Расовий та релігійний склад населення

5.5 Расовий та релігійний склад населення

З особливостями етнічного розвитку країни (регіону) тісно пов’язані такі характеристики населення, як расова та релігійна структура. Майже все населення України відноситься до середньоєвропейської гілки європеоїдної раси. Сумарна питома вага інших антропологічних типів не перевищує 2-3%¹⁾. Основною расовою меншиною є південні європеоїди (більшість кримських татар, представники народів Кавказу, цигани, вихідці з країн Південно-Західної Азії, Афганістану, Ірану, частина індійців, іспанців тощо), нечисленними групами представлені також північна гілка європеоїдної раси (прибалтійські народи, карели, фіни), азіатська гілка монголоїдної раси (корейці, китайці, частина народів Сибіру), середньоазіатська (туркмени, частина кримських татар, узбеків, таджиків, татар, башкир), південносибірська (казахи, киргизи), субуральська (чуваші, удмурти, марійці), уральська (ханти, мансі), південноазіатська (в’єтнамці та інші народи Південно-Східної Азії), південноіндійська (вихідці з Півдня Індії), негрська (уродженці Тропічної Африки, частина кубинців), ефіопська (вихідці з Ефіопії, Сомалі, Південного Судану) раси, а також метиси (частина вихідців з Латинської Америки) та мулати (нащадки шлюбів українських громадян з африканцями, частина кубинців тощо).

Початок перебудови ознаменувався відродженням релігійного життя суспільства: розвитком церковної мережі, зростанням інтересу до релігійного віровчення та обрядовості, збільшенням відсотка віруючого населення. Після проголошення незалежності України ці тенденції посилилися. Протягом 1988-2004 рр. чисельність релігійних організацій, які діють у нашій країні зросла з 6,5 до 30,5 тис. Якщо на початку 1988 р. нараховувалося 18 релігійних напрямків (церков, конфесій, течій) то вже на 1. 12. 2000 р. їх кількість досягла 87.

На початку 2006 р. в Україні нараховувалося 30507 офіційно зареєстрованих релігійних організацій, в т.ч. 29262 громади віруючих, 299 центрів та управлінь конфесій (єпархій, дієцезій тощо), 386 монастирів, 309 місій, 76 братств, 175 духовних навчальних закладів. Крім того налічувалося 1679 організації, які повідомляли державні органи про свою діяльність, але не були зареєстровані. Священнослужителів в Україні налічується 28,4 тис., функціонує 12,5 тис. недільних шкіл.

Із загальної кількості зареєстрованих релігійних організацій на початок 2006 р. налічувалось 16,2 тис. православних, 4,6 тис. католицьких, 8,4 тис. протестантських організацій, 281 громада іудейського віросповідання, 485 громад мусульман, 87 організацій східного культу та 408 інших організацій.

На початок попереднього 2005 р. із загальної кількості зареєстрованих релігійних організацій 53,1% належать до церков православного віросповідання, в т.ч. 36,4% – до Української православної церкви в юрисдикції Московської патріархії (УПЦ), 12,1% – до Української православної церкви – Київського патріархату (УПЦ-КП), 4,1% – до Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), 0,5% – до старообрядницьких церков, Російської православної вільної церкви (закордонної) тощо. 11,9% організацій знаходяться під юрисдикцією Української греко-католицької церкви (УГКЦ), 3,4% – Римо-католицької церкви, понад 26,8% – представляють різні протестантські напрями (найвпливовіші з них – баптизм, п’ятидесятництво та адвентизм сьомого дня), 1,6% – ісламське віровчення, 0,7% – напрями іудаїзму.

Серед найбільших релігійних конфесій загальнодержавними є УПЦ та УПЦ-КП, найбільш густа мережа громад першої з названих церков фіксується в центральних, другої – в західних областях. Абсолютна більшість громад УАПЦ зосереджена у трьох областях Галичини (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська), громад УГКЦ – в Галичині та на Закарпатті, громад Римо-католицької церкви найбільше на Львівщині, Хмельниччині, Житомирщині, Вінниччині, Тернопільщині. Загалом у розрахунку на 100 тис. населення в Україні налічується 60 громад віруючих, у т.ч. в західному регіоні – 112, у центральній частині країни – 66, на півдні – 51, на сході – 28.

На жаль, співвідношення кількості релігійних організацій різних напрямків не відображає структуру населення за конфесійною належністю: одна громада віруючих може включати як невелику кількість осіб, так і сукупність мешканців цілого села. Суттєвими є відмінності в умовах організації громад різних конфесій. Так, для утворення протестантської громади достатньо групи людей, які дотримуються віровчення, функціонування ж громади православних передбачає наявність культової споруди, відповідних предметів культового вжитку тощо.

