Міністерство освіти І науки україни

1. 
   Про інформацію: закон України, 2 жовтня 1992р. № 2657 – ХІІ //Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 48. – С.650.
   
2. 
   Берестова Т.Ф. Функции разных видов информации как основа формирования многоуровневой структуры информационного пространства / Т. Ф. Берестова // НТИ. – Сер. 1.- 2009.- №8.- С.3-12.
   
3. 
   Швецова-Водка Г.М. Наукове опрацювання документів: освітній вимір / Г.М. Швецова-Водка // Вісн. кн. палати:– К., 2004. – №11. – С. 11-13.
   
4. 
   Кушнаренко, Н.М. Наукова обробка документів : Підруч. / Н.М. Кушнаренко, В.К. Удалова .- К.: Знання, 2006 .- 334с.
   

УДК 026 (477) (043) О. О. Баюш

Слід підкреслити, що Україна як аграрна держава має світове значення. Це найпотужніша в Європі за земельними ресурсами держава: на її просторах  розміщено  24,6%  площ усіх  чорноземів  планети. Сільське населення становить третину всього населення України, яке значною мірою визначає соціально-економічне становище нашого суспільства та гарантує продовольчу безпеку держави. В той же час, як відзначають фахівці, прийняті закони переведення галузей сільського господарства на ринкові умови призвели до негативних наслідків, серед яких, зокрема, безробіття, відсутність бачення перспектив розвитку сільського господарства, небаченого послаблення фундаментальних основ селянства – основного постачальника продуктів харчування. Кількість сільського населення невпинно стало зменшуватися тощо. І це при тому, що село віками залишалось першоджерелом національної культури і збереження мови, воно в усі часи було постачальником для державних потреб значних вітчизняних ресурсів. Завдяки збереженню та розвитку національної культури і мови сільських глибинок наша українська нація, на перекір долі, зберегла свою державу і себе як цілісний етнос [2].

Соціокультурна інфраструктура в сільській місцевості, крім медичних та освітніх закладів, включає сільський клуб або будинок культури та бібліотеку. Щодо бібліотек, які призначені бути інформаційними, освітніми, культурними та дозвільними центрами, то виконання цих функцій значно ускладнилось з реформуванням у 1997 р. органів місцевого самоврядування. За цією реформою бібліотеки втратили централізовану державну підтримку, перейшли на утримання органів місцевої влади, що призвело до повної чи часткової децентралізації бібліотечних систем. І як наслідок, стала погіршуватися матеріально-технічна база бібліотек, обмежуватися фінансування на придбання книжкових та періодичних видань у сілах тощо. В той же час і надалі сільська бібліотека (навіть із своїм дуже повільно поновлювальним фондом) залишається єдиним безплатним, отже максимально доступним для самих широких верств населення (у тому числі й соціально незахищених) інформаційним та культурним центром сучасного села. У несприятливих умовах вона продовжує виконувати свої функції, шукає шляхи для існування та подальшого розвитку.

Централізована бібліотечна система (ЦБС) як єдине структурне утворення здійснює бібліотечно-інформаційне обслуговування усіх жителів відповідного району та є об’єктом права спільної комунальної власності територіальних громад району. Районна рада від імені територіальних громад здійснює управління об’єктами права спільної власності громад. Таким чином, закон «Про місцеве самоврядування в Україні» у ст. 60 надає можливість існування централізованих бібліотечних систем, надаючи їм статус об’єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ (міст) району. Так, у централізованому порядку здій­снювалося проведення єдиної політики формування, розміщення та використання бібліотечних ресурсів; діяли централізовані комплектування, обробка і перерозподіл документів; відбувалася централізація міжбібліотечного абонемента; вирішувалося питання зберігання літератури, що рідко використовувалася; розвивалася технізація; дотримувалась єдина політика в роботі з кадрами, зокрема з підвищення їхньої кваліфікації тощо [3]. Великим здобутком централізації стали сформовані бібліотечні колективи в районах, містах України. Особливо відчутну допомогу отриму­вали сільські бібліотеки.

Поряд з процесами централізації поширилися процеси децентралізації бібліотечної діяльності – це певний розвиток бібліотечного самоврядування в межах самостійності бібліотеки. Децентралізація не порушує встановлені між бібліотекою і вищою системою централізовані зв’язки, а, навпаки, доповнює їх. Тому розвиток самоврядування у межах самостійності бібліотеки підвищує цілісність, організованість і стійкість тієї системи, до якої входить та чи інша бібліотека. Ігнорування бібліотекою меж самостійності, абсолютизація самостійного визначення нею свого майна призводять до негативних наслідків.

