Відповіді на питання інтерв’ю.
Авт. – Як ви справлялися з цими переживаннями? Що Вам допомагало?
С: «У лікарні таким як я (авт.. людина, яка вчинила спробу самогубства) назначають прихіатра пройти, а потім рекомендують займатися з психологом. Я ставився до цього скептично. Але згодом прийшло якесь усвідомлення того, що я маю і що я міг втратити. А мав я багато: батьків, які мене любили і не осуджували; голову на плечах, волю, яку мав ще відточити, злість, яку міг направити на своє одужання… Робота з психологом мені дуже допомогла.».
Авт. – Ця подія щось змінила у Вашому житті?
С: «…Ця подія змінила багато чого в моєму житті, якщо не все [ЗЖД]! Я став іншою людиною [ЗЖД]. Той «малолетний дурак» помер у лікарні, а замість нього народився той, хто зараз перед вами. Той день я святкую як свій другий день народження. Коли життя дається просто так, ти не задумуєшся, кому дякувати за нього. А якщо щось іде не так, одразу починаєш усіх звинувачувати навколо. Ця подія дозволила мені подорослішати, я почав брати відповідальність на себе, перестав вічно нити і злитися, і почав активно працювати над своїм життям. Як бачите, я ходжу сам, без візка. А могло б статися все по-іншому».
А зараз розглянемо нетипову ситуацію зіустрічі зі смертю представниці китайської культури.
Вінь –китаянка, жителька Пекіну, 24 роки, студентка – наративний опис ситуації зіткнення зі смертю «свідок суїцидального вчинку»:
С: «Це сталося у школі. Мені було 9 років. Ми поїхали екскурсією у місто (тоді ми жили у місті Ланьджоу), побували в музеї науки. І вже повертаючись назад до школи це сталося на мосту. Дівчинка з мого класу стрибнула із нього і душа Хуанхе забрала її з собою. Це було для усіх шоком [ЕК]. Ми не могли зрозуміти, що відбувається, що сталося. Я і досі не розумію, чому вона так вчинила. Як їй було не страшно стрибати? Там високий міст. У школі про це не говорили. Вчителька звільнилася з школи. А в класі між собою ми теж про це не говорили [ПК]. Я погано спала. Мені почали снитися погані сни. Ніби то я стрибунула з того мосту. А всі навколо мене звинувачували. У нас в Китаї, якщо ти пішов з життя не сам, то тебе покарають духи. Я і досі боюся [ЕК] мостів. Я не ходжу по них пішки і мені страшно, охоплює паніка [ЕК], коли я їду через міст транспортом. Наче боюся [ЕК], що хтось чи щось мене звідки може скинути».
Достарыңызбен бөлісу: |