Методичні рекомендації до вивчення творчості Шарля Бодлера у загальноосвітніх навчальних закладах

Далёкою от всех грехов,

Ты не читай моих стихов,

Глухою дышащих тоскою.

И не пошёл на хитрый зов,

Брось! Не поймешь моих ты слов,

Иль Музу назовешь больною.

Ты бездну мог, не замирая,

Читай меня, чтоб полюбить;
Взалкав потерянного рая,

Страдай, сочувственно скорбя,

Со мной!.. Иль прокляну тебя!
Після короткого обговорення головних смислових позицій вірша «Епіграф до засудженої книги», вчитель пропонує здійснити покроково реалізацію завдань уроку.

Перший крок.

Розпочати урок розвитку зв’язного мовлення з теми: «Співвідношення життя і смерті в художній моделі світу Бодлера» (Підготовка до написання есе за віршами Шарля Бодлера)» (після оргмоменту та мотивації навчальної діяльності учнів) пропонуємо з узагальнень в просторі вивчення-осмислення творчого спадку Шарля Бодлера. Це може бути традиційна фронтальна бесіда або короткотривала робота у групах з представленням її результатів і загальним обговоренням і доповненням.

• 
  На основі вивчених раніше творів Ш. Бодлера та вірша «Падло» сформулюйте своє розуміння провідних тем та ідей творчості митця.
  
• 
  Визначте його розуміння співвідношення життя і смерті, враховуючи систему «відповідностей» Бодлера.
  
• 
  Які художні засоби, використані поетом, слугують створенню образу Ідеалу, моделі світу та людини? Обґрунтуйте прикладами з текстів віршів.
  

Далі вчитель пропонує розуміння поетично-смислових особливостей зображення співвідношення життя і смерті у художній моделі світу Бодлера висловити у творчих роботах у жанрі есе. Для цього потрібно:

1. 
   З’ясувати, що таке есе.
   
2. 
   В чому полягає специфіка жанрово-композиційної побудови есе?
   
3. 
   Як будувати есе практично?
   
4. 
   Як структурувати есе на літературному матеріалі.
   

а) Есе, есей (з франц. – проба, спроба, нарис) – жанр художньо- публіцистичної, науково-популярної літератури. Характеризується вільним, не обов’язково вичерпним, але виразно індивідуалізованим трактуванням теми.

Видатні есеїсти ХХ століття – Бернард Шоу, Анатоль Франс, Ромен Роллан та ін. Риси есеїстичного жанру властиві багатьом вітчизняним та зарубіжним письменникам.

б) Есе (франц. essai – спроба, нарис) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне трактування теми. Характерними ознаками есе є логічність викладу та дбайливе ставлення до художньої форми. Як правило, есе носить філософський, історико-біографічний, публіцистичний, літературно-критичний, науково-попу­лярний чи чисто белетристичний характер. Стиль есе вирізняється образ­ністю, афористичністю, використанням нових поетичних образів тощо. На перший план у ньому виступає особистість автора. Перші ознаки есе знахо­димо вже в античних декламаціях Лукіана. Як самостійний жанр у літера­турі есе з'явилося наприкінці XVI століття. Його появу пов'язують з іменем французького письменника і філософа Мішеля Монтеня і його "Дослідами" (1580), в яких автор розмірковує про майбутнє людства. Жанр есе став про­відним з XVII століття в англійській, з XVIII - у французькій, з XIX - в аме­риканській літературах. До цього жанру вдавалися Вольтер, Дідро, Дж. Локк та ін. У XX столітті до жанру есе звертаються найвидатніші письменники і філософи для популяризації досягнень наук та зближення різних, часто су­перечливих читацьких кіл. Відомими письменниками, які використовували жанр есе є Б. Шоу, Дж. Ґолсуорсі, Г. Веллс, Г. і Т. Манни, Ж.-П. Сартр, А. Моруа, К. Паустовський, В. Винниченко, Є. Маланюк та ін.

Перед учителем постає проблема, як просто і доступно пояснити дітям особливості стилю есе, адже потрібні тлумачення є не лише громіздкими, але й малозрозумілими. Літературний енциклопедичний словник, який вчи­телі вважають найбільш авторитетним виданням, обмежується вказівкою на специфіку жанру есе, що виявляє себе у «невеликому обсязі й вільній компо­зиції» твору, що «завідомо не претендує на вичерпне трактування предмета», підкреслюється також як особливість стилю есе «образність, афористичність і настанова на розмовну інтонацію».