Інформацію про релігійний склад населення дають соціологічні обстеження, які проводять наукові інституції. Зокрема, за даними моніторингу, що проводиться Інститутом соціології НАН України, у 2005 р. про свою релігійність заявили 85,0% респондентів. Серед тих, хто визнав свою належність до того чи іншого релігійного напряму, 85% склали православні, майже 8% – греко-католики, понад 3% – римо-католики, більш як 1% – протестанти, майже 1% – мусульмани. До 2000 року при проведенні моніторингу ставилося питання про належність до конкретної православної церкви. Найчисельнішу групу склали парафіяни УПЦ-КП – близько 60% від загалу¹⁾. Дещо більше 18% були прихильниками УПЦ (Московського патріархату), біля 13% – УГКЦ. Трохи менше 2% віруючих припадає на УАПЦ і 6-7% – на всі інші конфесії. Тобто, хоча УПЦ (самоуправна у складі Руської православної церкви) має в Україні найбільш розгалужену мережу релігійних організацій, за кількістю прибічників вона значно поступається церкві Київського патріархату і не набагато випереджає греко-католицьку церкву. Значною мірою це пояснюється тим, що УПЦ є найвпливовішою переважно в тих регіонах, де ступінь релігійності населення відносно низький.

Жінки загалом є релігійнішими за чоловіків. Роль релігії в житті суспільства більша в західних областях, особливо в сільській місцевості. За даними соціологічного опитування української молоді, проведеного Державним інститутом проблем сім’ї та молоді у червні 2004 р., в селах Західної України віруючими є 91% молодих людей, тоді як в сільській місцевості інших регіонів – 60-75%, в міських поселеннях країни – 64%¹⁾. Серед молодих мешканців сіл західних областей відвідують храми щотижня або частіше 28% (проти 2-6% в селах інших регіонів та 5% у містах), а не відвідують культові споруди взагалі – лише 2% (проти відповідно 15-35 та 22%).

Отже, попри існуюче релігійне розмаїття, в Україні утримується перевага традиційних для титульного етносу вірувань – православ’я та уніатства (останній напрямок притаманний мешканцям Галичини та Закарпаття). Православна віра, крім того, є традиційною для багатьох інших народів України, в т.ч. для п’яти із восьми найчисельніших (не враховуючи українців) етносів – росіян, білорусів, молдован, болгар, румун. Грецькі православні громади оформлені організаційно і зареєстровані як окрема конфесія.

Серед релігій етнічних меншин держави за кількістю віруючих виділяється іслам (переважна більшість громад мусульман зосереджені у Криму, чимало їх також на Херсонщині і Донеччині), а також іудаїзм – національна релігія євреїв (серед невеликої частини єврейського населення поширене також іудеохристиянство – синтез іудейського та християнського віровчень). В Україні діють Закарпатська реформатська церква (угорська, майже всі організації церкви зосереджені на Закарпатті), Німецька євангелічно-лютеранська церква (найбільше громад в АР Крим та Одеській області), Вірменська апостольська церква (монофізитська за віровченням, переважна більшість громад зосереджена у Криму, а також на Донеччині, Львівщині, Одещині), релігійні громади караїмів (переважно в АР Крим). У кінці ХХ – на початку ХХІ ст. функціонували також громади Вірменської католицької церкви (уніатської), Шведської лютеранської церкви, Корейської баптистської церкви, Корейської методистської церкви, релігійних громад кримчаків²⁾. Римо-католицька церква утверджувалася на території України як конфесія українських поляків, частини угорців Закарпаття та деяких інших етнічних груп, однак нині ряди прихильників церкви поповнюють етнічні українці та росіяни.

Тривалий період панування атеїстичної ідеології в українському суспільстві призвів до часткової втрати релігією однієї з її функцій – функції забезпечення духовного зв’язку поколінь. Як наслідок, у період релігійного відродження в Україні поряд із зміцненням позицій православ’я, відновленням організаційних структур греко-католиків, відбулося поширення нетрадиційних для народів держави вірувань – пізніх напрямків протестантизму, неорелігій, буддизму тощо. Невипадково, що найбільшого поширення протестантизм, особливо неорелігії, набув саме на Півдні та Сході України – регіонах, де в радянські часи позиції атеїзму були особливо сильними і нині частка віруючих відносно низька.

У процесі становлення незалежності України, на жаль, не вдалося уникнути серйозних міжконфесійних конфліктів. Так, відродження релігійного життя суспільства на початку перебудови супроводжувалося протистоянням православних та греко-католицьких громад у Західних регіонах держави. Кілька років потому відбувся розкол у православ’ї, кульмінацією якого стали події, пов’язані із похованням Патріарха УПЦ-КП.

У майбутньому релігійна структура населення зазнає змін. Очікуваний приток мігрантів призведе до укрупнення існуючих та утворення нових релігійних меншин (у залежності від того, з яких держав світу прибуватимуть переселенці). Відповідно проблеми підтримки етнічної злагоди та релігійного миру ще більше загострюються.

Ще одним наслідком розвитку міграції з країн, що розвиваються, та із Закавказько-Центральноазіатського регіону стануть трансформації расового складу населення України. Хоча середньоєвропейський расовий тип залишиться домінуючим, у структурі нашого населення помітно зросте питома вага південних європеоїдів, азіатських монголоїдів, представників середньоазіатської, південносибірської, південноазіатської, південноіндійської, ефіопської рас, негрів, мулатів, інших мішаних типів. Натомість кількість північних європеоїдів та осіб субуральського типу, скоріш за все, зменшиться.