Міністерство освіти І науки україни маріупольський державний університет рада з науково-дослідної роботи студентів, аспирантів, молодих вчених дебют збірник тез доповідей студентів

1. Берковский Н. Я. Романтизм в Германии / Н. Я. Берковский. – Л.: Наука, 1974. – С. 463 – 537.

2. Миримский И. В. Гофман Э.Т.А. Избранные произведения в 3-х томах. / И. В. Миримский / Т.1. – М.: Худож. лит., 1962. – С. 5 – 42.

3. Художественный мир Э.Т.А. Гофмана. – М.: Наука, 1982. – 292 с.

4. Чавчанидзе Д. Л. Романтический мир Эрнста Теодора Амадея Гофмана [Электронный ресурс] / Д.Л. Чавчанидзе // Вступ.ст. в кн.: Э.Т.А. Гофман “Золотой горшок” и другие истории. – Режим доступа: http://lib.ru/GOFMAN/mirgofm.txt
821.111(73)-32ОГен(043) Зайцева Поліна Миколаївна

КОМІЧНЕ У ОПОВІДАННІ О'ГЕНРІ «ВОЖДЬ ЧЕРВОНОШКІРИХ»

О'Генрі-один з найвідоміших американських письменників. Письменник-гуморист писав про те, що знав і бачив навколо себе. Він підкорив своїх читачів не гострою соціальною темо, а як майстер комічного. Письменник любив коли люди сміються, тому дивився на світ усміхненими очима. Знаток комічного не забув про те, що в оповіданні повинні поєднуватися гумор і глибоке почуття.

Комічне - категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення. Комічне-не випадковість і не каприз суб'єкта, воно виявляє повний динамізм і суперечності життя суспільства, життя людей, необхідний компонент людської історії, яка, почавшись трагедією, своєю наступною фазою має комедію. Комічне, смішне-це не тільки соціальне явище, воно несе в собі естетично-національні особливості і зміст. Форми комічного різноманітні, вони несуть у собі різний зміст і неоднаково відображаються-втілюються в мистецтві [6, с. 75]. У нашому дослідженні ми ставимо за мету виявити особливості комічного в оповіданні О'Генрі «Вождь Червоношкірих».

У філософії та естетиці поширена думка, згідно з яким комічне відрізняється від елементарно-смішного своєю соціально-критичною спрямованістю. Комічне-прекрасна сестра смішного. Воно породжує соціально забарвлений, значимий, одухотворений естетичними ідеалами, «світлий», «високий» сміх, що заперечує одні людські якості і суспільні явища і утверджує інші. Області смішного і комічного мають загальний смисловий фон, але розрізняються в деяких деталях. Їх можна представити як два майже суміщених один з одним логічних кола. Вузька область смішного, що виходить за межі комічного, включає в себе сміх як чисте фізіологічне явище, наприклад, сміх від лоскоту або істеричний сміх. Область комічного, що виходить за межі смішного, включає в себе явища, більшою чи меншою мірою відповідні структурі комічного, але не викликають явної сміхової реакції . До цього кола можна віднести різку викривальну сатиру, натяки, деякі гостроти, історично обумовлене комічне. У двох обумовлених випадках можна говорити тільки про смішне. У більшості ж ситуацій сфери комічного і смішного збігаються. У цих випадках допустимо використовувати поняття «смішне» і «комічне» як синоніми.

До проявів (видами) комічного традиційно відносять сатиру, гумор, іронію, сарказм, гротеск. Комічне може виявлятися в більшості видів і жанрів мистецтва , але найбільше воно характерне для жанрів комедії, буфонади, міма, капусника, фарс , скетчу, кінокомедії, фейлетону, епіграми, пародії, частівки, карикатури, шаржу. Комічне може виражатися у формі анекдоту, жарти, каламбуру, а також виникати не усвідомлено - в застереженнях, описках, різних комічних непорозуміннях і помилках.