Проте досвідчені вчителі й методисти ніколи не можуть погодитись із орієнтацією на розмовність. Як аргумент пригадаємо слова лауреата Но­белівської премії в галузі літератури Йосипа Бродського: «Только если мы решили, что «сапиенсу» пора остановиться в своём развитии, следует литературе говорить на языке народа. В противном случае народу следует го­ворить на языке литературы». Школа має формувати інтелігента-ерудита, а не йти за часто негативними явищами маскультури. На вчителя покладено відповідальність навчити учня грамотно, образно, логічно (на мові літерату­ри, за словами Й. Бродського) висловлювати свої думки. І тут, сподіваємося, опанування старшокласниками жанру есе сприятиме не лише формуванню мовних навичок, а й загалом розвиткові творчих здібностей учнів та форму­ванню діалогічності мислення в просторі культурно-історичного силового поля, що формує світогляд і морально-етичні цінності особистості.

Учням необхідно дати такі практичні поради, які допоможуть їм швидко опанувати жанр есе і виконати завдання.

— Що потрібно зрозуміти учням перед початком роботи над есе?

1. 
   Завдання того, хто пише твір-есе, докорінно відрізняється від напи­сання звичайного твору (наприклад, твору-роздуму).
   
2. 
   Усвідомити мету написання есе, яка полягає в тому, що учень має пе­реконати того, хто має читати цей твір, що автор есе зрозумів тему.
   
3. 
   Учень уважно вчитується в запропоновану в есе тему, знаходить в ній ключові слова та осмислює, яку саме проблему містить у собі тема.
   
4. 
   Потім, використовуючи «сократичний метод» характеристики речі, явища, поняття, має обміркувати різні варіанти відповіді. На цьому етапі важливо на чернетці робити якісь записи, тези, краще з наведенням певних доказів, які допоможуть розгорнути та підтвердити певні тези.
   
5. 
   Стисло і влучно спробувати занотувати ідеї; за допомогою алгоритмів, схем, опорно-смислових таблиць, аргументів і прикладів довести існування зв'язку (чи взаємозв'язку) між ідеями в просторі означеної теми.
   

1. Будь-який твір есе варто розпочати зі вступу, в якому має бути висвітлено загальний підхід до теми, також він має містити проблемне завдання і відповідь на поставлене запитання. Це теза есе.

Теза чітко визначає межі написання есе. Автор есе не має права описувати все, що йому відомо в обсязі заданої теми, а лише те, що буде творчою відповіддю на поставлене у темі запитання (чи проблему).

Упродовж усього есе необхідно підкреслювати зв'язок поданих фактів

2. Основна частина есе вибудовується з метою переконання читача. Для цього автор есе має використати вагомі аргументи. Спочатку варто викласти головні ідеї та факти, які підтверджують приклади до цих ідей. (Для цього і можна використати схему «Як будувати есе?»).

Обсяг есе має бути не дуже великим (хоча не існує якихось чітких рамок і обмежень щодо обсягу есе).

Але навіть коротке есе вимагає щонайменше належності трьох головних ідей, які необхідно лаконічно описати.

Найлегший спосіб представити головну ідею – це висловити її в першому реченні абзацу, а далі подати факти й приклади цієї ідеї. Кожний пункт має бути пов'язаний з головним реченням. Інформацію, яка не стосується головної ідеї, не варто наводити. Але в есе не існує жорсткої регламентації системності викладу, аргументованих висновків. Відштовхуючись від тези (ідеї), учень може вільно використовувати свої особисті враження, роздуми, асоціації. Есе не може бути побудоване на однозначності, застиглих фактах та судженнях. Це надзвичайно рухома, жива, оригінальна система поглядів кожного конкретного автора. Враження, роздуми й асоціації (на думку І. Звоненко) є «трьома китами есе», які визначають специфіку жанру есе та метафоричність мовних засобів, які використовуються для написання есе.

3. Висновки завершують есе, доводять його до логічного кінця. У вис­новку варто знову повторити тему (головну ідею), використовуючи цитати, підтвердження, посилання на авторитетні дослідження чи висновки, що під­сумує розуміння даної для есе теми на вищому рівні.

