Міністерство освіти І науки україни маріупольський державний університет рада з науково-дослідної роботи студентів, аспирантів, молодих вчених дебют збірник тез доповідей студентів

1. Концепція. [Електроний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Концепція

2. Бабенко Л.Г. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика: учебник-практикум / Л.Г. Бабенко, Ю.В. Казарин - М.: Флинта; Наука, 2003. — 496 с.

3. Ремарк Э.М. Три товарища / Э.М. Ремарк; пер. с нем. Ю. Архипова — Т.: Мехнат, 1990. — 368 с.

4. Зоркая М.В. Локамп Роберт // Энциклопедия литературных героев: Зарубежная литература ХХ века. -  М., 1998. — С. 457.

5. Сучков Б.Л. О книгах Э.М. Ремарка // Лики времени. — Т. 2. — М., 1976. — С. 139 -174.

Протагонист Прево парадоксально существует в двух как бы параллельных контекстах: мире внутреннем, психологическом, и мире афер и приключений, где главенствует внешнее действие. Во второй мир втягивает кавалера де Гриё «коварная Манон», но она же способствует открытию героем новой духовно-чувственной реальности – состояния любви. Утверждая синтетическую жанровую форму, Прево строит новый образ человека, возникающий на пересечении внешнего и внутреннего, уходя от традиционного для авантюрного романа сведения личности, с ее сложным духовным миром, до простой сюжетной функции.

Между тем эти функции в «Манон Леско» заданы: «неопытный юноша» и «коварная развратница». Первый, оставаясь наивным, обнаруживает вместе с тем настоящую глубину страсти, известное понимание своего положения, наконец, раскрывает широту своего мира в актах саморефлексии. Вторая, будучи по-своему честной в своих постоянных изменах и покаяниях, оказывается скорее вечной загадкой, ускользающей от этической оценки; более того, в Америке она преображается; смерть героини трагедизирует и возвышает ее образ. Используя готовую сюжетную топику, Прево стремится максимально разнообразить и остранить ее, вплоть до парадокса. В этом секрет неизменного обаяния этого романа.

   Установка Прево – педагогически-просветительская: «немало событий, которые могли бы послужить назидательным примером»; «развлекая, наставлять читателей»,  и она коррелирует с присущей романному жанру «поэтикой нравственного компромисса» – попыткой понять и оправдать человека в любом его положении.

   Кроме того, для Прево как писателя XVIII века важны моменты сословной, социальной, семейной обусловленности героев, в зависимость от которой ставятся такие их качества, как честь или бесчестие, благородство или низость и т. д. При этом героям опять-таки дается возможность выйти за пределы этой схемы – не перечеркнуть или перевернуть ее, а раскрыться в большей широте («естественности»), чем это может предполагать та или иная детерминированность. В жизненно-натуралистический фон действия вторгается изображение стихийно-необычных человеческих порывов.

   Форма повествования от первого лица, присущая обоим произведениям, сообщает им оттенок исповедальности и предельной искренности, она же задает контуры действительности в кругозоре протагониста, правда, у Прево ограничиваемого большим знанием «умудренного» автора.

   По поводу романа Прево всегда остается вопрос: авантюра вторгается в любовь или любовь вторгается в авантюру? Прево склонен, скорее, объединять и то, и другое; в тенденции – с отрицательным знаком (отсюда образ добродетельного Тибержа, пытающегося увещевать де Гриё и открыть перед ним радости чисто духовной жизни, призвать к отречению от мира), объективно – скорее с положительным [1, с. 59 – 63].

На примере романа «Манон Леско» мы можем наблюдать взаимоотношения людей в 18 веке в сфере нравов и обычаев того времени. Произведение несколько трагично так как в данной ситуации отсутствует гармония человека и реальности. Появляется выбор: либо личности опуститься до обыденности, либо нравственная среда должна быть изменена [2]. В большинстве случаев человек подавляется средой, и личность принимает законы, диктуемые ей окружением. Трансформация духовного мира главной героини, психологический анализ ее личности дает нам понять, что это один из случаев, когда личность становится выше обыденности и чувства превосходят предрассудки и нравы эпохи.

Литература

1. Виппер Ю.Б. Два шедевра французской прозы / Ю.Б. Виппер. – М.: Комсомолец, 1986. – 107 с.

2. Михайлов А.Г. Малая проза Прево / А.Г. Михайлов. – М.: Правда, 1989. – 57 с.

