Міністерство освіти І науки україни

1. 
   Київстар – оператор №1 на ринку мобільного зв'язку, один з найкращих брендів в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kyivstar.ua/kr/about/about/kyivstar_today/
   
2. 
   Офіційний сайт компанії «Київстар»/[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.kyivstar.ua/kr/about/about/history/.
   
3. 
   Полєщук І.Ф. Реклама, як важливий елемент системи маркетингових комунікацій. Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ / Г.С. Азеріна, М.Б. Площенко, І.Ф Полєщук – 2012. – с. 24-25.
   
4. 
   Телекомунікаційні технології на ринку маркетингових комунікацій України // Маркетинг в Україні.-2013.-№1.-С. 23-27.
   

Исследованию данной темы посвящены работы отечественных и зарубежных ученых, таких как: Крулькевича М. И., Титоренко Г. А., Крамаренко В. В., Брагина В. Н., Стоунбрейкера М.

Целью работы является исследование существующих инструментов по совершенствованию организации работы с документами, анализ современных методов повышения уровня достоверности информационного обеспечения управления предприятием.

Объект исследования – инфомационно-документационное обеспечение управления.

Предмет исследования – организационные методы повышения уровня достоверности документационного обеспечения управления предприятием.

Анализируя работу служб документационного обеспечения управления на украинских предприятиях в современных условиях можно выделить ряд ошибок в системах традиционного делопроизводства и электронного документооборота, которые влияют на уровень достоверности информации. Предпосылкой возникновения представленных ошибок, является результат отсутствия системных мероприятий по организации рациональной обработки информации.

Среди возможных типичных ошибок и искажений, возникающих в процессе создания, передачи и работы с документными ресурсами можно назвать:

• 
  пропуски и лишние признаки в первичных документах;
  
• 
  ошибки в сопроводительных документах;
  
• 
  смещение записей с отведенных мест;
  
• 
  нечеткое заполнение документов;
  
• 
  отсутствие отдельных документов в комплектах [1].
  

Рассмотрим существующие инструменты по повышению эффективности работы с документированной информацией, в частности методы повышения уровня ее достоверности. Известны организационные, аппаратные, кодовые и программные методы повышения уровня достоверности информации. На большинстве отечественных предприятий, которые внедрили систему электронного документооборота, используются только программные методы повышения уровня достоверности, но для достижения максимального результата необходимо комбинировать программные методы с организационными методами.

Организационные методы позволяют не только выявить ошибки, но и предотвратить их возникновение. Доступность организационных методов обусловлена сравнительно низкими затратами и простотой их применения. Организационные методы включают следующие системные мероприятия, направленные на повышение уровня достоверности информации:

• 
  повышение культуры обработки информации в службах документационного обеспечения управления. Результат достигается при проведении тренингов внутри предприятия, которые ориентированы на развитие навыков аналитической обработки информации и анализа информационных потоков с помощью информационных технологий;
  
• 
  описание процедур подготовки и прохождения документов внутри предприятия. Данное мероприятие способствует разграничению прав доступа к документу, направленное на уменьшение вероятности преднамеренного допуска ошибок в документе недобросовестными сотрудниками;
  
• 
  стандартизация обработки первичной информации на этапе создания документа. Применение заранее созданных стандартизированных таблиц, графиков и шаблонов, для снижения нагрузок и затрат времени необходимых для обработки документов сотрудниками;
  
• 
  интерпретация и фильтрация полученной информации выявление истинного знания в той или иной информации;
  
• 
  анализ возможности исключения промежуточных лишних звеньев передачи информации [2];
  
• 
  внедрение систем электронного документооборота, которые имеют наиболее эргономичный интерфейс экранной формы документа. Реквизиты экранной формы документа должны соответствовать государственным стандартам, регулирующим унифицированные системы документации;
  
• 
  применение дисциплинарных взысканий с сотрудников, которые допустили ошибки в обрабатываемых документах. Предусмотрение ответственности сотрудников в локальных нормативных актах предприятия;
  
• 
  премирование сотрудников за добросовестное выполнение трудовых обязанностей.
  

Таким образом, проведение организационных мероприятий по совершенствованию организации работы с бумажными и электронными документами, применение современных методов повышения уровня достоверности информации позволят службам документационного обеспечения управления предприятия значительно улучшить качество информационной деятельности, обеспечить руководителей достоверной информацией для принятия своевременных управленческих решений.

1. 
   Крулькевич М. И. Информационная деятельность в организациях / М. И. Крулькевич, Е. М. Сынкова. – Донецк: ДонНУ Украины, 2001. – 176 с.
   