Учні мають розібратися до написання есе, як діють механізми враження, роздумів та асоціацій у жанрі есе.

З'ясуємо значення цих слів-процесів та механізм їх дії у свідомості лю­дини, простежимо за народженням і специфікою думки, яка має перетвори­тися на художні образи есе.

1. 
   Слід, що залишається у свідомості, у духовному житті чимось пе­режитим, сприйнятим (наприклад, враження емоційно-чуттєвого рівня від прочитаного твору літератури).
   
2. 
   Вплив, діяння (знаходитися під впливом).
   
3. 
   Думка, судження, оцінка, що склалася у результаті ознайомлення з будь-чим (ділитися враженнями).
   

Після прочитання художнього твору у свідомості читача обов'язково вкарбовуються враження образного характеру.

Розмірковування виникає тоді, коли предмет розглядається не як щось ві­докремлене й автономне, а у взаємозв'язках з оточуючим світом. Розуміння взаємозв'язку усього сущого автоматично призводить до можливості, а потім необхідності сказати про одне через друге (наприклад: висловити своє розуміння образу ліричного героя вірша Бодлера через осмислення проблем, які його хвилюють). Так народжується метафора.

Роздуми над кожним образом, кожним аспектом смислу і поетики вірша, запропонованого у якості відправної точки для написання есе. У ході цих роздумів народжуються асоціації, часто метафоричні, образні. А вже асо­ціативний ряд приводить до певних висновків, оригінальних і неповторних суджень. Асоціативний ряд, у якому будуть такі ланцюжки: сенс буття – лю­дина – кохання – життя і смерть – обов'язково наштовхне учнів на висновок відповідно особистих вражень-розумінь творів Бодлера чи іншого митця.

Розмірковування в есе ведеться на максимально високому рівні узагаль­нення, на рівні філософствування. Поштовх до філософствування задається визначеною темою, а перший крок процесу розмірковування – знаходження для даної теми адекватного метафоричного образу. Чим вищим буде рівень ерудиції автора есе, тим осмисленішими будуть його асоціації, тим аргументованішими зв'язки з різними позиціями, думками, настроями вірша, які встановлюються через порівняння, аналогії.

Де ж та межа, через яку не можна переступати при написанні есе? Як зберегти цілісність творчої роботи? Як уникнути її перевантаження зайвими елементами й фактами?

Варто пам'ятати, що для есе як художнього жанру характерна «легкість (ефірність)» стилю. Тому всі розмірковування мають розташовуватися навколо вісі, встановленої темою. На допомогу приходить так звана кільцева композиція, коли у кінці повертаємося до заданого на початку образу, але на новому рівні його розуміння.

Ще раз повернімося до особливостей побудови есе вже відповідно до композиційно-стильових вимог цього жанру.

Правила, яких варто дотримуватися при написанні есе

(використано ідеї І. Звоненко)

1. 
   Вступна частина має бути стислою, але виразною й містити у собі центральний метафоричний образ.
   
2. 
   Останнє речення вступу й перше речення основної частини мають бути органічно пов'язаними. Сутність зв'язку: пояснення правомірності ме­тафори.
   
3. 
   Обсяг основної частини не регламентується, але необхідно пам'ятати: зі збільшенням обсягу есе втрачає легкість жанру.
   
4. 
   Основна частина пов'язана з висновком не лише за думкою, а й за способом мовного оформлення (через центральний образ).
   
5. 
   Есе має містити озвучену кінцівку. При цьому зовсім не важливо, кі­нець є ствердженням будь-чого (висновком), запитанням чи остаточно не завершеними роздумами. Вдалим варіантом завершення есе вважається ви­користання афоризмів і цитат.
   

1. 
   «Світ як єдине ціле» (за віршем Ш. Бодлера «Падло»)
   
2. 
   «Смерть і Життя як дві грані нескінченності буття» (за віршем Ш.Бодлера «Падло»)
   
3. 
   «Місце Краси у моделі світобудови Шарля Бодлера» (за віршем «Падло»).
   

Безумовно, есе - найнезалежніший від будь-яких жорстких рамок жанр, але ми прагнемо не просто навчити десятикласників писати есе, а створюва­ти його на літературному матеріалі з використанням літературознавчих під­ходів. Тому пропонуємо використати «Універсальну пам'ятку для аналітико-інтерпретаційного дослідження ліричного твору». Ця пам'ятка може бути опорою для написання творчої роботи на основі поглибленого аналітичного дослідження тексту. Позиції, задекларовані в ній для аналізу, можуть використовуватися як і тези для написання есе на основі вивчення поезії, і як факти, приклади, аргументи, розширені, охарактеризовані й ви­користані з обґрунтуваннями.