3. Прево А.Ф. История кавалера де Грие и Манон Леско // Т. Н. Пахсарьян Генезис, поэтика и жанровая система французского романа 1690 – 1760-х годов. Д.: Арт-Пресс, 1996. – 230 с.
УДK821.111-312.9.09(043)Роу Галушко Олеся

ЕВОЛЮЦІ ОБРАЗУ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ В РОМАНАХ ДЖ. РОЛЛІНГ ПРО ГАРІ ПОТТЕРА

Мета дослідження - простежити, чи змінився образ Гаррі Поттера від першої до фінальної книги серії романів Джоан Роулінг "Гаррі Поттер". Гаррі Джеймс Поттер - вигаданий персонаж, головний герой серії романів англійської письменниці Джоан Роулінг. Основну частину серії про Гаррі Поттера складає набір з семи книг. Книги з першої по шосту розповідають про відповідний рік навчання Гаррі Поттера в магічній школі Хогвартс і боротьбі, що відбувається у ході навчання, з чарівником-лиходієм, що пробуджується, Волан-де-Мортом і його прихильниками(Гаррі Поттер і філософський камінь, Гаррі Поттер і Таємна кімната, Гаррі Поттер і в'язень Азкабана, Гаррі Поттер і Кубок вогню, Гаррі Поттер і Орден Фенікса, Гаррі Поттер і Принц-напівкровка ). У сьомій книзі навчання магії вже немає - вона цілком присвячена підготовці Гаррі і його друзів до фінальної битви з Волан-де-Мортом і самої цієї битви.(Гаррі Поттер і Дари Смерті)

Гаррі Джеймc Поттер народився 31 липня 1980 року. Його батьками були Лілі і Джеймс Поттер, золота пара Хогвартса й активні члени Ордену Фенікса. Гаррі прославився через напад лорда Волан-де-морта на нього і сім'ю. Гаррі Поттер був магічно захищений завдяки самопожертвуванню його матері. Ця самопожертва Лілі, в якій виразилася її любов до сина, обернулося життєво важливою обставиною для Гаррі, оскільки любов - найсильніша магія. Коли Волан-де-Морт застосував заклинання Авада Кедавра, і воно ударило в Гаррі, жертовний захист Лілі відбив заклинання і надало йому зворотну дію. Відбите закляття майже убило Волан-де-Морта (вибило душу з тіла), але залишило на лобі Гаррі шрам у вигляді блискавки. Таким чином Гаррі на багато років зупинив Волан-де-Морта, чим і прославився.

Перші десять років життя Гаррі нічого не знав про своє походження, тому що жив з сестрою матері - Петунією Дурслі та її сім'єю. Цей період життя був повний принижень і розчарувань. Про яке щасливе життя можна говорити, якщо хлопець жив в комірці під сходами?

На щастя, життя хлопчика змінилося влітку 1991 року. Гаррі Поттеру стали приходити дивні листи, що лякали його дядька і тітку. Вони знищували листи, не дозволяючи Гаррі їх прочитати, але листи продовжували приходити у все більших кількостях. У спробі уникнути листів вони у результаті сховалися в хатині на оточеній морем скелі. Вночі під час сильного шторму, Гаррі дивився на годинник свого сплячого кузена, відлічуючи хвилини і секунди до дня свого одиннадцятиріччя . У той самий момент, як настав день народження Гаррі, в хатину уломлювався Хагрід, щоб із здивуванням дізнатися, що Гаррі не мав уявлення про своє магічне походження. Хагрід розповів хлопчикові про його минуле і про світ чарівників, а ранком 31 липня 1991 року відвіз Гаррі в Косий провулок, щоб купити усе необхідне для школи. Окрім магазинів, в Косому провулку Хагрід і Гаррі відвідали відділення банку Грінгготс, і Гаррі із здивуванням дізнався, що він багатий. Через місяць, 1 вересня, Гаррі сів на Хогвартс-експрес і прибув в Школу Магії і Чаклунства "Хогвартс". Тут і почалося життя повне випробувань і важливих подій.

Гаррі здійснював багато рішучих вчинків демонструючи силу свого характеру. Він не одноразово виступав як сміливий, відважний юнак. Але чи змінився він до кінця серії роману?

Наприклад, в першій книзі з серії романів щодо Гаррі Поттера ("Гаррі Поттер і філософський камінь") розповідається про перший курс навчання Гаррі. Тут він з'являється ще зовсім юним і знайомиться з друзями і відповідно визначає своїх потенційних недругів. Але найголовніше тут - перший прояв свого сміливого і рішучого характеру. Він разом зі своїми друзями (Роном Уизли і Гермионой Грейнджер) ризикують життями заради допомоги Хагріду.