2. 
   Курдюмова И.А. Оптимизация информационно-аналитической работы при управлении организацией // Інформаційні технології і системи в документознавчій сфері : матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф., 03 квітня – 05 квітня 2012 р. – Донецьк : ДонНУ, 2012. – С. 52-53.
   

УДК 34:352.077.1(477)(043) А. В. Глок

Законодавчі акти, що складають нормативно-правову базу інформаційного забезпечення органів місцевого самоврядування можна розподілити на дві основні групи. Перша представлена документами, які регламентують загальну діяльність органів місцевого самоврядування, їх співробітників, встановлюють структуру й компетенцію рад та їх виконавчих органів, а саме законами України: «Про місцеве самоврядування в Україні» [11], «Про службу в органах місцевого самоврядування» [17], «Про статус депутатів місцевих рад» [18]. До другої групи документів належать законодавчі акти, що регламентують інформаційні процеси та інформаційні відносини рад та їх виконавчих органів, основними з яких є закони України: «Про інформацію» [9], «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації» [14], «Про Національну програму інформатизації» [12], «Про Концепцію Національної програми інформатизації» [10], «Про електронні документи та електронний документообіг» [2], «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» [7], «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [13] тощо.

Чільне місце серед нормативно-правових актів займають: постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» [15], «Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи «Електронний уряд» [8]; розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження «Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів» [3], «Про затвердження заходів і реалізації Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів» [4], «Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [5]; наказ Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України «Про затвердження Порядку координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових формувань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності з питань запобігання, виявлення та усунення наслідків несанкціонованих дій щодо державних інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно- телекомунікаційних системах» [6].

Аналіз нормативно-правового поля України засвідчує, що в нашій державі наявна низка законодавчих та інших нормативно-правових актів спрямованих на регулювання, захист та розвиток вітчизняного інформаційного простору. Зовнішня експертиза, яка неодноразово здійснювалася, зокрема представниками ОБСЄ, підтвердила, що законодавча та нормативно-правова база функціонування інформаційної сфери України в цілому відповідає європейським нормам. Тобто можна вести мову про те, що сьогодні в нашій державі вже створено основи такої галузі українського законодавства як інформаційне право. 

Проте поряд з тим, що в Україні прийнято низку нормативно-правових актів на означеному напрямі, важливою проблемою залишається певна несистемність вітчизняної правової політики в інформаційній сфері, зокрема з огляду на те, що почасти законодавчі акти ухвалюються з метою вирішення тактичних завдань, без урахування стратегічних орієнтирів та об’єктивних українських умов [1].

Як наслідок, значна кількість питань функціонування інформаційної сфери в Україні залишається досі недостатньо врегульованою на законодавчому рівні – це стосується як проблем інфраструктури, так і діяльності ЗМІ, інформаційно-аналітичних установ тощо.

На сьогодні актуальним постає питання вдосконалення українського інформаційного законодавства у сфері створення, поширення та використання інформації відповідно до сучасних потреб та викликів. 

На думку значної кількості вітчизняних правознавців таке вдосконалення має відбуватися шляхом кодифікації – розробки та прийняття Інформаційного кодексу України (Кодексу України про інформацію), який чітко визначить суб’єктів, максимально врахує їх права та законні інтереси, забезпечить єдині підходи та принципи до регламентації відносин в інформаційному просторі, а також надасть визначення низці термінів в інформаційній сфері, зокрема «національний інформаційний простір», «державна інформаційна політика», «інформаційно-психологічна безпека» тощо [19]. 

1. 
   Додонов О. Г. Інформаційна політика органів державної влади: напрями удосконалення / О. Г. Додонов, О. В. Литвиненко, С. О. Янішевський // Стратегії розвитку України: теорія і практика. – К.: НІСД, 2002. – 637 с.
   
2. 
   Про електронні документи та електронний документообіг : закон України від 22 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 275.
   
3. 
   Про затвердження «Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів» : розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 травня 2003 р. № 259-р // Офіційний вісник України. – 2003. – № 18. – Ст. 864.
   
4. 
   Про затвердження заходів і реалізації Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів [Електронний ресурс] : розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2003 р. № 828-р. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua.
   
5. 
   Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [Електронний ресурс] : розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 р. № 653-р. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua.
   
6. 
   Про затвердження Порядку координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових формувань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності з питань запобігання, виявлення та усунення наслідків несанкціонованих дій щодо державних інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах : наказ Держспецзв’язку від 10 червня 2008 р. № 94 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 52. – Ст. 196.
   
7. 
   Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах : закон України від 31 травня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 26. – Ст. 347.
   
8. 
   Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи «Електронний уряд» : постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 208 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 9. – Ст. 378.
   