Бібліотека стала ближчою до владних структур, певним чином їй виявилося простіше дово­дити свою необхідність, домовлятися на основі осо­бистих контактів (у той час як у ЦБС існує свого роду урівнювання філій), з’явилася можливість демонструвати спільноті свою роботу, стати необхідною складовою місцевої інфраструктури. Поступово почали складатися різні моделі індивідуалізації діяль­ності окремих бібліотек.

Проаналізуємо стан організації бібліотечного забезпечення сільського населення безпосередньо в Південноукраїнському регіоні.

У найбільшій за територією Одеській області за даними держкомстату України на 1 грудня 2013 р. нараховувалося 1125 сільських населених пунктів та 33 селища міського типу (на селища міського типу тут вказуємо тому, що часто саме в них розташовані центральні бібліотеки ЦБС). На 1 січня 2013 р. сільське населення Одеської області склало 793037 осіб [5]. На сьогоднішній день в Одеській області існують 26 ЦБС, до складу яких входять 690 сільських бібліотек на 1125 населених пунктів у сільській місцевості, тобто на одну сільську бібліотеку припадає 1,6 сільських населених пункти. А на одну сільську бібліотеку в Одеській області припадає 1150 жителів. [6].

У Миколаївській області області нараховується 17 ЦБС, до складу яких входять 407 сільських бібліотек, тобто 2,12 населених пункти на одну сільську бібліотеку. При цьому, на одну сільську бібліотеку припадає близько 829 осіб сільського населення. [7].

Загальна кількість сільських населених пунктів Херсонської області склала на 1 січня 2013 р. 658 одиниць та 31 селище міського типу. Загальна чисельність сільського населення склала у той же час 418747 осіб. У Херсонській області загальна кількість бібліотек становить 485 одиниць, у т.ч. у сільській місцевості – 365; кількість ЦБС – 20, у т.ч. 18 районних, 2 міські. Отже, в Херсонській області області нараховується 18 ЦБС, до складу яких входять 365 сільських бібліотек, а на одну сільську бібліотеку припадає 1,8 населених пункти. На одну сільську бібліотеку припадає 1148 осіб сільського населення. [8].

Отже, забезпечення бібліотеками сільського населення в Південному регіоні України, в цілому відповідає вимогам чинного законодавства щодо мінімальних соціальних нормативів забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні. Можна сказати, що у Південному регіоні України склалася ситуація щодо забезпечення бібліотечним обслуговуванням сільського населення, коли стаціонарними бібліотеками охоплено майже всі населені пункти, які мають кількість жителів 500 і більше осіб, що відповідає встановленим нормативам. Сільське населення, там, де відсутні стаціонарні бібліотеки, як правило, обслуговується не­стаціонарними формами, серед яких найбільш поширеною є бібліотечний пункт. Із врахуванням нестаціонарних форм, бібліотечним обслуговуванням охоплено приблизно 65 – 70% сіл регіону.

Лідером забезпечення сільського населення бібліотечним обслуговуванням є Миколаївська область, де на одну сільську бібліотеку припадає 829 чол. сільського населення й за останні роки не ліквідовано жодної сільської бібліотеки На другому місці знаходиться Херсонська область, де на одну бібліотеку придадає 1123 особи сільського населення; в Одеській області цей показник складає 1150 жителів на одну сільську бібліотеку. При цьому, одна сільська бібліотека в регіоні припадає приблизно на 2 населених пункти в сільській місцевості. В Одеській області за останній рік ліквідовано досить значну, порівняно з іншими південними областями, кількість сільських бібліотек.

Разом з тим, поза зоною бібліотечного обслуговування залишаються жителі доволі значної кількості малонаселених сіл, часто розташованих далеко від місця перебування стаціонарної бібліотеки.

Таким чином, основними напрямками вирішення проблем організації бібліотечного обслуговування жителів населених пунктів, які не мають стаціонарних бібліотек, є розвиток нестаціонарних форм обслуговування (розширення мережі бібліотечних пунктів як територіально відокремлених підрозділів бібліотеки, роботу в яких здійснює штатний працівник або волонтер); розробка і реалізація відповідних проектів (наприклад, мобільна бібліотека); розширення партнерських стосунків із зацікавленими або спорідненими підприємствами, установами і організаціями (здійснення спільних виїздів у віддалені села та ін.). Перспективним напрямом розвитку сільських бібліотек є їх інформатизація, яка забезпечує широкі можливості виходу в інформаційний простір для задоволення на сучасному рівні потреб користувачів-сільської громади в документній інформації.

1. 
   Антоненко С.А. Модернизация сельской библиотеки: функциональный аспект: автореф дис…. канд. пед. наук : 05.25.03 / Рос.гос.б-ка. – М., 2012. - 23 с.
   
2. 
   Сільська бібліотека на мапі України (Основні положення програми та методики) – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: profy.nplu.org/!site/files/500-met-sb.doc‎
   
3. 
   Цуріна І. До питання деценталізації публічних бібліотек: стан та проблеми // Бібліотечна планета. – 2001. – № 2(52). – С. 9.
   