Пам'ятаємо, що весь комплекс мовно-стильових засобів слугує створен­ню метафоричності стилю есе.

1. 
   Важливу роль відіграють порівняння, які допоможуть завершити лан­цюжок учнівських міркувань і дозволять підбити підсумки у ємній за дум­кою та яскравій за виразністю формі. (Порівняння має бути особистісно-не-повторним, глибоким за смислом, яскравим за формою.)
   
2. 
   Увага до внутрішнього змісту і зовнішньої оболонки слова. Гра зі словом на рівні оригінального осмислення теми (твору).
   
3. 
   Авторське використання великої літери, коли є потреба піднести певні акценти, та малої літери, коли навпаки є необхідність, підкреслити втрату величі чи особистісної цінності.
   
4. 
   Вдале використання розділових знаків, абзаців. (Йосип Бродський: «Трикрапка - сліди слів, що пішли навшпиньках».) Розділові знаки є од­ним із вдалих засобів вибудови специфічного й виразного смислового ряду.
   
5. 
   Контекстуальне використання засобів зображувально-виражального ряду. Не треба боятися "поєднання непоєднуваного"; неочікуване (а інколи й не зовсім, на перший погляд, доречне) може бути якраз найцікавішим у контексті роздумів.
   
6. 
   В есе є вмотивованим і доречним використання складних синтаксич­них конструкцій і неповних речень, обірваних фраз; використання усього арсеналу вставних слів, відокремлених членів речення, вигуків тощо.
   
7. 
   Вміти правильно використовувати художньо-метафоричні тропи для аргументації своїх думок.
   
8. 
   Не забувати, що в есе одним із головних аспектів є чуттєво-емоційний лад викладу думок.
   

(подається за посібником «Методична служба – школі» (Тернопіль, 2003.)

1. 
   Назва теми чи тези ____________________________________
   

2. 
   Вступ – особисті погляди, що чітко висвітлюють тезу та підходи автора
   

_________________________________________________________

_________________________________________________________

3. 
   Аргументи, які обстоюють тезу
   

1. 
   ______________________________________________________
   
2. 
   ______________________________________________________
   
3. 
   ______________________________________________________
   
4. 
   ______________________________________________________
   

1. 
   ______________________________________________________
   
2. 
   ______________________________________________________
   
3. 
   ______________________________________________________
   

1. 
   ______________________________________________________
   
2. 
   ______________________________________________________
   
3. 
   ______________________________________________________
   

1. 
   ______________________________________________________
   
2. 
   ______________________________________________________
   
3. 
   ______________________________________________________
   

1. 
   ______________________________________________________
   
2. 
   ______________________________________________________
   
3. 
   ______________________________________________________
   

4. 
   Висновки – це узагальнення есе, в яких підкреслюється, як автор довів свою позицію, і знов окреслюється тема.
   

Чи пам'ятаєте той жах, моя кохана,

Як літнього, жаркого дня

В яру, між скелями, де трав'яна поляна,

Ми вздріли здохлого коня.

Як та повійниця, падлятина лежала,

Задерши ноги догори,

І черево гидке цинічно відкривала,

Немов казала,— на, бери!

А сонце пражило, неначе купу трути

Спалити прагнуло дотла,

І все частинами Природі повернути,

Що в цілості вона дала.

Дивились небеса на вишкірені зуби,

Немов на білий цвіт в траві,

Гатило в ніздрі нас таке смердіння грубе,

Що ви зостались ледь живі.

З гнилого живота, покритого мухвою,

Виходили черви полки,

І розтікалися лавиною живою

По шматах плоті хробаки.

Все те здіймалося, спадало і кишіло,

Само в собі текло й повзло,

Так, наче подихом напнуте гнійне тіло

Помножувалося й жило.
А світ мелодії творив — десь линув знову

Падучої води мотив,

Чи хтось там од зерна одвіював полову,

Ритмічно віялку крутив.

Зникали обриси, як маревіння кволі,

Як начерки на полотні,

Мазки, що їх митець завершує поволі,

Та тільки в спомині чи в сні.