9. 
   Про інформацію : закон України від 2 жовтня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
   
10. 
    Про Концепцію Національної програми інформатизації : закон України від 4 лютого 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27–28. – Ст. 182.
    
11. 
    Про місцеве самоврядування в Україні : закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
    
12. 
    Про Національну програму інформатизації : закон України від 4 лютого 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27–28. – Ст. 181.
    
13. 
    Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки : закон України від 9 січня 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 12. – Ст. 102.
    
14. 
    Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації: закон України від 7 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
    
15. 
    Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади : постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. № 3 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 1. – Ст. 57.
    
16. 
    Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року "Про заходи щодо вдосконалення  державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України": указ Президента України від 6 грудня 2001 року № 1193/2001. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua
    
17. 
    Про службу в органах місцевого самоврядування : закон України від 7 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 33. – Ст. 175.
    
18. 
    Про статус депутатів місцевих рад : закон України від 11 липня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 40. – Ст. 290.
    
19. 
    Проект Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин [Електронний ресурс]. – Режим доступу : bezpeka.com
    

УДК 004: 008(043) Л. Ф.  Грінберг

Мета доповіді полягає в актуалізації питання ефективного функціонування та успішного вирішення першочергових завдань документно-інформаційного забезпечення галузі управління.

Для реалізації мети доповіді розглянуто конкретні завдання:

1. Обґрунтування шляхів найбільш оперативного, раціонального забезпечення професійних інформаційних потреб та узагальнення формування й функціонування інформаційного забезпечення фахівців галузі управління.

2. З’ясування впливу якості документно-інформаційного забезпечення на реалізацію нових інформаційних потреб досліджуваної категорії споживачів інформації.

3. Визначення магістрального напряму підготовки фахівців спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність”.

Для ефективної роботи зазначеної категорії необхідні знання джерел інформації, характеристик інформаційних масивів: розпорошення інформації, старіння, актуальності інформації, оцінювання характеристик інформації – якісних (достовірність, об’єктивність, однозначність, своєчасність, релевантність, пертинентність, актуальність), кількісних (повнота, достатність), ціннісних.

Знання, будучи кінцевим продуктом на ринку інформаційних послуг, характеризують інформаційну сфери, яку можна розуміти, по-перше, як духовну діяльність людей з виробництва й обміну інформацією, яка впливає на перебіг важливих соціальних процесів, на формування культури; і, по-друге, галузь матеріального виробництва і послуг по створенню необхідних умов для виробництва інформації та документів як носіїв інформації.

Сучасній структурі інформаційних потреб фахівців галузі управління властиві загальні ознаки, зумовлені процесами впровадження нових інформаційних технологій в управлінську діяльність, і характерні особливості, пов’язані з конкретною спеціалізацією та високою динамікою змін інформаційного простору. На інформаційні потреби впливають такі фактори, як рівень інформаційної культури, запас знань, що, у свою чергу, залежать від рівня освіти, ха­рактеру і стажу роботи, віку, кваліфікації. Але інформаційні потреби залежать передусім від характеру виконуваної роботи.

Завдяки інформаційній взаємодії між суб’єктом і об’єктом управління, у результаті інформаційно-комунікаційного процесу система виробляє команди управління для підтримання своєї життєдіяльності і виконання поставлених перед нею цілей та потребує зворотного зв’язку.

Управлінська діяльність вирізняється інтелектуальним характером, що виражається в її спрямованості на вироблення, прийняття та практичну реалізацію управлінських рішень, покликаних змінювати у бажаному напрямі стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку і діяльність людей. Вона має бути здатною відображати соціальну дійсність і все, що відбувається в ній; розкривати наявні в ній ресурси, засоби і резерви; знаходити оптимальні способи її удосконалення і переведення на новий рівень.

За своїм предметом, з яким вона нерозривно пов’язана, управлінська діяльність є інформаційною. Інформаційний характер управлінської діяльності виявляється в необхідності постійного одержання, осмислення, систематизації, зберігання, видачі спеціальної і, перш за все, управлінської інформації.

Управлінська діяльність є складним соціально-психологічним явищем з чітко вираженою домінантою волі. Кожна людина, що зайнята нею, практично постійно здійснює розумові та вольові операції аналізу, оцінювання, прогнозування, вибору, прийняття рішення, підпорядкування і виконання, команди і контролю тощо. Це створює в колективах установ особливий соціально-психологічний мікроклімат, що активно впливає на свідомість, почуття, життєві орієнтації людини і формує певний тип поведінки і діяльності.

Управлінська діяльність завжди виступає колективістською, оскільки здійснюється в колективі та одночасно передбачає взаємодію з колективом людей в інших підрозділах по вертикалі й по горизонталі. У ній має місце спеціалізація за певними предметами, змістом і видами, яка вимагає кооперації з метою досягнення комплексної реалізації компетенції установи і в цілому функцій управління.