4. 
   Про культуру: Закон України від 14 грудня 2010 року № 2778-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 24. – Ст. 168.
   
5. 
   Чисельність наявного населення України: на 1 січня 2013 р. / Відповідальна за випуск Г.М. Тимошенко. – К.: Техніка, 2013. – Держкомстат України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua
   
6. 
   Звітні матеріали бібліотек Одеської області, 2012-2013 [неопубліковані]
   
7. 
   Звітні матеріали бібліотек Миколаївської області, 2012-2013 [неопубліковані]
   
8. 
   Звітні матеріали бібліотек Херсонської області, 2012-2013 [неопубліковані]
   

УДК 025.2(043) М. С. Васильєва

Фонд бібліотеки нараховує більше 160 тис. примірників. З діаграми (Рис.1) можна побачити, що найбільшу кількість бібліотечного фонду за 2010-2012 становлять книги 455327 екземплярів на тематику антисемітизму, ідеології, філософії, бізнесу, про майбутнє людської природи, про релігію, про Другу світову війну та інші. На другому періодичні видання, в кількості 81832 примірників ( наукові, професійно-виробничі, науково-популярні та літературно-художні журнали). Третє місце посіли аудіовізуальні видання, які становлять 932 примірника (аудіокниги, аудіоспектаклі, путівники по музеях і архітектурних пам'ятників). На четвертому місці знаходитися електронні видання з кількістю 411 примірників. Та на останньому інші видання , які складають 0 примірників за 2010-2012 роки в ЦБС ім. Короленко. Найбільша кількість книг та періодичних видань в фонді бібліотеки ім. Короленка знаходяться в 2010 та в 2011 роках. Найбільша кількість аудіовізуальних видань знаходяться в 2012 році, що говорить про впровадження інформаційних технологій, із-за яких читачі мають бажання користуватися електронними каталогами, комп'ютерними  базами даних.

Таким чином, найбільшу кількість за 2010-2012 роки становить російська література – 1301851 примірників, бо значний відсоток жителів міста Маріуполя (Донбас) розмовляють на російській мові, так як Східна Україна межує з Росією. Основним контингентом читачів на російські видання являються молодь, студенти. На другому місці українська література - усього 282527 примірників літератури. Українською літературою цікавляться старше покоління, науковці, колишні жителі Західної України, вчителі, студенти, так як завдання в університетах дають українською мовою. На третьому місці грецька література - 2399 штук, бо місто Маріуполь є одним з центрів проживання грецьких діаспор. Останні місця займають інші мови (2581 примірників) та євразійська з німецькою які складають 493 примірника. Діаграми сформованих фондів за 2009-2011 роки надають можливість побачити, що бібліотека поповнює фонд більш всього на книги, так як попит на них більший ніж на періодичні, аудіовізуальні та електронні видання. Найбільш великий відсоток попиту надходить на розважальну літературу та на тематику здоров'я, які друкуються на російській, українській та грецькій мовах, також читачі можуть користуватися електронними каталогами, комп'ютерними базами даних, а бібліотека ім. Короленко допомагає їм в цьому, розвиваючи свою інфраструктуру, інформаційне та довідкове обслуговування для всіх категорій користувачів.

УДК 903.25(477):004.738.5(043) Т. С. Головня

У вивченні історії краю важлива роль належить державним архівам, які здійснюють систематичне поповнення своїх архівних фондів документами, що утворилися в їхніх джерелах комплектування. Державні архіви, що зберігають закриті архівні фонди установ попередніх історичних епох є історичними. Документи органів влади і управління, установ народного господарства і підприємств, громадських організацій, які знаходяться у сховищах державних архівів, є найбільш цінними і достовірними джерелами для вивчення місцевої історії. Провідна роль у формуванні Національного архівного фонду та забезпеченні його збереженості належить центральним державним архівам. Вони створюються за рішенням Кабінету Міністрів України для постійного зберігання документів Національного архівного фонду загальнодержавного значення відповідно до свого профілю, виконання завдань та функцій держави з управління архівною справою і діловодством. На сьогодні, в Україні існують дев’ять центральних державних архівних установ.

Важливою ланкою в системі архівних установ України є обласні архівні установи. Це місцеві державні архівні установи, підзвітні і підконтрольні відповідному органу виконавчої влади і Державній архівній службі України. Вони є найголовнішими осередками у забезпеченні наукових досліджень, а також є основними джерелами зберігання, використання, аналізу, синтезу та розповсюдження соціально значущої ретроспективної документної інформації.

Що стосується інформаційного забезпечення архіву, то воно включає: надання співробітникам архіву чинних нормативно-методичних документів, наукових розробок, необхідних для виконання планової роботи, а також підготовки інформаційних матеріалів (реферативної, аналітичної інформації, бібліографічних списків про найважливіші нормативно-методичні та наукові розробки).

Інформаційне забезпечення управління архівом здійснюється шляхом надання керівництву архіву матеріалів з актуальних проблем архівної справи, нормативних документів архівної галузі, зарубіжного досвіду, необхідних для прийняття управлінських рішень [3, с.16].

Основним видом інформаційного забезпечення архівів є довідковий апарат архіву, який являє собою сукупність архівних описань у вигляді взаємопов’язаних архівних довідників, у тому числі електронних, і баз даних, призначених для пошуку документів і архівної інформації. Основними типами архівних довідників відповідно до їх цільового призначення є архівний опис, архівний каталог, путівник, огляд, покажчик. Кожний тип архівного довідника має свої види і різновиди.

Довідники поділяють на міжархівні (путівники по архівах, тематичні путівники, тематичні огляди), що містять відомості про документи кількох архівів; міжфондові (путівники по фондах архіву, анотовані реєстри описів, каталоги, тематичні огляди, покажчик фондів архіву), що містять відомості про документи різних фондів у конкретному архіві; фондові (архівний опис, покажчик до описів фонду, огляд фонду), що забезпечують пошук документів у конкретному архівному фонді. Обов’язковими елементами довідкового апарату архіву є описи, анотовані реєстри описів, путівник по фондах архіву, каталоги, бази даних, що виконують функції цих довідників. Додатковими елементами довідкового апарату є покажчики, огляди фондів (документів) [1, с.263].

Проаналізувавши веб-сайти центральних та обласних державних архівів, можна сказати, що завдяки інформаційному забезпеченню центральних державних архівів, а саме довідковому апарату, здійснюється важлива суспільна функція щодо доступу до документів Національного архівного фонду. Достатньо розвинене інформаційне забезпечення допомагає у пошуку необхідної інформації по архіву, по фонду, по одиниці зберігання (каталогу). Що стосується науково-довідкового апарату архівів, то він призначений для розкриття складу і змісту архівних документів, пошуку необхідної документної інформації і складається з описів, списків фондів, каталогів (тематичних, географічних, іменних) та оглядів, автоматизованих пошукових систем. Основним видом інформаційного забезпечення архівів, який представлений на веб-сайті кожного архіву у електронній версії є путівник, завдяки якому є досить зручна можливість загального ознайомлення зі складом та змістом архівних фондів [4, 5]. Основними видами путівників які представлені на сайтах державних є: архівні – путівник по фондах архіву, тематичний путівник по фондах, короткий довідник по фондах, путівник по архіву, путівник по аудіовізуальних документах (за видами документів) архіву; міжархівні – путівник по фондах архівів, короткий довідник по фондах архівів, путівник по архівах [2, с.186].

Особливе значення для діяльності кожного архіву як сучасної соціально комунікаційної структури має наявність інформації про фонди та науково довідковий апарат (вторинна архівна інформація). Саме ці дані дозволяють споживачам соціально значущої ретроспективної документної інформації орієнтуватися в загальних можливостях архіву по задоволенню тих чи інших потреб і запитів (генеалогічних, науково педагогічних, соціально правових, виробничих тощо), така інформація присутня на веб-сайтах державних архівів.

Досить важливе значення на веб сайтах державних архівів має розділ «Звернення громадян», у якому користувачі мають змогу в режимі on line звернутися із будь яким запитанням, отримати необхідну інформацію, поспілкуватися з працівниками. Цей розділ у діяльності архіву в електронному середовищі має особливе значення завдяки прямому on line взаємозв’язку і взаємодії із реципієнтами, своїй оперативності та мобільності.

Завдяки виставкам в on line режимі, користувачі можуть ознайомитися з актуалізованими унікальними, особливо цінними та цінними документами НАФ. Це цифрові копії паперових документів, фоно , фото  та відеоматеріали. Актуальним напрямом у цьому контексті є використання та аналіз даних електронних ресурсів у педагогічній діяльності та навчальному процесі, тобто робота з архівними документами в інтерактивному режимі на заняттях.

Кожен з державних архівів має спільну мету – зберегти культурну спадщину українського народу задля майбутніх поколінь, а також допомогти дослідникам, історикам, краєзнавцям, науковцям і навіть студентам в проведенні наукових досліджень. Адже, за допомогою інформаційного забезпечення архівних установ, яке постійно удосконалюється архівістами, можливо задовольнити інформаційні потреби громадян.

Таким чином, інформаційне забезпечення відіграє важливе значення в діяльності державних архівів. Воно закладає надійний фундамент для провідної роботи архівних установ, реформуванню архівної системи, а також впроваджує новітні технології та методику в архівну справу.