Прогноз міграцій населення регіонів до 2025 р

6.3 Прогноз міграцій населення регіонів до 2025 р.

Прогнозування параметрів міграційного руху населення в розрізі регіонів включає два основні етапи:

1. 
   Визначення вкладу окремих регіонів у формування потоків міграційного обміну населенням між Україною та укрупненими регіонами світу і розрахунок показників прибуття, вибуття та сальдо міждержавної міграції для всього населення та окремих статево-вікових груп по кожному регіону;
   
2. 
   Обчислення прогнозних параметрів міжрегіональної міграції, визначення ролі і місця кожного регіону у внутрідержавному обміні населенням, розрахунок сальдо міжрегіональної міграції в розрізі статево-вікових груп.
   

Прогноз міграцій населення регіонів розроблений у двох варіантах – оптимістичному та песимістичному, які є свого роду довірчими межами реально можливого розвитку подій.

Основним регіоном-приймачем депортованих стане АР Крим: у кінці першого десятиліття ХХІ ст. у Криму осідатиме практично весь потік цієї категорії переселенців до України, а в першій половині другого десятиліття – 87-95% потоку. Окремі групи кримських татар та представників інших народів прибуватимуть у 2010-2017 рр. до м. Севастополя, Херсонської і Запорізької областей.

Щодо вихідців з країн, що розвиваються, то на етапі формування даного міграційного потоку його учасники обиратимуть переважно основні освітні центри України (в першу чергу Київ, Одесу, Харків, меншою мірою – Дніпропетровськ та Львів), а також приміські зони цих міст. З 2013-2014 рр. окремі групи іммігрантів прибуватимуть до Криму та індустріальних областей сходу України, а ще через 5-6 рр. іммігранти оселятимуться в усіх регіонах України. Як очікується, частка м. Києва в загальному обсязі прибуття до України переселенців з країн Азії та Африки з кінця першого десятиліття ХХІ ст. до середини 2020-х рр. зменшиться з 35-40% до 4-5%, частка Київської області – з 10-11 до 5-6%, частка Харківщини – з 15-16 до 4-5%, частка Одещини – з близько 20 до 7-8%. Саме Одещина в кінці прогнозного періоду стане головним регіоном-приймачем іммігрантів з країн, що розвиваються внаслідок найкращого (з точки зору переселенців) поєднання кліматичних характеристик, рівня економічного розвитку та наявності численних освітніх закладів (а отже, і національних – діаспор вихідців із відповідних країн).

В усіх регіонах України спостерігатиметься поступове збільшення кількості прибулих при стабілізації (в кінці періоду в окремих регіонах – збільшенні невеликими темпами) кількості вибулих. Вже найближчими роками додатний баланс міждержавної міграції буде зафіксовано майже у всіх регіонах (табл. 6.3.1). Тривале збереження від'ємного балансу зовнішньої міграції спостерігатиметься лише у двох областях – Рівненській (до 2017 р.) та Закарпатській (до 2020 р.). Значні міграційні здобутки населення матимуть місце не лише у освітніх регіонах, але й у високоурбанізованих східних областях.

За песимістичним варіантом прогнозу на нову хвилю представників раніше депортованих народів до України розраховувати не варто, а відносно невелика кількість іммігрантів з країн Азії та Африки повністю осідатиме в головних освітніх регіонах. Очікувана хвиля вибуття до країн ТЄЗ охопить усі регіони, найбільшою мірою – столицю, великі міста сходу і півдня України, а також сільську місцевість західних областей. Міську еміграцію формуватимуть переважно висококваліфіковані спеціалісти, сільську – трудові мігранти, які закріпляться у країнах прикладання праці і т.ч. перейдуть у категорію постійних мігрантів. Міграційні втрати регіонів України в обміні населенням із Росією будуть пропорційними до розселення росіян та осіб змішаного російсько-українського походження. Сальдо міждержавних міграцій у 2011-2014 рр. в усіх без винятку регіонах буде від’ємним, у кінці прогнозного періоду значний додатній зовнішньоміграційний баланс спостерігатиметься в м. Києві, Одеській, Київській, Харківській областях та в АР Крим, крім того невелике перевищення імміграції над еміграцією фіксуватиметься на Дніпропетровщині, Львівщині та в м. Севастополі (табл.6.3.2).

Статева структура мігрантів буде характеризуватися перевагою жінок. Ця тенденція намітилася наприкінці минулого століття і поступово охопила майже всі регіони України. Стабілізація та покращення соціальної ситуації в регіонах вплине певним чином на відновлення традиційного і закономірного гендерного розподілу населення, що бере участь у міграційних переміщеннях, проте загальна тенденція зростання соціальної мобільності жінок стримуватиме збільшення частки чоловіків у структурі мігрантів: протягом прогнозного періоду питома вага мігрантів-чоловіків буде залишатися в середньому на рівні 48,0%.