У другій і третій частинах роману про Гаррі Поттера тривають пригоди, які формують характер молодої людини. Так, наприклад, у пошуках зниклої Джинни Уізли юний чарівник не побоявся протистояти смертоносному василіскові, убивши його іклом, і тим самим врятувавши дівчинку. Він стає вже доросліше - йому доводиться оцінювати вчинки близьких людей його сім'ї і вчиться бороти в собі страхи минулого, які були представлені дементорами.

"Гаррі Поттер і Кубок вогню" – четверта книга пригод Гаррі Поттера. Тут образ чарівника не зазнає ніяких, навіть щонайменших змін. У п'ятій же книзі чарівникові доводиться стати жорсткіше і протистояти несправедливості, що панує в Хогвартсі. Він і його друзі дають відсіч Долорес Амбридж і її диктатурі. І уперше тут затверджується повернення Темного Лорда і неминучість битви. Образ Гаррі Поттера вже не такий легкий як здавалося, навпаки він ускладнюється і стає більш зрілим.

Шоста ж і сьома книги присвячені підготовці до битви з лордом Волан-де-Мортом і безпосередньо ж самій фінальній сутичці. Не можна стверджувати, що тут образ чарівника зазнав кардинальних змін, можна лише додати, що він остаточно сформувався і набув чітких рис.

Таким чином, Гаррі Поттер є образом, що поступово формується, в ході розвитку сюжету книги. Від роману до роману Гаррі не змінюється кардинально в якусь з сторін - його образ лише доповнюється штрихами, які характеризуються сміливістю, рішучістю і самопожертвою.

Література

1. Гарри Поттер [Электронний ресурс]. – Режим доступу : http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/30475#.D0.A0.D0.BE.D0.BB.D1.8C_.D0.B2_.D0.BA.D0.BD.D0.B8.D0.B3.D0.B0.D1.85

Епістолярний роман як жанр має такі особливості:

1) Епістолярний роман або роман у листах – різновид роману, який являє собою цикл листів одного чи кількох героїв цього роману.

2) В епістолярному романі відсутня оповідь з авторською модальністю як центральною лінією. Передмова має визначальне значення для розуміння твору, бо в передмові автор заперечує вигаданий характер твору та наполягає на вірогідності виданих листів.

3) Спостерігається узгодженість між формою та змістом твору; модель статусної поведінки персонажів; інтертекст.

4) Передача чужої думки за допомогою прямого та непрямого мовлення.

5) Художній образ персонажа є концентрованою формою відображення дійсності в естетичному плані.

6) Наявність іронії.

У XIX сторіччі зміцнілий європейський роман ускладнюють межі обмеженої форми, тим більше класичній роман у листах тепер сприймався як недостовірний. Однак, як данина традиції такі розповіді продовжують з’являтись до 1830-х років. Вони являють собою відомі штампи, або пародію на них. У першій половині 19 століття спостерігається занепад жанру і тиражування канону, але у другій половині століття у жанрі закладаються різноманітні трансформації канону як розвиток потенційних можливостей [1, с. 106 - 107]. Окреме зауваження можна зробити щодо розвитку епістолярного жанру в російській літературі, який суперечить його розвитку літератури європейської. Спочатку західна традиція що вже сформувалася освоюється на російському ґрунті. Потім, в контексті російської класичної прози XIX століття, епістолярний жанр набуває оригінальні риси, встає на власний шлях розвитку.

Головна проблема російської епістолярної художньої прози XIX ст. – це проблема людського спілкування і взаєморозуміння, питання про принципову можливість або неможливість діалогу героїв і умовах його здійснення .

Роман Ф. М. Достоєвського «Бідні люди» (1846) розпочинає собою лінію розвитку оригінальної російської епістолярної художньої прози. Ця лінія пов'язана з проблемою маленької людини, яка знаходить своє власне «я» через набуття письмового складу, та з актуалізацією і розвитком діалогічного потенціалу, закладеного у формі листування [3, с. 163]. У романі цьому романі вперше в російській літературі стосунки героїв представлені у вигляді епістолярного роману - діалогу. Більшість наступних творів російської літератури, написаних в епістолярній формі і так чи інакше продовжують традицію епістолярного роману, який буде орієнтований на творчість Ф. М. Достоєвського – з точки зору типу героїв, своєрідності конфлікту, розвитку сюжету. Епістолярний роман у Достоєвського – це роман в епістолярній формі і одночасно роман з епістолярних сюжетом. Історія про листування героїв розказана у формі листів. Кожен з листів у складі романного цілого одночасно є і справжнім листом для героїв, і художньою формою для автора. Кожен лист має типову композиційну форму: звернення, основний зміст і підпис. Реальність панує над емоціями персонажів і тисне на їхні почуття. У листах значно частіше зустрічається опис пейзажу і внутрішнього стану персонажів, ніж опис портрета та інтер'єру. Головні герої намагаються більше передати свої внутрішні відчуття і переживання, які відображаються на сприйнятті природи, а ні на сірих барвах занепаду зовнішнього оточення та середовища. Ця особливість обумовлена специфікою жанру – листування дозволяє приховувати непривабливу дійсність [5, с. 122 - 123]. Новаторство Ф. М. Достоєвського і полягає в тому, що в рамки старого, традиційного жанру він вводить нового героя, що, відповідно, програмує і виникнення нового типу сюжету.