З-за скель дивилася на нас тривожна псиця,

Чекала, хижа і метка,

Щоб знову підійти до падла й поживиться,

Обдерти м'ясо з кістяка.

— О! Станете ж і ви колись, моя кохана,

Мій ангеле і світе мій,

Як ця падлятина, як ця заразна рана,

Як цей стліваючий погній!

Після останнього причастя, моя мила,

Під володіннями трави,

Коли поглине вас безжалісна могила,

Такою будете і ви!

З цілунками на вашу грудь,

Що ваші форми я зберіг, моя богине,

Зберіг мого кохання суть!

Припомните предмет, что видеть, дорогая,

Нам в утро ясное пришлось:

Остаток падали чудовищной у края

Дороги узкой, ноги врозь.

Подобно женщине, давно привыкшей к блуду,

Мешая вместе яд и пот,

Бесстыдно выставил открытый отовсюду

И весь в испарине живот.

Луч солнца яркого сиял на этой гнили,

Чтоб словно доварить ее,

И чтоб возвращены Природе щедрой были

Сторицей жизнь и бытие.

И словно над цветком раскрытым простиралась

Даль бесконечной синевы.

Так отвратительно воняло, что казалось,

Чуть вскрикнув, упадете вы.
Жужжала стая мух над этим чревом темным

Откуда медленно, в пыли,

Как жидкость вязкая, в количестве огромном,

Личины червяков ползли.

Все это двигалось, вздымалось, опускалось,

Иль тучею неслось вокруг,

И тело мертвое, размножившись, казалось,

Как будто оживало вдруг.

И этот странный мир рождал глухое пенье,

Как ветерок или волна,

Или как в сеялке колеблемой движенье

Ссыпающегося зерна.

И блекли линии, и сон напоминали,

И образов стиралась нить,

Как на частях холста, которые в печали

Художник тщится довершить.

За скалы спрятавшись, пугливая собака

Едва превозмогала злость,

И будто бы ждала движенья или знака,

Чтоб доглодать гнилую кость.

И все-таки для вас наступят дни и годы

Быть тоже мерзостью такой,

О свет моих очей, звезда моей природы,

Вы, страсть моя и ангел мой!

Да, будете и вы такой, о друг прелестный,

Когда в неотвратимый час

Навек вы спуститесь в приют сырой и тесный,

И плесень выступит на вас.

Тогда, о красота, на самом дне могилы,

Под поцелуями червей,

Вы все же скажете, что нет у смерти силы

Над сгнившей радостью моей!

Душа моя, теперь припомнить вам не надо ль

Один из ясных летних дней,

Когда увидели мы на прогулке падаль,

Валявшуюся средь камней.

Как женщина в пылу любовного экстаза,

Цинично ноги задрала

И от зловонного уже раздулась газа:

Так разлагаются тела.

На солнце жарилось то, что для нас отвратно,

Чье назначенье — загнивать,

Чтоб жизнь родив едва, распад ее стократно

Восприняла природа-мать;

Миазмы трупные неистово вскипали,

Вверяя небу свой исток,

И в обморок при мне чуть-чуть вы не упали,

Увидев мерзостный цветок.

А мухи множились, жужжа вокруг извива

Кишок, змеящихся нерях,

Напоминающих: ткань бывшая червива,

Лохмотья, но еще не прах.

Так наблюдается на море колыханье,

Когда вздымается волна,

И в мясе-месиве нам виделось дыханье,

Как будто мразь оживлена.

При этом, кажется, звучать чему-то вроде

Небесной музыки дано,

Как будто веяли при солнечной погоде

На свежем воздухе зерно.

И формы разные, подобия мечтаний,

Возникнув, исчезали там;

Так вспышки памяти в полете очертаний

Порой вверяет кисть холстам.

Собака скалилась, из-за скалы взирая

На нас, непрошенных гостей,

Ждала, желанием естественным сгорая,

Как бы добраться до костей.
И вам подобный же удел – увы! – дарован,

Вам плотских чар не сохранить;

Мой ангел, вами я навеки очарован,

Но предстоит вам так же гнить.

Царица прелестей земных;

И вы достанетесь корням растений жирных

Среди скелетов остальных.

Червям шепните вы в тиши,

Что вашу сохраню божественную форму

Я в глубине моей души.