Незважаючи на значне поліпшення соціально-економічного стану регіонів, притягальна сила Столичного регіону (м. Київ і Київська область) залишатиметься потужною і сприятиме подальшому зростанню позитивного міграційного сальдо м. Києва і області. Протягом прогнозованого періоду темпи приросту населення за рахунок міграції у Київській області будуть вищими, ніж у столиці: якщо сальдо міграції населення столиці збільшиться за прогнозований період у 2,3 рази і складе 64,6 тис. осіб, то відповідний показник області виросте з 0,4 на початку прогнозного періоду до 21,0 тис. осіб на його кінець.

Додатне сальдо міграції у міжрегіональному обміні населенням протягом всього періоду зберігатиметься також у Дніпропетровській, Харківській, Чернівецькій областях, які виконуватимуть в першу чергу освітні функції (табл. 6.3.3). Додатний міграційний баланс буде і в АР Крим, його обумовлюватимуть такі чинники, як модернізація туристичного і рекреаційного потенціалу республіки та активне сприяння підприємствам середнього і малого бізнесу, за рахунок чого значно розшириться ринок праці.

Після 2020 р. додатного міграційного балансу набудуть Одеська і Львівська області за рахунок зростання прибуття осіб середнього працездатного віку і в результаті скорочення вибуття молоді.

У решти регіонів від’ємне сальдо міграцій поглиблюватиметься. В областях Поділля (Хмельницька, Вінницька, Тернопільська) та Черкаській області на фоні позитивних тенденцій стабілізації прибуття осіб 25-29, 30-34 річних переважатимуть процеси вибуття молоді на навчання і пошук відповідних робочих місць за межами регіону.

В областях, де слабка структура ринку робочих місць, переважатиме відтік населення – це Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Сумська області.

Надалі триватимуть тенденції скорочення міграційного обороту в Івано-Франківській області. У складі мігрантів переважатимуть особи, які виїжджають з області, а це визначатиме від’ємний міграційний баланс.

Дуже тісні міграційні зв’язки з областями країни збережуться у центральному регіоні –у Києві, Київській, Черкаській, Полтавській, а також у Харківській і Миколаївській областях. Найслабкіші міжрегіональні міграційні зв’язки залишаться у Донецькій, Луганській та Закарпатській областях. Решта областей матимуть достатньо сильні зв’язки із значеннями коефіцієнта інтенсивності у межах 0,75-0,9. Натомість у межах середнього значення сила міжрегіональних зв’язків кожної області має свою амплітуду варіації, яку точніше відображає матриця попарних коефіцієнтів інтенсивності між районами вселення і виїзду мігрантів. Розрахунки показали, що найтісніший обмін населення відбуватиметься між сусідніми областями, зокрема тими, що розташовані у західній і центральній частині території України. Найсильніший зв’язок, що поволі зростатиме протягом перших років прогнозного горизонту, буде між Рівненською і Волинською областями, Києвом і Київською областю, Тернопільською та Івано-Франківською, Сумською та Чернігівською областями. Обумовлений значною територіальною відстанню обмін населенням між західними і східними областями (а саме між Луганською, Донецькою, з одного боку, і Рівненською, Івано-Франківською, Тернопільською, з другого боку) буде найменшим з подальшою тенденцією до зниження.

Загальна тенденція щодо вікового складу мігрантів міжрегіональних потоків проявлятиметься у зменшенні питомої ваги дітей та підлітків (вікові групи 0-4, 5-9, 10-14), осіб середнього працездатного віку (35-39, 40-44 рр.) та деяких груп після працездатного віку (60-64 та 70-74 рр.), а також у збільшенні частки мігрантів молодого (25-29 і 30-34 рр.) і старшого працездатного віку (45-49, 50-54, 55-59 рр.), осіб у віці 65-69 років. Питома вага мігрантів старших вікових груп після 80 років буде стабільною протягом всього прогнозного періоду. Певні відмінності спостерігатимуться у прогнозних тенденціях мігрантів найчисельніших вікових груп у залежності від статі. Так, незначне збільшення питомої ваги чоловіків 15-19 років буде супроводжуватися зменшенням відповідної вікової групи жінок, і навпаки – зниження частки чоловіків 20-24 років відбуватиметься із одночасним зростанням частки жінок цього ж віку.

Окремий статус на півострові зумовив формування специфічних міграційних потоків міста Севастополь. Їх відрізняє підвищена порівняно з іншими регіонами частка чоловіків: серед прибулих 52,4%, серед вибулих – 51,8%, а також питома вага чоловіків молодого працездатного віку.

В основу другого або песимістичного варіанту прогнозу міжрегіональної міграції населення України були покладені сучасні тенденції формування міграційних потоків прибуття і вибуття у регіонах із врахуванням дії можливих несприятливих факторів: складної соціально-економічної ситуації в областях та посилення ролі центру в управлінні регіонами. Кількісні параметри міжрегіонального обміну будуть обмежуватися зовнішньою міграцією, зокрема посиленням трудових потоків вибуття населення. У результаті обсяг міжрегіональної міграції населення України за період 2006-2025 рр. збільшиться на 32,7 % і становитиме на кінець прогнозного горизонту 377,4 тис. осіб. Проте зростання міграційного обороту у міжрегіональному обміні буде носити переважно конвергенційний характер – відтік населення з регіонів у столицю і прилеглу до неї територію.