Управлінська діяльність багатогранна за своїми проявами. Це і люди, і знання, й інформація, і технічні засоби, які утворюють складне комплексне явище. Тільки зважене, збалансоване залучення в дію всіх елементів управлінської діяльності здатне надавати їй раціональності та ефективності.

В умовах інформатизації суспільства, широкого впровадження і використання комп’ютерних технологій у різних галузях народного господарства, соціальним замовленням вищій школі є підготовка фахівців за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність”.

Популярність підготовки фахівців зі спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність”, її своєчасність і перспективність зумовлена суспільно важливою роллю документа (у тому числі електронного) у сучасному світі і актуалізацією інформаційних процесів у всіх видах людської діяльності, прояв спільної основи, притаманної багатьом напрямам суспільного інтелектуального розвитку, його глобалізації.

Як показує вітчизняний досвід, оснащення сучасною технікою може і не дати відчутних позитивних результатів. Колосальний потенціал національних інформаційних ресурсів, що зберігаються в бібліотеках, службах науково-технічної інформації, архівах, найчастіше залишається незатребуваним через низький рівень інформаційної культури, невміння сформулювати власну інформаційну потребу, оперативно знайти, проаналізувати і синтезувати нове знання, подати його раціональним способом завершити цей процес формуванням остаточного якісного інформаційного продукту.

Поширення нових інформаційних технологій та їх проникнення в усі сфери людської діяльності зумовлюють необхідність пошуку нового підходу до підготовки споживачів інформації. Сутність його полягає у переході до комплексної підготовки споживачів інформації, які володіють методами багатоаспектної інформаційної діяльності, включаючи використання інновацій.

Одним з головних завдань інформаційного менеджменту є комплексне інформаційне забезпечення користувачів найбільш повною і достовірною фактографічною і концептуальною інформацією, особливо порівняльного і прогнозного характеру щодо стану, тенденцій і перспектив розвитку певної предметної галузі.

В умовах існування значної кількості різноманітних інформаційних джерел і масивів інформації перед спеціалістом виникає завдання визначення відносної цінності різних джерел інформації з точки зору їх використання у діючих системах інформаційного забезпечення. За допомогою логічного аналізу існуючої інформації, систематизованої у вигляді інформаційного поля, тобто аналізу сукупного змісту інформаційного потоку, який передбачає знання джерел інформації, навички інформаційного пошуку тощо, спеціаліст може одержати необхідну інформацію для забезпечення інформаційних потреб користувачів, але успішність діяльності інформаційного спеціаліста у виконанні цих завдань залежить від того, наскільки він, власне, сам є компетентним експертом, зокрема в галузі використання інформаційних джерел, визначення інформаційних потреб користувачів інформації.

Традиційне інформаційне забезпечення вже не завжди здатне оперативно і повно задовольняти потреби у професійній інформації. Новітні інформаційні технології принципово розширюють можливості інформаційного забезпечення фахівців у галузі управління, оскільки дозволяють використовувати сучасні канали одержання інформації та професійні джерела.

З підвищенням вимог до сфери документно-інформаційного забезпечення все більшого значення набуває вміння фахівців у галузі управління розвивати власний стиль опанування інформацією. Це сприяє ліквідації розриву між досягнутим ними рівнем знань і новаціями у теорії та практиці інформаційного забезпечення.

Працівники, що займаються інформаційним забезпеченням осіб, які приймають рішення, повинні вчасно помітити виникнення проблемної ситуації, мають бути висококваліфікованими спеціалістами в галузі науки управління, володіти методами прогностичних досліджень.

Критерієм інформаційної культури людини, на наш погляд, слід вважати її вміння точно формулювати свою потребу в інформації, ефективно здійснювати пошук необхідної інформації серед сукупності інформаційних ресурсів, вміти добирати й оцінювати інформацію.

Спеціалісти, які готують інформацію для прийняття управлінських рішень, повинні надати її у вигляді цілісної картини, яка відображає об’єкт управління у зручному для сприйняття ракурсі, містить пропозиції варіантів альтернативної поведінки і можливих наслідків, дає змогу сприймати об’єкт у його динаміці.

Отже, першочерговим завданням є формування єдиного галузевого інформаційного середовища, а згодом і когнітивної системи, яка зможе задовольнити різноманітні потреби фахівців галузі управління та сприятиме постійній акумуляції фахового потенціалу, самореалізації, виникненню та поглибленню нових інформаційних потреб досліджуваної категорії споживачів інформації як особистості і професіонала.

УДК 005.92:004:339(043) О. В. Дроздова