін.) в (крізь) землю провалитися (пропасти) [із сорому (стида, стиду)].

Дехто спік рака від тих гірких Грицькових докорів, а більше не додали ніякої ваги його речам (Панас Мирний, 5, 1970, с. 142); Куропатенко, звичайно, заслужено спік раків законів конспірації треба суворо додержувати і між собою, щоб не прохопитися за інших обставин (Смолич, 4, 1972, с. 92); Я б згоріла від сорому, якби з'явилася в такому вигляді між люди (Речмедін, Вогонь батькових ран, 1971, с. 19); Параскіца зашарілася вся. Сором гарячою хвилею залляв її лице (Коцюбинський, 1, 1955, с. 271); [Дід:] Москаль її [Марусю] покине, бо такі недовго живуть вкупі: як зійшлись, так і розійдуться. І що ж потім? Сором виїсть очі (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 242); Мало крізь землю не провалився хлопець, зиркнув на свої давно не миті, геть покраплені незаживаючими подряпинами ноги, постояв якусь мить остовпіло, а тоді враз чкурнув з сусідського городу, добіг до паркани і спритно, мов кіт, видряпався наверх (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 50); [Тітка:] – Це він тобі, певно, оповідав, коли ви сиділи в поетично украшенім куті, а я мало що з сорому в землю не запалася, що кревнячка мого мужа вдається в розмову з соціалістом! (Кобилянська, 1, 1962, с. 167); [Рябина:] Лице мені лупається, крикнув би чоловік з жалю, крізь землю би пропав зо встиду (Франко, 9, 1952, с. 411); Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж, коли він був при тім (Кобилянська, 2, 1962, с. 61); Браві [сержанти] такі, що куди там Віталієві до них братись, він одразу відчув своє жалюгіддя, готовий був крізь землю провалитись (Гончар 5 1979, с. 40).

ЗБОЖЕВОЛІТИ

(стати психічно ненормальним) втратити (стратити) розум; звихнутися розумом (умом, з розуму, з ума); спасти (сплисти, схибнутися) з розуму; стратитися розуму; стерятися розумом, діал.; зійти з ума; ума тронутися, діал.; втратити глузд; глузду рішитися; з глузду з'їхати (скрутитися, зсунутися); неначе [собачої] блекоти наївся хто.

Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки ходить та й ходить.., як той Марко по пеклу (Яновський, 2, 1954. с. 162); Якого страху набралася вона тоді в поганім тім млині, мало розуму не стратила (Кобилянська, 2, 1962, с. 352); Пустили потім ясу, що звихнулась умом Чабаниха, але цьому мало хто вірив (Гончар, 5, 1979, с. 156); Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 32): [Ряби на:] Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (Франко, 9, 1952, с. 388); Чи з великої науки З розуму схибнувся? (Руданський, 1, 1972, с. 119); Воронь боже, хто з людей почув би Стефана, то подумав би, що стратився розуму (Чорнобривець, Пісні гір, 1958, с. 45); Прокинувшись від жару та диму і усвідомивши, що його майно горить, Суліман стерявся розумом (Вільде, 3, 1968, с. 225); – Слухайте, товаришу, я вже з ума зійшов! Треба до лікаря – А написали? (Остап Вишня, 1, 1974, с. 245); Келейник сидів коло його цілу ніч і думав, що він тронувся ума (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 353); Хто глянув би збоку на цей разгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють (Гончар, 1, 1978, с. 95); – Уже ж або обпоїла, або підкурила чимось. А тільки він [чоловік] з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився (Дніпрова Чайка, Твори, 1960, с. 78); [Мартин:] Я віддам дочку за мужика!.. Що ж то я з глузду з'їхав, чи як? (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 334): Та й що ж ви думаєте? Казус сей Так налякав усіх людей, Що більше вже ніхто із глузду не скрутився (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 61); [Тупиця:] Чи ти [Явдохо] з глузду не зсунулась, чи що? (Старицький, 2, 1964, с. 38); – Чи ти здурів сьогодні, чи блекоти наївся? кинув Колода (Кучер, Прощай море, 1957, с. 271); Цур тобі, пек тобі! Ти неначе собачої блекоти наїлась! (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 252).

ЗВОРУШУВАТИ

(розчулювати) брати (хапати, щипати) за душу (за серце) кого; доходити до серця (до душі, до живого) кому; проймати душу чию (серце чиє); (викликати замилування) торкати серце чиє.

Пісня заповнила кімнату, вулицю, весь світ вона брала за душу (Собко, Біле полум'я, 1952, с. 29); Її голосочок… так за серце і бере (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 426); Пісня звучала, хапала за душу, хвилювала, глушила тривогу, збурювала думки, будила сили й бадьорила, кликала в нові бойові походи (Баш, Професор Буйко, 1946, с. 92); Дика радість хапає за серце… (Коцюбинський, 2, 1961, с. 178); Як не зведу докупи своїх думок, беру тоді сопілку і починаю з нею радитись: їй думку свою передам, а вона мені голосом відповість, хоч і не словами говорить, а за серце щипає (Ляшенко, Блискавиця темної ночі, 1972, с. 42); Видно, слова його дійшли до серця, до душі Петру, розворушили її (Чабанівський, Балканська весна, 1960, с. 357); До живого нікому не доходило: чужа болячка не болить, чужа потилиця не свербить, тільки бідній матері допекло (Свидницький, Люборацькі, 1955, с. 191); Не пісня сама її заробітчанська молодість, саме її перше кохання билось живим співом, гарячими хвилями горнулось в груди, проймало, краяло душу. Незчулася, як сльози бризнули з очей. (Гончар, 2, 1959, с. 175); Не торкала якось мого серця дика краса південної бурі (Коцюбинський, 1, 1955, с. 177). Пор.: ХВИЛЮВАТИ.

ЗДИВУВАТИСЯ




Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет