На правах рукопису
жүктеу/скачать 1.46 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Рис. 9 . Модель «Локалізація»
| Модель «Локалізація»
Ситуація зіткнення зі смертю набуває статусу важливої, але не центральної події у житті особистості. Вона реформує лише одну чи декілька частин життя, локалізуючись в одній із її сфер: сім’я, здоров’я, робота, кар'єра, стосунки, відпочинок, духовність тощо. Інші сфери життя залишаються без особливих змін, але можуть відчувати на собі опосередкований вплив реконструйованої частки. Рис.9. Модель «Локалізація» Молоді люди зазвичай опосередковано включені у контекст ситуації зіткнення зі смертю (перегляд відео сюжетів з військовими діями, смерть когось із далеких родичів, кінофільми, в яких помирає улюблений герой, інформація в ЗМІ про загиблих, страх епідеміологічної загрози (грипи, віруси, інфекції), публічне оголошення про страту, ритуальна похоронна хода по вулиці, збір коштів на лікування онкохворої дитини тощо). Особистість ніби приміряє на себе роль того персонажу, який опинився у складній життєвій ситуації: «На його місці міг бути я.», «Мені навіть страшно уявити, що було б, якби у тій машині їхала я», «Це дуже страшно, коли помирає дитина. У нас з нею були одного віку хлопчики. Це могло статися і з моїм також.», «Вона не жаліла себе, багато переживала, от і не витримало серце. Я зрозуміла, що це також може статися і зі мною, якщо я не змінюся» тощо. Такого роду уявне програвання сценарію, переміщення себе у штучну ситуацію зіткнення зі смертю активує пошук відповідей на питання: А чи можна було цього уникнути? Що я можу зробити, щоб запобігти цьому? Чи залежить щось від мене? Що я можу зробити, щоб не повторювати чужих помилок? Можливо, це життєвий урок (знак, провіщення, нагадування, що життя коротке і потрібно цінувати кожну мить)? тощо. Використання семантичних конструкцій у формі запитань найбільш характерне саме для представників цієї моделі. Питання постають як активуюча сторона загального процесу переживання ситуації зіткнення зі смертю, що запускає механізми усвідомлення, осмислення, побудови нових інтерпретаційних схем дійсності. Для прикладу, молоді люди, які згадують трагічні події на Майдані, звертаються до поняття справедливості як центральної категорії, що дисонує з численними ситуаціями смерті у той період і тим самим «розбиває» і руйнує такі поширені переконання як «Бог все бачить і оберігає нас», «Роби добрі справи і світ тобі віддячить тим же», «Слухай своє серце і роби відповідні вчинки», «Береженого Бог береже» тощо. Натомість на цих «смислових руїнах» постають питання: «Чому саме вони?», «Чому Бог забирає молодих, красивих, розумних, порядних, а залишає стільки сміття і непотребу?», «Ось тобі і слухай своє серце. У нас як не посадять за добрий вчинок, так уб’ють! Що ж тоді залишається робити? У чому ж тоді цінність цього життя?», «Зараз так стало легко убити людину, просто серед вулиці, вранці чи ввечері: немає ніяких гарантій, що це будеш не ти. Якщо над цим постійно задумуватися, то як з цим жити?». Поліфонія значущих питань і особистісних запитів на розуміння, пояснення, осмислення звучатиме доти, доки людина не сформує самостійно новий смисловий контекст, який стабілізує її стан та зменшить внутрішній тиск, спричинений негативними переживаннями, пов’язаними з ситуацією зіткнення зі смертю. На відміну від попередньої моделі, що була розглянута вище, ситуація зіткнення зі смертю хоч і набуває статусу суб’єктивно значущої події, проте не сприймається як така, що викликає досить великий афективний резонанс, відгук чи реакцію, а скоріше відчуття сум’яття, нерозуміння, потребу у пошуку нових смислів. Реакція на подію залежно від раптовості її виникнення та інтенсивності може швидко викликати досить сильні почуття у людини, однак так само швидко вони можуть згаснути, притупитися, втратити актуальність, перегоріти. Ситуація зіткнення зі смертю вбачається як подія, яка «змусила (зробила акцент, відкрила очі, вдарила по голові, шокувала, оговтала, привела, допомогла, підштовхнула) замислитися, подумати, зрозуміти, усвідомити, подивитися на життя по-іншому, розгледіти щось важливе, придивитися до чогось детальніше, посміхнутися, поплакати, зупинитися, віддати шану, відмовитися, прийняти чи зберегти тощо». Переважання дієслівної форми в мові стимулює людину до реальної, конкретної дії, звучить як підказка, що вона має чи хоче зробити (змінити) у своєму житті та з чого вона може розпочати. Саме після такого моменту усвідомлення особистісної скінченності, яке супроводжується сильним емоційним переживанням (часто воно короткочасне, але достатньої інтенсивності, щоб залишитися в пам’яті:) виникає внутрішній поштовх і бажання щось «змінити у своєму житті, покращити, відродити, максимально конструктивно і ефективно використати свій життєвий час, від чогось відмовитися, а натомість щось створити, відкрити, започаткувати». Популярними сферами-мішенями, які піддаються зміні під впливом страху смерті серед молоді є такі: здоров’я ( займатися покращенням і удосконаленням самопочуття, відвідувати спортивні секції, слідкувати за харчуванням, відмовитися від багаторічних шкідливих звичок – алкоголю, сигарет, психоактивних речовин), стосунки (створити сім’ю, народити дитину, зцілити шлюб, подякувати батькам за все, попросити пробачення, закохатися), творчість та самопізнання (створити щось корисне і важливе як Стів Джобс, тоді й помирати не шкода, розкрити в собі нові можливості і таланти, реалізувати цікавий соціальний проект, усвідомити, хто я і чого все ж таки хочу). Відбувається своєрідне інвестування в одну із сфер життя, яка з тих чи інших причин наразі не задовольняє особистість якістю свого функціонування. Респонденти хоч і розуміють необхідність у певних змінах визнають їх доцільність після виникнення нових життєвих умов в результаті зіткнення з ситуацією зі смертю, однак неохоче відмовляються від попередніх звичок, оцінок, уявлень, суджень. Такі «вкорінені» звички дуже часто стають на заваді бажаних змін. Виникає внутрішній супротив всьому новому, і людина намагається себе переконати, що «зміни не так вже й потрібні», «зміни – не завжди на краще», «краще було б по-старому, як завжди» або хоча б домовитися «може, все ще наладиться і стане як і раніше». Всередині людини виникає конфлікт між минулим досвідом, який служить основним фільтром та гарантом безпеки і передбачуваності майбутнього, та реальною ситуацією, яка руйнує цю ілюзію прогнозованості. Через надмірне відтермінування прийняття нової реальності людина може втратити відчуття актуального теперішнього, «зависаючи» у минулих життєвих програмах і чекаючи «готовність», яка може і не настати. Вирішення такого внутрішнього конфлікту потребує чіткого наміру і вольового зусилля, бажання зруйнувати старі, нефункціональні звички, які механічно відтворюються у житті людини, але вже не приносять минулого задоволення чи користі. Зіткнення зі смертю у формі хоча б тимчасового пробудження, повернення у актуальне «тут і тепер» робить людину більш допитливою, відкритою до нового досвіду, до нової себе. Потрапляючи у такі межеві ситуації, які, на відміну від попередньої моделі, дистанційно нагадують людині про її смертну природу, людина більш схильна сприймати життя «як приємну, цікаву мандрівку», «сповнену драйву, енергії і хвилювання подорож», «ризиковану, але неймовірну і найпрекраснішу пригоду». Страх смерті тісно пов'язаний з життєвим часом, що постає як одна із центральних категорій у текстах молодих людей, занепокоєних скінченністю свого існування і обмеженістю часу. Страх ніби підганяє людину до чогось, що вона може не встигнути зробити (відчути, прожити). На своєму життєвому шляху молода людина неодноразово замислюється над своїм призначенням у цьому світі, однак у моменти зіткнення зі смертю такі роздуми набувають більшої практичності, ніби оживають в уяві. Думки про те, ким вона має бути і якого майбутнього прагне, стають дієвими. У такі моменти просте теоретизування на тему «щось потрібно змінювати» переростає у чіткий намір «змінити щось конкретне у житті», у орієнтовне бачення, як здійснити цей намір, який згодом переростає, за умови сильного емоційного підкріплення («Я ще й досі не можу оговтатися від того випадку з аварією. Хоч пройшов уже рік, а ніби все це відбулося зі мною вчора. Я, мабуть, ніколи не зможу про це забути»), у реальну дію, вчинок, стратегію дій. Для представників моделі «Локалізація» характерна концептуалізація смерті через призму філософської, релігійної та художньої свідомості. Характерними концептами смерті в межах цієї моделі є такі: смерть – це можливість самоздійснення, фон цінності і блага життя, зло/добро, суддя, жертва. жүктеу/скачать 1.46 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|