Хоча традиційно категорія комічного вживається в естетиці по відношенню до мистецтва, її сенс набагато ширше. Вона може застосовуватися як філософська категорія по відношенню до соціальних процесів, історії, життя в цілому.

Усі історії розказані письменником закінчуються добре. Часто його герої перемагають завдяки щасливому випадку. Зокрема в новелі «Вождь червоношкірих» письменник оповідає про незвичайне викрадення. Два друга, перебуваючи в алабамському містечку Вершина, припускаючи роздобути дві тисячі доларів на проведення шахрайської спекуляції земельними ділянками, вирішили викрасти єдиного сина одного з видних городян на прізвище Ебенезер Дорсет з метою отримати від батька гроші за повернення сина, щоб на них «зайнятися перепродажем земельних ділянок у Західному Іллінойсі». В оповіданні за допомогою багатьох комічних епізодів О'Генрі висміює явище, яке отримало назву кіднепінг. Викрадачі доведені до відчаю тому, що Джонні зовсім не прагне повернутися до батька, який у свою чергу, не поспішає розшукувати сина і погоджуватись з умовами його викупу. І ось новела досягає найбільшого комізму тоді, коли хлопець своїми жорстокими знущаннями і забавами може довести злодіїв до божевілля. Викрадачі догоджали Джонні як тільки могли, проявляючи чудеса витримки й фантазії, але дарма. Витівки, одна безглуздіша і жорстокіша за іншу, так і сипалися з нього, не даючи їм ні спати спокійно, ні жити. Такий несподіваний крутий поворот сюжету точніше було б назвати зламом сюжету, що взагалі є дуже характерним художнім прийомом для О'Генрі. Але, кумедність головного сюжету в тому, що гроші за викраденого сина отримує батько, а не викрадачі, які ледь втекли від малого бешкетника, поки батько тримав його. 

О'Генрі в оповіданні взяв собі за мету показати зло і знищити його сміхом. Адже, смішне часто трапляється в житті, є воно і в літературі. Сміх буває різний і письменнику не байдуже як саме буде сміятись читач. З вище згаданого ми бачимо, що літературні персонажі потрапляють у комічні ситуації, тому злостивий сміх, викликаний їх незвичною поведінкою. Автор у своєму творі зменшує людські вади до такої міри, що вони стать смішними. Звiсно, в оповiданнi є над чим серйозно замислитися, але саме гумор допомагає визначити проблему: не треба занедбувати виховання, бо iнакше дитина стане страшнiшою вiд злочинця.

3. Мендельсон М. О. Американская сатирическая проза ХХ века / М. О. Мендельсон. – М. : Наука, 1972. – 265 с.

4. Песорина Л. Н. Языковые средства создания комического эффекта в коротком рассказе: на материале произведений О. Генри, Э. Кестнера, А.П. Чехова : дис. … канд. филол. наук : 10.02.10 / Л. Н. Песорина ; Киев. нац. пед. ун-т. – К., 2006. – 235 с.

5. Старцев А. А. Новелла в американской литературе / А. А. Старцев // Американская новелла ХІХ–ХХ века. – М. : Наука, 1982. – С. 3–21.

6. Хализев В. Е. Теория литературы : учеб. / В. Е. Хализев. – М. : Высш. шк., 1999. – 398 с.
УДК 3121.82–312 Зиков Богдан Сергійович

ЛЮДИНА НА ВІЙНІ У ТВОРЧОСТІ Е.ХЕМІНГУЕЯ ТА Е.М. РЕМАРКА

Два великих письменника - Ернест Хемінгуей і Еріх Марія Ремарк, два різних континента - Америка і Європа. Але творчість, думки та дії цих письменників об`єднує тема війни. Обидва брали участь у воєнних діях. Ремарк добровільно пішов на війну вісімнадцятирічним юнаком, був поранений у ногу, решту війни провів у шпиталі. Хемінгуей, захоплений пропагандою війни за спасіння демократії, у 1918 році відправляється у составі автоколони Червоного Хреста на айстро-італійський фронт, де був поранений у ногу, з якої лікарі витягли 27 осколків і це – не останнє його поранення. Гаряче відізвався Хемінгуей на події 1936 року в Іспанії. У якості військового кореспондента він відправляється захищати республіку. А наступна війна, у котрій письменник брав участь – це Друга Світова: він допомагав французському опіру, висаджувався разом з військом у Нормандії.