Основною ідеєю роману Достоєвського стало «буття для всіх і буття для себе», тобто людина повинна жити не тільки для себе, вона повинна любити своїх близьких людей, допомагати їм, співчувати. Цю основну ідею роману письменник доводить кожним рядком свого твору. Епістолярна форма написання роману дозволяє зробити почуття більш правдоподібними та щирими. Автор вкладає в поняття «бідні люди» принципово новий сенс, робить наголос не на словах «бідні», а на слові «люди». Читаючи роман, ми не просто переймаємося співчуттям до героїв, а й бачимо їх рівними собі [2, с. 28]. Бути людиною «не гірше інших» - як у власних очах, так і в очах оточуючих - цього найбільше бажають і сам Девушкин, Варенька Доброселова та інші близькі до них персонажі роману. На думку Ф.М. Достоєвського, всі люди перед Богом рівні, немає «маленьких» і «великих», кожна людина – найвища цінність.

Достоєвський дав нову концепцію особистості: він зобразив не тільки характери своїх героїв, показав не тільки їх психологію, він розкрив їх самосвідомість, показав, що і ображена Маленька людина також має право жити, має право на свої амбіції і на просте людське щастя.

Література

1. Мазюха, Г. Письменницький епістолярій як теоретико-літературна проблема // Київська старовина. – 2004. – №1. – С. 105 – 110.

2. Петриченко, Н. З історії письменницького епістолярію / Н. Петриченко // Українська мова та література в школі. – 2005. – № 7. – С. 27 – 31.

3. Трофимов Ю. Прагматичні особливості епістолярного тексту / Ю.С. Трофимов // Наука і сучасність : зб. наук. пр. – К.: Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, 2003. – Т. 37. – С. 121 – 136.

4. Достоевский Ф. М. Бедные Люди / Ф. М. Достоевский. – М.: АСТ_Пресс, 2001. – 270 с.

5. Хализев  В.Е. Теория литературы / В.Е. Хализев. – М.: Высш. шк., 1999. – 398 с.

УДК 821.111 (73) (043) Гичка Дарья Михайловна

ЭКСПОЗИЦИОННЫЙ И ДИНАМИЧЕСКИЙ ПОРТРЕТ В РОМАНАХ Э.М.ХЕМИНГУЭЯ «ПО КОМ ЗВОНИТ КОЛОКОЛ» И Э.М.РЕМАРКА «ТРИУМФАЛЬНАЯ АРКА»

Актуальность данного исследования заключается в том, что для изучения типов героя в художественном произведении и способов создания их образов наибольший интерес представляет творчество писателей ХХ века, как наиболее близких современности. Представителями такой эпохи в развитии мировой литературы как раз и являются Эрнест Миллер Хемингуэй и Эрих Мария Ремарк.

Целью нашего исследования является изучение системы образов в художественном тексте, и то, как они раскрываются при помощи портретных характеристик.

Материалом исследования выбран роман «По ком звонит колокол» Э.М.Хемингуэя и роман Э.М.Ремарка «Триумфальная арка», которые являются одними из самых значительных произведений зарубежной литературы ХХ века и объединены общей темой.

По определению литературной энциклопедии, литературный портрет – это описание внешности литературного персонажа (в частности, физиологических качеств, а так же качеств, обусловленных возрастом). Кроме того, портрет включает в себя черты человека, которые приобретаются под воздействием социальной, культурной среды, сформированы с помощью личной инициативы (например, одежда, косметика) [1, с. 458]. Портрет задерживает внимание на жестах, позах, выражении лица персонажа, которые для него являются наиболее привычными и помогают его охарактеризовать.

Не смотря на то, что способов изображения персонажа становится всё больше по мере развития литературы, по мнению Л.А.Юркиной следует выделять два основных вида портрета: экспозиционный и динамический [2, с. 303–304].