Найпотужнішим притягальним центром міграційних переміщень населення країни залишиться Столичний регіон, цей чинник зумовить збільшення потоків вибуття з областей і стрімке зростання населення м. Києва та Київської області. У результаті міграційне сальдо столиці буде збільшуватися інтенсивно і досягне на кінець прогнозного горизонту 73,5 тис. осіб.

Міграційний приріст населення Дніпропетровської, Одеської і Харківської областей визначатиметься вагомою освітньою функцією їх обласних центрів.

Найбільші втрати населення через міжрегіональний міграційний рух матимуть центарльні області України (Кіровоградська, Полтавська, Черкаська, Сумська, Чернігівська, Житомирська), а також Луганська область. Це обумовлюватиметься переважно прискореними тенденціями формування протилежних потоків міграції населення цих областей – зростання вибуття і скорочення прибуття.

Інтенсивність участі населення у міжміському обміні буде вищою для слабоурбанізованих регіонів, а також для Харківської області. Проте посилення зв’язків „місто-місто” буде характерним лише для м. Києва, Київської, Чернігівської, Сумської, Львівської, Хмельницької і Волинської областей, що обумовлено як збільшенням переїздів між сусідніми областями (західного регіону), так і розширенням зони міграційних переміщень городян, зростанням їх вибуття до столиці. Для східного регіону залишатимуться характерними міцні зв’язки „село-місто” у міжрегіональному вимірі. Саме посилення ролі віддалених і послаблення значення близьких територій, що призводить до збільшення відстані переміщень, є особливістю песимістичного розвитку міжрегіональних зв’язків у майбутньому.

Специфікою статево-вікового складу мігрантів за песимістичним прогнозом є більш відчутне, порівняно з оптимістичним прогнозом, зростання частки вікових груп молодого працездатного віку обох статей 25-29, 30-34 рр., жінок 20-24 і 40-44 років за рахунок зменшення питомої ваги дітей та підлітків у загальній чисельності мігрантів.

Загалом додатний міграційний баланс (включаючи і міждержавну, і міжрегіональну міграцію) у кінці прогнозного періоду за оптимістичним сценарієм розвитку подій спостерігатиметься в 9 з 27 регіонів України, в т.ч. у 6 регіонах міграційні здобутки населення будуть перевищувати 10 тис. осіб на рік (рис. 6.3.1), за песимістичним сценарієм – у 6 регіонах, з яких у 3 сальдо міграцій становитиме +10 тис. осіб і більше (рис. 6.3.2). Міграційні втрати населення в обсягах понад 10 тис. осіб фіксуватимуться в середині 2020-х рр. у 5 регіонах за песимістичним варіантом і у 2 – за оптимістичним.

У цілому по сільській місцевості України в майбутньому очікується збільшення міграційних втрат. Прогноз міграцій сільського населення (як і регіональний міграційний прогноз) розроблений до 2025 р. у двох варіантах.

• 
  додатний міграційний баланс в обміні населенням із країнами колишнього СРСР відповідно до тенденцій останніх років;
  
• 
  друга хвиля репатріації представників раніше депортованих народів (яка за обсягами, безумовно, буде значно меншою, ніж потік, що мав місце на рубежі 1980-1990-х рр.), на початковому етапі репатріації основна частина (65-70%) формувальників потоку осідатиме в селах АР Крим, частково – Херсонської та Запорізької областей, до кінця прогнозного періоду чисельності прибулих репатріантів до сільської місцевості та міських поселень поступово зрівняються.
  

Примітка. 2003, 2006 рр. – фактичні дані

У випадку реалізації песимістичного варіанту очікуваний сплеск вибуття за межі колишнього СРСР у першій половині прогнозного періоду (див. п. 6.2) охопить і сільську місцевість. Очікується зниження інтенсивності внутрідержавних міграцій, пов’язаних із зміною місця проживання: чисельно зменшаться як потік міграцій село-місто, так і зворотний потік (табл. 6.3.6). Міграційні втрати в обміні населенням з містами України будуть меншими, ніж за оптимістичним варіантом, однак загальне сальдо міграцій (за модулем величини) буде більшим через від’ємний баланс зовнішніх міграцій у сільській місцевості. Збільшення обсягів вибуття за кордон у другій половині прогнозного періоду відбудеться внаслідок часткового переходу трудової міграції у постійну форму.

У кінці прогнозного періоду за обома варіантами прогнозу передбачається стабілізація міграційних втрат населення сільської місцевості України через зменшення міграційного потенціалу сіл внаслідок посилення старіння населення та виїзду найбільш мобільних контингентів у попередні роки.