Отже, Ремарк на війні - солдат, а Хемінгуей - офіцер Червоного Хреста та воєнний кореспондент. Таке положення і різний підхід до творчості визначили те, що вони дивилися на війну з різних позицій. Натуралізм в усьому, страшна реальність деталей, картини бою, трупи, бруд, кров описуються Ремарком так, начебто він знаходиться в середині подій. Така приголомшлива реальність практично лишає людину права на вільний вибір. Юнаки покірно під керівництвом вчителя йшли на бійню, щоб потім також покірно йти на смерть по команді. У погляді Хемінгуея на війну нема ремарківського відчуття безвиході, а людині надається вільний вибір дій. Так, Генрі у романі «Прощавай, зброє» тікає з пекла війни, в цьому йому також допомагає і любов до Кетрін. Трохи не вистачило поняття безглуздості війни та рішучості кинути зброю герою романа Ремарка «Час жити та час помирати» Паулю – його вбили. І не зважаючи на те, що Хемінгуей вибрав інший погляд на війну, він її зображує немов зовні, в обох письменників мета досягнута: показана людина на війні, її відношення до неї, зміна поглядів, перетворення особистості за час війни. Читач все це ясно бачить та співпереживає.

Романи Ремарка: «На західному фронти без змін», «Повернення», «Час жити та час помирати» та роман Хемінгуея «Прощавай, зброє» об`єднує ненависть до війни, ії жахів, віра у можливості людини, ії духовну стійкість. Ті, що йшли на війну, свято вірили у те, що їм говорили з трибун та газетних сторінок про патріотизм, про величчя нації. Зовсім молоді, зі шкільної лави вони попадали до пекла, у військову м`ясорубку. Узагальнено про це говорить герой роману «На західному фронті…» Пауль: «Снаряди, хмари газів, танкові дивізіони - каліцтво, задуха, смерть. Дизентерія, грип, тиф - болі, гарячка, смерть. Окопи, лазарет, братська могила - інших можливостей немає. Кошмари фронту провалюються в підсвідомість» [4;183]. У романі Хемінгуея "Прощавай, зброє" картини боїв було зображено фрагментами: це розриви снарядів, атаки, страшні картини відступу, безглуздий розстріл офіцерів армії польовою жандармерією, безліч поранених і вбитих. Спочатку настрій військових був оптимістичний, наприклад, лейтенант Френк Генри з роману «Прощавай, зброє» вважав, що потрібно вести війну до кінця. А солдати в час відпочинку та затишшя вирішують тільки повсякденні солдатські проблеми, не думаючи, яка халепа чекає на них. Але потім приходить спочатку розуміння того, навіщо ведеться війна, а далі - ненависть до неї та до тих, хто її розпочинає. Солдати в романі говорять: «Ми думаємо, ми читаємо. Ми не селяни. Але навіть селяни не такі дурні, щоб вірити у війну. Усі ненавидять цю війну» [7; 222].

В усіх романах Ремарка про війну у солдатів поступово наростає втома, невіра в перемогу, розуміння безглуздя війни. Слова героя роману Пауля "На західному фронті ..." чітко висловлюють думку про війну: "Нічого не залишилося крім страху смерті, болісного питання: чому? Чому цьому не покладуть край?» [4; 184]". Війна змінює погляди, трансформує особистість. На прикладі героя роману Ремарка "Час жити і час помирати" Ернста Гребера висвітлюється проблема розплати та спокути німецького народу перед людством.