Романы Э.М.Хемингуэя и Э.М.Ремарка объединены общей темой, потому что оба писателя принадлежали к эпохе «потерянного поколения», и это отразилось на их творчестве. Трагедия «потерянного поколения» является трагедией личности, которая прекратила общение с обществом, утратила иллюзии и не может определить свое место в мире. Эти люди живут между двумя мировыми войнами и отчуждены от всего.

В романе «По ком звонит колокол» события изображаются через призму мировоззрения героя, которого изображают в кризисный момент его биографии. Действие романа охватывает всего три дня, во время которых американский доброволец Роберт Джордан находится на выполнении задания. Он должен подорвать мост в тылу франкистов. За эти три дня Роберт успевает прожить целую жизнь и испытать всю гамму человеческих чувств: счастье в любви, радость солидарности, боль за товарищей, жизнями которых он вынужден рисковать.

Роберт Джордан – это литературный памятник борцам против фашизма в Испании, который объединил в себе образы героя-одиночки и человека-массы. Работа, которую выполняет Джордан, наполнена для него общечеловеческим смыслом, а не стремлением к собственному спасению. У него нет простого и ясного взгляда на жизнь, но он может разделять свою судьбу и судьбу мира. Именно это и приводит его к отказу от пацифизма и к осознанию необходимости защищать с оружием в руках то, чему требуется защита.

Роберт ощущает себя участником Крестового похода против фашизма, как в Испании, так и в Америке. Он герой, который «утратил иллюзии», ему известны чувство долга и сомнения. Хемингуэй изображает развенчивание идеализированных понятий про движение Сопротивления. Роберту остается только внутреннее осознание необходимости исполнять личный долг в контексте реального момента жизни. У него есть только «сейчас» – как в любви, так и в исполнении долга. И в первом, и во втором он достигает моральных высот и переживает свой звездный час.

Главный герой романа Э.М.Ремарка «Триумфальная арка» так же является антифашистом. Равик – талантливый хирург, который бежал из фашистской Германии и нелегально живет во Франции. В гестапо, куда он попал за то, что помог скрыться двум антифашистам, его пытали, но он не сломился. Его гуманизм закономерно сочетается с его активной ненавистью к фашизму, герой не может забыть прошлого, оно тяготеет над ним, его преследует один и тот же сон, где он снова в Германии. Мотив воспоминаний – один из сквозных в романах Ремарка. Через воспоминания много раскрывается в герое – его прошлое, его образ мыслей, симпатии и антипатии [3, с. 435].

Равик старается оставаться в стороне от политических действий, но неожиданно встречает в Париже сотрудника гестапо, который его пытал и задумывается об убийстве. Писатель показывает, какие сомнения мучают главного героя. Равик не уверен в том, что со смертью фашиста что-либо изменится, ведь на место убитого придет другой. Но, тем не менее, в конце концов убийство осуществляется, потому что бездействие не может быть оправдано ничем, и именно оно и является причиной активности фашистов. Этот поступок был не актом личной мести, а борьбой против фашизма. Равик предпочитает вести ее своеобразно, в одиночестве, потому что является скептиком и индивидуалистом.

Его взгляды показаны в весьма пессимистичном свете. Чувство безнадежности проявляется и в переживаниях героя в сфере любви. Женщина, которую он выбирает, не может стать ему подругой, потому что духовно опустошена. Как отмечает Т.М. Николаева, в своей работе, посвященной исследованию творчества Ремарка, волнения и страхи, которые переживает Равик, являются так же признаками надвигающейся фашистской чумы [4, с. 45].

Таким образом, используя разные средства и приемы, Э.М.Хемингуэй и Э.М.Ремарк создают персонажей, которые являются антифашистами и борются против фашизма, несмотря на присущие им гуманизм и индивидуализм.

Литература

1. Лесин В.М. Словник літературознавчих термінів / В. М. Лесин, О.С.Пулінець. – К.: Радянська школа, 1971. – 534 с.

2. Введение в литературоведение. Литературное произведение: основные понятия и термины: Учеб. пособие / Л.В. Чернец, В.Е. Хализев, С.Н. Бройтман и др. / Под ред. Л.В. Чернец. – М.: Высш. шк.; Издательский центр «Академия», 1999. – 556 с.

3. История немецкой литературы: Учеб. пособие для студентов фак. и ин-тов иностр. яз. / Н.А.Гуляев, И.П.Шибанов, В.С.Буняев и др.. – М.: Высшая шк., 1975. – 526 с.

4. Николаева Т.С. Творчество Ремарка-антифашиста / Т.С.Николаева. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1983. – 134 с.