Світогляд своїх ровесників Ремарк висловив словами: "Ми збиралися воювати проти всього, що визначило наше минуле: брехні, користі, самолюбства і перестали довіряти всім, всім крім найближчого товариша, не вірили ні у що, крім хліба, тютюну, землі, неба, дерев, і в результаті все стало забуватися і руйнуватися. Залишилось тільки безсилля, байдужість, відчай і горілка. Минув час великих мрій, настав час ділків, продажності і злиднів» [6; 317]. Війна - світове зло, виробила характер, психологію цілого покоління, яке потім стали називати "втраченим". Це покоління ще довгий час після війни не знаходило собі місця в житті: хтось впадав в депресію, хтось покінчив з життям самогубством, як герої роману Ремарка «Повернення». Це і є найбільш велика спокута, тобто жертва, принесена людству.

Напевно, це і є світова рівновага справедливості. І Ремарк, і Хемінгуей силою таланта показали, що робить з людиною війна, як вона виснажує тіло та душу, робить людину розгубленою перед життям. Краще, ніж сказав про відношення до війни кожної чесної людини великий письменник-антифашист Ернест Хемінгуей, не скаже ніхто: «Я брав участь у багатьох війнах, тому я звичайно упереджений у цьому питанні, сподіваюся навіть дуже упереджений. І я прийшов до свідомого переконання, що ті, хто воював на війні – найкращі люди. Чим ближче до переднього краю, тим більш кращих людей там зустрічаєш. Проте, ті, хто розпалює, затіває і веде війну – свині, які думають тільки про економічну конкуренцію і про те, що на цьому можна нажитися. І я вважаю, що всі, хто наживаються на війні, хто сприяє її розпалу, повинні бути розстріляні в перший же день військових дій. Я би з радістю узяв на себе місію розстріляти їх, якби ті, хто піде воювати, належним чином уповноважили мене на це» [8, 12] .

Висновок, який можна зробити, проаналізувавши твори Ернеста Хемінгуея та Еріха Марії Ремарка, що відображують тему людини на війні, тільки один: обидва письменника ненавиділи війну. Показуючи жорстокі сцени битв та гибелі людей, вони розвінчували брехливу романтику війни і, головне, прагнули показати, у яке жахливе положення поставлена людина своїм суспільством. Об`єднує твори обох письменників показ душевних страждань людини, яка поступово прозріває та у якої руйнуються надії. Але, якщо у Хемінгуея домінує показ і монтаж подій, Ремарк немов сам знаходиться у їх вирі. Якщо дії на війні у Хемінгуея розгортаються так, що людина більш розмірковує про війну, аналізує її, то у Ремарка одразу починається зав`язка: картина бою, натуралістичні деталі поранень, смерті тощо. Героям Ремарка не вистачає рішучості кинути зброю, а лейтенант Генрі у Хемінгуея її свідомо кидає. Хто кинув зброю - залишився живим, не кинув - його вбито. В цьому і є філософський сенс різного мислення.

1. Іванов А. Е.М. Ремарк. Три брати / А. Іванов. – М., 1993. – 508 c.

2. Кашкін І. Ернест Хемінгуей / І.Кашкін. – М., 1966. - 169 c.

3. Лідський Ю.Я. Творчість Е. Хемінгуея / Ю.А. Лідський. – К., 1978. -209 c.

4. Ремарк Е.М. На західному фронті без змін. – М., 1991.- 189 c.

5. Ремарк Е.М. Повернення. – М., 1991. - 236 c.

6. Ремарк Е.М. Час жити та час помирати. – М., 1993. – 500 c.

7. Хемінгуей Е. Прощавай, зброє. – М., 1959. – 410 c.

Вони перетворили свої романи на романи - протести. Головна тема творів - доля молодого покоління, яке стало жертвою Першої світової війни, де відображені війна, фронтові будні, повоєнна дійсність.